ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2019.12.15 06:04
Весь день мела. Покрила білий світ
Пухка завія сніжна і прекрасна
Встелила тротуари рясно-рясно
Й дерева похилили пальці віт.
Померзли бідні. Певна річ – зима.
Червоне сонце небосхил не гріє,
У паморозі втратило надію
Та й дня, мені здається, що не

Галина Сливка
2019.12.15 00:04
Камертони серця зазвучали щиро,
Забриніли струни із душі у душу.
У струмки джерельні простоти й довіри
Зоряного срібла мрій твоїх натрушу.
Пригорщами вповні черпатимеш щастя.
Досхочу нап'єшся. Із долонь - смачніше.
Із душі у душу радість, мов прича

Уляна Світанко
2019.12.14 21:26
Почуття заколисані, втім,
Що віщує прочинене небо?
Відречешся на ранок і дім
Заніміє від туги (без тебе)
Сім днів

Відчувала, що вічність болить,
Зараз знаю - звикаєш до всього,

Ігор Деркач
2019.12.14 20:19
Душею досягаю вище неба,
за обрії, до райдуги дуги,
коли ще відчувається потреба
побачити лани, гаї, луги.

Почути ще дитячу колискову,
яку несуть на крилах журавлі.
У висі долинає наша мова,

Любов Бенедишин
2019.12.14 19:56
Пекло, якого немає...
Донорство кровопивць...
Права рука вбиває,
Ліва - хапає "вбивць".

12.2019

Олена Побийголод
2019.12.14 16:17
Володимир Висоцький. «Аліса»

Мадам, не ставте хрест на Березневім Зайці!
Щоправда, шкодить він хазяйці,
                                                й огризається,
Але він так шкодує потім та терзається...
На Березневого не ображайтесь Заєця!

Олександр Сушко
2019.12.14 15:39
Я - Божий раб, слуга небес, невільник,
Шепоче отченаш щодня гортань.
Хрест на душі, на шиї, на могилі...
А решта - це житейська суєта.

Ходжу у храм, поводжуся святенно,
Є чорна ряса, дуля в рукаві.
Гріха боюся та...грішу щоденно,

Любов Бенедишин
2019.12.14 14:49
«НЕМА ПУТІ НАЗАД. ЛИШ ВИХІД Є» Бенедишин Л., Шлях до Воскресіння. «Плай», 2019, 72 с. Так довго тривати не могло. Погані віршовані твори не пишуть хіба що ліниві. Натомість добра поезія – вона або протестна або ніяка. Протест на тлі засилля сіризни є н

Олександр Олехо
2019.12.14 14:00
Наклавши купу на надії,
свиня, порохкавши, іде
і по дорозі мантри сіє,
що краще тут, аніж ніде…
Що краще бути наготові,
а раптом зміниться талан –
усі щасливі та здорові,
у вусі вата і банан.

Сергій Губерначук
2019.12.14 13:31
Сонячний зайчик – пустунець
з мене – на тебе,
з тебе – на мене!

Що він і хто?!
Не приховуй його на колінцях у себе!

Уїдливе вухате сонечко,

Ігор Герасименко
2019.12.14 11:46
Чи листя, чи сніжинок фестивалі,
а чи метеликів о будь-якій порі
самотніх перехожих частували
нектаром золотистим ліхтарі.

Допоки не доходили додому,
допоки снів садочок не доспів
допомагало подолати втому,

Володимир Бойко
2019.12.14 10:12
Народ наш є. І буде. Хоч тирани,
Заброди загребущі вікові,
З суміжних територій Кацапстану
Лаштують лицедійство на крові.

Як в трилері, вигулькує з болота
Мерзенної потвори голова,
Патьоками московської гидоти

Іван Потьомкін
2019.12.14 09:55
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
лолись стежки її

Козак Дума
2019.12.14 09:46
Я краю крайнощі як хліб
зі спогадів мого життя,
перевертаю сотні глиб
у пам’яті до забуття.
Я хмари слухаю сумні,
що вітру шепчуть – «зачекай».
І ніжусь в плетиві зі снів,
що розтяглись за небокрай…

Марія Дем'янюк
2019.12.14 08:40
Світло таяло у душі,
Сповивало теплом серденько,
Неокраїм молитвам в тиші
Миросяйвом всміхалася Ненька.

Огорнула умить крилом,
Цілувала мою голівку,
Сльози радості потекли

Микола Соболь
2019.12.14 05:05
Чого у світі не буває?
В Сахарі сніг нуртує,
Кобіта вже не люба зая
І примиритись всує,
Єврейці купчаться у корчмі
(Там їх тепер чимало),
Горілкою змивають порчу
Та заїдають салом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олег Вишень (1969) / Проза

 Зла казка або прокляття людства.
Коротка передмова. Це маленький уривок із книги в жанрі фентезі. Книга розповідає про життя в наш час, спогади про минулі часи того, кого заведено називати Сатаною в християнській традиції. Мені було б дуже цікаво дізнатися чи виникає бажання у читачів, прочитавших уривок, дізнатися всю історію.


Він майже прокинувся. Свідомість підійшла до межі, що розділяє сон і яв. Ще мить і сон піде, поступаючись місцем тягучому пробудженню. Але його покликали. Поклик був настільки сильним, що свідомість сіпнулася, відскочивши від межі, кинулася в бік поклику. Він чортихнувся і побрів до покинутого Переходу, звідки йшов поклик. Побрів .... Тут все не так, тут не можна «брести», але це слово дуже точно передає його повільний рух, без будь-якого бажання, до чорної дірі покинутого Переходу. І, не дивлячись на цю повільність, він подолав величезну відстань за коротку мить. Втім, що тут означає час і відстань? І хто, хоч раз бачивший сон, не розуміє про що мова?
Він увійшов в порожнечу Переходу. Тьмяний, сірувато-білий світ, запах сирого пилу, та ще щось неймовірно тужливе. З кинутими Переходами завжди так: вогкість, протяги, запахи порожнечі і тліну, туга безнадії. «Мертві тіла» мостів Міжмирья, що руйнуються під пресом часу. Він сів на першу-ліпшу брилу, яка наяву могла бути базальтовою брилою. Тут же це просто щось, щось щільне і тверде, на що можна сісти. Він чекав, тобто сів на брилу і потім з'явився той, хто його кликав. Спочатку замерехтіло в сірій порожнечі, а потім з'явився кликавший. Його одяг і сяйво навколо тіла повинні були б бути сліпучо-білими. Але тут, це всього лише тьмяне світло та брудна білизна тканини, що здається сірою. Покинуті Переходи вміють перетворювати блиск в убогість, яскравість в тьмяність, життя в прах.
Той, що сидів на брилі в черговий раз подумав, що вигляд покликавшого його, не піддається опису. Вічний дідо-підліток з обличчям чоловіка-жінки і до всього цього щось, що викликає захват і огиду. Звавший заговорив. Приємний, але абсолютно безпристрасний голос заповнив порожнечу Переходу. Губи кликавшого не ворушилися, але його голос, здавалося, виходив від кожної точки в просторі і звучав як Єрихонські труби.
- Я кликав тебе ...
- Не дурень, здогадався. І, до речі, ввічливі люди спочатку вітаються, - в голосі того, що сидів на брилі звучала насмішка.
- Ми не люди. І я зовсім не бажаю тобі довгого віку та здоров’я. До чого лицемірити?
- Ні до чого. Але ти ж не можеш бажати, хотіти і взагалі не можеш, не здатний відчувати. Ти лялька, яку смикнули за ниточки і відправили сюди. Тож так, давай без лицемірства.
- Твої слова завжди сповнені жовчі. Я прийшов поговорити, але, якщо ти будеш продовжувати в тому ж дусі ...
Той, що сидів на брилі посміхнувся. Фраза «в тому ж дусі» здалася йому вкрай кумедною в устах покликавшого.
- То, що? Ти образишся і підеш? Давай вивалюй, що хотів. Мені ніколи, - голос того, що сидів на валуні став різким.
