ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.08.19 22:35
День за днем промайнули...
Вже літечко верне на схил,
Хоч не всі повернулись
До рідного краю птахи.

Мов рефреном... Чи дзвоном-
"...від Сяну до Дону..." Тісний
Був би світ, у якому

Адель Станіславська
2018.08.19 22:15
Спливало чергове Спаса.
Спасалися, як могли...
Хтось квапив догнати маси
гуртів, що плоди несли.
Хтось йшов, бо іти годилось.
Хтось спав і спасав свій сон.
Десь людським судам не ймилось
чинити богам закон...

Олександр Сушко
2018.08.19 20:14
Чоловічок я хазяйнуватий,
Прикупив коня - весна, сівба...
Та лошак не хоче працювати,
В небесах літає! Це ганьба!

Крила у тварюки, може, й гарні,
Тільки зайві - одчикрижу їх.
Пастку облаштовую у стайні,

Володимир Бойко
2018.08.19 17:15
А що там далі – хто його там зна...
Суцільна порожнеча й більш нічого?
Чи там – позареальна білизна
В передчутті наближення до Бога.

Світлана Майя Залізняк
2018.08.19 10:12
Привезли квасолю бабці лисуватій,
миску підставляють: лущ, співай, живи!
А у неї докір - ластів'ям на ваті...
І бредуть жаління з хмелю, кропиви.

Ходить біла кицька... випросила моні.
Опадають груші, гепають на дах.
Муж присів на лаву, пундики со

Ігор Шоха
2018.08.19 09:46
Які роки, які твої літа,
напоєні джерельною водою!
Русалкою цілуй мої вуста,
заворожи і піду за тобою.

Залоскочи і хай несе вода
і забирає у твої покої.
Не забувай, що ти є саме та,

Ігор Деркач
2018.08.19 08:59
Сідає літо у свої човни,
відчалює, тай осінь доганяє.
І падає луною за лани
провісниця нового урожаю.

Грозою упилися баштани.
Лютує небо – блискавки метає.
Доспіли гарбузи та кавуни

Микола Соболь
2018.08.19 06:36
«Мутусю! Вечір. І зоря горить…
Час настає прокинутись бабаю.»
Мабуть, оце і є найкраща мить,
Яку я бачив, і яку я знаю.

«Ти не хвилюйся, донечко моя,
Тебе в житті я не віддам нікому!»
І лине тепла пісня солов’я.

Маркіяна Рай
2018.08.19 03:25
Боже, Боже, приходь до мене, як мисливець іде до пастки.
Пташка вирвала власні крила, пташка змучилася за ніч.
Що Ти, Господи, переміниш у хвилину її поразки?
Скільки немочей впаде долі? Скільки випросить в Тебе стріч?

Віра знає круті стежини, що кр

Сонце Місяць
2018.08.19 03:22
salut ненависте всебічна
пекельне раз-у-раз
із блискавицями образ
фотографуючими вічність

& знову ще якийсь із нас
відчувши в собі поклик лише
розвіюване попелище

Ігор Шоха
2018.08.18 21:07
Веслує літо в заводі ріки,
де поїть таїна латаття біле,
і дотики, «нечаяні», руки,
і наше все, що не переболіло.

Стоять човни – прив’язані таки
до нашої верби, що не зотліла.
А біля неї, чи не ті пеньки,

Тетяна Левицька
2018.08.18 19:11
В рідне селище Корчі
Син заїхав по харчі.
Тож поклали в сумку
Кролика і курку.
Качку, гуску, шинку,
І сметани кринку.
Гарний ковбаси кілець.

Шон Маклех
2018.08.18 18:36
Серце темряви
Стугонить в глибинах заліза,
Чорним зайцем стрибає в безодню лісу,
Проростає венами-папоротями
Серед хащів
Над якими завжди гримить гроза:
Синє, наче крило ворона –
Холодне серце темряви

Тата Рівна
2018.08.18 17:32
Я лежу в своєму ліжку кімната сяє мов церква
Простирадла білі обличчя біле за склом вікна біліє небо
Я лежу в своєму ліжку - розірвалося серце
Холодець у неї серце було, - кажуть, - так їй і треба

І коли я встану
Коли я зберу червоні бризки в буке

Іван Потьомкін
2018.08.18 12:51
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада

Сонце Місяць
2018.08.18 00:00
якби не стало цілого світу
лиш тільки бачити & дивитись
лише би жити всіма очима
вартових на хімічнім її весіллі

враже де ми були як часи спинились
чи нас осяяла вища ницість
аби лиш чутися її дітьми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Галантний Маньєрист / Критика | Аналітика

