Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
І сміх, і гріх
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І сміх, і гріх
Те, що вам зараз розкажу — велика таємниця. Тому мусите її тримати при собі до Страшного суду. Ну, а якщо нестерпно, аж до гикавки, закортить поділитися цим тягарем знань, — так і бути, благовіщайте, дозволяю. Але тільки власним дружинам і чоловікам, та виключно глупої ночі, коли діти міцно спатимуть.
Уранці все село стало не з тієї ноги. Точно таке саме було під час виборів, коли обрали Президентом Володимира Зеленського. Пам’ятаєте? Кого обрали — так і живемо: бовтаємося вже рік як гоменце в ополонці. А треба ще чотири отак поплавати. Наче й має чоловік і свою Верховну Раду, і уряд, і посіпак на місцях з власного цирку розставив, а стало ще гірше, ніж було. Чи краще? Але тут не про владу ідеться, а про справи куди більш серйозніші - про любов.
Полюбив я учора дружину так, що життя стало немилим: куди не йду - про неї думаю, що не роблю, а в думках моя свята благовірна в сяйнистому ореолі над головою. Роблю паркан - а у мріях профіль моєї венери. І замість того аби гепати обушком по цвяхах — попадаю по пальцях. Корівку від кізяків обчищаю, але якось так ніжно, наче кохану рукою гладжу по сідничках. Присів на ослінчику видоїти козу Аглаю, потягнув за цицю і тут - бац! - в думках моя персиста мавка!
Що я з цапихою витворяв розказувати не буду, а то ще подумаєте, що я трохи...того.
От що з людьми робить справжня, люта любов. Втрачають від неї голову люди, і в поривах страсті не контролюють своїх учинків. Кажуть, що всьому виною гормони, але я напевно знаю, що справа не в них, а в чарах приворотних. Моя ж дружина — чаклунка сили неймовірної, травниця-отравниця знаменита, любовною магією з пуп’янка промишляє. Додала, мабуть, мені в борща декокту любовного і став я сам не свій. Раніше до всіх молодиць у селі ставився доброзичливо, але прохолодно. Мені й дружини з головою вистачало. Але відучора як побачу персисту мавку - то тягне помацати. Навіть столітню бабу Степаниду! Хіба це нормально?
Сів на ліжку вранці і потекла від розпачу по моїй неголеній щоці гірка сльоза. А жінка прокинулася, блимнула на мене спросоння, ту слізку уздріла та сполошилася:
- Чоловіче! Чого рюмсаєш? Що сталося? У тебе ж каміння в нирках немає і з простатою все гаразд!
А що мені одповісти? Що люблю її скажено, аж очі на лоба вилазять? Не стримався, сестри мої, розплакався по-серйозному. З надривою, підвиваннями і скімлінням. Навіть не згадаю, коли хлипав востаннє, а тут накрило.
- Еге, мій чоловіче, щось тут не те! Бачу, потрапив у біду. Ану розказуй що до чого.
Впав на її запашні груди, обняв кріпко і вишептався як рак у торбі про своє нещастя. Тобто про велику, неймовірну любов до жіноцтва.
Спочатку кохана сміялася, потім задумалася, обличчя спохмурніло. Ніжно відсторонила мене від себе, взулася в капці і почимчикувала до своїх трав та відварів.
- Пурпурний окопник на місці, приворотень також. Любисток, підмаренник, гравілат, дягіль, деревій — нічого не пропало,- бурмоче дружина. - Ой, мандрагора щезла! - вигукнула знахурка і сплеснула руками.- Ціла пляшка!!! Я ж туди для міцності вкрапнула ще й найдорогоціннішої отрути на світі — rektal delirium! За неї трикімнатну у столиці на Печерську купити можна. Ой, лихо, ой біда-а-а! - схопилася за голову дружина. - Це , мабуть, ти до мандрагори приклався і тепер ходиш біля мене, як коза біля капусти. І будеш ходити довіку, поки не гигнеш. Ану розказуй — хто приходив в нашу хату вчора?
Висякав носа, утер розмазані по мармизі нюні та кажу:
- Микола Смоктун вчора приходив позичити з десяток яєць для пасок. Я збігав до курника позбирати їх на сідалах.
- А Микола де був?
- У хаті був, мене чекав... хутенько поклав яйця до кишень піджака і чкурнув додому. А я сів доснідувати.
