ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.04.28 11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!

Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,

Тетяна Левицька
2026.04.28 10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гроб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.

Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці

Борис Костиря
2026.04.28 10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.

Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми

Ольга Олеандра
2026.04.28 08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.

Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.

Віктор Кучерук
2026.04.28 06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.

Володимир Бойко
2026.04.28 00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.

Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну

Іван Потьомкін
2026.04.27 22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні

Світлана Пирогова
2026.04.27 21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.

За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.

С М
2026.04.27 20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно

Немає часу любити, і себе розкрити

Володимир Невесенко
2026.04.27 19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»

Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно

Охмуд Песецький
2026.04.27 16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги 
колись молодої води.

Борис Костиря
2026.04.27 11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.

Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко

Вячеслав Руденко
2026.04.27 10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?

Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві

Тетяна Левицька
2026.04.27 10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.

Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі

хома дідим
2026.04.27 06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х

Віктор Кучерук
2026.04.27 05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Секрет ноябрьского света
Мне нечасто доводилось бывать в селе осенью, особенно поздней, когда нивы сжаты, рощи голы. Но все-таки иногда доводилось – и это всегда был противоречивый опыт, что-то вроде того, как добро получается из зла. Ехать в село под ноябрьским дождиком не хотелось - если уж в городе грязно, слякотно и тоскливо, то что уж говорить о селе. Вся его прелесть для меня заключалась в летней сельской роскоши, когда дается тебе огромное раскаленное пространство земли, воды и неба в полновластное владение на три месяца, делай с ними, что хочешь. А что – осень: холод и пустота, хоть и пространства все те же, а толку от них никакого. И потому собирался я, сопротивляясь, выходил, бунтуя, ехал, восставая, а все равно оказывался там, где и следовало – в нашем родовом доме, в селе, на берегу лимана и в самой середине туманного и дождливого месяца ноября.

Так и есть: нивы сжаты, рощи голы, и насколько хватает глаз, кругом одна только сырая желтовато-коричневая почва под низким желтовато-коричневым небом. В хате еще холоднее, чем на дворе, и от этого хочется плакать, потому что привыкнуть к холоду невозможно, и не замечать его нельзя. Зачем меня сюда привезли?

Пока я сокрушался над своей жестокой судьбой, затопили печь, а пока я около нее отогревался, соорудили обед. Блюдо было подано невероятное – кролик. Я еще никогда не пробовал кролика; надо сказать, что нежное имя этого животного всегда вызывало у меня какое-то безотчетное чувство. Это был голод, как я понял теперь, несмело откусив небольшой кусочек и тут же набросившись на кусок побольше и одновременно пытаясь сквозь него попросить добавки.

Сытый и согретый, я вышел во двор – и там все тоже преобразилось. Воздух был необыкновенно, непонятно прозрачен – и даже еще больше: все вокруг, и такое близкое, как наша хата, и такое далекое, как скели, виделось мне так, как если бы и хата, и скели лежали у меня на ладонях, а я рассматривал их сквозь увеличительное стекло под дедушкиной настольной лампой. Эта лампа одна во всем нашем городе проливала на книжки и тетради такой ясный желто-оранжевый свет. Таким же, только немного разбавленным светом полнилось теперь все вокруг.

Я поглядел на лиман – и тоже увидел его так, как если бы весь он лежал у меня на ладони. Полюбовавшись немного на тончайшие извивы волн, пересекавшие его громаду от горизонта до горизонта, я пошел к нему. Я ведь никогда еще не видел лиман в ноябре.

Он как будто спал в своем песчаном ложе, и даже форма этого ложа изменилась, подстроившись к неподвижной воде. Прежде, летом, когда лиман так любил хорошенько разбежаться, выкатиться на берег всей своей толщей и катиться по нему, пенясь, неумолимо истончаясь и незаметно исчезая в песке, – тогда берег лежал широко и полого и переходил в такое же широкое и пологое дно, катись – не хочу. Теперь же, когда вода больше никуда не бежала, а, кажется, глубоко уснула на всю зиму, берег полого спускался до уреза воды, а там сразу и отвесно обрывался примерно на полметра - и так спящий лиман, покойно лежа на своем песчаном дне, упирался всей своей бесконечной береговой линией в этот полуметровый бортик: не раскачаться, не взволноваться, не выплеснуться, не проснуться.

А еще был он прозрачен и чуть желтоват. Сквозь эту прозрачность, как сквозь желтоватое увеличительное стекло, прекрасно виделось дно, усыпанное необычайно крупным песком и раковинами – свет достигал его без труда и так же без труда возвращался обратно. И оттого казалось, что дневной свет, дважды с легкостью пройдя сквозь толщу желтоватой воды, до дна и обратно, и сам приобретал ее тона. А после, выбравшись из лимана на сушу и отряхнувшись, он заполнял и окрашивал собой все вокруг, из-за чего все, и такое близкое, как лиман, и такое далекое, как наша хата, виделось мне так, как если бы и лиман, и хата лежали у меня на ладонях, а я рассматривал их под дедушкиной настольной лампой.

Так я раскрыл секрет ноябрьского света, ощутил внезапный прилив голода, мысленно произнес «кролик» и побежал домой.

XII.2020

Контекст : фото


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-12-07 07:37:35
Переглядів сторінки твору 528
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній