ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Малєєва
2021.10.28 17:04
Випромінюй мене очами...
Видихай... Видихай...
Я проллюся із них дощами,
Ну то що? І нехай.

Виблискуй на моїй шкірі
Сяйвом пристрасті та кохання
Божевільні ми. В певній мірі.

Микола Дудар
2021.10.28 16:11
Не знаю про що… не знаю навіщо
але напросилось:

І хай згорить усе до тла
Розвіє вітер порожнечу
Послухай дядечка, мала
Це лиш початок, ще не вечір…
На ранок страх скує думки

Ігор Деркач
2021.10.28 14:08
Офшори є не тільки у Омані,
де не їдять «наколоті банани»,
але пасуть телятко золоте...
майстри по пандемії і обману
із пальця висисають саме те,
що девальвує акції Майдану.

***

Олена Побийголод
2021.10.28 12:25
Із Миколи Некрасова

«Їж тетерю, Яшо,
молочка нема...»
«Де ж корівка наша?»
«Взяли швиргома:

пан таку породу

Сергій Губерначук
2021.10.28 12:19
Залишаю тебе,
моя найвродливіша пташко,
на землі сидіти.
Літатиму себе
у пригорщах і поза пригорщами
тоталітету.

Космосів безлік.

Іван Потьомкін
2021.10.28 12:07
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Віктор Кучерук
2021.10.28 08:18
Успішно в’ю єднальні ниті
Між втаємниченими нами,
Адже навчився говорити
Всім зрозумілими словами.
Бо пишучи щораз по суті
Про те, що інші теж говорять, –
Став несподівано почутим
На певній віддалі і поряд…

Олександр Сушко
2021.10.28 06:55
Кіт як кіт. Потроху краде м'ясо,
А віршат не пише - молодець.
Я ж бо, від жаги не маю спасу,
Згриз за ніч десятий олівець.

Маю, мабуть, серце надгаряче,
Ще й Пегас влупив у лоб веслом...
Настрочу рядка - тихенько плачу,

Микола Дудар
2021.10.27 14:40
Хіба, що глянути з-під лоба…
Хіба кивнути з-під поли…
Якщо не перша… третя спроба
І не важливо… будь коли
Замкнути, стиснути в обіймах
Зацілувати аж до ніг
Від нині ти моя! повія
І найсолодший долі гріх…

Тетяна Левицька
2021.10.27 11:38
Пишу лиш про те, що на душу лягає,
В судинах відлунює болем,
І піниться морем, буяє розмаєм —
Давно перед всесвітом — гола.

З коріння глибокого, хмарки легкої,
Повітря стрункої смереки,
Я зіткана: з туги, сонати дзвінкої,

Дума Козак
2021.10.27 08:14
Ідуть в минуле поспіль, кожну мить,
усмішки, голоси, зітхання, взори…
Уже нізащо їх не зупинить,
як не впадуть дощу краплини… вгору.

Відходить світ, який любили ми,
а з ним і ті, кого ми так кохали,
та хочеться троянд серед зими,

Віктор Кучерук
2021.10.27 05:54
Край дороги дика груша
Струшує плоди, –
Гнилички відразу сушить
Сонце, як завжди.
Їх гора переді мною
І покров навкруг, –
Пнуться оси жвавим роєм
На медовий дух.

Володимир Бойко
2021.10.27 00:27
Витончена, виструнчена, вимріяна,
Лагідним серпанком зачарована,
Серцем неочікувано викраяна
Із пісень, жагою погаптованих.

Недоречно й болісно у осені
Вимагати літа веселкового.
На лугах й галявинах покошених

Сергій Губерначук
2021.10.26 16:04
Чемно відмовився вечір від ночі,
тихо покинув престол
подарував їй ментолові очі
й запах кількох матіол.

Він їм наказував ранку діждати
і передати йому,
щоб той не смів навіть вітром чіпати

Тетяна Левицька
2021.10.26 14:40
З глухими стінами вела розмову —
Війнула тиша протягом услід.
Згадала, що жива, і в серце знову
впустила мрії зоряний болід.

