
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура роялю.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура роялю.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Остання поїздка в столицю
Мишко мешкав у селі під Полтавою. Ріс без батька, мати любила єдину дитину та ревно оберігала від усіх негараздів. Після школи Михайло здобув професію токаря в ПТУ, розташоване поблизу кінцевої тролейбусної зупинки. На цій зупинці я зазвичай виходив, їдучи на роботу. Запам’ятався напис на великому щиті із запрошенням вступати на навчання в училище. В оглаві (великими літерами) – «Юноши и девушки» хтось брутально змінив три букви. І заголовок вже читався: «Онаши и дерушки»…
Після ПТУ Мишко працював у інституті джерел світла на дослідному виробництві, де ми й познайомилися. Коли приносив йому креслення якоїсь деталі, щоб виконати токарні роботи, то хлопець уважно читав його, перепитував та уточнював, у яких умовах ця деталь буде працювати. Незважаючи на молодий вік, він добре знався на властивостях металів і прагнув поділитися знаннями. Після роботи Михайло ніколи не брав участи в посиденьках з колегами за кухлем пива, завжди поспішав додому.
Напевно, в останній рік існування союзу наш голова профспілки (ярий комуніст) повідомив про «поїздку вихідного дня» до Москви. Заманював тим, що профспілка оплачує левову частку вартості квитків на потяг. Я не збирався їхати, а Михайло, який далі Полтави нікуди й ніколи на вибирався, почав завчасно готуватися до подорожі. Зокрема, придбав нову дорогу електробритву харківського виробництва – останню модель.
…У плацкартному вагоні було вельми душно, і Мишко погано спав. Коли потяг уже наближався до столиці, хлопець раніше за інших пасажирів вагона закрився в туалеті, щоб поголитися. Біля електричної розетки виднілись замизгані цифри «127 В», а поряд було приклеєно шматочком липучки для мух ще якийсь незрозумілий напис. Перш ніж вмикати бритву, він вирішив усе-таки вточнити величину напруги в провідниці вагону. Опецькувата жіночка з пожмаканим лицем ошелешила: «Ви що безграмотний? Ви не вмієте читати? Там же написано – 127вольт!».
Хлопець знав електричну схему бритви. Тому перемкнув напругу зо 220 В на 127 і вставив вилку в розетку. Бритва неочікувано дуже потужно запрацювала. А ще і якісно вибрила щетину половини підборіддя. А далі щось бахнуло, зашипіло, яко гадюка, і зо сіточки, яка притискалася до шкіри пішов ядучий дим, а скрученим електродротом ніби пройшли судоми. Нова-новісінька електробритва вмерла! Як виявилося пізніше, в електромережі вагону була напруга величиною 220 В!
Купивши в столиці якийсь непотріб, сумний та невеселий Михайло дорогою до Полтави вже не спав. Прикриваючи долонею неголену частину обличчя від інших пасажирів, він подумки підраховував витрати та збитки, а ще згадував старшого колегу, який перед поїздкою сказав йому: «Якого дідька туди пертися?..».
2020 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Остання поїздка в столицю

Після ПТУ Мишко працював у інституті джерел світла на дослідному виробництві, де ми й познайомилися. Коли приносив йому креслення якоїсь деталі, щоб виконати токарні роботи, то хлопець уважно читав його, перепитував та уточнював, у яких умовах ця деталь буде працювати. Незважаючи на молодий вік, він добре знався на властивостях металів і прагнув поділитися знаннями. Після роботи Михайло ніколи не брав участи в посиденьках з колегами за кухлем пива, завжди поспішав додому.
Напевно, в останній рік існування союзу наш голова профспілки (ярий комуніст) повідомив про «поїздку вихідного дня» до Москви. Заманював тим, що профспілка оплачує левову частку вартості квитків на потяг. Я не збирався їхати, а Михайло, який далі Полтави нікуди й ніколи на вибирався, почав завчасно готуватися до подорожі. Зокрема, придбав нову дорогу електробритву харківського виробництва – останню модель.
…У плацкартному вагоні було вельми душно, і Мишко погано спав. Коли потяг уже наближався до столиці, хлопець раніше за інших пасажирів вагона закрився в туалеті, щоб поголитися. Біля електричної розетки виднілись замизгані цифри «127 В», а поряд було приклеєно шматочком липучки для мух ще якийсь незрозумілий напис. Перш ніж вмикати бритву, він вирішив усе-таки вточнити величину напруги в провідниці вагону. Опецькувата жіночка з пожмаканим лицем ошелешила: «Ви що безграмотний? Ви не вмієте читати? Там же написано – 127вольт!».
Хлопець знав електричну схему бритви. Тому перемкнув напругу зо 220 В на 127 і вставив вилку в розетку. Бритва неочікувано дуже потужно запрацювала. А ще і якісно вибрила щетину половини підборіддя. А далі щось бахнуло, зашипіло, яко гадюка, і зо сіточки, яка притискалася до шкіри пішов ядучий дим, а скрученим електродротом ніби пройшли судоми. Нова-новісінька електробритва вмерла! Як виявилося пізніше, в електромережі вагону була напруга величиною 220 В!
Купивши в столиці якийсь непотріб, сумний та невеселий Михайло дорогою до Полтави вже не спав. Прикриваючи долонею неголену частину обличчя від інших пасажирів, він подумки підраховував витрати та збитки, а ще згадував старшого колегу, який перед поїздкою сказав йому: «Якого дідька туди пертися?..».
2020 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію