Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег.
От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапив на течію.
Первернувсь зі спини на живіт і почав вигрібатись. І знесилів, бо не просунувсь ні на метр. І злякався, що не впорається самотужки. І почав лементувати, благаючи допомогти.
Тим паче, що якраз нагодився чоловік, котрий неспішно прогулювався берегом.
Але почувши одчайдушний крик і побачивши, як борсається хлопчисько, замість кинутись прожогом у воду, почав наставляти тонучого: без батьків у воду не заходити, триматися тільки берега, тим паче, як не вмієш до пуття плавати.
А потерпілець тим часом, мало не захлинаючись, кричав: «Допоможіть!»
Мораліст начебто й не чув і пpодовжував верзти свою нудоту...
...Хвалити Господа, нагодивсь юнак, котрий без зайвих слів кинувсь у воду і врятував одчайдуха.

Р.S.
Потік словесний без роботи