ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Невесенко
2022.12.02 20:19
Я роки рахував не літами, а зимами.
Нині в спомин сягаю, як в річку стрімку.
І минуле зринає картинами зримими, –
як багато прожито всього на віку.

Проминає життя чорно-білими кадрами,
все в тих спогадах, наче у давнім кіно...
Он по річці кр

Володимир Невесенко
2022.12.02 14:30
Розвіявсь туман.
Проясняється світ.
Старенька – одна біля тину.
Всміхається сонце ласкаво з-за віт,
і гріє худу її спину.

Розкрилився віттям кошлатий дубок,
тріпоче листва, як ганчір’я.

Козак Дума
2022.12.02 13:51
Через пів року реабілітації стан лівої ноги Андрія значно поліпшився, але говорити про повне відновлення її функцій ще не доводилося. Хоча від тих драматичних подій на кукурудзяному полі та подальшої надскладної хірургічної операції минуло майже півтора р

Козак Дума
2022.12.02 13:51
Через пів року реабілітації стан лівої ноги Андрія значно поліпшився, але говорити про повне відновлення її функцій ще не доводилося. Хоча від тих драматичних подій на кукурудзяному полі та подальшої надскладної хірургічної операції минуло майже півтора р

Віктор Михайлович Насипаний
2022.12.02 12:37
Підбіга до бабці чемно
Внук малий Андрійко.
Каже тихо: - Я, напевно,
Проковтнув копійку.

Бабця бідна аж присіла.
Що тут мудрувати?
Треба якось швидко, вміло

Тетяна Левицька
2022.12.02 10:46
Повертайсь, чоловіче, у час лихоліть!
Це так само, як кинути згоряну матір,
що сама у біді відчайдушно стоїть
на руїнах розбитої ворогом хати.

На поталу не кидай, щоб там не було,
є до кого голівку свою прихилити.
Хоч зневірився в людях, утратив ж

Іван Потьомкін
2022.12.02 10:06
Їй би в матріархаті народитися годилось,-
Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
А то лиш я один та ще онук й сини...
Немає простору у повноті розправить крила.
Отож, як на останню приступку життя зійду,
Відкіль в інші світи вже мере

Ярослав Чорногуз
2022.12.02 07:22
Дитсадок був — Івасик Телесик --
Цегли битої купа між паль.
Чий то скімлить загублений песик,
А в очах квітне квітка — Печаль?

Що за крила в траві розпростерті? -
Бачиш оком розгубленим ти.
Нашим діткам - “солодкі цукерки”

Микола Соболь
2022.12.02 04:52
Полилися відтінки зимові
у пастельно-холодних тонах.
Час не статися нашій розмові.
Не вертайся до мене у снах.
Нехай грудень штовхає у груди,
щоб не стрілися ми на землі.
Оминеться. І все у нас буде.
Хай малює морозом на склі

Віктор Кучерук
2022.12.02 00:34
Нечувано люта навала
Показує сутність свою, –
В онуки дитинство украла
І старість розтяла мою.
Нелегко звикати до втрати
Того, що учора було, –
Як світла немає в кімнаті,
Відразу зникає й тепло.

Євген Федчук
2022.12.01 17:49
Ти питаєш мене, брате, як то воно сталось,
Що Хмель мусив замиритись, коли вже, здавалось,
Страшний голод панів-ляхів в Жванці доконає?
Хтось орду за те татарську кляне-проклинає.
Та, скажу тобі, Хмельницький винен сам у тому.
Розкажу, як було діло –

Самослав Желіба
2022.12.01 16:41
Схопився за меча і вигукнув: «Смієшся?»,
Та усміх на лиці, у відповідь смішки,
Що тануть, як туман, із тілом за вітьми,
І самотина знов на болотах безмежних.

Хотіла залякать і кинути птахам,
Коли таки помре від спраги чи отрути,

Козак Дума
2022.12.01 09:30
Я у всесвіту десь на краю…
На задвірках мінливої долі
споглядаю планиду свою
і душа шаленіє… від болю,
од безсилля і чорної мли.
Поміж вічної ночі і криги
як, не ставши похмурим і злим,
написати життя всього книгу?.

Тетяна Левицька
2022.12.01 07:28
Темно, холодно, лячно у хаті.
Дотліває свіча край стола.
— Доки буде війна ця тривати? —
матір донька питає мала.

— Як світило підніметься вище,
вмиє личка ясних білозір,*
зацвітуть перламутрові вишні,

Микола Соболь
2022.12.01 05:45
Чим завинив перед тобою,
великий Боже, наш нарід?
Голодомором чи війною
не захід як іде, то схід...
Дніпрові кручі, мов Голгофа,
а мова, ніби плоть Христа...
Спивають діти кров потроху,
щоби народ цей перестав,

Віктор Кучерук
2022.12.01 04:26
Живу знедавна без надії
На краще завтрашнє моє, -
Ніхто мене не пожаліє,
Хоч буде знати, що я є.
Життя наблизилось до краю
І спорожнів одразу дім, -
Душі чутливої немає
Тепер в оточенні моїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич / Поеми / Кінець Древності, епос

 Он. Унефер. гл.4, ч III. Кінець Древності
'Кінець Древності'


Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Художник - Девід Робертс

Глава 4. ОН (Геліополь). Унефер

1
Правитель Хека-Анеджу сидить
за щедро вкритим стравами столом
незадоволений. Хоч на обличчі
привітності великодушна маска -
всередині нудьга й роздратування.

Як і передбачав - пропав і слід
від ранішнього настрою - це свято,
прихід човнів, промови до народу,
вечеря неодмінна для вельмож, -
одна нудота, що родила іншу,
ще більш нестерпну.
                   А було спочатку
прекрасне відчуття, п’янке жадання
утішитись чарівним володінням,
тонкими пристрастями! І не вийшло,
немає і краплини часу! Сили
розтрачує аби не захмеліти,
і на мовчання в образі розмови!

А як утриматись в тісному колі
цих марнословів, хитрих пустомель
од слів про себе, про свої діла,
чи ще жахливіше - про справи інші?!
Коли слова ті витягають з рота!
Немислимо! а треба, бо вже завтра
почне між пальців влада витікати...

2
І голова ось ділиться надвоє,
і шлунком підіймається нудота.

Але не пити в честь царя, богів?
Усупереч традиції завчасно
гостину припинити – неможливо!

Так чи інакше в тім побачать слабкість.

Ледь-ледь служниця наливала і
вино подіяло. Можливо з втоми,
але якщо і далі так піде,
то доведеться брати на ніч в ложе
не цю красуню, що із Тіру вчора
Нагон привіз, а чашу, навіть таз!

Підходить стражник. Мовить у поклоні,
що надійшов той самий жрець, якого
послав Палац з дівчам в Кардуніяш .

Довкола зацікавлено стихають.

3
Правитель області тайком радіє
можливості позбутися нарешті
докучної уваги, і жерця,
коли той входить у банкетний зал,
запрошує присісти біля себе.

Під поглядами знаті гість іде
до свого місця.
                   І стає так тихо,
що невідомо звідки і луна
майнула залом, спершу в такт ходи,
а потім, осмілівши видно зовсім,
і приспівом протяжним до пісень,
неподалік вируючого люду.

4
Раі з цікавістю глядить довкола,
на ситі, набундючені обличчя,
на метушню служниць перед собою.

Рішуче відмовляється від страв,
із усього обравши розмаїття
прекрасні фрукти у розкішній вазі.

На вирізанім з дерева абу
велика срібна чаша. Щось людське
в поставі чорного міцного тіла
і в задумах тварини. Так і сяк
дістати намагається із чаші
духмяні, визрілі, смачні плоди,
чий запах так розбурхує уяву
і голоду бурчання в животі.

Чуттєвий хобот, вигнувшись угору,
усупереч можливостям своїм,
продовжує змією заповзати,
підтягуватися за срібний край.

Могутні бивні здійняті у вищім
пориві-злеті над відкритим хтиво
в тваринному бажанні ротом. Звір,
що так нагадує усім цим мужа
в оманливій жазі оволодіння.

5
З-за столу чути сміх, гучний пересуд
округ відмови від їди жерця -
бо ж знано, у вині загроза плоті,
у нім ховаються палкі дерзання,
які найкраще гасить повний шлунок.

Правитель області, подавши знак,
підтримує, говорить - думка слушна,
та апетит - як жінка, що приходить
і пропадає часто нез’ясовно.

Принадно вигинаючись всім тілом,
прислужниця несе до столу глек
у формі птаха.
                       Глиняний стерв'ятник,
згорнувши до боків могутні крила,
глядить пихато, як один-єдиний,
кому допоки вміст хмільний не шкодить.
Та, певно, не здогадується й сам,
що головне у нім не вміст боків,
а готрий, хижий дзьоб, який присутнім
нагадує про справжню ціль появи
його володаря над полем столу.

