ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.07.09 09:15
Не взнаки тобі плакати,
названий брате.
Я з тобою, як з матір’ю
разом ридаю.
А сміюся – без тебе,
бо іншого знаю,
і тепер з ним одним
я, як є, винуватий.

Віктор Кучерук
2020.07.09 06:22
Огидно руку в руку брати
І промовлять якісь слова,
Коли на дружби циферблаті
Секундна стрілка лиш жива.
Дарма шикуєшся в кільватер
У сподіванні дальших справ, –
Негідний вчинок твій, як фатум,
Ланцюг стосунків розірвав...

Дума Козак
2020.07.08 23:02
Давно не бачив я таких скрутних часів.
Гадаю, для країни це критичні роки…
Ми опинились за межею бідності усі,
але, нажаль, по різні її боки…

Серго Сокольник
2020.07.08 22:27
Зі хмар полону, де розтанув мар лід
Цілунків сонячних із місячним гало,
Упали на осоння перші краплі
Небесних сліз, які пролиті за теплом

Надій на те, що ніби неможливе,
Та все ж омріяне, мов літній зорепад,
Що здійснення бажання породив у

Іван Потьомкін
2020.07.08 21:58
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Євген Федчук
2020.07.08 19:43
Як у Києві на горі крутій
Жив колись страшний трьохголовий змій.
Не в печері жив – на самій горі
І в страху були і малі, й старі.
Бо не їв той змій ні свиней, ні кіз,
М’ясо лиш людське залюбки він гриз.
І навкруг гори все кістки лежать,
Та боїться

Олександр Панін
2020.07.08 15:02
Лабіринти Сновидінь

Душа померлої дружини
Розмовляє із коханою
Колишнього чоловіка

***

Ігор Шоха
2020.07.08 14:29
І винайти нічого я не міг,
і навичок ученого не маю,
та висуваю носа за поріг
і день новий,буває, відкриваю.

***
І бозна-чим забита голова,
і вітер виє і війною віє,

Ігор Деркач
2020.07.08 13:23
Ідуть поети. Їхня роль така –
у пору смути суще освітити,
аби платили інші менше мито,
коли життя не варте п’ятака.

Їх проводжають авгури-піїти,
у кого доля не така тяжка
на фоні оглашенного совка,

Галина Сливка
2020.07.08 13:10
Леготом, леготом... Ниткою променя
В голчине вушко щасливе і зболене
Вперто всиляю - шитво ж бо не скінчене...
Крила журавчині долею мічені...
Ритмом пульсуючим - серцю не байдуже -
Помисли з діями зв'язую в райдугу.
Шляху мелодію зросять сльозинам

Віктор Кучерук
2020.07.08 08:23
Болюче щось, неначе жало,
Зненацька душу обпекло
І так мені недобре стало,
Як ще ніколи не було.
Умить згорьовано подумав,
Що вірю в завтрашнє дарма,
Адже навколо стільки суму,
Що місця радощам нема.

Сергій Губерначук
2020.07.08 08:14
Який тут Господь-Бог?! Самі погрози!
П’ять пальців по руці – це все, що є.
Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
трудись, людино, бо ж не все – твоє.

На всі віки, на всі премногі літа
молитву калібруєш позалад.
Повір у себе! І не будеш бита

Шон Маклех
2020.07.07 21:54
Я блукав серед натовпу
Людей, що не слухають
Цвірінькання горобців,
П’ють повітря настояне на шумі,
І не знають, що землі боляче,
Коли вони топчуть її – втомлену
Цвяхованими черевиками байдужості.
Я носив тягар смутку

Євген Федчук
2020.07.07 20:46
Садили картоплю ми у дідуся.
Він ямки копає, а ми із сестрою,
Кидаємо в ямки картоплю обоє
В надії, що скоро закінчиться вся.
Вже сонечко добре з небес припіка.
Дідусь утомився та й ми ледве ходим.
Уже посадили ледь не пів городу.
Аж ось і бабуся о

Ігор Федів
2020.07.07 11:42
Дозволили казати слово,
Підняти очі від землі,
А серце бачити готово
Свободи натяки малі.

Помалювали стару клітку,
А охорони не зняли,
Душею линемо у сітку,

Володимир Бойко
2020.07.07 11:24
Я частував своєю кров`ю комарів,
Я на фуршеті цьому мало не здурів.
Які ж вони немилосердні, комарі –
Жалкі завсідники вечірньої зорі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич / Поеми / Кінець Древності, епос

 Змія   Гл.3.  Ч.І.  Кінець Древності
'Кінець Древності'


Частина І: 'Дім Сонця'

Художник - Девід Робертс. Статуї Аменофіса ІІІ

Глава 3 ЗМІЯ

1
Заледве чутний гомін від Ріки
доріс до вкрадливо неспішних кроків.

