Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Плоскиню
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Плоскиню
Тривожно у Плоскині на душі.
То зайде у шатро, то вийде з нього,
Посидить біля вогнища курного
І знову до шатра свого спішить.
Вже завтра битва, а йому ніяк
Не розігнати сумніви й тривоги.
І слово клятви, дане перед Богом,
Пече у воєводиних грудях.
Він – воєвода бродників. Відколи
Утік у степ від княжого ярма,
Йому нікого рівного нема.
Ні, не було… Поки прийшли монголи.
Ох, ці монголи! Що від них чекать?
З’явились звідкись… Може скоро згинуть.
І він, можливо, то даремно чинить,
Що згодився в союзники пристать.
Але ж і здобич гарну обіцяє
Цей їх союз. А бродник тим живе.
Він не упустить, що до рук пливе.
А у степу хто клятву ту тримає?
Від давніх пір в навколишніх степах
Не половці одні лиш кочували.
З Русі частенько у степи втікали,
Кому набридло рало у руках.
Хто мріяв про свободу й незалежність
Хто був охочий до легких хлібів
І не боявся диких цих степів,
Але у мів буть хитрим й обережним.
Ці втікачі збивались до ватаг
І обирали добрих отаманів.
Та й кочували войовничим станом
По балках у навколишніх степах.
Жили розбоєм. То прихоплять часом
Кочів’я половецької орди,
Худобу вхоплять, заметуть сліди
І є уже ватазі свіже м'ясо.
Але найбільше шарпали купців.
Перестрівали звично біля броду
І тільки валка-но уступить в воду,
Як з верболозів хлопці-молодці.
Від того й звались бродниками, мабуть,
Що увесь час бродили по степах,
Розбійничали часто на бродах.
Та так, що не могли їм дати раду.
Таких ватаг багато по степу
У ті часи незатишні блукало,
Легкого хліба і життя шукали
І лише в долю вірили сліпу.
Із половцями чубилися часто
І-таки часто діставали їх,
Господарів просторів степових.
Бо славна бійка їм була за щастя.
Плоскиня із ватагою бродив
Від Дону до широкого Славути,
Понад Сутенню шлях купецький плутав
І коней у Бурчевичів ловив.
Як на Русі розмножилось князів
І ті за землі стали воювати,
В союзники до себе закликати
Тих, хто на цьому заробить хотів.
Туди ходили з половцями разом,
То Київ, то Чернігів захищать.
Їм все одно – аби мечем махать.
Яка різниця, за якого князя?
Плоскиня й сам на Липицю ходив
За суздальського князя воювати.
Хоч довелося звідтіля тікати,
Та здобич він усе таки вхопив.
Так що рубати православний люд
Для бродників не новиною було.
То чому ж сон очей йому не стулить?
Які думки спокою не дають?
Коли в степах з’явилися монголи
І потоптали половецький стан,
Плоскиня сам тоді до них пристав,
Домовившись про відповідну долю
У здобичі. Плоскиня їм за це
Усі шляхи навколишні покаже,
І проведе. А там як карта ляже.
В степу потрібно вміти буть гравцем.
Союз монгольський видавався вдалим.
Плоскиня поряд з ханом воссідав,
Йому поради корисні давав.
Монголи гори злата обіцяли.
Та час ішов, а злата не було
І хан до нього вже не посміхався,
А наче до раба свого звертався.
Втекти би може? Але, як на зло,
Очей монголи з нього не спускали.
А тут ще звістка: Русь на них іде.
Князь київський других князів веде
Їх половці із поміччю позвали.
І завтра битва. Як же йому буть?
Давав він клятву: Русь не воювати.
Хоча ж ходив у Суздаль помагати.
А як монголів русичі поб’ють?
Йому цю зраду зразу ж пригадають.
Він же князям поклявся на хресті.
Чи утекти? А гори золоті
Що їх монголи все ще обіцяють?
Йому князі і так вже не простять,
А нині вони з половцями дружать.
Отож життя чека його сутужне
І ніякі мечі не захистять.
Зробивши крок, роби тоді вже й другий,
Бо вже назад немає вороття.
А у монголів не легке життя
І без монголів доведеться туго.
Вже й не за злато, за життя своє
Монголам доведеться помагати.
Яке непевне це життя прокляте:
Хтось робить ставку – інший виграє…
Криваве сонце піднімалось в небі,
Зачервоніла в ріці вода.
Монгольська прокидалася орда,
Справляючи уранішні потреби.
Утомлений від роздумів нічних,
Дивись Плоскиня на криваву Калку.
Йому себе було страшенно жалко.
Але змінить нічого він не міг.
Не він обрав, його обрала доля,
Щоб зрадником свого народу став,
Проти своїх меча свого підняв
І десь безслідно згинув серед поля.
