Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Грицева шкiльна наука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грицева шкiльна наука
Гриць Гончаренко, востаннє боязко озирнувшись, штовхнув ногою старезні двері. Двері з обуреним вереском розчинилися, хлопця щось ухопило за комір і втягнуло всередину, в темряву, що панувала за дверима. А вони зловтішно зареготали та зачинилися за Грицевою спиною, так вдаривши лутки своїми благими половинками, що з тих посипалися рештки фарби. Двері негайно заходилися брязкати засувами, скрегочучи та скиглячи іржавими голосами:
– Попався, дурнику, гаплик тобі!
Отак хлопець і опинився у Мурованосанжарській посередній школі чарів і магії. Сюди його, 11-річного безбатченка, випхали з інтернату, де вже не могли терпіти Грицеві марення власними надприродними здібностями. Через ті марення або ті здібності, а може, й ще з якоїсь причини в інтернаті завше або горіло, або протікало, або вкисало, а черга до медпункту ніколи не бувала коротшою за коридор, що до того пошарпаного осередку сирітської медицини вів. Так чи сяк, але інтернат Гриця позбувся, і відтепер ним опікуватимуться тут, у «закладі для надобдарованих», як зауважила директорка інтернату, замкнувши за хлопцем двері на три замки та два ланцюжки. Нині – його перший день у новій школі, та не в абиякій, а у школі чарів і магії!
– Тобі туди, недоумку! – раптом заверещав до Гриця розлогий розклад зі стіни. – Ану притьмом, бамбуло, в тебе за хвилину тренування з польотів на мітлах! – верещав на весь рот розклад, аж Грицеві у вухах лящало. А коли ж приголомшений жвавістю шкільного приладдя Гриць наважився перепитати, де саме оте «туди», розклад вибухнув такими гучними прокльонами, що вони підхопили Гриця, мов пір’їнку, та за мить доставили на багнистий спортивний мацданчик, геть розкислий через рясні вересневі дощі.
На краю майданчика вже стовбичило з десятеро учнів, усі якісь ошелешені та розгублені, через що Гриць вирішив, що вони також у цій школі вперше. Він трохи збадьорився та устав поруч із ними одинадцятим. Трохи осторонь майданчику виднівся перехняблений хлівець, з якого щойно виліз, мало той хлівець не розваливши, кремезний чолов'яга, та попрямував до хлопців, мугикаючи щось собі під яскраво-червоний ніс.
Чолов'яга тримав у обіймах оберемок віників, звичайних просяних віників, які можна побачити в будь-якій хаті, від найбіднішої сільської халупи до заможної міської квартири. Чолов'яга дошкандибав до хлопців, прогарчав щось і розкрив обійми. Віники, що мали би безладно попадати на землю, натомість почали підстрибувати, смикатися, плазувати, повзати та всіма способами тікати від майданчика. Чолов’яга гаркнув:
– Та хапайте їх уже, тупачиська!
Хлопці чимдуж побігли за віниками та перш ніж переловили їх, добряче виборсалися у багнюці: майданчик через неї був слизький, наче ковзанка, до того ж віники намагалися за будь-яку ціну втекти. Врешті решт, їх усіх було переловлено, а тоді хлопцям довелося ще довго ними обмінюватися: до кожного віника була доточена картка з іменем, а до хлопців - ні. Отак вони й дізналися, кого як звуть, і здобули кожен свій віник.
– Сідлайте, хлопці, коней! – звелів чолов’яга та показав, як саме сідлати, а потім додав. – Я пан Віниченко, викладач польотів.
Гриць та решта учнів, міцно тримаючи віники за держаки, осідали їх та за командою пана Віниченка вигукнули «Вйо!». Віники, які й без того пручалися та викручувалися, мов навіжені, одразу після «вйо!» щосили потягли наїзників майданчиком, якому вінику куди заманеться.
Так хлопці дізналися, як скерувати віника у потрібний бік, а ще з’ясували, що то за польоти. Віники геть не літали: кинутий долі віник плазував, а засідланий тягнув вершника туди, куди сам волів або куди його спрямовували. Вершникові ж доводилося чимскоріш перебирати ногами, аби не гепнутися, тому політ на вінику більше скидався на відчайдушний біг із віником, затиснутим між ногами – та він направду й був таким бігом. За годину «тренувань з польотів» учні заморилися мало не до смерті, тож останні хвилини уроку віники тягали за собою вже не вершників, а найбрудніших у світі плазунів.
Коли від школи пролунав дзвоник – а той верещав на всю околицю «Перерва, лайдаки!» – пан Віниченко позбирав у забрьоханих учнів їхні віники та замкнув у хлівці, а хлопцям звелів мерщій поспішати на урок заклинань.
