Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Поеми
/
Кінець Древності, епос
Он. Унефер. гл.4, ч III. Кінець Древності
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Он. Унефер. гл.4, ч III. Кінець Древності
'Кінець Древності'

Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Глава 4. ОН (Геліополь). Унефер
1
Правитель Хека-Анеджу сидить
за щедро вкритим стравами столом
незадоволений. Хоч на обличчі
привітності великодушна маска -
всередині нудьга й роздратування.
Як і передбачав - пропав і слід
від ранішнього настрою - це свято,
прихід човнів, промови до народу,
вечеря неодмінна для вельмож, -
одна нудота, що родила іншу,
ще більш нестерпну.
А було спочатку
прекрасне відчуття, п’янке жадання
утішитись чарівним володінням,
тонкими пристрастями! І не вийшло,
немає і краплини часу! Сили
розтрачує аби не захмеліти,
і на мовчання в образі розмови!
А як утриматись в тісному колі
цих марнословів, хитрих пустомель
од слів про себе, про свої діла,
чи ще жахливіше - про справи інші?!
Коли слова ті витягають з рота!
Немислимо! а треба, бо вже завтра
почне між пальців влада витікати...
2
І голова ось ділиться надвоє,
і шлунком підіймається нудота.
Але не пити в честь царя, богів?
Усупереч традиції завчасно
гостину припинити – неможливо!
Так чи інакше в тім побачать слабкість.
Ледь-ледь служниця наливала і
вино подіяло. Можливо з втоми,
але якщо і далі так піде,
то доведеться брати на ніч в ложе
не цю красуню, що із Тіру вчора
Нагон привіз, а чашу, навіть таз!
Підходить стражник. Мовить у поклоні,
що надійшов той самий жрець, якого
послав Палац з дівчам в Кардуніяш .
Довкола зацікавлено стихають.
3
Правитель області тайком радіє
можливості позбутися нарешті
докучної уваги, і жерця,
коли той входить у банкетний зал,
запрошує присісти біля себе.
Під поглядами знаті гість іде
до свого місця.
І стає так тихо,
що невідомо звідки і луна
майнула залом, спершу в такт ходи,
а потім, осмілівши видно зовсім,
і приспівом протяжним до пісень,
неподалік вируючого люду.
4
Раі з цікавістю глядить довкола,
на ситі, набундючені обличчя,
на метушню служниць перед собою.
Рішуче відмовляється від страв,
із усього обравши розмаїття
прекрасні фрукти у розкішній вазі.
На вирізанім з дерева абу
велика срібна чаша. Щось людське
в поставі чорного міцного тіла
і в задумах тварини. Так і сяк
дістати намагається із чаші
духмяні, визрілі, смачні плоди,
чий запах так розбурхує уяву
і голоду бурчання в животі.
Чуттєвий хобот, вигнувшись угору,
усупереч можливостям своїм,
продовжує змією заповзати,
підтягуватися за срібний край.
Могутні бивні здійняті у вищім
пориві-злеті над відкритим хтиво
в тваринному бажанні ротом. Звір,
що так нагадує усім цим мужа
в оманливій жазі оволодіння.
5
З-за столу чути сміх, гучний пересуд
округ відмови від їди жерця -
бо ж знано, у вині загроза плоті,
у нім ховаються палкі дерзання,
які найкраще гасить повний шлунок.
Правитель області, подавши знак,
підтримує, говорить - думка слушна,
та апетит - як жінка, що приходить
і пропадає часто нез’ясовно.
Принадно вигинаючись всім тілом,
прислужниця несе до столу глек
у формі птаха.
Глиняний стерв'ятник,
згорнувши до боків могутні крила,
глядить пихато, як один-єдиний,
кому допоки вміст хмільний не шкодить.
Та, певно, не здогадується й сам,
що головне у нім не вміст боків,
а готрий, хижий дзьоб, який присутнім
нагадує про справжню ціль появи
його володаря над полем столу.
6
Пряма і довга шия служить птаху,
а, заодно і глеку – добрим руслом,
яким із дзьоба витікає в чашу
прозоро-жовта течія вина.
Без сумніву перетік рідини
приємний погляду. Неначе час
набув тілесності в переливанні
і мить за миттю пред'являє зміни
вина у чаші, а не на обличчі,
нахиленому над водою Річки.
Роки самотності, життя простого,
з читанням давніх текстів, молитов
до одерев’яніння, забуття,
до вивільнення зору у мандрівках
далеко за межею розуміння -
з ковтком вина відійдуть у минуле.
7
Служниця наливає можновладцю.
Затим Раі. Букет дівчаток жвавих
слідкує за наповненістю чаш
у інших. І у відповідь їх діям
вздовж столу котиться веселий гам.
Пригода із відмовою жерця
на нетривалий проміжок забута.
Правитель підіймає руку й щиро
жаліється: - Святкуємо весь день!
А слово мудре, наче рідкий птах,
майне то там, то там, а не присяде.
І упирається в Раі очима:
- Ось випий з нами, і затим скажи,
та тільки правду, чи любити можна
щось більше, ніж Палац Великий Кемет?
Та не кажи, що і вина не п'єш!
У нас жерці не п'ють лише червоне!
Прийдуть пізніше, як завечоріє,
тоді побачиш сам. І ти на службі,
як я, і, зрештою, усі присутні
навколо чи не так? Тому повинен
сидіти біля нас сумирно, чемно
і пити за здоров’я Пераа.
Давай-но гостю наш, чекають люди.
8
Правитель знак дає й Раі до чаші
служниця наливає і води.
- Розбавлене по-правильному - стане
вино менш небезпечне язику!
Від знаті чути схвалення і сміх .
Правитель пильно дивиться на гостя.
Раі ледь приголублює напій,
вчуваючи давно забутий смак.
І просить сили і натхнення в Тота
для точності і вправності в словах.
9
- Правитель славний, Деді, чи можливо,
щоб жрець, що довгий час був у молитвах,
не знаючи щоденного, навчав?
Молодший віком за Раі правитель
всміхається поблажливо, як рибі
у неводі всміхається рибак:
- Чому би й ні, ми що не здатні вчитись?
І далі поглядом, скоріше ствердним,
аніж запитливим, глядить на знать.
Червоні від жари, вина, і фарби,
що густо покривала ситні лиця,
присутні засопіли від натуги
вловити напрям вітру, й лиш один
зробив це без найменших зволікань.
- Наш добрий повелитель, мудрий Деді!
шановний жрець старого дому сонця
вважає, що безпечніше повчати
Аменхотепа - сина Пераа.
Бо для присутніх тут казки не зможуть
служити істиною, як для хлопця.
Промовець вирізнявся від усіх
сидячих за громадою стола
не тонкістю убрань, але обличчям,
упевненим і владним, як і в Деді.
Раі здалось, що він його вже бачив.
10
Правитель області кивнув: - Дотепно.
Спасибі Хеті. Ти хороший радник.
Ви певно бачилися в Уасеті,
в святилищі Амона-Ра з Раі?
Та годі з цим. Раі - ти значить вчив
прекрасну зірку небосхилу Кемет?
Ми зацікавлені оцим безмірно.
І чути хочемо, як син Палацу
від тебе би почув, правдиве слово!
Чи можемо любити з дня у день
щось більше за Палац Великий наш?
А заодно дай відповідь і Хеті -
що казочкою є - любов чи правда,
чи може те і інше? Ну ж бо, друже!
11
Раі окинув поглядом застілля.
Із-під чорнявих і рудих перук
на нього пересичено гляділа
велика єдність в пошуку розваги,
і повна непотреба щось любити.
Звичайно, окрім себе і багатств.
Ні Вище непотрібне, ані Краще,
коли важливим є - аби не гірше.
Щоб нині, завтра, й потім - звична розкіш
їх тішила, бо кращого немає -
і шлунок повний, і вино п'янить,
і втіхи всі досяжні, крім, хіба,
сукупності їх у Найвищій Владі.
12
- Він був Царем воістину прекрасним!
Високим, сильним, мудрим і любимим.
Великі карі очі ніжним блиском
сіяли на засмаглому обличчі,
блищали, мов Ріка, під зором Туті .
Волосся вигравало чорним лиском,
як і сама земля довкола Річки.
Правління довге не гасило радість,
яка текла від нього до народу.
