ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2018.04.23 22:55
…Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
і серденька проймаються жаром... А той жар
все росте – в

Василь Кузан
2018.04.23 21:38
Колиска, дорога, готель.
Світанок, розмови, вечеря.
Довірливість, ігри, фотель,
Сигара, досвідченість… Двері.

Монети, моменти, борги,
Стежина, вершина, падіння.
Лікарня. Кохання. Торги.

Сонце Місяць
2018.04.23 19:37
романтичний як той лабух
крізь будення долає свій шлях
між коліс чортових райдуг
у петлиці його реп’ях

на балансі авжеж ні цента
перспективи по собі в думках
позолочені люмінесценти

Вікторія Лимарівна
2018.04.23 15:39
Вальс долгожданный – ты приглашаешь!
Вихрь поглощает хмельной!
Как и тогда, улыбкой сражаешь.
Взгляд твой горит, озорной!
Музыка льется – миг наслажденья!
Дивный бальзам для души!
В танце вращает - взлет вдохновенья!
Дар сей принять поспеши!

Світлана Майя Залізняк
2018.04.23 14:59
Замовлю квиток у Теплівку,
там гуси на вигоні, джміль.
Зустріну опасисту дівку -
чекає Даліла весіль...

Зависли дими над кальяном.
Посходили ріпа, овес...
Налякані Тедом і Яном,

Анонім Я Саландяк
2018.04.23 12:22
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень). II ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ СЕКЦІЯ ТРЕТЯ Дисципліна чистого розуму стосовно гіпотез Вик

Ігор Герасименко
2018.04.23 09:55
Жирголі бджолами-джмелями,
дзижчаннями печаль спиляли.
Проте вівторок змив неділю,
весняним чарам знов не вірю.

Знайшлась опора в очеретах.
Веселим шурхітом усуньте
жорстоку думку, що в поета

Олександр Сушко
2018.04.23 09:03
Ізранку написалася мура,
В сльозавому топились молодиці...
А тема є нова! Гіп-гіп ура!
Надворі пса ганяє підлий гицель.

Колошкає у реп'яхах бровка,
У сак жене блохастого барбоса.
То ж мій гавкун вступився за братка,

Ярослав Чорногуз
2018.04.23 00:33
Ти чарівний, мій вигаданий світе,
Немовби казка із дитячих літ.
Я тут живу, красою оповитий,
І небеса тримають мій політ.

Якась таємна, невідома сила
Щодня явля мені його лице.
Щось інше там вона мені відкрила,

Микола Дудар
2018.04.22 21:40
Аж по пояс відросли косички…
Бісики в очах… а ще рум’янець…
Хай село в районі й невеличке -
Супермаркет свій таки "Сан- Санич"…
Для запивки служить кока-кола
По підвалах поруч дискотеки
А бувало встрінеш богомола -
Хочеться злетіти як лелека…

Іван Потьомкін
2018.04.22 21:15
Незатишно мені бува серед ровесників,
Котрі раніше старості стають старими.
Так їх і тягне на спогади архівні:
Той, хто собі не в змозі дать ради,
Запевня, що тисячами верховодив.
Той, хто ледь чалапає з ковінькою,
Силкується довести, що рекордсмено

Сонце Місяць
2018.04.22 18:18
війна, яка вдихає те ж саме повітря, яка харчується тим, що і всі, носить такі ж самі непозірні сорочки джинси кроси
війна, яка цілує дітей чи симпатичних дівчат просто посеред юрми, дописує ліричні етюди квітневі, не позбавлені жесту, обожнює детал

Сергій Гупало
2018.04.22 16:58
Впадеш уб’ють. Іди, іди…
Позаду завжди за тобою
Постійні носії біди
І чути шепоти конвою.

До сміху серденько тули,
Тримай печаль навпроти сонця.
Чарки, не чари, на столі,

Маркіяна Рай
2018.04.22 13:41
А я їй: свободо, осьо я! Не минай мене!
Огорни мене, синьоокая, доки небо плахтою не згорнулося.

Випила би тебе солодку, та не напитися.
Викроїла б тебе і - латкою побіля серця: протяги стережи!
Тільки як коло тебе навстіж душу не прочинити?
Ти м

Світлана Майя Залізняк
2018.04.22 11:31
Фото - на згадку - обрамлене мохом.
Хто не повірить - покажемо Вчора.
Я превесела (і сумочка бохо),
знаджена... і заспокоєна морем.

Ти відхилився, бо знав що навіки
в дощ розлучаємось. Ліпше - дівулі.
Я відтіняла сріблясто повіки,

Олександр Сушко
2018.04.22 08:57
Бісики пускає молодиця,
Усмішку дарує пречудову.
Хоче жити краля у столиці,
Викладати українську мову.

