ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2022.01.27 07:28
Дивись – це щастя! (Просто вигляд ззаду).
Нічого не кажи мені про такт.
Фортуна повернулась до громади
й стоятиме віднині саме так.
Анфас хотіли? Ви наївні дурні!
Стояти так є тисячі причин.
Давай дістанем голос твій із урни!
Тепер сиди та думай, я

Віктор Кучерук
2022.01.27 05:19
Під хмаркою ластівок щебет,
А луками – запах п’янкий, –
І дотики квітів та стебел
Приємно лоскочуть боки.
Обдмухує жваво обличчя
Мінливий завжди вітерець
І шепче щомить таємничо
У вуха повзучий чебрець.

Микола Дудар
2022.01.27 00:03
А ось і хліб пшеничний Божий хліб
Болить молюсь цілую плачу
Мале дитя як свірка наче німб
І як снопи на полі наче…

Мій крик мій біль і стогін долі шлях -
Не міф, не міт… о-о треба вміти
Коса і серп чи неба вільний птах

Іван Потьомкін
2022.01.26 19:56
Світлій пам’яті
Якова СУСЛЕНСЬКОГО

Необрізані й недорізані,
Що вам лишилося ще ділить:
Повість гіркаву минулих століть
Чи в гронах червоних калинову віть?
Не читайте ту повість нарізно.

Микола Дудар
2022.01.26 16:51
Зима… весни майбутньої перерва
Хай сотні справ застрягли у снігах…
І чути сміх з одкритої консерви…
І чим, вже я, здогадуюсь, пропах…
У зав’язі невидиме й дотичне -
Не спіймане у просторі ніким…
Без паніки! Сьогодні не критично
На те й перерва… Люд

Ігор Шоха
2022.01.26 13:36
В поезії не вистачає манни
небесної і варива води,
якої вистачає графоману...
і лицарі без сумніву й догани
пакують у бульки свої труди.

***
Як жаль, що і поети не мольфари,

Володимир Невесенко
2022.01.26 13:16
Мліє місто в прохолоді.
В смерку – сяєва парча.
А в підземнім переході
чепурне співа хлопча.
Бринить музика в огромі,
розлітаються слова
і витають – невагомі,
ніби хмараа дощова.

Віктор Кучерук
2022.01.26 06:41
Немов крізь відновлену оптику
Старанно протертого скла, –
Принадно побачились котики
На гойдалках пружних гілля.
Милуючись днями чудесними,
Як поля дарами ховрах, –
Постійно сумую за веснами
В зимою утворених снах.

Микола Соболь
2022.01.26 05:33
Тихо, тихо, тихо
ніч іде і сніг.
О, яка це втіха,
навіть краще снів.
Десь посеред лісу
дерево рипить…
Снігова завіса
йому каже: «Цить!»

Микола Дудар
2022.01.26 00:35
Ось і море стабільних бажань…
А ще скорше бажанок стабільність -
Голосів не розладана рань
І дитяча омріяна вільність,
Котра нас зустрічає у снах
Поміж сіл, поміж міст, під мостами…
Там де біль, де і плач, де і страх,
Де навчались мовчанню роками.

Микола Дудар
2022.01.25 21:30
Похмілля вдерлось у думки.
Мене, красивого, зім’яло.
І що не день - нові валки -
Із часничком і свіжим салом...
Ну чим тобі не ґут у брід?
А що, як трішки алкоголю?
Народе, спробуйте, нарід…
Себе пізнаєте без болю!

Олександр Сушко
2022.01.25 13:19
Товкти у ступі воду я люблю,
І з раком на горі свистіти в квінту.
А потім в чарку простокваші "хлюп!"" ,
Щоб муза не одкинула копита.

Вона - панянка ніжна, о-го-го!
Щось не до шмиги - падає без пульсу.
- Вставай бігом! Агов! Лежиш чого?

Юлія Івченко
2022.01.25 12:19
От чому, саме, він, говорить і ти все слухаєш?
Про гібридну війну, що, напевне, усіх достала,
про те, що, навіть, дерева мають рідну мову рухів
і коли є потреба, то корінням її віддано захищають,
про те, що наші закони кроять під московські лекала
в

Віктор Кучерук
2022.01.25 06:55
Коли тону в стовпотворінні
Німому вуличних роззяв, –
Душа тремтить, як лист осінній
На килимку пожовклих трав.
І плачу в лютості безсилій,
Украй ображений на світ, –
Неначе сам утратив крила
І обірвав умить політ…

Микола Соболь
2022.01.25 06:22
Своїх Героїв тобі мало?
Чи ти не знаєш про таких?
Ідеш на поступки шакалам
породжуючи смертний гріх.
Але і там за тінню часу
не буде прощення тобі,
немає зрадникові спасу
через погиблих в боротьбі.