І усілякі, різні племена,
що заселяли край, не воювали,
а під рукою батьківською вчились
любовно доглядати плідну твердь,
долати норов життєдайних вод,
вирощувати хліб і виноград,
пустелю перетворювати в поле.
Мир-злагода царили і коли
великий Цар далеко був од дому.
Бо відблиск сонця правив у серцях,
в простих і грубих видавалось людях.
13
Та був і лютий ворог у Царя.
І не далеко, а, як завше, поруч.
І линули події неминуче
до гибелі Правителя - щодня
провидці сповіщали про біду.
Та чи порятувати може нас
любов загальна, кількість охоронців,
поради, що стосуються меча,
коли на грудях клубиться змія?
Убивцею став брат. Такий могутній,
як і Правитель, тільки серцем злий,
з безмірною закоханістю в себе.
І самолюбство прагло слави, влади
іще гучніших, ніж до того мало.
І здобуло усе, і навіть більше.
Чомусь завжди, коли жадаєш влади,
і здатний за для неї на убивство,
отримуєш її - для нових вбивств.
14
І огорнув країну чорний смуток.
Обличчя вкрилися покровом ночі,
безрадісне світило з дня у день
долало денний шлях все швидше й швидше.
Люд горював, та що вчинити міг?
Розніжений життям спокійним, мирним,
з ножем, серпом із каменю супроти
нової заколотницької зброї,
й незнаних в Кемет металевих лат,
в які вдяглись прибічники убивці.
Що залишалось?
Тільки жити далі.
Та чи могли володаря нового
вони якимось чином полюбити?
Зненавиділи розумом і серцем.
А що було їх горе в порівнянні
із відчаєм царевої дружини,
коханої його з часів дитинства?
Вона ж повстала проти зла, проклявши
тих заколотників. З Палацу вийшла,
позбулася у розпачу безмежнім
розкішного волосся, подалась
шукати тіло свого чоловіка.
15
Пішла уздовж Ріки, бо чула наче,
був кинутий у Річку. І вздовж моря,
куди впадали повні смутку води.
Там новина утішила її
і повела до Бібла , де знайшли
дорогоцінний ящик.
Води пінні
його о хижі скелі не розбили,
не поховали на глибокім дні,
а винесли місцевому царю
до самих ніг.
Той мудро повелів
занести знахідку до храму Беліт ,
і там оберігати доки доля
не явить свій подальший хід, бо ж ясно,
що в наміри божественні людині
втручатися без дозволу не слід.
І сталося - явилася цариця
за чоловіком вбитим, і поклони
правителю за мудрість дарувала.
І сяяла в очах її надія,
бо сповістили в храмі - муж воскресне!
Жінки, чутливі до подій майбутніх.
Не помиляються, бо бачать серцем.
16
Аби не розпочалася війна
з правителем-убивцею царицю
і тіло мужа привезли таємно
назад, до рідної землі і там
вона сховалася посеред плавнів,
в одному з тихих закрутів Ріки.
Проте убивця, знаний на чаклунстві,
знайшов приховане від нього тіло
і в люті розірвав його на часті,
і їх розсіяв по усій долині.
Здавалося, на тім усе й скінчиться.
А ні, як виявилося, насправді
усе оце було лише початком
нових часів божественної слави.
17
Дружина Вбитого в найтяжчі дні
не відвернула зору від небес,
і в нагороду їй, а також краю,
було даровано цариці сина,
у хвилі, як над мужем голосила.
Було і переслідування їх,
і втеча Непорочної з Дитям,
життя серед Річних заплав, боліт
у розшуках частинок тіла мужа.
Не підкорилась розпачу любов.
І сталося! Великі Тот і Інпу ,
возз’єднують віднайдені частини!
А син Пречистої - славетний Гор,
здобувши перемогу понад Сетом,
уклав Царю в уста цілющий подих.
18
Велика радість обійняла світ!
І Сонце запалало знову в силі!
Правитель, що зійшов у царство мертвих,
вернувся, торжествуючи, додому!
Він чистий - не належить більше смерті,
Він володіє вічністю - як Ра!
Схилились перед ним його найближчі:
- Ось, царю, трон, - ти з нього правив мудро.
Ось любляча дружина, ось твій Син!
