Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Окуляри
Другий клас – це вже не перший. Школярики знають одне одного, люблять дружити й почувають себе впевненіше. Але сьогодні в класі був новенький, і тому всі поводилися стримано. Учителька представила нам хлопчика, який приїхав із Миколаєва, розмовляв російською й був як із картинки: накрохмалена біла сорочка, ідеальні стрілки на штанях та зачесаний набік білявий чубчик. Від нього приємно пахло одеколоном «Шипр», та це було не головне. На носі красувалися чудові позолочені окуляри. Миттю всі дівчата нашого класу таємно закохалися в Миколку Шумила, і я не була винятком. Хлопці смикали мене за кіски частіше, ніж інших, тому я була впевнена, що дуже швидко сподобаюся Колі.
Минув майже рік, але мої чари на нього не діяли, хоча жили по сусідству, дружили й інколи разом виконували уроки. Його мама навіть пошила мені сукню в зелені горохи (ми з Миколкою ходили разом на гурток і танцювали в парі).
Я дружила з усіма. Могла піти за п’ять кілометрів проводжати якусь подружку, щоб тій не було сумно, а потім повертатися додому сама. Чи дати списати математику. Але найбільше часу я проводила з Валею Гармоніст – тихою дівчинкою, яка вчилася посередньо, але слухалася мене беззаперечно, як рідну маму, яку б нісенітницю я не молола й не вигадувала, бо й дня не могла прожити без пригод.
То ми висіли на високім турніку вниз головою, то бігали по чужих городах, а то взимку пили крижану воду з колонки, щоб захворіти й не ходити до школи. За це добряче діставалося, та ми не зважали на такі дрібниці. Валі теж подобався Коля Шумило, але вона це ретельно приховувала й тільки шарілася в його присутності, мов ружа. Я ж навпаки все робила для того, щоб він звернув увагу на мою пишну зачіску чи нові манжети на шкільній формі. Довго вигадувала, чим вразити Колю, і одного разу придумала.
– Валько, а ходімо до лікаря – випишемо собі окуляри!
У Валиній родині всі були очкариками: батько, мати, сестра, брат – усі, крім Валі. У моїй же всі мали стовідсотковий зір, але це нас не зупинило, тим паче поліклініка була поблизу.
Першою до кабінету офтальмолога зайшла подружка. Через хвилин п’ятнадцять вийшла щаслива, збентежена, у нових симпатичних окулярах. Я заздрісно подивилася на неї. Відзначила, що їй личить, і сміливо ступила на поріг кабінету.
– Добрий день, – увічливо привіталася з лікаркою, не дуже молодою жінкою зі стомленим блідим обличчям і привітним поглядом.
Вона уважно подивилася на мене й почала розпитувати про мій зір.
Я сказала, що недобачаю, хоч сиджу на першій парті, завжди перечіпляюся й падаю, бо не бачу, куди йду.
Лікарка поглянула на мої збиті коліна й співчуваючи зітхнула.
– А коли це почалося?
Це питання не застало мене зненацька, я відповіла, що сусідський хлопець торік засипав мої очі піском.
А ще в мене дід сліпий, бабця й сусід, що живе напроти, – додала для переконливості. Лікарка всміхнулася.
– Добре, погляньмо, – сказала вона й показала на таблицю перевірки зору з різними буквами, вишикуваними рівними рядочками від більших до найменших. Посадила мене далеко на стілець, і коли я подивилася на таблицю, то зрозуміла, що бачу абсолютно все. Але ж мені так хотілося мати гарні окуляри, тим паче Валька їх уже отримала!
Лікарка сказала, щоб я закрила одне око, і указкою навмання тицьнула всередину на букву Л. Я відповіла, що це А. Вона вказала на інші букви, які я теж називала неправильно. Підняла указку вище й зупинилася на букві Ш.
– Яка це буква? – лікарка питала перелякано, бо то був перший верхній ряд.
