Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.15
11:39
Усе зруйновано. Життя колишнє
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки падають. Асфальт здирають.
Колишні гасла тліють у землі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки падають. Асфальт здирають.
Колишні гасла тліють у землі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
2026.05.15
11:00
Від заздрості, образи й туги
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
2026.05.15
10:29
Чотири рядки моєї невинної пародії без жодного прізвища:
«Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав…
Виходить знов в прямий етер,
де кожен вірш - це гра…» -
здійняли справжній гвалт!
Звичайно, всі впізнали Артура Курдіновського (да
2026.05.15
09:35
Колись ти був красивий, синьоокий,
та проминули журавлями роки
і вкрили сивиною небокрай.
До станції зимового ясмину
тебе везе машина без бензину –
такий собі пошарпаний трамвай.
За мерехтінням вікон хмарочоси,
в кишенях – запальничка, папіроси
та проминули журавлями роки
і вкрили сивиною небокрай.
До станції зимового ясмину
тебе везе машина без бензину –
такий собі пошарпаний трамвай.
За мерехтінням вікон хмарочоси,
в кишенях – запальничка, папіроси
2026.05.15
09:28
ІНГІГЕРДА: РУНА КОХАННЯ І ЗАЛІЗА
На берегах Меларена, де сосни впиваються корінням у граніт, зростала Інгігерда – донька суворого Олафа. Її серце вже знало смак першої втрати, коли обіцяний вінець норвезького короля Олафа Святого розбився об волю бать
2026.05.15
09:22
Снопи вже зв’язані, вже Дао
Веде отару в бій як Пан!
Блищить на сонці хітозан
Між хмарочосами Більбао.
Посеред хащі із цикут
Лежить в задумі тихій Овен:
Нащо нам в Англії якут-
Коли з Германії Бетховен?..
Веде отару в бій як Пан!
Блищить на сонці хітозан
Між хмарочосами Більбао.
Посеред хащі із цикут
Лежить в задумі тихій Овен:
Нащо нам в Англії якут-
Коли з Германії Бетховен?..
2026.05.15
07:33
Щоб не стояти на колінах,
Не маючи ознак вини, -
Моя прекрасна Україна
Страждає нині від війни.
Куди не йду, де лиш не стану,
Я чітко бачу одне й теж:
Рубці од вибухів і рани
Від сильних опіків пожеж.
Не маючи ознак вини, -
Моя прекрасна Україна
Страждає нині від війни.
Куди не йду, де лиш не стану,
Я чітко бачу одне й теж:
Рубці од вибухів і рани
Від сильних опіків пожеж.
2026.05.14
19:42
Не чуть зозуль в Єрусалимі.
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
2026.05.14
19:35
Під городом під Фелліном гримить канонада.
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
2026.05.14
19:05
Критикую київську поетесу
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
2026.05.14
18:56
Фрік - фрікує,
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
2026.05.14
18:40
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
2026.05.14
15:11
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
2026.05.14
14:22
Четвертий закон Менделя
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
2026.05.14
12:40
Суботнім днем я вийду в місто чуле,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
2026.05.14
12:28
я хочу слів нових
михайль семенко
я хочу слів нових
щоб ці слова
не як полова
щоб як трава
Мабуть, вже понад років десять я уважно стежу за неочікуваними, інколи навіть на межі фолу, маршрутами музи Андрія Мироховича. Недаремно у його вірші, який
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Грицева шкiльна наука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грицева шкiльна наука
Гриць Гончаренко, востаннє боязко озирнувшись, штовхнув ногою старезні двері. Двері з обуреним вереском розчинилися, хлопця щось ухопило за комір і втягнуло всередину, в темряву, що панувала за дверима. А вони зловтішно зареготали та зачинилися за Грицевою спиною, так вдаривши лутки своїми благими половинками, що з тих посипалися рештки фарби. Двері негайно заходилися брязкати засувами, скрегочучи та скиглячи іржавими голосами:
– Попався, дурнику, гаплик тобі!