То зайде у шатро, то вийде з нього,
Посидить біля вогнища курного
І знову до шатра свого спішить.
Вже завтра битва, а йому ніяк
Не розігнати сумніви й тривоги.
І слово клятви, дане перед Богом,
Пече у воєводиних грудях.
Він – воєвода бродників. Відколи
Утік у степ від княжого ярма,
Йому нікого рівного нема.
Ні, не було… Поки прийшли монголи.
Ох, ці монголи! Що від них чекать?
З’явились звідкись… Може скоро згинуть.
І він, можливо, то даремно чинить,
Що згодився в союзники пристать.
Але ж і здобич гарну обіцяє
Цей їх союз. А бродник тим живе.
Він не упустить, що до рук пливе.
А у степу хто клятву ту тримає?
Від давніх пір в навколишніх степах
Не половці одні лиш кочували.
З Русі частенько у степи втікали,
Кому набридло рало у руках.
Хто мріяв про свободу й незалежність
Хто був охочий до легких хлібів
І не боявся диких цих степів,
Але у мів буть хитрим й обережним.
Ці втікачі збивались до ватаг
І обирали добрих отаманів.
Та й кочували войовничим станом
По балках у навколишніх степах.
Жили розбоєм. То прихоплять часом
Кочів’я половецької орди,
Худобу вхоплять, заметуть сліди
І є уже ватазі свіже м'ясо.
Але найбільше шарпали купців.
Перестрівали звично біля броду
І тільки валка-но уступить в воду,
Як з верболозів хлопці-молодці.
Від того й звались бродниками, мабуть,
Що увесь час бродили по степах,
Розбійничали часто на бродах.
Та так, що не могли їм дати раду.
Таких ватаг багато по степу
У ті часи незатишні блукало,
Легкого хліба і життя шукали
І лише в долю вірили сліпу.
Із половцями чубилися часто
І-таки часто діставали їх,
Господарів просторів степових.
Бо славна бійка їм була за щастя.
Плоскиня із ватагою бродив
Від Дону до широкого Славути,
Понад Сутенню шлях купецький плутав
І коней у Бурчевичів ловив.
Як на Русі розмножилось князів
І ті за землі стали воювати,
В союзники до себе закликати
Тих, хто на цьому заробить хотів.
Туди ходили з половцями разом,
То Київ, то Чернігів захищать.
Їм все одно – аби мечем махать.
Яка різниця, за якого князя?
Плоскиня й сам на Липицю ходив
За суздальського князя воювати.
Хоч довелося звідтіля тікати,
Та здобич він усе таки вхопив.
Так що рубати православний люд
Для бродників не новиною було.
То чому ж сон очей йому не стулить?
Які думки спокою не дають?
Коли в степах з’явилися монголи
І потоптали половецький стан,
Плоскиня сам тоді до них пристав,
Домовившись про відповідну долю
У здобичі. Плоскиня їм за це
Усі шляхи навколишні покаже,
І проведе. А там як карта ляже.
В степу потрібно вміти буть гравцем.
Союз монгольський видавався вдалим.
Плоскиня поряд з ханом воссідав,
Йому поради корисні давав.
Монголи гори злата обіцяли.
Та час ішов, а злата не було
І хан до нього вже не посміхався,
А наче до раба свого звертався.
Втекти би може? Але, як на зло,
Очей монголи з нього не спускали.
А тут ще звістка: Русь на них іде.
Князь київський других князів веде
Їх половці із поміччю позвали.
І завтра битва. Як же йому буть?
Давав він клятву: Русь не воювати.
Хоча ж ходив у Суздаль помагати.
А як монголів русичі поб’ють?
Йому цю зраду зразу ж пригадають.
Він же князям поклявся на хресті.
Чи утекти? А гори золоті
Що їх монголи все ще обіцяють?
Йому князі і так вже не простять,
А нині вони з половцями дружать.
Отож життя чека його сутужне
І ніякі мечі не захистять.
Зробивши крок, роби тоді вже й другий,
Бо вже назад немає вороття.
А у монголів не легке життя
І без монголів доведеться туго.
Вже й не за злато, за життя своє
Монголам доведеться помагати.
Яке непевне це життя прокляте:
Хтось робить ставку – інший виграє…
Криваве сонце піднімалось в небі,
Зачервоніла в ріці вода.
Монгольська прокидалася орда,
Справляючи уранішні потреби.
Утомлений від роздумів нічних,
Дивись Плоскиня на криваву Калку.
Йому себе було страшенно жалко.
Але змінить нічого він не міг.
Не він обрав, його обрала доля,
Щоб зрадником свого народу став,
Проти своїх меча свого підняв
І десь безслідно згинув серед поля.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
