ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
2024.02.14
2024.02.08
2024.01.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Буса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Буса
У Таврії спів готських дів луна
Плекають вони помсту Шарукану
Оспівують оті часи преславні
Як вирувала Бусова війна.
Тоді самого Буса із синами
Розп’яли готи на своїх хрестах
І в землях антських поселився жах
Що готський меч їх звідусіль дістане.
Хіба до того прагнув гордий князь,
Коли прийшли посланці росомонів
Аж почорніли від шалених гонів:
- Благаєм, князю, помочі для нас!
Дрібний осколок скіфського народу
Чий гордий дух над степом ще витав
Не захисту у відчаї питав
А спільно битись з готом за свободу.
У антів давній з готами був спір
І степом кров не раз уже лилася
Та не один іще не піддавався:
Ні гот, ні ант другому до цих пір.
А що тепер часи були непевні
Зі сходу десь насунула орда
Із нею ще небачена біда.
Свої би землі захисти кревні.
З другого боку – обезсилів гот.
Тій темній силі, що зі сходу лине
Один скорився. Друга половина
Пішла на захід. І лихий народ,
Що покорив навколишні простори
Тепер не той, з ким билися колись.
Якби-то анти дружно узялись
Могли би готів скинути у море.
Але потрібно об’єднатись всім
Тоді це буде справжня антська сила
Яка колись ромейский стан зломила
Ходила вільно у ромейский дім.
Що росомони? То краплина в морі
Численних антських бойових племен.
Сам Бус не знає навіть всіх імен
Племен що населяють ці простори.
Тож, зваживши всі «проти» і всі «за»
Бус кинув клич між антського народу
Що час настав і треба за свободу
Меча підняти - з півдня йде гроза.
Поки гінці по степу коней гнали
Поки рішалось - йти чи не іти
Бус вирішив дружину в степ вести
Де готські зграї втікачів шукали.
Шалений гін потомлених коней.
Жінки і діти сил уже не мають
Чоловіки мечів не випускають
Забули лік невиспаних ночей
Проте готові битись до останку
Якщо загроза з степу налетить.
То всім здається наче воїн спить
Вві сні криваві бачачи світанки.
Сльозавить очі вдаль з – попід руки:
Що там чекає у чужих просторах?
Уже давним - давно не видно моря
Землі Трояні біля Дон - ріки.
Могили предків там вони лишили
Які ще дід і прадід захищав
Де кожен камінь славу пам’ятав
І кожен кущик наче троїв сили.
Але зостатись – то на смерть піти
У племені всього життя забрати.
Єдиний шлях на північ утікати
У антських землях свій народ спасти.
Як чорні круки готи від ріки
На втікачів зненацька налетіли
Жінки і діти за вози засіли
Доки вступили в бій чоловіки.
Але у готів значно більше сили.
Кривавим потом вкрилася трава
І не одна скотилась голова
І не одного смерть уже скосила.
І вже, коли здавалося, кінець
Лишилось вмерти від мечів ворожих
З’явися Бус. Під крик: «Перун поможе!
Іще сильніший розпочався герць.
Не витримали готи – відступили
Лишили степ для воронячих зграй
Що вже як хмари вкрили небокрай
А все іще летіли і летіли.
А втікачі продовжили свій шлях.
За пагорбами жде їх порятунок.
І тих хто уже випив смерті трунок
Везуть слідом з собою на возах.
Але не всім судилося добратись
До рятівної близької землі.
Сторожа мчить ледь держиться в сідлі.
На добрі вісті марно сподіватись.
А слідом хмара чорна з-за горбів
Стрімка, немов прибійна хвиля в морі.
Не утекти - вже буде слідом скоро.
Хтось має вмерти щоб другий вцілів.
І Бус приймає рішення єдине:
Він з антами шлях готам перетне
А плем’я хай коней чимдуж жене
Воно урятуватися повинне.
І слухати нічого не бажа
Щоб росомони поряд антів стали.
- Вас і без того залишилось мало.
Рятуйтесь від готського ножа!
Ви – наші гості. Звичай наш велить
Гостей від небезпеки захищати.
Ніколи не допустять горді анти
Аби хтось зло міг гостеві вчинить.
Утікачі на північ подались
А анти в груди ворога зустріли
І серед степу січа закипіла
Де ант один з десятком готів бивсь.
Все оглядались горді росомони.
Вже й за горбами бій давно затих.
Чужий народ там помирав за них.
Таке не забувається ніколи.
Чужим життям врятовані вони
А їхні смерті хтось узяв на себе
Мабуть, такою була воля неба
І Хорс великий свій народ хранив.
Тоді й поклявсь кожен росомон
Доки й один із них ще жити буде
Той мужній вчинок антів не забуде.
Віки й віки справлявся той покон.
Хоч готські діви в Таврії співали
Про славу перемогу тих часів.
