ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тата Рівна
2020.11.26 21:45
П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
Порожнеча, немає сну ні в одному оці
Незворотність абсурдного сушить голову
Голова засушена на тарань
Що там буде завтра? Яка історія?
Яка парадигма прийдешнього?
Амплітуда коливань?
Смішні до бе

Євген Федчук
2020.11.26 19:39
Спекотний день зміняла врешті ніч,
Навколо все примарніше ставало,
Бухикати гармати перестали
І пил, і дим поволі осідали.
Вже б можна було чути людську річ,
Але у вухах наче шмаття вати,
Хіба до ранку відновиться слух.
Як віспою подовбано навкруг

Ярослав Чорногуз
2020.11.26 19:37
З Діани гроту йдем до бельведеру,
Сталлоне, Гір, також Ален Делон
Вже відбули краси своєї еру,
Та вічно юним бог є Аполлон.

Як та весна, він молодий і дужий,
Красуні Артеміді – рідний брат.
Ці діти Зевса і Латони дружать,

Олександр Панін
2020.11.26 17:08
Біжать Баранюги
міцні, круторогі,
Викрешують іскри
в борні,
Могутні, уперті
у битвах завзятих,
В очицях палають
вогні.

Іван Потьомкін
2020.11.26 13:39
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».

Ігор Шоха
2020.11.26 13:31
Ще гуляю... мріями блукаю...
не блуджу, та іноді гадаю, –
де мої синиці й журавлі:
чи у небі, чи в його імлі?
Знаю, що ніде немає раю
на моїй дорозі по землі.

Де-не-де розвіяні по світу

Ніна Виноградська
2020.11.26 10:55
Скидали мов дрова
палили слов’янськії гени
а душі кружляли
над холодом змучених тіл

і снігом грудневим
лягала зима на рамена
де горе закрило

Ніна Виноградська
2020.11.26 10:53
Застигла від болю пилипівська ніченька чорна,
А в хаті всі вікна посліпли, снігами он їх замело.
У повітці змовкли давно вже не труджені жорна,
Бо голод прийшов у моє слобожанське село.

Немає у матері нині для діток зернини,
Одну картоплинку щоранк

Тетяна Левицька
2020.11.26 08:54
Огорну тебе теплом,
неймовірною любов'ю,
Нахилюся над чолом
й витру смуток сивиною.
Задрімаю на плечі,
безтурботно, як дитина.
Буду вогником свічі
палахтіти безупинно.

Сергій Губерначук
2020.11.26 06:06
З-перед вістря гострого спису,
що насамперед,
стебло встигає на коліна впасти,
бо усе за законами трави:
де подихи, прояви, сік і тяжіння.

Полишивши роздірливу яму,
що довго у яр обертається,

Микола Соболь
2020.11.26 05:08
Вперше земля не пахла землею
і вперше від неї тхнуло…
З дерев погризли залишки глею*,
на продаж тягли баули…

«Ой, дайте мені хлібчика трохи,
діточкам треба щось їсти.
Двоє вчора померло в Явдохи…

Тата Рівна
2020.11.25 22:31
На подорож у минуле немає квитків
А лікар мій каже, що це шкідливо й не варто
Вертатися у місця прожитих життів
Пити щоразу ту саму вже спиту кварту

«Ніяких минулих життів. Не твоє. Забудь!» —
Спросоння шептали подушка й гіпертонія
Але я уперт

Олександр Олехо
2020.11.25 10:11
Місце гріха – душа
Місто гріхів – планета
Ось допишу віршА
Стану на шлях аскета…

Окіл живе юрба
Помстою і брехнею
Лаю в душі раба

Тетяна Левицька
2020.11.25 09:35
Була колись ти ружею,
що пнулася до неба.
Рукою хтось байдужою
зламав красиві стебла,

в землі лишивши корінця,
та навесні опісля,
пелюстям відродилася,

Микола Соболь
2020.11.25 07:24
А на душі так любо
і щастя через край.
Дай поцілую губи,
спиваючи розмай…
Таке палке кохання
буває раз в житті.
Ти перша і остання
у сонмі почуттів.

Сергій Губерначук
2020.11.25 06:09
Спи, моя радосте, цить –
бо й простирадло вже спить.

Подушки більш не вищать.
Ковдри посохли й блищать.

Навіть заснуло трюмо,
ані дзеленькне воно.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Чорний (1984) / Критика | Аналітика

 Дещо про давність вкраїнської мови
Текст складається з двох частин: спочатку - надруковане у «Мова та історія: Збірник наукових праць», а потім – додаток для інтернет-версії.

