ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.10.03 05:31
Молитви, зойки і прокльони,
Рішучість, впевненість і злість, –
Працюють теж на оборону
І захист рідної землі.
Нема нечулих і бездушних,
Усі відчули біль сповна, –
Іде запекла й відчайдушна
Війна…

Микола Соболь
2022.10.03 04:54
Павук у лісі плів тенета,
гукав кохану тетерук,
а вже стріла із арбалета
летіла на пташиний звук.
На жаль так створена людина –
вбивати будь-що, будь-коли,
підступно ціляться у спину
іржею з’їдені стволи.

Іван Потьомкін
2022.10.02 23:26
Старе вино в міхи нові переливаю.
Колись воно гуло і вирувало...
Настояне на почуттях і мріях,
Воно й сьогодні грати не вгаває…
Угамуватися в нових міхах не вміє.

Євген Федчук
2022.10.02 19:32
Іван злютований метавсь
По переходах і кімнатах.
Служилий люд увесь ховавсь,
Бо поміж них кому ж не знати,
Що краще схоронитись десь,
Аніж потрапити під руку.
І увесь гнів тоді впаде
На нього – та й помре у муках.

Микола Соболь
2022.10.02 18:39
Ні бабиного літа, ні тепла.
Дощі, дощі…,
а поміж ними зливи
і клен стоїть самотній, сиротливо
розглядує себе крізь сльози скла…
Одна скотилась, як моя печаль.
А інші вслід їм байдуже, що осінь.
Крик журавлиний пролетів між с

Сергій Губерначук
2022.10.02 18:06
Я раніше – був добрішим?..
Злішим став – то й став старішим!
(З лішим спав – і пострашнішав…)
Але більш не подобрішав…
Тільки колобка зліпивши –
дещо віршики поліпшив…

24 липня 2007 р., Богдани

Віктор Кучерук
2022.10.02 06:59
Г. С...

Мовчазна, запізніла, непрохана,
Ніби осінь в ошатнім гаю, –
Ти своєю красою сполохала
Угамовану душу мою.
Золотистими, довгими віями,
На краях ворухливих повік, –

Микола Соболь
2022.10.02 05:41
Пізнавши ночі божевілля
назад не буде вороття
коли твого торкнувся тіла
була ти грішна і свята.
І подиху легке тремтіння,
і плоть розбурхана вогнем…
Чи то було гріхопадіння?
Чи шлях, що двох веде в Едем?

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря

Ярослав Чорногуз
2022.10.01 00:03
Ця осінь справжня — дощова, сумна,
А так хотілося ще дрібку літа.
Душа схолола і необігріта,
Як неприкаяна, бреде вона.

Як вересень, нахмурене життя,
Все більше горя, і все менше щастя,
І сипляться на голову напасті,

Володимир Бойко
2022.09.30 14:32
Геббельс у захваті від соловйова,
Жде з нетерпінням пропагандона.
В пеклі компанія пречудова –
Сталіна, жиріка і кобзона.

Тих, що загинули за росію,
Щиро смолою усіх зігріють.

Козак Дума
2022.09.30 13:44
Я не кацап і я не московит –
в мені нуртує кров мого народу!
У цьому ми переконали світ,
відважно захищаючи свободу.
І я не орк чи дикий гамадрил,
не представник мокшанської еліти,
що об’єднала сотню-другу рил
і прагне нині керувати світом.

Іван Потьомкін
2022.09.30 09:26
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимось схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Щемом вливається у серце...
...А за пейзажами вбачається

Віктор Кучерук
2022.09.30 05:40
Як вогню божевільне шаленство
Палахтіло, світило, пекло, –
Відчуття неземного блаженства
І безмежного щастя було.
Мов очей осяйна осолода
Струменіла, звивалась, жила, –
Оминала чіпкі перешкоди
І в єдине єднала тіла.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлія Івченко (1978) / Проза

 Як ти мене любиш--5.
Після того прикрого випадку, коли Маринці мама доброго прочухана дала, дівчинка, наче років на п’ять подорослішала. Стала помічати, що батько і мати гірше до неї ставляться, ніж до меншого братика Русланчика, бо тому все з рук сходило. Чи вазона з квіткою розіб’є, чи по господарству — ні палець об палець не вдарить, чи зі школи оцінку погану принесе — усе одно… Голублять, або вигляд роблять, що і не сталося нічого такого. Наче очі батькам піском із Дібрівського лісу позасипало.

Марина старшою стала. Уже з класу сьомого усю роботу хатню на себе взяла, бо мама ж у школі! Тяжко мамі. Хату виприбирає справно. Трусить-трусить важкі килими, аж плечі, свинцем втоми налиті, до підлоги опускаються. Борщу смачного наварить. Та не такого, як мама Леся, що школою однією кожнісіньку хвилину марила. Бо Леся абияк готувала, якщо, не на свята, звичайно. Картоплю покришить, капусту порубає та помідорами присмачить і плавають у пісній, помаранчевій зупі три овочі нещасні, прозорістю своєю око лякаючи. Аж Данько сьорбає-сьорбає те їдло та й ложку кине.

— Шо ти, Лесю, бурди наварила такої, що до рота не лізе! Борщ — должен буть такий, щоб ложка стояла! Марина і то лучче за тебе готовить. Зовсім уже із своєю школою здуріла!

І для отієї, ненавмисне кинутої подяки, отого слова доброго, усе дитинство очікуваного, що бажалося Марині більше, ніж подарунків наймодніших, дівчина ладна була зі шкіри вилізти.
Зі школи прибіжить і віника у руки, бо старенький пилосос «Ракета», уже, геть, неспроможній був порохи у Залізняківській хаті збирати. Кожен потайний куточок вимете, кожну пилиночку ганчіркою із її ж байкового халатика зробленою, вимиє. Одяг, що Залізняки звикли на стільці кипами навішували, акуратно до шафи сховає, підлогу зволожить, у мамчині, подаровані учнями вази, з садочку квітів-принцес скромних принесе. Пишні та дорогі — лиш два рази на рік стояли: на Перше вересня та на Останній дзвінок.

У самої, аж серце із грудей зайчиком вистрибує: « От, мамочка моя золота зі школи прийде, похвалить!»

Далі — чимдуж на кухню, блакитними кахлями обкладену, що тато Данило із скла примудрився влаштувати. Наставлені на столі полумиски з недоїдками до пуття доведе, посуд гарненько вимиє, підлогу, брунатною фарбою помальовану, протре і давай обід зачиняти. Курку на вулиці патрає, а сама пісні під носа мугикає:

В саду гуляла, квіти збирала.
В саду гуляла, квіти збирала.
Кого любила — причарувала…

Данько їсти готувати донці не боронив. Сам і голову якійсь пістрявій відітне з радістю, бо втішався, коли Марина на кухні.Та і який чоловік від смачненького відмовиться? А, хто готує — байдуже. Головне, щоб у каструльках в рожеву квіточку, страви смакові рецептори втішали.

Марина курку над газовою плитою обсмалить, котам тельбухи повикидає та й розділить розумно, щоб на все стало. Печінку, пупа, голову, крильця, гомілки — до бульйону. Інше — на печеню.
Щастя охоплює, як бере ошатного кошика із вербової лози і на город! Оце: рожевий помідор, сонцем випещений, огірочок тепличний, пірця цибульки пахучої — на салат буде! Картопелька-синьочка у фіолетовому кожушку — на борщ, а ця, білобока, що не так хутко розварюється, — на печеню підійде. Баклажани шматочками посмажити. Часником, цибулькою, сметанкою і петрушкою приправити. Смакота буде! А ось ці — дрібненькі помідори, що більше на кров людську схожі, — на борщ. І морквину, і бурячок… А як же без бурячка? Хоча, тато Даня та й багацько людей на Дніпропетровщині, страх, як буряка у борщі не люблять, бо картоплю у бузково-рожевий колір фарбує. Та Марина так справно навчилася буряк обсмажувати, що його у полумиску і не розбереш, а картоля білою лишається. Та й смачніше ж так!