Отак хлопець і опинився у Мурованосанжарській посередній школі чарів і магії. Сюди його, 11-річного безбатченка, випхали з інтернату, де вже не могли терпіти Грицеві марення власними надприродними здібностями. Через ті марення або ті здібності, а може, й ще з якоїсь причини в інтернаті завше або горіло, або протікало, або вкисало, а черга до медпункту ніколи не бувала коротшою за коридор, що до того пошарпаного осередку сирітської медицини вів. Так чи сяк, але інтернат Гриця позбувся, і відтепер ним опікуватимуться тут, у «закладі для надобдарованих», як зауважила директорка інтернату, замкнувши за хлопцем двері на три замки та два ланцюжки. Нині – його перший день у новій школі, та не в абиякій, а у школі чарів і магії!
– Тобі туди, недоумку! – раптом заверещав до Гриця розлогий розклад зі стіни. – Ану притьмом, бамбуло, в тебе за хвилину тренування з польотів на мітлах! – верещав на весь рот розклад, аж Грицеві у вухах лящало. А коли ж приголомшений жвавістю шкільного приладдя Гриць наважився перепитати, де саме оте «туди», розклад вибухнув такими гучними прокльонами, що вони підхопили Гриця, мов пір’їнку, та за мить доставили на багнистий спортивний мацданчик, геть розкислий через рясні вересневі дощі.
На краю майданчика вже стовбичило з десятеро учнів, усі якісь ошелешені та розгублені, через що Гриць вирішив, що вони також у цій школі вперше. Він трохи збадьорився та устав поруч із ними одинадцятим. Трохи осторонь майданчику виднівся перехняблений хлівець, з якого щойно виліз, мало той хлівець не розваливши, кремезний чолов'яга, та попрямував до хлопців, мугикаючи щось собі під яскраво-червоний ніс.
Чолов'яга тримав у обіймах оберемок віників, звичайних просяних віників, які можна побачити в будь-якій хаті, від найбіднішої сільської халупи до заможної міської квартири. Чолов'яга дошкандибав до хлопців, прогарчав щось і розкрив обійми. Віники, що мали би безладно попадати на землю, натомість почали підстрибувати, смикатися, плазувати, повзати та всіма способами тікати від майданчика. Чолов’яга гаркнув:
– Та хапайте їх уже, тупачиська!
Хлопці чимдуж побігли за віниками та перш ніж переловили їх, добряче виборсалися у багнюці: майданчик через неї був слизький, наче ковзанка, до того ж віники намагалися за будь-яку ціну втекти. Врешті решт, їх усіх було переловлено, а тоді хлопцям довелося ще довго ними обмінюватися: до кожного віника була доточена картка з іменем, а до хлопців - ні. Отак вони й дізналися, кого як звуть, і здобули кожен свій віник.
– Сідлайте, хлопці, коней! – звелів чолов’яга та показав, як саме сідлати, а потім додав. – Я пан Віниченко, викладач польотів.
Гриць та решта учнів, міцно тримаючи віники за держаки, осідали їх та за командою пана Віниченка вигукнули «Вйо!». Віники, які й без того пручалися та викручувалися, мов навіжені, одразу після «вйо!» щосили потягли наїзників майданчиком, якому вінику куди заманеться.
Так хлопці дізналися, як скерувати віника у потрібний бік, а ще з’ясували, що то за польоти. Віники геть не літали: кинутий долі віник плазував, а засідланий тягнув вершника туди, куди сам волів або куди його спрямовували. Вершникові ж доводилося чимскоріш перебирати ногами, аби не гепнутися, тому політ на вінику більше скидався на відчайдушний біг із віником, затиснутим між ногами – та він направду й був таким бігом. За годину «тренувань з польотів» учні заморилися мало не до смерті, тож останні хвилини уроку віники тягали за собою вже не вершників, а найбрудніших у світі плазунів.
Коли від школи пролунав дзвоник – а той верещав на всю околицю «Перерва, лайдаки!» – пан Віниченко позбирав у забрьоханих учнів їхні віники та замкнув у хлівці, а хлопцям звелів мерщій поспішати на урок заклинань.
– Вам дадуть чарівні палички, – додав викладач. – Ваші перші в житті чарівні палички!
Ця новина миттю оживила хлопців, і до школи вони рушили учвал…
01.I.2021
– Попався, дурнику, гаплик тобі!