 Дуелянська Маньєризму
Все почалося віршем Золотої Жінки "Стахановець"

Як це правильно, любий! Не варто купляти штольню,
Коли треба відерце вугілля, чи два, чи три,
Краще ввечері дівку до серця собі знайти,
Відпочити у клубі, приміром, – і ніч прикольна
Перекотиться в ранок, піде антрацит додому,
Залишивши у ванні на столику свій гребінець,
Це, погодься, палкого кохання не гірший кінець,
Ти спокійно доспиш, і забудеш ім′я по тому.
А проспавшись, насупиш чоло: “Вероніка? Катька?
Може, просто Марія?”. Не парся, Стаханов! Відбій!
Через тиждень знайдеться нехилий новий забій!
Бо на грома тобі ціла шахта проблем Засядька?
______________________________________________

Прошу прозові коментарі до прочитаного нижче не писати - тільки вірші! :)
Не надто серйозні, але й не дуже тупі :)

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-01-12 15:33:09
Переглядів сторінки твору 17991
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.808 / 5.5  (5.154 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 4.796 / 5.5  (5.149 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.734
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО ПОЕЗІЮ
ПРО МИСТЕЦТВО
Автор востаннє на сайті 2018.06.03 22:47
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-13 00:32:55 ]
Відповідь:)

Кольорові коханці: вона – антрацит уночі,
Він – білявий ангелик...Яка ідилічна картина!!!
І тікає, стікає розтоплений віск зі свічі,
Білі руки по чорному тілу, як човники, плинуть,

Довгі ноги – дві річки смоли – обтікають граніт,
Ніжні руки – дві чорні змії – обвивають все інше…
Ліжко - прірва у житі. І ми вирушаєм в політ!
Вдих і видих, і знову, і знов…і складаються вірші,

І складаються біле та чорне… В очах мерехтить!
Переплутались, наче колаж, всі кінцівки і ребра…
Хто кого? Хто кому? Хто на кому, нарешті, лежить?!
Це на ліжку твоєму вляглась куртуазно… зебра.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-01-14 15:11:36 ]
Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Король(Л.П./Л.П.) [2008.01.13 23:51]

Золотій Жінці та Галантному Маньєристу
Насупиться і насиплеться, мов пір`я стареньких янголів,
Сумна снігова рапсодія на місто, де нас нема.
І ранній київський потяг закотить холодний плацкарт у Львів,
І сонний вокзальний рупор об`явить, що вже зима.
Всезнаючий репродуктор розкаже, що все за графіком.
Та іноді щось раптово наплутається в житті…
…Усміхнена баронеса й галантно прострелений віконт
Вертатимуться з дуелі обсипані конфеті…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юля Бро (Л.П./М.К.) [ 2008-01-15 12:21:29 ]
Прострелить віконта, - насупиться. І знову йому насиплеться
Якесь конфеті за комір… чи сніг, чи то щось іще…
А там де нема нас - краще…тож він з тихим сумом дивиться
На надто звабливу сукенку, приховану під плащем.
Яка Коломбіна лялечка, і кралечка, і спортсменочка,
А в нього - подагра і талія давно невідомо де.
Ще й рупор довбе настирливо, що буде усе за графіком,
За планом і згідно трафіку у кожного хтось буде.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-18 09:45:35 ]
Вокзали, сніги і рупори…
Віконт відійде від ступору,
Змете конфеті з-під коміра –
(Ревнива жона січе!)
Куценьке дівоче платтячко
Довіку йому не бачити,
Бо зась Казанові хворому
Усе, що під тим плащем.

Його Коломбіна-лялечка,
Його куртуазна кралечка,
Його одіозна стервочка
Метне золотим хвостом…
Дорога на Сихів стелиться,
Амурчик уже й не телиться,
І сніг за вікном метелиться,
І вариться суп з котом…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-01-18 16:22:29 ]
IІІ. Щастя амура

Осанна!
Прощай провінція –
марусіада - гриція!
Амур ваш, така традиція,
з останнім клієнтом йде
на радісний зойкіт панночок,
тремтіння ланітних ямочок,
у вир комедійних драмочок,
на свіже і молоде!

Прощай восковий паноптикум
квасних баронес у котику.
Не буде вам більше дотику
до пристрастей і спокус,
втішайте себе промовами,
та гордо ходіть з коровами
між цвинтарем і дворовими
промоціями рейтуз.

