Як забути минуле і стерти коли,
тінню ходить, мережиться перед очима,
коли ти його бачиш на лапках бджоли,
в кожнім шепоті, звуці, розтерзаній римі.

Хоч за обрій піди, пише ніч некролог.
І беруші встроми, та без жодної фрази.
Чи проститься тобі, чи помилує Бог,
як у серці тримаєш на когось образу.

Розберися в собі, знищи всі бур'яни,
від жаливи хай руки печуть, а не серце.
У минулому інших й себе не вини,
струмени людям сонцем і спраглим джерельцем.

Не повія, не вкрала, не вбила... За, що,
так картаєш себе, душу поїдом нищиш?
Помилки ті не змити цілющим дощем,
не злетіти без крил над суєтністю вище.

Ти усе розумієш, а разом із тим,
повернутися хочеш в минуле, щоб знову,
жити з чистого аркуша, райдужних рим,
розпочати із крику в колисці любові.

Повернутись туди, де торішні сніги
не лишили слідів, все одно неможливо.
За спиною минулого - прірва нудьги,
а попереду неба свавільного злива.

Я та сіра вовчиця, що вила в ночі
на роз'ятрений місяць від горя, безсилля.
Відпускала із кліті весняних грачів,
розтирала болючих судом сухожилля.

Не втечеш від минулого, ні... не втечеш...
Від народження й "До"... - за тобою - минуле:
безпорадне, святе, грішне, зболене, зле.
День, як ніч - воскресіння і смерть - промайнуло.

Невідомість попереду, очі розкрий,
Вічність долі пряде гобелени із вовни.
Озирнешся в минуле, його чорторий
перетнути не зможеш - розтрощений човен.

Мозок вип'є минуле усе до краплин,
Амнезія - не вихід - провалля одчаю.
Хто ти? - Геній, маньяк, де твій батько і син?
Де коріння твого пуповина?...Не знаєш?...

Може десь на війні, чи у хащі глухій?
Світ тримає в долонях добу часоплину.
Як жахливо не знати де батьківський дім,
хто напитись подав, а хто цілився в спину!

Все колись перемелеш на порох і дим,
скільки прожитих літ у тобі потонуло.
Краще жити з рубцями ніж бути ніким!
Ти людина допоки карбуєш минуле.

10.05.2020р.