'Кінець Древності'


Частина IІІ: 'Сходини Сходу'



Глава 3. Он (Геліополь). Менес

1
Від храму Світлого Атума-Ра
багатолюдні юрби сунуть вниз,
алеєю, на пристань, де стрічають
флотилію царевих кораблів.
І перші поміж різного народу -
провінцією правлячий вельможа,
сановники й жерці Дев’ятки храмів.

Звучать пісні у славу Пераа,
правителя сепату, привітання
усіх новоприбулих із столиці.

Жерці проводять благосні обряди.

2
Нарешті церемонія скінчилась.
Невістка їде з почестями до
вельможного палацу, і за нею
одразу поспішає важна знать,
на урочисту зазвана гостину.

Можливо, щось дістанеться і іншим,
бо юрби жваво тягнуться услід.

3
Спровадивши невістку до хоромів,
їй наданих, і звісно сповістивши
двірцевого сановника про те,
що після зустрічі з жерцем верховним,
відвідає гостину у палаці,
Раі іде.
                Його уже чекають.
Від пальми придорожньої біжить
йому назустріч Са. Дитячі щоки
в слідах од сліз. Раі ласкаво гладить
малого і говорить про місця,
куди удвох зайти буває важко.
Привітно посміхається жерцям,
які очікували теж, і далі
вони ідуть алеєю до храму
навчителя божественного - Тота.

Удалині срібляться води Річки.
Внизу канал, заповнений човнами -
на дзеркалі спокійної води,
причалені, вони геть непорушні,
немовби сили набираються, бо вже,
на ранок, знову вирушать в дорогу.

4
А незабаром, в місті киць, Бубасті,
флотилії прийдеться роз’єднатись.

Човни Палацу повернуть направо,
потягнуться каналом Пераа
до моря Секот , у далекий Пунт -
за пахощами, шкурами і чорним,
дорогоцінним деревом, за кістю
могутнього абу та іншим скарбом.

А корабель Сандалів попливе
униз по Річці, у бентежні далі,
у закутки царевих володінь.

Хтозна, чи ще зустрінуться колись.
Човни передчувають час розлуки
і сумуватимуть аж до світанку,
допоки вітер не підніме хвилю,
не заговорить з ними про своє.

5
На березі забава для зівак -
торгівля веслярів з юрбою немху.
Селяни принесли чужинцям їжу,
і звісно хочуть щось від них навзаєм.

Але домовитись ніяк не можуть,
хоч в тих, і в інших - свідками боги.

А над богами, як відомо, доля.
Яка й вирішує усі проблеми.

6
Раі вертає погляд на дорогу
і розрізняє поміж гурту люду
першожерця, що вийшов зустрічати
того, кого чекав останні роки.

Раі вклякає до старечих ніг,
до стоп, узутих в шкіряні сандалі.
Торкається чолом до білизни
тканини на худих колінах старця
і відчуває крізь сукно тверді
нарости від постійного моління.

- О Туме, як же довго я блукав...

7
Завершивши молитву полуденну,
проведену при Тотових мощах -
первосвященик, кликнувши Раі,
іде до внутрішнього двору храму.

І з кожним кроком струмені повітря,
і сяйво світла змушують старого
вертатись до життя, мов у минуле,
немов у сон, відомий до подробиць.

Він стишує ходу аби вертання
не відбувалося надмірно швидко,
щоби старі окови не розпались
від тої сутності, що поверталась
назад у сильно вичовганий обсяг.

Спиняється при виході, чекає
допоки не з’являється Раі.

8
Яскраве сонце зустрічає їх
жарким диханням і сліпучим блиском,
та вже, невдовзі, лагідно сміється
барвистим віддзеркаленням малюнків
у тінь од плит, що вкрили колонаду.

Верховний жрець - засушений життям.
Мідь шкіри блискотливо покриває
виразний і давно забулий про
породження волосся голий череп.
Обвітрене обличчя, втім, бадьоре
і погляд ще твердий, глибокий, ним
жрець пильно роздивляється Раі,
узявши обіруч його за плечі.

9
Затим всміхається до Са. Сідає
навпочіпки, щоб врівень бути з хлопцем.

Запитує чи любить той співати.
Малий відповідає зовсім тихо,
старий уважно зрить крізь очі Са
кудись в майбутнє. Хвилю непорушний.

Відтак з натугою встає й говорить,
мов із самим собою: - Справді добре.

Раі упевнений - це стосувалось
того, що жрець верховний щойно бачив.

10
Немов з трудом долаючи видіння,
первосвященик в срібний б'є дзвіночок,
і звук, зіштовхуючись із своєю,
не менш гучною срібною луною,
народжує зненацька між колон
примарну постать молодої жриці.

Вона стоїть, утупивши свій зір
на вимощене плитами подвір’я,
і терпеливо жде.
                            Верховний жрець
ласкаво гладить хлопчика й питає,
чи в нього є ім'я.
                            - Я звуся Са.
- Ти - Са? Як знаменитий Са-Усер?
Раі звичайно переповідав
тобі про нього оповіді? Добре!

Це, сестро, учень Са. Ідіть до саду.
Дай Са плоди і сік плодів. Співайте,
про Са-Усера хлопцю розкажи.

Ми незабаром прийдемо до вас.

Малого обвивають руки жриці,
і певно Са зненацька пригадав
щось позабуте, бо, здійнявшись вгору,
негайно відчепився від руки
учителя, яку він перед тим
стискав аж надто міцно для дитини.

11
Підступна жриця щось йому шепоче
і пильний погляд хлопця в бік Раі,
немов би наштовхнувшись на дзеркальну,
невидиму стіну, пірнає в себе.
стає задумливим, ураз далеким.

Верховний жрець киває головою:
- Цю владу їм призначена від Ра,
дивися - вже забув про все довкола!

Така вона чарівна сила жінки.
Вінець, дарованих нам відчуттів.

12
Старий підходить до Раі, бере
його за лікоть і вони ідуть
поміж колон, розписаних доверху
зображеннями й письменами.
- Що ж,
нарешті ми одні і можеш, друже,
звертатися за іменем до мене.

Не знаю чим іще свою подяку
за вірну службу у старій Будові
і виразити можу, крім руки
і радісної рівності між нами.

Папіруси ті многомудрі, древні,
що з Семом і Самонту ви знайшли,
вже переписані і в добрім місці.

Ми ввечері помолимось за всіх,
що з нами тут жили, та відійшли,
і серед них за Сема, за Самонту,
упевнений - їх чисті, зрілі душі
впокоїлися у Полях Достатку.

13
Спасибі і за нинішні дарунки -
багато чим порадував мене.
Нові сувої з храму при найпершій
нагоді перегляну сам - уважно,
ти знаєш – допускати до всього
не можу переписувачів нині.

Я чув, Раі, ти зустрічався там
і з Пераа?.. Дари Його прийнятні.
Як будеш слати звістку до Палацу,
оповісти, що ми дарам раділи.

Раділи і тому, що пам'ятає.
Хоча, вже завтра, з першим кораблем
пошлемо вдячну відповідь, навзаєм.

Та поміж нами, безумовно кращим,
ціннішим за дари було б якби
Раі та Са залишились зі мною...

14
Старий, зі зморшок скорчивши гримасу
удаваного докору, підняв
угору довгий вузлуватий палець:
- Сам блідолиций і такого взяв!
Кажи, де відшукав. У нього сила,
якої здавна я не зустрічав.

- О, знаючий речей природу Менес,
я переконуюся з кожним днем,
що добрим всім завдячую лише
Тому, у Кого в молитвах прошу.

То ж Са і є дарунком! Вірю я,
якщо не станеться біди якоїсь,
малий продовжить справу днів моїх.
Ти ж бачив сам - у ньому той безмірний,
готовий до сприймання світу обсяг...

