Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.15
07:04
Серпня вічний почет
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
2026.08.14
22:59
Дощі й дощі. Тріщить загата.
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
2026.08.14
18:37
погода що міняється настійно
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
2026.08.14
17:29
my holy land
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
2026.08.14
13:29
Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
2026.08.14
12:49
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
2026.08.14
12:03
Вірю в майбутнє моєї країни,
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
2026.08.14
11:15
Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро —
До моря плину,
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро —
До моря плину,
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
2026.08.14
11:05
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на кривав
2026.08.14
10:52
Що ви, керманичі кпину?
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
2026.08.14
07:29
Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
2026.08.14
04:58
Нещирість професійно тисне руку
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марґо Ґейко /
Вірші
Опівнічний гість
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Опівнічний гість
От би зважився хтось і вимолив.
Та лишилася геть сама,
Як солома суха, чий вимолот
Проковтнула глевка пітьма.
І не знала, у чому схибила,
Хто згубив у стерні граблі…
Він за тиждень уже зі схлипами
Ледве видихнув і збілів.
Хоронили як слід – громадою.
У селі чи не кожен знав,
Наречена була принадною,
А зробилася навісна.
Тільки чула, коли поскрипує
Фотографія на столі,
Накривала чарчину скибою –
Випікала для цього хліб.
На світанку було все знищено
І розкидано все було –
Наче ворог у хаті нишпорив,
Все живе беручи в полон.
І вона, замісивши мукою,
Знову ставила хліб у піч,
Щоби з тим, що опівніч стукало,
Залишитися ще на ніч.
Він являвся до неї зіркою,
Говорив – Хоч би що проси!
Тільки кішка недобре зиркала,
Скаженіли на дворі пси.
Рятувала його і пестила,
Вигорала у тім вогні,
Ланцюжок з олов’яним хрестиком
Парафіном стікав по ній.
А як ранок вривався півнями,
Що поскльовували зірки,
Прокидалася вкрита піною
Мов утоплена з дна ріки.
Невідомо, куди би повінню
Серце вдовине віднесло,
Закінчилося врешті повністю
Вдома борошно, як на зло.
У люстерко погляне – боженьки!
Не людина стоїть – мара.
Задивилася заворожена –
Молода, а така стара…
Розшукала граблі за клунею,
Притулила їх до дверей,
Відвертаючись тричі плюнула,
Як на хрещенні ієрей.
Поблукала, зітхнувши – Господи!
Наче стежкою до села,
Загубилася між покосами,
Більше року сама жила.
Дуже довго водило колами
Всюди марились їй граблі,
Ними ноги до вен проколоті,
До артерій, а ще в землі.
Ніби час розтягнувся гумкою –
Він у полі лежав один,
Потерчата навколо кумкали,
Припадаючи до судин.
Не юнак з кришталевим посохом,
Не козак на коні з мечем,
Наречений з ногами босими,
З них і досі ріка тече.
Як завила вона причинною,
Що проспала вже вік чи два,
Засинала іще дівчиною,
А прокинулась – вже вдова.
Піднялося гадюччя кублами
Та почулося, як згори
Із хреста над церковним куполом,
Про любов їй хтось говорив.
І пішла туди геть знесилена,
Мов по груди в темній воді,
А летавиць з очима сивими
Обернув на згарище дім.
Та лишилася геть сама,
Як солома суха, чий вимолот
Проковтнула глевка пітьма.
І не знала, у чому схибила,
Хто згубив у стерні граблі…
Він за тиждень уже зі схлипами
Ледве видихнув і збілів.
Хоронили як слід – громадою.
У селі чи не кожен знав,
Наречена була принадною,
А зробилася навісна.
Тільки чула, коли поскрипує
Фотографія на столі,
Накривала чарчину скибою –
Випікала для цього хліб.
На світанку було все знищено
І розкидано все було –
Наче ворог у хаті нишпорив,
Все живе беручи в полон.
І вона, замісивши мукою,
Знову ставила хліб у піч,
Щоби з тим, що опівніч стукало,
Залишитися ще на ніч.
Він являвся до неї зіркою,
Говорив – Хоч би що проси!
Тільки кішка недобре зиркала,
Скаженіли на дворі пси.
Рятувала його і пестила,
Вигорала у тім вогні,
Ланцюжок з олов’яним хрестиком
Парафіном стікав по ній.
А як ранок вривався півнями,
Що поскльовували зірки,
Прокидалася вкрита піною
Мов утоплена з дна ріки.
Невідомо, куди би повінню
Серце вдовине віднесло,
Закінчилося врешті повністю
Вдома борошно, як на зло.
У люстерко погляне – боженьки!
Не людина стоїть – мара.
Задивилася заворожена –
Молода, а така стара…
Розшукала граблі за клунею,
Притулила їх до дверей,
Відвертаючись тричі плюнула,
Як на хрещенні ієрей.
Поблукала, зітхнувши – Господи!
Наче стежкою до села,
Загубилася між покосами,
Більше року сама жила.
Дуже довго водило колами
Всюди марились їй граблі,
Ними ноги до вен проколоті,
До артерій, а ще в землі.
Ніби час розтягнувся гумкою –
Він у полі лежав один,
Потерчата навколо кумкали,
Припадаючи до судин.
Не юнак з кришталевим посохом,
Не козак на коні з мечем,
Наречений з ногами босими,
З них і досі ріка тече.
Як завила вона причинною,
Що проспала вже вік чи два,
Засинала іще дівчиною,
А прокинулась – вже вдова.
Піднялося гадюччя кублами
Та почулося, як згори
Із хреста над церковним куполом,
Про любов їй хтось говорив.
І пішла туди геть знесилена,
Мов по груди в темній воді,
А летавиць з очима сивими
Обернув на згарище дім.
Марґо Ґейко
Зі збірки "Каліграфія долі"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
