
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.15
22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
2025.07.15
17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
2025.07.15
11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
2025.07.15
07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
2025.07.15
05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Савур-могила
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Савур-могила
Спекотний день зміняла врешті ніч,
Навколо все примарніше ставало,
Бухикати гармати перестали
І пил, і дим поволі осідали.
Вже б можна було чути людську річ,
Але у вухах наче шмаття вати,
Хіба до ранку відновиться слух.
Як віспою подовбано навкруг
Аж ген до тих далеких лісосмуг.
Та в темряві хоч можна буде встати,
Попити…Ет, закінчилась вода.
І від учора вже нема й краплини.
А джерела немає на вершині…
Він витер губи репані і сині.
Надбігла раптом думок череда.
Під вибухами думка лиш одна:
Як вижити. Тепер же їм просторо.
Одна на одну лізуть, як на гору.
Згадалось раптом рідне Чорне море
І він у хвилі без кінця пірна…
Заплющив очі та відкрив за мить.
Не спати! Ніч – то подруга ворожа.
Він в темряві підкрастись тихо може
І пропадай тоді подоба Божа.
А як почуєш, як в вухах шумить.
Підвівся, подивився пильно вниз,
У темряву, що далеч огорнула.
Десь там машина світлом фар змигнула.
Але далеко. Вітерцем війнуло.
Як хороше у тиші – аж до сліз.
Бо ж цілий день як пекло на Землі:
Снаряди й міни пагорб люто рвали,
І голови підняти не давали.
Вже й стела пошматована упала
Й навкруг живого місця взагалі.
Чи хто живий ще? Чи зостався сам?
Ні, бачить, он підводяться поволі.
Їх лише кілька на вершині голій,
Кому життя продовжила ще доля…
Надовго? Чи вже завтра дев’ять грам,
Чи то осколок прямо в серце вцілить.
Ні, ці думки потрібно гнати пріч.
Спочити треба поки іще ніч.
А завтра знов зі смертю віч-на-віч.
Й душа чиясь полишить бренне тіло…
Ні, таки гнати геть лихі думки.
Раз вижив він в смертельній круговерті,
То, значить ще не час йому для смерті.
Він буде жити. Хлопець він упертий…
Далася втома врешті-решт взнаки.
Він не помітив, навіть, як заснув.
Хоча те сном назвати важко бýло.
Його немов туманом огорнуло.
Туман той вітерцем злегка війнуло
І поряд він когось іще відчув.
Рука миттєво стисла автомат.
Огледівся й здивовано побачив:
На камені сидить людина, наче…
Одягнута незвично, чуб козачий.
І люльку справжню у руках трима.
«Ти хто?» « Я – Сава, чи Савур, бо так
На Січі мене здавна охрестили».
«То це виходить, тут твоя могила?»
«Тут поховали побратими тіло.
Душа ж, як бачиш, ще жива, однак.»
«Як то було?» Той люльку запалив.
Неспішно разів кілька затягнувся.
Відкинув оселедця, усміхнувся,
Навколо подивився-озирнувся
І врешті-решт неквапну річ повів.
«Колись стояла наша чата тут
І на орду татарську чатувала.
Он там «фігуру» ми побудували…»-
Махнув рукою в бік, де стела впала,-
Щоб попередить навколишній люд
І побратимів на сусідній чаті,
Якщо, не дай Бог, з’явиться орда.
Бо ж буде краю усьомý біда.
Ходили в степ, читали по слідах.
Чи часом не скрадалися прокляті.
Але дарма. Усе ж не встерегли.
Підкралися в ранковому тумані
І кожен при шаблюці, при аркані.
Як ми їх не помітили зарані?
За шаблі все ж схопитися змогли.
Харциз «фігуру» кинувся палить,
А ми його взялися прикривати.
А татарви набігло так багато,
Що довго проти них не простояти,
І клята діжка чомусь не горить.
Та бачим: все ж позаду запалало.
Я побратимам: «Швидше на конѐй!
Та у тумані по степу гайнем!»
Аж тут аркан перехопив мене…
Я бачив, як душа моя злітала,
Що хлопці вже далеко у степу,
Пала «фігура» на сусідній чаті,
Орді ні з чим прийдѐться повертати,
Як будуть козаки її стрічати
То перемелять на дрібну крупу…»
«І я б хотів загинути отак,
Аби свій рідний край порятувати…»
«Ні, хлопче, тобі рано помирати,
Бо в Батьківщини ворогів багато.
Хто ж порятує, коли не козак?
Хай помирають краще вороги.
А козаки повинні довго жити
Аби орду нарешті зупинити,
Бо ж вона ладна світ весь полонити.
Поки є ми – їм те не до снаги!»
І враз туман розсіявся, пропав.
Савура теж неначе й не бувало.
Нічна навколо тиша панувала.
У небі зірка вранішня палала.
Так то був сон? То він, напевно спав?
Підвівся подивився навкруги:
Донецький степ. Закінчується літо.
І гамлетівське: жити чи не жити?
Хто має Батьківщину захистити,
Коли її шматують вороги?
Загинути – то найпростіша річ.
А вижити, завчасно не згоріти,
Щоб цю орду нарешті зупинити?!
