Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.17
20:04
Напекла ти пирогів.
Всі пухнастенькі такі.
Цей із сиром, цей з укропом.
Ні, нема таких в Європі.
Таж і на Святій Землі
Пирожки чомсь замалі.
А от в нашій Україні
Пирожки в кожній родині
Всі пухнастенькі такі.
Цей із сиром, цей з укропом.
Ні, нема таких в Європі.
Таж і на Святій Землі
Пирожки чомсь замалі.
А от в нашій Україні
Пирожки в кожній родині
2026.08.17
19:06
хоч не упевнений
а все блукав би знаєш
світ заочі
стежками або так
абищо не шукаючи
бездарно
між стін байдужих
серед вуличних собак
а все блукав би знаєш
світ заочі
стежками або так
абищо не шукаючи
бездарно
між стін байдужих
серед вуличних собак
2026.08.17
13:49
Не віриться, що нині понеділок
І невгамовна, вічна суєта.
Біжить юрба, як зграя жвавих білок.
Тривога окуповує міста.
Цей вічний, нескінченній понеділок
Простягся на долонях самоти.
Крізь хащі міста, як новітній Ділан,
Ідеш кудись без ясної мети.
І невгамовна, вічна суєта.
Біжить юрба, як зграя жвавих білок.
Тривога окуповує міста.
Цей вічний, нескінченній понеділок
Простягся на долонях самоти.
Крізь хащі міста, як новітній Ділан,
Ідеш кудись без ясної мети.
2026.08.17
13:41
Де забагато аґрусу між згаяних
Алегоричність притаманна всім,
В апартаментах лицарів незайманих,
Де на бандурах висохлий зефір
І …ніч тримає ворона над прірвою,
А прірва прикидається бузком,
Густими полуничними сиропами,
Алегоричність притаманна всім,
В апартаментах лицарів незайманих,
Де на бандурах висохлий зефір
І …ніч тримає ворона над прірвою,
А прірва прикидається бузком,
Густими полуничними сиропами,
2026.08.17
13:31
Штучний інтелект порахував інтелектуалів поштучно.
Спершу отримав гарбуза, а потім ще й дістав на горіхи.
Із зони комфорту потрапив просто на зону.
Меланхолік помітив пожежу на горищі і відреагував по-філософському: «Гори ще…»
Проблеми із го
2026.08.17
11:48
Ранку раночку, ти як брат мені.
Тихо дзенькає еСеМеС.
Ніч лякала - для серця матиме
Сотні жал і десятки лез.
Нахвалялася, все те гамузом
В сон розірваний зажене.
Закровавиться страху галасом
Тихо дзенькає еСеМеС.
Ніч лякала - для серця матиме
Сотні жал і десятки лез.
Нахвалялася, все те гамузом
В сон розірваний зажене.
Закровавиться страху галасом
2026.08.17
10:23
Золоте сонце Егейського моря повільно занурювалося у воду, заливаючи передвечірнім світлом Ефес – одне з найвеличніших міст античного світу. З висоти пташиного лету воно здавалося розкішним мармуровим килимом, розгорнутим між зеленими пагорбами та гамірно
2026.08.17
09:07
Стрибнути вище голови
не вимагайте, люди.
В моїй ви шкурі не були,
не розтинали груди.
Та не пройшли моїх доріг,
нудотних хімій сорок.
Я бачила кривавий сніг
не вимагайте, люди.
В моїй ви шкурі не були,
не розтинали груди.
Та не пройшли моїх доріг,
нудотних хімій сорок.
Я бачила кривавий сніг
2026.08.17
06:45
Хоча іще квітують квіти
І сонцем повняться плоди, -
Уже тепла позбувся вітер,
А я менш пріє від ходи.
Уже геть зовсім непрозора
Поза рікою далечінь, -
Вже гублять листя осокори
І я лисію не один.
І сонцем повняться плоди, -
Уже тепла позбувся вітер,
А я менш пріє від ходи.
Уже геть зовсім непрозора
Поза рікою далечінь, -
Вже гублять листя осокори
І я лисію не один.
2026.08.16
23:54
Гріховна та недосконала
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
2026.08.16
23:10
Збирала в пригорщі слова,
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
2026.08.16
21:37
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Терен у полум”
2026.08.16
21:21
Нічого і я не читатиму –
Ні батькового, ні материнського.
Скажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
Тож будьмо відверто тверезими
Ні батькового, ні материнського.
Скажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
Тож будьмо відверто тверезими
2026.08.16
19:58
як ми сиділи на трибуні
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
2026.08.16
19:03
У Києві, москалів тим щоб подратувати,
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
2026.08.16
18:41
Розпалився конюх у кошарі,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Уривок із моєї книги "До сьомого коліна"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривок із моєї книги "До сьомого коліна"
17 січня 1999 року я сиділа в купе київського потяга, чекаючи відправлення. Раптом відкриваються двері і заходить високий чоловік. Він привітався і сказав, що ми вже їдемо, на що я відповіла, що ще стоїмо.
Я дивилася у вікно, а чоловік повільно роздягався і привітно щось говорив. Я не слухала його, тільки кивала головою. Коли ми нарешті поїхали, то він вийшов із купе. Провідник приніс чай і коли ми пили його, то мій сусід по купе весь час говорив, начебто боявся, що як замовкне, то я кудись подінуся.
Після чаю ми лягли відпочивати і він розповідав про родину, дітей, роботу. У мене закривались очі, а він все говорив. Такого ще зі мною не було.
Вранці він попросив мій домашній телефон, я назвала йому номер. Потім він вирішив провести мене до тролейбусної зупинки і попросив про зустріч о 16 годині біля метро «Хрещатик».
Я закінчила того дня справи рано і в призначений час прийшла на місце зустрічі. Він з’явився вчасно і запропонував повечеряти разом. Поряд було кафе і ми зайшли туди…
З того все почалося. Я була вільна, а він одружений на жінці, заміну якій шукав усе життя. Вона не готувала їсти ні йому, ні дітям, не прибирала, не слідкувала за ним. Вони проживали самотність удвох.
У його київської сестри був день народження 18 січня, так от він прийшов до неї пізно ввечері, перед цим домовившись зі мною, що прийде завтра на вокзал провести мене. І не прийшов. Проспав.
Я приїхала додому, в Харків. Пройшло два тижні з часу мого повернення з Києва. Одного вечора ми з подругою сиділи у мене на кухні і раптом задзвонив телефон. Я попросила підняти слухавку, а там якийсь Павло Сергійович питав мене. Я сказала подрузі, що не знаю такої людини. У мене погана пам’ять на імена. А при знайомстві Павло назвав своє ім’я, та я не запам’ятала його. Він передзвонив удруге і тоді вже ми почали говорити…
Він закохався так, що не давав мені спокою ні вдень, ні вночі. Телефонував о п’ятій ранку, читав вірші, просив зустрічей. Коли я ішла з роботи по тротуару, то він їхав поряд в автомобілі, бо я не сідала до нього в машину. Оце продовжувалося десь півроку. Я уже сама чекала його дзвінків, інколи провокувала його на зустрічі.
Я почала невтримно писати вірші. Вони рікою лилися і я вже не могла зупинитися. Павло був одружений, але не зважав на це. Мені подобався цей веселий красивий талановитий чоловік, який був директором підприємства, кандидатом технічних наук, грав на гітарі, фортеп’яно, писав пісні, вірші, оповідання. З ним було неймовірно цікаво і не хотілося розлучатися.
Коли Павло пішов з родини і жив окремо, то він запропонував мені стати його дружиною. Я згодилася і 15 червня 2002 року ми побралися. Купили будинок і відремонтувавши його, жили у злагоді і любові разом з моєю матусею.
За час, коли ми були щасливою родиною, я видала п’ять поетичних збірок, за одну з них отримала міжнародну літературну премію Нью-Йоркського університету у 2007 році, також у 2008 році в Києві було відкрито Меморіал жертв Голодомору, де на одній із мармурових плит викарбувана строфа з моєї поеми «Голодомор».
Іще у 2007 році я отримала звання Заслуженого діяча мистецтв України. Отакими плідними для мене були 2007-2008 роки.
З 2005 року мене обрали очільником Харківського обласного відділення всеукраїнського Конгресу української інтелігенції і радником губернатора Авакова А. А.
На харківському «Радіо Слобожанщини» я десять років вела авторську програму «Поетичний зорепад», де пропагувала українську поезію. Багато виступала на телебаченні.
З виступами об’їздила міста і села країни, побувала на гастролях у Прибалтиці – Ризі, Талліні. Фестивалі, концерти, виступи, майдани…
Життя іде, але вже без коханого, який 21 січня 2011 року пішов у засвіти.
Я дивилася у вікно, а чоловік повільно роздягався і привітно щось говорив. Я не слухала його, тільки кивала головою. Коли ми нарешті поїхали, то він вийшов із купе. Провідник приніс чай і коли ми пили його, то мій сусід по купе весь час говорив, начебто боявся, що як замовкне, то я кудись подінуся.
Після чаю ми лягли відпочивати і він розповідав про родину, дітей, роботу. У мене закривались очі, а він все говорив. Такого ще зі мною не було.
Вранці він попросив мій домашній телефон, я назвала йому номер. Потім він вирішив провести мене до тролейбусної зупинки і попросив про зустріч о 16 годині біля метро «Хрещатик».
Я закінчила того дня справи рано і в призначений час прийшла на місце зустрічі. Він з’явився вчасно і запропонував повечеряти разом. Поряд було кафе і ми зайшли туди…
З того все почалося. Я була вільна, а він одружений на жінці, заміну якій шукав усе життя. Вона не готувала їсти ні йому, ні дітям, не прибирала, не слідкувала за ним. Вони проживали самотність удвох.
У його київської сестри був день народження 18 січня, так от він прийшов до неї пізно ввечері, перед цим домовившись зі мною, що прийде завтра на вокзал провести мене. І не прийшов. Проспав.
Я приїхала додому, в Харків. Пройшло два тижні з часу мого повернення з Києва. Одного вечора ми з подругою сиділи у мене на кухні і раптом задзвонив телефон. Я попросила підняти слухавку, а там якийсь Павло Сергійович питав мене. Я сказала подрузі, що не знаю такої людини. У мене погана пам’ять на імена. А при знайомстві Павло назвав своє ім’я, та я не запам’ятала його. Він передзвонив удруге і тоді вже ми почали говорити…
Він закохався так, що не давав мені спокою ні вдень, ні вночі. Телефонував о п’ятій ранку, читав вірші, просив зустрічей. Коли я ішла з роботи по тротуару, то він їхав поряд в автомобілі, бо я не сідала до нього в машину. Оце продовжувалося десь півроку. Я уже сама чекала його дзвінків, інколи провокувала його на зустрічі.
Я почала невтримно писати вірші. Вони рікою лилися і я вже не могла зупинитися. Павло був одружений, але не зважав на це. Мені подобався цей веселий красивий талановитий чоловік, який був директором підприємства, кандидатом технічних наук, грав на гітарі, фортеп’яно, писав пісні, вірші, оповідання. З ним було неймовірно цікаво і не хотілося розлучатися.
Коли Павло пішов з родини і жив окремо, то він запропонував мені стати його дружиною. Я згодилася і 15 червня 2002 року ми побралися. Купили будинок і відремонтувавши його, жили у злагоді і любові разом з моєю матусею.
За час, коли ми були щасливою родиною, я видала п’ять поетичних збірок, за одну з них отримала міжнародну літературну премію Нью-Йоркського університету у 2007 році, також у 2008 році в Києві було відкрито Меморіал жертв Голодомору, де на одній із мармурових плит викарбувана строфа з моєї поеми «Голодомор».
Іще у 2007 році я отримала звання Заслуженого діяча мистецтв України. Отакими плідними для мене були 2007-2008 роки.
З 2005 року мене обрали очільником Харківського обласного відділення всеукраїнського Конгресу української інтелігенції і радником губернатора Авакова А. А.
На харківському «Радіо Слобожанщини» я десять років вела авторську програму «Поетичний зорепад», де пропагувала українську поезію. Багато виступала на телебаченні.
З виступами об’їздила міста і села країни, побувала на гастролях у Прибалтиці – Ризі, Талліні. Фестивалі, концерти, виступи, майдани…
Життя іде, але вже без коханого, який 21 січня 2011 року пішов у засвіти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
