ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Лариса Пугачук
2019.02.19 12:14
рік. Бєлгород. Марину знаю вже з півтора року. Кілька років тому вона з 23-ти річною донькою перебралася в Бєлгород з Луганської області. Наодинці розмовляє зі мною українською мовою. З почутого від Марини: «В мене в Бєлгороді тітка рідна живе, одинока

Дмитро Куренівець
2019.02.19 11:11
Ця печаль є невимовна,
Біль пекучий не мина.
При столах – стільці порожні:
Моїх друзів вже нема.

Тут від їхніх слів зайнявся
Революції пролог.
Тут співалось їм про «завтра» –

Олександр Сушко
2019.02.19 10:12
Я сьогодні іду. Над душею стояти не буду,
Ще в обіймах твоїх, а думками давно вже не тут.
Для розлуки найліпше пасує зима, місяць лютий,
А кохання здихати тихесенько загнано в кут.

Хоч повага і приязнь до жінки закладені в генах,
А сім'я - це

Віктор Кучерук
2019.02.19 06:31
Коли в шумливі вишиванки
Причепуряться ясени, –
Приходь безбоязно до ранку
В небачені ще мною сни.
Приходь щоніч з-за виднокраю,
Немов зоря, – звіддалеки, –
Куди щоразу посилаю
Я обнадійливі думки.

Сонце Місяць
2019.02.19 03:53
Ця самота є дощовою.
Від моря, над відтінки вечорові,
понад рівнини дальні й ген за овид,
здійметься в небо, що близьке їй, та
впаде із неба врешті на міста.

Дощить кругом у нечіткі години,
де всі провулки досвіту чекають,

Ярослав Чорногуз
2019.02.19 02:16
Небо потемніле над землею
Тугою усе заволокло.
До душі шляхетної твоєї
Дай мені торкнутися крилом.

А моя собі шукає спокій
Чи знайде - неначе уві сні –
Затишок в очах твоїх глибоких,

Вероніка Новікова
2019.02.19 01:18
Вже зима минає, а ти й не знав,
ритуально п'яний або тверезий.
Світ тобі ні мати, ані Тереза.
А війна, мій хлопчику, й не війна.

За недобрий ранок і добру путь,
за червоний сніг, що зійде за місяць.
Безпорадні спогади часом бісять:

Анастасія Поліщук
2019.02.18 16:14
Моє волосся трохи розпатлане, як і мозок
Десь на четвірку за шкалою від
Один – прокинулась без пам’яті в реп’яхах
До десяти – ідеально розчесане
Локон постійно
Тулиться до підборіддя
Мій погляд застряг
Десь між одинадцятою ранку цієї безмежної до

Олександр Сушко
2019.02.18 14:55
Музи заслабли, хворіє крилатий мій кінь,
Критик сказав, що віршую я дуже погано.
В пущу іду викорчовувати штурпаки,
А на Парнас хай стежину торують титани.

Збився приціл, а на рими утратився нюх,
Грона сонетів подібні, неначе сосиски.
Досить у

Юрій Сидорів
2019.02.18 12:13
Наївся - і спить під зимовим наркозом
Ведмідь, завалившись у власний барліг.
Щоб тіло спочило і втомлений розум,
Зими дочекавшись, і я би заліг.

Не буде вертепів, курантів, колядок,
Прикрашених сосен, ялин і смерек -
У сплячці надійний душевний по

Вікторія Торон
2019.02.18 12:02
Якби я не бачила їх, я б жила в «сьогодні», і тільки.
якби я не бачила їх, так начебто їх не було...
Та нагло сяйнув об’єктив -- і хтось запишався з утіхи,
хтось горе своє поволік -- і очі воно обпекло.

