Серед вулиць пізнього літа,
У лабіринтах провулків торішньої меланхолії
Гальмую автомобілі вчорашнього дня:
Сірого, наче небо Ісландії мрій,
Я – комедіант ненаписаної вистави
Про електрика з міста Турина
На ймення Крамола
Та його чорну качку і сусідку –
Карооку швачку подертого на клаптики Неба.
Серед вулиць невдахи серпня –
Невизначеного, як недостигле яблуко
Елегій, що писав Авель
Годую котів смугастих алегорій Софокла:
Сиром, з якого зроблений Місяць – той самий,
Що висів над хатою Джона Кітса –
Моряка каравели «Елегія».
Серед вулиць останньої спеки
Міста, в якому зроду не садили каштанів –
Гірких, як полин, кінських, як річка Гіпаніс
Фарбую рогаті тролейбуси
Чи то плаття канцеляристок
У колір горобиного сну.
Завітав у крамницю Джордано –
Там сова міряє черевики,
Зайшов у шинок дрімоти –
Там останню надію міняють на крейцери
Срібні - з профілем Франца.
Срібні, як ніч. Срібні, як кулі,
Які набивав у важкий «Сміт-Вессон»
Коли я відстрілював вурдалаків
У ніч, напередодні осені.