Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.
***
А лінія життя, що на долоні,
Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...
Приспів:
В дитинстві пах весняною грозою,
Озоном літнім, і сідав зумисно
На губи, щоб розтанути росою,
Та смакуватися у чистих бризках,
І хвастатись- такий бадьоросвіжий,
Що можна з'їсти з нього цілу сніжку!
І я блукаю наодинці,
А сніг всміхається - блищить,
Синичка на гіллі сидить,
І раптом пурх і полетіла,
А я сніжиноньки ловила...
Хитається ялини гілка,
Вже не синиця...Певне білка...
Дійові особи:
• Режисер
• Оператор
• Головний герой
• Головна героїня
• Дівчина з хлопавкою
І слідкувати, щоби не згасли
довіра і любов, попри біль і сльози.
Якщо вони згаснуть, ця московська нечисть переможе.
Маю зоставатись сильною, навіть коли безсила.
Можна черпати сили у турбот
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.
Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
Повторювали дітки рід, число.
Просте з простих, здається, ніби це.
В тяжкій задумі в малюка лице.
Спитав малий у вчительки про те:
- Якого роду слово в нас яйце?
От як, скажіть, вгадати рід мені?
Чи півень а чи к
Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.
Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.
Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.
Райдугокрилі птахи доокола сонця
Дзвоники сонця проллються в розвої
Наяди з дельфінами поринають у досвіт
Що воно сталося із немовлям
У грудневий холодний ранок?
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
Кутиками пальцiв пробралися.
Поруч на очах менi з'явися,
Покажи менi своє лице.
Мiсяць сам по собi не блукає:
Завiтали спогади лише.
Серед хмар, їх тайно береже,
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Горішня мрія
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки́ прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
в моїй красі земній горять, як ватра!
А вище – ти, розгадана навпі́л,
для когось зла, для когось сокровенна,
але для всіх – накритий Богом стіл,
хтось трунок п’є, а хтось посіє зерна.
Отож, хіба я спробую тебе?
Горішня мрія вже не за гора́ми.
Такий пасьянс – ніхто не розгребе –
розкиданий пелюстками між нами.
11 січня 2002 р., Київ
Буріме
* * *
Були ми молодими. І які
були багаті мріями, словами,
на думку і на задумки прудкі.
І що тепер ти робиш, старість, з нами…
Давним-давно пішов від мене ти.
Між нами "вчора" є, немає "завтра".
В які краї пішов, які світи?
Душа моя згорає, наче ватра…
Моє життя розпалося навпі́л,
мелодія замовкла сокровенна.
Даремно накриваю я на стіл,
даремно бережу любові зерна.
Не зможу повернути я тебе.
Далеко ти, хоча й не за гора́ми.
Любові зерна півень розгребе –
не зможе вже нічого буть між нами.
Адель Догінко
* * *
Надії, мрії радощі які
сховати ти задумав за словами?
Невже думки́ твої такі прудкі,
що в прудкості змагатись будуть з нами?
Не обженеш свої думки ти,
хоча, можливо, відкладеш на завтра.
За цей час думка оббіжить світи.
Їх підпалити зможе, наче ватра.
Ти мріяв: думку поділю навпі́л –
вона ж проста, не дуже сокровенна.
Подам її закускою на стіл.
Не проростуть цієї ду́мки зерна.
Та думка ця переживе тебе.
І ти її не знайдеш за гора́ми.
На атоми ця думка розгребе
тебе, і що завгодно зробить з нами.
Агафія Янжуловська
* * *
Телефонуй мені. Недоліки, які
побачив – їх сховай поміж словами.
Долають відстані, як поїзди прудкі,
ті проводи, не рвуть зв'язок між з нами.
Телефонуй. Не забувай, що тільки ти
час зв’яжеш наш. Не відкладай на завтра!
Телефонуй, бо можуть згинуть два світи.
Вони згорять у полум’ї, мов ватра.
Телефонуй, бо і галактика навпі́л
розколеться, не буде сокровенна,
розколеться навпіл наш світ, наш дім, наш стіл,
і всі колосся не породять зерна.
Телефонуй! Ще раз почути дай тебе,
почути дай, хоч ти і за гора́ми.
А інше все хай наша доля розгребе,
і хай вона не встане поміж нами.
Ольга Діденко-Шипкова
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 181
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
