ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2025.11.29 11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.

Артур Сіренко
2025.11.29 10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття

С М
2025.11.29 09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не

Віктор Кучерук
2025.11.29 07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.

Тетяна Левицька
2025.11.29 01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!

Іван Потьомкін
2025.11.28 22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,

М Менянин
2025.11.28 21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.

+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +

Артур Курдіновський
2025.11.28 19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)

***

Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…

В Горова Леся
2025.11.28 17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.

І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!

Тетяна Левицька
2025.11.28 10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.

Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі

Віктор Кучерук
2025.11.28 06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.

Кіхно Мар'ян Кіхно Мар'ян
2025.11.28 03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова

не чуючи спішить він мимоволі

Світлана Пирогова
2025.11.27 19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.

Євген Федчук
2025.11.27 18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво

Борис Костиря
2025.11.27 12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.

Кіхно Мар'ян Кіхно Мар'ян
2025.11.27 10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Сурки кызя
Я довольно часто вспоминаю эту историю, но рассказать её как-то не решался. Она несколько выбивается из старосветской хрестоматийности моих рассказов о детстве. Но теперь я ее всё-таки расскажу, и речь пойдет о том, что стало теперь предметом ожесточенных дискуссий, а для кого-то и кардинальных решений вроде «я сам більш ніколи, і ви до мене не смійте» – о языке.

Я рос в Херсоне, и у меня был двоюродный брат, старший меня всего на полгода. Мы были очень разные, иногда мы даже дрались, и не на жизнь, а на смерть, так что бабушке приходилось нас разнимать, отхлестав преобладающую сторону мокрой половой тряпкой по спине. Зато когда мы не дрались, наши очень непохожие характеры, воображения и темпераменты помогали нам превращать выходные, праздники и каникулы в захватывающие приключения и увлекательные путешествия. О них уже рассказано достаточно – а вот о «нашем» языке не было еще сказано ни слова.

Вообще наша среда была двуязычной: город Херсон говорил с нами преимущественно на русском, хотя наши дедушка и бабушка прекрасно владели украинским, а дедушкин русский даже звучал по-украински, как для посвященных «звучат» гоголевские тексты. Наверное, это получалось у дедушки благодаря украинской фонетике: всегда и без малейшего труда, непроизвольно и естественно соблюдая все её нормы, дедушка превращал свой русский в такой же певучий и благозвучный язык, каким был его украинский. Другой бы свихнулся, как это?! – а для дедушки украинский был по-настоящему родным, и потому диктовал свои каневские правила русскому, на котором дедушка тоже иногда изъяснялся. Наше село, благословенная Александровка, а по-хорошему, Олександрівка, говорила с нами на украинском – всегда, и когда мы неловко пытались ей подражать, и когда говорили с нею как «городские», то есть по-русски. Со временем мы прилично овладели обоими языками.

Но о таком, обычном в то время и в наших краях положении дел, вообще не стоило бы говорить, если бы не третий язык, выдуманный нами с братом сугубо для общения между собой. Да, им на всей планете владело всего два человека, причем оба малолетние и оба довольно глупые. Прелесть же его состояла в том, что мы прекрасно понимали друг друга, хотя никогда не договаривались ни о каких его правилах, даже более того – судя по тем словам, которые я до сих пор помню, таких правил и не было. Кроме одного: наш язык состоял из переделанных слов, а способ переделки определялся словом, которое ей подвергалось, и тем, кто это слово переделке подвергал.

Происходило это примерно так: кто-то из нас решал добавить в наш словарь новое слово. Повертев его так и сяк в уме, он выдавал «нашу» версию слова – а другой почти всегда (!) сразу понимал смысл нового слова и пускал его в оборот. По моим впечатлениям, это привносило в нашу братскую дружбу какой-то новый элемент, который эту дружбу усиливал, доводил её до какого-то невероятного согласия, единения и единства: мы каждый в отдельности владели языком, слова которого еще даже не прозвучали! Это ли не... да уж!

Чтобы вы получили представление о нашем языке, вообразите себе такое. Сидим мы с братом на своей надувной лодке, сидим не слишком далеко от берега, а далеко, на самой стремнине Днепра сидят в своих лодках взрослые «кибыра́ки», то есть рыбаки. Сидят они там, разумеется, не просто так, они «во́лят бы́рку» – ловят рыбку. Пользуются кибыраки для этого той же снастью, что и мы с братом, – это «пи́снинг» (от «спиннинг»). Наволив полную «тале́рку» (тарелку) бырки, нарезав «ропоми́дчиков» (помидорчиков), снятых прямо с грядки, и добыв из погреба запотевшую «луби́нточку» (бутылочку), они смачно обедают… Рыбалка продолжается, пока клюет, или пока «че́душка» или «ча́бушка» не позовут домой. А два малолетних придурка могут довести чабушку, чедушку или их обоих вместе со всеми «дусте́дями» (соседями) по нашей «ча́дке» (дачке) до белого каления, гогоча и выкрикивая через водную гладь «е́зжо́п тучь» (чуть позже).

Последний оборот, кстати, знаковый. Дети – они вроде немцев, любят скатологический юмор (даже Моцарт его ценил и не чурался, да). Поэтому некоторые слова нашего языка строились, как сказал бы Бахтин, по законам «телесного низа». Зимой наши руки от мороза защищали не перчатки, а «пердячки», а летом мы ходили на Лиман или Днепр «пукаться». Бабушка, чутко улавливая в нашем лексиконе какие-то ватерклозетные закономерности, тоже ввела в наш словарь одно такое словечко, которое, по большому счету, и дало истинное название нашему языку. Когда на очередные дедушкины упреки в коверкании человеческой речи мы ответили, что это «эзоповский язык», бабушка с огромным сарказмом поправила нас, крикнув из кухни:

– Нет, это изжоповский язык! – это, наверное, было бы лучшее название для этого текста, которое вымело бы из него последние крохи той самой хрестоматийности. Но я приберег его на потом, чтобы ввернуть в нужный момент для пущего эффекта, а в название вынес «су́рки кы́зя». «Кызя» по-нашему язык, а «сурки кызя» – это предмет, обозначаемый в расписании уроков как «русский язык».

Но детство однажды закончилось, а язык, сочиненный тогда, остался, им я свободно владею до сих пор. Правда, поговорить на кызя мне уже не с кем: в какой-то момент у нас с братом прекратились всякие отношения, и, кажется, навсегда – случился с нами буквальный и глубокий «розбрат». Этот «розбрат» возник вопреки общему языку и не из-за него – и вот уже сколько лет мы, к сожалению, не общаемся совсем, на всех общих для нас языках, в том числе и на «эзоповском». И наше общее детство, и наша братская дружба, и наши приключения и путешествия, и один на двоих «кызя» – всё это оказалось лишь тонкой пленкой над бездной человеческой души, в которой «хаос шевелится». И, когда однажды хаос прорвался наружу, всё это потеряло всякое значение, и было им сметено – безжалостно, бесповоротно, невозвратно. Дальше можно было жить нам только порознь – так мы и стали жить, и живём до сих пор. Это ли не... Да уж!

VI.2022




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-06-21 15:14:54
Переглядів сторінки твору 270
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній