ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Білінська
2019.09.23 15:50
Вчора відлітали журавлі,
а сьогодні ми -
по різні сторони…
Так уже бувало на Землі.
І душа перебродила штормами.

Не зникай так швидко...
Обійми.

Олександр Сушко
2019.09.23 15:08
Без дум серйозних, може б і прожив
Своє життя, щасливо й безтурботно.
Але чи личить бути ідіотом,
Коли країна власна на межі?

В раю цвітуть хурма, айва, гранат,
А тут - у пеклі - трупи, гільзи, рани...
Мені не бути ліриком нірванним -

Домінік Арфіст
2019.09.23 14:21
я з морем у самотньому човні
зітхає море одиноким звіром
ми знову один одному повіримо
і знов слова залишаться – мені…
голодні сенси питимуть мене
як молоко імперської вовчиці
їх лапи вигинатимуть ключиці
любов дитяча будь-кого розпне…

Юлія Ляхович
2019.09.23 12:05
Тут ночі приходять швидко і стають сірі як дим
Тут пахне печаллю і тільки трохи дощем
Ти вдихаєш бабине літо і тобі стає тепло з цим
Забуваєш закрити в квартирі вікно а там
затікає вересень за шпалери. Ти торгуєшся з ним:
Віддай мені, вересне, літа щ

Лілія Ніколаєнко
2019.09.23 11:57
Хто муза для митця? – гірка свобода,
Із піднебесся таємничий глас.
Душа в мистецтві пілігримом бродить,
Ламає простір і спиняє час.

Пізнає у стражданні насолоду
Співець добра, паломник на Парнас.
Хоч глумляться навколо гріховоди,

Іван Потьомкін
2019.09.23 11:49
Не хлібом єдиним і птахи живуть.
Нектар, насіння,плоди, комахи
та ще те, що люди вряди-годи підкинуть –
річ, звісно, важлива й першорядна.
І все ж, коли не розкриває дзьобики малеча,
так хочеться змагатися поміж собою й з вітром:
розпростерши кр

Ігор Деркач
2019.09.23 11:44
Іще лишаються у моді
бої, погода й чудеса.
Такі прогнози у природі
віщують Божі небеса.

ІІ
Тай буде те, що є і нині –
орда й агонія яси,

Любов Бенедишин
2019.09.23 09:48
Ти створений з неба
І трохи… з вершини.
Зі спокою лева,
З амбіцій орлиних.

З ходінь по карнизу,
З мети марафонця.
З невловності бризу

Олена Малєєва
2019.09.22 22:34
На вербі дозрівають грушки —
Сталося диво з див.
Краще буду вірити в це,
Ніж, що ти мене розлюбив.
Хто йде в ліс, а хто по дрова.
І у мене тернистий путь:
Я шукаю зерно в полові,
Відшукаю коли-небудь.

Сергій Губерначук
2019.09.22 17:04
Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко.

Ходім, я покажу, де спить сова,
те місце, де в дуплі здихає здобич,
де по воздвиженню хрестів повзе гадва,

Іван Потьомкін
2019.09.22 13:41
Не вір, що мудрість прибува з літами самотужки.
Себто тобі лишилось тільки жить і жить.
Не дочекаєшся, як думка не освячена здоровим глуздом,
Як знемогла вона під натиском спокус
Брать все собі – і не пізніш сьогодні.
Як діяти і говорить ти призвич

Микола Соболь
2019.09.22 12:52
Чи завтра зійде сонце?
Зійде!
Але для кого?
На сході – вирва,
Дороги на захід немає.
Життя хіба з мусу?
Швидше з полину гіркого.
День за днем

Ольга Паучек
2019.09.22 11:59
Свято літа минає,
Сивина покриває
Роззолочені сльози
В журавлиних краях,
Що розсипались світом
Дорогим заповітом
Найсолодшого дива
У дзвінких ручаях.

