Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
Напісонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Горішня мрія
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки́ прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
в моїй красі земній горять, як ватра!
А вище – ти, розгадана навпі́л,
для когось зла, для когось сокровенна,
але для всіх – накритий Богом стіл,
хтось трунок п’є, а хтось посіє зерна.
Отож, хіба я спробую тебе?
Горішня мрія вже не за гора́ми.
Такий пасьянс – ніхто не розгребе –
розкиданий пелюстками між нами.
11 січня 2002 р., Київ
Буріме
* * *
Були ми молодими. І які
були багаті мріями, словами,
на думку і на задумки прудкі.
І що тепер ти робиш, старість, з нами…
Давним-давно пішов від мене ти.
Між нами "вчора" є, немає "завтра".
В які краї пішов, які світи?
Душа моя згорає, наче ватра…
Моє життя розпалося навпі́л,
мелодія замовкла сокровенна.
Даремно накриваю я на стіл,
даремно бережу любові зерна.
Не зможу повернути я тебе.
Далеко ти, хоча й не за гора́ми.
Любові зерна півень розгребе –
не зможе вже нічого буть між нами.
Адель Догінко
* * *
Надії, мрії радощі які
сховати ти задумав за словами?
Невже думки́ твої такі прудкі,
що в прудкості змагатись будуть з нами?
Не обженеш свої думки ти,
хоча, можливо, відкладеш на завтра.
За цей час думка оббіжить світи.
Їх підпалити зможе, наче ватра.
Ти мріяв: думку поділю навпі́л –
вона ж проста, не дуже сокровенна.
Подам її закускою на стіл.
Не проростуть цієї ду́мки зерна.
Та думка ця переживе тебе.
І ти її не знайдеш за гора́ми.
На атоми ця думка розгребе
тебе, і що завгодно зробить з нами.
Агафія Янжуловська
* * *
Телефонуй мені. Недоліки, які
побачив – їх сховай поміж словами.
Долають відстані, як поїзди прудкі,
ті проводи, не рвуть зв'язок між з нами.
Телефонуй. Не забувай, що тільки ти
час зв’яжеш наш. Не відкладай на завтра!
Телефонуй, бо можуть згинуть два світи.
Вони згорять у полум’ї, мов ватра.
Телефонуй, бо і галактика навпі́л
розколеться, не буде сокровенна,
розколеться навпіл наш світ, наш дім, наш стіл,
і всі колосся не породять зерна.
Телефонуй! Ще раз почути дай тебе,
почути дай, хоч ти і за гора́ми.
А інше все хай наша доля розгребе,
і хай вона не встане поміж нами.
Ольга Діденко-Шипкова
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 181
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