Зібрала чорні думи у пакети,
І віднесла той мотлох на смітник.
І стала Світом, Музою поета,

Іван Потьомкін
2021.10.26 14:25
В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
Попадали хлопці в сіно і такі щасливі.
А господар:«Входьте в хату- не минути зливи».
«Про що йдеться, добродію? Зірок в небі повно...
Кому ж знаться на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич / Поеми / Кінець Древності, епос

 Ніч. Велике Море. гл.6, ч III. Кінець Древності
Образ твору 'Кінець Древності'


Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Художник - Девід Робертс

Глава 6. Ніч. Велике Море

1
... І ти не бійся ночі.
                                           Бо пітьма -
для відчуття божественності світу
і повноти дарованого нам.

В час ночі, хочемо того чи ні,
усе інакше. У собі знаходиш
пробудження дрімаючих вдень сил,
твій слух гострішає, і зриш не прямо,
а зором боковим, що додає
до бачення в цілому. Відчуття
наповнюються потаємним змістом,
немовби дане нам життя складніше,
і користатись можемо незнаним,
для денного небаченим, нечутним.

2
Приходять дивні помисли про те,
що міцність тіла - не така й важлива,
і що літати - краще, ніж ходити,
аніж вбирати - краще розчинятись,
наприклад, в царстві марева й видінь,
яким вершина - входження до сну.

І сходження туди нас не втомляє,
а навпаки, нові дарує сили.
Немов голодного - обідом ситим
не тільки повертають до снаги,
а часто роблять дужчим, ніж раніше.

3
Звичайно, без надмірностей якщо -
і їжа добра, і не подавився,
і споживаєш те, що варто їсти.

Їда - найперша ступінь відпочинку,
якого друга, більш важлива, сон.
Проте глибокий, животворний сон,
як ніч ковтаючи осяйність дня,
нагадує водночас нам і смерть,
здавалось, несумісні зовсім речі.
А то ж бувають сни важкі, страшні
од пережитого, - як по їді -
по справах наших.
                             Так бо і по смерті -
можливе різне, стан знайдемо свій,
як благоденство, чи як біль – залежно,
що їв, як жив - у підсумок життя.

За смертю нас чекає нагорода -
відновлення,
                   чи ж бо велика кара -
страшна, тривала мука руйнування.

4
Ось бачиш Са, які думки бувають.
І в них з одного проступає інше.
З малого виглядає щось велике,
з простого може бачитись закон.

То ж ти не бійся ночі. Всяк Творцем
є призваний на світ з благою ціллю.
І як не суперечиш волі вищій,
то маєш вищий захист.
                                       В молитвах
ми, світло просячи прогнати мряку,
насправді кажемо про сліпоту,
з якою губимо своє життя...

5
Раі замовк. Легке гойдання хвиль
навіювало дивовижний покій.
Немов би не Велике море терлось
об теплу, темну гальку – рідна Річка
про щось хороше шепотіла людям
і з водами розлученим човнам.

На берег витягнуті, як завжди,
коли нема надійного причалу,
вони тьмяніли зовсім недалеко
від тихо засинаючих багать.

Спокійна ніч. Але похмуре небо
не провіщає лагідного ранку.
Напевно в сни великої води
невдовзі владно увірветься буря.

Поодаль вогнищ височіють скелі.
Над ними, невідчутний знизу вітер,
від моря тягнеться углиб пустелі.

На скелі сонно зиркає сторожа,
подекуди шепочучи в пітьму
молитви - для Амона і Ваала,
а від незримих хижаків закляття.

6
Маленький Са закутаний у ковдру,
калачиком зіщулився в колінах
мов вибитого з каменю жерця,
кидає погляди у хмарну вись
і, врешті, промовляє: "Я боюсь.
Раі, про Са-Усера розкажи,
він добрий."
                           Жрець здригається, немов
невидимий чаклун його вертає
від скам'яніння знову до людей.

7
- Не бійся, Са, я був не так далеко...
Звичайно, зараз розповім тобі.

Жив-був прекрасний хлопчик Са-Усер.
Повелівати вмів над всяким звіром,
над рибами, над гадами, птахами.

Ходив щокожен ранок в рідні плавні
і неодмінно повертав із тим,
що нам дає турботлива природа,
додому, де старшенького чекали
брати і сестри, мати й сивий дід.

Тому три літа владний Пераа,
як батька відіслав у край далекий
охороняти царські каравани,
і важко їм далися ці роки.

Од труднощів місцевому вельможі
заборгували за всілякі речі,
і повернути борг той не могли.

8
Вельможа готувався вже забрати
у двір рабами їх, коли, підрісши,
старшенький Са раптово розпочав
приносити у дім багатія
качок, гусей, і кошики ущерть
набиті рибою, чи ж бо плодами.

Збентежений моторністю хлопчини
і тим, які йому даються справи -
вельможа тішився, що незабаром
умілого маленького раба
примусить працювати як належить.
Не кошики носитиме - човнами
носитиме у двір багату здобич,
раз таємницю володіння знає!

9
І день і ніч доймали можновладця
недоотриманих багатств видіння.
Геть схуднув, наче жовта лихоманка
його вогнем неситим поїдала.

І писаря царевого купив,
і вдвох вони засвідчили борги
у сто корзин зерна і стільки ж риби,
численні табуни качок, гусей,
які вже завтра має повернути
родина Са, - інакше втратить волю.

10
Та не злякався Са біди - покликав
хлопчина вранці жадібного мужа
зі слугами його у плавні Річки,
аби отримали чого бажають.

І розгорілись у вельможі очі.
Відчув, що нині стане ще багатшим.
Закликав безліч люду, й на возах
подався за багатствами до Річки.
І хлопцю знак подав - той усміхнувся,
і, мовивши слова таємні, зрушив
страшенну кількість риби і птахів.

11
Для них спочатку вистачало рук,
корзин, возів, і тверді під ногами,
але невдовзі, мов піски за бурі,
дари вельможу вкрили з головою.

Той перелякано кричав - О досить! -
і, задихаючись під тягарем, хрипів,
що борг прощає і сім'ї, і хлопцю,
аби, лишень, це швидше зупинив.

В передчутті закінчення життя
і жадібних багатствами не звабиш.
Тож поклонився Са у ноги Річці,
подякував за безкінечну щедрість ,
і мовив, що вельможі справді досить.

12
Затим настрашених людей з дарами
спровадив до поселення крізь плавні,
і там, о щастя, він угледів батька,
який додому врешті повернувся,
геть кволий, без дарунків, та живий.
А це було, однак, найголовнішим.

Вельможа ж той хворів аж до кончини.
І що йому не подавали слуги
на все він озивався: "Мало, мало..."

13
Са міцно спить. І Ка його далеко,
мандрує, певно, десь поблизу Річки,
а може десь удвох із дідусем
вглядаються в минуле і майбутнє.

Хоча навряд чи дід в онуці бачить
оте, що так окрилює Раі.

14
Жрець підіймає голову на звук
легенької дівочої ходи.

Невтішна наречена від намету
простує до багаття. З кожним днем,
що наближає час її заміжжя,
вона стає сумнішою.
                       - Так страшно. -
шепоче до жерця, - чому мене
од рідного далеко посилають,
на край землі, до тих страшних і диких
людей, у сумнозвісний Вавилон?

Боюсь землі чужої, їх богів,
царя, рідні, прислужників, палацу...
Дівча втикається лицем у хустку,
зволожену невпинними сльозами.

15
Та жрець суворий і слова його
далекі від жалю чи умовляння:
- Це доля, і вона твоя, достатньо
дитячих сліз, бо ти уже доросла,
бо ти уже повинна віддавати,
робити те, для чого звана жінка.

Оточуй кожний день довкола себе
живе і неживе любов'ю серця.
Якому богу б не вели вклонятись -
хвали Творця за світ в якім живеш,
за все навкруг, не створене людьми.
Володарю своєму не переч,
в нім прославляй хороше...
                                        Що й до чого
навчать тебе служниці дуже швидко.

І дуже швидко ти знайдеш розраду.
Та не гляди на зовнішню красу,
а у нутрі шукай, і Вавилон,
достатньо витончений, це помітить.

Як добре серце матимеш, то буде
того Унеферу цілком достатньо.

А зараз йди - не плач, а споглядай,
повторюй голосно, що кожен день
дорогою навколо себе бачиш.
Наступить час - розповідати будеш
маленьким дітям, а затим онукам...

16
Дівча пішло, невдовзі засинає.

Ховаючись у шурхотіння хвилі,
примарно линуть сонні, тихі кроки
бороданя з гілляччями в руках.

Ось він підходить ближче, присідає
біля багаття, протягає руки,
вогонь спалахує і спішно ловить,
мов пес кістки, покручене галуззя.

17
Край моря клубочиться свіжість ранку.
І важко видихають бризки хвилі.

З пустелі лине жалібне виття,
нагадуючи тоном і мотивом
щоденні пісні веслярів.