На дні міліонів умів, між коренів душ зціпеніл

Анонім Я Саландяк
2019.02.18 11:42
ЩОДО ПРИМІТИВІЗМУ – ПРО ФОТОШОПИС... ... а от вам про мій інтерес до простого-примітивного (в зображенні загалом)... що актуально у “нинішньому комп’ютер-інтернет-facebook ” - такий, наприклад, діалог: - Ярослав Саландяк: ... то ж... у фотошопі!!! - Л

Лариса Пугачук
2019.02.18 09:21
Бєлгород. 2015 рік. В інтернеті наткнулась на переписку волонтерів, що допомагають біженцям з Донбасу. Вигулькнула стрічка: «Требуется перевезти семью беженцев. Просьба откликнуться, у кого есть машина». Телефоную знайомому, він погоджується допомогти.

Тетяна Левицька
2019.02.18 07:32
Зими набридло помело,
але наснилося село,
стежина біла.
В цукровій пудрі хвойний ліс,
на соснах, тертий сир, кумис -
миттєво з'їла б.
В креманці неба - хмар вершки,
як дотягнутись? Не з руки,

Віктор Кучерук
2019.02.18 06:32
Осяяні місяцем стигнуть сніги,
Пружніють овіяні вітром дерева, –
А я помираю між них від нудьги,
Немов незабруднений лист аркушевий.
Сьогодні немає зігріти кого,
Хитання жіночі повсюди відсутні, –
Розпачливо й тужно гукаю: “Агов!..”,
Та чується вс

Олександр Сушко
2019.02.18 06:06
Зійшла планета із орбіти,
Згоріли залишки добра.
Я хочу ворога убити
Під люті вигуки "Ура'!".

Упав солдат в обійми тиші,
Його очікує труна.
В окопах не потрібні вірші -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич / Поеми / Кінець Древності, епос

 Витоки. гл.5, ч III. Кінець Древності
'Кінець Древності'


Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Художник - Девід Робертс

Глава 5. Витоки (Дельта Річки)

1
Високі голі вапнякові скелі,
порізані ущелинами наче
суворі лиця сивих ветеранів,
під натиском лугів і пасовищ
рішуче відвертаються на захід.

Немовби, супроводжуючі Річку
у споконвічному дозорі, стражі
отримали наказ і полонянці
дозволили втішатись широчінню.

Невдовзі перед тим, як слово воля
означення конкретності утратить
для прісних вод, які зіллються в море.

2
Над гребенями голомозих скель
кружляючи, здіймається увись
без руху жодного могутніх крил
старий орел. Байдуже споглядає
зеленої долини плин на північ.

Покраяна мереживом каналів
і річищами вічної Ріки -
земля жива, напоєна водою.
Не те, що зовсім інший простір, зліва, -
одноманітно вицвілих пісків.

Але трава й кущі ховають живність
і птах, урешті, зміщується вліво,
де вибір хоч і набагато менший,
зате правдивий.
І невдовзі вже
орел, зробивши пару дужих змахів,
стрілою мчить кудись потойбіч скель.

3
- Змію помітив, певно – каже важко
губами кривлячи Сандал: - Навіщо
учора стільки випив я? Вже краще
за те вино змію було б ковтнути.

Він знову підіймає повну чашу
і жадібно п’є воду. На дошки,
йому під ноги, накрапають краплі,
і зразу висихають.
- Тільки вчора
мені розповідали про жерців,
які у храмах в Оні не тримають
червоного вина. Мовляв, од крові
той виноград почервонів, коли
при корені лози поклали тих,
що полягли у битві із богами.
Тому червоне будить в жилах шал,
п’ючи його, наповняєшся кров’ю
своїх недосконалих, грішних предків.

Сьогодні я в це вірю, чуєш, вірю.
Вже, дійсно, краще печена змія.

Говорять, люди звідти дуже смачно
готують змій. Там що немає їжі?

4
Сандал глядить кудись у далечінь,
за пасма скель, і вимагає, врешті,
аби Раі мовчати перестав.
- Оповідай, що видно з тих висот,
і що за ними? Невідомо, може
і там колись прийдеться побувати.

Раі, який в думках перебував
ще у вчорашньому нічному дійстві
посвячення малого Са, здіймає
незрячий погляд вгору і, немов,
надвоє розділившись всередині,
безбарвним голосом розпочинає:

- Там, далі, нескінчена жовтизна
байдужих, обезводнених пісків.
Одноманітна і жарка пустеля
в коричнево-червоно-білих цятках...

