Казка про Ніч і сову
Чорноока Ніч була темною-темною, бо сумувала. Коли вона стомилася журитися, то дістала фарби й почала малювати величезні яскраві зорі. Від них небо засяяло і стало Ніченці веселіше. Те сяйво опустилося до землі й Нічка відразу стала ясною красунею . Тепер було видно все довкола, навіть маленьку хатинку поблизу великого старезного дерева. Тоді Нічка підійшла до неї, заглянула через віконце і побачила як у ліжечку солодко спить дівчинка. «Я її розбуджу, буде мені веселіше. Не нудьгуватиму на самоті»,- подумала чорноока і вже збиралася от-от здійснити свій задум та раптом відчула , що хтось на неї дуже пильно дивиться. Вона швидко обернулася і завмерла. На великому дереві, що росло біля хатинки сиділа мудра сова та лупала на неї своїми очима. Так, наче запрошувала сісти поруч. Нічка умостилася біля неї і вони довго вели розмову. Сова була дуже доброю і багато чого пізнала в житті. Зокрема те, як важливо дбати про оточуючих, а не лише про себе. «Піклування про когось, Ніченько, робить наше існування барвистим, наповнює його справжнім сенсом. Той, хто дбає про інших зовсім не має часу на смуток. Він завжди задоволений від того, що комусь добре. Турбота змінює світ на краще», — говорила вона Нічці, якій ці розмови були ой як до вподоби. Тепер та завжди приходила до сови і вони, зручненько умощуючись на розлогих вітах дерева, досхочу розмовляли. Ніченька аж дивувалася, що колись лише заради забави хотіла перервати солодкий сон маленької дівчинки… Зрештою, коли досвідчена сова впевнилася в добрих намірах Ночі, то навіть відвела її до казкового чудесного лісу. Яка то краса! Уявіть собі,там ростуть височені розлогі ялини і на кожній з них сидить дуже добра і мудра сова…
Нараз Ніченька знову поспішала до своєї подруги та коли умостилася поруч, то помітила, що та стривожена й аж ніяк не налаштована до розмови. Минав час, а сова все сиділа мовчки і дивилися на будинок. «Щось коїться», - вже стурбовано подумала чорноока подруга й подалася до хатинки. Коли вона наблизилася до помешкання, то побачила ,що у віконці стоїть дівча. По змореному її личку Нічка здогадалася, що дівчинці аж ніяк не вдається заснути. «Ось чому сова сумує, — подумала Ніченька, — бо вона нічим не може зарадити, тому відчуває себе безсилою». Тоді вона обережно зайшла в помешкання, обійняла дівчатко й понесла її до ліжечка, накрила легкою ковдрою і заспівала одну зі своїх найулюбленіших колискових. Дівча солодко заснуло. А Нічка хутко піднялася на гілку дерева до сови. Тепер вже вона повчала птаха. «Ти не самотня. Ми –друзі, а справжній друг завжди прийде на поміч. Твої турботи – це і мої турботи. У друзів смуток ділиться на двох і тому стає удвічі меншим, а радість , навпаки, множиться на два, і від того удвічі зростає. Разом ми зможемо подолати всі труднощі . А ще, мені так приємно піклуватися про когось!» Сова задоволено слухала й гугукала в знак погодження …
Тепер частенько вночі чути гугукання сови і шепіт Ніченьки, адже вони так добре розуміють одне одного. «А дівчинка? Як там дівчинка?"— запитаєте ви. А дівчатко солодко спить . І їй часто сниться, що вона має справжніх відданих друзів: добру мудру сову та чорнооку лагідну красуню Нічку, яка малює зірки на небі, а потім про щось довго-довго розмовляє з птахом. І вони щоночі сидять на вітах старого дуба поблизу її оселі.