Ось вірні піддані - даруй їм вічність
щасливу на землі, як вже колись
ти дарував Закони і Порядок,
і знищуй зло, не до кінця розбите...
Схилився у поклоні весь народ:
- Ми славимо великого Тебе!
- Цар знову з нами!
Прав тепер довіку!...
19
Він був б Царем воістину прекрасним!
Високий, сильний, мудрий і любимий.
Із добрим поглядом, що пасував
до гарного, смаглявого обличчя,
немов нічна Ріка до блиску Туті.
З волоссям, як земля навколо Річки,
прекрасний духом батьківського краю.
Та вже було у Ньому і нове.
За видимим вчувалась вища велич,
що недоступна погляду очей,
явилася уповні тільки з часом.
Він, подолавши смерть задля життя,
Він, так радіючи земним утіхам, -
відмовивсь від всього!
Лише звелів,
щоб неухильно жили за Законом,
бо прийде час для кожного і буде
оцінюватись кожен перед Вічним.
20
І був хтось із супутників його,
і з відчаю і горя закричав:
- Навіщо Царю йдеш від нас? Куди?
Ким станеш там - прислужником богам,
коли у нас завжди Єдиним будеш?!
Воскреслий же у відповідь всміхнувся:
- Я вічний вже, а ви - звичайні смертні.
Я з вами був, бо полюбив цей край,
і вас, працюючих невтомно в ньому.
І йду від вас оточений любов’ю.
Що можу кращого за це бажати?
І ви щасливі, бо я буду Там.
Хто краще потурбується за вас
і руку вам протягне і замовить
за кожного перед судом грядущим?
Хто, як не я? І хто ще, як не я,
повинен дати приклад виконання
Закону? Всі ж бо призвані у нім,
не омине ніхто і букви звідти!
Іду від вас оточений любов’ю,
не тільки вашою, сестри, дружини,
і сина мого - а Любов’ю, що
мене зустріла там, де я вас стріну.
Від неї не відмовлюся ніколи.
Вона на всіх, хто в правді жив, чекає.
22
Знать розтривожена, слова прибульця
враз оживили струни інструменту,
який, захований в найдальший кут,
здавалося, замовкнув назавжди.
Його би можна заглушити криком,
брутальним сміхом, чи ж бо кулаками.
Але услід за іменем Царя,
що породив усе тут, так вчинити
украй безумно, як не подивись.
Знать розтривожена. Мовчить. Чекає.
Правитель рвучко підіймає келих:
- За Пераа, хай дихання Усера
знаходиться у нім на вічні дні!
Хай править нами в силі і в красі!...
* * *


Читати далі, Част.ІІІ. Гл.5
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
67. Шасу (др.єг.) - кочівники бедуїни.
68. Оронт – древня назва річки, нині це Нахр-ель-Асі на території Лівану, Сірії, Туреччини, - впадає в Середземне море.
69. Кадеш - знамените древнє історичне місто, на караванній дорозі з Межиріччя до Фінікії, Сирії, Палестини, Єгипту, - знаходилося між Дамаском і Тіром, як ворота в низину.
70. Хіддекель – агедійська назва річки Тигр, Євфрат – той самий, нинішній, Євфрат. Протікає разом з Тигром через Межиріччя.
71. Шадуф (єг.) - журавель для черпання води.
72. Пахон (др.єг.) – дев’ятий місяць староєгипетського календаря.
73. Дев’ятка храмів – в честь дев’ятки початкових богів в місті Оні. Це Атум, Шу, Тефнут, Геб, Нут, Усер, Ісет, Сет, Нефтіда.
74. Правитель сепату – в древньому Єгипті спадкоємний правитель області (пізніше ному).
75. Секот (др.єг.) – Червоне море.
76. Абу (др.єг.) - слон.
77. Тум (др.єг.) – він же Атум.
78. Елам – Еламська долина на річці Тигр, можливе місце Райського Саду, що з Вавілонських поем попав до хебрейських.
79. Хека-Анедж (др.єг.) – назва 13-ої області (ному) Нижнього Єгипту. Столиця Он.
80. Кардуніяш (др.єг.) – назва Вавілонського царства в листуваннях Аменхотепів.
81. Сепат (др.єг.) – область, структурна частина Кемет, за греків – ном.

Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Глава 4. ОН (Геліополь). Унефер
1
Правитель Хека-Анеджу сидить
за щедро вкритим стравами столом
незадоволений. Хоч на обличчі
привітності великодушна маска -
всередині нудьга й роздратування.
Як і передбачав - пропав і слід
від ранішнього настрою - це свято,
прихід човнів, промови до народу,
вечеря неодмінна для вельмож, -
одна нудота, що родила іншу,
ще більш нестерпну.
А було спочатку
прекрасне відчуття, п’янке жадання
утішитись чарівним володінням,
тонкими пристрастями! І не вийшло,
немає і краплини часу! Сили
розтрачує аби не захмеліти,
і на мовчання в образі розмови!
А як утриматись в тісному колі
цих марнословів, хитрих пустомель
од слів про себе, про свої діла,
чи ще жахливіше - про справи інші?!
Коли слова ті витягають з рота!
Немислимо! а треба, бо вже завтра
почне між пальців влада витікати...
2
І голова ось ділиться надвоє,
і шлунком підіймається нудота.
Але не пити в честь царя, богів?
Усупереч традиції завчасно
гостину припинити – неможливо!
Так чи інакше в тім побачать слабкість.
Ледь-ледь служниця наливала і
вино подіяло. Можливо з втоми,
але якщо і далі так піде,
то доведеться брати на ніч в ложе
не цю красуню, що із Тіру вчора
Нагон привіз, а чашу, навіть таз!
Підходить стражник. Мовить у поклоні,
що надійшов той самий жрець, якого
послав Палац з дівчам в Кардуніяш .
Довкола зацікавлено стихають.
3
Правитель області тайком радіє
можливості позбутися нарешті
докучної уваги, і жерця,
коли той входить у банкетний зал,
запрошує присісти біля себе.
Під поглядами знаті гість іде
до свого місця.
І стає так тихо,
що невідомо звідки і луна
майнула залом, спершу в такт ходи,
а потім, осмілівши видно зовсім,
і приспівом протяжним до пісень,
неподалік вируючого люду.
4
Раі з цікавістю глядить довкола,
на ситі, набундючені обличчя,
на метушню служниць перед собою.
Рішуче відмовляється від страв,
із усього обравши розмаїття
прекрасні фрукти у розкішній вазі.
На вирізанім з дерева абу
велика срібна чаша. Щось людське
в поставі чорного міцного тіла
і в задумах тварини. Так і сяк
дістати намагається із чаші
духмяні, визрілі, смачні плоди,
чий запах так розбурхує уяву
і голоду бурчання в животі.
Чуттєвий хобот, вигнувшись угору,
усупереч можливостям своїм,
продовжує змією заповзати,
підтягуватися за срібний край.
Могутні бивні здійняті у вищім
пориві-злеті над відкритим хтиво
в тваринному бажанні ротом. Звір,
що так нагадує усім цим мужа
в оманливій жазі оволодіння.
5
З-за столу чути сміх, гучний пересуд
округ відмови від їди жерця -
бо ж знано, у вині загроза плоті,
у нім ховаються палкі дерзання,
які найкраще гасить повний шлунок.
Правитель області, подавши знак,
підтримує, говорить - думка слушна,
та апетит - як жінка, що приходить
і пропадає часто нез’ясовно.
Принадно вигинаючись всім тілом,
прислужниця несе до столу глек
у формі птаха.
Глиняний стерв'ятник,
згорнувши до боків могутні крила,
глядить пихато, як один-єдиний,
кому допоки вміст хмільний не шкодить.
Та, певно, не здогадується й сам,
що головне у нім не вміст боків,
а готрий, хижий дзьоб, який присутнім
нагадує про справжню ціль появи
його володаря над полем столу.
6
Пряма і довга шия служить птаху,
а, заодно і глеку – добрим руслом,
яким із дзьоба витікає в чашу
прозоро-жовта течія вина.
Без сумніву перетік рідини
приємний погляду. Неначе час
набув тілесності в переливанні
і мить за миттю пред'являє зміни
вина у чаші, а не на обличчі,
нахиленому над водою Річки.
Роки самотності, життя простого,
з читанням давніх текстів, молитов
до одерев’яніння, забуття,
до вивільнення зору у мандрівках
далеко за межею розуміння -
з ковтком вина відійдуть у минуле.