6
Пряма і довга шия служить птаху,
а, заодно і глеку – добрим руслом,
яким із дзьоба витікає в чашу
прозоро-жовта течія вина.

Без сумніву перетік рідини
приємний погляду. Неначе час
набув тілесності в переливанні
і мить за миттю пред'являє зміни
вина у чаші, а не на обличчі,
нахиленому над водою Річки.

Роки самотності, життя простого,
з читанням давніх текстів, молитов
до одерев’яніння, забуття,
до вивільнення зору у мандрівках
далеко за межею розуміння -
з ковтком вина відійдуть у минуле.

7
Служниця наливає можновладцю.
Затим Раі. Букет дівчаток жвавих
слідкує за наповненістю чаш
у інших. І у відповідь їх діям
вздовж столу котиться веселий гам.

Пригода із відмовою жерця
на нетривалий проміжок забута.

Правитель підіймає руку й щиро
жаліється: - Святкуємо весь день!
А слово мудре, наче рідкий птах,
майне то там, то там, а не присяде.

І упирається в Раі очима:
- Ось випий з нами, і затим скажи,
та тільки правду, чи любити можна
щось більше, ніж Палац Великий Кемет?

Та не кажи, що і вина не п'єш!
У нас жерці не п'ють лише червоне!
Прийдуть пізніше, як завечоріє,
тоді побачиш сам. І ти на службі,
як я, і, зрештою, усі присутні
навколо чи не так? Тому повинен
сидіти біля нас сумирно, чемно
і пити за здоров’я Пераа.

Давай-но гостю наш, чекають люди.

8
Правитель знак дає й Раі до чаші
служниця наливає і води.

- Розбавлене по-правильному - стане
вино менш небезпечне язику!
Від знаті чути схвалення і сміх .
Правитель пильно дивиться на гостя.

Раі ледь приголублює напій,
вчуваючи давно забутий смак.
І просить сили і натхнення в Тота
для точності і вправності в словах.

9
- Правитель славний, Деді, чи можливо,
щоб жрець, що довгий час був у молитвах,
не знаючи щоденного, навчав?

Молодший віком за Раі правитель
всміхається поблажливо, як рибі
у неводі всміхається рибак:
- Чому би й ні, ми що не здатні вчитись?

І далі поглядом, скоріше ствердним,
аніж запитливим, глядить на знать.

Червоні від жари, вина, і фарби,
що густо покривала ситні лиця,
присутні засопіли від натуги
вловити напрям вітру, й лиш один
зробив це без найменших зволікань.

- Наш добрий повелитель, мудрий Деді!
шановний жрець старого дому сонця
вважає, що безпечніше повчати
Аменхотепа - сина Пераа.
Бо для присутніх тут казки не зможуть
служити істиною, як для хлопця.

Промовець вирізнявся від усіх
сидячих за громадою стола
не тонкістю убрань, але обличчям,
упевненим і владним, як і в Деді.
Раі здалось, що він його вже бачив.

10
Правитель області кивнув: - Дотепно.
Спасибі Хеті. Ти хороший радник.

Ви певно бачилися в Уасеті,
в святилищі Амона-Ра з Раі?
Та годі з цим. Раі - ти значить вчив
прекрасну зірку небосхилу Кемет?

Ми зацікавлені оцим безмірно.
І чути хочемо, як син Палацу
від тебе би почув, правдиве слово!
Чи можемо любити з дня у день
щось більше за Палац Великий наш?

А заодно дай відповідь і Хеті -
що казочкою є - любов чи правда,
чи може те і інше? Ну ж бо, друже!

11
Раі окинув поглядом застілля.
Із-під чорнявих і рудих перук
на нього пересичено гляділа
велика єдність в пошуку розваги,
і повна непотреба щось любити.
Звичайно, окрім себе і багатств.

Ні Вище непотрібне, ані Краще,
коли важливим є - аби не гірше.
Щоб нині, завтра, й потім - звична розкіш
їх тішила, бо кращого немає -
і шлунок повний, і вино п'янить,
і втіхи всі досяжні, крім, хіба,
сукупності їх у Найвищій Владі.

12
- Він був Царем воістину прекрасним!
Високим, сильним, мудрим і любимим.

Великі карі очі ніжним блиском
сіяли на засмаглому обличчі,
блищали, мов Ріка, під зором Туті .
Волосся вигравало чорним лиском,
як і сама земля довкола Річки.

