Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.25
17:50
Немов старенька бабця враз,
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
2026.04.25
14:59
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
2026.04.25
14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
2026.04.25
13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
2026.04.25
12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин -
То спробу я таку хіба зроблю?
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин -
То спробу я таку хіба зроблю?
2026.04.25
12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
2026.04.25
10:57
Лише ранком у ворожки
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,
Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,
Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови
2026.04.25
10:35
А він тебе й мене любив, таку біленьку...
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?
Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?
Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?
Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?
Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.
2026.04.25
06:29
Багровою млою затьмарена далеч,
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
2026.04.25
05:11
не казка і не зовсім каско
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
2026.04.24
16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
2026.04.24
13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
2026.04.24
13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
2026.04.24
09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тата Рівна /
Інша поезія
хустка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
хустка
мені було десять – у великому світі
гинули чужі люди
на чужих війнах
чужі голодні діти помирали від нестачі хліба води любові
страшне слово СНІД снилося ночами –
здавалося
це слово – вогненна куля
яка напевне колись спалить – когось
я шкодувала тих – «когось»
хоча не знала їх
оплакувала щирими дитячими слізьми ніби померлих ляльок
слово рак означало інше воно було смачним або веселим –
не лякало не примушувало серце стискатися
битися часто та голосно тамуючи крик
у тому великому чужому світі рідними стояли всемогутні мама тато
бабусі єдиний дідусь Микола з вогненними очима
веселими байками про війну концтабір
де він завершив дитинство і розпочав юність
та потому відразу став старим
так і не пізнавши молодості з її безтурботними ситими снами
мені було сорок – я дізналася
що це вік скорботи вік примноження печалі
з кожним знанням яке неможливо вийняти
зі себе
світ став малим
тут гинуть свої помирають свої
маленькі сиві мама тато гойдають моїх янголів на колінах співаючи колисанок
ховаючись від спогадів
що стали тінями чи тіней що стали спогадами чи...
бабусі єдиний дідусь Микола з вогненними очима більше
не розмовляють зі мною – бо їх – немає
у цьому тісному дрібному світі
а голосу іншого дідуся не можу згадати – так мало він говорив зі мною бо
жив мало так
ношу бабину хустку – гріюся!
це особливе тепло
дає сил йти куди не хочу йти
впираюся руками у небо ногами в землю
з усіх сил розтягую світ своїм малим янголятам
щоб умістити в нього їхні великі світи
мені буде сто чи двісті чи скільки там випаде – знатиму
напевне
навіщо маліє зникає світ – цей
чи сном є ява чи явою є сон чи
але поки ще йду лабіринтами
сію своє життя
видихаю неспокій душі –
ношу бабину хустку
2020
гинули чужі люди
на чужих війнах
чужі голодні діти помирали від нестачі хліба води любові
страшне слово СНІД снилося ночами –
здавалося
це слово – вогненна куля
яка напевне колись спалить – когось
я шкодувала тих – «когось»
хоча не знала їх
оплакувала щирими дитячими слізьми ніби померлих ляльок
слово рак означало інше воно було смачним або веселим –
не лякало не примушувало серце стискатися
битися часто та голосно тамуючи крик
у тому великому чужому світі рідними стояли всемогутні мама тато
бабусі єдиний дідусь Микола з вогненними очима
веселими байками про війну концтабір
де він завершив дитинство і розпочав юність
та потому відразу став старим
так і не пізнавши молодості з її безтурботними ситими снами
мені було сорок – я дізналася
що це вік скорботи вік примноження печалі
з кожним знанням яке неможливо вийняти
зі себе
світ став малим
тут гинуть свої помирають свої
маленькі сиві мама тато гойдають моїх янголів на колінах співаючи колисанок
ховаючись від спогадів
що стали тінями чи тіней що стали спогадами чи...
бабусі єдиний дідусь Микола з вогненними очима більше
не розмовляють зі мною – бо їх – немає
у цьому тісному дрібному світі
а голосу іншого дідуся не можу згадати – так мало він говорив зі мною бо
жив мало так
ношу бабину хустку – гріюся!
це особливе тепло
дає сил йти куди не хочу йти
впираюся руками у небо ногами в землю
з усіх сил розтягую світ своїм малим янголятам
щоб умістити в нього їхні великі світи
мені буде сто чи двісті чи скільки там випаде – знатиму
напевне
навіщо маліє зникає світ – цей
чи сном є ява чи явою є сон чи
але поки ще йду лабіринтами
сію своє життя
видихаю неспокій душі –
ношу бабину хустку
2020
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
