Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.10
12:22
Ні відняти, не додати —
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
2026.08.10
08:53
Платона очі плющові
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
2026.08.10
07:19
Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
2026.08.10
06:45
Історія на вістрі сариса
Тишу попелястого ранку розірвав не звук сурми, а важкий, глухий тупіт сотень ніг і лютий, дикий крик, що долинав із боку південних кварталів.
– За Серапіса! За богоподібного царя Птолемея! – багатоголосий рев прокотивс
2026.08.10
01:58
Помаранчевий серпень у горло вчепився і душить.
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
2026.08.09
23:16
Солом’яного сонця капелюх
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
2026.08.09
22:20
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
2026.08.09
21:58
У бабусі на городі
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
2026.08.09
13:08
Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
2026.08.09
10:35
обіцяючи
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
2026.08.09
07:12
Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
2026.08.09
00:07
Перші кроки серед руїн
Посеред цього згарища, оточені щільним кільцем німецьких тілоохоронців Цезаря, з'явилися володарі доль. Юлій Цезар ішов першим. На ньому був похідний панцир, але поверх нього – пурпуровий плащ імператора. Його обличчя виглядало
2026.08.08
21:48
Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Остання поїздка в столицю
Мишко мешкав у селі під Полтавою. Ріс без батька, мати любила єдину дитину та ревно оберігала від усіх негараздів. Після школи Михайло здобув професію токаря в ПТУ, розташоване поблизу кінцевої тролейбусної зупинки. На цій зупинці я зазвичай виходив, їдучи на роботу. Запам’ятався напис на великому щиті із запрошенням вступати на навчання в училище. В оглаві (великими літерами) – «Юноши и девушки» хтось брутально змінив три букви. І заголовок вже читався: «Онаши и дерушки»…
Після ПТУ Мишко працював у інституті джерел світла на дослідному виробництві, де ми й познайомилися. Коли приносив йому креслення якоїсь деталі, щоб виконати токарні роботи, то хлопець уважно читав його, перепитував та уточнював, у яких умовах ця деталь буде працювати. Незважаючи на молодий вік, він добре знався на властивостях металів і прагнув поділитися знаннями. Після роботи Михайло ніколи не брав участи в посиденьках з колегами за кухлем пива, завжди поспішав додому.
Напевно, в останній рік існування союзу наш голова профспілки (ярий комуніст) повідомив про «поїздку вихідного дня» до Москви. Заманював тим, що профспілка оплачує левову частку вартості квитків на потяг. Я не збирався їхати, а Михайло, який далі Полтави нікуди й ніколи на вибирався, почав завчасно готуватися до подорожі. Зокрема, придбав нову дорогу електробритву харківського виробництва – останню модель.
…У плацкартному вагоні було вельми душно, і Мишко погано спав. Коли потяг уже наближався до столиці, хлопець раніше за інших пасажирів вагона закрився в туалеті, щоб поголитися. Біля електричної розетки виднілись замизгані цифри «127 В», а поряд було приклеєно шматочком липучки для мух ще якийсь незрозумілий напис. Перш ніж вмикати бритву, він вирішив усе-таки вточнити величину напруги в провідниці вагону. Опецькувата жіночка з пожмаканим лицем ошелешила: «Ви що безграмотний? Ви не вмієте читати? Там же написано – 127вольт!».
Хлопець знав електричну схему бритви. Тому перемкнув напругу зо 220 В на 127 і вставив вилку в розетку. Бритва неочікувано дуже потужно запрацювала. А ще і якісно вибрила щетину половини підборіддя. А далі щось бахнуло, зашипіло, яко гадюка, і зо сіточки, яка притискалася до шкіри пішов ядучий дим, а скрученим електродротом ніби пройшли судоми. Нова-новісінька електробритва вмерла! Як виявилося пізніше, в електромережі вагону була напруга величиною 220 В!
Купивши в столиці якийсь непотріб, сумний та невеселий Михайло дорогою до Полтави вже не спав. Прикриваючи долонею неголену частину обличчя від інших пасажирів, він подумки підраховував витрати та збитки, а ще згадував старшого колегу, який перед поїздкою сказав йому: «Якого дідька туди пертися?..».
2020 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Остання поїздка в столицю
Мишко мешкав у селі під Полтавою. Ріс без батька, мати любила єдину дитину та ревно оберігала від усіх негараздів. Після школи Михайло здобув професію токаря в ПТУ, розташоване поблизу кінцевої тролейбусної зупинки. На цій зупинці я зазвичай виходив, їдучи на роботу. Запам’ятався напис на великому щиті із запрошенням вступати на навчання в училище. В оглаві (великими літерами) – «Юноши и девушки» хтось брутально змінив три букви. І заголовок вже читався: «Онаши и дерушки»…Після ПТУ Мишко працював у інституті джерел світла на дослідному виробництві, де ми й познайомилися. Коли приносив йому креслення якоїсь деталі, щоб виконати токарні роботи, то хлопець уважно читав його, перепитував та уточнював, у яких умовах ця деталь буде працювати. Незважаючи на молодий вік, він добре знався на властивостях металів і прагнув поділитися знаннями. Після роботи Михайло ніколи не брав участи в посиденьках з колегами за кухлем пива, завжди поспішав додому.
Напевно, в останній рік існування союзу наш голова профспілки (ярий комуніст) повідомив про «поїздку вихідного дня» до Москви. Заманював тим, що профспілка оплачує левову частку вартості квитків на потяг. Я не збирався їхати, а Михайло, який далі Полтави нікуди й ніколи на вибирався, почав завчасно готуватися до подорожі. Зокрема, придбав нову дорогу електробритву харківського виробництва – останню модель.
…У плацкартному вагоні було вельми душно, і Мишко погано спав. Коли потяг уже наближався до столиці, хлопець раніше за інших пасажирів вагона закрився в туалеті, щоб поголитися. Біля електричної розетки виднілись замизгані цифри «127 В», а поряд було приклеєно шматочком липучки для мух ще якийсь незрозумілий напис. Перш ніж вмикати бритву, він вирішив усе-таки вточнити величину напруги в провідниці вагону. Опецькувата жіночка з пожмаканим лицем ошелешила: «Ви що безграмотний? Ви не вмієте читати? Там же написано – 127вольт!».
Хлопець знав електричну схему бритви. Тому перемкнув напругу зо 220 В на 127 і вставив вилку в розетку. Бритва неочікувано дуже потужно запрацювала. А ще і якісно вибрила щетину половини підборіддя. А далі щось бахнуло, зашипіло, яко гадюка, і зо сіточки, яка притискалася до шкіри пішов ядучий дим, а скрученим електродротом ніби пройшли судоми. Нова-новісінька електробритва вмерла! Як виявилося пізніше, в електромережі вагону була напруга величиною 220 В!
Купивши в столиці якийсь непотріб, сумний та невеселий Михайло дорогою до Полтави вже не спав. Прикриваючи долонею неголену частину обличчя від інших пасажирів, він подумки підраховував витрати та збитки, а ще згадував старшого колегу, який перед поїздкою сказав йому: «Якого дідька туди пертися?..».
2020 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
