Поет має відчути тягар і амуніцію Захисника України.

А після нас лишаються слова,

Що переходять у безмірну вічність.

Не загасити їх, немовби свічі,

Бо сила їх безсмертна і жива.

«Слова». Н. Виноградська.

Я зустрічалась на Москві з нащадками класиків нашого українського слова. Їх там не мало. Живуть вони там.

На чужині, нас, відірваних від України, але зрощених в Україні, особливо сильно тягне до українських традицій та слова. От і клацаємо вечорами в пошуках чогось нового, невідкритого ще, але суто українського. Отак одного вечора і відкрила собі поетесу Ніну Виноградську. Її несучасне Слово, її бунтарські думки, її запальна поезія легенько і закономірно лягли поряд з творчістю Євгена Плужника, Валер'яна Підмогильного, Миколи Хвильового, Б.Антоненко-Давидовича, Івана Багряного, Миколи Куліша, Олександра Олеся… якими я зачитувалась і виплакувала….

І коли одного, осіннього вечора в нашому Національному центрі на Арбаті почула прізвище - Виноградська, була впевнена, що то хтось з її нащадків.

Захоплюватись творчістю українського класика, мати можливість хоч когось запитати кілька слів про неї, хто б пропустив таке?

Підбігаю і з якогось дива питаю: Це ви, Ніна Виноградська?

На що молода і красива жінка, яку я вибрала як поетесу Виноградську відповіла: Ні, я її сестра.

О, я права, - миттю пронеслось в думках, – недаремно її до когорти митців, які вже не можуть за себе постояти, прилічила.

Ось Ніна Виноградська, – продовжила співрозмовниця, і показала на прекрасну, статну, чарівну жінку.
Ех, Катерино, як ти могла так помилитись. Чому ти не пошукала біографію тої Поетки, а одразу сама все напридумала, – мовчки картаю сама себе.
Так відбулось моє перше знайомство з Головою харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції, заслуженого діяча мистецтв України, поетесою Ніною Іванівною Виноградською.

Були ще зустрічі. УМК (Український Молодіжний Клуб) організував зустріч, де Ніна Іванівна розповідала про сучасне українське слово, українську літературу і українську поезію. На вечорі були молоді люди, які вже пробували віршувати, їм була дуже цікава думка і поради відомого поета.

Ніна Іванівна з задоволенням розповідала як складаються слова в вірші, що в поезії є важливим, надважливим.

Була довга, цікава, конструктивна розмова. Молодь не хотіла розставатись. Вже вийшли на вулицю, йшли Арбатом, а бесіда бігла за нами, доганяла, запитувала та відповідала.

Ніна Іванівна тоді ж і розповіла про талановитого українського поета, незаслужено обійденого владою - Анатолія Козакова, росіянина, палкого українця по духу. Доля його є важкою і складною, та він стійко тримається на важкій і гористій, поетично-життєвій стезі.

Ніна Виноградська була тією, хто на робочому місці, в інституті, після роботи під копірку друкувала для самвидаву поезії Козакова. І це в совітські часи!!!

Коли українська визвольна війна і Майдан повернули мене в Україну, однією із перших, хто протягнув руку допомоги була Ніна Виноградська.

Я частий гість в її домі, та я не єдина, кого Вона обігріває, допомагає, дає підтримку, пораду, настанову.

Волонтери, бійці, ВУЗівська професура, відомі і маловідомі артисти, поети-початківці і ті, чиї поезії знає вся Україна, ПРОСВІТяни і харківські громадські активісти, молоді і зрілі люди - на всіх вистачає місця в хаті пані Ніни і місця в її Душі і серці.

Поети - це осяйні Зорі, послані Творцем, щоб освітити сірий людський Шлях; щоб просвітити згорьовану людську Душу; щоб розтопити скрижаніле людське Серце; щоб дати лет приземленому людському Тілу.

Поети - це Люди, Слово яких Зорею відображується в каламутній калюжі; перлиною виблискує в чорній темряві; запашною квіткою зростає зі сміттєвої купи.

Поети - то особливі Люди. То Люди, які промовляють до нас устами Бога. Не всі поети – ПОЕТИ.

З незліченої кількості поетів - Ніна Виноградська – ПОЕТ, народжений зі Словом в кулаці.

Її слово бунтує і гуртує, надихає і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє.

Її слово любить і кохає, співає і танцює, сміється і плаче...

Заплакане обличчя у вікні,

А від фіранки протяг – не відчути,

Скажіть, за ким ви плакали вві сні,

Кого ви так не можете забути?

Погляньте, сонце променем своїм

Вже висушило роси на віконці.

Немає тата, є у неї дім,

І мама є, скажіть маленькій доньці…

«Без тата»

Як хліб насущний необхідний нашому тілу, так цілісне слово потрібне нашій душі.

Сльоза упала на холодний сніг,

Що під солдатом розтає від крові…

Його матуся вийшла на поріг,

До серця руки в молитовнім слові.

Повзе юнак, стікаючи життям,

В руці граната, щоб не знать полону…

А мати дума – о, якби знаття,

Чи син живий, тримає оборону?

Земля гуде, та воїн-побратим

Бійця виносить на собі із бою…

А піч курить і виїдає дим

Слова молитви: Сину, я з тобою!..

«Молитва»

Слово Ніни Виноградської пшенично-стигле. Воно золотим зерном стікає, водою джерельною в'ється.

На ювілейному творчому вечорі заслуженого діяча мистецтв України Ніни Виноградської «Я дякую за сонце у мені», що відбувся в Харківському академічному театрі музичної комедії, були люди різних національностей, та всі ми однаково відчували, однаково аплодували, однаково сміялись, однаково плакали, однаково тішилися.

Юрій Георгієвський. ЕкспертиЗА Реформ

Світлина Олександри Кірій. "Поет і читачі. Автографи"

Слово має надзвичайно велику силу і надзвичайно велике значення. Слово спонукає, направляє, підтримує, і в той день поетично-пшеничне зерно Слова Виноградської об'єднало нас в міцну, патріотичну, надійну українську сім'ю.

Коли бійці ворожої орди,

Впадуть в болота наші і заплави –

Зберуться українці край води,

Помоляться за себе і державу.



Бо відстояли все святе для нас,

І вибороли щастя і свободу.

Було нам важко, та покаже час,

Що зберегли ми честь і святість Роду!

«Ми переможемо». 14.10.20