Та пам’ятає кожен на Русі
Як то усе на справді відбувалось.
Плекають вони помсту Шарукану
Оспівують оті часи преславні
Як вирувала Бусова війна.
Тоді самого Буса із синами
Розп’яли готи на своїх хрестах
І в землях антських поселився жах
Що готський меч їх звідусіль дістане.
Хіба до того прагнув гордий князь,
Коли прийшли посланці росомонів
Аж почорніли від шалених гонів:
- Благаєм, князю, помочі для нас!
Дрібний осколок скіфського народу
Чий гордий дух над степом ще витав
Не захисту у відчаї питав
А спільно битись з готом за свободу.
У антів давній з готами був спір
І степом кров не раз уже лилася
Та не один іще не піддавався:
Ні гот, ні ант другому до цих пір.
А що тепер часи були непевні
Зі сходу десь насунула орда
Із нею ще небачена біда.
Свої би землі захисти кревні.
З другого боку – обезсилів гот.
Тій темній силі, що зі сходу лине
Один скорився. Друга половина
Пішла на захід. І лихий народ,
Що покорив навколишні простори
Тепер не той, з ким билися колись.
Якби-то анти дружно узялись
Могли би готів скинути у море.
Але потрібно об’єднатись всім
Тоді це буде справжня антська сила
Яка колись ромейский стан зломила
Ходила вільно у ромейский дім.
Що росомони? То краплина в морі
Численних антських бойових племен.
Сам Бус не знає навіть всіх імен
Племен що населяють ці простори.
Тож, зваживши всі «проти» і всі «за»
Бус кинув клич між антського народу
Що час настав і треба за свободу
Меча підняти - з півдня йде гроза.
Поки гінці по степу коней гнали
Поки рішалось - йти чи не іти
Бус вирішив дружину в степ вести
Де готські зграї втікачів шукали.
Шалений гін потомлених коней.
Жінки і діти сил уже не мають
Чоловіки мечів не випускають
Забули лік невиспаних ночей
Проте готові битись до останку
Якщо загроза з степу налетить.
То всім здається наче воїн спить
Вві сні криваві бачачи світанки.
Сльозавить очі вдаль з – попід руки:
Що там чекає у чужих просторах?
Уже давним - давно не видно моря
Землі Трояні біля Дон - ріки.
Могили предків там вони лишили
Які ще дід і прадід захищав
Де кожен камінь славу пам’ятав
І кожен кущик наче троїв сили.
Але зостатись – то на смерть піти
У племені всього життя забрати.
Єдиний шлях на північ утікати
У антських землях свій народ спасти.
Як чорні круки готи від ріки
На втікачів зненацька налетіли
Жінки і діти за вози засіли
Доки вступили в бій чоловіки.
Але у готів значно більше сили.
Кривавим потом вкрилася трава
І не одна скотилась голова
І не одного смерть уже скосила.
І вже, коли здавалося, кінець
Лишилось вмерти від мечів ворожих
З’явися Бус. Під крик: «Перун поможе!
Іще сильніший розпочався герць.
Не витримали готи – відступили
Лишили степ для воронячих зграй
Що вже як хмари вкрили небокрай
А все іще летіли і летіли.
А втікачі продовжили свій шлях.
За пагорбами жде їх порятунок.
І тих хто уже випив смерті трунок
Везуть слідом з собою на возах.
Але не всім судилося добратись
До рятівної близької землі.
Сторожа мчить ледь держиться в сідлі.
На добрі вісті марно сподіватись.
А слідом хмара чорна з-за горбів
Стрімка, немов прибійна хвиля в морі.
Не утекти - вже буде слідом скоро.
Хтось має вмерти щоб другий вцілів.
І Бус приймає рішення єдине:
Він з антами шлях готам перетне
А плем’я хай коней чимдуж жене
Воно урятуватися повинне.
І слухати нічого не бажа
Щоб росомони поряд антів стали.
- Вас і без того залишилось мало.
Рятуйтесь від готського ножа!
Ви – наші гості. Звичай наш велить
Гостей від небезпеки захищати.
Ніколи не допустять горді анти
Аби хтось зло міг гостеві вчинить.
Утікачі на північ подались
А анти в груди ворога зустріли
І серед степу січа закипіла
Де ант один з десятком готів бивсь.
Все оглядались горді росомони.
Вже й за горбами бій давно затих.
Чужий народ там помирав за них.
Таке не забувається ніколи.
Чужим життям врятовані вони
А їхні смерті хтось узяв на себе
Мабуть, такою була воля неба
І Хорс великий свій народ хранив.
Тоді й поклявсь кожен росомон
Доки й один із них ще жити буде
Той мужній вчинок антів не забуде.
Віки й віки справлявся той покон.
Хоч готські діви в Таврії співали
Про славу перемогу тих часів.
Та пам’ятає кожен на Русі
Як то усе на справді відбувалось.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію