Мишко мешкав у селі під Полтавою. Ріс без батька, мати любила єдину дитину та ревно оберігала від усіх негараздів. Після школи Михайло здобув професію токаря в ПТУ, розташоване поблизу кінцевої тролейбусної зупинки. На цій зупинці я зазвичай виходив, їдучи на роботу. Запам’ятався напис на великому щиті із запрошенням вступати на навчання в училище. В оглаві (великими літерами) – «Юноши и девушки» хтось брутально змінив три букви. І заголовок вже читався: «Онаши и дерушки»…
Після ПТУ Мишко працював у інституті джерел світла на дослідному виробництві, де ми й познайомилися. Коли приносив йому креслення якоїсь деталі, щоб виконати токарні роботи, то хлопець уважно читав його, перепитував та уточнював, у яких умовах ця деталь буде працювати. Незважаючи на молодий вік, він добре знався на властивостях металів і прагнув поділитися знаннями. Після роботи Михайло ніколи не брав участи в посиденьках з колегами за кухлем пива, завжди поспішав додому.
Напевно, в останній рік існування союзу наш голова профспілки (ярий комуніст) повідомив про «поїздку вихідного дня» до Москви. Заманював тим, що профспілка оплачує левову частку вартості квитків на потяг. Я не збирався їхати, а Михайло, який далі Полтави нікуди й ніколи на вибирався, почав завчасно готуватися до подорожі. Зокрема, придбав нову дорогу електробритву харківського виробництва – останню модель.
…У плацкартному вагоні було вельми душно, і Мишко погано спав. Коли потяг уже наближався до столиці, хлопець раніше за інших пасажирів вагона закрився в туалеті, щоб поголитися. Біля електричної розетки виднілись замизгані цифри «127 В», а поряд було приклеєно шматочком липучки для мух ще якийсь незрозумілий напис. Перш ніж вмикати бритву, він вирішив усе-таки вточнити величину напруги в провідниці вагону. Опецькувата жіночка з пожмаканим лицем ошелешила: «Ви що безграмотний? Ви не вмієте читати? Там же написано – 127вольт!».
Хлопець знав електричну схему бритви. Тому перемкнув напругу зо 220 В на 127 і вставив вилку в розетку. Бритва неочікувано дуже потужно запрацювала. А ще і якісно вибрила щетину половини підборіддя. А далі щось бахнуло, зашипіло, яко гадюка, і зо сіточки, яка притискалася до шкіри пішов ядучий дим, а скрученим електродротом ніби пройшли судоми. Нова-новісінька електробритва вмерла! Як виявилося пізніше, в електромережі вагону була напруга величиною 220 В!
Купивши в столиці якийсь непотріб, сумний та невеселий Михайло дорогою до Полтави вже не спав. Прикриваючи долонею неголену частину обличчя від інших пасажирів, він подумки підраховував витрати та збитки, а ще згадував старшого колегу, який перед поїздкою сказав йому: «Якого дідька туди пертися?..».

2020 рік