Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Дем'янюк /
Проза
Про Ніч і сову
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про Ніч і сову
Казка про Ніч і сову
Чорноока Ніч була темною-темною, бо сумувала. Коли вона стомилася журитися, то дістала фарби й почала малювати величезні яскраві зорі. Від них небо засяяло і стало Ніченці веселіше. Те сяйво опустилося до землі й Нічка відразу стала ясною красунею . Тепер було видно все довкола, навіть маленьку хатинку поблизу великого старезного дерева. Тоді Нічка підійшла до неї, заглянула через віконце і побачила як у ліжечку солодко спить дівчинка. «Я її розбуджу, буде мені веселіше. Не нудьгуватиму на самоті»,- подумала чорноока і вже збиралася от-от здійснити свій задум та раптом відчула , що хтось на неї дуже пильно дивиться. Вона швидко обернулася і завмерла. На великому дереві, що росло біля хатинки сиділа мудра сова та лупала на неї своїми очима. Так, наче запрошувала сісти поруч. Нічка умостилася біля неї і вони довго вели розмову. Сова була дуже доброю і багато чого пізнала в житті. Зокрема те, як важливо дбати про оточуючих, а не лише про себе. «Піклування про когось, Ніченько, робить наше існування барвистим, наповнює його справжнім сенсом. Той, хто дбає про інших зовсім не має часу на смуток. Він завжди задоволений від того, що комусь добре. Турбота змінює світ на краще», — говорила вона Нічці, якій ці розмови були ой як до вподоби. Тепер та завжди приходила до сови і вони, зручненько умощуючись на розлогих вітах дерева, досхочу розмовляли. Ніченька аж дивувалася, що колись лише заради забави хотіла перервати солодкий сон маленької дівчинки… Зрештою, коли досвідчена сова впевнилася в добрих намірах Ночі, то навіть відвела її до казкового чудесного лісу. Яка то краса! Уявіть собі,там ростуть височені розлогі ялини і на кожній з них сидить дуже добра і мудра сова…
Нараз Ніченька знову поспішала до своєї подруги та коли умостилася поруч, то помітила, що та стривожена й аж ніяк не налаштована до розмови. Минав час, а сова все сиділа мовчки і дивилися на будинок. «Щось коїться», - вже стурбовано подумала чорноока подруга й подалася до хатинки. Коли вона наблизилася до помешкання, то побачила ,що у віконці стоїть дівча. По змореному її личку Нічка здогадалася, що дівчинці аж ніяк не вдається заснути. «Ось чому сова сумує, — подумала Ніченька, — бо вона нічим не може зарадити, тому відчуває себе безсилою». Тоді вона обережно зайшла в помешкання, обійняла дівчатко й понесла її до ліжечка, накрила легкою ковдрою і заспівала одну зі своїх найулюбленіших колискових. Дівча солодко заснуло. А Нічка хутко піднялася на гілку дерева до сови. Тепер вже вона повчала птаха. «Ти не самотня. Ми –друзі, а справжній друг завжди прийде на поміч. Твої турботи – це і мої турботи. У друзів смуток ділиться на двох і тому стає удвічі меншим, а радість , навпаки, множиться на два, і від того удвічі зростає. Разом ми зможемо подолати всі труднощі . А ще, мені так приємно піклуватися про когось!» Сова задоволено слухала й гугукала в знак погодження …
Тепер частенько вночі чути гугукання сови і шепіт Ніченьки, адже вони так добре розуміють одне одного. «А дівчинка? Як там дівчинка?"— запитаєте ви. А дівчатко солодко спить . І їй часто сниться, що вона має справжніх відданих друзів: добру мудру сову та чорнооку лагідну красуню Нічку, яка малює зірки на небі, а потім про щось довго-довго розмовляє з птахом. І вони щоночі сидять на вітах старого дуба поблизу її оселі.
Чорноока Ніч була темною-темною, бо сумувала. Коли вона стомилася журитися, то дістала фарби й почала малювати величезні яскраві зорі. Від них небо засяяло і стало Ніченці веселіше. Те сяйво опустилося до землі й Нічка відразу стала ясною красунею . Тепер було видно все довкола, навіть маленьку хатинку поблизу великого старезного дерева. Тоді Нічка підійшла до неї, заглянула через віконце і побачила як у ліжечку солодко спить дівчинка. «Я її розбуджу, буде мені веселіше. Не нудьгуватиму на самоті»,- подумала чорноока і вже збиралася от-от здійснити свій задум та раптом відчула , що хтось на неї дуже пильно дивиться. Вона швидко обернулася і завмерла. На великому дереві, що росло біля хатинки сиділа мудра сова та лупала на неї своїми очима. Так, наче запрошувала сісти поруч. Нічка умостилася біля неї і вони довго вели розмову. Сова була дуже доброю і багато чого пізнала в житті. Зокрема те, як важливо дбати про оточуючих, а не лише про себе. «Піклування про когось, Ніченько, робить наше існування барвистим, наповнює його справжнім сенсом. Той, хто дбає про інших зовсім не має часу на смуток. Він завжди задоволений від того, що комусь добре. Турбота змінює світ на краще», — говорила вона Нічці, якій ці розмови були ой як до вподоби. Тепер та завжди приходила до сови і вони, зручненько умощуючись на розлогих вітах дерева, досхочу розмовляли. Ніченька аж дивувалася, що колись лише заради забави хотіла перервати солодкий сон маленької дівчинки… Зрештою, коли досвідчена сова впевнилася в добрих намірах Ночі, то навіть відвела її до казкового чудесного лісу. Яка то краса! Уявіть собі,там ростуть височені розлогі ялини і на кожній з них сидить дуже добра і мудра сова…
Нараз Ніченька знову поспішала до своєї подруги та коли умостилася поруч, то помітила, що та стривожена й аж ніяк не налаштована до розмови. Минав час, а сова все сиділа мовчки і дивилися на будинок. «Щось коїться», - вже стурбовано подумала чорноока подруга й подалася до хатинки. Коли вона наблизилася до помешкання, то побачила ,що у віконці стоїть дівча. По змореному її личку Нічка здогадалася, що дівчинці аж ніяк не вдається заснути. «Ось чому сова сумує, — подумала Ніченька, — бо вона нічим не може зарадити, тому відчуває себе безсилою». Тоді вона обережно зайшла в помешкання, обійняла дівчатко й понесла її до ліжечка, накрила легкою ковдрою і заспівала одну зі своїх найулюбленіших колискових. Дівча солодко заснуло. А Нічка хутко піднялася на гілку дерева до сови. Тепер вже вона повчала птаха. «Ти не самотня. Ми –друзі, а справжній друг завжди прийде на поміч. Твої турботи – це і мої турботи. У друзів смуток ділиться на двох і тому стає удвічі меншим, а радість , навпаки, множиться на два, і від того удвічі зростає. Разом ми зможемо подолати всі труднощі . А ще, мені так приємно піклуватися про когось!» Сова задоволено слухала й гугукала в знак погодження …
Тепер частенько вночі чути гугукання сови і шепіт Ніченьки, адже вони так добре розуміють одне одного. «А дівчинка? Як там дівчинка?"— запитаєте ви. А дівчатко солодко спить . І їй часто сниться, що вона має справжніх відданих друзів: добру мудру сову та чорнооку лагідну красуню Нічку, яка малює зірки на небі, а потім про щось довго-довго розмовляє з птахом. І вони щоночі сидять на вітах старого дуба поблизу її оселі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
