
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.25
05:52
Фон червоний.
Ліхтарі гой-да, гой-да!!
Униз головами, на довгих цепах,
мов лампади…
Скриплять очі,
відчиняючись, мов стопудові две-рі,
і зачиняючись…
Що буде з тобою?
Ліхтарі гой-да, гой-да!!
Униз головами, на довгих цепах,
мов лампади…
Скриплять очі,
відчиняючись, мов стопудові две-рі,
і зачиняючись…
Що буде з тобою?
2021.01.25
05:06
Давай зіграємо у шахи.
На упередженість думок.
Посеред впевненості й страхів
хай буде ще один урок.
Чом скачеш наче кінь буланий,
або ховаєшся в кущах?
Я просто учнем був старанним.
Поставлю для початку – шах!
На упередженість думок.
Посеред впевненості й страхів
хай буде ще один урок.
Чом скачеш наче кінь буланий,
або ховаєшся в кущах?
Я просто учнем був старанним.
Поставлю для початку – шах!
2021.01.24
18:31
Вже осінь, все навколо пожовтіло
і за вікном частіше йдуть дощі.
Птахи на південь знову полетіли,
роняють лист дерева і кущі.
Вже осінь, але сонце пригріває,
проміння розсіває з високості.
Утихнув дощ, мороз чогось чекає –
і за вікном частіше йдуть дощі.
Птахи на південь знову полетіли,
роняють лист дерева і кущі.
Вже осінь, але сонце пригріває,
проміння розсіває з високості.
Утихнув дощ, мороз чогось чекає –
2021.01.24
18:02
Тема з Інтернету
"Гарному настрою, Мамо,
гаплик:
Дуже образив мене
Чоловік.
Сором пекучий відчує
нехай,
"Гарному настрою, Мамо,
гаплик:
Дуже образив мене
Чоловік.
Сором пекучий відчує
нехай,
2021.01.24
15:51
В старенькім альбомі, розчулені миті
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.
Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.
Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -
2021.01.24
15:03
Живлом сніги напоять землю,
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.
2021.01.24
13:14
Ця війна – не остання,
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече
Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече
Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно
2021.01.24
12:41
Поету місце – в стратосфері!
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.
Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.
Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.
2021.01.24
10:36
А сніг все йшов. По всій землі, за дальні межі.
Свіча горіла на столі
Немов пожежа.
Як влітку роєм мошкара
Летить бездумно
В вікно, дивись,
Летить сніжок,
На це полум' я.
Свіча горіла на столі
Немов пожежа.
Як влітку роєм мошкара
Летить бездумно
В вікно, дивись,
Летить сніжок,
На це полум' я.
2021.01.23
21:49
Печальні видива розвіяв
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.
Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.
Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...
2021.01.23
20:34
Д. Павличко
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,
2021.01.23
19:59
атоми міста є завжди безхатні
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні
вектором кожним східці скрегочуть
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні
вектором кожним східці скрегочуть
2021.01.23
19:21
Колись над лісом хата стояла,
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.
2021.01.23
17:15
Священник сидів на снарядному ящику, заглиблений у невтішні думки. Поруч з ним, притулившись до стіни окопу, дрімав я. Три години тому, прямо тут, у брудній, наскрізь пропахченій порохом ямі, він сповідав солдатів. І тих, хто залишився живий після бою, і
2021.01.23
16:49
Летить Козеня, наче
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.
2021.01.23
16:26
А печеніги на хазар ідуть...
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.
***
А на агонізуючу орду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.
***
А на агонізуючу орду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Окуляри
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Окуляри
Другий клас, це вже не перший. Школярики знають одне одного, люблять дружити і почувають себе більш впевнено. Але сьогодні в класі був новенький і тому всі поводилися стримано. Вчитель представила нам хлопчика, який приїхав з міста Миколаєва, розмовляв російською і був, як з картинки - накрохмалена біла сорочка, ідеальні стрілки на штанях й білявий, зачесаний на бік - чубчик. Від нього приємно пахло одеколоном "Шипр", та це було не головним. На носі красувалися прекрасні позолочені окуляри. Миттєво всі дівчата нашого класу таємно закохалися у Миколку Шумило, і я не була винятком. Мене хлопці смикали за косички частіше за інших, тому я була впевнена, що дуже швидко сподобаюся Колі.
Минув майже рік, але мої чари на нього не діяли, хоча жили по сусідству, дружили і інколи разом робили уроки. Його мама, навіть, пошила мені сукню в зелені горохи, (ходили разом на кружок і танцювали у парі). Я дружила з усіма. Могла піти за п'ять кілометрів проводжати якусь подружку, щоб тій було не сумно, а після повертатися додому сама, чи дати списати математику. Але найбільше я проводила час з Валею Гармоніст -тихою дівчинкою, яка вчилася посередньо, але слухалася мене беззаперечно, як рідну маму, яку б нісенітницю я не молола язиком і не вигадувала, бо і дня не могла прожити без пригод.
