ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
2026.03.20
05:44
Я гадаю
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
2026.03.19
23:14
Не можна існувати без
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
2026.03.19
18:47
Імла незгод і світлий смуток –
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.
Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.
Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
2026.03.19
18:14
Я заплутався в сітях дрімучих,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
2026.03.19
16:57
Сиджу, бувало та дивлюсь новини,
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
2026.03.19
16:26
Біль тисне на скроні — розквітнув зірчастий,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
2026.03.19
11:07
Шок від того, що літо минає,
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Вірші
/
Україні з Любов'ю
Ілюмінацій грайво переморгується…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ілюмінацій грайво переморгується…
Ілюмінацій грайво переморгується,
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз – кошмар.
Не має значення куди,
іди.
Якщо ти музики захочеш,
послухай, як комахи дзеленчать...
або як струм на дроті тонко морзе пише.
А звикнеш –
буде тиша,
ти-ша.
А он людина рання йде,
яка навчити віршів може...
Те. Ша.
Потисне руку серед поля,
потя́гне до найближчої тополі,
ото душа!
ото Тарас Шевченко.
Якщо ти пригадаєш Катерину,
зустрінь Оксану –
і малюй картину.
Або прокинься рано-рано,
біжи у луг, знайди калину –
й малюй Оксану,
теж картину.
Але у лузі ти зустрів корову
німецької породи,
чорно-білу.
Вона картину з’їла.
А Катерина подоїла,
обтерла вим’я – й дрином, дрином, дрином!,
якщо ти пригадаєш Катерину...
Ось це село, де день.
Де мальви і жоржини.
Де до обіду не працює магазин.
Де тракторець на всіх один.
Годі йти.
Лишайся.
Ось тобі хата, двір.
Колодязь.
Молода і красива.
Ковбаса, сир.
Безсуєтність сива.
Ні?
Вертайся в депо...
Ні.
Ну, то мовчи мені,
бо як дам!
То буде мало місця!
Ось тобі цяця.
Ось мамина циця.
Грайся й смокчи.
І мовчи!
Ти безголосий ідеш.
Не маєш значення куди...
ну, йди.
Але далі інша країна.
Не Україна.
Польща, Німеччина.
Сполучені Штати.
А тут твої батько і мати.
Тобі наплювати?
Тут твоя ти-ша
і Те, Ша.
Тобі наплювати?
Тут Бабин Яр,
а там Освенцім!
Там за таку роботу
не платять пенсій!
Там інша мова,
і кольорова корова, –
а не та їхня,
яка для нас но́ва,
не чорно-біла,
яка для них застаріла!
Там тебе поховають як еміґранта...
Ні.
Ти йдеш не за кордон.
Ти ходиш по собі.
І не по сьогоднішній Україні,
ще жовто-синій,
а по вчорашній,
по ковбасі домашній,
по сирниках і пофарбованих яйцях.
Прийшла пора міняться?
Осучаснюваться!
Тебе не влаштовує ні місто, ні село.
Ні те, що буде, ні те, що було.
Ні.
Ти типовий українець.
якому все рівно...
Я розумію,
бо це я.
Розумію...
Просто інакше не вмію,
не хочу,
не буду,
не треба.
Так.
Радієш уже тому, що маєш.
А більше не вмієш, не хочеш,
не будеш, не знаєш.
Мабуть, потрібна ще одна окупація.
Ні.
Ну то сходи за кордон, –
там все одно
ненаперепереморгується ілюмінація.
15 травня 1995 р., Київ
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз – кошмар.
Не має значення куди,
іди.
Якщо ти музики захочеш,
послухай, як комахи дзеленчать...
або як струм на дроті тонко морзе пише.
А звикнеш –
буде тиша,
ти-ша.
А он людина рання йде,
яка навчити віршів може...
Те. Ша.
Потисне руку серед поля,
потя́гне до найближчої тополі,
ото душа!
ото Тарас Шевченко.
Якщо ти пригадаєш Катерину,
зустрінь Оксану –
і малюй картину.
Або прокинься рано-рано,
біжи у луг, знайди калину –
й малюй Оксану,
теж картину.
Але у лузі ти зустрів корову
німецької породи,
чорно-білу.
Вона картину з’їла.
А Катерина подоїла,
обтерла вим’я – й дрином, дрином, дрином!,
якщо ти пригадаєш Катерину...
Ось це село, де день.
Де мальви і жоржини.
Де до обіду не працює магазин.
Де тракторець на всіх один.
Годі йти.
Лишайся.
Ось тобі хата, двір.
Колодязь.
Молода і красива.
Ковбаса, сир.
Безсуєтність сива.
Ні?
Вертайся в депо...
Ні.
Ну, то мовчи мені,
бо як дам!
То буде мало місця!
Ось тобі цяця.
Ось мамина циця.
Грайся й смокчи.
І мовчи!
Ти безголосий ідеш.
Не маєш значення куди...
ну, йди.
Але далі інша країна.
Не Україна.
Польща, Німеччина.
Сполучені Штати.
А тут твої батько і мати.
Тобі наплювати?
Тут твоя ти-ша
і Те, Ша.
Тобі наплювати?
Тут Бабин Яр,
а там Освенцім!
Там за таку роботу
не платять пенсій!
Там інша мова,
і кольорова корова, –
а не та їхня,
яка для нас но́ва,
не чорно-біла,
яка для них застаріла!
Там тебе поховають як еміґранта...
Ні.
Ти йдеш не за кордон.
Ти ходиш по собі.
І не по сьогоднішній Україні,
ще жовто-синій,
а по вчорашній,
по ковбасі домашній,
по сирниках і пофарбованих яйцях.
Прийшла пора міняться?
Осучаснюваться!
Тебе не влаштовує ні місто, ні село.
Ні те, що буде, ні те, що було.
Ні.
Ти типовий українець.
якому все рівно...
Я розумію,
бо це я.
Розумію...
Просто інакше не вмію,
не хочу,
не буду,
не треба.
Так.
Радієш уже тому, що маєш.
А більше не вмієш, не хочеш,
не будеш, не знаєш.
Мабуть, потрібна ще одна окупація.
Ні.
Ну то сходи за кордон, –
там все одно
ненаперепереморгується ілюмінація.
15 травня 1995 р., Київ
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : "Переді мною...", стор. 6–9Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.5439 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.5439 seconds