7
Служниця наливає можновладцю.
Затим Раі. Букет дівчаток жвавих
слідкує за наповненістю чаш
у інших. І у відповідь їх діям
вздовж столу котиться веселий гам.
Пригода із відмовою жерця
на нетривалий проміжок забута.
Правитель підіймає руку й щиро
жаліється: - Святкуємо весь день!
А слово мудре, наче рідкий птах,
майне то там, то там, а не присяде.
І упирається в Раі очима:
- Ось випий з нами, і затим скажи,
та тільки правду, чи любити можна
щось більше, ніж Палац Великий Кемет?
Та не кажи, що і вина не п'єш!
У нас жерці не п'ють лише червоне!
Прийдуть пізніше, як завечоріє,
тоді побачиш сам. І ти на службі,
як я, і, зрештою, усі присутні
навколо чи не так? Тому повинен
сидіти біля нас сумирно, чемно
і пити за здоров’я Пераа.
Давай-но гостю наш, чекають люди.
8
Правитель знак дає й Раі до чаші
служниця наливає і води.
- Розбавлене по-правильному - стане
вино менш небезпечне язику!
Від знаті чути схвалення і сміх .
Правитель пильно дивиться на гостя.
Раі ледь приголублює напій,
вчуваючи давно забутий смак.
І просить сили і натхнення в Тота
для точності і вправності в словах.
9
- Правитель славний, Деді, чи можливо,
щоб жрець, що довгий час був у молитвах,
не знаючи щоденного, навчав?
Молодший віком за Раі правитель
всміхається поблажливо, як рибі
у неводі всміхається рибак:
- Чому би й ні, ми що не здатні вчитись?
І далі поглядом, скоріше ствердним,
аніж запитливим, глядить на знать.
Червоні від жари, вина, і фарби,
що густо покривала ситні лиця,
присутні засопіли від натуги
вловити напрям вітру, й лиш один
зробив це без найменших зволікань.
- Наш добрий повелитель, мудрий Деді!
шановний жрець старого дому сонця
вважає, що безпечніше повчати
Аменхотепа - сина Пераа.
Бо для присутніх тут казки не зможуть
служити істиною, як для хлопця.
Промовець вирізнявся від усіх
сидячих за громадою стола
не тонкістю убрань, але обличчям,
упевненим і владним, як і в Деді.
Раі здалось, що він його вже бачив.
10
Правитель області кивнув: - Дотепно.
Спасибі Хеті. Ти хороший радник.
Ви певно бачилися в Уасеті,
в святилищі Амона-Ра з Раі?
Та годі з цим. Раі - ти значить вчив
прекрасну зірку небосхилу Кемет?
Ми зацікавлені оцим безмірно.
І чути хочемо, як син Палацу
від тебе би почув, правдиве слово!
Чи можемо любити з дня у день
щось більше за Палац Великий наш?
А заодно дай відповідь і Хеті -
що казочкою є - любов чи правда,
чи може те і інше? Ну ж бо, друже!
11
Раі окинув поглядом застілля.
Із-під чорнявих і рудих перук
на нього пересичено гляділа
велика єдність в пошуку розваги,
і повна непотреба щось любити.
Звичайно, окрім себе і багатств.
Ні Вище непотрібне, ані Краще,
коли важливим є - аби не гірше.
Щоб нині, завтра, й потім - звична розкіш
їх тішила, бо кращого немає -
і шлунок повний, і вино п'янить,
і втіхи всі досяжні, крім, хіба,
сукупності їх у Найвищій Владі.
12
- Він був Царем воістину прекрасним!
Високим, сильним, мудрим і любимим.
Великі карі очі ніжним блиском
сіяли на засмаглому обличчі,
блищали, мов Ріка, під зором Туті .
Волосся вигравало чорним лиском,
як і сама земля довкола Річки.
Правління довге не гасило радість,
яка текла від нього до народу.
І усілякі, різні племена,
що заселяли край, не воювали,
а під рукою батьківською вчились
любовно доглядати плідну твердь,
долати норов життєдайних вод,
вирощувати хліб і виноград,
пустелю перетворювати в поле.