Аменхотеп з полегкістю підвівся.
- Я ледве не заснув, не хочу більше,
у мене в голові розлив Ріки,
усе змішалося…
- Це тимчасово.
І я колись ці мудрощі ніяк
не міг збагнути до кінця, бо стільки
там усього. Та прийде день прозріння,
і хто шукає істину – знайде…

Жрець пильно дивиться в зіниці учня,
такі розширені й далекі звідси.
О запашна, блаженна тінь садів,
і розуміючі леткі бажання
без слів, по дотику, служанки юні
вже збурюють царевичеві кров.

Раі зненацька пригадалось інше.
Згадалось, як під вечір прибігали
бешкетні учні з храму Ра у Оні
до одного з каналів, і таїлись
у заростях - побачити жінок.
Вони приходили туди щодня -
вмивалися, сміялися, співали.

Нещадно допікала комашня
і повзало стривожене зміюччя,
та зграйка хлопчаків, неначе леви,
висліджувала поглядами здобич.

Які тоді думки не прилітали
йому до голови – о швидше б стати
дорослим, дужим, гарним і умілим,
аби нарешті кинутись вперед...

І ось давно дорослий він і що?
Ані дружини, ні дітей... Дружина
була, щоправда, в нього, та недовго,
уже п’ять років як раптово зникла.

2
Розумна, молода, дітей жадала.
Не повернулася із міста. Кажуть,
що бачили на кораблі чужинців.
Хтось із жерців Амона говорив.

Немовби вирішила не губити
свої роки найкращі при руїні.
А ще і народилася не тут,
могла і повернутися додому.

Напевно то було б і справді краще -
якби вона від'їхала з купцями,
за те, від чого потерпало серце,
а серце розривалося - померла.

Минуло стільки літ, а серце тужить...

3
Сановник Пераа закінчив рух
і сповнений призначення свого
завмер на мить у шанобливій позі,
яка насправді говорила тільки,
що вже усі залагодивши справи
на тому березі Ріки, тепер
він не бажає витрачати часу.

Від вдягненого у просту накидку
і вибритого наголо Раі
по-світськи відрізняючись убранством,
косою із прикрасами зі шкіри,
коштовностями на руках, та шиї,
ще й випещено-лощеним обличчям -
сановник задоволено глядить
на швидкі збори царського нащадка.

Йому ця радість добре зрозуміла:
знання - ніщо, найголовніше - влада.

4
Кушити , більш помітні в темноті
за жовтуватим відблиском очей,
кидаються услід Аменхотепу,
подарувавши на прощання залі
бряжчання золотих і мідних лат.

Дзвінке відлуння лине, затихає.

- От і пішли коштовності останні -
сановник усміхається жерцю.
Питає про теперішнє й майбутнє.

Раі відповідає, що Господар,
кому він служить, повсякденно дбає:
- Як, власне, і про тих, хто служить іншим.

І, повернувшись, вглиб іде будови...

5
Старий храм Сонцю відстояв свій вік.

Без огорожі, сходів до Ріки,
розчахнутий згори, мов чимось гострим
знівечений, втопає у піску,
що кам'яне плато під ним поглинув.

А стільки літ вражав сліпучим блиском
глибоких знань, діянь достойних, сяйвом
покрівлі гостроверхої.
Донині
зберіг ще дивну форму кришталю
над скошеним угору злетом стін
з колись убраних в мармур грубих брил.

Такий величний, осяйний, та гордий –
вже не одне століття вщент розбитий,
обідраний і кинутий в лахмітті.

Немов роками вибілений старець
засидівся на сонці і заснув,
і марить про тінисті крила смерті.

І крила ті вже шелестять в повітрі.
На днях тут закипить перебудова -
почне рости черговий дім Амону,
аби на тому березі Ріки
утішити заупокійний храм
Аменхотепа Третього собою.

Старий повинен тихо відійти,
в убрання слави наряджають інших.

6
Допоки жрець докінчував прощання,
син Пераа присів неподалеку
старого олтаря, що із піску
стовбичив нагромадженням каміння.

Очікуючи, споглядав уламки,
здебільшого зчорнілі від вогню.

Породжені майстерними руками
з німого валуна доладні форми
занурювалися у забуття.

Невже не має вічності на світі
і все, що батько зараз ген будує
очікує така ж печальна участь?

Раі казав, що місто в давнину
лежало тут, неподалік од храму,
а зараз що? – могили і піски.

Улюбленець Царя глядить у далеч,
за Річку, де так високо знялись
над місцем розбудови насипні,
увінчані дорогами, хребти,
і безліч впряжених комах на окрик
наглядача відповідають дружньо,
і тягнуть, тягнуть глибу по відкосах.
- На славу Пераа!
- На славу! Славу!

7
Наблизившись, жрець раптом помічає
геть сірого від жаху охоронця,
а ще змію, яка перед стрибком
позаду здійнялась Аменхотепа.

