Зачиняє повільно ворота
За собою жахлива весна, –
Через вигін, буквально навпроти,
Відчувається вже теплина.
Непомітно наблизилось літо
І, розпечене сонцем, пашить
Так яскраво, що можна здуріти
Чи безслідно згоріти умить.

…для кожного птаха розпахлена ковдра
Бомбардувань нечутно од ночі
Позбавитись сліз й придбати би корма
Вклонився б до ніг правді охоче…
А як розпізнати де люди де звірі?
Болі зляглись надовго під ноги
Зустріти себе боюсь на клавірі
Бо там відтепер

Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М

Зіп’ю очей блакить надмірну…
І губ привабливих тепло
Любов моя як герб манірна
Ну хоч бери й ховай під шкло…

А що як трішки з алкоголем
А що як трішечки з долонь
І запрягтись конем і полем

Коли в тому була потреба,
я випускав вірші у небо –
туди, де обрій голубів
до солов’їв і голубів.
А потім, – ніби із душі,
мої утомлені вірші
вже розтікались у повітрі,
неначе фарби на палітрі.

Стілець увесь час в однім місці стоїть
у бухґалтерськім кабінеті.
На нім весь час одним місцем сидить
зад, що зацикливсь на дебеті й діабеті.
Жирнючий гладезний зад,
йорзаючи штаньми об стільчик,
розхитуючи його вперед і назад,
ніяк не відмиє грош

Станом на 8 годину 28 квітня 2022 року за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також інших джерел, які потребують підтвердження, з початку вторгнення російської федерації в Україні загинули 217 дітей та постраждали 393 дитини", - повідомила о

Який містично загадковий цей магніт планети
В ще не пробудженій імлі досвітній!..
Єрусалим вернувся начебто здалека,
За ніч здійснивши мандри кругосвітні.
Черкнувсь об гори і розпливсь туман незримо,
Зарожевів під сонцем білосніжний камінь.
День нел

Замордована ніч, закривавлений день,
Розшматований рай у подертій ряднині….
Розпач у молитвах… Світ - суцільна мішень…
Покотилась сльозою роса по стеблині….

*

Насторожена ніч, зосереджений день,

Воїну-поету Олегові Бородаю

1
Розправив плечі сьогорічний травень,
Жовтіє скрізь кульбабами у травах.

Кипить бузкове всюди шумовиння,
Кує роки зозуля-берегиня.

Перекатами річка співає,
жебонить, наче доля моя,
повертає удаль попід гаєм
де лунають пісні солов’я,
вщент любов’ю наповнює серце,
а від того і думи ясні
скільки раз обіцяв рідній ненці,
повернутись сюди навесні,

Хоча життя, як річка, прудко
Біжить і тихне, мов прибій, –
Ще голубіють незабудки
В глибоких тінях сивих вій.
Як і раніш, голубоокі,
Але, на жаль, немолоді, –
Ми забуваємо про спокій
Чомусь не тільки при ході.

Я еру мав свою
давно-давно.
А ти, від молодої парості
стеблинко,
витаєш поруч,
поруч все одно!
Чекаєш часу для…
такого ж вчинку!

За мотивами реальних подій
Присвячується Валерію Ч.

Він подумки притиснув внука.
Сказав про себе: «Прощавай!
Я на війні! Із орком лютим,
Не скривдив щоб тебе бодай!

ІДесь за горою отією,
де канули літа мої
услід за долею моєю...
отамечки... за течією
ріки, ще точаться бої.

А онде Альпи, де з натури
великий Гейне для культури,

Тихо так, що добре чую
За прочиненим вікном,
Як шурхоче сонно туя
І крадеться вуж повзком.
Чути пурхання комахи
І як вишня сіє цвіт, –
Як вже грядку розпанахав
І під хату риє кріт.