Мир-злагода царили і коли
великий Цар далеко був од дому.
Бо відблиск сонця правив у серцях,
в простих і грубих видавалось людях.
13
Та був і лютий ворог у Царя.
І не далеко, а, як завше, поруч.
І линули події неминуче
до гибелі Правителя - щодня
провидці сповіщали про біду.
Та чи порятувати може нас
любов загальна, кількість охоронців,
поради, що стосуються меча,
коли на грудях клубиться змія?
Убивцею став брат. Такий могутній,
як і Правитель, тільки серцем злий,
з безмірною закоханістю в себе.
І самолюбство прагло слави, влади
іще гучніших, ніж до того мало.
І здобуло усе, і навіть більше.
Чомусь завжди, коли жадаєш влади,
і здатний за для неї на убивство,
отримуєш її - для нових вбивств.
14
І огорнув країну чорний смуток.
Обличчя вкрилися покровом ночі,
безрадісне світило з дня у день
долало денний шлях все швидше й швидше.
Люд горював, та що вчинити міг?
Розніжений життям спокійним, мирним,
з ножем, серпом із каменю супроти
нової заколотницької зброї,
й незнаних в Кемет металевих лат,
в які вдяглись прибічники убивці.
Що залишалось?
Тільки жити далі.
Та чи могли володаря нового
вони якимось чином полюбити?
Зненавиділи розумом і серцем.
А що було їх горе в порівнянні
із відчаєм царевої дружини,
коханої його з часів дитинства?
Вона ж повстала проти зла, проклявши
тих заколотників. З Палацу вийшла,
позбулася у розпачу безмежнім
розкішного волосся, подалась
шукати тіло свого чоловіка.
15
Пішла уздовж Ріки, бо чула наче,
був кинутий у Річку. І вздовж моря,
куди впадали повні смутку води.
Там новина утішила її
і повела до Бібла , де знайшли
дорогоцінний ящик.
Води пінні
його о хижі скелі не розбили,
не поховали на глибокім дні,
а винесли місцевому царю
до самих ніг.
Той мудро повелів
занести знахідку до храму Беліт ,
і там оберігати доки доля
не явить свій подальший хід, бо ж ясно,
що в наміри божественні людині
втручатися без дозволу не слід.
І сталося - явилася цариця
за чоловіком вбитим, і поклони
правителю за мудрість дарувала.
І сяяла в очах її надія,
бо сповістили в храмі - муж воскресне!
Жінки, чутливі до подій майбутніх.
Не помиляються, бо бачать серцем.
16
Аби не розпочалася війна
з правителем-убивцею царицю
і тіло мужа привезли таємно
назад, до рідної землі і там
вона сховалася посеред плавнів,
в одному з тихих закрутів Ріки.
Проте убивця, знаний на чаклунстві,
знайшов приховане від нього тіло
і в люті розірвав його на часті,
і їх розсіяв по усій долині.
Здавалося, на тім усе й скінчиться.
А ні, як виявилося, насправді
усе оце було лише початком
нових часів божественної слави.
17
Дружина Вбитого в найтяжчі дні
не відвернула зору від небес,
і в нагороду їй, а також краю,
було даровано цариці сина,
у хвилі, як над мужем голосила.
Було і переслідування їх,
і втеча Непорочної з Дитям,
життя серед Річних заплав, боліт
у розшуках частинок тіла мужа.
Не підкорилась розпачу любов.
І сталося! Великі Тот і Інпу ,
возз’єднують віднайдені частини!
А син Пречистої - славетний Гор,
здобувши перемогу понад Сетом,
уклав Царю в уста цілющий подих.
18
Велика радість обійняла світ!
І Сонце запалало знову в силі!
Правитель, що зійшов у царство мертвих,
вернувся, торжествуючи, додому!
Він чистий - не належить більше смерті,
Він володіє вічністю - як Ра!
Схилились перед ним його найближчі:
- Ось, царю, трон, - ти з нього правив мудро.
Ось любляча дружина, ось твій Син!
Ось вірні піддані - даруй їм вічність
щасливу на землі, як вже колись
ти дарував Закони і Порядок,
і знищуй зло, не до кінця розбите...
Схилився у поклоні весь народ:
- Ми славимо великого Тебе!