Первосвященик, зупинившись, враз
долонею в промовистому жесті
спиняє і Раі й суворо, владно,
самими видавалося губами,
шепоче стиха: - Там не тільки радість.

Осліплений щасливим подарунком,
ти, брате, лиш ковзнув очима вміст,
не роздивився пильно глибини
і надто просто оцінив майбутнє.

15
Раі зніяковіло жде тлумачень,
та жрець верховний, знову опустивши
до долу погляд, потягнув його
кудись, поміж колон:
                            - Скажи мені -
ось ми, жерці, вже невідомо скільки,
десятки поколінь, несемо мудрість,
даровану нам Тотом, пізнаємо
її у міру сил - моїх, твоїх -
передаємо в руки наших учнів
разом із нашим досвідом про світ.

Для чого? Служимо кому при цьому?
Творцеві всього сущого? Звичайно,
а також Кемет, усьому народу
допомагаючи прожити з Хапі,
з пустелями, з вітрами, та царями!

І зносини підтримуючи з тими,
хто служить в храмах у країнах інших,
ми знаємо, що люду вкрай потрібна
усюди наша поміч, хоч і різна -
в залежності від краю, від традицій,
від проявів постійних і минущих.

Що зв’язувало завше різні храми?
Одна глибока мудрість про Творця,
відома всім просвітленим особам.

А ще єднає нас служіння люду,
що потребує різних наших знань -
одних для Кемет, інших для Міжріччя.
У всякому випадку до сих пір
було так сотні, тисячі років.

16
Верховний жрець печально посміхнувся:
- Сюди приходив наш правитель Деді.
Погомоніли трохи про всіляке –
про труднощі щасливого правління,
про кращу, досконалішу громаду.

Беру його, як ось тебе, й підводжу
до старанно начищеної міді -
поглянь і ти, Раі, на цю пластину.
Показую, що ось вона, громада!
І що з тим відображенням робити?

Потрібно, певно, з себе починати…

Тож, повертаючись до спостережень,
як думаєш, куди прямує світ?
Чи щось змінилося за наші роки?

Скажу тобі - змінилося багато.
У відбитті додалося свободи.

17
Зросла, закладена колись, будова.
Людей умножилося. Звістки маю,
що величезні племена мандрують
і за Великим морем, і Євфратом,
і на просторах поза Хіддекелем.

Поглянь, могутні хети відступають
на стріли і мечі сусідів наших.
Хто здатен на таку потугу там?
І із Еламу дивні вісті чути.
Яка ж то сила десь росте й гуляє!

Що буде далі? Зрушення величні,
грізніші війни, і новітні царства,
великі переміщення племен?

18
І що би нам, здавалося, до них?
Щоденно, знай, служи собі в молитві,
у справах добрих святість приумножуй,
і все тут, - але ж ні! Повинні ми,
піклуючись потребами мирськими,
не стати на заваді справам Вищим,
помітним скрізь проникливому оку!
І не повинні й осторонь стояти -
а, скільки сил, небесному сприяти.

Це в час, коли жерці Амона-Ра
не тільки в Уасеті, а усюди,
чисельно розростаючись, будують
ту владу, що спирається на безліч
нахапаних скарбів, на труд покірних
рабів, поселень, міст, чужих країв.

Коли взамін розважливого руху
народу нашого у майбуття,
працюючому на землі чи в місті
насаджують незмінності закони,
порядки вкрай суворі, чаклування,
коли не до молитви, а купуй!

Примножуючи тільки ці багатства,
кому прислужують - народу, Кемет?

Ми з ними розійшлись уже в служінні!

19
Допоки зважений наш Пераа
розумно править - нас вони ще терплять.

Що ж буде, як стоятимемо й далі
ми на шляху у намірів зловісних?

Здавалося, повинні сподіватись
на захист Пераа, - він теж боїться
надмірної могутності Амона.