Юлія Радченко
2022.01.24 20:49
Коли якось зранку прокинуся й не пам’ятатиму більше про головне:
Кому до нестями молився й програв свою першу важливу битву,
Кого ти любив й навіщо в своїй молитві одного разу згадав мене,
Тоді, напевно, уперше в житті й сама згадаю якусь молитву
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Кравченко
2021.07.06

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлія Івченко (1978) / Проза

 Як ти мене любиш--5.
Після того прикрого випадку, коли Маринці мама доброго прочухана дала, дівчинка, наче років на п’ять подорослішала. Стала помічати, що батько і мати гірше до неї ставляться, ніж до меншого братика Русланчика, бо тому все з рук сходило. Чи вазона з квіткою розіб’є, чи по господарству — ні палець об палець не вдарить, чи зі школи оцінку погану принесе — усе одно… Голублять, або вигляд роблять, що і не сталося нічого такого. Наче очі батькам піском із Дібрівського лісу позасипало.

Марина старшою стала. Уже з класу сьомого усю роботу хатню на себе взяла, бо мама ж у школі! Тяжко мамі. Хату виприбирає справно. Трусить-трусить важкі килими, аж плечі, свинцем втоми налиті, до підлоги опускаються. Борщу смачного наварить. Та не такого, як мама Леся, що школою однією кожнісіньку хвилину марила. Бо Леся абияк готувала, якщо, не на свята, звичайно. Картоплю покришить, капусту порубає та помідорами присмачить і плавають у пісній, помаранчевій зупі три овочі нещасні, прозорістю своєю око лякаючи. Аж Данько сьорбає-сьорбає те їдло та й ложку кине.

— Шо ти, Лесю, бурди наварила такої, що до рота не лізе! Борщ — должен буть такий, щоб ложка стояла! Марина і то лучче за тебе готовить. Зовсім уже із своєю школою здуріла!

І для отієї, ненавмисне кинутої подяки, отого слова доброго, усе дитинство очікуваного, що бажалося Марині більше, ніж подарунків наймодніших, дівчина ладна була зі шкіри вилізти.
Зі школи прибіжить і віника у руки, бо старенький пилосос «Ракета», уже, геть, неспроможній був порохи у Залізняківській хаті збирати. Кожен потайний куточок вимете, кожну пилиночку ганчіркою із її ж байкового халатика зробленою, вимиє. Одяг, що Залізняки звикли на стільці кипами навішували, акуратно до шафи сховає, підлогу зволожить, у мамчині, подаровані учнями вази, з садочку квітів-принцес скромних принесе. Пишні та дорогі — лиш два рази на рік стояли: на Перше вересня та на Останній дзвінок.

У самої, аж серце із грудей зайчиком вистрибує: « От, мамочка моя золота зі школи прийде, похвалить!»

Далі — чимдуж на кухню, блакитними кахлями обкладену, що тато Данило із скла примудрився влаштувати. Наставлені на столі полумиски з недоїдками до пуття доведе, посуд гарненько вимиє, підлогу, брунатною фарбою помальовану, протре і давай обід зачиняти. Курку на вулиці патрає, а сама пісні під носа мугикає:

В саду гуляла, квіти збирала.
В саду гуляла, квіти збирала.
Кого любила — причарувала…

Данько їсти готувати донці не боронив. Сам і голову якійсь пістрявій відітне з радістю, бо втішався, коли Марина на кухні.Та і який чоловік від смачненького відмовиться? А, хто готує — байдуже. Головне, щоб у каструльках в рожеву квіточку, страви смакові рецептори втішали.

Марина курку над газовою плитою обсмалить, котам тельбухи повикидає та й розділить розумно, щоб на все стало. Печінку, пупа, голову, крильця, гомілки — до бульйону. Інше — на печеню.
Щастя охоплює, як бере ошатного кошика із вербової лози і на город! Оце: рожевий помідор, сонцем випещений, огірочок тепличний, пірця цибульки пахучої — на салат буде! Картопелька-синьочка у фіолетовому кожушку — на борщ, а ця, білобока, що не так хутко розварюється, — на печеню підійде. Баклажани шматочками посмажити. Часником, цибулькою, сметанкою і петрушкою приправити. Смакота буде! А ось ці — дрібненькі помідори, що більше на кров людську схожі, — на борщ. І морквину, і бурячок… А як же без бурячка? Хоча, тато Даня та й багацько людей на Дніпропетровщині, страх, як буряка у борщі не люблять, бо картоплю у бузково-рожевий колір фарбує. Та Марина так справно навчилася буряк обсмажувати, що його у полумиску і не розбереш, а картоля білою лишається. Та й смачніше ж так!

За баби Парасчиною наукою так треба: як лишається хвилин сім до того, як борщ готовий буде, то треба три картоплини стовкти і в юшку, щоб густіша була. Посолить, перцю дрібку чорного і червоного, листя лаврового, з парочку, щоб не гіркло, столову ложку цукру, яблучко червонобоке потерти, два яєчка курячих — на терку, а головне — шмат сала старого, аж жовтого, безщадно перебитого гострим ножем із головкою часнику, а тоді вже і зелені... То Марина не борщ варить — зілля для батьків приворотне по бабиному Парасчиному рецепту... Все! Готовий борщ! І печеня, і салат, і баклажани! Все для мамочки золотої, все для татка! Круть-верть, а тут уже і тісто на пиріжки підійшло!

Місить Марина худими рученятами ванільну здобу, щоб киснем насичити, а сама потаємні замовляння від баби Параски шепотить, щоб пишні пиріжки вдалися, а не гливкі. А коли вже потягне вишнево-полуничним духом свіжої випічки, аж до теплиці, де тато Даня господарює, то Марина швидше сліди своєї турботи намагається сховати: де, яке борошно розсипалося, де, тісто до миски прилипло. Скоріш-скоріш! Усе охайно вимити, бо зайде батько обідати, а замість доброго слова, наче жменю квасолі чорної жбурне:

— О, видно, що Марина пироги пекла! І ворота в тісті!
А вже, як скине кухвайку у веранді, на вішака рогатого кине, то сьорбає Маринин борщ із дешевого полумиска та прицмокує:

— Н-да… Добріше, чим у матері…
Все похапцем у нього і їв швидко, наче в спину, хто гонить. А, як чарку вип’є — то спочатку добрий, хоч до рани клади. Усе Марину підтримує та хвалить. А згадає, що нерідною може для нього Маринка бути, то тікайте всі з хати! Або й сам, аж засвистить вітром, до теплиці. Як той вовкулака. Все сам... Все один...

Залізняки не бідували, бо все своє. У сервантах посуду красивого — гори, а от не любив його Данько. А Лесі — ніколи зайве мити. Так і стояв у сервантах, нікому не потрібний кришталь, хіба для людського ока.

Чимале прагнення Марини до прекрасного час-від-часу народжувало нестримну ідею накрити стіл вишукано не давало їй спокою і знайшло, таки втілення у свято.

Одного разу накинула на стіл шовкову скатертину у вибитих серцях, поставити посередині супницю-царівну у блакитні, химерні квіточки з такими ж тарелями і великим блюдом, на якому празникував торт « Наполеон». Могла б і «Медовик», чи, навіть, «Прагу» на домашніх вершках із сметанковою помадкою з грецькими горішками із рідного садочку, спекти, аби лиш достаток дозволяв.

Та батьки наполегливо не сприймали тієї дитячої, на їх думку, дурості і Леся строго-настрого заборонила тягти доньці дороге, столове начиння до столу.
Проте, коли вертала зі школи, скидала свої інтелігентні лахи: сукню синю у білий горошок, строгий, чорний піджак і намисто скляне, що на сонці усіма барвами переливалося. Обійшовши якісно прибрану хату, солодко потягувалася:

— От і дождадала сучка помочі! Можеш тепер і на вечір до школи сходити.
Десь там, де серце і груди ставало липко і гостро, і дрібний горішок образи підкочував до дівчачого горла. Але молодість поступово брала своє. Та й не вміла Марина зла довго тримати, бо і такі люди на землі потрібні.
Руслан тим часом вчитись — не вчився. Собак сусідських із хлопцями-однолітками по вулицях ганяв. А коли старший став — горілки спробував і стала вона з того часу йому за маму рідніша.
Івченко Юлія. Жовтень 2021.Київ.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-12-06 18:43:59
Переглядів сторінки твору 137
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.160 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.164 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.01.27 07:44
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2021-12-06 21:06:40 ]

Радощі і страждання, душевні переживання дівчинки,
оголене відчуття справедливості та прагнення до прекрасного.
Увесь цей багатющий внутрішній світ зворушує читача.
Залюбки прочитав, Юлю! Чекатиму ще…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2021-12-06 21:31:45 ]
Величезна подяка! Я вже турбувалася за Вас. Поет, як сказав один розумний чоловік--пташка, прозаїк--віл. І я в цьому переконуюся. Рада Вам!!!