Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Рецензії
Катерина Марійчук
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Катерина Марійчук
Поет має відчути тягар і амуніцію Захисника України.
А після нас лишаються слова,
Що переходять у безмірну вічність.
Не загасити їх, немовби свічі,
Бо сила їх безсмертна і жива.
«Слова». Н. Виноградська.
Я зустрічалась на Москві з нащадками класиків нашого українського слова. Їх там не мало. Живуть вони там.
На чужині, нас, відірваних від України, але зрощених в Україні, особливо сильно тягне до українських традицій та слова. От і клацаємо вечорами в пошуках чогось нового, невідкритого ще, але суто українського. Отак одного вечора і відкрила собі поетесу Ніну Виноградську. Її несучасне Слово, її бунтарські думки, її запальна поезія легенько і закономірно лягли поряд з творчістю Євгена Плужника, Валер'яна Підмогильного, Миколи Хвильового, Б.Антоненко-Давидовича, Івана Багряного, Миколи Куліша, Олександра Олеся… якими я зачитувалась і виплакувала….
І коли одного, осіннього вечора в нашому Національному центрі на Арбаті почула прізвище - Виноградська, була впевнена, що то хтось з її нащадків.
Захоплюватись творчістю українського класика, мати можливість хоч когось запитати кілька слів про неї, хто б пропустив таке?
Підбігаю і з якогось дива питаю: Це ви, Ніна Виноградська?
На що молода і красива жінка, яку я вибрала як поетесу Виноградську відповіла: Ні, я її сестра.
О, я права, - миттю пронеслось в думках, – недаремно її до когорти митців, які вже не можуть за себе постояти, прилічила.
Ось Ніна Виноградська, – продовжила співрозмовниця, і показала на прекрасну, статну, чарівну жінку.
Ех, Катерино, як ти могла так помилитись. Чому ти не пошукала біографію тої Поетки, а одразу сама все напридумала, – мовчки картаю сама себе.
Так відбулось моє перше знайомство з Головою харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції, заслуженого діяча мистецтв України, поетесою Ніною Іванівною Виноградською.
Були ще зустрічі. УМК (Український Молодіжний Клуб) організував зустріч, де Ніна Іванівна розповідала про сучасне українське слово, українську літературу і українську поезію. На вечорі були молоді люди, які вже пробували віршувати, їм була дуже цікава думка і поради відомого поета.
Ніна Іванівна з задоволенням розповідала як складаються слова в вірші, що в поезії є важливим, надважливим.
Була довга, цікава, конструктивна розмова. Молодь не хотіла розставатись. Вже вийшли на вулицю, йшли Арбатом, а бесіда бігла за нами, доганяла, запитувала та відповідала.
Ніна Іванівна тоді ж і розповіла про талановитого українського поета, незаслужено обійденого владою - Анатолія Козакова, росіянина, палкого українця по духу. Доля його є важкою і складною, та він стійко тримається на важкій і гористій, поетично-життєвій стезі.
Ніна Виноградська була тією, хто на робочому місці, в інституті, після роботи під копірку друкувала для самвидаву поезії Козакова. І це в совітські часи!!!
Коли українська визвольна війна і Майдан повернули мене в Україну, однією із перших, хто протягнув руку допомоги була Ніна Виноградська.
Я частий гість в її домі, та я не єдина, кого Вона обігріває, допомагає, дає підтримку, пораду, настанову.
Волонтери, бійці, ВУЗівська професура, відомі і маловідомі артисти, поети-початківці і ті, чиї поезії знає вся Україна, ПРОСВІТяни і харківські громадські активісти, молоді і зрілі люди - на всіх вистачає місця в хаті пані Ніни і місця в її Душі і серці.
Поети - це осяйні Зорі, послані Творцем, щоб освітити сірий людський Шлях; щоб просвітити згорьовану людську Душу; щоб розтопити скрижаніле людське Серце; щоб дати лет приземленому людському Тілу.
Поети - це Люди, Слово яких Зорею відображується в каламутній калюжі; перлиною виблискує в чорній темряві; запашною квіткою зростає зі сміттєвої купи.
Поети - то особливі Люди. То Люди, які промовляють до нас устами Бога. Не всі поети – ПОЕТИ.
З незліченої кількості поетів - Ніна Виноградська – ПОЕТ, народжений зі Словом в кулаці.