Дещо про давність вкраїнської мови

Для осмислення, якої давнини слова зберігає українська мова, доцільно пригадати певні загальноприйняті на сьогодення уявлення багатьох авторитетних фахівців щодо виникнення мовлення у людства. А саме, що виникнення мови у первісних людей відбулося у часи т. зв. «первісних мисливців», коли предки людства почали займатися спільною діяльністю, в першу чергу гуртовим полюванням на диких тварин. Водночас такою ж узвичаєною науковою думкою є те, що із виникненням мовлення слів пов‘язано «прокидання» у людності самої здатності мислення, «пробудження» свідомості. Зрозуміло, що «людина безслівна» [1] не була людиною німою, але команди-гуки ще не були «словами», у сенсі свідомості. Також серед мовознавців найбільше прийнятною гіпотезою щодо первісних слів є припущення, що це були слова, які означували певні дії – тобто виконували призначення сучасних дієслів.
Як уявляється, відомий і нині спосіб гуртового полювання принципово не відрізняється від того, як це здійснювалося із самого початку використання такого засобу здобутку дичини: одна частина мисливців, здіймаючи гамір, здійснює загін тварин у визначене місце, а друга частина полювачів у певному місці (засідки) здійснює забій дичини. Змінювалось озброєння для полювання, але сам хід цієї діяльності - полювання на диких тварин, як певний «технологічний процес», - принципово не змінювався на протязі всіх періодів історії. Відповідно, є підстави припускати, що і слова-дії, як передача досвіду і навичок, якими почали користуватися ще «первісні мисливці», мали залишатися у мові, оскільки подібний «процес полювання» має неперервне застосування. Проте прийнято вважати, що ці первісні слова змінилися із розвитком мов до неможливості їх відтворити у сучасних словах.
Необхідність окреслення на початку цих загальновідомих уявлень виправдовується тим, що наявні в українській мові певні слова-поняття свідчать, на нашу думку, про можливість такого існування слів із тих далеких часів у цілком сучасному вигляді.
Звернемо увагу на поняття, які первісно пов‘язані якраз із гуртовим полюванням на велику дичину, хоча у сучасній мові набули дещо інших значень. В українській мовній традиції зберігаються такі слова, які з достатньою безсумнівністю, як думається, дозволяють збагнути, що це ті слова-поняття, які первісно виникли і застосовувалися саме як слова-дії, за допомогою яких визначався той чи інший вид діяльності при спільному полюванні.
Задаймося питанням: чи не є відомі слова «воїн - воїни» і «боєць - бійці» тими словами, які існують у мовлені із часів запровадження полювання ще первісними мисливцями? В українські мові і понині залишається у вжитку словоформа «вої», яку зрідка застосовують замість «воїн». Це слово досить явно вказує, що вої - це саме ті ловці, хто здіймав голос під час проведення полювання. Воє – є первісне значення того слова-дії, що засвідчує, яку саме дію визначали цим словом для певних виконавців. Варіант «воє+ін» є поєднання дієслова та вказівного займенника. При цьому ті, хто чинив бій живини визначались також через слово-дії і займенник: бій-ці. Зрозуміло, що сучасні вказівні слова «це, ці, ця» є значно пізнішим надбанням мови у порівнянні із варіантом: «се, сі, ся». Як уявляється, приголосний звук Ц (як і Ч, у подальшому) утворився з поєднання від значно ранішніх займенників - т.зв. особового та вказівного: ті+сі; те+се; ти+ся. Імовірно, коли вже промовлялися вислови: ти се пали, бий+ти+се – тобто, коли виникло вже усталене вживання таких поєднань із первісних слів-займенників.
Відповідно, той, хто ватагував над тими, хто воє-виє, визначався через вислів: воє-воде. Найкращий серед бий+ці починав вирізнятись з поміж інших через вираз: бой+яр+ін. Зрозуміло, що узвичаєні нині варіанти «воєвода» та «боярин», як окремі слова-поняття, утворилися значно пізніше із наведених первісних висловів, які складаються із дієслів і вказівних займенників.
