ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 22:20
Лад буває лише в раю,
там немає заміни Єві.
Я чарунок отут не таю,
відбиваюсь від ос у мреві.

Є китайський ліхтар, лукум.
Запустити б - та ливні, грози...
Обіцявся іще й самум!

Вячеслав Семенко
2019.05.24 19:45
Коли скоробіжна розсудливість сходить на нас,
уривки розмов, що блукають на сходових клітках,
вночі поміж сльоти, мокречі, багна,
народиться голос тендітно високий і світлий.

Крізь осад намулу проб'ється нове джерело,
воскресша краплина уперте кам

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 15:02
Кекси медові, третина банана,
склянка цикорію... і голоднеча.
Сукню курортну приміряла - рано...
Котик лягає на музоньки плечі.

Бджілка дзуміє... а цукру не можна...
Хочеться манго з Камбоджі чи Ліми.
Я - легковажна і непереможна -

Марія Дем'янюк
2019.05.24 11:56
Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцизу,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до

Ірина Білінська
2019.05.24 11:24
Вона прийшла у понеділок.
О, як же я її чекав!
Душа, окрилена, злетіла,
Неначе Бог її підняв.

Вона була дзвінка і зріла,
В обіймах чистої весни.
А ніжний запах її тіла

Віктор Кучерук
2019.05.24 07:38
Доцвітають весняні квіти,
Час вже літнім цвісти поспів, –
А від тебе самі привіти,
З побажаннями гарних снів.
А від тебе, моя відрадо,
Лиш рої неприкаяних слів
То розгадую, як шаради,
То нема до розгадок шляхів.

Ярослав Чорногуз
2019.05.24 00:01
В час, коли співають солов`ї,
І черемхи китиці пресвітлі
Розливають пахощі свої,
Це кохання диво в нас розквітло!

Я забув од захвату слова,
Розтопилися страждання гори.
Бог Ярило нам подарував

Тетяна Левицька
2019.05.23 23:28
Голубий серпанок спрагло із цеберця п'є
у долині прохолодне молоко туману.
Дай напитися любові, джерело моє,
і медовим поцілунком причасти кохану.

Загубилися у травах весни осяйні,
та душа заголубіла в волошковім раї.
Залюби мене до млості, подар

Іван Потьомкін
2019.05.23 21:07
Лапатий сніг січе у січні.
Зима найбільш лютує в лютім.
Береза частує соком в березні.
Кульбабами та розмаїттям квітів дарує квітень.
У травні трава у зріст людини.
У червні черви розпушують старанно землю.
А в липні схиляє віти липа, обтяжена запах

Ірина Залюбовська
2019.05.23 17:32
Із якої далини -
з лісових озер глибоких
і джерел зеленооких -
до людей приходять сни?

З річки темної води,
де верба купає віти,
сни зринають, а сліди

Світлана Майя Залізняк
2019.05.23 09:39
Заслабнути на «Птахокардію» Симптом перший Коли натрапляєш на Поезію Світлани-Майї Залізняк, розумієш, що в твоєму світі вона (її Поезія) оселяється на постійно. Бо так тобі хочеться. Бо там є чим живитися з кожного пірнання в неї. І як оминути ба

Ігор Деркач
2019.05.23 08:09
Усім відомо, – де війною віє,
чекай із «іхтамнєтами» Москву.
Конаюча в агонії Росія
колонізує «вату» світову.

Куди не йди, усюди їхнє рило.
Уже й своє – і те гноїть капрал,
а кривославна мафія Кирила

Олександр Сушко
2019.05.23 07:10
З’явилася у нас на сайті химерна пані: вірші пише. І не просто вірші, а ВІРШІ! Сама про себе нашкребла резюме: ікона стилю! Взірець вишуканості! Естетичний ляпас несмаку товпи! Почитав увечері на сон грядущий її нетлінки, дійшов до сторінки надцятої

Вячеслав Семенко
2019.05.23 00:12
Вітрилами на хвилях трав
тополі луками пливли,
у відблисках нічних заграв
котився грому перелив.

