Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Вірші
Минуле
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Минуле
Як забути минуле і стерти, коли
тінню ходить, мережиться перед очима,
коли ти його бачиш на лапках бджоли,
в кожнім шепоті, звуці, розтерзаній римі.
Хоч за обрій піди, пише ніч некролог,
розпанахує біль без єдиної фрази.
Чи проститься тобі, чи помилує Бог,
як у серці тримаєш на когось образу.
Розберися в собі, знищи всі бур’яни,
від жаливи хай руки печуть, а не серце.
У минулому інших й себе не вини,
струмени людям сонцем і спраглим джерельцем.
Не повія, не вкрала, не вбила... За що
так картаєш себе, душу поїдом нищиш?
Помилки ті не змити цілющим дощем,
не злетіти без крил над суєтністю вище.
Ти усе розумієш, а разом із тим,
повернутися хочеш в минуле, щоб знову
жити з чистого аркуша, райдужних рим,
розпочати із крику в колисці любові.
Повернутись туди, де торішні сніги
не лишили слідів, все одно неможливо.
За спиною минулого – прірва нудьги,
а попереду – неба свавільного злива.
Я – та сіра вовчиця, що вила вночі
на роз’ятрений місяць від горя, безсилля.
Відпускала із кліті весняних грачів,
розтирала болючих судом сухожилля.
Не втечеш від минулого, ні... не втечеш...
Від народження й «До»... за тобою – минуле:
безпорадне, святе, грішне, зболене, зле.
День, як ніч, воскресіння і смерть – промайнуло.
Невідомість попереду, очі розкрий,
вічність долі пряде гобелени із вовни.
Озирнешся в минуле, його чорторий
перетнути не зможеш – розтрощений човен.
Мозок вип’є минуле усе до краплин,
Амнезія – не вихід – провалля одчаю.
Хто ти? – Геній, маньяк, де твій батько і син?
Де коріння твого пуповина?... Не знаєш?...
Може, десь на війні чи у хащі глухій?
Світ тримає в долонях добу часоплину.
Як жахливо не знати, де батьківський дім,
хто напитись подав, а хто цілився в спину!
Все колись перемелеш на порох і дим,
скільки прожитих літ у тобі потонуло.
Краще жити з рубцями, ніж бути ніким!
Ти людина, допоки карбуєш минуле.
10.05.2020р.
тінню ходить, мережиться перед очима,
коли ти його бачиш на лапках бджоли,
в кожнім шепоті, звуці, розтерзаній римі.
Хоч за обрій піди, пише ніч некролог,
розпанахує біль без єдиної фрази.
Чи проститься тобі, чи помилує Бог,
як у серці тримаєш на когось образу.
Розберися в собі, знищи всі бур’яни,
від жаливи хай руки печуть, а не серце.
У минулому інших й себе не вини,
струмени людям сонцем і спраглим джерельцем.
Не повія, не вкрала, не вбила... За що
так картаєш себе, душу поїдом нищиш?
Помилки ті не змити цілющим дощем,
не злетіти без крил над суєтністю вище.
Ти усе розумієш, а разом із тим,
повернутися хочеш в минуле, щоб знову
жити з чистого аркуша, райдужних рим,
розпочати із крику в колисці любові.
Повернутись туди, де торішні сніги
не лишили слідів, все одно неможливо.
За спиною минулого – прірва нудьги,
а попереду – неба свавільного злива.
Я – та сіра вовчиця, що вила вночі
на роз’ятрений місяць від горя, безсилля.
Відпускала із кліті весняних грачів,
розтирала болючих судом сухожилля.
Не втечеш від минулого, ні... не втечеш...
Від народження й «До»... за тобою – минуле:
безпорадне, святе, грішне, зболене, зле.
День, як ніч, воскресіння і смерть – промайнуло.
Невідомість попереду, очі розкрий,
вічність долі пряде гобелени із вовни.
Озирнешся в минуле, його чорторий
перетнути не зможеш – розтрощений човен.
Мозок вип’є минуле усе до краплин,
Амнезія – не вихід – провалля одчаю.
Хто ти? – Геній, маньяк, де твій батько і син?
Де коріння твого пуповина?... Не знаєш?...
Може, десь на війні чи у хащі глухій?
Світ тримає в долонях добу часоплину.
Як жахливо не знати, де батьківський дім,
хто напитись подав, а хто цілився в спину!
Все колись перемелеш на порох і дим,
скільки прожитих літ у тобі потонуло.
Краще жити з рубцями, ніж бути ніким!
Ти людина, допоки карбуєш минуле.
10.05.2020р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
