Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
І сміх, і гріх
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І сміх, і гріх
Те, що вам зараз розкажу — велика таємниця. Тому мусите її тримати при собі до Страшного суду. Ну, а якщо нестерпно, аж до гикавки, закортить поділитися цим тягарем знань, — так і бути, благовіщайте, дозволяю. Але тільки власним дружинам і чоловікам, та виключно глупої ночі, коли діти міцно спатимуть.
Уранці все село стало не з тієї ноги. Точно таке саме було під час виборів, коли обрали Президентом Володимира Зеленського. Пам’ятаєте? Кого обрали — так і живемо: бовтаємося вже рік як гоменце в ополонці. А треба ще чотири отак поплавати. Наче й має чоловік і свою Верховну Раду, і уряд, і посіпак на місцях з власного цирку розставив, а стало ще гірше, ніж було. Чи краще? Але тут не про владу ідеться, а про справи куди більш серйозніші - про любов.
Полюбив я учора дружину так, що життя стало немилим: куди не йду - про неї думаю, що не роблю, а в думках моя свята благовірна в сяйнистому ореолі над головою. Роблю паркан - а у мріях профіль моєї венери. І замість того аби гепати обушком по цвяхах — попадаю по пальцях. Корівку від кізяків обчищаю, але якось так ніжно, наче кохану рукою гладжу по сідничках. Присів на ослінчику видоїти козу Аглаю, потягнув за цицю і тут - бац! - в думках моя персиста мавка!
Що я з цапихою витворяв розказувати не буду, а то ще подумаєте, що я трохи...того.
От що з людьми робить справжня, люта любов. Втрачають від неї голову люди, і в поривах страсті не контролюють своїх учинків. Кажуть, що всьому виною гормони, але я напевно знаю, що справа не в них, а в чарах приворотних. Моя ж дружина — чаклунка сили неймовірної, травниця-отравниця знаменита, любовною магією з пуп’янка промишляє. Додала, мабуть, мені в борща декокту любовного і став я сам не свій. Раніше до всіх молодиць у селі ставився доброзичливо, але прохолодно. Мені й дружини з головою вистачало. Але відучора як побачу персисту мавку - то тягне помацати. Навіть столітню бабу Степаниду! Хіба це нормально?
Сів на ліжку вранці і потекла від розпачу по моїй неголеній щоці гірка сльоза. А жінка прокинулася, блимнула на мене спросоння, ту слізку уздріла та сполошилася:
- Чоловіче! Чого рюмсаєш? Що сталося? У тебе ж каміння в нирках немає і з простатою все гаразд!
А що мені одповісти? Що люблю її скажено, аж очі на лоба вилазять? Не стримався, сестри мої, розплакався по-серйозному. З надривою, підвиваннями і скімлінням. Навіть не згадаю, коли хлипав востаннє, а тут накрило.
- Еге, мій чоловіче, щось тут не те! Бачу, потрапив у біду. Ану розказуй що до чого.
Впав на її запашні груди, обняв кріпко і вишептався як рак у торбі про своє нещастя. Тобто про велику, неймовірну любов до жіноцтва.
Спочатку кохана сміялася, потім задумалася, обличчя спохмурніло. Ніжно відсторонила мене від себе, взулася в капці і почимчикувала до своїх трав та відварів.
- Пурпурний окопник на місці, приворотень також. Любисток, підмаренник, гравілат, дягіль, деревій — нічого не пропало,- бурмоче дружина. - Ой, мандрагора щезла! - вигукнула знахурка і сплеснула руками.- Ціла пляшка!!! Я ж туди для міцності вкрапнула ще й найдорогоціннішої отрути на світі — rektal delirium! За неї трикімнатну у столиці на Печерську купити можна. Ой, лихо, ой біда-а-а! - схопилася за голову дружина. - Це , мабуть, ти до мандрагори приклався і тепер ходиш біля мене, як коза біля капусти. І будеш ходити довіку, поки не гигнеш. Ану розказуй — хто приходив в нашу хату вчора?
Висякав носа, утер розмазані по мармизі нюні та кажу:
- Микола Смоктун вчора приходив позичити з десяток яєць для пасок. Я збігав до курника позбирати їх на сідалах.
- А Микола де був?
- У хаті був, мене чекав... хутенько поклав яйця до кишень піджака і чкурнув додому. А я сів доснідувати.
- От паскудник! - бідкається дружина. - Це ж він тобі утьопав моєї мікстури любовної в твій борщ. Помстився за те, що в нього кабака відсохла. Пам’ятаєш, як він обпився минулого року у нас любовним зіллям, то ледь не скопитився? Нас тоді в хаті не було — поралися на городі. А на столі стояла пл’яшка з бодягою на спирту. А тепер вирішив і над тобою позбиткуватися.! Ну я йому покажу-у-у-у-!
- А зі мною що буде, дружино? Я ж сам не свій!
- З тобою складніше. Любовні чари зняти не зможу. От якби ти мене не любив — то запросто. Але ж ти любиш насправді. А козу за цицю мацати не будеш — це я тобі гарантую, ось випий оцю настоянку,- з хитрою усмішкою подає мені благовірна банячок з темно-коричневою рідиною в якій плавали якісь невідомі гриби.
З острахом понюхав вариво і перехрестився.
- Пий, пий, чоловіче, я не Микола Смоктун, рідній душі лихого не заподію,- припрошує благовірна.
Що ж — люблячій жінці вірю як Господу, тому сумніви — геть! Заплющив очі і залпом проковтнув труту. В животі заквакало щось живе, з вух вилетіло по сірчано-зеленій хмарці ядучого диму. І все — більше ніяких побічних ефектів. Правда дико захотілося взяти свою кохану на руки і понести в квітучі трави.
А вона скалозубить і пальчиком до себе манить, наче в рай небесний.
Ледь стримався, аби не зробити так як намріялося. Зітхнув скрушно та питаю:
- А з Миколою Смоктуном мені побалакати чи як?
- Ні, вірний мій чоловіче. З ним розберуся сама. А ти йди, господарюй, докопуй ставок у саду, будемо карасів ловити не тільки з річки, але й із вікон хати. Гаразд?
Взяв заступа у клуні та почовпав до роботи. Ще трішки лишилося, дня на три роботи, потім почну обкладувати дно та береги брилами граніту та глиною з піском.
А свистун знав, що зробив мені велику шкоду, бо як бачив десь здалеку, то миттєво ховався в найближчих кущах. І жінці моїй на очі боявся потрапляти, розумів, що в герці з нею всі його зуби вилетять на моріжок.
Наче з села щез! А він же сусід, вікна його хати навпроти нашої! Диво!
- Знаю як його підловити,- кажу благовірній.
- І як?
- Накалапуцяй йому мандрагори з грілкою,, є в мене ідея. Сусід змалку запах спирту чує за кілометр,
Чекушку із зіллям поставив на лавці увечері, коли селом вже ніхто не швендяв. Та й коронавірус цьому сприяє — громадяни поховалися по своїх домівках як щурі в підпілля. Легітний квітневий вітрець віяв у сторону сусідської хати. За тином гарчав собака, люто вичісуючи бліх. А ми з дружиною принишкли в засідці, за власним підвіконням.
Незабаром тихо рипнула хвіртка, з-за якої вистромився гострий ніс Миколи Смоктуна. Сусід заплющив очі і принюхався. А коли їх відкрив, то дивився прямо на лавку зі скляницею, на якій було написано “Водка”. Крадкома підібрався до пляшчинки, відкрокував, принюхався ще раз. І аж по тому впевнено почав заковтувати живильну вологу до свого черева.
А уночі ми прокинулися від дикого вереску на миколиному подвір’ї. Крізь штахетини було видно, як дворищем бігає його дружина з варехою в руках і лупить Миколу по горбакові.
- Ах ти ж гаспид окаянний! Ти що оце зі свинякою робиш, паскуднику? А якби діти побачили?
Відгепала вона Миколу тоді знатно. Синці не сходили тижнів зо два.
А мені, чомусь, соромно, бо переконаний, що люди повинні любити одне одного, поважати, допомагати, а якщо вже й жартувати то необразливо. І хоч мій сусіда паразит ще той, але з ним ще можна миритися. Від нього користі більше, аніж шкоди. Улітку допомагає сіно на лузі гребти, а я йому, восени йому гарбузи відвантажую, а він мені козиного молока надоює. Взимку допомагав трактора ладнати, а я йому старенькі “Жигулі”. А весною узагалі майже щодня одне одному підсобляємо. Тому піду, мабуть, завтра до нього розпивати мирову. Так жінці і сказав. Вона хвилин п’ять на мене супилася, а потім зважила все і сказала:
- Правий ти, чоловіче. Це влада може безкінечно жартувати над своїм народом і збиткуватися. А ми — сусіди, і повинні себе вести як люди.
І налила нам сулію міцнющої та запашної наливки. Але цього разу без мандрагори та збуджувальних афродизіяків.
