
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Поеми
/
Кінець Древності, епос
Ніч. Велике Море. гл.6, ч III. Кінець Древності
'Кінець Древності'

Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Глава 6. Ніч. Велике Море
1
... І ти не бійся ночі.
Бо пітьма -
для відчуття божественності світу
і повноти дарованого нам.
В час ночі, хочемо того чи ні,
усе інакше. У собі знаходиш
пробудження дрімаючих вдень сил,
твій слух гострішає, і зриш не прямо,
а зором боковим, що додає
до бачення в цілому. Відчуття
наповнюються потаємним змістом,
немовби дане нам життя складніше,
і користатись можемо незнаним,
для денного небаченим, нечутним.
2
Приходять дивні помисли про те,
що міцність тіла - не така й важлива,
і що літати - краще, ніж ходити,
аніж вбирати - краще розчинятись,
наприклад, в царстві марева й видінь,
яким вершина - входження до сну.
І сходження туди нас не втомляє,
а навпаки, нові дарує сили.
Немов голодного - обідом ситим
не тільки повертають до снаги,
а часто роблять дужчим, ніж раніше.
3
Звичайно, без надмірностей якщо -
і їжа добра, і не подавився,
і споживаєш те, що варто їсти.
Їда - найперша ступінь відпочинку,
якого друга, більш важлива, сон.
Проте глибокий, животворний сон,
як ніч ковтаючи осяйність дня,
нагадує водночас нам і смерть,
здавалось, несумісні зовсім речі.
А то ж бувають сни важкі, страшні
од пережитого, - як по їді -
по справах наших.
Так бо і по смерті -
можливе різне, стан знайдемо свій,
як благоденство, чи як біль – залежно,
що їв, як жив - у підсумок життя.
За смертю нас чекає нагорода -
відновлення,
чи ж бо велика кара -
страшна, тривала мука руйнування.
4
Ось бачиш Са, які думки бувають.
І в них з одного проступає інше.
З малого виглядає щось велике,
з простого може бачитись закон.
То ж ти не бійся ночі. Всяк Творцем
є призваний на світ з благою ціллю.
І як не суперечиш волі вищій,
то маєш вищий захист.
В молитвах
ми, світло просячи прогнати мряку,
насправді кажемо про сліпоту,
з якою губимо своє життя...
5
Раі замовк. Легке гойдання хвиль
навіювало дивовижний покій.
Немов би не Велике море терлось
об теплу, темну гальку – рідна Річка
про щось хороше шепотіла людям
і з водами розлученим човнам.
На берег витягнуті, як завжди,
коли нема надійного причалу,
вони тьмяніли зовсім недалеко
від тихо засинаючих багать.
Спокійна ніч. Але похмуре небо
не провіщає лагідного ранку.
Напевно в сни великої води
невдовзі владно увірветься буря.
Поодаль вогнищ височіють скелі.
Над ними, невідчутний знизу вітер,
від моря тягнеться углиб пустелі.
На скелі сонно зиркає сторожа,
подекуди шепочучи в пітьму
молитви - для Амона і Ваала,
а від незримих хижаків закляття.
6
Маленький Са закутаний у ковдру,
калачиком зіщулився в колінах
мов вибитого з каменю жерця,
кидає погляди у хмарну вись
і, врешті, промовляє: "Я боюсь.
Раі, про Са-Усера розкажи,
він добрий."
Жрець здригається, немов
невидимий чаклун його вертає
від скам'яніння знову до людей.
7
- Не бійся, Са, я був не так далеко...
Звичайно, зараз розповім тобі.
Жив-був прекрасний хлопчик Са-Усер.
Повелівати вмів над всяким звіром,
над рибами, над гадами, птахами.
Ходив щокожен ранок в рідні плавні
і неодмінно повертав із тим,
що нам дає турботлива природа,
додому, де старшенького чекали
брати і сестри, мати й сивий дід.
Тому три літа владний Пераа,
як батька відіслав у край далекий
охороняти царські каравани,
і важко їм далися ці роки.
Од труднощів місцевому вельможі
заборгували за всілякі речі,
і повернути борг той не могли.
8
Вельможа готувався вже забрати
у двір рабами їх, коли, підрісши,
старшенький Са раптово розпочав
приносити у дім багатія
качок, гусей, і кошики ущерть
набиті рибою, чи ж бо плодами.
Збентежений моторністю хлопчини
і тим, які йому даються справи -
вельможа тішився, що незабаром
умілого маленького раба
примусить працювати як належить.