- От паскудник! - бідкається дружина. - Це ж він тобі утьопав моєї мікстури любовної в твій борщ. Помстився за те, що в нього кабака відсохла. Пам’ятаєш, як він обпився минулого року у нас любовним зіллям, то ледь не скопитився? Нас тоді в хаті не було — поралися на городі. А на столі стояла пл’яшка з бодягою на спирту. А тепер вирішив і над тобою позбиткуватися.! Ну я йому покажу-у-у-у-!
- А зі мною що буде, дружино? Я ж сам не свій!
- З тобою складніше. Любовні чари зняти не зможу. От якби ти мене не любив — то запросто. Але ж ти любиш насправді. А козу за цицю мацати не будеш — це я тобі гарантую, ось випий оцю настоянку,- з хитрою усмішкою подає мені благовірна банячок з темно-коричневою рідиною в якій плавали якісь невідомі гриби.
З острахом понюхав вариво і перехрестився.
- Пий, пий, чоловіче, я не Микола Смоктун, рідній душі лихого не заподію,- припрошує благовірна.
Що ж — люблячій жінці вірю як Господу, тому сумніви — геть! Заплющив очі і залпом проковтнув труту. В животі заквакало щось живе, з вух вилетіло по сірчано-зеленій хмарці ядучого диму. І все — більше ніяких побічних ефектів. Правда дико захотілося взяти свою кохану на руки і понести в квітучі трави.
А вона скалозубить і пальчиком до себе манить, наче в рай небесний.
Ледь стримався, аби не зробити так як намріялося. Зітхнув скрушно та питаю:
- А з Миколою Смоктуном мені побалакати чи як?
- Ні, вірний мій чоловіче. З ним розберуся сама. А ти йди, господарюй, докопуй ставок у саду, будемо карасів ловити не тільки з річки, але й із вікон хати. Гаразд?
Взяв заступа у клуні та почовпав до роботи. Ще трішки лишилося, дня на три роботи, потім почну обкладувати дно та береги брилами граніту та глиною з піском.
А свистун знав, що зробив мені велику шкоду, бо як бачив десь здалеку, то миттєво ховався в найближчих кущах. І жінці моїй на очі боявся потрапляти, розумів, що в герці з нею всі його зуби вилетять на моріжок.
Наче з села щез! А він же сусід, вікна його хати навпроти нашої! Диво!
- Знаю як його підловити,- кажу благовірній.
- І як?
- Накалапуцяй йому мандрагори з грілкою,, є в мене ідея. Сусід змалку запах спирту чує за кілометр,
Чекушку із зіллям поставив на лавці увечері, коли селом вже ніхто не швендяв. Та й коронавірус цьому сприяє — громадяни поховалися по своїх домівках як щурі в підпілля. Легітний квітневий вітрець віяв у сторону сусідської хати. За тином гарчав собака, люто вичісуючи бліх. А ми з дружиною принишкли в засідці, за власним підвіконням.
Незабаром тихо рипнула хвіртка, з-за якої вистромився гострий ніс Миколи Смоктуна. Сусід заплющив очі і принюхався. А коли їх відкрив, то дивився прямо на лавку зі скляницею, на якій було написано “Водка”. Крадкома підібрався до пляшчинки, відкрокував, принюхався ще раз. І аж по тому впевнено почав заковтувати живильну вологу до свого черева.
А уночі ми прокинулися від дикого вереску на миколиному подвір’ї. Крізь штахетини було видно, як дворищем бігає його дружина з варехою в руках і лупить Миколу по горбакові.
- Ах ти ж гаспид окаянний! Ти що оце зі свинякою робиш, паскуднику? А якби діти побачили?
Відгепала вона Миколу тоді знатно. Синці не сходили тижнів зо два.
А мені, чомусь, соромно, бо переконаний, що люди повинні любити одне одного, поважати, допомагати, а якщо вже й жартувати то необразливо. І хоч мій сусіда паразит ще той, але з ним ще можна миритися. Від нього користі більше, аніж шкоди. Улітку допомагає сіно на лузі гребти, а я йому, восени йому гарбузи відвантажую, а він мені козиного молока надоює. Взимку допомагав трактора ладнати, а я йому старенькі “Жигулі”. А весною узагалі майже щодня одне одному підсобляємо. Тому піду, мабуть, завтра до нього розпивати мирову. Так жінці і сказав. Вона хвилин п’ять на мене супилася, а потім зважила все і сказала:
- Правий ти, чоловіче. Це влада може безкінечно жартувати над своїм народом і збиткуватися. А ми — сусіди, і повинні себе вести як люди.
І налила нам сулію міцнющої та запашної наливки. Але цього разу без мандрагори та збуджувальних афродизіяків.