Віднині делімітація,
і точна апроксимація, -
Маестро полюбить Грація
без жодних вульгарних вад!
А далі віками з портику
я сіятиму еротику,
і гладитиму по животику
вагітних цим всім менад.

2008


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гонта (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-19 13:14:19 ]
Ви знов мені про ті сонети з мадригалами
І про якусь Ромеу з тридев'ятих далей.
Невже невтямки, графе, як уже дістали Ви
Своїми віршами. Якби ж Ви тільки знали
Що всі Овідії і Публії з Назонами
Вже остогидли, що вже й температура
Підскочила від тих кантат з кальсо... з канцонами.
Чи ви гадаєте, я повна трубадура?
Та знаю добре я, до чого все насправді-то,
Чого торочите лиш про красу дівочу,
Чого Ви, графе, хочете, до чого прагнете,
Бо я ж насправді теж лиш цього й хочу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-21 12:13:38 ]
Хочу?

Ну, припустимо, хочу:)
Ну щось там колись там хочу…
Та не твоїх кальсонів, канцон і дурних менад…
Ніч стікає губами – гарячий, як гріх, шоколад,
Коломбіно-цукерка, я знову тобі морочу

Мізки, серце і все, що лишилося в тебе, любий…
Кошенятком ласкавим приляж і скажи «Мур-мур»,
Мій смішний Казанова, мій ласий до втіх трубадур,
Що за ніч перемацав жіночу частину клюбу,

Хойті-хойті сюди, в тебе, певно, болить голівка,
Я тебе погойдаю на руцях, наллю розсіл,
Мій Жуане-Іване, надія найближчих сіл,
Твоє кредо довічне: «Менади, любов, горілка».


Ти втомився, я знаю. Та хочеш чайок з лимоном,
Бо похмілля – гребуче. Бо тіло болить і ниє…
Роздягайся, коханий. Я коцом тебе накрию.
Спи спокійно до ранку – і ніч золотим полоном

Заколише-задурить, і ти переспиш до ранку,
І пригоди покличуть, і сурма в штанах заграє…
Залишитися хочеш? Ні, любий, дурних немає.
Забирайся, тебе вже чекає нова коханка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-22 17:44:02 ]
Дуель:)

…а сивий секундант іде в готель,
Де ми на коцах божевільно скачемо…
Що, прошу пана? Ах, дуель? Дуель!
Холодна зброя? Фі! Давай гарячої!

Піф-паф! – до рук пістолі-кулемети!
І гра, немов дитяча карусель,
Ще крутиться…Забудь про тет-а-тети -
До зброї, золотенький мій! Дуель!

Ей, підтягни штани! Не личить пану
У «нєгліжах» приймати чесний бій!
Ти ж – монамур! Нащадок Дон Гуана!
Ти ж Казанови родич! Ти ж бабій!

Будь гордий того, піонер еротик!
Співай менадам і роби дітей,
Ні, я не проти. Не жартую, що ти!
Хай людство зрозуміє – ти не гей :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Герман (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-22 22:18:48 ]
До теми дуелей і маньєризму:)

Як це правильно любий, не варто писати поему
Для одної. Як вистачить і строфи для всіх…

Славмо хіть! І биймо в барабани!
Ти ж бо хочеш, хочу й я - то дій!
Вже по вінця назбиралось манни
Слів. Лежать нез'їдені дурмани.
Ми – гурмани. Ти ж іще й бабій.
А я стерво. І рахунок рівний.
Зображає каяття царівна,
А царевич те, що вірить їй.
Постріл-постріл; слово-слово -
Й впали двоє на арену простирадл.
А кого убито – не цікавить
Вже ні дон Жуанів, ні менад.
Ну то що, коханий, вийми кулю,
Й разом знищим докази боїв.
Я удам, що за ніч залікую,
Ну а ти на ранок – що ожив.
І колажем складемося (в зебру?) в шалі
І запалі на годинку.
Я твоя царівна у шпиталі,
Каюсь чи лікую? Згубна жінка :)
Ти – царевич, трубадур, Жуан.
Удаєш, що виграв. І литаври!
Я вдаю, що згідна. Й барабан!
І обом за гру акторську лаври.

