Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Грицева шкiльна наука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грицева шкiльна наука
Гриць Гончаренко, востаннє боязко озирнувшись, штовхнув ногою старезні двері. Двері з обуреним вереском розчинилися, хлопця щось ухопило за комір і втягнуло всередину, в темряву, що панувала за дверима. А вони зловтішно зареготали та зачинилися за Грицевою спиною, так вдаривши лутки своїми благими половинками, що з тих посипалися рештки фарби. Двері негайно заходилися брязкати засувами, скрегочучи та скиглячи іржавими голосами:
– Попався, дурнику, гаплик тобі!
Отак хлопець і опинився у Мурованосанжарській посередній школі чарів і магії. Сюди його, 11-річного безбатченка, випхали з інтернату, де вже не могли терпіти Грицеві марення власними надприродними здібностями. Через ті марення або ті здібності, а може, й ще з якоїсь причини в інтернаті завше або горіло, або протікало, або вкисало, а черга до медпункту ніколи не бувала коротшою за коридор, що до того пошарпаного осередку сирітської медицини вів. Так чи сяк, але інтернат Гриця позбувся, і відтепер ним опікуватимуться тут, у «закладі для надобдарованих», як зауважила директорка інтернату, замкнувши за хлопцем двері на три замки та два ланцюжки. Нині – його перший день у новій школі, та не в абиякій, а у школі чарів і магії!
– Тобі туди, недоумку! – раптом заверещав до Гриця розлогий розклад зі стіни. – Ану притьмом, бамбуло, в тебе за хвилину тренування з польотів на мітлах! – верещав на весь рот розклад, аж Грицеві у вухах лящало. А коли ж приголомшений жвавістю шкільного приладдя Гриць наважився перепитати, де саме оте «туди», розклад вибухнув такими гучними прокльонами, що вони підхопили Гриця, мов пір’їнку, та за мить доставили на багнистий спортивний мацданчик, геть розкислий через рясні вересневі дощі.
На краю майданчика вже стовбичило з десятеро учнів, усі якісь ошелешені та розгублені, через що Гриць вирішив, що вони також у цій школі вперше. Він трохи збадьорився та устав поруч із ними одинадцятим. Трохи осторонь майданчику виднівся перехняблений хлівець, з якого щойно виліз, мало той хлівець не розваливши, кремезний чолов'яга, та попрямував до хлопців, мугикаючи щось собі під яскраво-червоний ніс.
Чолов'яга тримав у обіймах оберемок віників, звичайних просяних віників, які можна побачити в будь-якій хаті, від найбіднішої сільської халупи до заможної міської квартири. Чолов'яга дошкандибав до хлопців, прогарчав щось і розкрив обійми. Віники, що мали би безладно попадати на землю, натомість почали підстрибувати, смикатися, плазувати, повзати та всіма способами тікати від майданчика. Чолов’яга гаркнув:
– Та хапайте їх уже, тупачиська!
Хлопці чимдуж побігли за віниками та перш ніж переловили їх, добряче виборсалися у багнюці: майданчик через неї був слизький, наче ковзанка, до того ж віники намагалися за будь-яку ціну втекти. Врешті решт, їх усіх було переловлено, а тоді хлопцям довелося ще довго ними обмінюватися: до кожного віника була доточена картка з іменем, а до хлопців - ні. Отак вони й дізналися, кого як звуть, і здобули кожен свій віник.
– Сідлайте, хлопці, коней! – звелів чолов’яга та показав, як саме сідлати, а потім додав. – Я пан Віниченко, викладач польотів.
Гриць та решта учнів, міцно тримаючи віники за держаки, осідали їх та за командою пана Віниченка вигукнули «Вйо!». Віники, які й без того пручалися та викручувалися, мов навіжені, одразу після «вйо!» щосили потягли наїзників майданчиком, якому вінику куди заманеться.
Так хлопці дізналися, як скерувати віника у потрібний бік, а ще з’ясували, що то за польоти. Віники геть не літали: кинутий долі віник плазував, а засідланий тягнув вершника туди, куди сам волів або куди його спрямовували. Вершникові ж доводилося чимскоріш перебирати ногами, аби не гепнутися, тому політ на вінику більше скидався на відчайдушний біг із віником, затиснутим між ногами – та він направду й був таким бігом. За годину «тренувань з польотів» учні заморилися мало не до смерті, тож останні хвилини уроку віники тягали за собою вже не вершників, а найбрудніших у світі плазунів.
Коли від школи пролунав дзвоник – а той верещав на всю околицю «Перерва, лайдаки!» – пан Віниченко позбирав у забрьоханих учнів їхні віники та замкнув у хлівці, а хлопцям звелів мерщій поспішати на урок заклинань.
