Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.22
20:47
ковінька твоїй матері
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
2026.05.22
19:38
А що лишиться? — Хмари плоть химерна,
у жмені стуленій добірні ярі зерна,
солодкий мед дбайливої бджоли,
загуслий час непевної вечірньої пори.
Коли підводять янголи тебе до краю,
і золотий Дніпро за обрієм зникає,
і тихій шурхіт від самотнього вес
у жмені стуленій добірні ярі зерна,
солодкий мед дбайливої бджоли,
загуслий час непевної вечірньої пори.
Коли підводять янголи тебе до краю,
і золотий Дніпро за обрієм зникає,
і тихій шурхіт від самотнього вес
2026.05.22
18:12
Самотній столик. З кавою горня.
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
2026.05.22
16:44
до чого йшлося
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
2026.05.22
15:56
Півонії диво розквітло в саду,
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
2026.05.22
12:13
Прийду востаннє я у рідний гай
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
2026.05.22
10:14
Ми без успіху вилазим
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
2026.05.22
06:14
Шастає, як вітер,
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
2026.05.21
22:06
В хвилини музики печальної
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
2026.05.21
21:10
із ранку визирнеш надвір
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
2026.05.21
20:19
Може то ворони,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
2026.05.21
18:45
У розпечену ніч наче дідько останній вселився,
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
2026.05.21
18:04
Всяк прагне в небі журавля зловити,
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
2026.05.21
13:39
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
2026.05.21
12:48
Замов мені,
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
2026.05.21
12:45
Все той же самий одинокий шлях
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Остання поїздка в столицю
Мишко мешкав у селі під Полтавою. Ріс без батька, мати любила єдину дитину та ревно оберігала від усіх негараздів. Після школи Михайло здобув професію токаря в ПТУ, розташоване поблизу кінцевої тролейбусної зупинки. На цій зупинці я зазвичай виходив, їдучи на роботу. Запам’ятався напис на великому щиті із запрошенням вступати на навчання в училище. В оглаві (великими літерами) – «Юноши и девушки» хтось брутально змінив три букви. І заголовок вже читався: «Онаши и дерушки»…
Після ПТУ Мишко працював у інституті джерел світла на дослідному виробництві, де ми й познайомилися. Коли приносив йому креслення якоїсь деталі, щоб виконати токарні роботи, то хлопець уважно читав його, перепитував та уточнював, у яких умовах ця деталь буде працювати. Незважаючи на молодий вік, він добре знався на властивостях металів і прагнув поділитися знаннями. Після роботи Михайло ніколи не брав участи в посиденьках з колегами за кухлем пива, завжди поспішав додому.
Напевно, в останній рік існування союзу наш голова профспілки (ярий комуніст) повідомив про «поїздку вихідного дня» до Москви. Заманював тим, що профспілка оплачує левову частку вартості квитків на потяг. Я не збирався їхати, а Михайло, який далі Полтави нікуди й ніколи на вибирався, почав завчасно готуватися до подорожі. Зокрема, придбав нову дорогу електробритву харківського виробництва – останню модель.
…У плацкартному вагоні було вельми душно, і Мишко погано спав. Коли потяг уже наближався до столиці, хлопець раніше за інших пасажирів вагона закрився в туалеті, щоб поголитися. Біля електричної розетки виднілись замизгані цифри «127 В», а поряд було приклеєно шматочком липучки для мух ще якийсь незрозумілий напис. Перш ніж вмикати бритву, він вирішив усе-таки вточнити величину напруги в провідниці вагону. Опецькувата жіночка з пожмаканим лицем ошелешила: «Ви що безграмотний? Ви не вмієте читати? Там же написано – 127вольт!».
Хлопець знав електричну схему бритви. Тому перемкнув напругу зо 220 В на 127 і вставив вилку в розетку. Бритва неочікувано дуже потужно запрацювала. А ще і якісно вибрила щетину половини підборіддя. А далі щось бахнуло, зашипіло, яко гадюка, і зо сіточки, яка притискалася до шкіри пішов ядучий дим, а скрученим електродротом ніби пройшли судоми. Нова-новісінька електробритва вмерла! Як виявилося пізніше, в електромережі вагону була напруга величиною 220 В!
Купивши в столиці якийсь непотріб, сумний та невеселий Михайло дорогою до Полтави вже не спав. Прикриваючи долонею неголену частину обличчя від інших пасажирів, він подумки підраховував витрати та збитки, а ще згадував старшого колегу, який перед поїздкою сказав йому: «Якого дідька туди пертися?..».
2020 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Остання поїздка в столицю
Мишко мешкав у селі під Полтавою. Ріс без батька, мати любила єдину дитину та ревно оберігала від усіх негараздів. Після школи Михайло здобув професію токаря в ПТУ, розташоване поблизу кінцевої тролейбусної зупинки. На цій зупинці я зазвичай виходив, їдучи на роботу. Запам’ятався напис на великому щиті із запрошенням вступати на навчання в училище. В оглаві (великими літерами) – «Юноши и девушки» хтось брутально змінив три букви. І заголовок вже читався: «Онаши и дерушки»…Після ПТУ Мишко працював у інституті джерел світла на дослідному виробництві, де ми й познайомилися. Коли приносив йому креслення якоїсь деталі, щоб виконати токарні роботи, то хлопець уважно читав його, перепитував та уточнював, у яких умовах ця деталь буде працювати. Незважаючи на молодий вік, він добре знався на властивостях металів і прагнув поділитися знаннями. Після роботи Михайло ніколи не брав участи в посиденьках з колегами за кухлем пива, завжди поспішав додому.
Напевно, в останній рік існування союзу наш голова профспілки (ярий комуніст) повідомив про «поїздку вихідного дня» до Москви. Заманював тим, що профспілка оплачує левову частку вартості квитків на потяг. Я не збирався їхати, а Михайло, який далі Полтави нікуди й ніколи на вибирався, почав завчасно готуватися до подорожі. Зокрема, придбав нову дорогу електробритву харківського виробництва – останню модель.
…У плацкартному вагоні було вельми душно, і Мишко погано спав. Коли потяг уже наближався до столиці, хлопець раніше за інших пасажирів вагона закрився в туалеті, щоб поголитися. Біля електричної розетки виднілись замизгані цифри «127 В», а поряд було приклеєно шматочком липучки для мух ще якийсь незрозумілий напис. Перш ніж вмикати бритву, він вирішив усе-таки вточнити величину напруги в провідниці вагону. Опецькувата жіночка з пожмаканим лицем ошелешила: «Ви що безграмотний? Ви не вмієте читати? Там же написано – 127вольт!».
Хлопець знав електричну схему бритви. Тому перемкнув напругу зо 220 В на 127 і вставив вилку в розетку. Бритва неочікувано дуже потужно запрацювала. А ще і якісно вибрила щетину половини підборіддя. А далі щось бахнуло, зашипіло, яко гадюка, і зо сіточки, яка притискалася до шкіри пішов ядучий дим, а скрученим електродротом ніби пройшли судоми. Нова-новісінька електробритва вмерла! Як виявилося пізніше, в електромережі вагону була напруга величиною 220 В!
Купивши в столиці якийсь непотріб, сумний та невеселий Михайло дорогою до Полтави вже не спав. Прикриваючи долонею неголену частину обличчя від інших пасажирів, він подумки підраховував витрати та збитки, а ще згадував старшого колегу, який перед поїздкою сказав йому: «Якого дідька туди пертися?..».
2020 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