Тому ще раз прошу вас нікому про цю пригоду не розказувати, не приведи Господи дітлашня довідається рецепт і почне одне над одним потішатися. Або над вчителькою української мови, наприклад. Домовилися?
06.04.2020р.
Уранці все село стало не з тієї ноги. Точно таке саме було під час виборів, коли обрали Президентом Володимира Зеленського. Пам’ятаєте? Кого обрали — так і живемо: бовтаємося вже рік як гоменце в ополонці. А треба ще чотири отак поплавати. Наче й має чоловік і свою Верховну Раду, і уряд, і посіпак на місцях з власного цирку розставив, а стало ще гірше, ніж було. Чи краще? Але тут не про владу ідеться, а про справи куди більш серйозніші - про любов.
Полюбив я учора дружину так, що життя стало немилим: куди не йду - про неї думаю, що не роблю, а в думках моя свята благовірна в сяйнистому ореолі над головою. Роблю паркан - а у мріях профіль моєї венери. І замість того аби гепати обушком по цвяхах — попадаю по пальцях. Корівку від кізяків обчищаю, але якось так ніжно, наче кохану рукою гладжу по сідничках. Присів на ослінчику видоїти козу Аглаю, потягнув за цицю і тут - бац! - в думках моя персиста мавка!
Що я з цапихою витворяв розказувати не буду, а то ще подумаєте, що я трохи...того.
От що з людьми робить справжня, люта любов. Втрачають від неї голову люди, і в поривах страсті не контролюють своїх учинків. Кажуть, що всьому виною гормони, але я напевно знаю, що справа не в них, а в чарах приворотних. Моя ж дружина — чаклунка сили неймовірної, травниця-отравниця знаменита, любовною магією з пуп’янка промишляє. Додала, мабуть, мені в борща декокту любовного і став я сам не свій. Раніше до всіх молодиць у селі ставився доброзичливо, але прохолодно. Мені й дружини з головою вистачало. Але відучора як побачу персисту мавку - то тягне помацати. Навіть столітню бабу Степаниду! Хіба це нормально?
Сів на ліжку вранці і потекла від розпачу по моїй неголеній щоці гірка сльоза. А жінка прокинулася, блимнула на мене спросоння, ту слізку уздріла та сполошилася:
- Чоловіче! Чого рюмсаєш? Що сталося? У тебе ж каміння в нирках немає і з простатою все гаразд!
А що мені одповісти? Що люблю її скажено, аж очі на лоба вилазять? Не стримався, сестри мої, розплакався по-серйозному. З надривою, підвиваннями і скімлінням. Навіть не згадаю, коли хлипав востаннє, а тут накрило.
- Еге, мій чоловіче, щось тут не те! Бачу, потрапив у біду. Ану розказуй що до чого.
Впав на її запашні груди, обняв кріпко і вишептався як рак у торбі про своє нещастя. Тобто про велику, неймовірну любов до жіноцтва.
Спочатку кохана сміялася, потім задумалася, обличчя спохмурніло. Ніжно відсторонила мене від себе, взулася в капці і почимчикувала до своїх трав та відварів.
- Пурпурний окопник на місці, приворотень також. Любисток, підмаренник, гравілат, дягіль, деревій — нічого не пропало,- бурмоче дружина. - Ой, мандрагора щезла! - вигукнула знахурка і сплеснула руками.- Ціла пляшка!!! Я ж туди для міцності вкрапнула ще й найдорогоціннішої отрути на світі — rektal delirium! За неї трикімнатну у столиці на Печерську купити можна. Ой, лихо, ой біда-а-а! - схопилася за голову дружина. - Це , мабуть, ти до мандрагори приклався і тепер ходиш біля мене, як коза біля капусти. І будеш ходити довіку, поки не гигнеш. Ану розказуй — хто приходив в нашу хату вчора?
Висякав носа, утер розмазані по мармизі нюні та кажу:
- Микола Смоктун вчора приходив позичити з десяток яєць для пасок. Я збігав до курника позбирати їх на сідалах.
- А Микола де був?
- У хаті був, мене чекав... хутенько поклав яйця до кишень піджака і чкурнув додому. А я сів доснідувати.
- От паскудник! - бідкається дружина. - Це ж він тобі утьопав моєї мікстури любовної в твій борщ. Помстився за те, що в нього кабака відсохла. Пам’ятаєш, як він обпився минулого року у нас любовним зіллям, то ледь не скопитився? Нас тоді в хаті не було — поралися на городі. А на столі стояла пл’яшка з бодягою на спирту. А тепер вирішив і над тобою позбиткуватися.! Ну я йому покажу-у-у-у-!