Славмо хіть! Бо сурми хочуть м'яти!
Йди, співцю, в дорозі рани згоїш.
Й нащо та морока, щоб складати
Різні вірші для одної й тої ж?
Ти вже складав один – і він кадрить
Кожен раз нову Лолліт по новій!
І блукає клубом привид-хіть.
І затишні вечори зимові…


Йди, бо із штанів димить повільно.
Може догоряє? Бідний мій…
Вдасть, що то дуель нова царівна,
А царевич - що піддався їй.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Герман (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-22 23:35:01 ]
упс, трохи збилась послідовність від мого гальмування, таж не зміст:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-01-23 20:00:09 ]
Сон у літню ніч

...Золотенька моя,
ці пташині пісні ранкові
і серпанок над садом,
прозорий, як шати твої, -
досконале завершення
казки, в якій на слові
так подібнім на правду,
я, зрештою, мовлю - „Ні,

Після тисячі другої
ночі уже не в стані
далі слухати! де ви
години нічні мовчазні?!
Повертаю назад,
у прекрасні часи, жаданні,
де щоразу нова
тільки пристрастю служить мені.

Що ж до тебе, то ми
розлучаємось, - вельми радо
за тобою пригляне
наш тенор - заслужений кат,
та клянуся – з цим все!
Певна річ, о Шехерезадо, -
більше жодних розумниць,
і жодних словесних принад!..”

*
...Ой! наснилась біда!
Наче мила, я не з тобою,
наче слухав усяке,
що здатна сказати жона!
Я казки споживав!!!
і ні крапельки алкоголю!

Йди сюди моя пляшечко,
рідна - від корка до дна!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Герман (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-23 22:31:23 ]
Я пішла, а ти лишився спати,
Ще чадило від пістоль у хаті.
Віддавало любощами й кексом:),
Що до нього руки не дійшли.

Прокидайся мій гурмане ніжний,
Принесли на таці нових грішниць!
Пообкушуй їм сріблясті крильця,
А тоді к друзякам, на шашлик!

Казочки закінчились на цьому.
Вже не буде ошалілих цьомів
У твоєму холостяцькім домі,
Перехватом з кухні в магазин;

Перехватом перегнутим в спальні,
(Куць штовхнув за прибирання взятись)
Їсти вам подать, чи тут податись
Блюдом заголубливим, простим?

Мабуть так… Ой, тобто ні. Не стану.
Так збагнути: леленько, ой-ой,
Що й казати!
Два з вершечком роки казочками
Заміняє любощі герой
Шахразаді…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-24 15:06:28 ]
Феніта ля комедія...

…І написав тестамент, і пішов,
І сніг летів йому з-під підошов,
І пляшка у кишені гріла серце
(Вона – як я. Вона також із перцем).
.....................................
Хустинка біла...Стримую ридання…
Феніта ля комедія…Востаннє
З-за рогу бачу, як у цю завію
Ти трепетно скляну цілуєш шию,
Як обнімаєш талію, і гордо
Вливаєш сурогат у спрагле горло,
І ніч без мене губиться поволі
У випарах чорнявих алкоголів…



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Дяченко (Л.П./М.К.) [ 2008-01-24 21:07:18 ]
ВЧИНКИ

Фанфарна пронизливість вчинків твоїх
Змінила мажорну розбурханість терцій
На сумність мінорну. Відчути я встиг,

Як сталась ця зміна разюча у серці –
Неначе по ньому парадом пройшлись
Тобі подаровані в березні берці –

Таке вже із ним відбувалось колись,
Лише навпаки – до мажору з мінору.
І мрії злітали у зоряну вись –

Глибоку, як Всесвіт, таку ж неозору.
Ти бризом здаєшся, то – наче гроза,
То ніжність приносиш, а то - непокору...

Нащо ти вручила мені гарбуза?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гонта (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-27 12:27:01 ]
Ну ось нарешті я у Вашому алькові,
А Ви, як завжди, зваблива така й чарівна!
Ах це? Облише, то пусте. Краплинка крові.
Я з битви щойно. Так, кривава і нерівна.

Мій ворог хитрий був, безжальний і жорстокий,
І всі обставини були йому на руку,
Мені дісталося по ребрах, в ніс, під око,
Побив пенсне мені і зіпсував перуку.

Але я вистояв! Вважайте: за хвилину
Наніс я два удари і погроз - без ліку!
Тож Ви пустіть мене у ліжко, я спочину
Від цього поєдинку з Вашим чоловіком.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-27 22:59:48 ]
І знову - се ля ві:)

Так, спершу в душ! А потім – до постелі.
Візьми он пінку. Кров-не кров – однак
На простирадлі буде чорний знак –
Його не відіпрати вже ніяк!
На всіх не напасешся “Аріелів”!

Це ж біле простирадло, мій солдате,
І зась сюди з кривавими ногами!
“Яке стояло сонце поміж нами!
Яка між нами прірва пролягла”.
Не в риму, кажеш? А мені плюватиJ

Ой, хто це стука? Серце – тьох-тьох-тьох....
Це Командор уже тримає свічку...
Він, певно, також проситься на нічку...
Ну, знаєш, мій альков – не рукавичка!!!
І місця тут не вистачить на трьох...

Уже зайшов. Уже знімає лати.
Е-е!!! Жуан слабий, його не руш –
Тааак...Кроком руш – шуруй мерщій у душ,
І на підлозі не роби калюж –
Мені уранці все це відмивати!!!


Вони лягли... Плейбої! Королі!
....Та поки я косметику змивала,
Мої бійці уже позасинали,
Обнявшись... У алькові місця мало,
То ляжу на дивані. Се ля ві....



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентин Бендюг (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-31 21:43:10 ]
- А діло в тім,
все діло в тім,
що мав я довгий карабін,

Не в тому річ
і річ не в тім,
що мав він довгий карабін...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зеньо Збиток (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-31 22:23:01 ]
Мій вірш - не надто є серйозним,
але й тупим на дуже є:
Як маєш вени варикозні -
не йди в Стаханівці, месьє... :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-02-04 19:12:48 ]
А ось запливла в Дуелянську бригантина-привид...:)

Флібустьєре моєї останньої пристрасті,
Кораблі твоїх рук зачекались на пристані,
І тенета думок у ваганні розхристанім
Оповили рамена важких якорів.

Командоре моєї зимової ніжності,
Не губися в омані феєрії сніжної, -
Сторінки, що розкриє тобі чорнокнижниця,
Розбентежать у тілі незгасний порив.

Адмірале флотилій моєї жіночності,
Еполети вінчатиму лаврами почестей,
Упірни у шаленство, що статтю наврочене,
Увійди войовниче в мої сто морів… ;)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-07-26 18:36:24 ]
А це сердечне Присвячення Афродіті Небесній


О, Афродіто, дякую, Небесні
щедріші є в усьому за земних. :)

А пам’ятаєш Клеопатру, що
опісля пристрасної ночі в небі
катам у руки віддала мене? :(
І суто з-за якоїсь там погорди
і навіть ніч нестями і кохання
її переконати не змогла.

Це сан цариці губить почуття,
чи ранки серед пихи і всевладдя?..
До неї більше я не прилітаю,
клянуся, а тисячосвітна дружба
з тобою запорукою тому!
І пустощі, звичайно. Час од чáсу
усі, без винятку, мчимо кудись,
як тільки прозростає свіжа плітка
так поспішаємо її пізнати.
Ми ж охоронці передвічних істин,
і ми повинні, правда? Ти і я.
Як солодко звучить, коли ми разом.
І надто схожі, -
Афродіто, навіть,
коли ти з Нопфлером кохалась, в мене
було подібне вельми у обіймах.
Послухай це дитя солодкогубе,
і уяви її на хвилю в ліжку -
таку закохану, таку мрійливу...
Але вона лише земний відбиток -
Ти на хмаринці пролетіла в небі,
а по землі її майнула тінь.

Звичайно, час для нас лише мандрівки,
прогулянки з епохи до епохи,
але прошу, кохання Афродіто,
згадай мене не через сотні років
у позабутих світлом нетрях суму,
а серед радості і вихваляння
у Римі щедрому, у мить благочестиву,
коли тобі вклонитись ввійде Цезар,
і я ввійду у тебе разом з ним.

26/08/2008


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-09-14 14:52:25 ]
А як вам тема: Що молодий поет Поезії?

- Що молодий поет Поезії? Ніщо?
Напруження, що нижче інтелекту?
Послушницям її палкий еректум?
Перпетум у мрійливе "ні про що"?