То ми висіли на високім турніку вниз головою, то бігали по чужих городах, а то взимку пили крижану воду з колонки, щоб захворіти і не ходити до школи. Нам завше за це дісталося, та ми не зважали на такі дрібниці. Валі теж подобався Коля Шумило, але вона це ретельно приховувала і тільки шарілася в його присутності, мов ружа. Я ж навпаки, все робила для того, щоб він звернув увагу на мою пишну зачіску, чи нові манжети на шкільній формі. Я довго думала над тим чим вразити Колю і одного разу придумала,
- Валька, а давай підемо до лікаря і випишемо собі окуляри.
У Валеній родині всі були очкариками: батько, мати, сестра, брат і тільки у Валі їх не було. В моїй же - всі мали стовідсотковий зір, але це нас не зупинило піти до лікаря, тим паче, поліклініка знаходилася поблизу. Першою до кабінету офтальмолога зайшла моя подружка і через хвилин п'ятнадцять вийшла щаслива, збентежена в нових симпатичних окулярах. Я заздрісно подивилася на неї. Відмітила, що їй личить і сміливо ступила за поріг кабінету.
- Добрий день, - я ввічливо привіталася з лікаркою, не дуже молодою жінкою в білім халаті зі стомленим блідим обличчям і привітним поглядом.
Вона уважно подивилася на мене і почала розпитувати про мій зір.
Я сказала, що не добачаю, хоч сиджу на першій парті, вічно чіпляюся і падаю, бо не бачу куди йду.
Лікарка поглянула на мої збиті коліна і співчуваючи зітхнула.
- А коли це сталося? -
Це питання не застало мене зненацька і я відповіла, що сусідський хлопець засипав торік мої очі піском.
А ще у мене дід сліпий, бабця і сусід, що живе напроти, додала для переконливості. Лікарка посміхнулася.
- Добре, давай подивимося - сказала вона і показала на таблицю перевірки зору з різними буквами вишуканими у рівні рядочки від більших до найменших. Посадила мене далеко на стілець, і коли я подивилася на таблицю, то зрозуміла, що бачу абсолютно все. Але ж, мені, так хотілося мати гарні окуляри, тим паче Валька їх уже отримала. Лікарка сказала, щоб я закрила одне око і указкою навмання тицьнула всередину на букву Л, я відповіла що це А. Вона вказала на інші букви, які я теж називала невірно. Дійшла до тої, що знаходилася вище і зупинилася на букві Ш
- Яка це буква? - Перелякано запитала лікарка, бо то була буква з першого верхнього ряду.
- М, - відповіла я. Вона розгублено глянула на мене. Підійшла, ніжно погладила по голівці і сказала:
- не хвилюйся, дорога, зараз підберемо тобі окуляри. Довго мені підбирали окуляри і я, дійсно, в них нічого не бачила. Чим більші лінзи одягала, тим гірше було видно. Ні одну букву не назвала вірно. Спочатку лікарка не могла зрозуміти у чому справа, а після витягла ще одні лінзи. То були звичайні скельця.
- Ну, як тобі ці? - запитала хитро примружуючи очі.
- Чудово, - сказала я і почала називати найменьші букви з останнього ряду таблиці.
- А якого ти Зінчука донька - Івана, чи Леоніда? - якось несподівано запитала вона.
- Івана - буркнула я, підозрюючи щось недобре.
- Так, ось - закричала оскаженіла лікарка. У мене кілометрова черга за дверима, а ти мені тут годину очки втираєш і ідіотку з мене робиш. Геть з мого кабінету!!!!
Я бігла так, що на вузькому коридорі збила прибиральницю зі шваброю, якогось чоловіка на милицях і саму Вальку, що стояла і милувалася своїми окулярами.
Була червоною, як рак, коли вона мене запитала
де мої окуляри.
Я їй розказала все, як було і ми взявшись за руки мовчки пішли додому. Звичайно осад на душі був неприємним і тому, що мені не дісталися окуляри, і тому, що та лікарка розкаже моєму батькові.
- Хочеш будемо носити окуляри по черзі? - я кивнула головою, одягла і заплакала, бо світ став мутним.
Я перша розповіла татові, що сталося, усунувши подробиці про Колю. Він насварився, а я пообіцяла, що більше не буду ганьбити родину. Валя носила окуляри і стала набагато краще вчитися, а мені у третьому класі уже подобався Стьопа, який ходив у секцію по баскетболу і я теж записалася на баскетбол.