Ярослав Чорногуз
2019.09.22 11:47
Сиза мряка затисла мене,
І осінні дощі обмотали,
Розтоптали каштанів опали,
Навівають у душу сумне.

І не знаю, подітись куди?
(Так радів я, що спеки позбувся!)
А тепер в монотонному русі

Ніна Виноградська
2019.09.22 11:38
Про нас напишуть, як усе мине -
Сніги розтануть і осінні зливи
Заплачуть листопадом. А мене
Згадають люди, що була щаслива.

Злітала до небес, хоча негод
Вітрами нанесло, також тобою.
Та я з усіх небажаних пригод

Олександр Сушко
2019.09.22 11:02
Є роботящі телепні й пани,
Партійні бонзи й бевзі безідейні.
Не віриш владі? Отже, ти дурний.
А я люблю. Підлещуюсь до неї.

Скупив земельку в лохів Беня Кац,
Сусіди на війні умились кров'ю...
Яку б дурницю не утнув паяц -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич / Поеми / Кінець Древності, епос

 Витоки. гл.5, ч III. Кінець Древності
'Кінець Древності'


Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Художник - Девід Робертс

Глава 5. Витоки (Дельта Річки)

1
Високі голі вапнякові скелі,
порізані ущелинами наче
суворі лиця сивих ветеранів,
під натиском лугів і пасовищ
рішуче відвертаються на захід.

Немовби, супроводжуючі Річку
у споконвічному дозорі, стражі
отримали наказ і полонянці
дозволили втішатись широчінню.

Невдовзі перед тим, як слово воля
означення конкретності утратить
для прісних вод, які зіллються в море.

2
Над гребенями голомозих скель
кружляючи, здіймається увись
без руху жодного могутніх крил
старий орел. Байдуже споглядає
зеленої долини плин на північ.

Покраяна мереживом каналів
і річищами вічної Ріки -
земля жива, напоєна водою.
Не те, що зовсім інший простір, зліва, -
одноманітно вицвілих пісків.

Але трава й кущі ховають живність
і птах, урешті, зміщується вліво,
де вибір хоч і набагато менший,
зате правдивий.
І невдовзі вже
орел, зробивши пару дужих змахів,
стрілою мчить кудись потойбіч скель.

3
- Змію помітив, певно – каже важко
губами кривлячи Сандал: - Навіщо
учора стільки випив я? Вже краще
за те вино змію було б ковтнути.

Він знову підіймає повну чашу
і жадібно п’є воду. На дошки,
йому під ноги, накрапають краплі,
і зразу висихають.
- Тільки вчора
мені розповідали про жерців,
які у храмах в Оні не тримають
червоного вина. Мовляв, од крові
той виноград почервонів, коли
при корені лози поклали тих,
що полягли у битві із богами.
Тому червоне будить в жилах шал,
п’ючи його, наповняєшся кров’ю
своїх недосконалих, грішних предків.

Сьогодні я в це вірю, чуєш, вірю.
Вже, дійсно, краще печена змія.

Говорять, люди звідти дуже смачно
готують змій. Там що немає їжі?

4
Сандал глядить кудись у далечінь,
за пасма скель, і вимагає, врешті,
аби Раі мовчати перестав.
- Оповідай, що видно з тих висот,
і що за ними? Невідомо, може
і там колись прийдеться побувати.

Раі, який в думках перебував
ще у вчорашньому нічному дійстві
посвячення малого Са, здіймає
незрячий погляд вгору і, немов,
надвоє розділившись всередині,
безбарвним голосом розпочинає:

- Там, далі, нескінчена жовтизна
байдужих, обезводнених пісків.
Одноманітна і жарка пустеля
в коричнево-червоно-білих цятках...

Поблизу від човна з води злітає,
спалахуючи мідно-жовтим блиском,
велика риба. Хтось із веслярів
підрізує її своїм веслом.
Рибина слизько ковзає по древу
і лине в глибину. - Це віщий знак, -
сопе Сандал, обхоплює жерця
за плечі: Віщий знак, розповідай!