Якщо замислитись над зв‘язком певного виду діяльності і існуючими й понині словами-поняттями, як уявляється, цілком логічним висновком у даному випадку може бути тільки припущення, що ці слова-дії беруть свій початок існування у мові із часів прадавніх мисливців. Тобто: воє+воде, вої+ін, бій+ці, бой+яр+ін – це слова саме із того періоду історії, коли людність займалася не тільки збиральництвом, але вже і сповна гуртовим полюванням. Як і поняття ото+ман, якщо зважити на давні свідчення щодо Ману, як іменування першолюдини. При тому, що ці слова вживаються в українській мові, практично, у своєму первісному, майже незміненому, вигляді: воє/виє, він (ін), бий, бій, яро, се (це), сі (ці), веде, водить, - так і у вигляді вже похідних слів-понять, які витворилися із певних узвичаєних висловів з більш первісних слів.
Цікавим для даного розгляду виглядає зіставлення цілком сучасних понять «мисливці» та «мислити». Із запропонованого історико-мовного способу реконструкції слів, поняття «мисливці» постає від вислову: ми+се+лови+ці - за цілком очевидною спорідненістю, як уявляється, із поданим вище. З цього маємо можливість зробити логічне припущення, що поняття «лов, лови» відносяться до слів з тієї ж давнини. Звідси виявляється логічна дотичність уявлення, що «мислити» постає від ми+сі+лов+іти. Тобто, фактично, через ці слова-поняття отримуємо підтвердження гіпотези про єдність виникнення слова і «пробудження» свідомості: мислити можуть лише ті, хто знають (мають) слова. А Слово виявилось у часи, коли й починали чинитися перші лови. Також цілком імовірним виглядає припущення, що сучасне наше поняття «слово» витворилося саме із виразу: се лови. Лови – слово дії, яке наявне у таких поняттях, як: голова (ґо+лова) [2], яловичина (є+лова+чин). Власно кажучи, як і лов+ці, як і ловецтво, ловитва - синоніми для «полювання», «мисливство». До цього доречно додати, що поняття «яловичина», судячи з усього, є більше раннім словотвором у порівнянні із «говядо» (ґо+в+їда), не кажучи вже про ще пізніший варіант: «говядина» (ґо+в+яду+іно, ґо+в+ядіня).
Як вбачається, надане вище можна розглядати, як підтвердження гіпотези про виявлення первісних слів від історичних часів існування «первісних мисливців» та, відповідно, започаткування мислення. Водночас, з іншого боку, це дозволяє по новому подивитись на питання, якої історичної глибини слова існують в українській мові. Ці слова, як бачиться, дуже точно «віддзеркалюють» собою характерні дії мисливців і таке «пряме відображення» у сучасних словах прадавньої діяльності є переконливим свідченням давності самих цих слів.
Огляд цього питання під таким кутом зору протирічить загальноприйнятому опису історичних подій, має досить суттєві розбіжності щодо сучасних наукових засад, як стосовно становлення і розвитку мов, так і історії заселення людності в Україні. Наведене дає підстави для припущення – у пошуку логічного пояснення такого поєднання відомої діяльності і існуючих слів дії, - що ці слова беруть початок свого існування у неперервному розвитку мови від доби «первісних мисливців». Осмислення цього поєднання якимось «випадковим збігом», або, що «українці значно пізніше почали займатися мисливством» - уявляються ще більше неймовірним і дивним, якщо зважити на відомі археологічні свідчення щодо мисливської діяльності на теренах України. Тому висновок, що це слова, які використовувались у мові за часів набагато раніше до т. зв. «трипільської» доби, - уявляється цілком ймовірним.
Як здається, надані приклади із декількох слів дозволяють під іншим кутом зору розглянути питання, якої давності сягає українська мова.

Посилання:
1. Alali - «безслівні первісні люди» у класифікації Геккеля. E. Haeckel. «Natürliche Schöpfungsgeschichte». 4. Aufl., Berlin, 1873, S. 590–591.
2. «ґо – у санскриті позначає корову, бика, вола» див. С. І. Наливайко. Таємниці розкриває санскрит. - Київ: Просвіта, 2001. - 273 с.

Опубліковано у «Мова та історія: Збірник наукових праць» - К., 2019. - Вип. 430, с. 4-8.

(Додаток до статті для інтернет-версії)

На прикладі цих декількох слів можна було б і завершити усі міркування щодо цього питання, але..
Звісно, таких слів більше.

Існуючі варіанти: бий, бій, бою, убий, виє, воє, віє – цілком точно засвідчують, на яку дію спрямовують ці дієслова. Своє питання, чому в одному варіанті вислови сформувалися у вигляді «бій+ці (ти+сі)», а для іншого «вої-ін». А не за однаковим способом, скажімо: «бій+се» та «воє+се». Із утворенням згодом: бійці та войці. Або: «бой+ін» та «воє+ін». При тому, що існує слово «бійся» (боя+ти+ся), яке набуло іншого значення. Варіант утворення слова-поняття «бійся» (спосіб побудови і його смисл) не настільки зрозуміло, як поняття із цього ж ґатунку: боя+гуз. Дуже подібно, що «вояк» і «вуйка» якраз є прикладами розвитку від «вої» інших слів із зміною змісту. Логічним виглядає припущення, що до воїв, як правило, мали відбирати вже немолодих, хоч і бувалих учасників у ловах. Які користувались повагою серед бійців, оскільки, швидше всього й самі були раніше серед тих, хто чинив бій дичини. З цього, подібно, бере свої витоки традиція використання поняття «вуйка». Як і відома самоназва «бойки». Дуже схоже, що у т.зв. говірках бойків, лемків зберіглася саме мова за традицією первісних словоформ, як, наприклад, з говорів лемківських: то мі ся подоба, - чи як, можливо, у варіанті: те сі мя.. Чи не від цього: сімя, сімено- сімена (зерно для посіву - сіменний, сіменник (на сі є=на+сі+є; насіння – пізніше, вже як вказівка на дію https://www.slovnyk.ua/index.php?swrd=%D1%81%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96 ).

Чому так утворювалися певні вислові? Це питання осмислення, яким чином утворювались первісні вислови, що згодом, через напрацювання людьми усталених висловів, перетворювались у слова-поняття. Тобто те, що нині називають алгоритмом. Коли виникало вже усталене послугування особовими та вказівними займенниками, на зразок «ти+се», які не могли не виявитися (витворитися) у мові на ранній стадії її розвитку. (Як прояв подібності творення із тією давнини, згідно сучасним визначенням із фонетики: «..буквосполучення -ться вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а)». http://pravila-uk-mova.com.ua/index/fonetika/0-5.)
До цього також відноситься - «ін, іно», у розумінні т.зв. означального займенника. Як варіант, ймовірно, коли багаторазове промовляння вислову: ти се.. пали (бий - б’є, пий - п’є) – у наслідку прискорення вимови набувало вигляду: тьсе=це, тьсі=ці. Хоча, зауважимо, словоформи «бой+ін (боян, бойня/бійня)» та воє+ці (вояці - вояка) є цілком природними для української мовної культури.

Варто додати деяке зауваження. Говорити, що слова: воїн, боєць - є синонімами і мають однакове значення – виглядає не настільки правомірним, з огляду на наведені первісні смисли. Принагідно, дозволимо собі таке зауваження: сучасне навчання про т.зв. слова-синоніми є наслідок спрощеного усвідомлення слів, а точніше, втрати понятійного розуміння слів.

До таких же первісних слів відноситься і слово – палиця. Не важко прозирнути у «далечінь віків», щоб зрозуміти, що здійснювати бій, забій живини на ловах можна було лише камінням, або за допомогою палі/палки. Пале, упале, паля, палиця=паля+ця, палець, палає=пала+є – усі ці сучасні слова мають своє започаткування із тої ж давнини і дозволяють, за природною логікою, осмислити, як змінювалися, набували різних смислових значень поняття, що брали початок від одного слова-дії. Швидше всього слово-дії «пал» первісно мало значення того, що упало від дерев. Тому згодом «у+пале» набуло і змісту «пале» у розумінні сучасного поняття «паля, паля+ця», і для осмислення уявлень щодо вогню: палає, пал у розумінні жару. У період розвитку мовлення, який набагато передував часи «трипільської культури». Не кажучи вже про «ведійські тексти на санскриті».
Хоча саме про це засвідчує, зокрема, і поняття «пал» із санскриту, що означувало людину із палицею у руках, яка охороняє отару/череду. Яке з часом набуло значення - охоронець, воїн. (С. І. Наливайко. Таємниці розкриває санскрит. - Київ: Просвіта, 2001. - 273 с.) Ті, хто виконував цей вид діяльності і понині уособлюються із наявністю доброї палиці (кий, кийок, патериця, ґирлиґа). З цього, як уявляється, зрозуміло, що поняття «пал» у санскриті, то є вже похідне слово-поняття, яке свого змісту набуло значно пізніше, ніж слово зі смислом «паля», яке залишилось і живе в українській мові. Разом із іншими наведеними поняттями, це свідчення із санскриту також є приклад того, як певні слова набували нових (інших) смислів, відбувалась понятійна трансформація у ході розвитку мовлення.
Принагідно при цьому пригадати такі поняття як Гопала (одне з наймень Кришни, яке означало - Охоронець), так і гопліт (ґо+пал+те) – піший воїн, одним із основних видів озброєння якого був дерев’яний спис.
Чому слово-поняття «ґо+пала» має відношення до тих первісних слів, які вживалися, коли люди жили вже, судячи з усього, не стільки за рахунок лову, полювання? Тут ще раз повторимося щодо свідчень із санскриту, про що незліченно разів згадує у своїх працях С. Наливайко, щодо того, що «ґо – у санскриті позначає корову, бика, вола», тобто, взагалі велика рогата худоба. Як і про те, що «Гопала походить від «ґо» та від «пала» (охоронець, пастух)» . ( С. І. Наливайко. Таємниці розкриває санскрит. - Київ: Просвіта, 2001. - 273 с.; чи Індоарійські таємниці України. - Київ: Просвіта, 2004. - 448 с.; чи Українська індоаріка. – Київ : Євшан-зілля, 2007. – 634 с.). Судячи із наявних й понині слів-понять, саме лови на тих первісних ґо були у ті часи основними, з-поміж іншої звірини.. Ймовірно, вони були найбільш придатними для відлову у полі – полюванні – і їх одомашнення, приручення.
Той, хто влаштовував, вмів домовитись з іншими про се-лови на ґо, йшов на чолі аби вчинити ґо+лови. Тому, повторимося, й виявилося у мові сучасне поняття «голова», яке має значення не тільки частини тіла, але і очільника, керівника. Як і, дозволимо ще раз вказати, цілком природньо і історично правильно вважати, що вислів се+лови з часом і було переосмислено у поняття Слово у сучасному розумінні. Одному із тих сучасних понять, якому надається дуже важливе значення.

Се лови ани (ян; йан, ан, он) – звідти бере започаткування і того поняття, яке ми зараз використовуємо, як: слов’яни. Навіть прийнята сучасна ортографія, на відміну від тієї ж російської мовної традиції, свідчить про збереження первісного смислу. Водночас підштовхує до осмислення: хто і з яких причин іменував себе як – Ан+ти (?).

Стосовно того, хто «всі ті», які йшли на се+лови, на полювання у полі.. В цьому ми доторкаємося ще до декількох цікавих слів. Вони цікаві тим, що вказують на їх появу у часи, коли відбулося осмислення роздільності особин по статі, - період, як здається, також суттєво ранішній, ніж «трипільська доба». Із можливістю осягнути, якого значення набуло у сучасній мові це осмислення щодо поділу за статевими ознаками: ба+лядь і че+лядь.
Так виглядає, що саме че+лядь збиралась навколо того, хто виконував роль отамана і промовляв укази. Ото ман у каже.. Тобто здійснював заклик: се лови, - визначав, хто і що мав чинити при ловах – тобто керував діями. Вислів «че+лядь», за природною логікою, використовувався для означення тих, хто йшов разом із ним, хто для усіх був ото+ман. Той, хто закликав: «се лови» - і очолював їх, хто водив гурт мисливців на «ґо+лови». Ще раз звертаючись до слова-поняття Ману, зауважимо, що це слово наявне у вжитку для багатьох мов, практично, у незмінному вигляді і зрозумілому змісті із вказаним українським потрактуванням. Втім в українській традиції воно присутнє у вельми знакових словах, як: отаман, гетьман. Хоча, вірогідно, своє започаткування бере від слова дії: мане, мане+ити. Тобто: ото мане – є приклад вислову із займенника і слова дії.
Цікавим для подальшого дослідження є питання стосовно наявності у мові т.зв. «кличної форми» - чи не є це проявом та наслідком використання саме слів дії з тих давніх часів, що і стало започаткуванням такої форми.
Здається цілком природно зробити припущення, що саме через таку традицію вислів «че+лядь» перетворився у слово із понятійним значення «наближених» до якогось очільника. При тому, що нині узвичаєне значення «челядь» не розрізняє чоловіків та жінок – приклад не тільки перетворення, але і спотворення у часі смислів слів. Хоча з літератури, навіть, відомі приклади, коли «челядь» використовується для означення жіноцтва, що слід розглядати вже, як прояв втрати смислового поняття.
Подібні прояви таких «перекручень», якщо проаналізувати, більше характерні для російської мови, як однієї із наближених серед інших мов до української мови. Як приклад із найближчого до сучасності, відоме прислів‘я: не ниттям, так катанням, а свого доб‘ється. Проте цілком точно вмотивоване, в розумінні психології, визначення поведінки якоїсь людини щодо «мета-засіб», у свідомості розсіяної людності набуло «осмислення» у вигляді: «не мытьем, так катанием». Змосковщення свідомості і серед українців призвело до того, що такий смисловий «покруч», котрий, можна сказати, повністю втратив психологічну змістовність, став прийнятним і для українського інтелекту, який нині побутує через, скажімо, середовище україномовних журналістів та певних літераторів. Здавалось би цілком очевидно, щоб від когось-чогось домогтись, застосовуючи певний спосіб впливання на психіку, можна застосувати два способи: або через ниття, скиглення, або катування, що називається, виламування пальців.. Якщо ж подібне намагатися досягти через різні способи прання білизни (як це трактується у розсійськомовному середовищі) – важко уявити собі, що це найдоцільніший спосіб добитися чогось бажаного від іншого. Подібні знакові смислові покручи, яких досить багато можна навести, якщо зробити порівняння між словами-поняттями за українською мовною традицією і російською, певним чином можуть вказати, у чому причина утворення різної психології, як особистої, так і національної.