18.05.2020р
Минув майже рік, але мої чари на нього не діяли, хоча жили по сусідству, дружили і інколи разом робили уроки. Його мама, навіть, пошила мені сукню в зелені горохи, (ходили разом на кружок і танцювали у парі). Я дружила з усіма. Могла піти за п'ять кілометрів проводжати якусь подружку, щоб тій було не сумно, а після повертатися додому сама, чи дати списати математику. Але найбільше я проводила час з Валею Гармоніст -тихою дівчинкою, яка вчилася посередньо, але слухалася мене беззаперечно, як рідну маму, яку б нісенітницю я не молола язиком і не вигадувала, бо і дня не могла прожити без пригод.
То ми висіли на високім турніку вниз головою, то бігали по чужих городах, а то взимку пили крижану воду з колонки, щоб захворіти і не ходити до школи. Нам завше за це дісталося, та ми не зважали на такі дрібниці. Валі теж подобався Коля Шумило, але вона це ретельно приховувала і тільки шарілася в його присутності, мов ружа. Я ж навпаки, все робила для того, щоб він звернув увагу на мою пишну зачіску, чи нові манжети на шкільній формі. Я довго думала над тим чим вразити Колю і одного разу придумала,
- Валька, а давай підемо до лікаря і випишемо собі окуляри.
У Валеній родині всі були очкариками: батько, мати, сестра, брат і тільки у Валі їх не було. В моїй же - всі мали стовідсотковий зір, але це нас не зупинило піти до лікаря, тим паче, поліклініка знаходилася поблизу. Першою до кабінету офтальмолога зайшла моя подружка і через хвилин п'ятнадцять вийшла щаслива, збентежена в нових симпатичних окулярах. Я заздрісно подивилася на неї. Відмітила, що їй личить і сміливо ступила за поріг кабінету.
- Добрий день, - я ввічливо привіталася з лікаркою, не дуже молодою жінкою в білім халаті зі стомленим блідим обличчям і привітним поглядом.
Вона уважно подивилася на мене і почала розпитувати про мій зір.
Я сказала, що не добачаю, хоч сиджу на першій парті, вічно чіпляюся і падаю, бо не бачу куди йду.
Лікарка поглянула на мої збиті коліна і співчуваючи зітхнула.
- А коли це сталося? -
Це питання не застало мене зненацька і я відповіла, що сусідський хлопець засипав торік мої очі піском.
А ще у мене дід сліпий, бабця і сусід, що живе напроти, додала для переконливості. Лікарка посміхнулася.
- Добре, давай подивимося - сказала вона і показала на таблицю перевірки зору з різними буквами вишуканими у рівні рядочки від більших до найменших. Посадила мене далеко на стілець, і коли я подивилася на таблицю, то зрозуміла, що бачу абсолютно все. Але ж, мені, так хотілося мати гарні окуляри, тим паче Валька їх уже отримала. Лікарка сказала, щоб я закрила одне око і указкою навмання тицьнула всередину на букву Л, я відповіла що це А. Вона вказала на інші букви, які я теж називала невірно. Дійшла до тої, що знаходилася вище і зупинилася на букві Ш
- Яка це буква? - Перелякано запитала лікарка, бо то була буква з першого верхнього ряду.
- М, - відповіла я. Вона розгублено глянула на мене. Підійшла, ніжно погладила по голівці і сказала:
- не хвилюйся, дорога, зараз підберемо тобі окуляри. Довго мені підбирали окуляри і я, дійсно, в них нічого не бачила. Чим більші лінзи одягала, тим гірше було видно. Ні одну букву не назвала вірно. Спочатку лікарка не могла зрозуміти у чому справа, а після витягла ще одні лінзи. То були звичайні скельця.
- Ну, як тобі ці? - запитала хитро примружуючи очі.
- Чудово, - сказала я і почала називати найменьші букви з останнього ряду таблиці.
- А якого ти Зінчука донька - Івана, чи Леоніда? - якось несподівано запитала вона.
- Івана - буркнула я, підозрюючи щось недобре.
- Так, ось - закричала оскаженіла лікарка. У мене кілометрова черга за дверима, а ти мені тут годину очки втираєш і ідіотку з мене робиш. Геть з мого кабінету!!!!
Я бігла так, що на вузькому коридорі збила прибиральницю зі шваброю, якогось чоловіка на милицях і саму Вальку, що стояла і милувалася своїми окулярами.
Була червоною, як рак, коли вона мене запитала
де мої окуляри.
Я їй розказала все, як було і ми взявшись за руки мовчки пішли додому. Звичайно осад на душі був неприємним і тому, що мені не дісталися окуляри, і тому, що та лікарка розкаже моєму батькові.
- Хочеш будемо носити окуляри по черзі? - я кивнула головою, одягла і заплакала, бо світ став мутним.
Я перша розповіла татові, що сталося, усунувши подробиці про Колю. Він насварився, а я пообіцяла, що більше не буду ганьбити родину. Валя носила окуляри і стала набагато краще вчитися, а мені у третьому класі уже подобався Стьопа, який ходив у секцію по баскетболу і я теж записалася на баскетбол.
18.05.2020р
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію