Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.28
22:35
Небритої щоки торкнувся спокій,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
2025.12.28
22:17
Всіх читав та люблю я
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
2025.12.28
16:43
Місто пахло стерильністю та озоном. У 2045 році ніхто не будував хмарочосів — вони були надто агресивними. Будівлі зберігали свої величезні розміри, однак втратили шпилі та будь-які гострі кути. Архітектуру тепер створювали алгоритми «Комфорт-Плюс», що м’
2025.12.28
15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
2025.12.28
14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
2025.12.28
13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
2025.12.28
13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
2025.12.28
12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
2025.12.28
12:16
Де твій, поете, 31-ший,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
2025.12.28
12:13
Жовті кудли безлисті на сірому - ніби осінні,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
2025.12.28
11:06
Зубаті красуні озера забуття
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
2025.12.27
14:02
Розмовляють гаслами й кліше
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
2025.12.27
12:49
Страх нагадує кригу,
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
2025.12.27
02:11
Боже, припини війну!
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
2025.12.26
22:33
Стільки народ мій мудрості втілив у приказки й прислів’я, що в дурнях залишатися якось уже й незручно. Ну, от хоча б: «Дозволь собаці лапу покласти на стіл,то він увесь захоче видертись». Або ж: «Зашморгом цей дивиться», «Добре говорить, а зле робить».
2025.12.26
22:25
Хоч родом з бувшого сторіччя,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Грицева шкiльна наука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грицева шкiльна наука
Гриць Гончаренко, востаннє боязко озирнувшись, штовхнув ногою старезні двері. Двері з обуреним вереском розчинилися, хлопця щось ухопило за комір і втягнуло всередину, в темряву, що панувала за дверима. А вони зловтішно зареготали та зачинилися за Грицевою спиною, так вдаривши лутки своїми благими половинками, що з тих посипалися рештки фарби. Двері негайно заходилися брязкати засувами, скрегочучи та скиглячи іржавими голосами:
– Попався, дурнику, гаплик тобі!
Отак хлопець і опинився у Мурованосанжарській посередній школі чарів і магії. Сюди його, 11-річного безбатченка, випхали з інтернату, де вже не могли терпіти Грицеві марення власними надприродними здібностями. Через ті марення або ті здібності, а може, й ще з якоїсь причини в інтернаті завше або горіло, або протікало, або вкисало, а черга до медпункту ніколи не бувала коротшою за коридор, що до того пошарпаного осередку сирітської медицини вів. Так чи сяк, але інтернат Гриця позбувся, і відтепер ним опікуватимуться тут, у «закладі для надобдарованих», як зауважила директорка інтернату, замкнувши за хлопцем двері на три замки та два ланцюжки. Нині – його перший день у новій школі, та не в абиякій, а у школі чарів і магії!
– Тобі туди, недоумку! – раптом заверещав до Гриця розлогий розклад зі стіни. – Ану притьмом, бамбуло, в тебе за хвилину тренування з польотів на мітлах! – верещав на весь рот розклад, аж Грицеві у вухах лящало. А коли ж приголомшений жвавістю шкільного приладдя Гриць наважився перепитати, де саме оте «туди», розклад вибухнув такими гучними прокльонами, що вони підхопили Гриця, мов пір’їнку, та за мить доставили на багнистий спортивний мацданчик, геть розкислий через рясні вересневі дощі.
На краю майданчика вже стовбичило з десятеро учнів, усі якісь ошелешені та розгублені, через що Гриць вирішив, що вони також у цій школі вперше. Він трохи збадьорився та устав поруч із ними одинадцятим. Трохи осторонь майданчику виднівся перехняблений хлівець, з якого щойно виліз, мало той хлівець не розваливши, кремезний чолов'яга, та попрямував до хлопців, мугикаючи щось собі під яскраво-червоний ніс.
Чолов'яга тримав у обіймах оберемок віників, звичайних просяних віників, які можна побачити в будь-якій хаті, від найбіднішої сільської халупи до заможної міської квартири. Чолов'яга дошкандибав до хлопців, прогарчав щось і розкрив обійми. Віники, що мали би безладно попадати на землю, натомість почали підстрибувати, смикатися, плазувати, повзати та всіма способами тікати від майданчика. Чолов’яга гаркнув:
– Та хапайте їх уже, тупачиська!
Хлопці чимдуж побігли за віниками та перш ніж переловили їх, добряче виборсалися у багнюці: майданчик через неї був слизький, наче ковзанка, до того ж віники намагалися за будь-яку ціну втекти. Врешті решт, їх усіх було переловлено, а тоді хлопцям довелося ще довго ними обмінюватися: до кожного віника була доточена картка з іменем, а до хлопців - ні. Отак вони й дізналися, кого як звуть, і здобули кожен свій віник.
– Сідлайте, хлопці, коней! – звелів чолов’яга та показав, як саме сідлати, а потім додав. – Я пан Віниченко, викладач польотів.
Гриць та решта учнів, міцно тримаючи віники за держаки, осідали їх та за командою пана Віниченка вигукнули «Вйо!». Віники, які й без того пручалися та викручувалися, мов навіжені, одразу після «вйо!» щосили потягли наїзників майданчиком, якому вінику куди заманеться.
