«He stood among a crowd at Dromahair,
His heart hung all upon a silken dress,
And he had known at last some tenderness,
Before earth took him to her stony care…»

(William Butler Yeats)

Я стою серед селища,
Мурованого з кавалків білого неба,
З шматочків жовто-сірої тверді,
Яку придумав бородатий друїд,
Серед селища, яке пахне вересом та картоплею,
Я бачив:
В селищі Дромахар
Засмутилась людина, що продавала яблука –
Оті червоні яблука, які смакував Адам,
Які звисали гронами в саду предковічному,
Що посадив бородатий друїд
Вчора.
Я шукав руїни замку вождів клану О’Рурк,
Шукав, але не знаходив,
Дивився, але бачив лиш тіні –
Тіні, які зникали в синіх очах людини,
Яка продавала яблука,
Які смакував Адам:
Може він теж був ірландцем?
Бо хто може ще так здивуватись,
Так не повірити – очевидному,
Так захотіти заснути
Серед вітряних пагорбів,
Що назавжди поросли вересом,
На яких ніхто і ніколи
Не посадить
Сад.