Із-під накидки виринає посох
прикрашений різьбою голови
якогось птаха. І його політ
перешкоджає нападу змії,
напрочуд вчасно скинувши її
з плаского каменю в пісок. Змія
чіпляється до посоха і жалить.

І крапельки отрути бурштином
виблискують на дерев’янім дзьобі.

Нападниця, помилку осягнувши,
шукає іншу ціль. Та стражник стрімко
здіймає хетський меч - яскраве сонце
спалахує на нім. Пащека й тулуб
надалі рухаються вже окремо.

Жрець думає, що з хетами війна
почнеться швидше, аніж таємницю
литва мечів цих пощастить пізнати,
печалить і намарна смерть змії.
Дух, втілений у ній, тепер звільнявся
плазуючого тіла, наче мудрість
цих древніх місць знівеченого храму.

Зітхаючи, жрець підіймає посох
і молиться за упокій змії.

Сполоханий Аменхотеп завмер
в обіймах ошалілого вельможі
і з подивом вглядається в судоми
такої нерозсудливої смерті.

8
Майстерно збитий із пласких, коротких,
міцних дощок акації, увесь
обтягнутий мотуззям, царський човен
на березі, окремо від води,
нагадував розібране шатро.

Задерті високо корма і ніс
зеленим розмальовані й червоним
орнаментом, все інше в тон піску.

Ядучі кольори нової фарби
напевно й відганяли комашню,
що хмарками роїлась над водою,
на радість легкокрилих ластівок.

І ще відлякували комашню
густі дими від запашних курінь,
і символи божественної влади -
помітні здалеку хоругви й стяги.
І зовсім невідомо - що сильніше,
страшитися ж богів повинні всі.

9
Аменхотеп, сановник і Раі
неквапно підіймаються по сходах,
приставлених до борту, переходять
у надбудову, теж ретельно вкриту
малюнком заростів. Верткий прислужник
із відданістю пса пасе очима
сановника. Той зрештою киває.

Прислужник радо подає команду.
Раби штовхають човен до води.
Вбігають в неї з криками блаженства.
Хто просто борсається, хто пірнає.
Тіла їх голі, бронзово блищать.

Раби сміються, бо звичайно краще
штовхати човен, ніж важке каміння.

10
Двонога щогла гола, парус знято.

Зустрічний вітер суперечить Річці,
помірно дуне проти течії.

В корзину вскочивши свою, прислужник
дає накази - з носа на корму,
де наготові вже застиг керманич.

Раби здіймають над водою весла.
Проходжуючи верхом надбудови,
витягує нагайку наглядач.

Прислужник гаркає і б’є у бубон,
і зарості неспішно відпливають.

11
Являють сіру кішку на гладкому,
повитому травою валуні.

Присутність кішки видає гойдання
нервово-невгамовного хвоста.
Вона прийшла прощатись із жерцем,
та з парості акації бентежить
її, сердито скрикуючи, одуд.

З-під темно-зеленавого листа
оранжево чубата птаха стрімко
летить донизу, ледве дочекавшись,
коли нарешті човен відпливе,
її турбує гусінь на листку,
не менше аніж кішку ладна птаха.

Крик. Лопотіння чорно-білих крил.
Валун порожній. Скінчене прощання.

12
Блискуче плесо Річки обіймає
захоплений азартом весел човен.

Витягується лінією берег.
Над зелені гущавиною стрімко
росте погруддя храму і пливе
услід, немовби іншою рікою.

Застиглий з виразом сумним Раі
не зразу помічає, як царевич
підходить, потім горнеться до нього.

Зітхання хвиль при березі гойдає
папірусу тригранні гожі стебла.

Увінчані охайними пучками
колосся, мов стрункі і граціозні
придворні в париках, вони кивають
все розуміючими головами вслід.


* * *

Художник - Девід Робертс. Статуї Аменофіса ІІІ



Читати далі, Част.ІІ Гл.1 Палац
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

34. Кушити - (др.єг.) жителі, полоненні з Кушу - Нубії.

35. Старий храм Сонцю- йдеться про древній храм, на місці якого в описуваний час почали зводити новий. Це місце нині називається Луксор, (Єгипет), з залишками одного з старих храмів Амону в Уасеті (Фівах).

36. Аменхотеп III - цар Єгипту часів Нового царства (1580-1085 роки до Р.Х.) батько Ехнатона (Аменхотепа IV), на троні з 1408 по 1372 роки до Р.Х.

37. Хети - древній народ, що жив на території сучасної Туреччини, східніше від Троади, від побережжя Чорного моря до Кархемишу на півдні. Розбиті народами моря (греки, лівійці і інші) біля 1240 року до Р.Х.

38. Уасет (Фіви) - столиця Єгипту за доби Середнього та Нового царства.(2120 1085 роки до Р.Х.)

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : КІНЕЦЬ ДРЕВНОСТІ



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-05 20:27:04
Переглядів сторінки твору 2004
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.161 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.160 / 5.54)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.07.09 15:32
Автор у цю хвилину відсутній