Гарно і по-людськи. Є такі старенькі, що вже самі не годні, але хата у них побілена, рушники випрані і попрасовані, паска свячена... І де у них береться та тиха й непоказна доброта, щедрість, акуратність, інтелігентність, надзвичайна терплячість і витривалість, привітність і вміння радіти життю?..

...
Де береться... А може це покора, те, чого нам бракує - сприймати все, що відбувається, з покорою, робити те, що кожного обов"язок, радіти з кожної хорошої новини і просто нового дня?

Покора?.. Знайдіть мені упослідненішу за сільську бабусю істоту. Над нею - усі начальники, від усіх вона залежала на своєму віку, була колгоспною рабинею... Та й рабства такого у світі не було, бо раб не мав дбати про свій одяг, прохарчування тощо. Захоплює і дивує мене у цих людях те, як їм вдалося у нелюдських умовах залишатися людьми, не забувати бога, не озлобитися на увесь світ, прощати те, чому прощення й бути не повинно. Просто покорою я собі це пояснити не можу. Певно, що вони мали (і мають) сильний генетичний код у своєму тілі і глибоку память роду у своїй душі. А та родова память і той голос крові не давали шансу, аби людина перестала себе поважати чи опустилася до зневаги.

щастя Різдвяного часу - воно відчувається найліпше в селі, а ця бабуся... їх багато таких, вони живуть, животіють, проживають... просто згадала дорогу до церкви у селі моєї бабусі...

Гарно, щиро, тепло...

і фото славне і знаменитий пам'ятник посмішці пригадую :)