ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.09.22 11:28
Не питайте чому я покинула весни бузкові,
абрикосові сни і мережаних мальвів шиття.
Не збагну дотепер, досі не усвідомлю, панове,
чом летіла на ватру метеликом до забуття.

Хмарочоси торкаються сонця - душі не торкають.
У мурашниках люди, за вікнам

Петро Скоропис
2020.09.22 10:29
Краю модрин, укрий.
Якомога. В грозу.
Як корою модрин,
віком хисти сльозу.
Лиш по мені мовчок,
ніби хвої пучок,
і зіниць моїх сни.
А живицю – зрони.

Сергій Губерначук
2020.09.22 10:18
Простір просотано просом простим,
прісно просіяним – лиш прорости!
Лиш оживи! Шилом вийшовши в шал!
Колос шовково сховавши під шаль!

Коло по колу котила літа
зерном по зерну земля прасвята!
З гречки – на просо, з роси – по стерні

Олександр Сушко
2020.09.22 09:11
У Пегаса зляк! Розбіглись теми!
Тужусь над сонетами дарма.
В читачів фінансові проблеми -
Грошей на книжки мої нема.

Є на сало, інтернет, кварплату
Та пухкі зі здором пиріжки.
Попиту немає на віршата,

Віктор Кучерук
2020.09.21 20:49
Не вщухає світлоносна злива,
Хоч вже ніч прозора навкруги, –
Місячної повені розливи
Затопили світлом береги.
Закипає, піниться, іскриться
Сяйво пориваючись у лет, –
І ріка вилискує, мов криця,
І палає срібно очерет.

Євген Федчук
2020.09.21 19:29
Степи безмежні, степи широкі
Лиш вільний вітер по них гуля.
Бредуть неспішно степами роки,
Не відчуває їх ця земля.
Все так же вітер колише трави,
Все так же степом табун летить,
Та час від часу встають заграви
Аби хоч трохи степ обновить.

Олександр Сушко
2020.09.21 14:38
Людно! Ой людно! В театрі - прем'єра!
Грають виставу лише глядачі.
У режисерах - Орфей та Мінерва,
Автор відсутній, сценарій - нічий.

Плаття із золота у примадонни,
Перстень з рубіном в героя важкий.
Труппа уся - херувими іззовні,

Володимир Бойко
2020.09.21 13:46
Перкуторна перистальтика Нетиповий тип Ненормативна норма Неформатний формат Непитущий чіп Гримуча теща Вегетеріанське обжировисько Безконтактний аперкот Ортодоксальний совок

Тетяна Левицька
2020.09.21 11:22
Таїла у серця схованці
пахучий бутон любові,
та на обважнілій яблунці
дозріли плоди медові.
Зелені, червлені, сонячні,
блискучі, терпкі та кислі.
Золочені небом, це сон чи ні,
на пружнім гіллі повисли.

Сергій Губерначук
2020.09.21 10:12
У рожевому трико
з шлейфом сонної пастелі
плівся фуетист Садко
по мальованій пустелі.

Сам, як зморщений кажан,
кинутий з польоту – в старість.
Ніс, мов синій баклажан.

Ігор Деркач
2020.09.21 09:11
Минає день за днем, за роком рік...
на капищах, руїнах базилік,
у небесах лунає алілуя...
і так триває за віками вік,
допоки має жити чоловік
у Сина-Бога-Духа одесную.

Ще обирає обраний народ

Дума Козак
2020.09.21 04:05
Життя летить крізь хугу і туман,
а в сонячну годину і тим паче.
Кінчається нескінчений роман,
душа моя рядками тихо плаче…

Про чарівну любові заметіль
і кришталево-росяні світанки.
Про серця стукіт, щем і навіть біль

Тетяна Левицька
2020.09.20 21:44
У гаю, край села,
я зірвала ромашку шовкову,
і причину знайшла,
щоб до тебе вернутися знову.

Любиш... ні? Любиш...ні?
Не розкаже ця квітка лапата.
Що ж гадати мені,

Іван Потьомкін
2020.09.20 20:52
Уподобав якось лев доньку лісникову
І відтоді позабув, що то жить в спокої.
Почвалав у дім красуні, просить її руку,
Та не віда, що батькам завдає лиш муку:
Хоч і цар лев серед звірів, а доньці не пара,
А відмовиш – в хижака наготові кара.
«Бачиш,-

Шон Маклех
2020.09.20 20:26
На сонному пагорбі блідого сновиди –
Камінного ліхтаря чорнокнижників,
Що червоніє раз на століття –
Від передчуття жахливого –
Як провісник,
Серед вересового квіту ранньої осені
Я снив оксамитову казку – медову й бджолину:
Я – лицар королівств

Євген Федчук
2020.09.20 20:21
Як на озеру Долобську князі засідали
Святополк і Володимир раду тут тримали.
Ой, тримали князі раду і дружини з ними:
Що робити? Що чинити з половцями тими?
Не дають Русі спокою: розор за розором.
Чи найти на них війною чи походом скорим?
Говорила С
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Лариса Маковей
2020.08.01

М Менянин
2020.07.28

Таня Тарасюк
2020.06.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Плоскиню
Тривожно у Плоскині на душі.
То зайде у шатро, то вийде з нього,
Посидить біля вогнища курного
І знову до шатра свого спішить.
Вже завтра битва, а йому ніяк
Не розігнати сумніви й тривоги.
І слово клятви, дане перед Богом,
Пече у воєводиних грудях.
Він – воєвода бродників. Відколи
Утік у степ від княжого ярма,
Йому нікого рівного нема.
Ні, не було… Поки прийшли монголи.
Ох, ці монголи! Що від них чекать?
З’явились звідкись… Може скоро згинуть.
І він, можливо, то даремно чинить,
Що згодився в союзники пристать.
Але ж і здобич гарну обіцяє
Цей їх союз. А бродник тим живе.
Він не упустить, що до рук пливе.
А у степу хто клятву ту тримає?
Від давніх пір в навколишніх степах
Не половці одні лиш кочували.
З Русі частенько у степи втікали,
Кому набридло рало у руках.
Хто мріяв про свободу й незалежність
Хто був охочий до легких хлібів
І не боявся диких цих степів,
Але у мів буть хитрим й обережним.
Ці втікачі збивались до ватаг
І обирали добрих отаманів.
Та й кочували войовничим станом
По балках у навколишніх степах.
Жили розбоєм. То прихоплять часом
Кочів’я половецької орди,
Худобу вхоплять, заметуть сліди
І є уже ватазі свіже м'ясо.
Але найбільше шарпали купців.
Перестрівали звично біля броду
І тільки валка-но уступить в воду,
Як з верболозів хлопці-молодці.
Від того й звались бродниками, мабуть,
Що увесь час бродили по степах,
Розбійничали часто на бродах.
Та так, що не могли їм дати раду.
Таких ватаг багато по степу
У ті часи незатишні блукало,
Легкого хліба і життя шукали
І лише в долю вірили сліпу.
Із половцями чубилися часто
І-таки часто діставали їх,
Господарів просторів степових.
Бо славна бійка їм була за щастя.
Плоскиня із ватагою бродив
Від Дону до широкого Славути,
Понад Сутенню шлях купецький плутав
І коней у Бурчевичів ловив.
Як на Русі розмножилось князів
І ті за землі стали воювати,
В союзники до себе закликати
Тих, хто на цьому заробить хотів.
Туди ходили з половцями разом,
То Київ, то Чернігів захищать.
Їм все одно – аби мечем махать.
Яка різниця, за якого князя?
Плоскиня й сам на Липицю ходив
За суздальського князя воювати.
Хоч довелося звідтіля тікати,
Та здобич він усе таки вхопив.
Так що рубати православний люд
Для бродників не новиною було.
То чому ж сон очей йому не стулить?
Які думки спокою не дають?
Коли в степах з’явилися монголи
І потоптали половецький стан,
Плоскиня сам тоді до них пристав,
Домовившись про відповідну долю
У здобичі. Плоскиня їм за це
Усі шляхи навколишні покаже,
І проведе. А там як карта ляже.
В степу потрібно вміти буть гравцем.
Союз монгольський видавався вдалим.
Плоскиня поряд з ханом воссідав,
Йому поради корисні давав.
Монголи гори злата обіцяли.
Та час ішов, а злата не було
І хан до нього вже не посміхався,
А наче до раба свого звертався.
Втекти би може? Але, як на зло,
Очей монголи з нього не спускали.
А тут ще звістка: Русь на них іде.
Князь київський других князів веде
Їх половці із поміччю позвали.
І завтра битва. Як же йому буть?
Давав він клятву: Русь не воювати.
Хоча ж ходив у Суздаль помагати.
А як монголів русичі поб’ють?
Йому цю зраду зразу ж пригадають.
Він же князям поклявся на хресті.
Чи утекти? А гори золоті
Що їх монголи все ще обіцяють?
Йому князі і так вже не простять,
А нині вони з половцями дружать.
Отож життя чека його сутужне
І ніякі мечі не захистять.
Зробивши крок, роби тоді вже й другий,
Бо вже назад немає вороття.
А у монголів не легке життя
І без монголів доведеться туго.
Вже й не за злато, за життя своє
Монголам доведеться помагати.
Яке непевне це життя прокляте:
Хтось робить ставку – інший виграє…
Криваве сонце піднімалось в небі,
Зачервоніла в ріці вода.
Монгольська прокидалася орда,
Справляючи уранішні потреби.
Утомлений від роздумів нічних,
Дивись Плоскиня на криваву Калку.
Йому себе було страшенно жалко.
Але змінить нічого він не міг.
Не він обрав, його обрала доля,
Щоб зрадником свого народу став,
Проти своїх меча свого підняв
І десь безслідно згинув серед поля.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-08-14 20:02:13
Переглядів сторінки твору 67
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.616 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.547 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.09.21 19:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-08-15 16:46:41 ]
Така доля всіх зрадників...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-08-15 19:21:14 ]
Чи всіх?.. Дякую, що зазирнули. Хай щастить!