Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.04
19:53
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2026.07.04
16:15
I How Local Harmony Becomes a Contour of Metaharmony
The Image of the Work: From a Creative Method to an Aesthetic–Philosophical Category
The foundation of traditional artistic creation, in most cases, is the aspiration toward an integral unity—whet
2026.07.04
13:59
Я не хочу дивитись в обличчя абсурду,
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
2026.07.04
13:43
липня народилася видатна українська поетеса Тетяна Левицька.
Дорога Тетяно! Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Зичу Вам міцного здоров'я, невичерпного натхнення, гармонії в душі. А ще бажаю Вам, щоб жодне побажання Ваших ворогів ніколи не зб
Дорога Тетяно! Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Зичу Вам міцного здоров'я, невичерпного натхнення, гармонії в душі. А ще бажаю Вам, щоб жодне побажання Ваших ворогів ніколи не зб
2026.07.04
12:39
Зшитого за незнаними лекалами,
мене подумки заносить у петлі річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Напевно, для відчаю й каяття
таких поворотів досить,
але це мій фатум –
долати і таку дорогу.
Потік петляє, мов генний код,
мене подумки заносить у петлі річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Напевно, для відчаю й каяття
таких поворотів досить,
але це мій фатум –
долати і таку дорогу.
Потік петляє, мов генний код,
2026.07.04
12:27
Гвинтики і шайби,
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
2026.07.04
10:49
поліція моралі
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
2026.07.04
09:57
Пливуть за роками
Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
2026.07.04
07:56
За мною вслід плететься щодоби,
Знесилене неспинною ходою, -
Усе оте, що я уже зробив
У вічній боротьбі з самим собою.
Минулим справам не веду лічби,
Просиджуючи цілі дні за чаєм, -
Лише в думках з'являється "якби",
Та і "чому" нікуди не зника
Знесилене неспинною ходою, -
Усе оте, що я уже зробив
У вічній боротьбі з самим собою.
Минулим справам не веду лічби,
Просиджуючи цілі дні за чаєм, -
Лише в думках з'являється "якби",
Та і "чому" нікуди не зника
2026.07.04
05:44
Розділ XІV: ПОПІЛ СИРИНА* ТА ВІЧНІСТЬ НА ПЕРГАМЕНТІ
1075 рік. Париж. Палац Сіте. Король Філіп І, уже зрілий і могутній володар, сидів за великим дубовим столом, заваленим хартіями. Поруч із ним стояла Анна. Рауля вже не було на цьому світі – він пішов
2026.07.03
22:45
На відстані руки,
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
2026.07.03
20:00
Говори до мене тонкосердно -
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
2026.07.03
14:10
Я з балкону дивлюся на темний проспект.
Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
2026.07.03
12:55
Вдихаю душу очерету,
Вдихаю пахощі зими.
Зникома посмішка скелета
Народить епоси землі.
Лиш у потужності стилета
Відчую подихи в імлі.
Такий старезний, аж прадавній,
Вдихаю пахощі зими.
Зникома посмішка скелета
Народить епоси землі.
Лиш у потужності стилета
Відчую подихи в імлі.
Такий старезний, аж прадавній,
2026.07.03
11:55
Нехай гнітить невиплаканий жаль
І слово запізніле ранить груди.
Ми просто люди — помилкові люди,
Що дивляться крізь темряву у даль.
Ілюзії, підпалені мовчанням,
Розвіяв вітер попелом ущент.
Та з цих безглуздих, непотрібних жертв
І слово запізніле ранить груди.
Ми просто люди — помилкові люди,
Що дивляться крізь темряву у даль.
Ілюзії, підпалені мовчанням,
Розвіяв вітер попелом ущент.
Та з цих безглуздих, непотрібних жертв
2026.07.03
10:33
Пізнім вечором похожим
Літератор йшов додому.
Настрій мав прекрасний, схоже,
Щось наспівував знайоме.
Презентації щоденні -
Тріумфальні, фантастичні!
І овації шалені
До вершин письменства кличуть!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Літератор йшов додому.
Настрій мав прекрасний, схоже,
Щось наспівував знайоме.
Презентації щоденні -
Тріумфальні, фантастичні!
І овації шалені
До вершин письменства кличуть!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Вірші
/
Україні з Любов'ю
Ілюмінацій грайво переморгується…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ілюмінацій грайво переморгується…
Ілюмінацій грайво переморгується,
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз – кошмар.
Не має значення куди,
іди.
Якщо ти музики захочеш,
послухай, як комахи дзеленчать...
або як струм на дроті тонко морзе пише.
А звикнеш –
буде тиша,
ти-ша.
А он людина рання йде,
яка навчити віршів може...
Те. Ша.
Потисне руку серед поля,
потя́гне до найближчої тополі,
ото душа!
ото Тарас Шевченко.
Якщо ти пригадаєш Катерину,
зустрінь Оксану –
і малюй картину.
Або прокинься рано-рано,
біжи у луг, знайди калину –
й малюй Оксану,
теж картину.