Поблизу від човна з води злітає,
спалахуючи мідно-жовтим блиском,
велика риба. Хтось із веслярів
підрізує її своїм веслом.
Рибина слизько ковзає по древу
і лине в глибину. - Це віщий знак, -
сопе Сандал, обхоплює жерця
за плечі: Віщий знак, розповідай!

5
Жрець посміхається купцеві: - Звісно.
Сандале, там, за скелями, пустеля
і в ній трапляються відомі речі.

Але коли ти нею вже ідеш,
то розумієш - бачення колишнє,
хоч і давало певну перспективу,
та істині лиця не відкривало.

Одноманітні, нібито, здалеку
піски пустелі, мов застиглі хвилі,
нараз кидаються тобі назустріч
громаддям вкритих брижами валів
і твердю зашкарублої поверхні.

Здіймаєшся уверх непевним кроком,
і ще не певніше ступаєш вниз.
Відтак ідеш собі немов болотом,
втопаючи ногами, чи пливеш
донизу схилом, вкупі із піском.

А ще там звірі, змії, павуки.
Все небезпечне і украй підступне.

6
Та після дня дороги жовте море
виплескує мандрівника на взгір’я,
пісок мілішає і видно твердь -
скелясті кручі, урвища, долини,
сліди померлої давно води.
Сліди колись квітучої, живої,
прекрасної і щедрої природи,
що із водою зникла в царстві мертвих,
залишивши по собі кістяки.

Земля, що перед тим тисячоліття
рясніла травами й лісами - зсохлась,
зітерлася у найдрібніший пил,
роздулася вітрами в різні боки.

Не віриш вже своїм очам, коли
на цьому кладовищі бачиш речі,
що наче відійшли без вороття, -
примарні острівці лапатих пальм,
оази життєдайної надії.

7
Одначе незабаром розумієш,
що це далеко не поля достатку.

Життя підтримуюче джерело -
здебільшого, болотяна вода,
солонувата, тепла, гидко тхне.

А прохолода пальмова ховає
у собі невеличке бідне плем’я, -
десятка три розбійницьких сімей,
яким не дорікнеш - пісок не родить.

8
Ще далі, за пустелею лівійців,
перед Великим морем - неширока
родюча смуга ґрунту. Дикий люд
щось садить там, вирощує, рибалить,
готовий завше у зручну хвилину
мандрівників до нитки обібрати,
чи розпочати між собою бійню.

У них така вже кров, тому у нас
найкращі в армії солдати звідти.

Та й тим, кого не прийняли до війська,
селитись дозволяють на кордоні,
аби у Кемет банди розбишак
вони самі уже не пропускали.

Тут як своїх нема, то з островів,
буває, припливають горлорізи -
шардана, шекелеша, ще хижіші,
аніж розбійники з оаз пустелі.

9
А там, бува, заносить із-за моря
здорованів-веселунів - ахайву -
у латах, зі щитами в повний зріст,
які не знають милості і міри.

Колись, іще не так давно, на морі
порядок інший був, бо з Пераа
укупі цар кефтіу правив - Мінос.
При нім бродяги рідко припливали.

Жаль, сталося, що дивну ту країну
раптово зруйнували хвилі моря,
а що зосталось - знищили ахайва.

10
Сандал незадоволено бурмоче.
Раі, на нього перевівши погляд,
всміхається куточками губів.

Немов тамуючи всього-лиш спрагу,
а не бурхливі почуття, купець
ковтає нову порцію води,
і промовляє: - Чи не Пераа
із тим царем кефтіу воював?

Кажу одне, Раі, - чому мій дід,
нащадок знаменитих моряків,
що з Кемет увійшовши до Секот,
обпливши водами незнані землі,
назад вернулися Великим Морем, -
не міг при тому Міносі спокійно
везти до вас товар: вино, оливи,
коштовний пурпур, чи ж бо власний кедр?!
Бо правили усім оті кіфтіу!

А що той Мінос витворяв у Кносі
із взятими в неволю? Незабаром
про те Раі дізнатись зможе сам
на побережжі - в Тірі чи Сідоні.

11
Раі зливає на долоні воду
і каже, що всім серцем поділяє
журбу, од кривд отриманих, від бід,
оточуючих скрізь людей достойних.
- Хоча й не ми зробили світ таким,
у силі ми недоліки справляти.

Усім відомо, де дурне, злочинне,
на що не можна закривати очі -
жалію, звісно, не царя кіфтіу,
а люд загиблий, бо вони жили
так само чесно, як і інші люди.

12
В Раі у пам’яті зринає образ
прекраснішої жінки, що рахує
із чаші висипані камінці.
Їх так багато - прямо ціла гірка.
Він теж рахує, повторяє звуки,
що жінка вимовляє знову й знову...

А ось вже гірка ділиться надвоє -
в одній, маленькій, чорні камінці,
а в іншій, значно більшій - тільки білі.

Прекрасна жінка радісно сміється,
старається в долоні охопити
велику купку, та ніяк не може.
І він допомагає...
Лиш пізніше
йому розповіли, що за вагою
так визначалась днів прожитих вартість,
бо біле - дні щасливі, чорне - чорні.

Та мами не було вже біля нього.

13
Жерця пронизує печаль і серце
його, немов ота велика гірка,
розділене надвоє. Невеличке,
дитяче, переповнене стражданням,
жагою повернути все назад.
Велике ж відчуває передвістя
майбутнього возз’єднання з усім,
чого не обійняти в цьому світі.

Жрець втягує повітря повні груди,
тамуючи в них тугу, і веде
від серця хвилю збудження, тепла
через усі судини тіла, до
напружених долонь, до пальців ніг.
Відтак вгамовує відлуння в скронях.
Біль відійшла. Життя пливе вперед.

14
Са зручно розмістився зовсім поруч,
вслухаючись дорослої розмови,
кидає в воду глинку й камінці,
назбирані на пристані у Оні.

Що ж, у минулу ніч він увійшов
в кімнату першу сходження. І, видно,
до цього часу ще перебуває
під враженням побаченого там.

Такі часи. Коли душі зростання
вимірюється шляхом через зали
углиб землі, в прихованість од світу -
проходженням, здавалось нескінченним,
крізь мряку до таємної посвяти.

15
Позаду залишивши край рільничий -
з його володарями і богами,
човен Сандала, наче чорний птах,
із клітки болотистих берегів
старається пробитися на волю.

Вже краще моря штормові простори
і тверді ледь помітний горизонт,
аніж болото, плавні, береги
у заростях таких, що неможливо
задля спочинку місце відшукати.
А ще комах пожадливі рої
і невідомо що за тварі в водах.

16
Нараз, по праву руку, між кущів
зринає вирубка велика й луг,
заповнений ревучими стадами.

Худоба воду п’є на мілині,
а вправні пастухи на конях верхи,
з острогами в руках тримають лад
в стовпотворінні безлічі тварин.

На юнаках ніякої одежі,
вони засмаглі, й радісно гукають,
побачивши човен. Сандал питає,
що хочуть пастухи, про що кричать.
Раі махає чабанам рукою.

- Вони прохають, щоби ці вітання
ми передали їхній батьківщині,
і зичать нам хорошої дороги...


* * *

Художник - Девід Робертс



Читати далі, Част.ІІІ. Гл.6
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

82. Секот (др.єг.) - Червоне море.
83. Шардана, шекелеша, (др.єг.) - жителі Сардинії, Кіпру.
84. Ахайва (др.єг.) - древні греки, ахейці.
85. Кефтіу (др.єг.) - жителі о. Кріт часів міноського царства.
86. Кнос - древнє місто, в останній час свого існування - столиця Міноського царства на Кріті.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-05-15 17:10:14
Переглядів сторінки твору 3787
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.971 / 5.5  (5.154 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 4.965 / 5.5  (5.151 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2019.02.10 07:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Голуб (Л.П./Л.П.) [ 2009-11-20 23:02:27 ]
Вражає достовірність, справжність подій і персонажів. Але дуже повільно розгортається сюжет. Чи це так задумано?