Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.06
15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний.
«Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з
2025.12.06
05:21
уже була ніч спекотна довга літня
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Із циклу
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із циклу
У холоди всі статуї накриті*...
Але громада каменів оця
Символізує лабіринт на Криті -
Така відкритість — дуже до лиця.
Як у живих, в цих каменів душа є,
Мов гурт відпочиваючих тварин.
Їх сніг і дощ, і лід лиш прикрашають...
Чи збоку глянь, чи знизу, чи згори...
Це — за легендою — застиглі гори.
Між них — покручені, вузькі ходи.
І можна заблукать — собі на горе,
І страшно людям йти було сюди.
На Криті правив Мінос — цар премудрий,
Торгівлею нажив чимало він.
Та горя завдали афінські люди -
У Аттиці його загинув син.
Він іншого спромігся породити,
Обставинам коритися не звик.
Та різними на світ приходять діти...
Цей Мінотавр. Він був людино-бик.
Лякало всіх страховисько погане.
За вбитого, щоб вгамувати гнів,
Приносили у жертву афіняни
Щороку кращих дочок і синів.
Син Посейдона, пасинок Егея**,
Тесей-герой повстав супроти зла.
Помірятися силою своєю
Із Мінотавром доля повела.
Він під землею жив у лабіринті,
І жертви, як заходили туди -
Ніхто назад із них не міг вже вийти -
Такі були заплутані ходи.
В Тесея закохалась Аріадна -
Чарівна й мудра Міноса донька.
Дала меча й клубок ниток доладний,
Щоб з лабіринту шлях він відшукав.
І прив’язав до каменя ті ниті,
Пішов, клубок розмотуючи вниз.
І у двобої злім, несамовитім
Він Мінотавру голову розніс.
Чудовисько завмерло страхітливе.
І залунав у лабіринті сміх.
І нитка Аріадни чарівлива
На світло денне вивела усіх,
Кого дали у жертву Мінотавру...
Стелився шлях із Криту до Афін...
На нім Тесея не чекали лаври,
Зазнав лиш горя у дорозі він.
На острів Наксос прибули одначе.
Про Аріадну вістку хтось приніс -
Бог Зевс в дружини іншому призначив...
Щасливець не Тесей — бог Діоніс!
Вітрила чорні в розпачі змінити
На білі наш герой забув тоді,
Як переможцем вернеться із Криту —
Просив так пасинка Егей, в біді
В зелені хвилі кинувся із горя,
Тесей утратив батька рано так.
Шанують його пам’ять греки. Море
Егейським стало зватися відтак!
*Так оберігають статуї у “Софіївці” від морозу, снігу і дощу.
**Егей — афінський цар.
3 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)
Але громада каменів оця
Символізує лабіринт на Криті -
Така відкритість — дуже до лиця.
Як у живих, в цих каменів душа є,
Мов гурт відпочиваючих тварин.
Їх сніг і дощ, і лід лиш прикрашають...
Чи збоку глянь, чи знизу, чи згори...
Це — за легендою — застиглі гори.
Між них — покручені, вузькі ходи.
І можна заблукать — собі на горе,
І страшно людям йти було сюди.
На Криті правив Мінос — цар премудрий,
Торгівлею нажив чимало він.
Та горя завдали афінські люди -
У Аттиці його загинув син.
Він іншого спромігся породити,
Обставинам коритися не звик.
Та різними на світ приходять діти...
Цей Мінотавр. Він був людино-бик.
Лякало всіх страховисько погане.
За вбитого, щоб вгамувати гнів,
Приносили у жертву афіняни
Щороку кращих дочок і синів.
Син Посейдона, пасинок Егея**,
Тесей-герой повстав супроти зла.
Помірятися силою своєю
Із Мінотавром доля повела.
Він під землею жив у лабіринті,
І жертви, як заходили туди -
Ніхто назад із них не міг вже вийти -
Такі були заплутані ходи.
В Тесея закохалась Аріадна -
Чарівна й мудра Міноса донька.
Дала меча й клубок ниток доладний,
Щоб з лабіринту шлях він відшукав.
І прив’язав до каменя ті ниті,
Пішов, клубок розмотуючи вниз.
І у двобої злім, несамовитім
Він Мінотавру голову розніс.
Чудовисько завмерло страхітливе.
І залунав у лабіринті сміх.
І нитка Аріадни чарівлива
На світло денне вивела усіх,
Кого дали у жертву Мінотавру...
Стелився шлях із Криту до Афін...
На нім Тесея не чекали лаври,
Зазнав лиш горя у дорозі він.
На острів Наксос прибули одначе.
Про Аріадну вістку хтось приніс -
Бог Зевс в дружини іншому призначив...
Щасливець не Тесей — бог Діоніс!
Вітрила чорні в розпачі змінити
На білі наш герой забув тоді,
Як переможцем вернеться із Криту —
Просив так пасинка Егей, в біді
В зелені хвилі кинувся із горя,
Тесей утратив батька рано так.
Шанують його пам’ять греки. Море
Егейським стало зватися відтак!
*Так оберігають статуї у “Софіївці” від морозу, снігу і дощу.
**Егей — афінський цар.
3 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