- О ні, Поезія і молодий поет -
це привід вчасно опустити очі,
коли позаду стогони дівочі,
а попереду Божий силует!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-09-16 00:50:39 ]
Що молодий Поезії поет?
Ти кажеш, Божий? Просто - силует
накачаний нівроку, плечі - рама,
картинка посередині...Майн Год!!!
Красавчік мальчік - і не ідіот,
кузен Жан Клода (того шо Ван Дама).
І кожна дама вмліє, як узрить
його очей спокусливу блакить,
його солодкі руки як скуштує...
Як поведеться на принаду губ...
Поезії поет міцний, як дуб,
А ще – стрункий, високий, ніби туя...
Він – як статуя! Ляля-Аполлон...
Йому закони жанру – не закон,
Зате законним право є наліво
З юрмою ніжних і голеньких муз...
Він витягне з райтуз козирний туз,
Його душа – відкрита, як blue tooth,
Його любов – шалена, ніби злива,
Чи пес скажений. Як укол в живіт
Його “ Бон жур, моншер” (Мала, привіт”),
Він вміє римувати “лід” і “світ”,
(Ну, він іще чого багато вміє...
Речей приємних молодий поет...
Бо слово – криця, речення – багнет,
Бо Ками й Сутри він апологет,
Бо локшину розвішує на вії
Дівчаткам (вуха заняті давно):
Приміром: Вам зніматися б в кіно!
Чи: вас люблю, чєвоже болє, мила?
Або: так не кохав ніхто іще...
І потім – бац – і в койку! Ще і ще,
Накриє тілом білим і плащем,
Залізе в серце (не лише) без мила,
Що просто мамма мія...Ловелас,
Мисливець хижий на дурненьких нас,
Дівчаток синьооких – дві панчішки,
Два бантики, дві руці, дві ноги...
Йому – Поету – все це до снаги,
І поки ми “ах-ах”, “ги-ги – ги-ги”,
Він непомітно занесе нас в ліжко.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-09-16 02:20:44 ]
А я скажу вам, любі друзі,
якщо позбутися алюзій
і позабути пієтет -
ЩО молодій Поезії поет
(поезія хіба бува старою?),
якого надихає не любов, а сором
і вічний в шафі висохлий скелет?
ЩО їй - служниці й господині -
до тіней тих, хто і понині
вдають із себе мудрість старих дів
під клавесину тьмяний спів,
римуючи "клозет" і "менует",
і вже не розрізняють силует…
:))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-11-09 12:22:56 ]
До розкішного твору "Антитіла", розкішної Голубої Кішки.
Зі снива психа
Навіщо, о Блакитна Кішко,
у бюсті дні минулі гріти?
І там, і тут - те саме ліжко
і на столі ті самі квіти.
Нове в новому, кажуть люди, -
ми трохи виростимо груди,
що так білітимуть без лиха,
усніжена моя Барсиха!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2008-11-09 19:36:34 ]
І добрий вечір, прошу, не соромтесь
Здаєnmcя Ви Галантний Маньєрист?
Парфум «Dupont”, мережаний батист
І барсом йде. Жилося? Як жилося?
Я рада, я чекала, я жила,
І жевріла не королева сніжна ж!
Знімаю маску… Покотися біла сніжка,
Щоб я минулим світом не жила,
Бо груди в бюсті, а душа у тілі,
Бо кроки білі, а нове – солодке,
І розтулю свою котячу глотку,
Бо всі ми, пане, різночубі звірі.
І мило, як уверх зростаєш вперто
З тісного листопадового светра.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-11-09 12:30:48 ]
До розкішного твору "Антитіла", розкішної Голубої Кішки, і до її не менш розкішних відповідей.

ДЕМОН БЛАКИТНОЇ КІШКИ
           І мило, як уверх зростаєш вперто
           З тісного листопадового светра.
                           Блакитна Кішка

Це справді він, і може навіть „я”,
м’який батист, парфум «Dupont” – на людях,
а іноді і опівнічний тигр:
осінньо барвний, із тавром у грудях
мисливця, хижака, наглядача
над сутностями втиснутими в homo.
Бо декому потрібна пара ікл -
для порятунку, вищого питомо. :)

Бо звідсіля куди таким іти?
Вони в мені, як пташенята в жмені,
не визрілі митці і їх рядки,
водойми, небеса, луги зелені,
цілі міста, і схими самоти,
де обрані перебирають чотки,
а ті, які далекі од мети,
опохмелілі, надривають глотки.

Ну годі ж, бо, красуне, не тремти,
я ж бо цінитель витончений тіла,
в якому ти не раз уже служила
у храмі пристрасті не зовсім вміло,
та я навчу, вважай – це той каприз,
яким довічність спокушає метра,
давай-но - та не з тіла, - поки із
тісного листопадового светра. :)(:


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2008-11-09 19:38:47 ]
Ах сутності затиснені у homo?
Вам не сидиться , милий тигре вдома –
Я ж Вам не кицька сіра дворова,
Я –Ірбіс, Ірбіс, В мене очі сині!!!
І краще в шкірі загнаній дитині,
Бо можуть бути кулями слова.

Отож, пробачте, коли ви великий метр, -
Тримайте листопадовий мій светр!!!
І роздаруйте по листочку тугу
Зимових рік і року непростого…
Вперед! В нас молодим завжди дорога!
Кошача в вас була хіба подруга?