– М, – відповіла я. Вона розгублено глянула на мене. Підійшла, ніжно погладила по голівці й сказала:
– Не хвилюйся, дорога, зараз підберемо тобі окуляри.
Це був довгий процес, і я справді нічого не бачила в нових окулярах. Чим товщі лінзи надягала, тим гірше було видно. Жодної букви не назвала правильно. Спочатку лікарка не могла зрозуміти, у чому річ, а потім витягла ще одні лінзи. То були звичайні скельця.
– Ну, як тобі ці? – запитала, хитро примружуючи очі.
– Чудово, – сказала я і почала називати найменші букви з останнього ряду таблиці.
– А якого ти Зінчука донька – Івана, чи Леоніда? – якось несподівано запитала вона.
– Івана, – буркнула я, підозрюючи щось недобре.
– Так от!.. – закричала оскаженіла лікарка. – У мене кілометрова черга за дверима, а ти мені тут годину очки втираєш, ідіотку з мене робиш! Геть із мого кабінету!!!
Я бігла так, що у вузькому коридорі збила прибиральницю зі шваброю, якогось чоловіка на милицях і саму Вальку, що стояла й милувалася своїми окулярами.
Була червона, як рак, коли вона запитала, де мої окуляри.
Розказала все, як було, і ми, узявшись за руки, мовчки пішли додому.
Звичайно, осад на душі був неприємний. І тому, що мені не дісталися окуляри, і тому, що та лікарка розкаже батькові…
– Хочеш, будемо носити окуляри по черзі? – я кивнула Вальці, начепила скельця й заплакала, бо світ став мутним.
Я перша розповіла татові, що сталося, усунувши подробиці про Колю. Він насварився, а я пообіцяла, що більше не буду ганьбити родину. Валя носила окуляри й почала набагато краще вчитися, а мені в третьому класі вже подобався Стьопа, який ходив на секцію з баскетболу. Я теж записалася на баскетбол.
18.05.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Окуляри
Другий клас – це вже не перший. Школярики знають одне одного, люблять дружити й почувають себе впевненіше. Але сьогодні в класі був новенький, і тому всі поводилися стримано. Учителька представила нам хлопчика, який приїхав із Миколаєва, розмовляв російською й був як із картинки: накрохмалена біла сорочка, ідеальні стрілки на штанях та зачесаний набік білявий чубчик. Від нього приємно пахло одеколоном «Шипр», та це було не головне. На носі красувалися чудові позолочені окуляри. Миттю всі дівчата нашого класу таємно закохалися в Миколку Шумила, і я не була винятком. Хлопці смикали мене за кіски частіше, ніж інших, тому я була впевнена, що дуже швидко сподобаюся Колі.
Минув майже рік, але мої чари на нього не діяли, хоча жили по сусідству, дружили й інколи разом виконували уроки. Його мама навіть пошила мені сукню в зелені горохи (ми з Миколкою ходили разом на гурток і танцювали в парі).
Я дружила з усіма. Могла піти за п’ять кілометрів проводжати якусь подружку, щоб тій не було сумно, а потім повертатися додому сама. Чи дати списати математику. Але найбільше часу я проводила з Валею Гармоніст – тихою дівчинкою, яка вчилася посередньо, але слухалася мене беззаперечно, як рідну маму, яку б нісенітницю я не молола й не вигадувала, бо й дня не могла прожити без пригод.
То ми висіли на високім турніку вниз головою, то бігали по чужих городах, а то взимку пили крижану воду з колонки, щоб захворіти й не ходити до школи. За це добряче діставалося, та ми не зважали на такі дрібниці. Валі теж подобався Коля Шумило, але вона це ретельно приховувала й тільки шарілася в його присутності, мов ружа. Я ж навпаки все робила для того, щоб він звернув увагу на мою пишну зачіску чи нові манжети на шкільній формі. Довго вигадувала, чим вразити Колю, і одного разу придумала.
