Те, що вам зараз розкажу — велика таємниця. Тому мусите її тримати при собі до Страшного суду. Ну, а якщо нестерпно, аж до гикавки, закортить поділитися цим тягарем знань, — так і бути, благовіщайте, дозволяю. Але тільки власним дружинам і чоловікам, та виключно глупої ночі, коли діти міцно спатимуть.
Уранці все село стало не з тієї ноги. Точно таке саме було під час виборів, коли обрали Президентом Володимира Зеленського. Пам’ятаєте? Кого обрали — так і живемо: бовтаємося вже рік як гоменце в ополонці. А треба ще чотири отак поплавати. Наче й має чоловік і свою Верховну Раду, і уряд, і посіпак на місцях з власного цирку розставив, а стало ще гірше, ніж було. Чи краще? Але тут не про владу ідеться, а про справи куди більш серйозніші - про любов.
Полюбив я учора дружину так, що життя стало немилим: куди не йду - про неї думаю, що не роблю, а в думках моя свята благовірна в сяйнистому ореолі над головою. Роблю паркан - а у мріях профіль моєї венери. І замість того аби гепати обушком по цвяхах — попадаю по пальцях. Корівку від кізяків обчищаю, але якось так ніжно, наче кохану рукою гладжу по сідничках. Присів на ослінчику видоїти козу Аглаю, потягнув за цицю і тут - бац! - в думках моя персиста мавка!
Що я з цапихою витворяв розказувати не буду, а то ще подумаєте, що я трохи...того.
От що з людьми робить справжня, люта любов. Втрачають від неї голову люди, і в поривах страсті не контролюють своїх учинків. Кажуть, що всьому виною гормони, але я напевно знаю, що справа не в них, а в чарах приворотних. Моя ж дружина — чаклунка сили неймовірної, травниця-отравниця знаменита, любовною магією з пуп’янка промишляє. Додала, мабуть, мені в борща декокту любовного і став я сам не свій. Раніше до всіх молодиць у селі ставився доброзичливо, але прохолодно. Мені й дружини з головою вистачало. Але відучора як побачу персисту мавку - то тягне помацати. Навіть столітню бабу Степаниду! Хіба це нормально?
Сів на ліжку вранці і потекла від розпачу по моїй неголеній щоці гірка сльоза. А жінка прокинулася, блимнула на мене спросоння, ту слізку уздріла та сполошилася:
- Чоловіче! Чого рюмсаєш? Що сталося? У тебе ж каміння в нирках немає і з простатою все гаразд!
А що мені одповісти? Що люблю її скажено, аж очі на лоба вилазять? Не стримався, сестри мої, розплакався по-серйозному. З надривою, підвиваннями і скімлінням. Навіть не згадаю, коли хлипав востаннє, а тут накрило.
- Еге, мій чоловіче, щось тут не те! Бачу, потрапив у біду. Ану розказуй що до чого.
Впав на її запашні груди, обняв кріпко і вишептався як рак у торбі про своє нещастя. Тобто про велику, неймовірну любов до жіноцтва.
Спочатку кохана сміялася, потім задумалася, обличчя спохмурніло. Ніжно відсторонила мене від себе, взулася в капці і почимчикувала до своїх трав та відварів.
- Пурпурний окопник на місці, приворотень також. Любисток, підмаренник, гравілат, дягіль, деревій — нічого не пропало,- бурмоче дружина. - Ой, мандрагора щезла! - вигукнула знахурка і сплеснула руками.- Ціла пляшка!!! Я ж туди для міцності вкрапнула ще й найдорогоціннішої отрути на світі — rektal delirium! За неї трикімнатну у столиці на Печерську купити можна. Ой, лихо, ой біда-а-а! - схопилася за голову дружина. - Це , мабуть, ти до мандрагори приклався і тепер ходиш біля мене, як коза біля капусти. І будеш ходити довіку, поки не гигнеш. Ану розказуй — хто приходив в нашу хату вчора?
Висякав носа, утер розмазані по мармизі нюні та кажу:
- Микола Смоктун вчора приходив позичити з десяток яєць для пасок. Я збігав до курника позбирати їх на сідалах.
- А Микола де був?
- У хаті був, мене чекав... хутенько поклав яйця до кишень піджака і чкурнув додому. А я сів доснідувати.
- От паскудник! - бідкається дружина. - Це ж він тобі утьопав моєї мікстури любовної в твій борщ. Помстився за те, що в нього кабака відсохла. Пам’ятаєш, як він обпився минулого року у нас любовним зіллям, то ледь не скопитився? Нас тоді в хаті не було — поралися на городі. А на столі стояла пл’яшка з бодягою на спирту. А тепер вирішив і над тобою позбиткуватися.! Ну я йому покажу-у-у-у-!