За баби Парасчиною наукою так треба: як лишається хвилин сім до того, як борщ готовий буде, то треба три картоплини стовкти і в юшку, щоб густіша була. Посолить, перцю дрібку чорного і червоного, листя лаврового, з парочку, щоб не гіркло, столову ложку цукру, яблучко червонобоке потерти, два яєчка курячих — на терку, а головне — шмат сала старого, аж жовтого, безщадно перебитого гострим ножем із головкою часнику, а тоді вже і зелені... То Марина не борщ варить — зілля для батьків приворотне по бабиному Парасчиному рецепту... Все! Готовий борщ! І печеня, і салат, і баклажани! Все для мамочки золотої, все для татка! Круть-верть, а тут уже і тісто на пиріжки підійшло!

Місить Марина худими рученятами ванільну здобу, щоб киснем насичити, а сама потаємні замовляння від баби Параски шепотить, щоб пишні пиріжки вдалися, а не гливкі. А коли вже потягне вишнево-полуничним духом свіжої випічки, аж до теплиці, де тато Даня господарює, то Марина швидше сліди своєї турботи намагається сховати: де, яке борошно розсипалося, де, тісто до миски прилипло. Скоріш-скоріш! Усе охайно вимити, бо зайде батько обідати, а замість доброго слова, наче жменю квасолі чорної жбурне:

— О, видно, що Марина пироги пекла! І ворота в тісті!
А вже, як скине кухвайку у веранді, на вішака рогатого кине, то сьорбає Маринин борщ із дешевого полумиска та прицмокує:

— Н-да… Добріше, чим у матері…
Все похапцем у нього і їв швидко, наче в спину, хто гонить. А, як чарку вип’є — то спочатку добрий, хоч до рани клади. Усе Марину підтримує та хвалить. А згадає, що нерідною може для нього Маринка бути, то тікайте всі з хати! Або й сам, аж засвистить вітром, до теплиці. Як той вовкулака. Все сам... Все один...

Залізняки не бідували, бо все своє. У сервантах посуду красивого — гори, а от не любив його Данько. А Лесі — ніколи зайве мити. Так і стояв у сервантах, нікому не потрібний кришталь, хіба для людського ока.

Чимале прагнення Марини до прекрасного час-від-часу народжувало нестримну ідею накрити стіл вишукано не давало їй спокою і знайшло, таки втілення у свято.

Одного разу накинула на стіл шовкову скатертину у вибитих серцях, поставити посередині супницю-царівну у блакитні, химерні квіточки з такими ж тарелями і великим блюдом, на якому празникував торт « Наполеон». Могла б і «Медовик», чи, навіть, «Прагу» на домашніх вершках із сметанковою помадкою з грецькими горішками із рідного садочку, спекти, аби лиш достаток дозволяв.

Та батьки наполегливо не сприймали тієї дитячої, на їх думку, дурості і Леся строго-настрого заборонила тягти доньці дороге, столове начиння до столу.
Проте, коли вертала зі школи, скидала свої інтелігентні лахи: сукню синю у білий горошок, строгий, чорний піджак і намисто скляне, що на сонці усіма барвами переливалося. Обійшовши якісно прибрану хату, солодко потягувалася:

— От і дождадала сучка помочі! Можеш тепер і на вечір до школи сходити.
Десь там, де серце і груди ставало липко і гостро, і дрібний горішок образи підкочував до дівчачого горла. Але молодість поступово брала своє. Та й не вміла Марина зла довго тримати, бо і такі люди на землі потрібні.
Руслан тим часом вчитись — не вчився. Собак сусідських із хлопцями-однолітками по вулицях ганяв. А коли старший став — горілки спробував і стала вона з того часу йому за маму рідніша.
Івченко Юлія. Жовтень 2021.Київ.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-12-06 18:43:59
Переглядів сторінки твору 327
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.164 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.164 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.09.15 22:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2021-12-06 21:06:40 ]

Радощі і страждання, душевні переживання дівчинки,
оголене відчуття справедливості та прагнення до прекрасного.
Увесь цей багатющий внутрішній світ зворушує читача.
Залюбки прочитав, Юлю! Чекатиму ще…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2021-12-06 21:31:45 ]
Величезна подяка! Я вже турбувалася за Вас. Поет, як сказав один розумний чоловік--пташка, прозаїк--віл. І я в цьому переконуюся. Рада Вам!!!