Все це, повертаючись до нашого розгляду і дещо повторюючись, добре співпадає з уявленнями, що саме здійснення ловів, саме вилов тварин викликало потребу у мові, знадобу домовлятися про спільну дію. Між тими виконавцями лову, хто виє, і тими, хто б‘є, коли ловці з числа че-ляді мали йти на заклик від ото+ману: се лови.. – а пізніше: ґо лови. Ґо лови потрібні були не лише для отримання «говядини» - говядо=ґо+в+яду. Власне, як і поняття «яловичина» (є+лова+чин), яке, судячи з цього, є значно ранішнім словотвором у порівнянні з «говядо» (осмислення про «давньоруське слово говядо», як це уявляють деякі сучасні мовознавці, стало досить відомим після знаної історії з питанням на прес-конференції одного «х-президента»).

Вислів: Ґо лови – свідчить про період, коли починало створюватися господарство. Тобто час близький до початку одомашнення тварин, перетворення диких тварин у свійські. Поняття «Ґосподар», за подібністю з усім наведеним раніше, є похідним від вислову: ґо+споду+дар. При цьому зауважимо, що поняття «государь», «государство» - що не є словами, які притаманні українській мові - являються, схоже, похідними від давнього вислову: ґо+ссу+дар. По-своєму цікаво порівняти змісти і осягнути розбіжності у значеннях українського слова-поняття «господар» і російського «государь». Бо це також один із прикладів психологічної розбіжності понять, а, відповідно, як здається, і приклад, деяке прояснення, у чому причина розбіжності умонастрою, психології сприйняття світу людей, які послуговуються різними мовами, хоча і наче близькими. І певне свідчення-відповідь на те питання, у мовній традиції якого народу сучасні поняття мають більшу відповідність до первісних понять, а у кого вони викривлені і тому набули спотвореного значення (як у випадку «челядь» для означення жінок). При тому, що – дещо змінюючи - відомо твердження Конфуція: якщо люди використовують спотворені поняття, то спотворюється і їх мислення, стає спотвореним світогляд, вони починають потворно діяти (гібридні думки та дії – як стало модним зараз висловлюватись).
Гадаємо, для особистого осмислення цікавим питанням є також і поняття «господь» - чи точно ми знаємо, до чого, чи до кого ми звертаємося, коли промовляємо «ґо+споду», чи правильно розуміємо це слово-поняття?

Думається, логічним є припущення, що, із наведених первісних слів, поняття щодо певних частин тіла, як: голова, вия (шия), палець - є тими, що повстали у свідомості в такому значенні суттєво пізніше.
Кажучи, що слова дії були самими найпершими разом із «вказівними» поняттями (займенники): пала, пала є, виє, б‘є, бий, лови, та-то-те, ти, се-сі-ся (це-ці-ця),.. – не можна не зазначити, що, говорячи про мову доби «первісних мисливців», початок якої відносять до часів неандертальців-кроманьйонців, ми зіштовхуємося із тим, щоб визнати, що їх мова була достатньо розвинена. Хоча, звісно, цей період «первісних мисливців» відбувався не одне тисячоліття, а схоже, й не один десяток, а то і сотень тисячоліть. Тому, цілком правдоподібно, у цьому розгляді ми простежуємо не зовсім первісні слова, а вже варіанти первісних висловів, для набутку яких знадобився свій тривалий час.
Проте, поки що можна зазначити, що поняття: воє/виє, б’є, бий/бій, гука, гика, риє, лов, пала, мане, се-сі-ся, ти-те-та-то-ото - є приклади слів, що мають пряме співставлення із словами того часу, коли діяльність людських спільнот полягала у збиральництві та полюванні.