- Цар знову з нами!
Прав тепер довіку!...
19
Він був б Царем воістину прекрасним!
Високий, сильний, мудрий і любимий.
Із добрим поглядом, що пасував
до гарного, смаглявого обличчя,
немов нічна Ріка до блиску Туті.
З волоссям, як земля навколо Річки,
прекрасний духом батьківського краю.
Та вже було у Ньому і нове.
За видимим вчувалась вища велич,
що недоступна погляду очей,
явилася уповні тільки з часом.
Він, подолавши смерть задля життя,
Він, так радіючи земним утіхам, -
відмовивсь від всього!
Лише звелів,
щоб неухильно жили за Законом,
бо прийде час для кожного і буде
оцінюватись кожен перед Вічним.
20
І був хтось із супутників його,
і з відчаю і горя закричав:
- Навіщо Царю йдеш від нас? Куди?
Ким станеш там - прислужником богам,
коли у нас завжди Єдиним будеш?!
Воскреслий же у відповідь всміхнувся:
- Я вічний вже, а ви - звичайні смертні.
Я з вами був, бо полюбив цей край,
і вас, працюючих невтомно в ньому.
І йду від вас оточений любов’ю.
Що можу кращого за це бажати?
І ви щасливі, бо я буду Там.
Хто краще потурбується за вас
і руку вам протягне і замовить
за кожного перед судом грядущим?
Хто, як не я? І хто ще, як не я,
повинен дати приклад виконання
Закону? Всі ж бо призвані у нім,
не омине ніхто і букви звідти!
Іду від вас оточений любов’ю,
не тільки вашою, сестри, дружини,
і сина мого - а Любов’ю, що
мене зустріла там, де я вас стріну.
Від неї не відмовлюся ніколи.
Вона на всіх, хто в правді жив, чекає.
22
Знать розтривожена, слова прибульця
враз оживили струни інструменту,
який, захований в найдальший кут,
здавалося, замовкнув назавжди.
Його би можна заглушити криком,
брутальним сміхом, чи ж бо кулаками.
Але услід за іменем Царя,
що породив усе тут, так вчинити
украй безумно, як не подивись.
Знать розтривожена. Мовчить. Чекає.
Правитель рвучко підіймає келих:
- За Пераа, хай дихання Усера
знаходиться у нім на вічні дні!
Хай править нами в силі і в красі!...
* * *


Читати далі, Част.ІІІ. Гл.5
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
67. Шасу (др.єг.) - кочівники бедуїни.
68. Оронт – древня назва річки, нині це Нахр-ель-Асі на території Лівану, Сірії, Туреччини, - впадає в Середземне море.
69. Кадеш - знамените древнє історичне місто, на караванній дорозі з Межиріччя до Фінікії, Сирії, Палестини, Єгипту, - знаходилося між Дамаском і Тіром, як ворота в низину.
70. Хіддекель – агедійська назва річки Тигр, Євфрат – той самий, нинішній, Євфрат. Протікає разом з Тигром через Межиріччя.
71. Шадуф (єг.) - журавель для черпання води.
72. Пахон (др.єг.) – дев’ятий місяць староєгипетського календаря.
73. Дев’ятка храмів – в честь дев’ятки початкових богів в місті Оні. Це Атум, Шу, Тефнут, Геб, Нут, Усер, Ісет, Сет, Нефтіда.
74. Правитель сепату – в древньому Єгипті спадкоємний правитель області (пізніше ному).
75. Секот (др.єг.) – Червоне море.
76. Абу (др.єг.) - слон.
77. Тум (др.єг.) – він же Атум.
78. Елам – Еламська долина на річці Тигр, можливе місце Райського Саду, що з Вавілонських поем попав до хебрейських.
79. Хека-Анедж (др.єг.) – назва 13-ої області (ному) Нижнього Єгипту. Столиця Он.
80. Кардуніяш (др.єг.) – назва Вавілонського царства в листуваннях Аменхотепів.
81. Сепат (др.єг.) – область, структурна частина Кемет, за греків – ном.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Витоки. гл.5, ч III. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Он (Геліополь). Менес. Гл.3. Ч III. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Он (Геліополь). Менес. Гл.3. Ч III. Кінець Древності"
Про публікацію