Світає...


* * *

Художник - Девід Робертс



Читати далі, Част.ІІІ. Гл.7

Повернутися до змісту

Всі примітки


ПРИМІТКИ:


82. Секот (др.єг.) - Червоне море.

83. Шардана, шекелеша, (др.єг.) - жителі Сардинії, Кіпру.

84. Ахайва (др.єг.) - древні греки, ахейці.

85. Кефтіу (др.єг.) - жителі о. Кріт часів міноського царства.

86. Кнос - древнє місто, в останній час свого існування - столиця Міноського царства на Кріті.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-05-23 16:12:34
Переглядів сторінки твору 3391
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.911 / 5.5  (5.159 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.158 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.06.29 18:27
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2009-08-17 23:24:26 ]
Прочитав із легкістю і задоволенням цю поему чи частину поеми. В неримованому вірші Ви почуваєтеся легко і невимушено. Досвідчене письмо ллється плавно, природньо, як ріка життя. У притчах закладено глибокий філософський зміст, що не завжди в грошах щастя і що занадто, то не здраво... І що найцінніше - людське життя і рідної людини. Мені здається, Ви до себе ставитеся занадто критично, якщо не хочете принаймні цей шматок поеми, до інших я ще не дійшов, публікувати на папері. Вже час, Ви вже дозріли, вперед, і навіть не сумнівайтеся. А блохи виловить редактор.
Я зараз готую себе до жанру поеми, тільки римованої, тому перечитаю і Ваше і багатьох інших усе, що зможу. А це справило на мене дуже пристойне враження. Вітаю. Не знав, що ми ровесники-однолітки з 1963-го року. Радий цьому.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2009-08-18 10:29:21 ]
Дякую, дорогий Ярославе! Відразу відчувається, що ви чуттєва, співоча натура, як і належить доброму бандуристу, і поету.
Можливо ви і праві, але я ще не готовий. :(

Роки три-чотири тому, після другої правки цього 350-сторінкового тексту, я зрозумів, що далі потрібно працювати над звукописом, милозвучністю. І потрібно глибше вивчати українську мову. Що я нині і роблю у нашому широкому колі.

Себто, я стою нині при поглядах - коли співає, приміром, Ярослав Чорногуз пісню, то мистецтво - це сам виконавець, усі його високі відчуття, які він у собі здійснив, наслідком яких тільки і є те, що я чую.
Те саме і в мене - роман романом, але природно він повинен бути якісним слідом якісного мистецтва. Добротні літредактори, мовники дуже важливі у будь-якому випадку, але вони тільки якісно фіксують слід (артефакт), але не формують його...
Але ви праві і в тому, що рукопис не повинен надто довго лежати у шухляді, з нього висихають почуття. :(((


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2009-08-19 00:49:59 ]
Іще одне враження. При читанні у мене з"являлося якесь трохи моторошне сакральне позасвідоме відчуття тексту шкірою. Місцями це було чітко - це від глибини проникнення в суть описуваного - результат довгих обдумувань, виношеність, це вкрай важливо. Напрошується мимоволі аналогія з Шекспіром - там при читанні у мене іде суцільне відчуття морозу, аж смертельного. А у Вас місцями це з"являється, але з більш світлим відтінком спрямування в небо, а не в царство Аїда. Так що аналізуйте свої відчуття самі, звісно, але щоб і не передати куті меду. Справді, керувати таким поетичним сайтом - слід бути у своєму роді академіком, взірцем. Я розумію. Ну що ж, Вища сила підкаже, коли.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2009-08-19 14:27:30 ]
Дякую, Ярославе.
Всі ми вчимося, а на таких сайтах особливо швидко вчимося. Отримуємо один від одного підказки, завше корисні.
І хоч далеко нам усім і до академіків, і до Шекспіра, але вчимося в них і сподіваємось на Добрі Вищі сили.
Нехай не забувають про нас, усіх нас! :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2009-08-19 17:31:44 ]
Дай Боже!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Костянтин Мордатенко (Л.П./Л.П.) [ 2009-08-22 23:06:00 ]
"... після другої правки цього 350-сторінкового тексту..." - вибачте, що перепитую: у Вас дійсно поема обсягом понад 350 сторінок ?!! Я думав, що найбільша - це Овідія "Метамарфози", а виявляється - ні... А десь можна повністю знайти прочитати Вашу поему?