Не кошики носитиме - човнами
носитиме у двір багату здобич,
раз таємницю володіння знає!
9
І день і ніч доймали можновладця
недоотриманих багатств видіння.
Геть схуднув, наче жовта лихоманка
його вогнем неситим поїдала.
І писаря царевого купив,
і вдвох вони засвідчили борги
у сто корзин зерна і стільки ж риби,
численні табуни качок, гусей,
які вже завтра має повернути
родина Са, - інакше втратить волю.
10
Та не злякався Са біди - покликав
хлопчина вранці жадібного мужа
зі слугами його у плавні Річки,
аби отримали чого бажають.
І розгорілись у вельможі очі.
Відчув, що нині стане ще багатшим.
Закликав безліч люду, й на возах
подався за багатствами до Річки.
І хлопцю знак подав - той усміхнувся,
і, мовивши слова таємні, зрушив
страшенну кількість риби і птахів.
11
Для них спочатку вистачало рук,
корзин, возів, і тверді під ногами,
але невдовзі, мов піски за бурі,
дари вельможу вкрили з головою.
Той перелякано кричав - О досить! -
і, задихаючись під тягарем, хрипів,
що борг прощає і сім'ї, і хлопцю,
аби, лишень, це швидше зупинив.
В передчутті закінчення життя
і жадібних багатствами не звабиш.
Тож поклонився Са у ноги Річці,
подякував за безкінечну щедрість ,
і мовив, що вельможі справді досить.
12
Затим настрашених людей з дарами
спровадив до поселення крізь плавні,
і там, о щастя, він угледів батька,
який додому врешті повернувся,
геть кволий, без дарунків, та живий.
А це було, однак, найголовнішим.
Вельможа ж той хворів аж до кончини.
І що йому не подавали слуги
на все він озивався: "Мало, мало..."
13
Са міцно спить. І Ка його далеко,
мандрує, певно, десь поблизу Річки,
а може десь удвох із дідусем
вглядаються в минуле і майбутнє.
Хоча навряд чи дід в онуці бачить
оте, що так окрилює Раі.
14
Жрець підіймає голову на звук
легенької дівочої ходи.
Невтішна наречена від намету
простує до багаття. З кожним днем,
що наближає час її заміжжя,
вона стає сумнішою.
- Так страшно. -
шепоче до жерця, - чому мене
од рідного далеко посилають,
на край землі, до тих страшних і диких
людей, у сумнозвісний Вавилон?
Боюсь землі чужої, їх богів,
царя, рідні, прислужників, палацу...
Дівча втикається лицем у хустку,
зволожену невпинними сльозами.
15
Та жрець суворий і слова його
далекі від жалю чи умовляння:
- Це доля, і вона твоя, достатньо
дитячих сліз, бо ти уже доросла,
бо ти уже повинна віддавати,
робити те, для чого звана жінка.
Оточуй кожний день довкола себе
живе і неживе любов'ю серця.
Якому богу б не вели вклонятись -
хвали Творця за світ в якім живеш,
за все навкруг, не створене людьми.
Володарю своєму не переч,
в нім прославляй хороше...
Що й до чого
навчать тебе служниці дуже швидко.
І дуже швидко ти знайдеш розраду.
Та не гляди на зовнішню красу,
а у нутрі шукай, і Вавилон,
достатньо витончений, це помітить.
Як добре серце матимеш, то буде
того Унеферу цілком достатньо.
А зараз йди - не плач, а споглядай,
повторюй голосно, що кожен день
дорогою навколо себе бачиш.
Наступить час - розповідати будеш
маленьким дітям, а затим онукам...
16
Дівча пішло, невдовзі засинає.
Ховаючись у шурхотіння хвилі,
примарно линуть сонні, тихі кроки
бороданя з гілляччями в руках.
Ось він підходить ближче, присідає
біля багаття, протягає руки,
вогонь спалахує і спішно ловить,
мов пес кістки, покручене галуззя.
17
Край моря клубочиться свіжість ранку.
І важко видихають бризки хвилі.
З пустелі лине жалібне виття,
нагадуючи тоном і мотивом
щоденні пісні веслярів.
Світає...
* * *


• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ніч. Велике Море. гл.6, ч III. Кінець Древності


Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Глава 6. Ніч. Велике Море
1
... І ти не бійся ночі.
Бо пітьма -
для відчуття божественності світу
і повноти дарованого нам.
