Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
2026.05.15
13:04
Ти виростаєш із пітьми
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
2026.05.15
11:39
Усе зруйновано. Життя колишнє
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять в асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять в асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
2026.05.15
11:00
Від заздрості, образи й туги
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
2026.05.15
10:29
Чотири рядки моєї невинної пародії без жодного прізвища:
«Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав…
Виходить знов в прямий етер,
де кожен вірш - це гра…» -
здійняли справжній гвалт!
Звичайно, всі впізнали Артура Курдіновського (да
2026.05.15
09:35
Колись ти був красивий, синьоокий,
та проминули журавлями роки
і вкрили сивиною небокрай.
До станції зимового ясмину
тебе везе машина без бензину –
такий собі пошарпаний трамвай.
За мерехтінням вікон хмарочоси,
в кишенях – запальничка, папіроси
та проминули журавлями роки
і вкрили сивиною небокрай.
До станції зимового ясмину
тебе везе машина без бензину –
такий собі пошарпаний трамвай.
За мерехтінням вікон хмарочоси,
в кишенях – запальничка, папіроси
2026.05.15
09:28
ІНГІГЕРДА: РУНА КОХАННЯ І ЗАЛІЗА
На берегах Меларена, де сосни впиваються корінням у граніт, зростала Інгігерда – донька суворого Олафа. Її серце вже знало смак першої втрати, коли обіцяний вінець норвезького короля Олафа Святого розбився об волю бать
2026.05.15
09:22
Снопи вже зв’язані, вже Дао
Веде отару в бій як Пан!
Блищить на сонці хітозан
Між хмарочосами Більбао.
Посеред хащі із цикут
Лежить в задумі тихій Овен:
Нащо нам в Англії якут-
Коли з Германії Бетховен?..
Веде отару в бій як Пан!
Блищить на сонці хітозан
Між хмарочосами Більбао.
Посеред хащі із цикут
Лежить в задумі тихій Овен:
Нащо нам в Англії якут-
Коли з Германії Бетховен?..
2026.05.15
07:33
Щоб не стояти на колінах,
Не маючи ознак вини, -
Моя прекрасна Україна
Страждає нині від війни.
Куди не йду, де лиш не стану,
Я чітко бачу одне й теж:
Рубці од вибухів і рани
Від сильних опіків пожеж.
Не маючи ознак вини, -
Моя прекрасна Україна
Страждає нині від війни.
Куди не йду, де лиш не стану,
Я чітко бачу одне й теж:
Рубці од вибухів і рани
Від сильних опіків пожеж.
2026.05.14
19:42
Не чуть зозуль в Єрусалимі.
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
2026.05.14
19:35
Під городом під Фелліном гримить канонада.
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
2026.05.14
19:05
Критикую київську поетесу
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
2026.05.14
18:56
Фрік - фрікує,
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Із циклу
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із циклу
Народ вкраїнський схильний до краси,
І радо помагав своєму пану --
Аристократу духу, не тирану
Перетворить на казку ці ліси,
Гаї, діброви, схили кам’янисті,
І річку Кам’янку, раніш — Багно,
Постало диво справжнє тут, воно --
Плід фантастичний генія і хисту.
Видовбували з каменю стави,
Підземну річку, гроти таємничі,
Творили колективно будівничі,
З землі там насипались острови.
Проклали шлюз на Верхній став потужний,
Альтанки будувалися, містки...
Робили все там панські кріпаки --
Ці водоспади, водограї дружно.
Пересували брили в сотні тонн,
Утілили в життя легенди вічні.
Для багатьох закінчилась трагічно
Робота. Бачим камінь смерті он.
Це — острів Лесбос, що на ставі Нижнім,
З возів, зі скелі в воду він впаде.
І покалічить і уб’є людей.
На нім Сафо творила вірші ніжні.
А скільки тут насаджено рослин --
Дерев, чагарників, кущів і квітів!
Півтори тисячі з усього світу
Найменувань в “Софіївку” звезли.
Олені, лані ходять у Звіринці,
І скрізь в озерах — лебеді й качки.
І фазани, і павичі таки
Були ще при Потоцьких — спогад зрине.
Заремба, Чорнокриленко, Троян,
Герасименко, Закуренко з ними
Діброва... Над гаями чарівними --
Вкраїнських будівничих імена.
І Людвік Метцель, польський інженер,
І Оліва — французький садівничий --
Творили нам “Софіївки” обличчя,
Його краса чарує і тепер.
У різні роки їм допомагали
Ферре, Боссе, Пашкевича труди,
Аби хотіли ми прийти сюди,
І не було чудових вражень мало.
Були стихійні лиха, з них одне --
У році дев’ятсот восьмидесятім,
Як повінь позривала всі загати.
Руйнації видовище жахне
“Софіївку” усю заполонило,
Брудні потоки йшли за горизонт.
Та піднялися уманці разом
І працювали день і ніч щосили.
Новий директор цей очолив здвиг,
Подбав, як слід, про порятунок саду.
І за чотири місяці порядок
Навести у “Софіївці” він зміг.