Та все ж настане той суворий час,
коли утратить наша мудрість шану.
Земні владики вийдуть проти нас -
бо влада на землі і в небі – різна.

Що, придивившись, ти побачиш в Са?
Те, що і я побачив в нім - гоніння!

20
Гоніння...
                    Наближається пора,
коли прийде воно з велінням вищим,
і стане майбуттям для Храму кращим,
аніж впокорення Амону-Ра.

Є вибір в нас, і стане він найкращим,
якщо ми осягнемо Вищу Волю,
і підемо дорогою своєю.

Бо не земне у силі зберегти,
а тільки те, що виросте для неба.

Здалося, саме це у Са я бачив.
І стало добре в грудях, справді добре.

21
Поперед старцем ставши на коліна
Раі зворушено мовчить. Старий,
йому поклавши руку на плече,
шепоче: - Хочу я, щоб учень Са
вже нині увійшов у нашу віру.

Та і тобі пора додати сил.
Настоянка на лотосі – це добре,
але плоди життя – найкращі ліки!

До них потрібно й настрій якнайкращий!
Вставай, ідемо в сад, пора співати.
Старий сміється: - Певно, ти, Раі,
забув, як це зазвичай люди роблять?


* * *





Читати далі, Част.ІІІ. Гл.4
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

59. Будови - Святилище Амона, (Карнак), храмовий комплекс поряд з древнім Фасетом (Фівами). Місце загальнодержавного храму Амона.
60. Сахура – Фараон з V династії ( 2496 – 2483 роки до н. е.), будує канал Бубаст, з’єднуючий Середземне море з Червоним. Організовує першу експедицію в Пунт, будує піраміди і храми Сонцю.
61. Ха-Рем-Ху (др.єг.) – "Гор в сонячнім блиску”, пізніше названий Великим Сфінксом. Знаходиться у підніжжя великих пірамід Гізи.
62. Слова оригінальної молитви тих часів (др.єг.)
63. Птах Гора – сокіл.
64. Хуфу, Хафра, Менкаур (др.єг.) - фараони четвертої династії (2620 – 2500 роки до н. е.), що звели відомі піраміди в Гізі, більше відомі як Хеопс, Хефрен, Мікерін.
65. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла.
66. Зачаті з Тотом – Тутмоси. Тутмос, дослівно древньоєгипетською “Дитина бога Тота”. При першому Тутмосі (1530-1520 р. до н. е.) культ бога сонця Амона-Ра був поєднаний з культом Тота. Тутмоси – Тутмос I (1530 -1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), -Владики Кемет.
67. Шасу (др.єг.) - кочівники бедуїни.
68. Оронт – древня назва річки, нині це Нахр-ель-Асі на території Лівану, Сірії, Туреччини, - впадає в Середземне море.
69. Кадеш - знамените древнє історичне місто, на караванній дорозі з Межиріччя до Фінікії, Сирії, Палестини, Єгипту, - знаходилося між Дамаском і Тіром, як ворота в низину.
70. Хіддекель – агедійська назва річки Тигр, Євфрат – той самий, нинішній, Євфрат. Протікає разом з Тигром через Межиріччя.
71. Шадуф (єг.) - журавель для черпання води.
72. Пахон (др.єг.) – дев’ятий місяць староєгипетського календаря.
73. Дев’ятка храмів – в честь дев’ятки початкових богів в місті Оні. Це Атум, Шу, Тефнут, Геб, Нут, Усер, Ісет, Сет, Нефтіда.
74. Правитель сепату – в древньому Єгипті спадкоємний правитель області (пізніше ному).
75. Секот (др.єг.) – Червоне море.
76. Абу (др.єг.) - слон.
77. Тум (др.єг.) – він же Атум.
78. Елам – Еламська долина на річці Тигр, можливе місце Райського Саду, що з Вавілонських поем попав до хебрейських.