Ось така невелика «дрібнота слів», стосовно питання про давність української мови, все таки дозволяє, як уявляється, засвідчувати, що сучасна українська мова продовжує нести в собі слова-поняття з часів т. зв. «первісних мисливців» на теренах цього краю.
На закінчення хочеться ще раз звернути увагу, що, можливо, не таким дивним є те, що всі наведені оттут слова утримують у собі, або залишаються й зараз, практично, у вигляді тих же словоформ, які почали існування у так звані «доісторичні час». Подібне здається неймовірним в силу усталених наукових теорій виникнення і розвитку мов, заселення у різні історичні періоди земель тієї ж України народами, які не мають між собою спільного, кревного родоводу та подібне (теорія «переселення народів»).
Хоча надане вище обґрунтування, чому давність цих слів сягає, навіть, не одного десятка тисячоліть, ще не можна вважати достатнім і цілком визначеним, науково виваженим, але наявність їх у сучасній мові, як уявляється, свідчить про спорідненість та неперервність, як самих носіїв цих слів, так і їх традиції мовлення (культури) у різні історичні часи на землях нашого Краю.
Те, що подібне осмислення суперечить «теорії переселення народів» або «теоріям розвитку мов» - ставить звичайно, з одного боку, питання щодо правомірності подібного осмислення. Проте, з іншого боку, дозволяє замислитися, наскільки правомірні самі ці «теорії».

Бо в цьому розумінні, наприклад, питання: якою мовою говорили "трипільці"? - вирішується як самоочевидна відповідь. Вони, за логікою історичного розвитку, могли бути лише носіями всіх тих слів-понять, які і продовжують жити серед носіїв української мови на тих самих землях, того ж самого краю.
Щодо питання, якою мовою розмовляли «трипільці», є один цікавий приклад. Як кажуть у таких випадках: у нашому селі здавна всі люди оце знали і так усім розповідали.. Це пояснення досить відомого виразу якраз відповідає запропонованому у даному розгляді способу поєднання певних відомих висловів у їх зв‘язку із зрозумілими історичними діями – назвемо це: історико-мовним способом реконструкції дій та слів,- характерними й донині для української культури та традиціям.
Відомий вислів: «Гуртом і батька легше бити» - в останні часи використовують не як вказівку чи настанову до дії, а, швидше, для деякого висміювання недолугості українців. Причім таке відношення до цього прислів’я стало поширеним і в самій Україні. Не говорячи про ті пояснення, які можна зустріти серед місцевих інтелектуалів на землях, де нині вже, як на батьківщині, проживають розсіяні. Проте є свої підстави осмислити цей вислів як такий, що бере свій початок із часів «трипільської культури».

Якщо пригадати вже достатньо відомі археологічні свідчення щодо побудови місць поселення «трипільців», як вони переселялися з одного міста (поселення), спалюючи їх, і започатковували інше місто. При цьому враховуючи, що їхні міста будувалися за варіантом колоподібних поселень.. То уявляється, є свої підстави на таке осмислення цих дій і згаданого прислів’я.
Спочатку визначався центр нового поселення – встановлювався певний знак Центру, навколо якого мали будуватися оселі, між якими утворювалися вулиці - одні мали радіальне розходження від центру, а інші утворювали кола різного діаметру. Без такої розмітки будувати колоподібні поселення було просто не можливим, що здається достатньо очевидним твердженням. Традиція проведення «толоки» для спільного впорядкування чи побудови чогось загально важливого – не потребує ще й зараз пояснень для україномовної людини, але згадка про це потрібна для даного осмислення щодо освітлення дій і відповідних слів.
Що називається, важко не зробити здогад, що цей «знак центру» - що визначав місце майдану, центральної площі поселення - був не просто вбитий у землю кийок чи якась будівельна ломака. Більше ніж ймовірно, для означення і освячення цього місця – насправді, уособлювання родового зв‘язку із Центром Всесвіту - встановлювався стовп Батька. Такі стовпи, що мають зображення лику Отця Вишнього у «всі чотири сторони» – відомі. І саме за тієї традиції започаткування будівництва поселень і, відповідно, із часів тих гуртових дій (толоки) з‘явився та існує донині відомий вислів - прислів’я: Гуртом і Батька легше бити. Просто, потрібно зрозуміти, що мова йде не про чийогось особистого батька, а про Батька Всесвіту.
Ора Батька – як маємо право засвідчити в силу інших своїх розвідок ( див. ч.1 «Орійська Ідеологія України» - http://www.mykola.com/2015-09-30-16-23-11/2015-09-30-16-24-13/47-oriiska-ideolohiia та «Яке Ім‘я Отця Вишнього знаємо?» http://www.mykola.com/2015-09-30-16-23-11/2015-09-30-16-24-13/210-yake-im-ia-ottsia-vyshnoho-znaiemo).
Ора-Отця Вишнього знак-стоян встановлювали у центрі нового поселення і робилося це гуртом, бо це і була толока.
Як для даного розгляду, то, судячи з усього нагаданого, цікавим є те, що цей усталений вислів засвідчує, які саме слова вже тоді промовляли т.зв. «трипільці»: гурт, батько, бити. На правомірність такого розуміння вказують і новітні лінгвістичні розвідки, які доводять зв‘язок слів сучасної української мови від «трипільських» часів . («…набір реліктових елементів... слова «батько», «голуб», «кінь», «ліс», «могила», «пісня», «хліб», імена язичницьких божеств...» - див. Мосенкіс Ю. Л. Мова трипільської культури: Джерела. Методи. Результати реконструкції - Київ: НДІТІАМ, 2001 – 164 с. ) І поняття «толока», так виглядає, з тих же часів вживається у мові тих, хто здавна проживає на цій землі.
При тому, що сучасна наукова думка найчастіше заперечує існування слів, які притаманні українській мовній традиції навіть на рівні «трипільців». «Трипільці», взагалі, більшістю науковців розглядаються як людність, яка не має прямого зв‘язку із українським родоводом.

Наприкінці дозволимо зауважити, що, взагалі, запропонований у цьому тексті метод розгляду ґрунтується (але і обмежується), головним чином, на описі розвитку мови згідно лише одного із т.зв. законів діалектики: кількісні зміни переходять у якісні. Проте зрозуміло, що, насправді, цілісне осмислення історії виникнення слів та мов, опис їх розвитку у просторі часу має базуватися і відображати взаємодію розвитку у відповідності із усіма законами діалектичного розвитку.

Нижче – спроба відтворення тих давніх висловів, з яких утворені сучасні слова :

Ото мане іно се.. мане мя.. каже зна мя.. гука на се.. у-каже: се лови..
Ото ін.. ото мане.. гука се лови.. у се іти
на ми
Ото мане че лядь у го лови. . Се трави ба лядь.. се го дує
Го де на ми при чина.
Є лова чин.. ба лядь ма є.. іно гука
Ми се лови і ти
То мане.. є го лов
Зна мя паля ця.. ба че те зна мя
Гука.. ри че.. воє ті. Воє ін, воє ін.. воє воде ін
Ба є, би є, б‘є
Бій ти се.. бій тсе. Ін бой яро.. бой є ри ін. Од ін веде бій
Се ми.. се лов..
Го дує ма та. Ото ба лядь ги дує
Ото мане у се, мане мя.. До ума іти
О Ум.. мане падме к Ум. (відомий вислів, який прийнято відносити до санскритського вислову, який, за повір‘ям, складається із первісних слів)


Київ, 2020

Текст складається з двох частин: спочатку - надруковане у «Мова та історія: Збірник наукових праць», а потім – додаток для інтернет-версії.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-09 12:38:27
Переглядів сторінки твору 528
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 2.547 / 5.5  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 2.547 / 5.5  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Соціум
Автор востаннє на сайті 2020.09.01 14:19
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2020-01-10 20:39:44 ]
Дуже і дуже цікава розвідка, пане Євгене. Про "Господа" ви зупинилися, а може даремно? ).
Ще ж у нас багато в мові навколо символу "Ра" зібрано, а це як поясните?
І хоча, я особисто, в останні часи вже інформацію зважую на рівні "квантової заплутаності" і "квантової нелокальності", але питання нашої мови більш ніж значуще.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Чорний (Л.П./Л.П.) [ 2020-01-17 14:44:02 ]
Вітаю!
На Ваші питання є відповіді у тих матеріалах, що надані у тексті у посиланнях (повторив нижче посилання)
про "господа" - «Яке Ім‘я Отця Вишнього знаємо?»
про Ра - ч.1 «Орійська Ідеологія України».
Тому у цьому матеріалі не став "перевантажувати" текст.
Дякую за відгук :)

див. ч.1 «Орійська Ідеологія України» - http://www.mykola.com/2015-09-30-16-23-11/2015-09-30-16-24-13/47-oriiska-ideolohiia

«Яке Ім‘я Отця Вишнього знаємо?» http://www.mykola.com/2015-09-30-16-23-11/2015-09-30-16-24-13/210-yake-im-ia-ottsia-vyshnoho-znaiemo .