«Двадцятикількалітній поет Кшиштоф, щуплий астматик, фізично не міцніший від Марселя Пруста,
загинув на посту , обстрілюючи з вікна танки СС...
Так пропала найбільша надія польської поезії».
Лауреат Нобелівської премії Чеслав Мілош

«Належимо до народу, долею якого є стріляти у ворога з діамантів».
Станіслав Пігонь, історик літератури

Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
лолись стежки її повитинав ти залізом-сльозами.
Сховали тебе у темноті, нагодували тривог хлібом,
переміряв напомацки із людських доріг найбільш соромливі.
І вийшов ти ясний, синку, в ніч зі зброєю чорною,
і почув ти , як їжачиться у звуках хвилин зло .
Перш аніж упасти, із землею попрощавсь рукою .
Чи то була куля, синку, чи луснуло серце.
1936

Oddzielili cie, syneczku, od snów, co jak motyl drżą,
haftowali ci, syneczku, smutne oczy rudą krwią,
malowali krajobrazy w żółte ściegi pożóg,
wyszywali wisielcami drzew płynące morze.
Wyuczyli cię, syneczku, ziemi twej na pamięć,
gdyś jej ścieżki powycinał żelaznymi łzami.
Odchowali cię w ciemności, odkarmili bochnem trwóg,
przemierzyłeś po omacku najwstydliwsze z ludzkich dróg.
I wyszedłeś, jasny synku, z czarną bronią w noc,
i poczułeś, jak się jeży w dźwięku minut - zło.
Zanim padłeś, jeszcze ziemię przeżegnałeś ręką.
Czy to była kula, synku, czy to serce pekło?
1936

Небагатьом вдалося передбачити свою долю. П'ятнадцятилітній Кшиштоф передбачив її за три роки до віроломного нападу фашистської Німеччини на Польщу.