
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Історія держави Російської від Гостомисла¹ до Тімашева²
Вся земля наша велика и обилна, а наряда в ней нѣтъ.
Несторъ. Повѣсть времянныхъ лѣтъ³
1
Сідайте, дитинчата!
Почну я, ма́буть, так:
земля у нас багата,
та в ній – порядку брак.
2
Знайшли ще предки наші
причину всіх невдач:
живем у єралаші,
нема порядку, бач!
3
Й вони, набравши зваги,
рішилися ураз:
«Пошлімо по варяги, –
хай в князі йдуть до нас!
4
Німецька їхня вдача –
ставати до керма;
земля ж у нас добряча,
порядку лиш нема».
5
Гінці під пишним стягом
відправились ту ж мить,
і дейкають варягам:
«Добродії, прийдіть!
6
Ми вам насиплем злата
по вінця, й ще повніш;
земля у нас багата,
нема порядку лиш».
7
Варягам, звісно, лячно,
та ризик – їхня суть:
«Що ж, спробуєм обачно, –
ходім, коли зовуть!»
8
І от прийшли три брати,
і бачать: жах і тьма!
І хоч земля багата,
порядку скрізь нема.
9
«Ну, – думають, – команда!
Зламає ногу й чорт!
Es ist ja eine Schande,
wir müssen wieder fort⁴».
10
Та брат найстарший, Рюрик,
сказав братам своїм:
Fortgeh’n wär’ ungebührlich,
vielleicht ist’s nicht so schlimm⁵.
11
Хоч тут – паршива банда,
одна лиш тільки шваль,
Wir bringen’s schon zustande,
versuchen wir einmal⁶».
12
Став княжити завзято,
сімнадцять років дбав;
земля була багата,
порядок – не настав.
13
За ним став князем Ігор,
а регентом – Олег;
das war ein großer Krieger⁷
та видатний стратег.
14
Затим – княгиня Ольга;
за нею – Святослав;
So ging die Reihenfolge⁸
язичницьких держав.
15
А тільки Володимир
зайняв отецький трон –
da endigte für immer
die alte Religion⁹.
16
Він заявив народу:
«Поточна віра – твань;
хрестімось! Марш у воду!»
І нам зробив йордань.
17
«Перун – не трібний спадок!
Паліть його мерщій –
побачите, порядок
встановиться який!»
18
Послав і за попами
у Царгород, в Афон;
попи прийшли товпами,
зі стосами ікон,
19
співали приворотно,
свічок зладнали збут...
Земля, як є, щедротна,
а от з порядком – скрут.
20
Як тільки Володимир
в належний день сконав,
новий відкрити вимір
узявся Ярослав.
21
Він, може, все б утямив,
й порядок би навів...
Та ні: він між синами
всю землю розділив.
22
Не досить крок був мудрий:
синочки, на біду,
зчинили галабурди
й усобну ворожду...
23
Почули це татари –
збудилися чомусь,
напнули шаровари,
приїхали на Русь:
24
«Ми зробим вашим чварам
зупин, кінець кінцем,
і повний незабаром
порядок наведем!»
25
А як дійшло до дані –
то хоч святих винось!
Й чимало знову твані
на Русі завелось:
26
намови брат на брата
отримує Орда...
Земля, кажись, багата,
з порядком – геть біда.
27
Іван явився Третій
й поклав цьому угав;
він мовив: «Ми не кметі!» –
й татарам дулю дав.
28
І от земля рішуче
знегод і бід збулась;
квітуча та родюча,
але порядку – зась!
29
Настав Іван Четвертий,
що Третьому онук;
він був державець тертий
і жон мав кілька штук.
30
«Іван Василич Грозний»
він заробив ярлик, –
за те, що був серйозний,
солідний чоловік.
31
Він був жорстких повадок
і зраду бачив скрізь;
такий завів порядок,
що хоч у землю лізь.
32
Життя, мабуть, величне
в добу таких манер...
