Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Уривок із моєї книги "До сьомого коліна"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривок із моєї книги "До сьомого коліна"
17 січня 1999 року я сиділа в купе київського потяга, чекаючи відправлення. Раптом відкриваються двері і заходить високий чоловік. Він привітався і сказав, що ми вже їдемо, на що я відповіла, що ще стоїмо.
Я дивилася у вікно, а чоловік повільно роздягався і привітно щось говорив. Я не слухала його, тільки кивала головою. Коли ми нарешті поїхали, то він вийшов із купе. Провідник приніс чай і коли ми пили його, то мій сусід по купе весь час говорив, начебто боявся, що як замовкне, то я кудись подінуся.
Після чаю ми лягли відпочивати і він розповідав про родину, дітей, роботу. У мене закривались очі, а він все говорив. Такого ще зі мною не було.
Вранці він попросив мій домашній телефон, я назвала йому номер. Потім він вирішив провести мене до тролейбусної зупинки і попросив про зустріч о 16 годині біля метро «Хрещатик».
Я закінчила того дня справи рано і в призначений час прийшла на місце зустрічі. Він з’явився вчасно і запропонував повечеряти разом. Поряд було кафе і ми зайшли туди…
З того все почалося. Я була вільна, а він одружений на жінці, заміну якій шукав усе життя. Вона не готувала їсти ні йому, ні дітям, не прибирала, не слідкувала за ним. Вони проживали самотність удвох.
У його київської сестри був день народження 18 січня, так от він прийшов до неї пізно ввечері, перед цим домовившись зі мною, що прийде завтра на вокзал провести мене. І не прийшов. Проспав.
Я приїхала додому, в Харків. Пройшло два тижні з часу мого повернення з Києва. Одного вечора ми з подругою сиділи у мене на кухні і раптом задзвонив телефон. Я попросила підняти слухавку, а там якийсь Павло Сергійович питав мене. Я сказала подрузі, що не знаю такої людини. У мене погана пам’ять на імена. А при знайомстві Павло назвав своє ім’я, та я не запам’ятала його. Він передзвонив удруге і тоді вже ми почали говорити…
Він закохався так, що не давав мені спокою ні вдень, ні вночі. Телефонував о п’ятій ранку, читав вірші, просив зустрічей. Коли я ішла з роботи по тротуару, то він їхав поряд в автомобілі, бо я не сідала до нього в машину. Оце продовжувалося десь півроку. Я уже сама чекала його дзвінків, інколи провокувала його на зустрічі.
Я почала невтримно писати вірші. Вони рікою лилися і я вже не могла зупинитися. Павло був одружений, але не зважав на це. Мені подобався цей веселий красивий талановитий чоловік, який був директором підприємства, кандидатом технічних наук, грав на гітарі, фортеп’яно, писав пісні, вірші, оповідання. З ним було неймовірно цікаво і не хотілося розлучатися.
Коли Павло пішов з родини і жив окремо, то він запропонував мені стати його дружиною. Я згодилася і 15 червня 2002 року ми побралися. Купили будинок і відремонтувавши його, жили у злагоді і любові разом з моєю матусею.
За час, коли ми були щасливою родиною, я видала п’ять поетичних збірок, за одну з них отримала міжнародну літературну премію Нью-Йоркського університету у 2007 році, також у 2008 році в Києві було відкрито Меморіал жертв Голодомору, де на одній із мармурових плит викарбувана строфа з моєї поеми «Голодомор».
Іще у 2007 році я отримала звання Заслуженого діяча мистецтв України. Отакими плідними для мене були 2007-2008 роки.
З 2005 року мене обрали очільником Харківського обласного відділення всеукраїнського Конгресу української інтелігенції і радником губернатора Авакова А. А.
На харківському «Радіо Слобожанщини» я десять років вела авторську програму «Поетичний зорепад», де пропагувала українську поезію. Багато виступала на телебаченні.
З виступами об’їздила міста і села країни, побувала на гастролях у Прибалтиці – Ризі, Талліні. Фестивалі, концерти, виступи, майдани…
Життя іде, але вже без коханого, який 21 січня 2011 року пішов у засвіти.
Я дивилася у вікно, а чоловік повільно роздягався і привітно щось говорив. Я не слухала його, тільки кивала головою. Коли ми нарешті поїхали, то він вийшов із купе. Провідник приніс чай і коли ми пили його, то мій сусід по купе весь час говорив, начебто боявся, що як замовкне, то я кудись подінуся.
Після чаю ми лягли відпочивати і він розповідав про родину, дітей, роботу. У мене закривались очі, а він все говорив. Такого ще зі мною не було.
Вранці він попросив мій домашній телефон, я назвала йому номер. Потім він вирішив провести мене до тролейбусної зупинки і попросив про зустріч о 16 годині біля метро «Хрещатик».
Я закінчила того дня справи рано і в призначений час прийшла на місце зустрічі. Він з’явився вчасно і запропонував повечеряти разом. Поряд було кафе і ми зайшли туди…
З того все почалося. Я була вільна, а він одружений на жінці, заміну якій шукав усе життя. Вона не готувала їсти ні йому, ні дітям, не прибирала, не слідкувала за ним. Вони проживали самотність удвох.
У його київської сестри був день народження 18 січня, так от він прийшов до неї пізно ввечері, перед цим домовившись зі мною, що прийде завтра на вокзал провести мене. І не прийшов. Проспав.
Я приїхала додому, в Харків. Пройшло два тижні з часу мого повернення з Києва. Одного вечора ми з подругою сиділи у мене на кухні і раптом задзвонив телефон. Я попросила підняти слухавку, а там якийсь Павло Сергійович питав мене. Я сказала подрузі, що не знаю такої людини. У мене погана пам’ять на імена. А при знайомстві Павло назвав своє ім’я, та я не запам’ятала його. Він передзвонив удруге і тоді вже ми почали говорити…
Він закохався так, що не давав мені спокою ні вдень, ні вночі. Телефонував о п’ятій ранку, читав вірші, просив зустрічей. Коли я ішла з роботи по тротуару, то він їхав поряд в автомобілі, бо я не сідала до нього в машину. Оце продовжувалося десь півроку. Я уже сама чекала його дзвінків, інколи провокувала його на зустрічі.
Я почала невтримно писати вірші. Вони рікою лилися і я вже не могла зупинитися. Павло був одружений, але не зважав на це. Мені подобався цей веселий красивий талановитий чоловік, який був директором підприємства, кандидатом технічних наук, грав на гітарі, фортеп’яно, писав пісні, вірші, оповідання. З ним було неймовірно цікаво і не хотілося розлучатися.
Коли Павло пішов з родини і жив окремо, то він запропонував мені стати його дружиною. Я згодилася і 15 червня 2002 року ми побралися. Купили будинок і відремонтувавши його, жили у злагоді і любові разом з моєю матусею.
За час, коли ми були щасливою родиною, я видала п’ять поетичних збірок, за одну з них отримала міжнародну літературну премію Нью-Йоркського університету у 2007 році, також у 2008 році в Києві було відкрито Меморіал жертв Голодомору, де на одній із мармурових плит викарбувана строфа з моєї поеми «Голодомор».
Іще у 2007 році я отримала звання Заслуженого діяча мистецтв України. Отакими плідними для мене були 2007-2008 роки.
З 2005 року мене обрали очільником Харківського обласного відділення всеукраїнського Конгресу української інтелігенції і радником губернатора Авакова А. А.
На харківському «Радіо Слобожанщини» я десять років вела авторську програму «Поетичний зорепад», де пропагувала українську поезію. Багато виступала на телебаченні.
З виступами об’їздила міста і села країни, побувала на гастролях у Прибалтиці – Ризі, Талліні. Фестивалі, концерти, виступи, майдани…
Життя іде, але вже без коханого, який 21 січня 2011 року пішов у засвіти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
