Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.
Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.
Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Відповідь класику
Антон Павлович Чехов... Хто не знає цю постать в російській і світовій літературі? Відомо також і те, що він був українцем по материнській лінії і виріс в українському місті Таганрозі, яке Росія собі згодом захопила, як нині - Крим, і частину Донбасу. Він любив українські пісні, високо цінував творчість Тараса Шевченка, називав його генієм, схилявся і, як драматург, перед геніальним обдаруванням видатної української актриси Марії Заньковецької, навіть сам грав українською мовою в драматичних виставах. В його оповіданнях українці постають у привабливому світлі. І, водночас, не міг не зазнати негативного впливу русифікаторської політики, яку провадила царська Росія, і іноді дозволяв собі такі вислови:
Д. В. ГРИГОРОВИЧУ
24 декабря 1888 г. Москва.
24 декабрь.
Дорогой Дмитрий Васильевич, пишу Вам на суворинской бумаге. Моя сестра, вернувшись из Петербурга, сказала мне: «На Сувориных неприятно подействовало, что ты перед отъездом не побывал у Григоровича. Ты этим огорчил его». Уверяю Вас милый мой, что у меня и в мыслях не было сделать Вам что-нибудь неприятное, а тем более оскорблять Вас своим невниманием. Правда, в моих жилах течет ленивая хохлацкая кровь, я тяжел на подъем и не люблю выходить из дому...
Це - точна цитата.
А в моєму житті була ще і неточна цитата, яка дуже зачепила за живе, і написався вірш з цього приводу. Навожу її нижче, як епіграф до вірша мого:
Если бы в моих жилах не текла ленивая хохляцкая кровь,
я бы сделал еще больше».
Антон Чехов
Високий класику, дармаТи лаяв те, що сокровенне,
Божествена рука сама
Влила цю кров тобі у вени.
За винятком кількох осіб,
Їх частка зовсім невелика,
Ця нація створила хліб,
І працелюбна є одвіку.
Бо кров могутня, як живло,
Творець високої культури.
Без неї майже б не було
Російської літератури.
Некрасов, Гоголь, Чехонте*
І ще Ахматова — Горенко -
Всі генії і зваж на те,
Ніхто із них не лаяв гени.
Крім тебе, Чехов, і клятьбі
Не піддавай цю кров од Бога.
Бо не текла б вона в тобі,
То не створив би ти — нічого!
__________________________
*Чехонте — псевдонім Антона Чехова.
18 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
