Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
Свято, що завжди з нею!
Кажуть, що в кожній людині живе поетичний дар, і треба тільки якогось поштовху, якоїсь життєвої події, щоб він пробудився… Мабуть таким чинником пробудження поетичних здібностей для Зоряни (Крук) Фенчер стала відстань від України, від рідного Львова, звідки покликала її до себе далека і незвідана заокеанська доля. Дружна родина, надійне плече і рука щирого супутника життя – і наша Зорянка постійно цвіте осяйними усмішками у своєму американському оточенні.
Але край, де зростала, де минуло дитинство, шкільні і студентські роки, де росла і мужніла, з кожним роком, з кожним місяцем і днем відгукується у душі прекрасними спогадами і чарівними образними поетичними рядками. Адже, як пише сама авторка у вірші «Львів галицький»: «Мій Львів – це є свято, що завжди зі мною!». Бо саме тут «запах дитинства в повітрі витає, батьки, діти, друзі радо стрічають»… І ще саме тут можна напитися з чистого джерела рідної мови, наговоритися, наспіватися, просто помовчати, відчуваючи тонкі вібрації свого прадавнього галицького коріння : тут «рідною мовою всі розмовляють, сильних нащадків вкраїнських плекають». А ще ніде на світі немає такої запашної кави і таких вишуканих смаколиків, таких дзвінких трамвайчиків, сильних атлантів, стильних кам'яниць і вуличок, таких неперевершених вуличних музикантів і навіть єдиної у світі скульптури «Свободи, що сидить»…
Образний світ поезій Зоряни Фенчер напоєний радістю спілкування з природою і світом у якнайширшому його вияві. Осіння пора її «… проймає аж до щему зріти красу у гамі кольоровій..». Філософські роздуми про моральні засади завершуються порадою: «Навчись відпускати, навчися прощати, навчися радіти, і будеш все мати!», бо « все, що ти робиш для Бога є знаковим, і любить усіх нас Він одинаково!». Схвильовані і щирі рядки, можливо не завжди і не всюди технічно досконалі,( адже це тільки перші поетичні спроби авторки), несуть потужний заряд доброти, любові і світла, бо саме такою – світлою і доброю, я знаю нашу Зорянку ще зі шкільних років.
І нехай зараз ми на різних земних півкулях, у різних часових поясах, у мене - день, а в неї - ніч, і навпаки, та все ж – над нами спільне небо, на якому милі маленькі янголята витрушують Божі перини, і білі пір'їнки-сніжинки однаково ніжно цілують наші лиця і тут в Україні, і там, в Америці… Недаремно ж назва цього зворушливого зимового вірша «Цілунки неба» і стала загальною для цілої збірки:
Яка краса, як сніг летить з хмарини,
це ж ангели витріпують перини…
…Я підіймаю голову і чую дотик неба!
Цілунки з неба, що мені ще треба?!
Успіхів, Тобі, мила подруго! Натхнення і багато видань Твоїх нових книг!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свято, що завжди з нею!
Передмова до поетичної збірки Зоряни Фенчер "Цілунки з неба".- Bookwrite SD USA. First edition.Gallery Books.-2019.- 107 с.-С.5-6.
Кажуть, що в кожній людині живе поетичний дар, і треба тільки якогось поштовху, якоїсь життєвої події, щоб він пробудився… Мабуть таким чинником пробудження поетичних здібностей для Зоряни (Крук) Фенчер стала відстань від України, від рідного Львова, звідки покликала її до себе далека і незвідана заокеанська доля. Дружна родина, надійне плече і рука щирого супутника життя – і наша Зорянка постійно цвіте осяйними усмішками у своєму американському оточенні.Але край, де зростала, де минуло дитинство, шкільні і студентські роки, де росла і мужніла, з кожним роком, з кожним місяцем і днем відгукується у душі прекрасними спогадами і чарівними образними поетичними рядками. Адже, як пише сама авторка у вірші «Львів галицький»: «Мій Львів – це є свято, що завжди зі мною!». Бо саме тут «запах дитинства в повітрі витає, батьки, діти, друзі радо стрічають»… І ще саме тут можна напитися з чистого джерела рідної мови, наговоритися, наспіватися, просто помовчати, відчуваючи тонкі вібрації свого прадавнього галицького коріння : тут «рідною мовою всі розмовляють, сильних нащадків вкраїнських плекають». А ще ніде на світі немає такої запашної кави і таких вишуканих смаколиків, таких дзвінких трамвайчиків, сильних атлантів, стильних кам'яниць і вуличок, таких неперевершених вуличних музикантів і навіть єдиної у світі скульптури «Свободи, що сидить»…
Образний світ поезій Зоряни Фенчер напоєний радістю спілкування з природою і світом у якнайширшому його вияві. Осіння пора її «… проймає аж до щему зріти красу у гамі кольоровій..». Філософські роздуми про моральні засади завершуються порадою: «Навчись відпускати, навчися прощати, навчися радіти, і будеш все мати!», бо « все, що ти робиш для Бога є знаковим, і любить усіх нас Він одинаково!». Схвильовані і щирі рядки, можливо не завжди і не всюди технічно досконалі,( адже це тільки перші поетичні спроби авторки), несуть потужний заряд доброти, любові і світла, бо саме такою – світлою і доброю, я знаю нашу Зорянку ще зі шкільних років.
І нехай зараз ми на різних земних півкулях, у різних часових поясах, у мене - день, а в неї - ніч, і навпаки, та все ж – над нами спільне небо, на якому милі маленькі янголята витрушують Божі перини, і білі пір'їнки-сніжинки однаково ніжно цілують наші лиця і тут в Україні, і там, в Америці… Недаремно ж назва цього зворушливого зимового вірша «Цілунки неба» і стала загальною для цілої збірки:
Яка краса, як сніг летить з хмарини,
це ж ангели витріпують перини…
…Я підіймаю голову і чую дотик неба!
Цілунки з неба, що мені ще треба?!
Успіхів, Тобі, мила подруго! Натхнення і багато видань Твоїх нових книг!
Галина Виноградська,
м.Львів, 10.10.2019.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