Отак хлопець і опинився у Мурованосанжарській посередній школі чарів і магії. Сюди його, 11-річного безбатченка, випхали з інтернату, де вже не могли терпіти Грицеві марення власними надприродними здібностями. Через ті марення або ті здібності, а може, й ще з якоїсь причини в інтернаті завше або горіло, або протікало, або вкисало, а черга до медпункту ніколи не бувала коротшою за коридор, що до того пошарпаного осередку сирітської медицини вів. Так чи сяк, але інтернат Гриця позбувся, і відтепер ним опікуватимуться тут, у «закладі для надобдарованих», як зауважила директорка інтернату, замкнувши за хлопцем двері на три замки та два ланцюжки. Нині – його перший день у новій школі, та не в абиякій, а у школі чарів і магії!
– Тобі туди, недоумку! – раптом заверещав до Гриця розлогий розклад зі стіни. – Ану притьмом, бамбуло, в тебе за хвилину тренування з польотів на мітлах! – верещав на весь рот розклад, аж Грицеві у вухах лящало. А коли ж приголомшений жвавістю шкільного приладдя Гриць наважився перепитати, де саме оте «туди», розклад вибухнув такими гучними прокльонами, що вони підхопили Гриця, мов пір’їнку, та за мить доставили на багнистий спортивний мацданчик, геть розкислий через рясні вересневі дощі.
На краю майданчика вже стовбичило з десятеро учнів, усі якісь ошелешені та розгублені, через що Гриць вирішив, що вони також у цій школі вперше. Він трохи збадьорився та устав поруч із ними одинадцятим. Трохи осторонь майданчику виднівся перехняблений хлівець, з якого щойно виліз, мало той хлівець не розваливши, кремезний чолов'яга, та попрямував до хлопців, мугикаючи щось собі під яскраво-червоний ніс.
Чолов'яга тримав у обіймах оберемок віників, звичайних просяних віників, які можна побачити в будь-якій хаті, від найбіднішої сільської халупи до заможної міської квартири. Чолов'яга дошкандибав до хлопців, прогарчав щось і розкрив обійми. Віники, що мали би безладно попадати на землю, натомість почали підстрибувати, смикатися, плазувати, повзати та всіма способами тікати від майданчика. Чолов’яга гаркнув:
– Та хапайте їх уже, тупачиська!
Хлопці чимдуж побігли за віниками та перш ніж переловили їх, добряче виборсалися у багнюці: майданчик через неї був слизький, наче ковзанка, до того ж віники намагалися за будь-яку ціну втекти. Врешті решт, їх усіх було переловлено, а тоді хлопцям довелося ще довго ними обмінюватися: до кожного віника була доточена картка з іменем, а до хлопців - ні. Отак вони й дізналися, кого як звуть, і здобули кожен свій віник.
– Сідлайте, хлопці, коней! – звелів чолов’яга та показав, як саме сідлати, а потім додав. – Я пан Віниченко, викладач польотів.
Гриць та решта учнів, міцно тримаючи віники за держаки, осідали їх та за командою пана Віниченка вигукнули «Вйо!». Віники, які й без того пручалися та викручувалися, мов навіжені, одразу після «вйо!» щосили потягли наїзників майданчиком, якому вінику куди заманеться.
Так хлопці дізналися, як скерувати віника у потрібний бік, а ще з’ясували, що то за польоти. Віники геть не літали: кинутий долі віник плазував, а засідланий тягнув вершника туди, куди сам волів або куди його спрямовували. Вершникові ж доводилося чимскоріш перебирати ногами, аби не гепнутися, тому політ на вінику більше скидався на відчайдушний біг із віником, затиснутим між ногами – та він направду й був таким бігом. За годину «тренувань з польотів» учні заморилися мало не до смерті, тож останні хвилини уроку віники тягали за собою вже не вершників, а найбрудніших у світі плазунів.
Коли від школи пролунав дзвоник – а той верещав на всю околицю «Перерва, лайдаки!» – пан Віниченко позбирав у забрьоханих учнів їхні віники та замкнув у хлівці, а хлопцям звелів мерщій поспішати на урок заклинань.
– Вам дадуть чарівні палички, – додав викладач. – Ваші перші в житті чарівні палички!
Ця новина миттю оживила хлопців, і до школи вони рушили учвал…
01.I.2021
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