Але у лузі ти зустрів корову
німецької породи,
чорно-білу.
Вона картину з’їла.
А Катерина подоїла,
обтерла вим’я – й дрином, дрином, дрином!,
якщо ти пригадаєш Катерину...
Ось це село, де день.
Де мальви і жоржини.
Де до обіду не працює магазин.
Де тракторець на всіх один.
Годі йти.
Лишайся.
Ось тобі хата, двір.
Колодязь.
Молода і красива.
Ковбаса, сир.
Безсуєтність сива.
Ні?
Вертайся в депо...
Ні.
Ну, то мовчи мені,
бо як дам!
То буде мало місця!
Ось тобі цяця.
Ось мамина циця.
Грайся й смокчи.
І мовчи!
Ти безголосий ідеш.
Не маєш значення куди...
ну, йди.
Але далі інша країна.
Не Україна.
Польща, Німеччина.
Сполучені Штати.
А тут твої батько і мати.
Тобі наплювати?
Тут твоя ти-ша
і Те, Ша.
Тобі наплювати?
Тут Бабин Яр,
а там Освенцім!
Там за таку роботу
не платять пенсій!
Там інша мова,
і кольорова корова, –
а не та їхня,
яка для нас но́ва,
не чорно-біла,
яка для них застаріла!
Там тебе поховають як еміґранта...
Ні.
Ти йдеш не за кордон.
Ти ходиш по собі.
І не по сьогоднішній Україні,
ще жовто-синій,
а по вчорашній,
по ковбасі домашній,
по сирниках і пофарбованих яйцях.
Прийшла пора міняться?
Осучаснюваться!
Тебе не влаштовує ні місто, ні село.
Ні те, що буде, ні те, що було.
Ні.
Ти типовий українець.
якому все рівно...
Я розумію,
бо це я.
Розумію...
Просто інакше не вмію,
не хочу,
не буду,
не треба.
Так.
Радієш уже тому, що маєш.
А більше не вмієш, не хочеш,
не будеш, не знаєш.
Мабуть, потрібна ще одна окупація.
Ні.
Ну то сходи за кордон, –
там все одно
ненаперепереморгується ілюмінація.
15 травня 1995 р., Київ
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз – кошмар.
Не має значення куди,
іди.
Якщо ти музики захочеш,
послухай, як комахи дзеленчать...
або як струм на дроті тонко морзе пише.
А звикнеш –
буде тиша,
ти-ша.
А он людина рання йде,
яка навчити віршів може...
Те. Ша.
Потисне руку серед поля,
потя́гне до найближчої тополі,
ото душа!
ото Тарас Шевченко.
Якщо ти пригадаєш Катерину,
зустрінь Оксану –
і малюй картину.
Або прокинься рано-рано,
біжи у луг, знайди калину –
й малюй Оксану,
теж картину.
Але у лузі ти зустрів корову
німецької породи,
чорно-білу.
Вона картину з’їла.
А Катерина подоїла,
обтерла вим’я – й дрином, дрином, дрином!,
якщо ти пригадаєш Катерину...
Ось це село, де день.
Де мальви і жоржини.
Де до обіду не працює магазин.
Де тракторець на всіх один.
Годі йти.
Лишайся.
Ось тобі хата, двір.
Колодязь.
Молода і красива.
Ковбаса, сир.
Безсуєтність сива.
Ні?
Вертайся в депо...
Ні.
Ну, то мовчи мені,
бо як дам!
То буде мало місця!
Ось тобі цяця.
Ось мамина циця.
Грайся й смокчи.
І мовчи!
Ти безголосий ідеш.
Не маєш значення куди...
ну, йди.
Але далі інша країна.
Не Україна.
Польща, Німеччина.
Сполучені Штати.
А тут твої батько і мати.
Тобі наплювати?
Тут твоя ти-ша
і Те, Ша.
Тобі наплювати?
Тут Бабин Яр,
а там Освенцім!
Там за таку роботу
не платять пенсій!
Там інша мова,
і кольорова корова, –
а не та їхня,
яка для нас но́ва,
не чорно-біла,
яка для них застаріла!
Там тебе поховають як еміґранта...
Ні.
Ти йдеш не за кордон.
Ти ходиш по собі.
І не по сьогоднішній Україні,
ще жовто-синій,
а по вчорашній,
по ковбасі домашній,
по сирниках і пофарбованих яйцях.
Прийшла пора міняться?
Осучаснюваться!
Тебе не влаштовує ні місто, ні село.
Ні те, що буде, ні те, що було.
Ні.
Ти типовий українець.
якому все рівно...
Я розумію,
бо це я.
Розумію...
Просто інакше не вмію,
не хочу,
не буду,
не треба.
Так.
Радієш уже тому, що маєш.
А більше не вмієш, не хочеш,
не будеш, не знаєш.
Мабуть, потрібна ще одна окупація.
Ні.
Ну то сходи за кордон, –
там все одно
ненаперепереморгується ілюмінація.
15 травня 1995 р., Київ
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : "Переді мною...", стор. 6–9Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