– Вам дадуть чарівні палички, – додав викладач. – Ваші перші в житті чарівні палички!
Ця новина миттю оживила хлопців, і до школи вони рушили учвал…
01.I.2021
– Попався, дурнику, гаплик тобі!
Отак хлопець і опинився у Мурованосанжарській посередній школі чарів і магії. Сюди його, 11-річного безбатченка, випхали з інтернату, де вже не могли терпіти Грицеві марення власними надприродними здібностями. Через ті марення або ті здібності, а може, й ще з якоїсь причини в інтернаті завше або горіло, або протікало, або вкисало, а черга до медпункту ніколи не бувала коротшою за коридор, що до того пошарпаного осередку сирітської медицини вів. Так чи сяк, але інтернат Гриця позбувся, і відтепер ним опікуватимуться тут, у «закладі для надобдарованих», як зауважила директорка інтернату, замкнувши за хлопцем двері на три замки та два ланцюжки. Нині – його перший день у новій школі, та не в абиякій, а у школі чарів і магії!
– Тобі туди, недоумку! – раптом заверещав до Гриця розлогий розклад зі стіни. – Ану притьмом, бамбуло, в тебе за хвилину тренування з польотів на мітлах! – верещав на весь рот розклад, аж Грицеві у вухах лящало. А коли ж приголомшений жвавістю шкільного приладдя Гриць наважився перепитати, де саме оте «туди», розклад вибухнув такими гучними прокльонами, що вони підхопили Гриця, мов пір’їнку, та за мить доставили на багнистий спортивний мацданчик, геть розкислий через рясні вересневі дощі.
На краю майданчика вже стовбичило з десятеро учнів, усі якісь ошелешені та розгублені, через що Гриць вирішив, що вони також у цій школі вперше. Він трохи збадьорився та устав поруч із ними одинадцятим. Трохи осторонь майданчику виднівся перехняблений хлівець, з якого щойно виліз, мало той хлівець не розваливши, кремезний чолов'яга, та попрямував до хлопців, мугикаючи щось собі під яскраво-червоний ніс.
Чолов'яга тримав у обіймах оберемок віників, звичайних просяних віників, які можна побачити в будь-якій хаті, від найбіднішої сільської халупи до заможної міської квартири. Чолов'яга дошкандибав до хлопців, прогарчав щось і розкрив обійми. Віники, що мали би безладно попадати на землю, натомість почали підстрибувати, смикатися, плазувати, повзати та всіма способами тікати від майданчика. Чолов’яга гаркнув:
– Та хапайте їх уже, тупачиська!
Хлопці чимдуж побігли за віниками та перш ніж переловили їх, добряче виборсалися у багнюці: майданчик через неї був слизький, наче ковзанка, до того ж віники намагалися за будь-яку ціну втекти. Врешті решт, їх усіх було переловлено, а тоді хлопцям довелося ще довго ними обмінюватися: до кожного віника була доточена картка з іменем, а до хлопців - ні. Отак вони й дізналися, кого як звуть, і здобули кожен свій віник.
– Сідлайте, хлопці, коней! – звелів чолов’яга та показав, як саме сідлати, а потім додав. – Я пан Віниченко, викладач польотів.
Гриць та решта учнів, міцно тримаючи віники за держаки, осідали їх та за командою пана Віниченка вигукнули «Вйо!». Віники, які й без того пручалися та викручувалися, мов навіжені, одразу після «вйо!» щосили потягли наїзників майданчиком, якому вінику куди заманеться.
Так хлопці дізналися, як скерувати віника у потрібний бік, а ще з’ясували, що то за польоти. Віники геть не літали: кинутий долі віник плазував, а засідланий тягнув вершника туди, куди сам волів або куди його спрямовували. Вершникові ж доводилося чимскоріш перебирати ногами, аби не гепнутися, тому політ на вінику більше скидався на відчайдушний біг із віником, затиснутим між ногами – та він направду й був таким бігом. За годину «тренувань з польотів» учні заморилися мало не до смерті, тож останні хвилини уроку віники тягали за собою вже не вершників, а найбрудніших у світі плазунів.
Коли від школи пролунав дзвоник – а той верещав на всю околицю «Перерва, лайдаки!» – пан Віниченко позбирав у забрьоханих учнів їхні віники та замкнув у хлівці, а хлопцям звелів мерщій поспішати на урок заклинань.
– Вам дадуть чарівні палички, – додав викладач. – Ваші перші в житті чарівні палички!
Ця новина миттю оживила хлопців, і до школи вони рушили учвал…
01.I.2021
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
