Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1876. Як удаються в переполох
Міг би писати, є вдосталь гарячності,
тільки - утримує ляк:
не перетнути би межі обачності!
Й збутись не можу ніяк...
Вранці я був біля селища рідного,
там, де ростили мене;
стислося серце від смутку завсідного,
й збігло на думку питання одне:
в нас, кажуть, - часу нового становлення,
руху, ідей та надій;
що ж не помітні прикмети оновлення
в бідній вітчизні моїй?
Ті ж самі наспіви тугу нав’язують
в цих нескінченних полях,
і про терпіння так само розказують
пастві попи по церквах.
Й досі в мужицтва, уже ніби вільного, -
звершень та успіхів брак.
В чому ж секрет благоденства суспільного?..
Й крук мені крякнув: «Дурак!»
Я шугонув його; всівся він плямою
на телеграфні дроти.
Може, на мене донос телеграмою
хочеш відправити ти?!
Думка дурна, та є сенс у рішучості:
звів я рушницю в ту ж мить.
Постріл - і крук не уник злої участі!
Дріт телеграфний дрижить...
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Как празднуют трусу
Время-то есть, да писать нет возможности.
Мысль убивающий страх:
Не перейти бы границ осторожности -
Голову держит в тисках!
Утром мы наше село посещали,
Где я родился и взрос.
Сердце, подвластное старой печали,
Сжалось; в уме шевельнулся вопрос:
Новое время - свободы, движенья,
Земства, железных путей.
Что ж я не вижу следов обновленья
В бедной отчизне моей?
Те же напевы, тоску наводящие,
С детства знакомые нам,
И о терпении новом молящие
Те же попы по церквам.
В жизни крестьянина, ныне свободного,
Бедность, невежество, мрак.
Где же ты, тайна довольства народного?
Ворон в ответ мне прокаркал: «Дурак!»
Я обругал его грубо невежею.
На телеграфную нить
Он пересел. «Не донос ли депешею
Хочет в столицу пустить?»
Глупая мысль, но я, долго не думая,
Метко прицелился. Выстрел гремит:
Падает замертво птица угрюмая,
Нить телеграфа дрожит...
(1876)
Відомі ще два переклади, обидва погані.
I. Іван Гончаренко (1971)
Як приходить переляк
Взяв би перо, та в душі суперечності.
Думку залякує страх¹:
Не перейти б за межу обережності, -
В голову в’їлось, мов цвях²!
Вранці ми наше село навіщали,
Де я родився, зростав.
Серце, підкорене давній печалі,
Стислось, запитання³ ум нашептав:
Земства свободу, рухи новітні
Час провіщає новий.
Чому ж обнови⁴ сліди непомітні
В бідній вітчизні моїй?
Давні мелодії тугу вимовлюють
Так, як в дитячих літах.
І про терпіння про нове вимолюють
Попики ті ж по церквах.
Темрява та ж селянина свободного⁵, -
Був і зостався - бідак.
Де ж вона - тайна достатку народного?
Ворон в одвіт⁶ мені каркнув: «Дивак!»
Я грубіяна облаяв як слідує⁷.
На телеграфну він нить
Перелетів: «Не депешу, хто відає,
Хоче в столицю пустить?»
Думка дурна, але я, не вагаючись,
Влучно прицілився. Постріл гримить.
Падає птиця, об землю вдаряючись,
Нить телеграфа дрижить...
[1] Чи, може, «страхає ляк»?..
[2] Цвяхи - не «в’їдаються».
[3] Неправильний наголос.
[4] «Обнова» - це одяг!
[5] Нема такого слова; є - «вільний».
[6] Нема такого слова; є - «відповідь».
[7] Хто та куди слідує?.. Має бути «слід».
II. Дмитро Павличко (2004)
Святкування боязні¹
Часу доволі, нема незалежності,
В кліщах часу² - голова.
Як тут писати? Межа обережності
Здавлює мислі й слова.
Вранці були ми в селі, біля дому,
Там, де я змалку зростав.
Серце, підкорене смутку старому,
Стислось, а розум невкірно питав:
Нова³ епоха - свободи, парадності
Зборів, залізних доріг i надій?
Чом я не бачу обнови⁴ та радості
В бідній вітчизні моїй?
Ті ж такі наспіви з горя кромішнього,
Туги жахна широчінь,
Ті ж і попи, що благають Всевишнього
Більше прислати терпінь.
Бідність по селах, i просвітку жодного,
Раб селянин, хоч уже не кріпак.
Де ж бо ти, тайно достатку народного?
Ворон в одвіт⁵ мені каркнув: «Дурак!»
Я його вилаяв з люттю нетямою.
На телеграфну, простягнуту нить
Він пересів. «Чи донос телеграмою
Хоче послати цю ж мить?»
Думка почварна. Та я не чекатиму.
Б’ю із рушниці. I падає птах.
Так йому й треба, невігласу клятому!
Постріл дрижить⁶ у дротах...
[1] Перекладач знищив фразеологізм.
[2] Неправильний наголос (причому,
в попередньому рядку - правильний!)
[3] Неправильний наголос.
[4] «Обнова» - це одяг!
[5] Нема такого слова; є - «відповідь».
[6] Постріл не може «дрижати».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
