ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Мар'ян Кіхно
2026.01.11 06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..) Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван

Олена Побийголод
2026.01.10 22:48
Із Леоніда Сергєєва

– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!

– Так точно, о пів на дев’яту – д

Володимир Мацуцький
2026.01.10 21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»

Олег Герман
2026.01.10 19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ: ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій. АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви

Борис Костиря
2026.01.10 10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.

Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,

Тетяна Левицька
2026.01.10 09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?

І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —

Микола Дудар
2026.01.10 01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,

Олег Герман
2026.01.10 00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста. У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка

С М
2026.01.09 21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить

Світлана Пирогова
2026.01.09 19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.

І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,

Олег Герман
2026.01.09 19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.

Іван Потьомкін
2026.01.09 18:28
Він сорок літ водив їх по пустелі:
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…

Артур Курдіновський
2026.01.09 16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.

Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -

Юрко Бужанин
2026.01.09 15:25
це завжди про те
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився

Сергій Губерначук
2026.01.09 13:09
Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.

Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.

Тетяна Левицька
2026.01.09 11:16
Ти все сказав і я сказала!
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.

Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Секрет ноябрьского света
Мне нечасто доводилось бывать в селе осенью, особенно поздней, когда нивы сжаты, рощи голы. Но все-таки иногда доводилось – и это всегда был противоречивый опыт, что-то вроде того, как добро получается из зла. Ехать в село под ноябрьским дождиком не хотелось - если уж в городе грязно, слякотно и тоскливо, то что уж говорить о селе. Вся его прелесть для меня заключалась в летней сельской роскоши, когда дается тебе огромное раскаленное пространство земли, воды и неба в полновластное владение на три месяца, делай с ними, что хочешь. А что – осень: холод и пустота, хоть и пространства все те же, а толку от них никакого. И потому собирался я, сопротивляясь, выходил, бунтуя, ехал, восставая, а все равно оказывался там, где и следовало – в нашем родовом доме, в селе, на берегу лимана и в самой середине туманного и дождливого месяца ноября.

Так и есть: нивы сжаты, рощи голы, и насколько хватает глаз, кругом одна только сырая желтовато-коричневая почва под низким желтовато-коричневым небом. В хате еще холоднее, чем на дворе, и от этого хочется плакать, потому что привыкнуть к холоду невозможно, и не замечать его нельзя. Зачем меня сюда привезли?

Пока я сокрушался над своей жестокой судьбой, затопили печь, а пока я около нее отогревался, соорудили обед. Блюдо было подано невероятное – кролик. Я еще никогда не пробовал кролика; надо сказать, что нежное имя этого животного всегда вызывало у меня какое-то безотчетное чувство. Это был голод, как я понял теперь, несмело откусив небольшой кусочек и тут же набросившись на кусок побольше и одновременно пытаясь сквозь него попросить добавки.

Сытый и согретый, я вышел во двор – и там все тоже преобразилось. Воздух был необыкновенно, непонятно прозрачен – и даже еще больше: все вокруг, и такое близкое, как наша хата, и такое далекое, как скели, виделось мне так, как если бы и хата, и скели лежали у меня на ладонях, а я рассматривал их сквозь увеличительное стекло под дедушкиной настольной лампой. Эта лампа одна во всем нашем городе проливала на книжки и тетради такой ясный желто-оранжевый свет. Таким же, только немного разбавленным светом полнилось теперь все вокруг.

Я поглядел на лиман – и тоже увидел его так, как если бы весь он лежал у меня на ладони. Полюбовавшись немного на тончайшие извивы волн, пересекавшие его громаду от горизонта до горизонта, я пошел к нему. Я ведь никогда еще не видел лиман в ноябре.

Он как будто спал в своем песчаном ложе, и даже форма этого ложа изменилась, подстроившись к неподвижной воде. Прежде, летом, когда лиман так любил хорошенько разбежаться, выкатиться на берег всей своей толщей и катиться по нему, пенясь, неумолимо истончаясь и незаметно исчезая в песке, – тогда берег лежал широко и полого и переходил в такое же широкое и пологое дно, катись – не хочу. Теперь же, когда вода больше никуда не бежала, а, кажется, глубоко уснула на всю зиму, берег полого спускался до уреза воды, а там сразу и отвесно обрывался примерно на полметра - и так спящий лиман, покойно лежа на своем песчаном дне, упирался всей своей бесконечной береговой линией в этот полуметровый бортик: не раскачаться, не взволноваться, не выплеснуться, не проснуться.

А еще был он прозрачен и чуть желтоват. Сквозь эту прозрачность, как сквозь желтоватое увеличительное стекло, прекрасно виделось дно, усыпанное необычайно крупным песком и раковинами – свет достигал его без труда и так же без труда возвращался обратно. И оттого казалось, что дневной свет, дважды с легкостью пройдя сквозь толщу желтоватой воды, до дна и обратно, и сам приобретал ее тона. А после, выбравшись из лимана на сушу и отряхнувшись, он заполнял и окрашивал собой все вокруг, из-за чего все, и такое близкое, как лиман, и такое далекое, как наша хата, виделось мне так, как если бы и лиман, и хата лежали у меня на ладонях, а я рассматривал их под дедушкиной настольной лампой.

Так я раскрыл секрет ноябрьского света, ощутил внезапный прилив голода, мысленно произнес «кролик» и побежал домой.

XII.2020

Контекст : фото


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-12-07 07:37:35
Переглядів сторінки твору 450
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній