ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.09.27 20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя

Ігор Терен
2026.09.27 17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.

Борис Костиря
2026.09.27 15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.

Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,

Вячеслав Руденко
2026.09.27 10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.

Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —

Віктор Кучерук
2026.09.27 07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.

Ірина Вовк
2026.09.27 06:11
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар

С М
2026.09.26 23:53
я шпигун
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи

Володимир Бойко
2026.09.26 23:12
Стратегія без тактики – що теорія без практики. Закономірність законом не міряна. Сердечні стосунки обертаються сердечними травмами. Навіть люди з високим IQ в кінцевому підсумку можуть виявитися нелюдами. Що вже казати про «верхи» московські…

хома дідим
2026.09.26 22:23
а хтось же вимикає ліхтарі
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет

Вячеслав Руденко
2026.09.26 20:09
Чи був він гарним завдяки
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,

Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,

Борис Костиря
2026.09.26 15:57
Розбитий необачно телефон -
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у

Іван Потьомкін
2026.09.26 13:33
Судилось їм нести перший дощ Святій Землі.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.

Ольга Береза
2026.09.26 12:02
В кабінеті холоднім, що кликали вдома «Сибіром»,
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.

Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже

Ірина Вовк
2026.09.26 07:51
VIIІ. СКИНУТИЙ З ПРЕСТОЛУ У розкішних термах – міських лазнях Помпей – ранок минав у лінивій млості. Багатий патрицій Секст відпочивав у басейні з теплою водою. Два темношкірі раби-чужинці без упину обмахували його пальмовим листям, а третій розтирав

Віктор Кучерук
2026.09.26 07:30
Вересневої ночі
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.

Віктор Насипаний
2026.09.26 01:43
Немовби в зошит в лінію косу
Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.

В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Секрет ноябрьского света
Мне нечасто доводилось бывать в селе осенью, особенно поздней, когда нивы сжаты, рощи голы. Но все-таки иногда доводилось – и это всегда был противоречивый опыт, что-то вроде того, как добро получается из зла. Ехать в село под ноябрьским дождиком не хотелось - если уж в городе грязно, слякотно и тоскливо, то что уж говорить о селе. Вся его прелесть для меня заключалась в летней сельской роскоши, когда дается тебе огромное раскаленное пространство земли, воды и неба в полновластное владение на три месяца, делай с ними, что хочешь. А что – осень: холод и пустота, хоть и пространства все те же, а толку от них никакого. И потому собирался я, сопротивляясь, выходил, бунтуя, ехал, восставая, а все равно оказывался там, где и следовало – в нашем родовом доме, в селе, на берегу лимана и в самой середине туманного и дождливого месяца ноября.

Так и есть: нивы сжаты, рощи голы, и насколько хватает глаз, кругом одна только сырая желтовато-коричневая почва под низким желтовато-коричневым небом. В хате еще холоднее, чем на дворе, и от этого хочется плакать, потому что привыкнуть к холоду невозможно, и не замечать его нельзя. Зачем меня сюда привезли?

Пока я сокрушался над своей жестокой судьбой, затопили печь, а пока я около нее отогревался, соорудили обед. Блюдо было подано невероятное – кролик. Я еще никогда не пробовал кролика; надо сказать, что нежное имя этого животного всегда вызывало у меня какое-то безотчетное чувство. Это был голод, как я понял теперь, несмело откусив небольшой кусочек и тут же набросившись на кусок побольше и одновременно пытаясь сквозь него попросить добавки.

Сытый и согретый, я вышел во двор – и там все тоже преобразилось. Воздух был необыкновенно, непонятно прозрачен – и даже еще больше: все вокруг, и такое близкое, как наша хата, и такое далекое, как скели, виделось мне так, как если бы и хата, и скели лежали у меня на ладонях, а я рассматривал их сквозь увеличительное стекло под дедушкиной настольной лампой. Эта лампа одна во всем нашем городе проливала на книжки и тетради такой ясный желто-оранжевый свет. Таким же, только немного разбавленным светом полнилось теперь все вокруг.

Я поглядел на лиман – и тоже увидел его так, как если бы весь он лежал у меня на ладони. Полюбовавшись немного на тончайшие извивы волн, пересекавшие его громаду от горизонта до горизонта, я пошел к нему. Я ведь никогда еще не видел лиман в ноябре.

Он как будто спал в своем песчаном ложе, и даже форма этого ложа изменилась, подстроившись к неподвижной воде. Прежде, летом, когда лиман так любил хорошенько разбежаться, выкатиться на берег всей своей толщей и катиться по нему, пенясь, неумолимо истончаясь и незаметно исчезая в песке, – тогда берег лежал широко и полого и переходил в такое же широкое и пологое дно, катись – не хочу. Теперь же, когда вода больше никуда не бежала, а, кажется, глубоко уснула на всю зиму, берег полого спускался до уреза воды, а там сразу и отвесно обрывался примерно на полметра - и так спящий лиман, покойно лежа на своем песчаном дне, упирался всей своей бесконечной береговой линией в этот полуметровый бортик: не раскачаться, не взволноваться, не выплеснуться, не проснуться.

А еще был он прозрачен и чуть желтоват. Сквозь эту прозрачность, как сквозь желтоватое увеличительное стекло, прекрасно виделось дно, усыпанное необычайно крупным песком и раковинами – свет достигал его без труда и так же без труда возвращался обратно. И оттого казалось, что дневной свет, дважды с легкостью пройдя сквозь толщу желтоватой воды, до дна и обратно, и сам приобретал ее тона. А после, выбравшись из лимана на сушу и отряхнувшись, он заполнял и окрашивал собой все вокруг, из-за чего все, и такое близкое, как лиман, и такое далекое, как наша хата, виделось мне так, как если бы и лиман, и хата лежали у меня на ладонях, а я рассматривал их под дедушкиной настольной лампой.

Так я раскрыл секрет ноябрьского света, ощутил внезапный прилив голода, мысленно произнес «кролик» и побежал домой.

XII.2020

Контекст : фото


    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-12-07 07:37:35
Переглядів сторінки твору 834
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній