ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Плоскиню
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Плоскиню
Тривожно у Плоскині на душі.
То зайде у шатро, то вийде з нього,
Посидить біля вогнища курного
І знову до шатра свого спішить.
Вже завтра битва, а йому ніяк
Не розігнати сумніви й тривоги.
І слово клятви, дане перед Богом,
Пече у воєводиних грудях.
Він – воєвода бродників. Відколи
Утік у степ від княжого ярма,
Йому нікого рівного нема.
Ні, не було… Поки прийшли монголи.
Ох, ці монголи! Що від них чекать?
З’явились звідкись… Може скоро згинуть.
І він, можливо, то даремно чинить,
Що згодився в союзники пристать.
Але ж і здобич гарну обіцяє
Цей їх союз. А бродник тим живе.
Він не упустить, що до рук пливе.
А у степу хто клятву ту тримає?
Від давніх пір в навколишніх степах
Не половці одні лиш кочували.
З Русі частенько у степи втікали,
Кому набридло рало у руках.
Хто мріяв про свободу й незалежність
Хто був охочий до легких хлібів
І не боявся диких цих степів,
Але у мів буть хитрим й обережним.
Ці втікачі збивались до ватаг
І обирали добрих отаманів.
Та й кочували войовничим станом
По балках у навколишніх степах.
Жили розбоєм. То прихоплять часом
Кочів’я половецької орди,
Худобу вхоплять, заметуть сліди
І є уже ватазі свіже м'ясо.
Але найбільше шарпали купців.
Перестрівали звично біля броду
І тільки валка-но уступить в воду,
Як з верболозів хлопці-молодці.
Від того й звались бродниками, мабуть,
Що увесь час бродили по степах,
Розбійничали часто на бродах.
Та так, що не могли їм дати раду.
Таких ватаг багато по степу
У ті часи незатишні блукало,
Легкого хліба і життя шукали
І лише в долю вірили сліпу.
Із половцями чубилися часто
І-таки часто діставали їх,
Господарів просторів степових.
Бо славна бійка їм була за щастя.
Плоскиня із ватагою бродив
Від Дону до широкого Славути,
Понад Сутенню шлях купецький плутав
І коней у Бурчевичів ловив.
Як на Русі розмножилось князів
І ті за землі стали воювати,
В союзники до себе закликати
Тих, хто на цьому заробить хотів.
Туди ходили з половцями разом,
То Київ, то Чернігів захищать.
Їм все одно – аби мечем махать.
Яка різниця, за якого князя?
Плоскиня й сам на Липицю ходив
За суздальського князя воювати.
Хоч довелося звідтіля тікати,
Та здобич він усе таки вхопив.
Так що рубати православний люд
Для бродників не новиною було.
То чому ж сон очей йому не стулить?
Які думки спокою не дають?
Коли в степах з’явилися монголи
І потоптали половецький стан,
Плоскиня сам тоді до них пристав,
Домовившись про відповідну долю
У здобичі. Плоскиня їм за це
Усі шляхи навколишні покаже,
І проведе. А там як карта ляже.
В степу потрібно вміти буть гравцем.
Союз монгольський видавався вдалим.
Плоскиня поряд з ханом воссідав,
Йому поради корисні давав.
Монголи гори злата обіцяли.
Та час ішов, а злата не було
І хан до нього вже не посміхався,
А наче до раба свого звертався.
Втекти би може? Але, як на зло,
Очей монголи з нього не спускали.
А тут ще звістка: Русь на них іде.
Князь київський других князів веде
Їх половці із поміччю позвали.
І завтра битва. Як же йому буть?
Давав він клятву: Русь не воювати.
Хоча ж ходив у Суздаль помагати.
А як монголів русичі поб’ють?
Йому цю зраду зразу ж пригадають.
Він же князям поклявся на хресті.
Чи утекти? А гори золоті
Що їх монголи все ще обіцяють?
Йому князі і так вже не простять,
А нині вони з половцями дружать.
Отож життя чека його сутужне
І ніякі мечі не захистять.
Зробивши крок, роби тоді вже й другий,
Бо вже назад немає вороття.
А у монголів не легке життя
І без монголів доведеться туго.
Вже й не за злато, за життя своє
Монголам доведеться помагати.
Яке непевне це життя прокляте:
Хтось робить ставку – інший виграє…
Криваве сонце піднімалось в небі,
Зачервоніла в ріці вода.
Монгольська прокидалася орда,
Справляючи уранішні потреби.
Утомлений від роздумів нічних,
Дивись Плоскиня на криваву Калку.
Йому себе було страшенно жалко.
Але змінить нічого він не міг.
Не він обрав, його обрала доля,
Щоб зрадником свого народу став,
Проти своїх меча свого підняв
І десь безслідно згинув серед поля.