5
Жрець посміхається купцеві: - Звісно.
Сандале, там, за скелями, пустеля
і в ній трапляються відомі речі.

Але коли ти нею вже ідеш,
то розумієш - бачення колишнє,
хоч і давало певну перспективу,
та істині лиця не відкривало.

Одноманітні, нібито, здалеку
піски пустелі, мов застиглі хвилі,
нараз кидаються тобі назустріч
громаддям вкритих брижами валів
і твердю зашкарублої поверхні.

Здіймаєшся уверх непевним кроком,
і ще не певніше ступаєш вниз.
Відтак ідеш собі немов болотом,
втопаючи ногами, чи пливеш
донизу схилом, вкупі із піском.

А ще там звірі, змії, павуки.
Все небезпечне і украй підступне.

6
Та після дня дороги жовте море
виплескує мандрівника на взгір’я,
пісок мілішає і видно твердь -
скелясті кручі, урвища, долини,
сліди померлої давно води.
Сліди колись квітучої, живої,
прекрасної і щедрої природи,
що із водою зникла в царстві мертвих,
залишивши по собі кістяки.

Земля, що перед тим тисячоліття
рясніла травами й лісами - зсохлась,
зітерлася у найдрібніший пил,
роздулася вітрами в різні боки.

Не віриш вже своїм очам, коли
на цьому кладовищі бачиш речі,
що наче відійшли без вороття, -
примарні острівці лапатих пальм,
оази життєдайної надії.

7
Одначе незабаром розумієш,
що це далеко не поля достатку.

Життя підтримуюче джерело -
здебільшого, болотяна вода,
солонувата, тепла, гидко тхне.

А прохолода пальмова ховає
у собі невеличке бідне плем’я, -
десятка три розбійницьких сімей,
яким не дорікнеш - пісок не родить.

8
Ще далі, за пустелею лівійців,
перед Великим морем - неширока
родюча смуга ґрунту. Дикий люд
щось садить там, вирощує, рибалить,
готовий завше у зручну хвилину
мандрівників до нитки обібрати,
чи розпочати між собою бійню.

У них така вже кров, тому у нас
найкращі в армії солдати звідти.

Та й тим, кого не прийняли до війська,
селитись дозволяють на кордоні,
аби у Кемет банди розбишак
вони самі уже не пропускали.

Тут як своїх нема, то з островів,
буває, припливають горлорізи -
шардана, шекелеша, ще хижіші,
аніж розбійники з оаз пустелі.

9
А там, бува, заносить із-за моря
здорованів-веселунів - ахайву -
у латах, зі щитами в повний зріст,
які не знають милості і міри.

Колись, іще не так давно, на морі
порядок інший був, бо з Пераа
укупі цар кефтіу правив - Мінос.
При нім бродяги рідко припливали.

Жаль, сталося, що дивну ту країну
раптово зруйнували хвилі моря,
а що зосталось - знищили ахайва.

10
Сандал незадоволено бурмоче.
Раі, на нього перевівши погляд,
всміхається куточками губів.

Немов тамуючи всього-лиш спрагу,
а не бурхливі почуття, купець
ковтає нову порцію води,
і промовляє: - Чи не Пераа
із тим царем кефтіу воював?

Кажу одне, Раі, - чому мій дід,
нащадок знаменитих моряків,
що з Кемет увійшовши до Секот,
обпливши водами незнані землі,
назад вернулися Великим Морем, -
не міг при тому Міносі спокійно
везти до вас товар: вино, оливи,
коштовний пурпур, чи ж бо власний кедр?!
Бо правили усім оті кіфтіу!

А що той Мінос витворяв у Кносі
із взятими в неволю? Незабаром
про те Раі дізнатись зможе сам
на побережжі - в Тірі чи Сідоні.

11
Раі зливає на долоні воду
і каже, що всім серцем поділяє
журбу, од кривд отриманих, від бід,
оточуючих скрізь людей достойних.
- Хоча й не ми зробили світ таким,
у силі ми недоліки справляти.

Усім відомо, де дурне, злочинне,
на що не можна закривати очі -
жалію, звісно, не царя кіфтіу,
а люд загиблий, бо вони жили
так само чесно, як і інші люди.

12
В Раі у пам’яті зринає образ
прекраснішої жінки, що рахує
із чаші висипані камінці.
Їх так багато - прямо ціла гірка.
Він теж рахує, повторяє звуки,
що жінка вимовляє знову й знову...

А ось вже гірка ділиться надвоє -
в одній, маленькій, чорні камінці,
а в іншій, значно більшій - тільки білі.

Прекрасна жінка радісно сміється,
старається в долоні охопити
велику купку, та ніяк не може.
І він допомагає...
Лиш пізніше
йому розповіли, що за вагою
так визначалась днів прожитих вартість,
бо біле - дні щасливі, чорне - чорні.

Та мами не було вже біля нього.

13
Жерця пронизує печаль і серце
його, немов ота велика гірка,
розділене надвоє. Невеличке,
дитяче, переповнене стражданням,
жагою повернути все назад.
Велике ж відчуває передвістя
майбутнього возз’єднання з усім,
чого не обійняти в цьому світі.

Жрець втягує повітря повні груди,
тамуючи в них тугу, і веде
від серця хвилю збудження, тепла
через усі судини тіла, до
напружених долонь, до пальців ніг.
Відтак вгамовує відлуння в скронях.
Біль відійшла. Життя пливе вперед.

14
Са зручно розмістився зовсім поруч,
вслухаючись дорослої розмови,
кидає в воду глинку й камінці,
назбирані на пристані у Оні.

Що ж, у минулу ніч він увійшов
в кімнату першу сходження. І, видно,
до цього часу ще перебуває
під враженням побаченого там.

Такі часи. Коли душі зростання
вимірюється шляхом через зали
углиб землі, в прихованість од світу -
проходженням, здавалось нескінченним,
крізь мряку до таємної посвяти.

15
Позаду залишивши край рільничий -
з його володарями і богами,
човен Сандала, наче чорний птах,
із клітки болотистих берегів
старається пробитися на волю.

Вже краще моря штормові простори
і тверді ледь помітний горизонт,
аніж болото, плавні, береги
у заростях таких, що неможливо
задля спочинку місце відшукати.
А ще комах пожадливі рої
і невідомо що за тварі в водах.

16
Нараз, по праву руку, між кущів
зринає вирубка велика й луг,
заповнений ревучими стадами.

Худоба воду п’є на мілині,
а вправні пастухи на конях верхи,
з острогами в руках тримають лад
в стовпотворінні безлічі тварин.

На юнаках ніякої одежі,
вони засмаглі, й радісно гукають,
побачивши човен. Сандал питає,
що хочуть пастухи, про що кричать.
Раі махає чабанам рукою.

- Вони прохають, щоби ці вітання
ми передали їхній батьківщині,
і зичать нам хорошої дороги...


* * *

Художник - Девід Робертс



Читати далі, Част.ІІІ. Гл.6
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

82. Секот (др.єг.) - Червоне море.
83. Шардана, шекелеша, (др.єг.) - жителі Сардинії, Кіпру.
84. Ахайва (др.єг.) - древні греки, ахейці.
85. Кефтіу (др.єг.) - жителі о. Кріт часів міноського царства.
86. Кнос - древнє місто, в останній час свого існування - столиця Міноського царства на Кріті.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-05-15 17:10:14
Переглядів сторінки твору 3971
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.971 / 5.5  (5.154 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 4.965 / 5.5  (5.151 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2019.09.23 13:26
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Голуб (Л.П./Л.П.) [ 2009-11-20 23:02:27 ]
Вражає достовірність, справжність подій і персонажів. Але дуже повільно розгортається сюжет. Чи це так задумано?