Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Уривок із моєї книги "До сьомого коліна"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривок із моєї книги "До сьомого коліна"
17 січня 1999 року я сиділа в купе київського потяга, чекаючи відправлення. Раптом відкриваються двері і заходить високий чоловік. Він привітався і сказав, що ми вже їдемо, на що я відповіла, що ще стоїмо.
Я дивилася у вікно, а чоловік повільно роздягався і привітно щось говорив. Я не слухала його, тільки кивала головою. Коли ми нарешті поїхали, то він вийшов із купе. Провідник приніс чай і коли ми пили його, то мій сусід по купе весь час говорив, начебто боявся, що як замовкне, то я кудись подінуся.
Після чаю ми лягли відпочивати і він розповідав про родину, дітей, роботу. У мене закривались очі, а він все говорив. Такого ще зі мною не було.
Вранці він попросив мій домашній телефон, я назвала йому номер. Потім він вирішив провести мене до тролейбусної зупинки і попросив про зустріч о 16 годині біля метро «Хрещатик».
Я закінчила того дня справи рано і в призначений час прийшла на місце зустрічі. Він з’явився вчасно і запропонував повечеряти разом. Поряд було кафе і ми зайшли туди…
З того все почалося. Я була вільна, а він одружений на жінці, заміну якій шукав усе життя. Вона не готувала їсти ні йому, ні дітям, не прибирала, не слідкувала за ним. Вони проживали самотність удвох.
У його київської сестри був день народження 18 січня, так от він прийшов до неї пізно ввечері, перед цим домовившись зі мною, що прийде завтра на вокзал провести мене. І не прийшов. Проспав.
Я приїхала додому, в Харків. Пройшло два тижні з часу мого повернення з Києва. Одного вечора ми з подругою сиділи у мене на кухні і раптом задзвонив телефон. Я попросила підняти слухавку, а там якийсь Павло Сергійович питав мене. Я сказала подрузі, що не знаю такої людини. У мене погана пам’ять на імена. А при знайомстві Павло назвав своє ім’я, та я не запам’ятала його. Він передзвонив удруге і тоді вже ми почали говорити…
Він закохався так, що не давав мені спокою ні вдень, ні вночі. Телефонував о п’ятій ранку, читав вірші, просив зустрічей. Коли я ішла з роботи по тротуару, то він їхав поряд в автомобілі, бо я не сідала до нього в машину. Оце продовжувалося десь півроку. Я уже сама чекала його дзвінків, інколи провокувала його на зустрічі.
Я почала невтримно писати вірші. Вони рікою лилися і я вже не могла зупинитися. Павло був одружений, але не зважав на це. Мені подобався цей веселий красивий талановитий чоловік, який був директором підприємства, кандидатом технічних наук, грав на гітарі, фортеп’яно, писав пісні, вірші, оповідання. З ним було неймовірно цікаво і не хотілося розлучатися.
Коли Павло пішов з родини і жив окремо, то він запропонував мені стати його дружиною. Я згодилася і 15 червня 2002 року ми побралися. Купили будинок і відремонтувавши його, жили у злагоді і любові разом з моєю матусею.
За час, коли ми були щасливою родиною, я видала п’ять поетичних збірок, за одну з них отримала міжнародну літературну премію Нью-Йоркського університету у 2007 році, також у 2008 році в Києві було відкрито Меморіал жертв Голодомору, де на одній із мармурових плит викарбувана строфа з моєї поеми «Голодомор».
Іще у 2007 році я отримала звання Заслуженого діяча мистецтв України. Отакими плідними для мене були 2007-2008 роки.
З 2005 року мене обрали очільником Харківського обласного відділення всеукраїнського Конгресу української інтелігенції і радником губернатора Авакова А. А.
На харківському «Радіо Слобожанщини» я десять років вела авторську програму «Поетичний зорепад», де пропагувала українську поезію. Багато виступала на телебаченні.