То зайде у шатро, то вийде з нього,
Посидить біля вогнища курного
І знову до шатра свого спішить.
Вже завтра битва, а йому ніяк
Не розігнати сумніви й тривоги.
І слово клятви, дане перед Богом,
Пече у воєводиних грудях.
Він – воєвода бродників. Відколи
Утік у степ від княжого ярма,
Йому нікого рівного нема.
Ні, не було… Поки прийшли монголи.
Ох, ці монголи! Що від них чекать?
З’явились звідкись… Може скоро згинуть.
І він, можливо, то даремно чинить,
Що згодився в союзники пристать.
Але ж і здобич гарну обіцяє
Цей їх союз. А бродник тим живе.
Він не упустить, що до рук пливе.
А у степу хто клятву ту тримає?
Від давніх пір в навколишніх степах
Не половці одні лиш кочували.
З Русі частенько у степи втікали,
Кому набридло рало у руках.
Хто мріяв про свободу й незалежність
Хто був охочий до легких хлібів
І не боявся диких цих степів,
Але у мів буть хитрим й обережним.
Ці втікачі збивались до ватаг
І обирали добрих отаманів.
Та й кочували войовничим станом
По балках у навколишніх степах.
Жили розбоєм. То прихоплять часом
Кочів’я половецької орди,
Худобу вхоплять, заметуть сліди
І є уже ватазі свіже м'ясо.
Але найбільше шарпали купців.
Перестрівали звично біля броду
І тільки валка-но уступить в воду,
Як з верболозів хлопці-молодці.
Від того й звались бродниками, мабуть,
Що увесь час бродили по степах,
Розбійничали часто на бродах.
Та так, що не могли їм дати раду.
Таких ватаг багато по степу
У ті часи незатишні блукало,
Легкого хліба і життя шукали
І лише в долю вірили сліпу.
Із половцями чубилися часто
І-таки часто діставали їх,
Господарів просторів степових.
Бо славна бійка їм була за щастя.
Плоскиня із ватагою бродив
Від Дону до широкого Славути,
Понад Сутенню шлях купецький плутав
І коней у Бурчевичів ловив.
Як на Русі розмножилось князів
І ті за землі стали воювати,
В союзники до себе закликати
Тих, хто на цьому заробить хотів.
Туди ходили з половцями разом,
То Київ, то Чернігів захищать.
Їм все одно – аби мечем махать.
Яка різниця, за якого князя?
Плоскиня й сам на Липицю ходив
За суздальського князя воювати.
Хоч довелося звідтіля тікати,
Та здобич він усе таки вхопив.
Так що рубати православний люд
Для бродників не новиною було.
То чому ж сон очей йому не стулить?
Які думки спокою не дають?
Коли в степах з’явилися монголи
І потоптали половецький стан,
Плоскиня сам тоді до них пристав,
Домовившись про відповідну долю
У здобичі. Плоскиня їм за це
Усі шляхи навколишні покаже,
І проведе. А там як карта ляже.
В степу потрібно вміти буть гравцем.
Союз монгольський видавався вдалим.
Плоскиня поряд з ханом воссідав,
Йому поради корисні давав.
Монголи гори злата обіцяли.
Та час ішов, а злата не було
І хан до нього вже не посміхався,
А наче до раба свого звертався.
Втекти би може? Але, як на зло,
Очей монголи з нього не спускали.
А тут ще звістка: Русь на них іде.
Князь київський других князів веде
Їх половці із поміччю позвали.
І завтра битва. Як же йому буть?
Давав він клятву: Русь не воювати.
Хоча ж ходив у Суздаль помагати.
А як монголів русичі поб’ють?
Йому цю зраду зразу ж пригадають.
Він же князям поклявся на хресті.
Чи утекти? А гори золоті
Що їх монголи все ще обіцяють?
Йому князі і так вже не простять,
А нині вони з половцями дружать.
Отож життя чека його сутужне
І ніякі мечі не захистять.
Зробивши крок, роби тоді вже й другий,
Бо вже назад немає вороття.
А у монголів не легке життя
І без монголів доведеться туго.
Вже й не за злато, за життя своє
Монголам доведеться помагати.
Яке непевне це життя прокляте:
Хтось робить ставку – інший виграє…
Криваве сонце піднімалось в небі,
Зачервоніла в ріці вода.
Монгольська прокидалася орда,
Справляючи уранішні потреби.
Утомлений від роздумів нічних,
Дивись Плоскиня на криваву Калку.
Йому себе було страшенно жалко.
Але змінить нічого він не міг.
Не він обрав, його обрала доля,
Щоб зрадником свого народу став,
Проти своїх меча свого підняв
І десь безслідно згинув серед поля.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію