Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.04
22:44
птахи літали із криками
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
2026.09.04
21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
2026.09.04
21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
2026.09.04
18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
2026.09.04
17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
2026.09.04
16:54
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
2026.09.04
14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
2026.09.04
14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
2026.09.04
11:54
Лиш зустрілися і розійшлися –
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
2026.09.04
08:29
собі у вересневій порі. В день уродин)
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
2026.09.04
07:00
Спи, люба донечко, - спи, -
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
2026.09.03
21:40
війна воює із війною
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
2026.09.03
21:30
Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
2026.09.03
18:52
В кав’ярні на Монмартрі сивий дід
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
2026.09.03
16:35
Калюжі розлилися, як моря.
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
2026.09.03
14:38
Я зрозумію тебе
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
Свято, що завжди з нею!
Кажуть, що в кожній людині живе поетичний дар, і треба тільки якогось поштовху, якоїсь життєвої події, щоб він пробудився… Мабуть таким чинником пробудження поетичних здібностей для Зоряни (Крук) Фенчер стала відстань від України, від рідного Львова, звідки покликала її до себе далека і незвідана заокеанська доля. Дружна родина, надійне плече і рука щирого супутника життя – і наша Зорянка постійно цвіте осяйними усмішками у своєму американському оточенні.
Але край, де зростала, де минуло дитинство, шкільні і студентські роки, де росла і мужніла, з кожним роком, з кожним місяцем і днем відгукується у душі прекрасними спогадами і чарівними образними поетичними рядками. Адже, як пише сама авторка у вірші «Львів галицький»: «Мій Львів – це є свято, що завжди зі мною!». Бо саме тут «запах дитинства в повітрі витає, батьки, діти, друзі радо стрічають»… І ще саме тут можна напитися з чистого джерела рідної мови, наговоритися, наспіватися, просто помовчати, відчуваючи тонкі вібрації свого прадавнього галицького коріння : тут «рідною мовою всі розмовляють, сильних нащадків вкраїнських плекають». А ще ніде на світі немає такої запашної кави і таких вишуканих смаколиків, таких дзвінких трамвайчиків, сильних атлантів, стильних кам'яниць і вуличок, таких неперевершених вуличних музикантів і навіть єдиної у світі скульптури «Свободи, що сидить»…
Образний світ поезій Зоряни Фенчер напоєний радістю спілкування з природою і світом у якнайширшому його вияві. Осіння пора її «… проймає аж до щему зріти красу у гамі кольоровій..». Філософські роздуми про моральні засади завершуються порадою: «Навчись відпускати, навчися прощати, навчися радіти, і будеш все мати!», бо « все, що ти робиш для Бога є знаковим, і любить усіх нас Він одинаково!». Схвильовані і щирі рядки, можливо не завжди і не всюди технічно досконалі,( адже це тільки перші поетичні спроби авторки), несуть потужний заряд доброти, любові і світла, бо саме такою – світлою і доброю, я знаю нашу Зорянку ще зі шкільних років.
І нехай зараз ми на різних земних півкулях, у різних часових поясах, у мене - день, а в неї - ніч, і навпаки, та все ж – над нами спільне небо, на якому милі маленькі янголята витрушують Божі перини, і білі пір'їнки-сніжинки однаково ніжно цілують наші лиця і тут в Україні, і там, в Америці… Недаремно ж назва цього зворушливого зимового вірша «Цілунки неба» і стала загальною для цілої збірки:
Яка краса, як сніг летить з хмарини,
це ж ангели витріпують перини…
…Я підіймаю голову і чую дотик неба!
Цілунки з неба, що мені ще треба?!
Успіхів, Тобі, мила подруго! Натхнення і багато видань Твоїх нових книг!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свято, що завжди з нею!
Передмова до поетичної збірки Зоряни Фенчер "Цілунки з неба".- Bookwrite SD USA. First edition.Gallery Books.-2019.- 107 с.-С.5-6.
Кажуть, що в кожній людині живе поетичний дар, і треба тільки якогось поштовху, якоїсь життєвої події, щоб він пробудився… Мабуть таким чинником пробудження поетичних здібностей для Зоряни (Крук) Фенчер стала відстань від України, від рідного Львова, звідки покликала її до себе далека і незвідана заокеанська доля. Дружна родина, надійне плече і рука щирого супутника життя – і наша Зорянка постійно цвіте осяйними усмішками у своєму американському оточенні.Але край, де зростала, де минуло дитинство, шкільні і студентські роки, де росла і мужніла, з кожним роком, з кожним місяцем і днем відгукується у душі прекрасними спогадами і чарівними образними поетичними рядками. Адже, як пише сама авторка у вірші «Львів галицький»: «Мій Львів – це є свято, що завжди зі мною!». Бо саме тут «запах дитинства в повітрі витає, батьки, діти, друзі радо стрічають»… І ще саме тут можна напитися з чистого джерела рідної мови, наговоритися, наспіватися, просто помовчати, відчуваючи тонкі вібрації свого прадавнього галицького коріння : тут «рідною мовою всі розмовляють, сильних нащадків вкраїнських плекають». А ще ніде на світі немає такої запашної кави і таких вишуканих смаколиків, таких дзвінких трамвайчиків, сильних атлантів, стильних кам'яниць і вуличок, таких неперевершених вуличних музикантів і навіть єдиної у світі скульптури «Свободи, що сидить»…
Образний світ поезій Зоряни Фенчер напоєний радістю спілкування з природою і світом у якнайширшому його вияві. Осіння пора її «… проймає аж до щему зріти красу у гамі кольоровій..». Філософські роздуми про моральні засади завершуються порадою: «Навчись відпускати, навчися прощати, навчися радіти, і будеш все мати!», бо « все, що ти робиш для Бога є знаковим, і любить усіх нас Він одинаково!». Схвильовані і щирі рядки, можливо не завжди і не всюди технічно досконалі,( адже це тільки перші поетичні спроби авторки), несуть потужний заряд доброти, любові і світла, бо саме такою – світлою і доброю, я знаю нашу Зорянку ще зі шкільних років.
І нехай зараз ми на різних земних півкулях, у різних часових поясах, у мене - день, а в неї - ніч, і навпаки, та все ж – над нами спільне небо, на якому милі маленькі янголята витрушують Божі перини, і білі пір'їнки-сніжинки однаково ніжно цілують наші лиця і тут в Україні, і там, в Америці… Недаремно ж назва цього зворушливого зимового вірша «Цілунки неба» і стала загальною для цілої збірки:
Яка краса, як сніг летить з хмарини,
це ж ангели витріпують перини…
…Я підіймаю голову і чую дотик неба!
Цілунки з неба, що мені ще треба?!
Успіхів, Тобі, мила подруго! Натхнення і багато видань Твоїх нових книг!
Галина Виноградська,
м.Львів, 10.10.2019.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