З виступами об’їздила міста і села країни, побувала на гастролях у Прибалтиці – Ризі, Талліні. Фестивалі, концерти, виступи, майдани…
Життя іде, але вже без коханого, який 21 січня 2011 року пішов у засвіти.
Я дивилася у вікно, а чоловік повільно роздягався і привітно щось говорив. Я не слухала його, тільки кивала головою. Коли ми нарешті поїхали, то він вийшов із купе. Провідник приніс чай і коли ми пили його, то мій сусід по купе весь час говорив, начебто боявся, що як замовкне, то я кудись подінуся.
Після чаю ми лягли відпочивати і він розповідав про родину, дітей, роботу. У мене закривались очі, а він все говорив. Такого ще зі мною не було.
Вранці він попросив мій домашній телефон, я назвала йому номер. Потім він вирішив провести мене до тролейбусної зупинки і попросив про зустріч о 16 годині біля метро «Хрещатик».
Я закінчила того дня справи рано і в призначений час прийшла на місце зустрічі. Він з’явився вчасно і запропонував повечеряти разом. Поряд було кафе і ми зайшли туди…
З того все почалося. Я була вільна, а він одружений на жінці, заміну якій шукав усе життя. Вона не готувала їсти ні йому, ні дітям, не прибирала, не слідкувала за ним. Вони проживали самотність удвох.
У його київської сестри був день народження 18 січня, так от він прийшов до неї пізно ввечері, перед цим домовившись зі мною, що прийде завтра на вокзал провести мене. І не прийшов. Проспав.
Я приїхала додому, в Харків. Пройшло два тижні з часу мого повернення з Києва. Одного вечора ми з подругою сиділи у мене на кухні і раптом задзвонив телефон. Я попросила підняти слухавку, а там якийсь Павло Сергійович питав мене. Я сказала подрузі, що не знаю такої людини. У мене погана пам’ять на імена. А при знайомстві Павло назвав своє ім’я, та я не запам’ятала його. Він передзвонив удруге і тоді вже ми почали говорити…
Він закохався так, що не давав мені спокою ні вдень, ні вночі. Телефонував о п’ятій ранку, читав вірші, просив зустрічей. Коли я ішла з роботи по тротуару, то він їхав поряд в автомобілі, бо я не сідала до нього в машину. Оце продовжувалося десь півроку. Я уже сама чекала його дзвінків, інколи провокувала його на зустрічі.
Я почала невтримно писати вірші. Вони рікою лилися і я вже не могла зупинитися. Павло був одружений, але не зважав на це. Мені подобався цей веселий красивий талановитий чоловік, який був директором підприємства, кандидатом технічних наук, грав на гітарі, фортеп’яно, писав пісні, вірші, оповідання. З ним було неймовірно цікаво і не хотілося розлучатися.
Коли Павло пішов з родини і жив окремо, то він запропонував мені стати його дружиною. Я згодилася і 15 червня 2002 року ми побралися. Купили будинок і відремонтувавши його, жили у злагоді і любові разом з моєю матусею.
За час, коли ми були щасливою родиною, я видала п’ять поетичних збірок, за одну з них отримала міжнародну літературну премію Нью-Йоркського університету у 2007 році, також у 2008 році в Києві було відкрито Меморіал жертв Голодомору, де на одній із мармурових плит викарбувана строфа з моєї поеми «Голодомор».
Іще у 2007 році я отримала звання Заслуженого діяча мистецтв України. Отакими плідними для мене були 2007-2008 роки.
З 2005 року мене обрали очільником Харківського обласного відділення всеукраїнського Конгресу української інтелігенції і радником губернатора Авакова А. А.
На харківському «Радіо Слобожанщини» я десять років вела авторську програму «Поетичний зорепад», де пропагувала українську поезію. Багато виступала на телебаченні.
З виступами об’їздила міста і села країни, побувала на гастролях у Прибалтиці – Ризі, Талліні. Фестивалі, концерти, виступи, майдани…
Життя іде, але вже без коханого, який 21 січня 2011 року пішов у засвіти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
