Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
2026.05.15
13:04
Ти виростаєш із пітьми
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Герасименко (1962) /
Поеми
Небо кульбабине
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Небо кульбабине
I
О полудню квітневий, ти посій
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять
і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.
Цей полудень чарівний не мине.
Спасибі вам,
русяво-золоті, сріблясто-сиві.
Сплітаються віршовані рядки
з бажанням, що посіялось у пам’ять:
не тільки стати, горілиць лягти
на килимок –
на сонячний і місячний – кульбабок.
II
Небо над нами – зірок феєрверк і планет,
небо над нами – прекрасне, далеке, безкрає
манить мене до світання і зве, і п’янить.
Жаль, що до нього спекотних бажань не дістане
навіть ракета або ж – устремлінь монгольф’єр,
навіть, коли не захмарене, – то височеньке.
Та не печалюсь, не плачу, не мчу: в мене є
небо кульбабине – сонечка і місяченьки!
III
Небо кульбабине,
де чудернацькі сузір’я,
в жодному зоряному атласі не знайти
і не збагнути, чому ця місцинка служила
тільки мистецько, на жаль,
і красі, й чистоті.
Небо кульбабине –
сонць є і місяців сотні
і тисячі є, напевно, приємних планет.
Мовить поет:
«Магнетизмом солодким безодні
манить мене в полудень, спалює і п’янить
Небо кульбабине».
Небо кульбабине –
золото, срібло, смарагди.
Хоч і блищало воно до смішного малим.
Любий поете,
в рядках променистих згора́в ти
і спопелився,
проте для людей запалив
Небо кульбабине.
Небо кульбабине,
де чудернацькі сузір’я,
в жодному зоряному атласі не знайти
і не збагнути,
чому ця місцинка служила
для перехожих взірцем
і краси, й чистоти.
IV
Човен із чорним і сірим відчалив, і бджоли
славити стали у злуці, у сув’язі з віршами,
сповнене золотокосими і сивочолими,
небо кульбабине –
сонячне з місячним змішане.
Спрагло і вправно впрягався,
вливаючись віршем,
В хор оцей, в озеро –
хороше, весело, гаряче!
А щоб відсоток високої істини збільшити
біля стеблинок звабливих блукав я,благаючи:
«Небо кульбабине,
будь з нами степом і морем,
Альпами, що восени, весняною саваною!»
Відповідало:
«Людей, що пороблені хворими,
у потаємні глибини неспинно заманюю:
в чорну діру, у печеру розширену, в шахту
там добувати корисні, цілющі копалини».
Так і поета в лабети в ті лагідно втягнуто,
в танго кохання останнього,
в небо кульбабине.
В ньому залишитись?
Ні! За свободу в атаку!
І на асфальт із квітучої вічності вискочив.
Не потопило…
Тобі я уклінно подякую,
Небо Кульбабине –
сонячне змішане з місячним.
2020
О полудню квітневий, ти посій
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять
і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.
Цей полудень чарівний не мине.
Спасибі вам,
русяво-золоті, сріблясто-сиві.
Сплітаються віршовані рядки
з бажанням, що посіялось у пам’ять:
не тільки стати, горілиць лягти
на килимок –
на сонячний і місячний – кульбабок.
II
Небо над нами – зірок феєрверк і планет,
небо над нами – прекрасне, далеке, безкрає
манить мене до світання і зве, і п’янить.
Жаль, що до нього спекотних бажань не дістане
навіть ракета або ж – устремлінь монгольф’єр,
навіть, коли не захмарене, – то височеньке.
Та не печалюсь, не плачу, не мчу: в мене є
небо кульбабине – сонечка і місяченьки!
III
Небо кульбабине,
де чудернацькі сузір’я,
в жодному зоряному атласі не знайти
і не збагнути, чому ця місцинка служила
тільки мистецько, на жаль,
і красі, й чистоті.
Небо кульбабине –
сонць є і місяців сотні
і тисячі є, напевно, приємних планет.
Мовить поет:
«Магнетизмом солодким безодні
манить мене в полудень, спалює і п’янить
Небо кульбабине».
Небо кульбабине –
золото, срібло, смарагди.
Хоч і блищало воно до смішного малим.
Любий поете,
в рядках променистих згора́в ти
і спопелився,
проте для людей запалив
Небо кульбабине.
Небо кульбабине,
де чудернацькі сузір’я,
в жодному зоряному атласі не знайти
і не збагнути,
чому ця місцинка служила
для перехожих взірцем
і краси, й чистоти.
IV
Човен із чорним і сірим відчалив, і бджоли
славити стали у злуці, у сув’язі з віршами,
сповнене золотокосими і сивочолими,
небо кульбабине –
сонячне з місячним змішане.
Спрагло і вправно впрягався,
вливаючись віршем,
В хор оцей, в озеро –
хороше, весело, гаряче!
А щоб відсоток високої істини збільшити
біля стеблинок звабливих блукав я,благаючи:
«Небо кульбабине,
будь з нами степом і морем,
Альпами, що восени, весняною саваною!»
Відповідало:
«Людей, що пороблені хворими,
у потаємні глибини неспинно заманюю:
в чорну діру, у печеру розширену, в шахту
там добувати корисні, цілющі копалини».
Так і поета в лабети в ті лагідно втягнуто,
в танго кохання останнього,
в небо кульбабине.
В ньому залишитись?
Ні! За свободу в атаку!
І на асфальт із квітучої вічності вискочив.
Не потопило…
Тобі я уклінно подякую,
Небо Кульбабине –
сонячне змішане з місячним.
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