Шмагали блискавки по склі,
спливали за струмком струмок
лавини недвозначних слів

Вероніка Новікова
2019.05.22 23:44
Ніч збирається на гілках. В чому ти бачиш страх?
Шурхотить у траві, біжить зі струмком, зазирає у дім.
Роздягайся, ходімо.

Не ставай на листок, обійди колосок, не торкайся кори,
на твоєму боці і чорні гори, і їхні вітри.
Як ітимеш повз жовту скелю

Серго Сокольник
2019.05.22 11:52
Як це сталося... Літній день
І кульбабок щасливі личка...
Пригадалося нині, де
Заколисувала травичка,
Нам нашіптуючи казки
Про кохання, і ми кохались,
Приховавши у квіточки
Тіл оголення, і ховались
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич / Поеми / Кінець Древності, епос

 Витоки. гл.5, ч III. Кінець Древності
'Кінець Древності'


Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Художник - Девід Робертс

Глава 5. Витоки (Дельта Річки)

1
Високі голі вапнякові скелі,
порізані ущелинами наче
суворі лиця сивих ветеранів,
під натиском лугів і пасовищ
рішуче відвертаються на захід.

Немовби, супроводжуючі Річку
у споконвічному дозорі, стражі
отримали наказ і полонянці
дозволили втішатись широчінню.

Невдовзі перед тим, як слово воля
означення конкретності утратить
для прісних вод, які зіллються в море.

2
Над гребенями голомозих скель
кружляючи, здіймається увись
без руху жодного могутніх крил
старий орел. Байдуже споглядає
зеленої долини плин на північ.

Покраяна мереживом каналів
і річищами вічної Ріки -
земля жива, напоєна водою.
Не те, що зовсім інший простір, зліва, -
одноманітно вицвілих пісків.

Але трава й кущі ховають живність
і птах, урешті, зміщується вліво,
де вибір хоч і набагато менший,
зате правдивий.
І невдовзі вже
орел, зробивши пару дужих змахів,
стрілою мчить кудись потойбіч скель.

3
- Змію помітив, певно – каже важко
губами кривлячи Сандал: - Навіщо
учора стільки випив я? Вже краще
за те вино змію було б ковтнути.

Він знову підіймає повну чашу
і жадібно п’є воду. На дошки,
йому під ноги, накрапають краплі,
і зразу висихають.
- Тільки вчора
мені розповідали про жерців,
які у храмах в Оні не тримають
червоного вина. Мовляв, од крові
той виноград почервонів, коли
при корені лози поклали тих,
що полягли у битві із богами.
Тому червоне будить в жилах шал,
п’ючи його, наповняєшся кров’ю
своїх недосконалих, грішних предків.

Сьогодні я в це вірю, чуєш, вірю.
Вже, дійсно, краще печена змія.

Говорять, люди звідти дуже смачно
готують змій. Там що немає їжі?

4
Сандал глядить кудись у далечінь,
за пасма скель, і вимагає, врешті,
аби Раі мовчати перестав.
- Оповідай, що видно з тих висот,
і що за ними? Невідомо, може
і там колись прийдеться побувати.

Раі, який в думках перебував
ще у вчорашньому нічному дійстві
посвячення малого Са, здіймає
незрячий погляд вгору і, немов,
надвоє розділившись всередині,
безбарвним голосом розпочинає:

- Там, далі, нескінчена жовтизна
байдужих, обезводнених пісків.
Одноманітна і жарка пустеля
в коричнево-червоно-білих цятках...

Поблизу від човна з води злітає,
спалахуючи мідно-жовтим блиском,
велика риба. Хтось із веслярів
підрізує її своїм веслом.
Рибина слизько ковзає по древу
і лине в глибину. - Це віщий знак, -
сопе Сандал, обхоплює жерця
за плечі: Віщий знак, розповідай!

5
Жрець посміхається купцеві: - Звісно.
Сандале, там, за скелями, пустеля
і в ній трапляються відомі речі.

Але коли ти нею вже ідеш,
то розумієш - бачення колишнє,
хоч і давало певну перспективу,
та істині лиця не відкривало.

Одноманітні, нібито, здалеку
піски пустелі, мов застиглі хвилі,
нараз кидаються тобі назустріч
громаддям вкритих брижами валів
і твердю зашкарублої поверхні.

Здіймаєшся уверх непевним кроком,
і ще не певніше ступаєш вниз.
Відтак ідеш собі немов болотом,
втопаючи ногами, чи пливеш
донизу схилом, вкупі із піском.

А ще там звірі, змії, павуки.
Все небезпечне і украй підступне.

6
Та після дня дороги жовте море
виплескує мандрівника на взгір’я,
пісок мілішає і видно твердь -
скелясті кручі, урвища, долини,
сліди померлої давно води.
Сліди колись квітучої, живої,
прекрасної і щедрої природи,
що із водою зникла в царстві мертвих,
залишивши по собі кістяки.

Земля, що перед тим тисячоліття
рясніла травами й лісами - зсохлась,
зітерлася у найдрібніший пил,
роздулася вітрами в різні боки.

Не віриш вже своїм очам, коли
на цьому кладовищі бачиш речі,
що наче відійшли без вороття, -
примарні острівці лапатих пальм,
оази життєдайної надії.

7
Одначе незабаром розумієш,
що це далеко не поля достатку.

Життя підтримуюче джерело -
здебільшого, болотяна вода,
солонувата, тепла, гидко тхне.

А прохолода пальмова ховає
у собі невеличке бідне плем’я, -
десятка три розбійницьких сімей,
яким не дорікнеш - пісок не родить.

8
Ще далі, за пустелею лівійців,
перед Великим морем - неширока
родюча смуга ґрунту. Дикий люд
щось садить там, вирощує, рибалить,
готовий завше у зручну хвилину
мандрівників до нитки обібрати,
чи розпочати між собою бійню.

У них така вже кров, тому у нас
найкращі в армії солдати звідти.

Та й тим, кого не прийняли до війська,
селитись дозволяють на кордоні,
аби у Кемет банди розбишак
вони самі уже не пропускали.

Тут як своїх нема, то з островів,
буває, припливають горлорізи -
шардана, шекелеша, ще хижіші,
аніж розбійники з оаз пустелі.

9
А там, бува, заносить із-за моря
здорованів-веселунів - ахайву -
у латах, зі щитами в повний зріст,
які не знають милості і міри.

Колись, іще не так давно, на морі
порядок інший був, бо з Пераа
укупі цар кефтіу правив - Мінос.
При нім бродяги рідко припливали.

Жаль, сталося, що дивну ту країну
раптово зруйнували хвилі моря,
а що зосталось - знищили ахайва.

10
Сандал незадоволено бурмоче.
Раі, на нього перевівши погляд,
всміхається куточками губів.

Немов тамуючи всього-лиш спрагу,
а не бурхливі почуття, купець
ковтає нову порцію води,
і промовляє: - Чи не Пераа
із тим царем кефтіу воював?

Кажу одне, Раі, - чому мій дід,
нащадок знаменитих моряків,
що з Кемет увійшовши до Секот,
обпливши водами незнані землі,
назад вернулися Великим Морем, -
не міг при тому Міносі спокійно
везти до вас товар: вино, оливи,
коштовний пурпур, чи ж бо власний кедр?!
Бо правили усім оті кіфтіу!

А що той Мінос витворяв у Кносі
із взятими в неволю? Незабаром
про те Раі дізнатись зможе сам
на побережжі - в Тірі чи Сідоні.

11
Раі зливає на долоні воду
і каже, що всім серцем поділяє
журбу, од кривд отриманих, від бід,
оточуючих скрізь людей достойних.
- Хоча й не ми зробили світ таким,
у силі ми недоліки справляти.