– Валько, а ходімо до лікаря – випишемо собі окуляри!
У Валиній родині всі були очкариками: батько, мати, сестра, брат – усі, крім Валі. У моїй же всі мали стовідсотковий зір, але це нас не зупинило, тим паче поліклініка була поблизу.
Першою до кабінету офтальмолога зайшла подружка. Через хвилин п’ятнадцять вийшла щаслива, збентежена, у нових симпатичних окулярах. Я заздрісно подивилася на неї. Відзначила, що їй личить, і сміливо ступила на поріг кабінету.
– Добрий день, – увічливо привіталася з лікаркою, не дуже молодою жінкою зі стомленим блідим обличчям і привітним поглядом.
Вона уважно подивилася на мене й почала розпитувати про мій зір.
Я сказала, що недобачаю, хоч сиджу на першій парті, завжди перечіпляюся й падаю, бо не бачу, куди йду.
Лікарка поглянула на мої збиті коліна й співчуваючи зітхнула.
– А коли це почалося?
Це питання не застало мене зненацька, я відповіла, що сусідський хлопець торік засипав мої очі піском.
А ще в мене дід сліпий, бабця й сусід, що живе напроти, – додала для переконливості. Лікарка всміхнулася.
– Добре, погляньмо, – сказала вона й показала на таблицю перевірки зору з різними буквами, вишикуваними рівними рядочками від більших до найменших. Посадила мене далеко на стілець, і коли я подивилася на таблицю, то зрозуміла, що бачу абсолютно все. Але ж мені так хотілося мати гарні окуляри, тим паче Валька їх уже отримала!
Лікарка сказала, щоб я закрила одне око, і указкою навмання тицьнула всередину на букву Л. Я відповіла, що це А. Вона вказала на інші букви, які я теж називала неправильно. Підняла указку вище й зупинилася на букві Ш.
– Яка це буква? – лікарка питала перелякано, бо то був перший верхній ряд.
– М, – відповіла я. Вона розгублено глянула на мене. Підійшла, ніжно погладила по голівці й сказала:
– Не хвилюйся, дорога, зараз підберемо тобі окуляри.
Це був довгий процес, і я справді нічого не бачила в нових окулярах. Чим товщі лінзи надягала, тим гірше було видно. Жодної букви не назвала правильно. Спочатку лікарка не могла зрозуміти, у чому річ, а потім витягла ще одні лінзи. То були звичайні скельця.
– Ну, як тобі ці? – запитала, хитро примружуючи очі.
– Чудово, – сказала я і почала називати найменші букви з останнього ряду таблиці.
– А якого ти Зінчука донька – Івана, чи Леоніда? – якось несподівано запитала вона.
– Івана, – буркнула я, підозрюючи щось недобре.
– Так от!.. – закричала оскаженіла лікарка. – У мене кілометрова черга за дверима, а ти мені тут годину очки втираєш, ідіотку з мене робиш! Геть із мого кабінету!!!
Я бігла так, що у вузькому коридорі збила прибиральницю зі шваброю, якогось чоловіка на милицях і саму Вальку, що стояла й милувалася своїми окулярами.
Була червона, як рак, коли вона запитала, де мої окуляри.
Розказала все, як було, і ми, узявшись за руки, мовчки пішли додому.
Звичайно, осад на душі був неприємний. І тому, що мені не дісталися окуляри, і тому, що та лікарка розкаже батькові…
– Хочеш, будемо носити окуляри по черзі? – я кивнула Вальці, начепила скельця й заплакала, бо світ став мутним.
Я перша розповіла татові, що сталося, усунувши подробиці про Колю. Він насварився, а я пообіцяла, що більше не буду ганьбити родину. Валя носила окуляри й почала набагато краще вчитися, а мені в третьому класі вже подобався Стьопа, який ходив на секцію з баскетболу. Я теж записалася на баскетбол.
18.05.2020
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