Відтоді парк при ньому процвітає,
Національний статус він здобув
У ренесансу золоту добу,
Вже понад сорок літ у цьому раю
Вона триває. Скільки за цей час
Всього тут зроблено, о Боже милий,
Нових чотири там стави відкрили
Щоб вродою зачарували нас.
Гектарів десь на двадцять парк побільшав,
Відновлено в нім Аполлона грот,
Звіринець також між його висот...
І мрії втілено найсміливіші
В “Новій Софіївці”, які дива,
Ви тільки подивіться, нас чекають --
Сади, як у Японії й Китаї,
І Україна в міфах ожива.
Спиняється немов тут часу лік,
Рухливі динозаврів є скульптури
І птеродактилів, що як в натурі
Вертають нас в доісторичний вік.
Парк-фентезі, і він — не одноденка,
Чарує у вечірній час найбільш
Неоном-дивом... Я б назвав скоріш
Парк імені Івана це Косенка --
Засновника, утілювача мрій...
І гомонять: тримає Умань марку,
Неначе світова столиця парків --
Постане скоро в ролі цій новій.
Навколішки стаю, так небо кличе --
За ці, навічно створені дива,
Уклін земний, цілую руки Вам,
“Софіївки” прекрасні будівничі.
Завершую поему цю, натхненний,
“Софіївко”, творіння осяйне,
Поїли, як Трембецького, мене --
Твої чарівні води Гіппокрени.
(закінчення)
23-24.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011) — 9 вересня 7529 р. (Від
Трипілля) (2021)
І радо помагав своєму пану --
Аристократу духу, не тирану
Перетворить на казку ці ліси,
Гаї, діброви, схили кам’янисті,
І річку Кам’янку, раніш — Багно,
Постало диво справжнє тут, воно --
Плід фантастичний генія і хисту.
Видовбували з каменю стави,
Підземну річку, гроти таємничі,
Творили колективно будівничі,
З землі там насипались острови.
Проклали шлюз на Верхній став потужний,
Альтанки будувалися, містки...
Робили все там панські кріпаки --
Ці водоспади, водограї дружно.
Пересували брили в сотні тонн,
Утілили в життя легенди вічні.
Для багатьох закінчилась трагічно
Робота. Бачим камінь смерті он.
Це — острів Лесбос, що на ставі Нижнім,
З возів, зі скелі в воду він впаде.
І покалічить і уб’є людей.
На нім Сафо творила вірші ніжні.
А скільки тут насаджено рослин --
Дерев, чагарників, кущів і квітів!
Півтори тисячі з усього світу
Найменувань в “Софіївку” звезли.
Олені, лані ходять у Звіринці,
І скрізь в озерах — лебеді й качки.
І фазани, і павичі таки
Були ще при Потоцьких — спогад зрине.
Заремба, Чорнокриленко, Троян,
Герасименко, Закуренко з ними
Діброва... Над гаями чарівними --
Вкраїнських будівничих імена.
І Людвік Метцель, польський інженер,
І Оліва — французький садівничий --
Творили нам “Софіївки” обличчя,
Його краса чарує і тепер.
У різні роки їм допомагали
Ферре, Боссе, Пашкевича труди,
Аби хотіли ми прийти сюди,
І не було чудових вражень мало.
Були стихійні лиха, з них одне --
У році дев’ятсот восьмидесятім,
Як повінь позривала всі загати.
Руйнації видовище жахне
“Софіївку” усю заполонило,
Брудні потоки йшли за горизонт.
Та піднялися уманці разом
І працювали день і ніч щосили.
Новий директор цей очолив здвиг,
Подбав, як слід, про порятунок саду.
І за чотири місяці порядок
Навести у “Софіївці” він зміг.
Відтоді парк при ньому процвітає,
Національний статус він здобув
У ренесансу золоту добу,
Вже понад сорок літ у цьому раю
Вона триває. Скільки за цей час
Всього тут зроблено, о Боже милий,
Нових чотири там стави відкрили
Щоб вродою зачарували нас.
Гектарів десь на двадцять парк побільшав,
Відновлено в нім Аполлона грот,
Звіринець також між його висот...
І мрії втілено найсміливіші
В “Новій Софіївці”, які дива,
Ви тільки подивіться, нас чекають --
Сади, як у Японії й Китаї,
І Україна в міфах ожива.
Спиняється немов тут часу лік,
Рухливі динозаврів є скульптури
І птеродактилів, що як в натурі
Вертають нас в доісторичний вік.
Парк-фентезі, і він — не одноденка,
Чарує у вечірній час найбільш
Неоном-дивом... Я б назвав скоріш
Парк імені Івана це Косенка --
Засновника, утілювача мрій...
І гомонять: тримає Умань марку,
Неначе світова столиця парків --
Постане скоро в ролі цій новій.
Навколішки стаю, так небо кличе --
За ці, навічно створені дива,
Уклін земний, цілую руки Вам,
“Софіївки” прекрасні будівничі.
Завершую поему цю, натхненний,
“Софіївко”, творіння осяйне,
Поїли, як Трембецького, мене --
Твої чарівні води Гіппокрени.
(закінчення)
23-24.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011) — 9 вересня 7529 р. (Від
Трипілля) (2021)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
