Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Секрет ноябрьского света
Контекст : фото
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Секрет ноябрьского света
Мне нечасто доводилось бывать в селе осенью, особенно поздней, когда нивы сжаты, рощи голы. Но все-таки иногда доводилось – и это всегда был противоречивый опыт, что-то вроде того, как добро получается из зла. Ехать в село под ноябрьским дождиком не хотелось - если уж в городе грязно, слякотно и тоскливо, то что уж говорить о селе. Вся его прелесть для меня заключалась в летней сельской роскоши, когда дается тебе огромное раскаленное пространство земли, воды и неба в полновластное владение на три месяца, делай с ними, что хочешь. А что – осень: холод и пустота, хоть и пространства все те же, а толку от них никакого. И потому собирался я, сопротивляясь, выходил, бунтуя, ехал, восставая, а все равно оказывался там, где и следовало – в нашем родовом доме, в селе, на берегу лимана и в самой середине туманного и дождливого месяца ноября.
Так и есть: нивы сжаты, рощи голы, и насколько хватает глаз, кругом одна только сырая желтовато-коричневая почва под низким желтовато-коричневым небом. В хате еще холоднее, чем на дворе, и от этого хочется плакать, потому что привыкнуть к холоду невозможно, и не замечать его нельзя. Зачем меня сюда привезли?
Пока я сокрушался над своей жестокой судьбой, затопили печь, а пока я около нее отогревался, соорудили обед. Блюдо было подано невероятное – кролик. Я еще никогда не пробовал кролика; надо сказать, что нежное имя этого животного всегда вызывало у меня какое-то безотчетное чувство. Это был голод, как я понял теперь, несмело откусив небольшой кусочек и тут же набросившись на кусок побольше и одновременно пытаясь сквозь него попросить добавки.
Сытый и согретый, я вышел во двор – и там все тоже преобразилось. Воздух был необыкновенно, непонятно прозрачен – и даже еще больше: все вокруг, и такое близкое, как наша хата, и такое далекое, как скели, виделось мне так, как если бы и хата, и скели лежали у меня на ладонях, а я рассматривал их сквозь увеличительное стекло под дедушкиной настольной лампой. Эта лампа одна во всем нашем городе проливала на книжки и тетради такой ясный желто-оранжевый свет. Таким же, только немного разбавленным светом полнилось теперь все вокруг.
Я поглядел на лиман – и тоже увидел его так, как если бы весь он лежал у меня на ладони. Полюбовавшись немного на тончайшие извивы волн, пересекавшие его громаду от горизонта до горизонта, я пошел к нему. Я ведь никогда еще не видел лиман в ноябре.
Он как будто спал в своем песчаном ложе, и даже форма этого ложа изменилась, подстроившись к неподвижной воде. Прежде, летом, когда лиман так любил хорошенько разбежаться, выкатиться на берег всей своей толщей и катиться по нему, пенясь, неумолимо истончаясь и незаметно исчезая в песке, – тогда берег лежал широко и полого и переходил в такое же широкое и пологое дно, катись – не хочу. Теперь же, когда вода больше никуда не бежала, а, кажется, глубоко уснула на всю зиму, берег полого спускался до уреза воды, а там сразу и отвесно обрывался примерно на полметра - и так спящий лиман, покойно лежа на своем песчаном дне, упирался всей своей бесконечной береговой линией в этот полуметровый бортик: не раскачаться, не взволноваться, не выплеснуться, не проснуться.
А еще был он прозрачен и чуть желтоват. Сквозь эту прозрачность, как сквозь желтоватое увеличительное стекло, прекрасно виделось дно, усыпанное необычайно крупным песком и раковинами – свет достигал его без труда и так же без труда возвращался обратно. И оттого казалось, что дневной свет, дважды с легкостью пройдя сквозь толщу желтоватой воды, до дна и обратно, и сам приобретал ее тона. А после, выбравшись из лимана на сушу и отряхнувшись, он заполнял и окрашивал собой все вокруг, из-за чего все, и такое близкое, как лиман, и такое далекое, как наша хата, виделось мне так, как если бы и лиман, и хата лежали у меня на ладонях, а я рассматривал их под дедушкиной настольной лампой.
Так я раскрыл секрет ноябрьского света, ощутил внезапный прилив голода, мысленно произнес «кролик» и побежал домой.
XII.2020
Так и есть: нивы сжаты, рощи голы, и насколько хватает глаз, кругом одна только сырая желтовато-коричневая почва под низким желтовато-коричневым небом. В хате еще холоднее, чем на дворе, и от этого хочется плакать, потому что привыкнуть к холоду невозможно, и не замечать его нельзя. Зачем меня сюда привезли?
Пока я сокрушался над своей жестокой судьбой, затопили печь, а пока я около нее отогревался, соорудили обед. Блюдо было подано невероятное – кролик. Я еще никогда не пробовал кролика; надо сказать, что нежное имя этого животного всегда вызывало у меня какое-то безотчетное чувство. Это был голод, как я понял теперь, несмело откусив небольшой кусочек и тут же набросившись на кусок побольше и одновременно пытаясь сквозь него попросить добавки.
Сытый и согретый, я вышел во двор – и там все тоже преобразилось. Воздух был необыкновенно, непонятно прозрачен – и даже еще больше: все вокруг, и такое близкое, как наша хата, и такое далекое, как скели, виделось мне так, как если бы и хата, и скели лежали у меня на ладонях, а я рассматривал их сквозь увеличительное стекло под дедушкиной настольной лампой. Эта лампа одна во всем нашем городе проливала на книжки и тетради такой ясный желто-оранжевый свет. Таким же, только немного разбавленным светом полнилось теперь все вокруг.
Я поглядел на лиман – и тоже увидел его так, как если бы весь он лежал у меня на ладони. Полюбовавшись немного на тончайшие извивы волн, пересекавшие его громаду от горизонта до горизонта, я пошел к нему. Я ведь никогда еще не видел лиман в ноябре.
Он как будто спал в своем песчаном ложе, и даже форма этого ложа изменилась, подстроившись к неподвижной воде. Прежде, летом, когда лиман так любил хорошенько разбежаться, выкатиться на берег всей своей толщей и катиться по нему, пенясь, неумолимо истончаясь и незаметно исчезая в песке, – тогда берег лежал широко и полого и переходил в такое же широкое и пологое дно, катись – не хочу. Теперь же, когда вода больше никуда не бежала, а, кажется, глубоко уснула на всю зиму, берег полого спускался до уреза воды, а там сразу и отвесно обрывался примерно на полметра - и так спящий лиман, покойно лежа на своем песчаном дне, упирался всей своей бесконечной береговой линией в этот полуметровый бортик: не раскачаться, не взволноваться, не выплеснуться, не проснуться.
А еще был он прозрачен и чуть желтоват. Сквозь эту прозрачность, как сквозь желтоватое увеличительное стекло, прекрасно виделось дно, усыпанное необычайно крупным песком и раковинами – свет достигал его без труда и так же без труда возвращался обратно. И оттого казалось, что дневной свет, дважды с легкостью пройдя сквозь толщу желтоватой воды, до дна и обратно, и сам приобретал ее тона. А после, выбравшись из лимана на сушу и отряхнувшись, он заполнял и окрашивал собой все вокруг, из-за чего все, и такое близкое, как лиман, и такое далекое, как наша хата, виделось мне так, как если бы и лиман, и хата лежали у меня на ладонях, а я рассматривал их под дедушкиной настольной лампой.
Так я раскрыл секрет ноябрьского света, ощутил внезапный прилив голода, мысленно произнес «кролик» и побежал домой.
XII.2020
Контекст : фото
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
