ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.23
06:18
Через стишену дорогу
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
2026.04.22
21:23
направду побоку хто й що про це помислить
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
2026.04.22
16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
2026.04.22
15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
2026.04.22
14:43
Співають пісень вовки,
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом хоч якоїсь дози.
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом хоч якоїсь дози.
2026.04.22
07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
2026.04.22
05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Із циклу
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із циклу
У холоди всі статуї накриті*...
Але громада каменів оця
Символізує лабіринт на Криті -
Така відкритість — дуже до лиця.
Як у живих, в цих каменів душа є,
Мов гурт відпочиваючих тварин.
Їх сніг і дощ, і лід лиш прикрашають...
Чи збоку глянь, чи знизу, чи згори...
Це — за легендою — застиглі гори.
Між них — покручені, вузькі ходи.
І можна заблукать — собі на горе,
І страшно людям йти було сюди.
На Криті правив Мінос — цар премудрий,
Торгівлею нажив чимало він.
Та горя завдали афінські люди -
У Аттиці його загинув син.
Він іншого спромігся породити,
Обставинам коритися не звик.
Та різними на світ приходять діти...
Цей Мінотавр. Він був людино-бик.
Лякало всіх страховисько погане.
За вбитого, щоб вгамувати гнів,
Приносили у жертву афіняни
Щороку кращих дочок і синів.
Син Посейдона, пасинок Егея**,
Тесей-герой повстав супроти зла.
Помірятися силою своєю
Із Мінотавром доля повела.
Він під землею жив у лабіринті,
І жертви, як заходили туди -
Ніхто назад із них не міг вже вийти -
Такі були заплутані ходи.
В Тесея закохалась Аріадна -
Чарівна й мудра Міноса донька.
Дала меча й клубок ниток доладний,
Щоб з лабіринту шлях він відшукав.
І прив’язав до каменя ті ниті,
Пішов, клубок розмотуючи вниз.
І у двобої злім, несамовитім
Він Мінотавру голову розніс.
Чудовисько завмерло страхітливе.
І залунав у лабіринті сміх.
І нитка Аріадни чарівлива
На світло денне вивела усіх,
Кого дали у жертву Мінотавру...
Стелився шлях із Криту до Афін...
На нім Тесея не чекали лаври,
Зазнав лиш горя у дорозі він.
На острів Наксос прибули одначе.
Про Аріадну вістку хтось приніс -
Бог Зевс в дружини іншому призначив...
Щасливець не Тесей — бог Діоніс!
Вітрила чорні в розпачі змінити
На білі наш герой забув тоді,
Як переможцем вернеться із Криту —
Просив так пасинка Егей, в біді
В зелені хвилі кинувся із горя,
Тесей утратив батька рано так.
Шанують його пам’ять греки. Море
Егейським стало зватися відтак!
*Так оберігають статуї у “Софіївці” від морозу, снігу і дощу.
**Егей — афінський цар.
3 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)
Але громада каменів оця
Символізує лабіринт на Криті -
Така відкритість — дуже до лиця.
Як у живих, в цих каменів душа є,
Мов гурт відпочиваючих тварин.
Їх сніг і дощ, і лід лиш прикрашають...
Чи збоку глянь, чи знизу, чи згори...
Це — за легендою — застиглі гори.
Між них — покручені, вузькі ходи.
І можна заблукать — собі на горе,
І страшно людям йти було сюди.
На Криті правив Мінос — цар премудрий,
Торгівлею нажив чимало він.
Та горя завдали афінські люди -
У Аттиці його загинув син.
Він іншого спромігся породити,
Обставинам коритися не звик.
Та різними на світ приходять діти...
Цей Мінотавр. Він був людино-бик.
Лякало всіх страховисько погане.
За вбитого, щоб вгамувати гнів,
Приносили у жертву афіняни
Щороку кращих дочок і синів.
Син Посейдона, пасинок Егея**,
Тесей-герой повстав супроти зла.
Помірятися силою своєю
Із Мінотавром доля повела.
Він під землею жив у лабіринті,
І жертви, як заходили туди -
Ніхто назад із них не міг вже вийти -
Такі були заплутані ходи.
В Тесея закохалась Аріадна -
Чарівна й мудра Міноса донька.
Дала меча й клубок ниток доладний,
Щоб з лабіринту шлях він відшукав.
І прив’язав до каменя ті ниті,
Пішов, клубок розмотуючи вниз.
І у двобої злім, несамовитім
Він Мінотавру голову розніс.
Чудовисько завмерло страхітливе.
І залунав у лабіринті сміх.
І нитка Аріадни чарівлива
На світло денне вивела усіх,
Кого дали у жертву Мінотавру...
Стелився шлях із Криту до Афін...
На нім Тесея не чекали лаври,
Зазнав лиш горя у дорозі він.
На острів Наксос прибули одначе.
Про Аріадну вістку хтось приніс -
Бог Зевс в дружини іншому призначив...
Щасливець не Тесей — бог Діоніс!
Вітрила чорні в розпачі змінити
На білі наш герой забув тоді,
Як переможцем вернеться із Криту —
Просив так пасинка Егей, в біді
В зелені хвилі кинувся із горя,
Тесей утратив батька рано так.
Шанують його пам’ять греки. Море
Егейським стало зватися відтак!
*Так оберігають статуї у “Софіївці” від морозу, снігу і дощу.
**Егей — афінський цар.
3 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1152 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1152 seconds