Правління довге не гасило радість,
яка текла від нього до народу.
І усілякі, різні племена,
що заселяли край, не воювали,
а під рукою батьківською вчились
любовно доглядати плідну твердь,
долати норов життєдайних вод,
вирощувати хліб і виноград,
пустелю перетворювати в поле.

Мир-злагода царили і коли
великий Цар далеко був од дому.
Бо відблиск сонця правив у серцях,
в простих і грубих видавалось людях.

13
Та був і лютий ворог у Царя.
І не далеко, а, як завше, поруч.
І линули події неминуче
до гибелі Правителя - щодня
провидці сповіщали про біду.

Та чи порятувати може нас
любов загальна, кількість охоронців,
поради, що стосуються меча,
коли на грудях клубиться змія?

Убивцею став брат. Такий могутній,
як і Правитель, тільки серцем злий,
з безмірною закоханістю в себе.
І самолюбство прагло слави, влади
іще гучніших, ніж до того мало.

І здобуло усе, і навіть більше.

Чомусь завжди, коли жадаєш влади,
і здатний за для неї на убивство,
отримуєш її - для нових вбивств.

14
І огорнув країну чорний смуток.
Обличчя вкрилися покровом ночі,
безрадісне світило з дня у день
долало денний шлях все швидше й швидше.

Люд горював, та що вчинити міг?
Розніжений життям спокійним, мирним,
з ножем, серпом із каменю супроти
нової заколотницької зброї,
й незнаних в Кемет металевих лат,
в які вдяглись прибічники убивці.

Що залишалось?
                  Тільки жити далі.
Та чи могли володаря нового
вони якимось чином полюбити?
Зненавиділи розумом і серцем.

А що було їх горе в порівнянні
із відчаєм царевої дружини,
коханої його з часів дитинства?

Вона ж повстала проти зла, проклявши
тих заколотників. З Палацу вийшла,
позбулася у розпачу безмежнім
розкішного волосся, подалась
шукати тіло свого чоловіка.

15
Пішла уздовж Ріки, бо чула наче,
був кинутий у Річку. І вздовж моря,
куди впадали повні смутку води.

Там новина утішила її
і повела до Бібла , де знайшли
дорогоцінний ящик.
                        Води пінні
його о хижі скелі не розбили,
не поховали на глибокім дні,
а винесли місцевому царю
до самих ніг.
                        Той мудро повелів
занести знахідку до храму Беліт ,
і там оберігати доки доля
не явить свій подальший хід, бо ж ясно,
що в наміри божественні людині
втручатися без дозволу не слід.

І сталося - явилася цариця
за чоловіком вбитим, і поклони
правителю за мудрість дарувала.
І сяяла в очах її надія,
бо сповістили в храмі - муж воскресне!

Жінки, чутливі до подій майбутніх.
Не помиляються, бо бачать серцем.

16
Аби не розпочалася війна
з правителем-убивцею царицю
і тіло мужа привезли таємно
назад, до рідної землі і там
вона сховалася посеред плавнів,
в одному з тихих закрутів Ріки.

Проте убивця, знаний на чаклунстві,
знайшов приховане від нього тіло
і в люті розірвав його на часті,
і їх розсіяв по усій долині.

Здавалося, на тім усе й скінчиться.
А ні, як виявилося, насправді
усе оце було лише початком
нових часів божественної слави.

17
Дружина Вбитого в найтяжчі дні
не відвернула зору від небес,
і в нагороду їй, а також краю,
було даровано цариці сина,
у хвилі, як над мужем голосила.

Було і переслідування їх,
і втеча Непорочної з Дитям,
життя серед Річних заплав, боліт
у розшуках частинок тіла мужа.

Не підкорилась розпачу любов.
І сталося! Великі Тот і Інпу ,
возз’єднують віднайдені частини!

А син Пречистої - славетний Гор,
здобувши перемогу понад Сетом,
уклав Царю в уста цілющий подих.

18
Велика радість обійняла світ!
І Сонце запалало знову в силі!
Правитель, що зійшов у царство мертвих,
вернувся, торжествуючи, додому!

Він чистий - не належить більше смерті,
Він володіє вічністю - як Ра!

Схилились перед ним його найближчі:
- Ось, царю, трон, - ти з нього правив мудро.
Ось любляча дружина, ось твій Син!
Ось вірні піддані - даруй їм вічність
щасливу на землі, як вже колись
ти дарував Закони і Порядок,
і знищуй зло, не до кінця розбите...