Так хлопці дізналися, як скерувати віника у потрібний бік, а ще з’ясували, що то за польоти. Віники геть не літали: кинутий долі віник плазував, а засідланий тягнув вершника туди, куди сам волів або куди його спрямовували. Вершникові ж доводилося чимскоріш перебирати ногами, аби не гепнутися, тому політ на вінику більше скидався на відчайдушний біг із віником, затиснутим між ногами – та він направду й був таким бігом. За годину «тренувань з польотів» учні заморилися мало не до смерті, тож останні хвилини уроку віники тягали за собою вже не вершників, а найбрудніших у світі плазунів.
Коли від школи пролунав дзвоник – а той верещав на всю околицю «Перерва, лайдаки!» – пан Віниченко позбирав у забрьоханих учнів їхні віники та замкнув у хлівці, а хлопцям звелів мерщій поспішати на урок заклинань.
– Вам дадуть чарівні палички, – додав викладач. – Ваші перші в житті чарівні палички!
Ця новина миттю оживила хлопців, і до школи вони рушили учвал…
01.I.2021
– Попався, дурнику, гаплик тобі!
Отак хлопець і опинився у Мурованосанжарській посередній школі чарів і магії. Сюди його, 11-річного безбатченка, випхали з інтернату, де вже не могли терпіти Грицеві марення власними надприродними здібностями. Через ті марення або ті здібності, а може, й ще з якоїсь причини в інтернаті завше або горіло, або протікало, або вкисало, а черга до медпункту ніколи не бувала коротшою за коридор, що до того пошарпаного осередку сирітської медицини вів. Так чи сяк, але інтернат Гриця позбувся, і відтепер ним опікуватимуться тут, у «закладі для надобдарованих», як зауважила директорка інтернату, замкнувши за хлопцем двері на три замки та два ланцюжки. Нині – його перший день у новій школі, та не в абиякій, а у школі чарів і магії!
– Тобі туди, недоумку! – раптом заверещав до Гриця розлогий розклад зі стіни. – Ану притьмом, бамбуло, в тебе за хвилину тренування з польотів на мітлах! – верещав на весь рот розклад, аж Грицеві у вухах лящало. А коли ж приголомшений жвавістю шкільного приладдя Гриць наважився перепитати, де саме оте «туди», розклад вибухнув такими гучними прокльонами, що вони підхопили Гриця, мов пір’їнку, та за мить доставили на багнистий спортивний мацданчик, геть розкислий через рясні вересневі дощі.
На краю майданчика вже стовбичило з десятеро учнів, усі якісь ошелешені та розгублені, через що Гриць вирішив, що вони також у цій школі вперше. Він трохи збадьорився та устав поруч із ними одинадцятим. Трохи осторонь майданчику виднівся перехняблений хлівець, з якого щойно виліз, мало той хлівець не розваливши, кремезний чолов'яга, та попрямував до хлопців, мугикаючи щось собі під яскраво-червоний ніс.
Чолов'яга тримав у обіймах оберемок віників, звичайних просяних віників, які можна побачити в будь-якій хаті, від найбіднішої сільської халупи до заможної міської квартири. Чолов'яга дошкандибав до хлопців, прогарчав щось і розкрив обійми. Віники, що мали би безладно попадати на землю, натомість почали підстрибувати, смикатися, плазувати, повзати та всіма способами тікати від майданчика. Чолов’яга гаркнув:
– Та хапайте їх уже, тупачиська!
Хлопці чимдуж побігли за віниками та перш ніж переловили їх, добряче виборсалися у багнюці: майданчик через неї був слизький, наче ковзанка, до того ж віники намагалися за будь-яку ціну втекти. Врешті решт, їх усіх було переловлено, а тоді хлопцям довелося ще довго ними обмінюватися: до кожного віника була доточена картка з іменем, а до хлопців - ні. Отак вони й дізналися, кого як звуть, і здобули кожен свій віник.
– Сідлайте, хлопці, коней! – звелів чолов’яга та показав, як саме сідлати, а потім додав. – Я пан Віниченко, викладач польотів.
Гриць та решта учнів, міцно тримаючи віники за держаки, осідали їх та за командою пана Віниченка вигукнули «Вйо!». Віники, які й без того пручалися та викручувалися, мов навіжені, одразу після «вйо!» щосили потягли наїзників майданчиком, якому вінику куди заманеться.
Так хлопці дізналися, як скерувати віника у потрібний бік, а ще з’ясували, що то за польоти. Віники геть не літали: кинутий долі віник плазував, а засідланий тягнув вершника туди, куди сам волів або куди його спрямовували. Вершникові ж доводилося чимскоріш перебирати ногами, аби не гепнутися, тому політ на вінику більше скидався на відчайдушний біг із віником, затиснутим між ногами – та він направду й був таким бігом. За годину «тренувань з польотів» учні заморилися мало не до смерті, тож останні хвилини уроку віники тягали за собою вже не вершників, а найбрудніших у світі плазунів.
Коли від школи пролунав дзвоник – а той верещав на всю околицю «Перерва, лайдаки!» – пан Віниченко позбирав у забрьоханих учнів їхні віники та замкнув у хлівці, а хлопцям звелів мерщій поспішати на урок заклинань.
– Вам дадуть чарівні палички, – додав викладач. – Ваші перші в житті чарівні палички!
Ця новина миттю оживила хлопців, і до школи вони рушили учвал…
01.I.2021
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