Чи учениця, що вбира, мов губка
Науки мудрі пристрасно і хутко?
Та пам’ятайте, що й моє галантне горло!
Для того, щоб натхнення розцвіло -
Потрібно тих батистів сім кіло
Й «Dupont” не хочу, а підійде Marc O’Polo
Ну, як я вас, мій метре, підколола?



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2008-11-09 19:40:57 ]
Не причинись сліпим, великий муже,
Усякий, кого Бог прозвав Адам.
Ти йдеш безжально по його слідах,
І світ тримають плечі слави дужі,
Сувої розрахунку сталі в мозку…
І від стратегій і холодних схем
Затьмарився б у бочці Діоген.
Я- жінка. Я течу у тебе воском.
Вишневим квітом, голосом маляти,
Малиновим варенням і вином,
То ж ти мої малесенькі крилята
Не маж у смолянисте молоко.
І коли ти піїт, то будь мудрішим
Даруй всім Євам гідний голос вірша,
І віру, що єдиний , і один,
І кожний день годи, і жовті холоди
Тоді твоє не заморозять ліжко.:)
І сто відсотків щастя,
І киця, а не кішка,
І Любонька – Любов,
І сік твого причастя
Опуститься надіями на дно
Душі.
Кидай свої ножі!
І пий своє ласкаве щастя…
І коли светрик, зняв – купуй розкішну сукню,
Для Мельпомени.
Бо цапну,
Або стукну:).



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-11-09 20:20:51 ]
Знімаю ваш листопадовий светр
і осягаю кожен міліметр!
Хто вічності відтворить це точніше,
аніж філософічний Демон-метр? :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-11-09 20:22:19 ]
Повчання
А час покличе знову камені збирати,
Тоді кохану одягни у пишні шати.
Бо не зима, а доля вимагає – „сукню!”
А ні – пізнаєш вповні „цапну, або стукну”!

Тож, не доводь феміну жодну до нестями,
купи найкраще, чим затягуються рани. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-11-09 13:12:08 ]
Пісня Трубадура дарована Варі Ч. одного жовтого мрячного дощового осіннього дня, незабутньо проведеного в мисливській хатині на околиці панського міста Луцька (1712 року від Р.Х)
* * *
Ти не вагайся, діво!
Поки не все одно,
поки живеш - грайливо,
доки усе - вино.
Доля до жінки мстива.
Роки - неначе сни.
Там, де була красива,
добре душі цвісти
буде у нагороду -
за ці осінні дні,
що дарувала вроду
втомленому мені.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Сазанський (М.К./М.К.) [ 2008-12-27 01:58:35 ]
П’ю голубе вино очей твоїх,
П’яницею хитаюсь між тинами-
Крізь спрагу витверезників і храмів,
Крізь гріх...

П’ю голубе вино твоїх очей!
Гамуючи у грудях давню рану
До келиха вустами ще.. іще..
Бреду в Нірвану..

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-02-10 13:36:48 ]

Ода жіночому роману
                        Лесі Романчук
Примарні силуети кращих днів -
минулі, і не житі ще тобою,
так схожі тим усім, чого хотів,
і що в кінці дістанеться герою.

А розсудив би на тверезий глузд,
і спершу мудро втішився главою
од Лесі Романчук, і гордих уст
би не кривив опісля з гіркотою!

А прочитав би декілька книжок,
гляди і не розм’якнув із отою,
що всі романи знає на зубок,
і ліжко зв’яже не лише з фатою.

Ти помилявся, думав – осьде світ,
твоєї волі викликаний грою.
А виявилось – все уже як слід
описано жіночою рукою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-09 12:20:45 ]
Арабські Мелодії
- Зажди!..
                            Я обернувся. Неждано так, чи ні,
твоє лице і тіло відкрилися мені!
Та окрик муедзина і молитовно ми
навколішки стаємо, а крýгом – килими,

а пругом – божі пташки співають у саду,
і юнолице літо, і ти – вся на виду -
покірна і побожна, і опліч тебе я!
О зможе так не кожна, а тільки-но своя!

А промине молитва, тебе я обійму,
Всевишній усміхнеться, і з вдячністю Йому,
прошепочу ласкаво у миле вушко: – Ні,
Спочатку шлюб, а потім обійми запальні!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-11-03 14:48:12 ]
Які часи, мій друже, на дворі!
Усюди грип... і тут панує тиша...
аж чутно, як стара зловредна миша
прихований "Рошфор" тягає догори.