- А зі мною що буде, дружино? Я ж сам не свій!
- З тобою складніше. Любовні чари зняти не зможу. От якби ти мене не любив — то запросто. Але ж ти любиш насправді. А козу за цицю мацати не будеш — це я тобі гарантую, ось випий оцю настоянку,- з хитрою усмішкою подає мені благовірна банячок з темно-коричневою рідиною в якій плавали якісь невідомі гриби.
З острахом понюхав вариво і перехрестився.
- Пий, пий, чоловіче, я не Микола Смоктун, рідній душі лихого не заподію,- припрошує благовірна.
Що ж — люблячій жінці вірю як Господу, тому сумніви — геть! Заплющив очі і залпом проковтнув труту. В животі заквакало щось живе, з вух вилетіло по сірчано-зеленій хмарці ядучого диму. І все — більше ніяких побічних ефектів. Правда дико захотілося взяти свою кохану на руки і понести в квітучі трави.
А вона скалозубить і пальчиком до себе манить, наче в рай небесний.
Ледь стримався, аби не зробити так як намріялося. Зітхнув скрушно та питаю:
- А з Миколою Смоктуном мені побалакати чи як?
- Ні, вірний мій чоловіче. З ним розберуся сама. А ти йди, господарюй, докопуй ставок у саду, будемо карасів ловити не тільки з річки, але й із вікон хати. Гаразд?
Взяв заступа у клуні та почовпав до роботи. Ще трішки лишилося, дня на три роботи, потім почну обкладувати дно та береги брилами граніту та глиною з піском.
А свистун знав, що зробив мені велику шкоду, бо як бачив десь здалеку, то миттєво ховався в найближчих кущах. І жінці моїй на очі боявся потрапляти, розумів, що в герці з нею всі його зуби вилетять на моріжок.
Наче з села щез! А він же сусід, вікна його хати навпроти нашої! Диво!
- Знаю як його підловити,- кажу благовірній.
- І як?
- Накалапуцяй йому мандрагори з грілкою,, є в мене ідея. Сусід змалку запах спирту чує за кілометр,
Чекушку із зіллям поставив на лавці увечері, коли селом вже ніхто не швендяв. Та й коронавірус цьому сприяє — громадяни поховалися по своїх домівках як щурі в підпілля. Легітний квітневий вітрець віяв у сторону сусідської хати. За тином гарчав собака, люто вичісуючи бліх. А ми з дружиною принишкли в засідці, за власним підвіконням.
Незабаром тихо рипнула хвіртка, з-за якої вистромився гострий ніс Миколи Смоктуна. Сусід заплющив очі і принюхався. А коли їх відкрив, то дивився прямо на лавку зі скляницею, на якій було написано “Водка”. Крадкома підібрався до пляшчинки, відкрокував, принюхався ще раз. І аж по тому впевнено почав заковтувати живильну вологу до свого черева.
А уночі ми прокинулися від дикого вереску на миколиному подвір’ї. Крізь штахетини було видно, як дворищем бігає його дружина з варехою в руках і лупить Миколу по горбакові.
- Ах ти ж гаспид окаянний! Ти що оце зі свинякою робиш, паскуднику? А якби діти побачили?
Відгепала вона Миколу тоді знатно. Синці не сходили тижнів зо два.
А мені, чомусь, соромно, бо переконаний, що люди повинні любити одне одного, поважати, допомагати, а якщо вже й жартувати то необразливо. І хоч мій сусіда паразит ще той, але з ним ще можна миритися. Від нього користі більше, аніж шкоди. Улітку допомагає сіно на лузі гребти, а я йому, восени йому гарбузи відвантажую, а він мені козиного молока надоює. Взимку допомагав трактора ладнати, а я йому старенькі “Жигулі”. А весною узагалі майже щодня одне одному підсобляємо. Тому піду, мабуть, завтра до нього розпивати мирову. Так жінці і сказав. Вона хвилин п’ять на мене супилася, а потім зважила все і сказала:
- Правий ти, чоловіче. Це влада може безкінечно жартувати над своїм народом і збиткуватися. А ми — сусіди, і повинні себе вести як люди.
І налила нам сулію міцнющої та запашної наливки. Але цього разу без мандрагори та збуджувальних афродизіяків.
Тому ще раз прошу вас нікому про цю пригоду не розказувати, не приведи Господи дітлашня довідається рецепт і почне одне над одним потішатися. Або над вчителькою української мови, наприклад. Домовилися?
06.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