Усім відомо, де дурне, злочинне,
на що не можна закривати очі -
жалію, звісно, не царя кіфтіу,
а люд загиблий, бо вони жили
так само чесно, як і інші люди.

12
В Раі у пам’яті зринає образ
прекраснішої жінки, що рахує
із чаші висипані камінці.
Їх так багато - прямо ціла гірка.
Він теж рахує, повторяє звуки,
що жінка вимовляє знову й знову...

А ось вже гірка ділиться надвоє -
в одній, маленькій, чорні камінці,
а в іншій, значно більшій - тільки білі.

Прекрасна жінка радісно сміється,
старається в долоні охопити
велику купку, та ніяк не може.
І він допомагає...
Лиш пізніше
йому розповіли, що за вагою
так визначалась днів прожитих вартість,
бо біле - дні щасливі, чорне - чорні.

Та мами не було вже біля нього.

13
Жерця пронизує печаль і серце
його, немов ота велика гірка,
розділене надвоє. Невеличке,
дитяче, переповнене стражданням,
жагою повернути все назад.
Велике ж відчуває передвістя
майбутнього возз’єднання з усім,
чого не обійняти в цьому світі.

Жрець втягує повітря повні груди,
тамуючи в них тугу, і веде
від серця хвилю збудження, тепла
через усі судини тіла, до
напружених долонь, до пальців ніг.
Відтак вгамовує відлуння в скронях.
Біль відійшла. Життя пливе вперед.

14
Са зручно розмістився зовсім поруч,
вслухаючись дорослої розмови,
кидає в воду глинку й камінці,
назбирані на пристані у Оні.

Що ж, у минулу ніч він увійшов
в кімнату першу сходження. І, видно,
до цього часу ще перебуває
під враженням побаченого там.

Такі часи. Коли душі зростання
вимірюється шляхом через зали
углиб землі, в прихованість од світу -
проходженням, здавалось нескінченним,
крізь мряку до таємної посвяти.

15
Позаду залишивши край рільничий -
з його володарями і богами,
човен Сандала, наче чорний птах,
із клітки болотистих берегів
старається пробитися на волю.

Вже краще моря штормові простори
і тверді ледь помітний горизонт,
аніж болото, плавні, береги
у заростях таких, що неможливо
задля спочинку місце відшукати.
А ще комах пожадливі рої
і невідомо що за тварі в водах.

16
Нараз, по праву руку, між кущів
зринає вирубка велика й луг,
заповнений ревучими стадами.

Худоба воду п’є на мілині,
а вправні пастухи на конях верхи,
з острогами в руках тримають лад
в стовпотворінні безлічі тварин.

На юнаках ніякої одежі,
вони засмаглі, й радісно гукають,
побачивши човен. Сандал питає,
що хочуть пастухи, про що кричать.
Раі махає чабанам рукою.

- Вони прохають, щоби ці вітання
ми передали їхній батьківщині,
і зичать нам хорошої дороги...


* * *

Художник - Девід Робертс



Читати далі, Част.ІІІ. Гл.6
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

82. Секот (др.єг.) - Червоне море.
83. Шардана, шекелеша, (др.єг.) - жителі Сардинії, Кіпру.
84. Ахайва (др.єг.) - древні греки, ахейці.
85. Кефтіу (др.єг.) - жителі о. Кріт часів міноського царства.
86. Кнос - древнє місто, в останній час свого існування - столиця Міноського царства на Кріті.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-05-15 17:10:14
Переглядів сторінки твору 3866
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.971 / 5.5  (5.154 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 4.965 / 5.5  (5.151 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2019.05.22 21:30
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Голуб (Л.П./Л.П.) [ 2009-11-20 23:02:27 ]
Вражає достовірність, справжність подій і персонажів. Але дуже повільно розгортається сюжет. Чи це так задумано?