Схилився у поклоні весь народ:
- Ми славимо великого Тебе!
- Цар знову з нами!
                       Прав тепер довіку!...

19
Він був б Царем воістину прекрасним!
Високий, сильний, мудрий і любимий.
Із добрим поглядом, що пасував
до гарного, смаглявого обличчя,
немов нічна Ріка до блиску Туті.
З волоссям, як земля навколо Річки,
прекрасний духом батьківського краю.

Та вже було у Ньому і нове.
За видимим вчувалась вища велич,
що недоступна погляду очей,
явилася уповні тільки з часом.

Він, подолавши смерть задля життя,
Він, так радіючи земним утіхам, -
відмовивсь від всього!
                         Лише звелів,
щоб неухильно жили за Законом,
бо прийде час для кожного і буде
оцінюватись кожен перед Вічним.

20
І був хтось із супутників його,
і з відчаю і горя закричав:
- Навіщо Царю йдеш від нас? Куди?
Ким станеш там - прислужником богам,
коли у нас завжди Єдиним будеш?!

Воскреслий же у відповідь всміхнувся:
- Я вічний вже, а ви - звичайні смертні.

Я з вами був, бо полюбив цей край,
і вас, працюючих невтомно в ньому.
І йду від вас оточений любов’ю.
Що можу кращого за це бажати?

І ви щасливі, бо я буду Там.

Хто краще потурбується за вас
і руку вам протягне і замовить
за кожного перед судом грядущим?
Хто, як не я? І хто ще, як не я,
повинен дати приклад виконання
Закону? Всі ж бо призвані у нім,
не омине ніхто і букви звідти!

Іду від вас оточений любов’ю,
не тільки вашою, сестри, дружини,
і сина мого - а Любов’ю, що
мене зустріла там, де я вас стріну.
Від неї не відмовлюся ніколи.
Вона на всіх, хто в правді жив, чекає.

22
Знать розтривожена, слова прибульця
враз оживили струни інструменту,
який, захований в найдальший кут,
здавалося, замовкнув назавжди.

Його би можна заглушити криком,
брутальним сміхом, чи ж бо кулаками.
Але услід за іменем Царя,
що породив усе тут, так вчинити
украй безумно, як не подивись.

Знать розтривожена. Мовчить. Чекає.
Правитель рвучко підіймає келих:
- За Пераа, хай дихання Усера
знаходиться у нім на вічні дні!
Хай править нами в силі і в красі!...


* * *

Художник - Девід Робертс



Читати далі, Част.ІІІ. Гл.5
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

67. Шасу (др.єг.) - кочівники бедуїни.
68. Оронт – древня назва річки, нині це Нахр-ель-Асі на території Лівану, Сірії, Туреччини, - впадає в Середземне море.
69. Кадеш - знамените древнє історичне місто, на караванній дорозі з Межиріччя до Фінікії, Сирії, Палестини, Єгипту, - знаходилося між Дамаском і Тіром, як ворота в низину.
70. Хіддекель – агедійська назва річки Тигр, Євфрат – той самий, нинішній, Євфрат. Протікає разом з Тигром через Межиріччя.
71. Шадуф (єг.) - журавель для черпання води.
72. Пахон (др.єг.) – дев’ятий місяць староєгипетського календаря.
73. Дев’ятка храмів – в честь дев’ятки початкових богів в місті Оні. Це Атум, Шу, Тефнут, Геб, Нут, Усер, Ісет, Сет, Нефтіда.
74. Правитель сепату – в древньому Єгипті спадкоємний правитель області (пізніше ному).
75. Секот (др.єг.) – Червоне море.
76. Абу (др.єг.) - слон.
77. Тум (др.єг.) – він же Атум.
78. Елам – Еламська долина на річці Тигр, можливе місце Райського Саду, що з Вавілонських поем попав до хебрейських.
79. Хека-Анедж (др.єг.) – назва 13-ої області (ному) Нижнього Єгипту. Столиця Он.
80. Кардуніяш (др.єг.) – назва Вавілонського царства в листуваннях Аменхотепів.
81. Сепат (др.єг.) – область, структурна частина Кемет, за греків – ном.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-03-25 16:14:27
Переглядів сторінки твору 2609
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.168 / 5.55)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.170 / 5.56)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2022.11.29 13:31
Автор у цю хвилину відсутній