«Сльоза, мов яблуко, важенна, біля тебе
Від галасу доріг зіспрагла знати…»

(Пауль Целан)

Споглядання поцяткованих шпаків-пересмішників
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чому весна плинного Бористена
Обернулась домом потрійного божевілля?
Пальто чорнокнижника Аліг’єрі
Висить між цегляними шафами галактик
Простріляне сталевими кулями
Скорострілів придуманих Гамлетом –
Принцем хвиль каламуті й русалок,
Що плавають в морі Данському
Наче вони не хвостаті комети глибин,
А постійні клієнтки скромної кірхи – оті
В капелюшках солом’яних і довгих сукнях
(У смужечку).
Якщо
Дні нині збатожені трунком драконів,
А ночі такі, що хоч око Всесвіту
Вийми і кинь на долівку
Хати, що забула про свічку бджолину –
Муруємо стіни
Чистого дому прийдешнього –
Нехай і навпомацки.