Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.19
18:39
не біда - зима повернулася
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
2025.12.19
17:46
Боже, Господе наш,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
2025.12.19
17:02
А то не слуги – золоті батони
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
2025.12.19
15:48
Сьогодні скрізь - поезія Різдва,
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
2025.12.19
15:32
А спічі одне одному читати –
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
2025.12.19
13:47
Ти розчинилась у глибинах,
У магмі страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
У магмі страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
2025.12.19
12:47
Прожитий рік ступає в час минулий.
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
2025.12.19
12:11
Даний вірш розглядався на одному з профілактичних засідань робочих змін (вахт), яке відбулося днями.
І от що привернуло увагу, окрім усього іншого, а саме техніки і технології виживання в умовах війни.
Воно стосувалось новин.
Висновки за результатам
2025.12.19
09:06
Уже не та, але гойдаю
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
2025.12.19
06:11
Знайомою стежиною
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
2025.12.18
20:22
Над річкою тулилося село.
Із пагорба у воду зазирало.
У нім дулібів плем’я проживало
Та господарство, як могло, вело.
Раніше ліс під річку підступав,
Але його дуліби скорчували.
Тепер колосся ячмені здіймали
Від лісу аж до річкових заплав.
Із пагорба у воду зазирало.
У нім дулібів плем’я проживало
Та господарство, як могло, вело.
Раніше ліс під річку підступав,
Але його дуліби скорчували.
Тепер колосся ячмені здіймали
Від лісу аж до річкових заплав.
2025.12.18
13:58
Назирці у сутінках вилискуєш,
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
2025.12.18
13:19
Ми так відвикли від зими.
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
2025.12.18
07:24
Набуду щастя й поділюся
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
Свято, що завжди з нею!
Кажуть, що в кожній людині живе поетичний дар, і треба тільки якогось поштовху, якоїсь життєвої події, щоб він пробудився… Мабуть таким чинником пробудження поетичних здібностей для Зоряни (Крук) Фенчер стала відстань від України, від рідного Львова, звідки покликала її до себе далека і незвідана заокеанська доля. Дружна родина, надійне плече і рука щирого супутника життя – і наша Зорянка постійно цвіте осяйними усмішками у своєму американському оточенні.
Але край, де зростала, де минуло дитинство, шкільні і студентські роки, де росла і мужніла, з кожним роком, з кожним місяцем і днем відгукується у душі прекрасними спогадами і чарівними образними поетичними рядками. Адже, як пише сама авторка у вірші «Львів галицький»: «Мій Львів – це є свято, що завжди зі мною!». Бо саме тут «запах дитинства в повітрі витає, батьки, діти, друзі радо стрічають»… І ще саме тут можна напитися з чистого джерела рідної мови, наговоритися, наспіватися, просто помовчати, відчуваючи тонкі вібрації свого прадавнього галицького коріння : тут «рідною мовою всі розмовляють, сильних нащадків вкраїнських плекають». А ще ніде на світі немає такої запашної кави і таких вишуканих смаколиків, таких дзвінких трамвайчиків, сильних атлантів, стильних кам'яниць і вуличок, таких неперевершених вуличних музикантів і навіть єдиної у світі скульптури «Свободи, що сидить»…
Образний світ поезій Зоряни Фенчер напоєний радістю спілкування з природою і світом у якнайширшому його вияві. Осіння пора її «… проймає аж до щему зріти красу у гамі кольоровій..». Філософські роздуми про моральні засади завершуються порадою: «Навчись відпускати, навчися прощати, навчися радіти, і будеш все мати!», бо « все, що ти робиш для Бога є знаковим, і любить усіх нас Він одинаково!». Схвильовані і щирі рядки, можливо не завжди і не всюди технічно досконалі,( адже це тільки перші поетичні спроби авторки), несуть потужний заряд доброти, любові і світла, бо саме такою – світлою і доброю, я знаю нашу Зорянку ще зі шкільних років.
