наша з тобою зима, сестричко, починається з відчинених шаф.
як завжди одягу, як дерев у лісі, а вдягти — ну, хіба що, — джинси.
у наших горлах виростають гвіздки й повільно їде раціональний дах
і ми страшенно розгублено розглядаємо у дзеркАлах ванн старіючі риси.

треба скоріше придбати якісь зручні чобітки і крем помічний,
склад відомий: молодильні яблука, коллаген, хай йому грець, навіть, сперма.
ці розумні цитати про душу красиву вже кислі, мов жовті ягоди аличі, — непомічні,
коли тротуаром понуро пливеш, або, сто відсотків, у них закінчився — термін!

насправді, нам подобаються, сестричко, такі, як і ми буваєм самі.
навіть, оті, що гладять не лише по голові, а й гребінцем проти шерсті.
звичайний закон тяжіння — усе по колу і коли літо минає — сумуємо по зимі,
зуби, бач знову скалить... смарагди і ковід сховала у срібнім персні.

лишається вартість слів і наша з тобою древесно-древлянська, розбурхана кров
і снайпер самотності, що намагається наше гілля вловити на мушку.
закутайся в светрик із м’яти, сестричко, й від вітру утоми сховай, хоч одне крило,
бо є ще надія, що Господь не мине — а ні кроку, ні сліз, ні змерзлої ружі.

наша з тобою зима, сестричко, починається з відчинених шаф.
як завжди одягу, як дерев у лісі, а вдягти — ну, хіба, що,— джинси
у наших горлах виростають гвіздки й повільно їде раціональний дах
і ми страшенно розгублено розглядаємо у дзеркАлах ванн старіючі риси...

Юлія Івченко 7. 12. 2021. Київ.