Тому ще раз прошу вас нікому про цю пригоду не розказувати, не приведи Господи дітлашня довідається рецепт і почне одне над одним потішатися. Або над вчителькою української мови, наприклад. Домовилися?
06.04.2020р.
Уранці все село стало не з тієї ноги. Точно таке саме було під час виборів, коли обрали Президентом Володимира Зеленського. Пам’ятаєте? Кого обрали — так і живемо: бовтаємося вже рік як гоменце в ополонці. А треба ще чотири отак поплавати. Наче й має чоловік і свою Верховну Раду, і уряд, і посіпак на місцях з власного цирку розставив, а стало ще гірше, ніж було. Чи краще? Але тут не про владу ідеться, а про справи куди більш серйозніші - про любов.
Полюбив я учора дружину так, що життя стало немилим: куди не йду - про неї думаю, що не роблю, а в думках моя свята благовірна в сяйнистому ореолі над головою. Роблю паркан - а у мріях профіль моєї венери. І замість того аби гепати обушком по цвяхах — попадаю по пальцях. Корівку від кізяків обчищаю, але якось так ніжно, наче кохану рукою гладжу по сідничках. Присів на ослінчику видоїти козу Аглаю, потягнув за цицю і тут - бац! - в думках моя персиста мавка!
Що я з цапихою витворяв розказувати не буду, а то ще подумаєте, що я трохи...того.
От що з людьми робить справжня, люта любов. Втрачають від неї голову люди, і в поривах страсті не контролюють своїх учинків. Кажуть, що всьому виною гормони, але я напевно знаю, що справа не в них, а в чарах приворотних. Моя ж дружина — чаклунка сили неймовірної, травниця-отравниця знаменита, любовною магією з пуп’янка промишляє. Додала, мабуть, мені в борща декокту любовного і став я сам не свій. Раніше до всіх молодиць у селі ставився доброзичливо, але прохолодно. Мені й дружини з головою вистачало. Але відучора як побачу персисту мавку - то тягне помацати. Навіть столітню бабу Степаниду! Хіба це нормально?
Сів на ліжку вранці і потекла від розпачу по моїй неголеній щоці гірка сльоза. А жінка прокинулася, блимнула на мене спросоння, ту слізку уздріла та сполошилася:
- Чоловіче! Чого рюмсаєш? Що сталося? У тебе ж каміння в нирках немає і з простатою все гаразд!
А що мені одповісти? Що люблю її скажено, аж очі на лоба вилазять? Не стримався, сестри мої, розплакався по-серйозному. З надривою, підвиваннями і скімлінням. Навіть не згадаю, коли хлипав востаннє, а тут накрило.
- Еге, мій чоловіче, щось тут не те! Бачу, потрапив у біду. Ану розказуй що до чого.
Впав на її запашні груди, обняв кріпко і вишептався як рак у торбі про своє нещастя. Тобто про велику, неймовірну любов до жіноцтва.
Спочатку кохана сміялася, потім задумалася, обличчя спохмурніло. Ніжно відсторонила мене від себе, взулася в капці і почимчикувала до своїх трав та відварів.
- Пурпурний окопник на місці, приворотень також. Любисток, підмаренник, гравілат, дягіль, деревій — нічого не пропало,- бурмоче дружина. - Ой, мандрагора щезла! - вигукнула знахурка і сплеснула руками.- Ціла пляшка!!! Я ж туди для міцності вкрапнула ще й найдорогоціннішої отрути на світі — rektal delirium! За неї трикімнатну у столиці на Печерську купити можна. Ой, лихо, ой біда-а-а! - схопилася за голову дружина. - Це , мабуть, ти до мандрагори приклався і тепер ходиш біля мене, як коза біля капусти. І будеш ходити довіку, поки не гигнеш. Ану розказуй — хто приходив в нашу хату вчора?
Висякав носа, утер розмазані по мармизі нюні та кажу:
- Микола Смоктун вчора приходив позичити з десяток яєць для пасок. Я збігав до курника позбирати їх на сідалах.
- А Микола де був?
- У хаті був, мене чекав... хутенько поклав яйця до кишень піджака і чкурнув додому. А я сів доснідувати.
- От паскудник! - бідкається дружина. - Це ж він тобі утьопав моєї мікстури любовної в твій борщ. Помстився за те, що в нього кабака відсохла. Пам’ятаєш, як він обпився минулого року у нас любовним зіллям, то ледь не скопитився? Нас тоді в хаті не було — поралися на городі. А на столі стояла пл’яшка з бодягою на спирту. А тепер вирішив і над тобою позбиткуватися.! Ну я йому покажу-у-у-у-!