Але ніщо не вічно,
і цар Іван помер.
33
За ним царем став Федір,
геть батькові контраст;
до справ державних ледар,
в церквах лише гаразд...
34
Борис же, царський шурин,
з розумних був персон,
і з виглядом похмурим
він сів на царський трон.
35
При ньому йшло все гладко
і майже без бунтів;
ледь-ледь було порядку
в землі він не завів.
36
На лихо, Самозванець –
і звідки чорт приніс? –
такий укоїв танець,
що враз помер Борис.
37
Здобувши трон буденно,
цей хлопець не зівав
і в Польщі наречену
не гаючись придбав.
38
Напевне, мав чар-зілля,
та й був же не глупак;
але під час весілля
зчинив дебош поляк.
39
А це нам не до серця;
і от в одну з ночей
ми їм завдали перцю,
прогнавши геть з очей.
40
Піднявсь на трон Василій,
та скоро навідріз
його ми попросили,
щоб він із трону зліз.
41
Вернулися поляки,
а з ними – козаки;
ізнов пішли всілякі
дебоші та бійки.
42
От козаки й поляки
нас луплять день при дні,
ми ж без царя – мов раки
сидим на мілині.
43
Землі – незмірні п’яді,
порядку ж – ні на гріш.
Бо звісно, що без влади
далеко не умчиш.
44
Щоб трон зміцнити царський
і влади благодать,
тут Мінін та Пожарський
мерщій зібрали рать.
45
Й ця рать ізнов упхала
поляків за кордон,
а у Москві – Михайла
Земля¹⁰ звела на трон.
46
Чи він прийняв угоду
та слово дав якесь
про вільності народу –
не знаєм і поднесь.
47
Уже Варшава й Вільна
прислали свій привіт;
земля ген-ген привільна...
чи є порядок? Ніт.
48
Взявсь Олексій за справи,
й родив тоді Петра;
настала для держави
цілком нова пора.
49
Петро любив порядок –
як грізний цар Іван:
і в лютості нащадок,
і випивши – буян.
50
Казав: «Мені вас жалко,
ви згинете вкінець;
та є у мене палка,
і я вам всім отець!
51
Не мріяли, випа́дком,
що вам порядок дам?..»
Й негайно за порядком
подавсь у Амстердам.
52
Коли ж вернувся звідти –
усіх нас поголив
та у голландські свити
ретельно обрядив.
53
Та я не з тих, хто лунко
Петра за те кляне:
буває, що для шлунка
корисне проносне.
54
І хоч така пожива –
із надто гострих страв,
а при Петрі, на диво,
порядок більший став.
55
Та смерть прийшла скорботна
за ним, як за всіма...
Земля, диви, щедротна,
порядку знов нема.
56
Тоді вже заповзято
плекали трону міць –
царів не так багато,
а більш було цариць.
57
Бірон царив при Анні;
він справжній був жандарм,
при ньому ми як в бані
були, daß Gott erbarm!¹¹
58
Безклопітна цариця
була Єлисавет;
а поки веселиться –
нема порядку, ет!
59
Яка отут причина
і в чому корінь зла –
й Велика Катерина
збагнути не могла.
60
«Madame, при вас наспіє
порядок та добро! –
писали їй в Росію
листи Вольтер з Дідро. –
61
Вам тільки слід народу,
якому матір ви,
надати вже свободу
під вдячні молитви».
62
«Messieurs, – відповідала
вона, – vous me comblez¹²», –
і в Україні втяла
кріпацтво надто зле...
63
Павло царити взявся,
мальтійський кавалер¹³,
та не завжди вдавався
до лицарських манер.
64
Цар Олександр Перший
настав благословен;
він інших перевершив
як щирий джентльмен:
65
коли, урвавши жарти,
посунув силу лав
на нас Буонапарте,
він чемно відступав...
66
Цю пляму на престижі,
здавалось, не зітре –
а ні: вже ми в Парижі,
з Louis le Désiré¹⁴.