Він буде жити! Він повинен жити!..
Кінчалася серпнева темна ніч.
Навколо все примарніше ставало,
Бухикати гармати перестали
І пил, і дим поволі осідали.
Вже б можна було чути людську річ,
Але у вухах наче шмаття вати,
Хіба до ранку відновиться слух.
Як віспою подовбано навкруг
Аж ген до тих далеких лісосмуг.
Та в темряві хоч можна буде встати,
Попити…Ет, закінчилась вода.
І від учора вже нема й краплини.
А джерела немає на вершині…
Він витер губи репані і сині.
Надбігла раптом думок череда.
Під вибухами думка лиш одна:
Як вижити. Тепер же їм просторо.
Одна на одну лізуть, як на гору.
Згадалось раптом рідне Чорне море
І він у хвилі без кінця пірна…
Заплющив очі та відкрив за мить.
Не спати! Ніч – то подруга ворожа.
Він в темряві підкрастись тихо може
І пропадай тоді подоба Божа.
А як почуєш, як в вухах шумить.
Підвівся, подивився пильно вниз,
У темряву, що далеч огорнула.
Десь там машина світлом фар змигнула.
Але далеко. Вітерцем війнуло.
Як хороше у тиші – аж до сліз.
Бо ж цілий день як пекло на Землі:
Снаряди й міни пагорб люто рвали,
І голови підняти не давали.
Вже й стела пошматована упала
Й навкруг живого місця взагалі.
Чи хто живий ще? Чи зостався сам?
Ні, бачить, он підводяться поволі.
Їх лише кілька на вершині голій,
Кому життя продовжила ще доля…
Надовго? Чи вже завтра дев’ять грам,
Чи то осколок прямо в серце вцілить.
Ні, ці думки потрібно гнати пріч.
Спочити треба поки іще ніч.
А завтра знов зі смертю віч-на-віч.
Й душа чиясь полишить бренне тіло…
Ні, таки гнати геть лихі думки.
Раз вижив він в смертельній круговерті,
То, значить ще не час йому для смерті.
Він буде жити. Хлопець він упертий…
Далася втома врешті-решт взнаки.
Він не помітив, навіть, як заснув.
Хоча те сном назвати важко бýло.
Його немов туманом огорнуло.
Туман той вітерцем злегка війнуло
І поряд він когось іще відчув.
Рука миттєво стисла автомат.
Огледівся й здивовано побачив:
На камені сидить людина, наче…
Одягнута незвично, чуб козачий.
І люльку справжню у руках трима.
«Ти хто?» « Я – Сава, чи Савур, бо так
На Січі мене здавна охрестили».
«То це виходить, тут твоя могила?»
«Тут поховали побратими тіло.
Душа ж, як бачиш, ще жива, однак.»
«Як то було?» Той люльку запалив.
Неспішно разів кілька затягнувся.
Відкинув оселедця, усміхнувся,
Навколо подивився-озирнувся
І врешті-решт неквапну річ повів.
«Колись стояла наша чата тут
І на орду татарську чатувала.
Он там «фігуру» ми побудували…»-
Махнув рукою в бік, де стела впала,-
Щоб попередить навколишній люд
І побратимів на сусідній чаті,
Якщо, не дай Бог, з’явиться орда.
Бо ж буде краю усьомý біда.
Ходили в степ, читали по слідах.
Чи часом не скрадалися прокляті.
Але дарма. Усе ж не встерегли.
Підкралися в ранковому тумані
І кожен при шаблюці, при аркані.
Як ми їх не помітили зарані?
За шаблі все ж схопитися змогли.
Харциз «фігуру» кинувся палить,
А ми його взялися прикривати.
А татарви набігло так багато,
Що довго проти них не простояти,
І клята діжка чомусь не горить.
Та бачим: все ж позаду запалало.
Я побратимам: «Швидше на конѐй!
Та у тумані по степу гайнем!»
Аж тут аркан перехопив мене…
Я бачив, як душа моя злітала,
Що хлопці вже далеко у степу,
Пала «фігура» на сусідній чаті,
Орді ні з чим прийдѐться повертати,
Як будуть козаки її стрічати
То перемелять на дрібну крупу…»
«І я б хотів загинути отак,
Аби свій рідний край порятувати…»
«Ні, хлопче, тобі рано помирати,
Бо в Батьківщини ворогів багато.
Хто ж порятує, коли не козак?
Хай помирають краще вороги.
А козаки повинні довго жити
Аби орду нарешті зупинити,
Бо ж вона ладна світ весь полонити.
Поки є ми – їм те не до снаги!»
І враз туман розсіявся, пропав.
Савура теж неначе й не бувало.
Нічна навколо тиша панувала.
У небі зірка вранішня палала.
Так то був сон? То він, напевно спав?
Підвівся подивився навкруги:
Донецький степ. Закінчується літо.
І гамлетівське: жити чи не жити?
Хто має Батьківщину захистити,
Коли її шматують вороги?
Загинути – то найпростіша річ.
А вижити, завчасно не згоріти,
Щоб цю орду нарешті зупинити?!
Він буде жити! Він повинен жити!..
Кінчалася серпнева темна ніч.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію