Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Горішня мрія
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки́ прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
в моїй красі земній горять, як ватра!
А вище – ти, розгадана навпі́л,
для когось зла, для когось сокровенна,
але для всіх – накритий Богом стіл,
хтось трунок п’є, а хтось посіє зерна.
Отож, хіба я спробую тебе?
Горішня мрія вже не за гора́ми.
Такий пасьянс – ніхто не розгребе –
розкиданий пелюстками між нами.
11 січня 2002 р., Київ
Буріме
* * *
Були ми молодими. І які
були багаті мріями, словами,
на думку і на задумки прудкі.
І що тепер ти робиш, старість, з нами…
Давним-давно пішов від мене ти.
Між нами "вчора" є, немає "завтра".
В які краї пішов, які світи?
Душа моя згорає, наче ватра…
Моє життя розпалося навпі́л,
мелодія замовкла сокровенна.
Даремно накриваю я на стіл,
даремно бережу любові зерна.
Не зможу повернути я тебе.
Далеко ти, хоча й не за гора́ми.
Любові зерна півень розгребе –
не зможе вже нічого буть між нами.
Адель Догінко
* * *
Надії, мрії радощі які
сховати ти задумав за словами?
Невже думки́ твої такі прудкі,
що в прудкості змагатись будуть з нами?
Не обженеш свої думки ти,
хоча, можливо, відкладеш на завтра.
За цей час думка оббіжить світи.
Їх підпалити зможе, наче ватра.
Ти мріяв: думку поділю навпі́л –
вона ж проста, не дуже сокровенна.
Подам її закускою на стіл.
Не проростуть цієї ду́мки зерна.
Та думка ця переживе тебе.
І ти її не знайдеш за гора́ми.
На атоми ця думка розгребе
тебе, і що завгодно зробить з нами.
Агафія Янжуловська
* * *
Телефонуй мені. Недоліки, які
побачив – їх сховай поміж словами.
Долають відстані, як поїзди прудкі,
ті проводи, не рвуть зв'язок між з нами.
Телефонуй. Не забувай, що тільки ти
час зв’яжеш наш. Не відкладай на завтра!
Телефонуй, бо можуть згинуть два світи.
Вони згорять у полум’ї, мов ватра.
Телефонуй, бо і галактика навпі́л
розколеться, не буде сокровенна,
розколеться навпіл наш світ, наш дім, наш стіл,
і всі колосся не породять зерна.
Телефонуй! Ще раз почути дай тебе,
почути дай, хоч ти і за гора́ми.
А інше все хай наша доля розгребе,
і хай вона не встане поміж нами.
Ольга Діденко-Шипкова
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 181
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
