ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2020.07.03 10:15
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада

Сергій Губерначук
2020.07.03 10:04
Велика криса* не їла рису,
а виключно целофан.
Жила на світі в одній кобіті,
що влізла у сарафан.

Попереду довгі роки вигнання
на каторгу у Сибір,
плювати, у ній жевріє останнє:

Тетяна Левицька
2020.07.03 08:59
Дай руку, сонце, і іди за мною,
не обертайся на презирство й сміх.
Хто судить всіх не відчуває болю,
і не вмирає кожен день  за гріх.

Хай кине камінь той в крилату спину,
хто не злукавив навіть у думках.
Я відколола  сонця половину,

Ігор Деркач
2020.07.03 07:35
Що у світі діється...
Зайві ще надіються,
що оклигають живими
із болячками своїми,
поки десь подінуться.

***
Знаємо, що коїться:

Микола Соболь
2020.07.03 06:55
Радій сьогоденню.
Довкола безмежна блакить
і думка про вічне летить,
здається буденно…
А ми? Не відчули.
Як всесвіт торкається нас
його необтяжливий глас –
трембіта гуцула,

Дума Козак
2020.07.02 22:43
Два яблука дитя тримало,
на вигляд гарних і смачних.
Гостинець де воно дістало,
не відав я, та то не гріх.
Звернувся щиро до малого, –
Одне дай яблучко мені.
Поглянув той з-під лоба строго,
примружив очі враз ясні

Євген Федчук
2020.07.02 19:00
Каховське море, хвиля в берег б’є,
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці

Оксана Логоша
2020.07.02 16:55
От і душа,здається, відцвіла.
Прив*ялив вітер запашні покоси.
І щось у ній по-іншому голосить.
І не рятують ні дощі,ні роси.
Але ж була? А чи ж була?

Стомилася,напевно, і на мить
Затихла. Дивиться , і слухає-чекає,

Ігор Федів
2020.07.02 14:44
Глибоко у душі"… На скільки це глибоко?
А за красивими словами – пустота…
І не болить душа, коли не бачить око,
Або тяжіння не пускає в небеса.

Колекція гріха затягує в болото,
І доля має пульсувати у імлі,
Міняє дії щирі на омани злото,

Марія Дем'янюк
2020.07.02 13:35
Хто слова породив,
І що це за диво:
Чому слово "матуся"
Сяє грайливо?

Доброусмішка світла
На обличчі від "тато",
І серденько сміється

Тетяна Левицька
2020.07.02 11:06
Ця жіночка на більше заслуговує.
усмішка сонячна і очі чудотворні.
По віденські з вершками чорну каву п'є
і ходить у пуантах на краю безодні.

Пряде із кужеля лавандорунні сни,
і дістає з криниці сивини тумани.
Летить голубкою у вогнище війни,

Сергій Губерначук
2020.07.02 09:01
Хай кожен день, мов скромна ікебана,
мов невигадливий орнамент на підлозі,
хай ні на мить мене в твій дім не звано,
коли б не йшов ти – я стою на розі.

Можливо, я свій сором загубила,
коли найперше ці зустріла очі.
Нехай щодня так скромно я любила

Микола Соболь
2020.07.02 08:33
Молитвами тихими,
коси аж до пліч,
йшла шляхами млистими
пречудова ніч.
Всюди пахло росами,
травами у млі,
запахами млосними
матінки землі…

Іван Потьомкін
2020.07.01 22:15
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня. История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием... Но в отл

Олександр Сушко
2020.07.01 22:06
Течуть роки, немов Дніпро-ріка,
За осінню - зима, весна, питання...
Це літо, наче мавка молода -
Таке ж гаряче і,, мабуть, останнє.

Вдихнув і задихнувся від краси,
Забув про сон, душевний спокій, вірші.
Лечу крізь легіт в піднебесну синь

Ігор Деркач
2020.07.01 21:06
Їм юшку і плюю на щі,
копаю ямище глибоке...
ачей, на мене у кущі
чатує лихо косооке.
Чи то Яга, чи то Кощій –
не мають спокою народи,
то пограбує лиходій,
а то – опричники-уроди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Бездомний
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Євген Баран. ПОРНОГРАФІЧНА СУТНІСТЬ ПРАВДИ.
БОЖЕВІЛЬНИЙ ПОДЗВІН ЗА ПРАВДОЮ

Євген Баран. ПОРНОГРАФІЧНА СУТНІСТЬ ПРАВДИ. Есеї. Париж – Львів – Цвікау: «Зерна», 2007. -77 с.

Насамперед – конкретна інформація. Відомий критик і літературознавець з Івано-Франківська Євген Баран за збірку есеїв «Порнографічна сутність правди» удостоєний звання лауреата Міжнародної премії імені Богдана Нестора Лепкого 2006 року. Як і зазначено в умовах конкурсу, твір вийшов друком у бібліотеці альманаху українців Європи «Зерна».
Жанр есею – жанр специфічний, побудований на парадоксах. Виклад матеріалу максимально ущільнений. Йому притаманна гранична чіткість формулювань і одночасно простота, прозорість і ясність. У збірнику 44 коротких есеї. Я відчула намагання автора розібратися у приблизності, заплутаності сучасних літературних, культурно-мистецьких, політичних реалій. Діапазон висловлених думок безмежно широкий. Про це говорять влучні назви кожного есею: «Дюжина ножів у спину революції», «На барикадах з графоманією», «Мій найвірніший приятель на ім’я Зрада», «Художні особливості галицького фарисейства», а в есеї «Божевільний будильник» критик пише, що «…літератори божевільно дзвонять про те, що їх болить. Коли ж вони почують голос іншого і зуміють його донести – бо найголовніше завдання письменника «донести голос, письменник є «носієм чужого голосу», - тоді напевне і література позбудеться своєї суспільної загумінковості та займе гідне їй місце».
Евген Баран, як есеїст – соціальний в кращому розумінні цього поняття. На мою думку, він уміє мислити, боротися за себе і за своїх читачів, згуртувавши їх (тобто, нас!) на гуманістичній основі перед загрозою виродження загальнолюдських цінностей, художнім словом намагається врятувати Правду - лишатися осторонь він не хоче! В есеї «Ювілеї і будні» - «Що найсмішніше, подібні ювілейні зібрання тільки увиразнюють загальну індивідуальну байдужість одне до одного. У більшості людей повністю атрофоване відчуття взаємоповаги…якщо ми і збираємося, то не для вшанування ювілянта чи зробленого ним, а для підкреслення власної значущості». Автор не одвертається від проблем, які лежать «на поверхні» («Коханки і коханці», «Помпа універсальна»); не соромиться бути тенденційним і порушити проблему переоціненого автора («Історія літератури як фікція», «Інша література»); не боїться видатися банальним, ще раз звернувшись до проблем-ідей, що вже, здається, вичерпані, про які вже сказано все. Під пером письменника вони, ці вічні проблеми-ідеї позбавляються ілюстративності, стають якимись дуже особистими, знаходять суто авторське оригінальне незавуальоване тлумачення. «Бо химерія і магія весни, попри всю недоладність буденну, внутрішню людську затабуйованість, примхливість, несприйняття-неспівпадіння, заворожує очікуванням змін, завжди приємних, сподіваних, вимріяних. Коли хочеться співати без причини, хочеться скакати, бігати. Хочеться бути вар’ятом. Головне, тоді ним не соромно бути. Хочеться любити всіх. ( «Весна»).
Проза Евгена Барана не однотонна, контрастна: трагічна безвихідь і проста до наївності радість буття, скептичний досвід, спопеляючий сарказм, в’їдливі дотепи, викриття снобізму і абсурду – життя описано в цілісності, в єдності суперечностей. Письменник бачить усе темне, не заплющуючи очей, але – попри все – любить людей, літературу і нас з вами, читачів! «Якщо ми не захочемо змін, не бажатимемо їх відчути…то скільки би ми не називали біле чорним, а чорне білим (а саме це по великому рахунку відбувається у нашому сучпроцесі), будь-які розмови про нас як про інших залишаться черговим варіантом байки про синицю, яка хотіла випити море. Але найсумніше те, що ми вже ніколи не зможемо літературу назвати людинознавством». Такий погляд необхідний критикові, щоб поставити речі на свої місця, щоб не дивитися на світ крізь скельця фікцій, до яких ми звикли. І це чи не найпривабливіша якість збірки есеїв Євгена Барана!