- А зі мною що буде, дружино? Я ж сам не свій!
- З тобою складніше. Любовні чари зняти не зможу. От якби ти мене не любив — то запросто. Але ж ти любиш насправді. А козу за цицю мацати не будеш — це я тобі гарантую, ось випий оцю настоянку,- з хитрою усмішкою подає мені благовірна банячок з темно-коричневою рідиною в якій плавали якісь невідомі гриби.
З острахом понюхав вариво і перехрестився.
- Пий, пий, чоловіче, я не Микола Смоктун, рідній душі лихого не заподію,- припрошує благовірна.
Що ж — люблячій жінці вірю як Господу, тому сумніви — геть! Заплющив очі і залпом проковтнув труту. В животі заквакало щось живе, з вух вилетіло по сірчано-зеленій хмарці ядучого диму. І все — більше ніяких побічних ефектів. Правда дико захотілося взяти свою кохану на руки і понести в квітучі трави.
А вона скалозубить і пальчиком до себе манить, наче в рай небесний.
Ледь стримався, аби не зробити так як намріялося. Зітхнув скрушно та питаю:
- А з Миколою Смоктуном мені побалакати чи як?
- Ні, вірний мій чоловіче. З ним розберуся сама. А ти йди, господарюй, докопуй ставок у саду, будемо карасів ловити не тільки з річки, але й із вікон хати. Гаразд?
Взяв заступа у клуні та почовпав до роботи. Ще трішки лишилося, дня на три роботи, потім почну обкладувати дно та береги брилами граніту та глиною з піском.
А свистун знав, що зробив мені велику шкоду, бо як бачив десь здалеку, то миттєво ховався в найближчих кущах. І жінці моїй на очі боявся потрапляти, розумів, що в герці з нею всі його зуби вилетять на моріжок.
Наче з села щез! А він же сусід, вікна його хати навпроти нашої! Диво!
- Знаю як його підловити,- кажу благовірній.
- І як?

- Накалапуцяй йому мандрагори з грілкою,, є в мене ідея. Сусід змалку запах спирту чує за кілометр,
Чекушку із зіллям поставив на лавці увечері, коли селом вже ніхто не швендяв. Та й коронавірус цьому сприяє — громадяни поховалися по своїх домівках як щурі в підпілля. Легітний квітневий вітрець віяв у сторону сусідської хати. За тином гарчав собака, люто вичісуючи бліх. А ми з дружиною принишкли в засідці, за власним підвіконням.
Незабаром тихо рипнула хвіртка, з-за якої вистромився гострий ніс Миколи Смоктуна. Сусід заплющив очі і принюхався. А коли їх відкрив, то дивився прямо на лавку зі скляницею, на якій було написано “Водка”. Крадкома підібрався до пляшчинки, відкрокував, принюхався ще раз. І аж по тому впевнено почав заковтувати живильну вологу до свого черева.
А уночі ми прокинулися від дикого вереску на миколиному подвір’ї. Крізь штахетини було видно, як дворищем бігає його дружина з варехою в руках і лупить Миколу по горбакові.
- Ах ти ж гаспид окаянний! Ти що оце зі свинякою робиш, паскуднику? А якби діти побачили?
Відгепала вона Миколу тоді знатно. Синці не сходили тижнів зо два.
А мені, чомусь, соромно, бо переконаний, що люди повинні любити одне одного, поважати, допомагати, а якщо вже й жартувати то необразливо. І хоч мій сусіда паразит ще той, але з ним ще можна миритися. Від нього користі більше, аніж шкоди. Улітку допомагає сіно на лузі гребти, а я йому, восени йому гарбузи відвантажую, а він мені козиного молока надоює. Взимку допомагав трактора ладнати, а я йому старенькі “Жигулі”. А весною узагалі майже щодня одне одному підсобляємо. Тому піду, мабуть, завтра до нього розпивати мирову. Так жінці і сказав. Вона хвилин п’ять на мене супилася, а потім зважила все і сказала:
- Правий ти, чоловіче. Це влада може безкінечно жартувати над своїм народом і збиткуватися. А ми — сусіди, і повинні себе вести як люди.
І налила нам сулію міцнющої та запашної наливки. Але цього разу без мандрагори та збуджувальних афродизіяків.
Тому ще раз прошу вас нікому про цю пригоду не розказувати, не приведи Господи дітлашня довідається рецепт і почне одне над одним потішатися. Або над вчителькою української мови, наприклад. Домовилися?

06.04.2020р.