O, nie wracay, nie wracay, tylko dłonie złóz
Do modlitwy za wszystkich, co cię nie kochali.
Bolesław Leśmian

«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – обізвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Вона отак приворожила?
А що як вигадка?
Нам стільки отроцтво лиша на згадку...»
«Не вигадка.
Він звіривсь їй сьогодні. Вперше.
Вона не дивувала, що так нескладно говорив.
Чекала терпеливо.
Знала, що над словами був уже не владен».
«І що ж він попросив?»
«Щоб не зникала.
Голосом бодай являлась».

P.S.
Ніким не чутий діалог.
Кардіограма ще одна кохання.