А в селі - кабанчики, телята,
Хлопці некультурні та лайливі.
Хведір-залицяльник - бита карта,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Публіцистика / ТЕАТР

 Театр. Жовтень_07. Заньківчани, Стригун, Київ.
Ірина Славінська, для "Майдану".

Федір Стригун – український актор та режисер, котрий вже понад сорок років працює у Львівському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької. Цей сезон для театру ювілейний – дев’яностий.

На початку жовтня театр приїхав на гастролі в Київ, котрі тривали чотири дні. Чотири вечори поспіль львів’яни збирали аншлаги у глядацькому залі театру Української драми ім. Івана Франка. Випадково чи ні, але гастролі почалися найскандальнішою постановкою театру – «У.Б.Н.». Перчинка вистави полягала в можливості провести паралелі між сюжетом та реальністю. Так, у виставі йшлося про зраду сином ідей батька-націоналіста – а через деякий час після прем’єри Тарас Чорновіл, син В’ячеслава Чорновола, вступив у Партію регіонів. Федір Стригун виконує у цій виставі головну роль.

Поговорити нам вдалося безпосередньо перед виставою. Сидячи у скверику біля театру, Федір пахтів сигаретою, раз-по-раз вітався зі знайомими акторами та цитував п’єси Карпенка-Карого.

Часто приїжджаєте в Київ на гастролі?

Ні, грошей таких нема. Ну так, приїздили час від часу, по лінії театральних діячів. Востаннє довго тут були у 1995 році – грали «Ромео і Джульєтту», «Хазяїна» Карпенка-Карого, «Ісус, син Бога живого». Потім довго не були, окремо привозили «Державну зраду», «Оргію», «Саву Чалого». Років сім тому возили «Трьох грошову оперу». У 2001 приїжджали з «УБН», але грали в Театрі оперети, бо у театрі ім. Івана Франка нам не давали цю п’єсу грати. Ми в Києві розбалувані – були роки, коли гастролі тривали місяць. Причому, чомусь завжди одночасно з початком наших гастролей перед театром розривали асфальт, труби міняли…

Взагалі Київ ми любимо – напевно, тому що тут народилися наша патронеса Марія Заньковецька, тут її музей. Але раніше Київ я любив більше. Зараз все помінялося – маю на увазі людей. Вони були тепліші, а зараз якісь забігані. Київ став мега-містом, а велике місто завжди тисне на індивідуальність. А Львів місто маленьке, компактне – якщо навіть не хочеш когось бачити, то побачиш.

Чи граєте ви за кордоном?

В Польщі ми буваємо дуже часто – в рамках обміну з Варшавським театром, з театром «Рампа», з Краківським театром. Хоча, відверто кажучи, для нас «куриця не птиця, Польща – не заграниця». Були в Англії разів зо три, чотири рази в Америці – але все в діаспорі.

Ці поїздки були комерційні?

Так. У нас же грошей немає. Вони брали нам квитки, ми грали вистави і віддавали їм гроші – щоб заробити на дорогу назад. Грошей на готель ми не мали – нас розбирали по домах, як колись у мандрівному театрі. Ця економія на готелях була нашим заробітком. Поїздки були дуже цікаві. Після першої поїздки в Канаду, у 1991 році, я трупу свою не впізнав. Всі приїхали такі страшні й перелякані, а минуло два тижні – і всі вільні, такі світлі, такі американські… Це розв’язує людей.

Гастролі взагалі велика штука. Театр не має стояти на місці. Ось після Києва поїдемо у Кіровоград. В Україні у мене взагалі немає лисого місця – два міста, де я ніколи не був на гастролях, це Луганськ і Ізмаїл.

А гастролі в Україні мають комерційний успіх?

Вони-то мають… Раніше нас посилала держава і ми платили малі гроші за квартири. Тепер проживання коштує дуже дорого, ще й дорога… І щоб виправдати всі затрати, потрібно зробити квитки ну хоча б по 150-200 гривень. Але ми не можемо робити квитки дорогими. Слава богу, міністерство культури нам допомагає – і ми робимо квитки по 30-50 гривень. Звісно, можна і дорожче – знайшлися б люди, які заплатили. Але театр є дуже демократичною установою, і завжди антрепренери шукали, як зробити театр загальнодоступним…

Так, але це в Україні. В Європі піти в театр – це розвага для забезпечених людей, бо квитки порівняно дорогі…

Це правда. Але український театр, дякуючи нашим корифеям, був задуманий як народний. Так само, до речі, як італійський. Хоча чомусь український театр вважають гіршим. Наприклад, гіршим за московський. Нічого подібного! В деякому плані він навіть кращий. Там це комерція. А наш театр, репертуарний театр, є інституцією демократичною, як ВУЗ.

Щодо репертуару. Чи є п’єси, що тримаються в репертуарі по багато років?

Є вистави-рекордсмени. «Суєта» трималася 20 років, «Марія Заньковецька» – 25 років, «Наталку-Полтавку» я поставив ще у 1989 році, і вона досі тримається!

Але ж п’єси старішають.

Так, вони втрачають свіжість, звісно. По-перше, естетично. По-друге, актори міняються – є вистави, де грає друге покоління акторів, діти тих, хто грали раніше. Але виставу завжди можна оновити – внести якість свіжі ідеї, підхопити нових акторів, щоб вони загорілися ідеєю так само, як колись їхні попередники.

А сучасні вистави ставите?

Звісно. Наприклад, «Замшевий піджак» – це стара вистава, але за радянських часів вона була «не рекомендована для постановки на сцені», а ми вирішили хоч разочок поставити… і вийшов дуже репертуарний спектакль. Або зовсім сучасні п’єси – «Неаполь – місто Попелюшок» Анни Ковалик... Це вистава про українок-заробітчан. Коли я отримав п’єсу, то відклав її в ящик. Але ця проблема така живуча… Я зробив спектакль, думав, рік він пройде – а потім знімемо. Але ні – ставив я виставу як іронічну, а вийшла така болюча… Жінки приїжджають до Львова, щоб подивитися виставу про себе, а потім підходять і пропонують дописати третю дію, бо двох мало.

А зараз «Сільву» ставимо. Це оперна вистава, але у нас дуже гарний оркестр і актори співають гарно – чому б не побалуватися оперою?

Ви згадували «У.Б.Н.» («Український буржуазний націоналіст»). Свого часу ця вистава нашуміла у Львові…

Я цю виставу називаю «В’язень сумління». Це довга історія. До мене приїхав Ярослав Гринчишин, почав ділитися ідеями, запропонував поставити спектакль в нашому театрі – бо більше ніде не давали. Потім Галя Тельнюк написала сценарій-лібрето, і народилася ідея співпраці з групою «Сестри Тельнюк» – вони написали всю музику до вистави. Ми випустили спектакль за місяць, у 2001 році. Ставлення було дуже різне – комусь подобалось, комусь не подобалось. Найбільше не подобалось тим, хто виставу жодного разу не бачив. А здивувало те, що вистава не сподобалась правим – хоча ми так чесно зіграли про національну ідею… Напевно, праві чекали на бронзові пам’ятники.

А про що ви б хотіли поставити виставу зараз?

Зараз я шукаю п’єсу про сильних світу цього, бізнесменів, мільйонерів, олігархів, які свого часу накрали грошей – і відправили своїх дітей вчитися за кордон. Таке собі сучасне «Горе от ума» – діти повернулися додому і не сприймають стиль життя батьків. Мені цікаво, як молода людина, що здобула якісь загальнолюдські ідеали, все це сприйматиме. Це може бути комедія чи глибока трагедія. Або трагікомедія.

Це загальнолюдські проблеми. А чи є проблеми в сучасного українського театру?

Так. Насамперед, це бідність.

Чия?

Державна. Ось наприклад, у нас валиться театр – треба ремонтувати або міняти театр. А закрити театр – загине трупа. Також – брак людей. З театру треба вигнати всі крамарів, як писав Карпенко-Карий. Всі хочуть заробляти, але ніхто не хоче думать і страждать – а це веде до цинізму. Зараз стільки розвелося цинізму, що роз’їдає душу людини. У нас чомусь думають, що все залежить від економіки, від політики. Але все залежить від духовності, від культури. От перестануть наші діти читати книжки, ходити в кіно чи в театри – і не буде ні держави, ні нації. Так сказати, «не хлебом единым».

Інтерв'ю взяла Ірина Славінська, для "Майдану".

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2007-10-28 15:57:00
Переглядів сторінки твору 1850
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-10-28 16:08:55 ]
Федір Стригун: Зараз я шукаю п’єсу про сильних світу цього, бізнесменів, мільйонерів, олігархів, які свого часу накрали грошей – і відправили своїх дітей вчитися за кордон. Таке собі сучасне «Горе от ума» – діти повернулися додому і не сприймають стиль життя батьків. Мені цікаво, як молода людина, що здобула якісь загальнолюдські ідеали, все це сприйматиме. Це може бути комедія чи глибока трагедія. Або трагікомедія...