- А зі мною що буде, дружино? Я ж сам не свій!
- З тобою складніше. Любовні чари зняти не зможу. От якби ти мене не любив — то запросто. Але ж ти любиш насправді. А козу за цицю мацати не будеш — це я тобі гарантую, ось випий оцю настоянку,- з хитрою усмішкою подає мені благовірна банячок з темно-коричневою рідиною в якій плавали якісь невідомі гриби.
З острахом понюхав вариво і перехрестився.
- Пий, пий, чоловіче, я не Микола Смоктун, рідній душі лихого не заподію,- припрошує благовірна.
Що ж — люблячій жінці вірю як Господу, тому сумніви — геть! Заплющив очі і залпом проковтнув труту. В животі заквакало щось живе, з вух вилетіло по сірчано-зеленій хмарці ядучого диму. І все — більше ніяких побічних ефектів. Правда дико захотілося взяти свою кохану на руки і понести в квітучі трави.
А вона скалозубить і пальчиком до себе манить, наче в рай небесний.
Ледь стримався, аби не зробити так як намріялося. Зітхнув скрушно та питаю:
- А з Миколою Смоктуном мені побалакати чи як?
- Ні, вірний мій чоловіче. З ним розберуся сама. А ти йди, господарюй, докопуй ставок у саду, будемо карасів ловити не тільки з річки, але й із вікон хати. Гаразд?
Взяв заступа у клуні та почовпав до роботи. Ще трішки лишилося, дня на три роботи, потім почну обкладувати дно та береги брилами граніту та глиною з піском.
А свистун знав, що зробив мені велику шкоду, бо як бачив десь здалеку, то миттєво ховався в найближчих кущах. І жінці моїй на очі боявся потрапляти, розумів, що в герці з нею всі його зуби вилетять на моріжок.
Наче з села щез! А він же сусід, вікна його хати навпроти нашої! Диво!
- Знаю як його підловити,- кажу благовірній.
- І як?
- Накалапуцяй йому мандрагори з грілкою,, є в мене ідея. Сусід змалку запах спирту чує за кілометр,
Чекушку із зіллям поставив на лавці увечері, коли селом вже ніхто не швендяв. Та й коронавірус цьому сприяє — громадяни поховалися по своїх домівках як щурі в підпілля. Легітний квітневий вітрець віяв у сторону сусідської хати. За тином гарчав собака, люто вичісуючи бліх. А ми з дружиною принишкли в засідці, за власним підвіконням.
Незабаром тихо рипнула хвіртка, з-за якої вистромився гострий ніс Миколи Смоктуна. Сусід заплющив очі і принюхався. А коли їх відкрив, то дивився прямо на лавку зі скляницею, на якій було написано “Водка”. Крадкома підібрався до пляшчинки, відкрокував, принюхався ще раз. І аж по тому впевнено почав заковтувати живильну вологу до свого черева.
А уночі ми прокинулися від дикого вереску на миколиному подвір’ї. Крізь штахетини було видно, як дворищем бігає його дружина з варехою в руках і лупить Миколу по горбакові.
- Ах ти ж гаспид окаянний! Ти що оце зі свинякою робиш, паскуднику? А якби діти побачили?
Відгепала вона Миколу тоді знатно. Синці не сходили тижнів зо два.
А мені, чомусь, соромно, бо переконаний, що люди повинні любити одне одного, поважати, допомагати, а якщо вже й жартувати то необразливо. І хоч мій сусіда паразит ще той, але з ним ще можна миритися. Від нього користі більше, аніж шкоди. Улітку допомагає сіно на лузі гребти, а я йому, восени йому гарбузи відвантажую, а він мені козиного молока надоює. Взимку допомагав трактора ладнати, а я йому старенькі “Жигулі”. А весною узагалі майже щодня одне одному підсобляємо. Тому піду, мабуть, завтра до нього розпивати мирову. Так жінці і сказав. Вона хвилин п’ять на мене супилася, а потім зважила все і сказала:
- Правий ти, чоловіче. Це влада може безкінечно жартувати над своїм народом і збиткуватися. А ми — сусіди, і повинні себе вести як люди.
І налила нам сулію міцнющої та запашної наливки. Але цього разу без мандрагори та збуджувальних афродизіяків.
Тому ще раз прошу вас нікому про цю пригоду не розказувати, не приведи Господи дітлашня довідається рецепт і почне одне над одним потішатися. Або над вчителькою української мови, наприклад. Домовилися?
06.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