В час ночі, хочемо того чи ні,
усе інакше. У собі знаходиш
пробудження дрімаючих вдень сил,
твій слух гострішає, і зриш не прямо,
а зором боковим, що додає
до бачення в цілому. Відчуття
наповнюються потаємним змістом,
немовби дане нам життя складніше,
і користатись можемо незнаним,
для денного небаченим, нечутним.
2
Приходять дивні помисли про те,
що міцність тіла - не така й важлива,
і що літати - краще, ніж ходити,
аніж вбирати - краще розчинятись,
наприклад, в царстві марева й видінь,
яким вершина - входження до сну.
І сходження туди нас не втомляє,
а навпаки, нові дарує сили.
Немов голодного - обідом ситим
не тільки повертають до снаги,
а часто роблять дужчим, ніж раніше.
3
Звичайно, без надмірностей якщо -
і їжа добра, і не подавився,
і споживаєш те, що варто їсти.
Їда - найперша ступінь відпочинку,
якого друга, більш важлива, сон.
Проте глибокий, животворний сон,
як ніч ковтаючи осяйність дня,
нагадує водночас нам і смерть,
здавалось, несумісні зовсім речі.
А то ж бувають сни важкі, страшні
од пережитого, - як по їді -
по справах наших.
Так бо і по смерті -
можливе різне, стан знайдемо свій,
як благоденство, чи як біль – залежно,
що їв, як жив - у підсумок життя.
За смертю нас чекає нагорода -
відновлення,
чи ж бо велика кара -
страшна, тривала мука руйнування.
4
Ось бачиш Са, які думки бувають.
І в них з одного проступає інше.
З малого виглядає щось велике,
з простого може бачитись закон.
То ж ти не бійся ночі. Всяк Творцем
є призваний на світ з благою ціллю.
І як не суперечиш волі вищій,
то маєш вищий захист.
В молитвах
ми, світло просячи прогнати мряку,
насправді кажемо про сліпоту,
з якою губимо своє життя...
5
Раі замовк. Легке гойдання хвиль
навіювало дивовижний покій.
Немов би не Велике море терлось
об теплу, темну гальку – рідна Річка
про щось хороше шепотіла людям
і з водами розлученим човнам.
На берег витягнуті, як завжди,
коли нема надійного причалу,
вони тьмяніли зовсім недалеко
від тихо засинаючих багать.
Спокійна ніч. Але похмуре небо
не провіщає лагідного ранку.
Напевно в сни великої води
невдовзі владно увірветься буря.
Поодаль вогнищ височіють скелі.
Над ними, невідчутний знизу вітер,
від моря тягнеться углиб пустелі.
На скелі сонно зиркає сторожа,
подекуди шепочучи в пітьму
молитви - для Амона і Ваала,
а від незримих хижаків закляття.
6
Маленький Са закутаний у ковдру,
калачиком зіщулився в колінах
мов вибитого з каменю жерця,
кидає погляди у хмарну вись
і, врешті, промовляє: "Я боюсь.
Раі, про Са-Усера розкажи,
він добрий."
Жрець здригається, немов
невидимий чаклун його вертає
від скам'яніння знову до людей.
7
- Не бійся, Са, я був не так далеко...
Звичайно, зараз розповім тобі.
Жив-був прекрасний хлопчик Са-Усер.
Повелівати вмів над всяким звіром,
над рибами, над гадами, птахами.
Ходив щокожен ранок в рідні плавні
і неодмінно повертав із тим,
що нам дає турботлива природа,
додому, де старшенького чекали
брати і сестри, мати й сивий дід.
Тому три літа владний Пераа,
як батька відіслав у край далекий
охороняти царські каравани,
і важко їм далися ці роки.
Од труднощів місцевому вельможі
заборгували за всілякі речі,
і повернути борг той не могли.
8
Вельможа готувався вже забрати
у двір рабами їх, коли, підрісши,
старшенький Са раптово розпочав
приносити у дім багатія
качок, гусей, і кошики ущерть
набиті рибою, чи ж бо плодами.
Збентежений моторністю хлопчини
і тим, які йому даються справи -
вельможа тішився, що незабаром
умілого маленького раба
примусить працювати як належить.
Не кошики носитиме - човнами
носитиме у двір багату здобич,
раз таємницю володіння знає!
9
І день і ніч доймали можновладця
недоотриманих багатств видіння.
Геть схуднув, наче жовта лихоманка
його вогнем неситим поїдала.