І нехай зараз ми на різних земних півкулях, у різних часових поясах, у мене - день, а в неї - ніч, і навпаки, та все ж – над нами спільне небо, на якому милі маленькі янголята витрушують Божі перини, і білі пір'їнки-сніжинки однаково ніжно цілують наші лиця і тут в Україні, і там, в Америці… Недаремно ж назва цього зворушливого зимового вірша «Цілунки неба» і стала загальною для цілої збірки:
Яка краса, як сніг летить з хмарини,
це ж ангели витріпують перини…
…Я підіймаю голову і чую дотик неба!
Цілунки з неба, що мені ще треба?!
Успіхів, Тобі, мила подруго! Натхнення і багато видань Твоїх нових книг!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свято, що завжди з нею!
Передмова до поетичної збірки Зоряни Фенчер "Цілунки з неба".- Bookwrite SD USA. First edition.Gallery Books.-2019.- 107 с.-С.5-6.
Кажуть, що в кожній людині живе поетичний дар, і треба тільки якогось поштовху, якоїсь життєвої події, щоб він пробудився… Мабуть таким чинником пробудження поетичних здібностей для Зоряни (Крук) Фенчер стала відстань від України, від рідного Львова, звідки покликала її до себе далека і незвідана заокеанська доля. Дружна родина, надійне плече і рука щирого супутника життя – і наша Зорянка постійно цвіте осяйними усмішками у своєму американському оточенні.Але край, де зростала, де минуло дитинство, шкільні і студентські роки, де росла і мужніла, з кожним роком, з кожним місяцем і днем відгукується у душі прекрасними спогадами і чарівними образними поетичними рядками. Адже, як пише сама авторка у вірші «Львів галицький»: «Мій Львів – це є свято, що завжди зі мною!». Бо саме тут «запах дитинства в повітрі витає, батьки, діти, друзі радо стрічають»… І ще саме тут можна напитися з чистого джерела рідної мови, наговоритися, наспіватися, просто помовчати, відчуваючи тонкі вібрації свого прадавнього галицького коріння : тут «рідною мовою всі розмовляють, сильних нащадків вкраїнських плекають». А ще ніде на світі немає такої запашної кави і таких вишуканих смаколиків, таких дзвінких трамвайчиків, сильних атлантів, стильних кам'яниць і вуличок, таких неперевершених вуличних музикантів і навіть єдиної у світі скульптури «Свободи, що сидить»…
Образний світ поезій Зоряни Фенчер напоєний радістю спілкування з природою і світом у якнайширшому його вияві. Осіння пора її «… проймає аж до щему зріти красу у гамі кольоровій..». Філософські роздуми про моральні засади завершуються порадою: «Навчись відпускати, навчися прощати, навчися радіти, і будеш все мати!», бо « все, що ти робиш для Бога є знаковим, і любить усіх нас Він одинаково!». Схвильовані і щирі рядки, можливо не завжди і не всюди технічно досконалі,( адже це тільки перші поетичні спроби авторки), несуть потужний заряд доброти, любові і світла, бо саме такою – світлою і доброю, я знаю нашу Зорянку ще зі шкільних років.
І нехай зараз ми на різних земних півкулях, у різних часових поясах, у мене - день, а в неї - ніч, і навпаки, та все ж – над нами спільне небо, на якому милі маленькі янголята витрушують Божі перини, і білі пір'їнки-сніжинки однаково ніжно цілують наші лиця і тут в Україні, і там, в Америці… Недаремно ж назва цього зворушливого зимового вірша «Цілунки неба» і стала загальною для цілої збірки:
Яка краса, як сніг летить з хмарини,
це ж ангели витріпують перини…
…Я підіймаю голову і чую дотик неба!
Цілунки з неба, що мені ще треба?!
Успіхів, Тобі, мила подруго! Натхнення і багато видань Твоїх нових книг!
Галина Виноградська,
м.Львів, 10.10.2019.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