Тож - обираймо зброю, Маньєристе!
Верлібр? Чи білий вірш?
Чи рима, щоб до хисту?
:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-03-08 17:06:53 ]

До 8-го березня

Прощавай мій осудливий розсуд -
Уготований спалаху лишок!
Зачаруюсь, і знову напрочуд,
Красотою душевною ніжок,
Невимовною спрагою ласки,
І повірю в будь-що, - не баріться!
О ці весни – удачі й поразки,
О суничного раю ворітця!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-04 17:14:33 ]
            Можливо ця строфа викличе маньєристичну дискусію?


Про що ти думаєш, о чоловічку!
Буває ж бо ти думаєш! - про що?
О певно не про зоресяйну нічку,
і не про гарну на своїй спідничку?
Про недосяжне, ясно, не будь-що?!
Вино ж не випите, дружина поряд, -
невже про гроші, чи туманну даль?
Де ж потаємно бродить мужній погляд,
в якому неземна така печаль! (автор Г.М)

або ж, в унісон написана інша строфа від Наталії Крісман

Про що ти думаєш, о Маньєристе? -
Про зоресяйну нічку за вікном,
На білім тілі пасма золотисті,
А на вустах - цілунки і вино...
Про те, куди таємно зір твій лине,
І мужній дух готовий у полон
Здаватися без спротиву щоднини,
Про сон, в якім немає заборон?...
Про це ти думаєш, о Маньєристе?!
Скажи, як є, щоб совість мати чисту! (автор Н.Крісман)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-04 17:27:47 ]

Ах Донно, темно на серцях і боязливо,
у зорі лицарів сьогоднішніх юга,
і ваші очі через це проймає злива -
вам жаль епоху, що - розсудливо примхлива -
так сумно ніжиться у таїні гріха?
Та киньте місто це - піжонів і брехливців,
махніть, для прикладу, у Жашків – день шляху
і ви натрапите, як сарна на мисливців,
на долю, Донно, що не відає страху.

Жінки, вино, і кроки Командора,
лише початки в мареві років.
Є для всього продовження - з учора
у майбуття, та й хто би не схотів
пройти потойбіч звичних відчуттів,
де дійсно яв, а не уява хвора?!
Я був із вами, Донно, уві сні,
у смазі літа ви лежали гола,
а віддалися спрагло навесні -
Венеція,
                   Палаццо,
                                       баркарола...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-08-19 11:22:56 ]
Ну може хоч це заведе поет-дівчаток? :)

Після сорока!
Сягнула спека сорока - яке кохання?!
Якби у тебе я ввійшов - була б остання!
А так останні вісті із фронтів погоди,
і „пийте, пийте кожен день” - ото уроди!

Ні, ти поглянь, які! - сказали б звідки гроші!
Немов не знають – всі в розірваній калоші!
То ж не дивись на мене, як плита на сало,
у мене зроду без півлітри не вставало!

І ще коробка довбана - оця панелька!
Ну й душегубка, блін!!! А ти - як карамелька,
у чому Бог послав, виблискуєш у хаті,
не накаляй, кажу тобі, питання статі!

А як подумати – то від жінок всі біди!
Ото утнуть своє, а нам хоч не хмеліти!
Я посадив, би Юльку ту, клянусь, за грати -
вона ж на осінь прийняла голосувати!

А так, як люди би жили - від кандидата
щодня би мали по одній гіркій на брата,
гляди й минула би і спека непомітно,
достойно, словом, би жили, хоча і бідно!

Прошу востаннє, одягнися! Бо ж не встою,
і потім з фуфелом сичатимеш гюрзою.
Там сорок градусів, як на порожній пляшці!
Мов той Адам, з тобою, чи в тобі - я в пастці...:)



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мрія Поета (Л.П./М.К.) [ 2010-08-19 18:33:11 ]
Якби в Адама без півлітри не вставало,
він Єви не торкнувся би, замало
по хаті бігати, як по стежинках Раю,
помив би краще посуд, бо вмираю

від спеки, а ще ти з ниттям без міри,
нумо, вставай, пішов - на три-чотири!
як не подобається стан тобі дівочий,
то зав"яжи свої безстижі очі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-08-19 20:12:56 ]
Коли він зав"язав безстидні очі,
то став і справді світ йому миліший,
а голос жінки - чуйний і добріший,
його провадив крізь піски зибучі...

Її піймав, по-чесному, на кухні
і пестив на підлозі три години,
в собі знайшовши залишки людини,
уперше не лишив слідів на сукні.

Та виявилось - це була сусідка,
велика будинкова серцеїдка,
Стогнала гідра, точно як жона,
бо в домі звукоізоляції ж нема!.. :(((