Її слово бунтує і гуртує, надихає і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє.
Її слово любить і кохає, співає і танцює, сміється і плаче...
Заплакане обличчя у вікні,
А від фіранки протяг – не відчути,
Скажіть, за ким ви плакали вві сні,
Кого ви так не можете забути?
Погляньте, сонце променем своїм
Вже висушило роси на віконці.
Немає тата, є у неї дім,
І мама є, скажіть маленькій доньці…
«Без тата»
Як хліб насущний необхідний нашому тілу, так цілісне слово потрібне нашій душі.
Сльоза упала на холодний сніг,
Що під солдатом розтає від крові…
Його матуся вийшла на поріг,
До серця руки в молитовнім слові.
Повзе юнак, стікаючи життям,
В руці граната, щоб не знать полону…
А мати дума – о, якби знаття,
Чи син живий, тримає оборону?
Земля гуде, та воїн-побратим
Бійця виносить на собі із бою…
А піч курить і виїдає дим
Слова молитви: Сину, я з тобою!..
«Молитва»
Слово Ніни Виноградської пшенично-стигле. Воно золотим зерном стікає, водою джерельною в'ється.
На ювілейному творчому вечорі заслуженого діяча мистецтв України Ніни Виноградської «Я дякую за сонце у мені», що відбувся в Харківському академічному театрі музичної комедії, були люди різних національностей, та всі ми однаково відчували, однаково аплодували, однаково сміялись, однаково плакали, однаково тішилися.
Юрій Георгієвський. ЕкспертиЗА Реформ
Світлина Олександри Кірій. "Поет і читачі. Автографи"
Слово має надзвичайно велику силу і надзвичайно велике значення. Слово спонукає, направляє, підтримує, і в той день поетично-пшеничне зерно Слова Виноградської об'єднало нас в міцну, патріотичну, надійну українську сім'ю.
Коли бійці ворожої орди,
Впадуть в болота наші і заплави –
Зберуться українці край води,
Помоляться за себе і державу.
Бо відстояли все святе для нас,
І вибороли щастя і свободу.
Було нам важко, та покаже час,
Що зберегли ми честь і святість Роду!
«Ми переможемо». 14.10.20
А після нас лишаються слова,
Що переходять у безмірну вічність.
Не загасити їх, немовби свічі,
Бо сила їх безсмертна і жива.
«Слова». Н. Виноградська.
Я зустрічалась на Москві з нащадками класиків нашого українського слова. Їх там не мало. Живуть вони там.
На чужині, нас, відірваних від України, але зрощених в Україні, особливо сильно тягне до українських традицій та слова. От і клацаємо вечорами в пошуках чогось нового, невідкритого ще, але суто українського. Отак одного вечора і відкрила собі поетесу Ніну Виноградську. Її несучасне Слово, її бунтарські думки, її запальна поезія легенько і закономірно лягли поряд з творчістю Євгена Плужника, Валер'яна Підмогильного, Миколи Хвильового, Б.Антоненко-Давидовича, Івана Багряного, Миколи Куліша, Олександра Олеся… якими я зачитувалась і виплакувала….
І коли одного, осіннього вечора в нашому Національному центрі на Арбаті почула прізвище - Виноградська, була впевнена, що то хтось з її нащадків.
Захоплюватись творчістю українського класика, мати можливість хоч когось запитати кілька слів про неї, хто б пропустив таке?
Підбігаю і з якогось дива питаю: Це ви, Ніна Виноградська?
На що молода і красива жінка, яку я вибрала як поетесу Виноградську відповіла: Ні, я її сестра.
О, я права, - миттю пронеслось в думках, – недаремно її до когорти митців, які вже не можуть за себе постояти, прилічила.
Ось Ніна Виноградська, – продовжила співрозмовниця, і показала на прекрасну, статну, чарівну жінку.
Ех, Катерино, як ти могла так помилитись. Чому ти не пошукала біографію тої Поетки, а одразу сама все напридумала, – мовчки картаю сама себе.
Так відбулось моє перше знайомство з Головою харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції, заслуженого діяча мистецтв України, поетесою Ніною Іванівною Виноградською.
Були ще зустрічі. УМК (Український Молодіжний Клуб) організував зустріч, де Ніна Іванівна розповідала про сучасне українське слово, українську літературу і українську поезію. На вечорі були молоді люди, які вже пробували віршувати, їм була дуже цікава думка і поради відомого поета.
Ніна Іванівна з задоволенням розповідала як складаються слова в вірші, що в поезії є важливим, надважливим.
Була довга, цікава, конструктивна розмова. Молодь не хотіла розставатись. Вже вийшли на вулицю, йшли Арбатом, а бесіда бігла за нами, доганяла, запитувала та відповідала.
Ніна Іванівна тоді ж і розповіла про талановитого українського поета, незаслужено обійденого владою - Анатолія Козакова, росіянина, палкого українця по духу. Доля його є важкою і складною, та він стійко тримається на важкій і гористій, поетично-життєвій стезі.
Ніна Виноградська була тією, хто на робочому місці, в інституті, після роботи під копірку друкувала для самвидаву поезії Козакова. І це в совітські часи!!!
Коли українська визвольна війна і Майдан повернули мене в Україну, однією із перших, хто протягнув руку допомоги була Ніна Виноградська.
Я частий гість в її домі, та я не єдина, кого Вона обігріває, допомагає, дає підтримку, пораду, настанову.
Волонтери, бійці, ВУЗівська професура, відомі і маловідомі артисти, поети-початківці і ті, чиї поезії знає вся Україна, ПРОСВІТяни і харківські громадські активісти, молоді і зрілі люди - на всіх вистачає місця в хаті пані Ніни і місця в її Душі і серці.
Поети - це осяйні Зорі, послані Творцем, щоб освітити сірий людський Шлях; щоб просвітити згорьовану людську Душу; щоб розтопити скрижаніле людське Серце; щоб дати лет приземленому людському Тілу.
Поети - це Люди, Слово яких Зорею відображується в каламутній калюжі; перлиною виблискує в чорній темряві; запашною квіткою зростає зі сміттєвої купи.
Поети - то особливі Люди. То Люди, які промовляють до нас устами Бога. Не всі поети – ПОЕТИ.
З незліченої кількості поетів - Ніна Виноградська – ПОЕТ, народжений зі Словом в кулаці.
Її слово бунтує і гуртує, надихає і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє.
Її слово любить і кохає, співає і танцює, сміється і плаче...
Заплакане обличчя у вікні,
А від фіранки протяг – не відчути,
Скажіть, за ким ви плакали вві сні,
Кого ви так не можете забути?
Погляньте, сонце променем своїм
Вже висушило роси на віконці.
Немає тата, є у неї дім,
І мама є, скажіть маленькій доньці…
«Без тата»
Як хліб насущний необхідний нашому тілу, так цілісне слово потрібне нашій душі.
Сльоза упала на холодний сніг,
Що під солдатом розтає від крові…
Його матуся вийшла на поріг,
До серця руки в молитовнім слові.
Повзе юнак, стікаючи життям,
В руці граната, щоб не знать полону…
А мати дума – о, якби знаття,
Чи син живий, тримає оборону?
Земля гуде, та воїн-побратим
Бійця виносить на собі із бою…
А піч курить і виїдає дим
Слова молитви: Сину, я з тобою!..
«Молитва»
Слово Ніни Виноградської пшенично-стигле. Воно золотим зерном стікає, водою джерельною в'ється.
На ювілейному творчому вечорі заслуженого діяча мистецтв України Ніни Виноградської «Я дякую за сонце у мені», що відбувся в Харківському академічному театрі музичної комедії, були люди різних національностей, та всі ми однаково відчували, однаково аплодували, однаково сміялись, однаково плакали, однаково тішилися.
Юрій Георгієвський. ЕкспертиЗА Реформ
Світлина Олександри Кірій. "Поет і читачі. Автографи"
Слово має надзвичайно велику силу і надзвичайно велике значення. Слово спонукає, направляє, підтримує, і в той день поетично-пшеничне зерно Слова Виноградської об'єднало нас в міцну, патріотичну, надійну українську сім'ю.
Коли бійці ворожої орди,
Впадуть в болота наші і заплави –
Зберуться українці край води,
Помоляться за себе і державу.
Бо відстояли все святе для нас,
І вибороли щастя і свободу.
Було нам важко, та покаже час,
Що зберегли ми честь і святість Роду!
«Ми переможемо». 14.10.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