– Вам дадуть чарівні палички, – додав викладач. – Ваші перші в житті чарівні палички!
Ця новина миттю оживила хлопців, і до школи вони рушили учвал…
01.I.2021
– Попався, дурнику, гаплик тобі!
Отак хлопець і опинився у Мурованосанжарській посередній школі чарів і магії. Сюди його, 11-річного безбатченка, випхали з інтернату, де вже не могли терпіти Грицеві марення власними надприродними здібностями. Через ті марення або ті здібності, а може, й ще з якоїсь причини в інтернаті завше або горіло, або протікало, або вкисало, а черга до медпункту ніколи не бувала коротшою за коридор, що до того пошарпаного осередку сирітської медицини вів. Так чи сяк, але інтернат Гриця позбувся, і відтепер ним опікуватимуться тут, у «закладі для надобдарованих», як зауважила директорка інтернату, замкнувши за хлопцем двері на три замки та два ланцюжки. Нині – його перший день у новій школі, та не в абиякій, а у школі чарів і магії!
– Тобі туди, недоумку! – раптом заверещав до Гриця розлогий розклад зі стіни. – Ану притьмом, бамбуло, в тебе за хвилину тренування з польотів на мітлах! – верещав на весь рот розклад, аж Грицеві у вухах лящало. А коли ж приголомшений жвавістю шкільного приладдя Гриць наважився перепитати, де саме оте «туди», розклад вибухнув такими гучними прокльонами, що вони підхопили Гриця, мов пір’їнку, та за мить доставили на багнистий спортивний мацданчик, геть розкислий через рясні вересневі дощі.
На краю майданчика вже стовбичило з десятеро учнів, усі якісь ошелешені та розгублені, через що Гриць вирішив, що вони також у цій школі вперше. Він трохи збадьорився та устав поруч із ними одинадцятим. Трохи осторонь майданчику виднівся перехняблений хлівець, з якого щойно виліз, мало той хлівець не розваливши, кремезний чолов'яга, та попрямував до хлопців, мугикаючи щось собі під яскраво-червоний ніс.
Чолов'яга тримав у обіймах оберемок віників, звичайних просяних віників, які можна побачити в будь-якій хаті, від найбіднішої сільської халупи до заможної міської квартири. Чолов'яга дошкандибав до хлопців, прогарчав щось і розкрив обійми. Віники, що мали би безладно попадати на землю, натомість почали підстрибувати, смикатися, плазувати, повзати та всіма способами тікати від майданчика. Чолов’яга гаркнув:
– Та хапайте їх уже, тупачиська!
Хлопці чимдуж побігли за віниками та перш ніж переловили їх, добряче виборсалися у багнюці: майданчик через неї був слизький, наче ковзанка, до того ж віники намагалися за будь-яку ціну втекти. Врешті решт, їх усіх було переловлено, а тоді хлопцям довелося ще довго ними обмінюватися: до кожного віника була доточена картка з іменем, а до хлопців - ні. Отак вони й дізналися, кого як звуть, і здобули кожен свій віник.
– Сідлайте, хлопці, коней! – звелів чолов’яга та показав, як саме сідлати, а потім додав. – Я пан Віниченко, викладач польотів.
Гриць та решта учнів, міцно тримаючи віники за держаки, осідали їх та за командою пана Віниченка вигукнули «Вйо!». Віники, які й без того пручалися та викручувалися, мов навіжені, одразу після «вйо!» щосили потягли наїзників майданчиком, якому вінику куди заманеться.
Так хлопці дізналися, як скерувати віника у потрібний бік, а ще з’ясували, що то за польоти. Віники геть не літали: кинутий долі віник плазував, а засідланий тягнув вершника туди, куди сам волів або куди його спрямовували. Вершникові ж доводилося чимскоріш перебирати ногами, аби не гепнутися, тому політ на вінику більше скидався на відчайдушний біг із віником, затиснутим між ногами – та він направду й був таким бігом. За годину «тренувань з польотів» учні заморилися мало не до смерті, тож останні хвилини уроку віники тягали за собою вже не вершників, а найбрудніших у світі плазунів.
Коли від школи пролунав дзвоник – а той верещав на всю околицю «Перерва, лайдаки!» – пан Віниченко позбирав у забрьоханих учнів їхні віники та замкнув у хлівці, а хлопцям звелів мерщій поспішати на урок заклинань.
– Вам дадуть чарівні палички, – додав викладач. – Ваші перші в житті чарівні палички!
Ця новина миттю оживила хлопців, і до школи вони рушили учвал…
01.I.2021
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