67
Й Росія так вільготно
простерлась швидкома,
й земля така щедротна...
Порядку лиш нема.
68
Я б міг вести сказання
і далі, тільки – цить:
нарвусь на покарання, –
monsieur Veillot¹⁵ не спить!
69
Іти буває слизько
по камінцях отих,
отож про те, що близько,
промовчати не гріх.
70
Облишмо краще трони
й займімося притьмом
міністрами корони...
А там – такий содом!
71
Зате нарешті бачим
той шуканий наряд:
на санках мчать із плачем
міністри всі підряд.
72
Котять з гори юрбою,
in corpore¹⁶, й сповна
уносять із собою
і власні імена:
73
це Норов, це Путятін,
це Панін, це Метлін,
це Брок, а це Замятнін,
це Корф, це Головнін.
74
Згадати всіх не можна,
їх стільки – це страхіть!
Та тим же курсом кожний
униз кудись летить...
75
Я грішний: літописний
на мить забув я стиль,
й картині живописній
піддався мимовіль.
76
Мабуть, ліризм природний
нараз пойняв мене;
хай Нестор преподобний
ізнову надихне,
77
мою вгамує совість,
врятує від видінь,
щоб я вже міг цю повість
скінчити – і амінь...
78
От зараз вернемось ми –
куди вела канва:
в рік шістдесят, ба, восьмий
(у численні Різдва).
79
Понеже став недужий
керунок наших справ,
зело меткого мужа
Господь нам ниспослав.
80
За потерпання наше
й на заздрість ворогам –
яви себе, Тімашев,
створи порядок нам!
81
...Що аз багатогрішний,
забувши про угав,
переписав незбіжно
або не дописав,
82
ви, браття, це читайте,
як буде вільна мить,
й де треба – виправляйте,
а да́рма не кляніть¹⁷.
83
Зібрав з билин й билинок
цю оповідь подій
худий смиренний інок,
раб Божий Олексій.
(Січень-лютий 2022)
_____________________
¹ Гостоми́сл – персонаж IX віку, вставлений у XV віці в літопис «Повѣсть времянныхъ лѣтъ» (складений у XII віці); начебто під його керівництвом були прикликані варяги князювати у Новгороді (який в реальності виник у X віці).
² О.Є.Тіма́шев – в 1856-1861 начальник штабу Корпусу жандармів і керуючий Третім відділенням, в 1868-1878 міністр внутрішніх справ Російскої імперії.
³ Див. уривок, що починається зі слів: «В лѣто 6370...» (л. 7).
⁴ Прикро, ми повинні піти геть (нім.).
⁵ Піти було б недоречно, можливо, це не так вже й погано (нім.).
⁶ Ми впораємося, давайте спробуємо (нім.).
⁷ Це був великий воїн (нім.).
⁸ Така була черговість (нім.).
⁹ Там закінчилася назавжди стара релігія (нім.).
¹⁰ Мається на увазі Земський собор.
¹¹ Не доведи Боже (нім.).
¹² Панове, ви надто люб’язні (фран.).
¹³ Павло I був Великим магістром Мальтійського ордену.
¹⁴ Людо́вик Бажаний (фран.) – прізвисько Людовика ХVIII, зведеного на французький престол за сприяння Олександра I.
¹⁵ Пан Вельйо (фран.) – І.О.Веліо, в 1868-1880 директор поштового департаменту МВС Росії; автор натякає на перлюстрацію кореспонденції в цьому відомстві.
¹⁶ У повному складі (лат.).
¹⁷ Ремінісценція з Лаврентіївського літопису (1377): «Також и азъ, худый, нєдостойный и многогрѣшный рабъ Божий Лаврентей мних. [...] И нынѣ, господа отци и братья, оже ся гдѣ буду описалъ, или переписалъ, или не дописалъ, чтите, исправливая Бога дѣля, а не клените...» (Вихідний запис переписувача, ченця Лаврентія, л. 172 об.)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)