ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Відповідь класику
Антон Павлович Чехов... Хто не знає цю постать в російській і світовій літературі? Відомо також і те, що він був українцем по материнській лінії і виріс в українському місті Таганрозі, яке Росія собі згодом захопила, як нині - Крим, і частину Донбасу. Він любив українські пісні, високо цінував творчість Тараса Шевченка, називав його генієм, схилявся і, як драматург, перед геніальним обдаруванням видатної української актриси Марії Заньковецької, навіть сам грав українською мовою в драматичних виставах. В його оповіданнях українці постають у привабливому світлі. І, водночас, не міг не зазнати негативного впливу русифікаторської політики, яку провадила царська Росія, і іноді дозволяв собі такі вислови:
Д. В. ГРИГОРОВИЧУ
24 декабря 1888 г. Москва.
24 декабрь.
Дорогой Дмитрий Васильевич, пишу Вам на суворинской бумаге. Моя сестра, вернувшись из Петербурга, сказала мне: «На Сувориных неприятно подействовало, что ты перед отъездом не побывал у Григоровича. Ты этим огорчил его». Уверяю Вас милый мой, что у меня и в мыслях не было сделать Вам что-нибудь неприятное, а тем более оскорблять Вас своим невниманием. Правда, в моих жилах течет ленивая хохлацкая кровь, я тяжел на подъем и не люблю выходить из дому...
Це - точна цитата.
А в моєму житті була ще і неточна цитата, яка дуже зачепила за живе, і написався вірш з цього приводу. Навожу її нижче, як епіграф до вірша мого:
Если бы в моих жилах не текла ленивая хохляцкая кровь,
я бы сделал еще больше».
Антон Чехов
Високий класику, дармаТи лаяв те, що сокровенне,
Божествена рука сама
Влила цю кров тобі у вени.
За винятком кількох осіб,
Їх частка зовсім невелика,
Ця нація створила хліб,
І працелюбна є одвіку.
Бо кров могутня, як живло,
Творець високої культури.
Без неї майже б не було
Російської літератури.
Некрасов, Гоголь, Чехонте*
І ще Ахматова — Горенко -
Всі генії і зваж на те,
Ніхто із них не лаяв гени.
Крім тебе, Чехов, і клятьбі
Не піддавай цю кров од Бога.
Бо не текла б вона в тобі,
То не створив би ти — нічого!
__________________________
*Чехонте — псевдонім Антона Чехова.
18 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2651 seconds