НА БАРИКАДАХ 3 ГРАФОМАНІЄЮ
Якщо собі уявляти справжню літературу у вигляді селища галлів, а графоманів у вигляді римлян, які ніяк не можуть подолати це маленвке селище, — всі картинки із славетного мультфільму про галла Астерікса, — то, звичайно, автор цього опусу на стороні римлян. Єдине, що його відрізняє від інших, — принаймні, так собі наївно він думає, бо ніколи з цими іншими на подібну тему не говорив, — що він розуміє, по який бік барикади знаходиться.
Ця тема дуже драстична. Але у ній — не темі, а проблемі — ховається одна з найголовніших проблем сучасної літератури, — здрібніння постаті літератора. Прикладів більш ніж достатньо. Нещодавно відбулася заміна Голови оргкомітету по Шевченківсвкяк преміях. Чули? Нагадую. Івана Дзюбу замнили Романом Лубківським. Не маю сентиментів до Дзюби, але маю повагу до нього, бо я близвко не зробив того, що зробив він. Але коли Дзюба був Головою оргкомитету, — то була бодай якась інтрига, — йшлося про оживлення процесу, й премії отримували ті, хто в іншій ситуації ніколи б їх не отримав,—той же Шерех, Гнатюк, Пашковський, Римарук, Герасим'юк, Слапчук, Медвідь (не дивлячись на його психо-логічний шантаж), Матіос. Що стало причиною заміни цієї колосальної і контрастної постаті, — не моему поколінню, тим більше не мені, — давати оцінку Івану Дзюбі (з іншого боку, ТІЛЬКИ моему поколінню й мені можна без упередження підійти до зробленого ним), залишилося таємницею, але поява на цій посаді, — будемо відверті, — слабкого поета і непоганого перекладача (а Лубківський це продемонстрував, прочитавши свій опус про Помаранчеву революцію на презентації з приводу призначення), — знову відкидає українську літературу на задвірки суспільного інтересу.
Ми чинимо зло, приймаючи у Спілку письменників, — структуру застарілу й архаїчну, — «гамузом» людей, які пожвавлюють, — інтригують, — процес, але не посилюють літературу. Це перевитрати процесу, але ці перевитрати вбивають ідею справжньої літератури. Так само, як перевитрати політичних інтересів зводять до мінімуму естетичну значимість лауреатів Нобелівської премії з літератури.
Однак, виходу немає. I тоді доводиться за все нести плату. Кожен свою і на своему рівні. Ось і я, — зоряна пилюка від зоряної —пилюки, — розплачуюся за свою естетичну непринциповість, — то приятепь просить, то сама людина наголошуючи на своїх фізичних вадах починає спекулювати, — при цьому я знаю, що доля Владислава Титова залишаеться долею письменника; якщо ми про нього не говоримо, це не означає, що його досвід треба забути (а літераторів з такою долею, — навіть на Прикарпатті, — є декілька: той же Нестор Чир чи Орися Яхневич), — потрапив у пастку: сьогодні мене звинувачують, підписуючись ім'ям-легендою повстанського руху на Західній Україні, у замаху на національні святині.
Отож і виходить, одні мене звинувачували у нацреалізмі, бо я дозволив собі покритикувати «вічно молодого класика Галичини», інші — у замаху на національні святині. А я всього-навсього звичайний читач вічно живої і вічно молодої української літератури, яка існуватиме попри всі спроби звести її лише до табору римлян, себто до табору здрібнілих писарчуків, що себе уявляють у ролі Генерального Писаря війська Запорізького. Себто, у ролі Богдана Хмельницького.


Надруковано : "Слово просвіти" №12 2008

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-25 21:09:37
Переглядів сторінки твору 5959
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.105 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 5.030 / 5.5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2020.01.11 14:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-02-29 12:54:14 ]
Було б добре, якби есей, із менших, іще коментарем розмістити?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-02-29 19:20:07 ]
Тетяно, так шановний Євген Баран попадає абсолютно в улюблену тему!
"...Нещодавно відбулася заміна Голови оргкомітету по Шевченківсвкяк преміях. Чули? Нагадую. Івана Дзюбу замнили Романом Лубківським. Не маю сентиментів до Дзюби, але маю повагу до нього, бо я близвко не зробив того, що зробив він. Але коли Дзюба був Головою оргкомитету, — то була бодай якась інтрига, — йшлося про оживлення процесу, й премії..."!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2008-02-29 19:36:22 ]
Ця тоненька книжечка есеїв вартує томів деяких
наших "забронзовілих класиків" - я її прочитала
"залпом", "проковтнула"!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-02-29 20:51:59 ]
Шановна Тетяно, ось я залюбки би придбав і для себе і для друзів декілька примірників "Денників" (так?) Петра Сороки, і есеї пана Євгена, цікаво чи вони є у продажу?