Його завжди дратував цей в білому одязі. Завжди врівноважений, неупереджений голос, незворушний спокій і відсутність емоцій. Одвічна терпимість і доброзичливість. Такий собі чернець, в білому балахоні, зі складеними на грудях долонями човником, постійно кланяється і повторює: «Мир вам, добрі люди». І навіть, якщо йому з усього маху вдарити молотком по великому пальцю ноги, він так само поклониться і скаже: «Мир вам ...».
- Він знову просить тебе одуматися, але це в останній раз.
- Йому не набридло? Тобі самому не набридло? Вічно бубоніти одну і ту ж фразу: «Вернись, одумайся, я все прощу». Хелл! Тобі не може набриднути. Але в твоєму щебетанні з'явилися нові звуки - «в останній раз». Це, типу, остане тисячу перше попередження? - Той, що сидів на валуні розсміявся,- Я тремчу від страху.
- Твої слова просякнуті безсилою злобою. Твоя бравада ... Книга твоєї душі відкрита для мене. В ній біль, втома і страх безнадії. Ти безсилий. Ти нічого не зможеш змінити. Тільки твоя гординя не дає тобі зізнатися в цьому.
- Очманіти! Моя душа для всіх відкрита книга. І тільки я блукаю в її темряві, - губи то, що сидів на брилі скривилися в саркастичній посмішці.- Послухай читачу книги моєї душі, хіба там величезними неоновими літерами не написано: ПРО-ВА-ЛЮЙ!?
- Тоді, навіщо ти прийшов?
Сидячий знизав плечима:
- Дурна цікавість, надія почути щось новеньке. Раптом в твоєму пучку голів народилася здорова думка? Але на жаль….
Той, що сидів на брилі театрально зітхнув і розвів руками.
- Це остання пропозиція. Якщо не приймеш її, - ти будеш знищений. Зло більше не торкнеться Світу.- покликавший виголошував свої погрози все тим же спокійним, доброзичливим тоном.
Той, що сидів на валуні скрипнув зубами від злості. Він готовий був вибухнути від клекочущої в ньому люті. Але замість цього, набрав повні легені повітря і повільно видихнув, щоб заспокоїтися.
- Я б запитав: «Ти знущаєшся»? Але, знаю, - ти не можеш. Ти нічого не можеш, не хочеш, не бажаєш. Ти - просто вмістилище ЙОГО бажань. Ось і передай Йому: «Ти безнадійно тупий». Це моя відповідь. А тепер можеш забиратися геть. В мене немає часу вислуховувати всю цю маячню.
- Ти програєш. Ти вже програв. І цього разу тебе чекає вічність, яку ти заслужив. Тебе чекає вічність, в якій плач і скрегіт зубів, нескінченний сум за втраченим, біль поразки. Твоя гординя зробить твої муки нестерпними. Твоє пекло вже з тобою. Але скоро твої муки зростуть тисячократно.
Той, що сидів на валуні розсміявся. Він сміявся голосно і довго. На початку, його сміх міг би здатися щирим, але потім все більше і більше в ньому чулися біль і фальш удаваних веселощів. Сміх раптово перервався. І той, що сидів на брилі зміряв довгим, пронизливим поглядом, повним ненависті, одягненого в білу одежу. Потім зі злобою, крізь зуби, процідив:
- Я знищу Тебе, Триголова тварюка. Тебе і Твій Світ. А тепер забирайся!
Одягнений в білий одяг, постояв деякий час, мовчки дивлячись в обличчя тому, що сидів на валуні. Його погляд не висловлював нічого. Хоча .... Якщо дуже і дуже добре придивитися, то можна було б побачити щось, що зійшло б за печаль в бездонних блакитних очах. Потім, розвернувся і пішов.
Коли тьмяне світло Духа остаточно згасло. Той, що сидів на брилі з силою притиснув долоні до обличчя і потер його. Потім, різко широко розставив руки і закричав. Це був не людський крик. Рев тисячоголосої істоти пролунав по «мертвому» Переходу.

2019 рік.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-11-19 12:29:27
Переглядів сторінки твору 34
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.877 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.490 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2019.12.14 21:16
Автор у цю хвилину відсутній