І писаря царевого купив,
і вдвох вони засвідчили борги
у сто корзин зерна і стільки ж риби,
численні табуни качок, гусей,
які вже завтра має повернути
родина Са, - інакше втратить волю.
10
Та не злякався Са біди - покликав
хлопчина вранці жадібного мужа
зі слугами його у плавні Річки,
аби отримали чого бажають.
І розгорілись у вельможі очі.
Відчув, що нині стане ще багатшим.
Закликав безліч люду, й на возах
подався за багатствами до Річки.
І хлопцю знак подав - той усміхнувся,
і, мовивши слова таємні, зрушив
страшенну кількість риби і птахів.
11
Для них спочатку вистачало рук,
корзин, возів, і тверді під ногами,
але невдовзі, мов піски за бурі,
дари вельможу вкрили з головою.
Той перелякано кричав - О досить! -
і, задихаючись під тягарем, хрипів,
що борг прощає і сім'ї, і хлопцю,
аби, лишень, це швидше зупинив.
В передчутті закінчення життя
і жадібних багатствами не звабиш.
Тож поклонився Са у ноги Річці,
подякував за безкінечну щедрість ,
і мовив, що вельможі справді досить.
12
Затим настрашених людей з дарами
спровадив до поселення крізь плавні,
і там, о щастя, він угледів батька,
який додому врешті повернувся,
геть кволий, без дарунків, та живий.
А це було, однак, найголовнішим.
Вельможа ж той хворів аж до кончини.
І що йому не подавали слуги
на все він озивався: "Мало, мало..."
13
Са міцно спить. І Ка його далеко,
мандрує, певно, десь поблизу Річки,
а може десь удвох із дідусем
вглядаються в минуле і майбутнє.
Хоча навряд чи дід в онуці бачить
оте, що так окрилює Раі.
14
Жрець підіймає голову на звук
легенької дівочої ходи.
Невтішна наречена від намету
простує до багаття. З кожним днем,
що наближає час її заміжжя,
вона стає сумнішою.
- Так страшно. -
шепоче до жерця, - чому мене
од рідного далеко посилають,
на край землі, до тих страшних і диких
людей, у сумнозвісний Вавилон?
Боюсь землі чужої, їх богів,
царя, рідні, прислужників, палацу...
Дівча втикається лицем у хустку,
зволожену невпинними сльозами.
15
Та жрець суворий і слова його
далекі від жалю чи умовляння:
- Це доля, і вона твоя, достатньо
дитячих сліз, бо ти уже доросла,
бо ти уже повинна віддавати,
робити те, для чого звана жінка.
Оточуй кожний день довкола себе
живе і неживе любов'ю серця.
Якому богу б не вели вклонятись -
хвали Творця за світ в якім живеш,
за все навкруг, не створене людьми.
Володарю своєму не переч,
в нім прославляй хороше...
Що й до чого
навчать тебе служниці дуже швидко.
І дуже швидко ти знайдеш розраду.
Та не гляди на зовнішню красу,
а у нутрі шукай, і Вавилон,
достатньо витончений, це помітить.
Як добре серце матимеш, то буде
того Унеферу цілком достатньо.
А зараз йди - не плач, а споглядай,
повторюй голосно, що кожен день
дорогою навколо себе бачиш.
Наступить час - розповідати будеш
маленьким дітям, а затим онукам...
16
Дівча пішло, невдовзі засинає.
Ховаючись у шурхотіння хвилі,
примарно линуть сонні, тихі кроки
бороданя з гілляччями в руках.
Ось він підходить ближче, присідає
біля багаття, протягає руки,
вогонь спалахує і спішно ловить,
мов пес кістки, покручене галуззя.
17
Край моря клубочиться свіжість ранку.
І важко видихають бризки хвилі.
З пустелі лине жалібне виття,
нагадуючи тоном і мотивом
щоденні пісні веслярів.
Світає...
* * *


Читати далі, Част.ІІІ. Гл.7
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
82. Секот (др.єг.) - Червоне море.
83. Шардана, шекелеша, (др.єг.) - жителі Сардинії, Кіпру.
84. Ахайва (др.єг.) - древні греки, ахейці.
85. Кефтіу (др.єг.) - жителі о. Кріт часів міноського царства.
86. Кнос - древнє місто, в останній час свого існування - столиця Міноського царства на Кріті.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Лист. За піснею В. Меладзе «Письмо»"
• Перейти на сторінку •
"Витоки. гл.5, ч III. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Витоки. гл.5, ч III. Кінець Древності"
Про публікацію