Моя весна – шалена і п’янка,
Одягнена у вітер, пелюстками
Вкриває пишні кучері садка,
Провівши холоди за браму.

Люблю її легкі, нечутні кроки,
Її танок граційний і грайливий,
Коли вона з’являється щороку,
Несучи промінців яскравих зливу.

Хода її то тиха, то стрімка,
Вона така прозоро-чиста,
Неначе води тихого струмка
Землі джерельного намиста.

Зривають її пальчики прозорі
З блакиті неба сумно-сірі хмари.
І посміхаються дощем умиті зорі,
І полонять серця кохання чари.

Мелодія весни в повітрі лине,
Змиває холоди зимових снів.
Сплелися в цій мелодії в єдине
Гроза і тиша, і пташиний спів.

То дощ, то степ, то перші квіти
Й дерева, що прокинулись від сну,
Вплітають свої пахощі у вітер,
Що огортає мою сиву вже весну.