ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Олехо
2018.10.17 18:38
Відкоркую пляшку ночі,
прийдуть випити охочі:
думи-тлуми, споминання,
тиші чорної мовчання.
Потім ранок – час похмілля.
Наливає осінь зілля.
Небо тихе і прозоре
розчиняє сиві зорі.

Іван Потьомкін
2018.10.17 11:32
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв

Світлана Майя Залізняк
2018.10.17 11:06
Затягнуті у корсети -
на фоні ножів та кіс -
прабабці убивць, поетів,
міцнющий пахкий заміс.

Втирали носи віскряві,
спиняли навалу хвиль...
Завдячую вам появі,

Олена Багрянцева
2018.10.17 10:40
Їм не спиться удвох. Знову осінь мандрує по вулицях.
Він розкаже їй все, рознесе міріади порад.
Кане в Лету жура і неспокій безпечно забудеться.
Буде литись пітьма, як гарячий густий шоколад.
І затисне вона у долонях бажання серпанкові.
Закарбує цю м

Володимир Бойко
2018.10.17 10:31
Мавпи людиноподібні
На людину не подібні.

Проти «русского Гаврилы»
Нишкне будь-яка горила.

І пішли дурні мартишки
За кавалок кишки пішки.

Катерина Боброк
2018.10.17 10:16
реєстровий янголе-характернику розпали-но люльку
востаннє пасивно вдихну твою дим-душу усіма ярами
де любов - там прилади з ладу в розбите скло і ртуть в кульках
там незміряне серце від землі здійнялось вітрами

сьогодні я таки зняла з себе білу ви

Любов Бенедишин
2018.10.17 09:28
Шиплять самозванці,
човпуть посланці:
«Не так
ти тримаєш перо у руці.
Не ті в тебе:
почерк, чорнило, папір, –
тому й заблукала
між вір і зневір.

Юрій Лазірко
2018.10.17 07:29
не шукаю зручності
і вигоди
та й до Бога
серце недовиходив
обираю входи
де є виходи
оживляю те
що раптом вигадав

Віктор Кучерук
2018.10.17 06:12
Т. І...
Не дивись винувато на мене
І не згадуй тепер спроквола,
Як палала в коханні шаленім,
Та згоріти дотла не змогла.
Не дивися на мене печально,
Зі сльозами провини в очах, –
Розумію твій біль і повчально

Олександр Сушко
2018.10.17 03:38
В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,

Ночі Вітер
2018.10.16 19:50
Твій слід загубиться в ночі
І ранком вмре.
Трава прим’ята оживе,
Забуде все.

І тільки в росах сміх і гріх –
Твоя сльоза.
Віддай мені, віддай мені

Марія Дем'янюк
2018.10.16 14:57
Свічки-клени багрянять.
Шепіт вітру:спинись,
і крізь сяєво листя
в Небосинь подивись.
Між Землею і Небом
не існує межі,
як яснітиме вогник
світлодуші...

Віктор Кучерук
2018.10.16 14:46
Т. І...
Знов душа зажурено радіє,
Повна вражень, спогадів і мрій, –
Тьмяний вогник давньої надії
Мерехтить у темряві густій.
Блимає лякливо та не гасне,
В тужно занімілій темноті, –
Тільки, може, радість передчасна,

Тетяна Левицька
2018.10.16 13:53
Що ти знаєш про мене?
Небагато, повір...
Очі м'ятно-зелені
З берегів Синевир .
Виплітати гердани
З бісеринок сльози
Я не буду, коханий,
Не проси... Не проси...

Сонце Місяць
2018.10.16 13:15
дими над рікою
спливають невмисно
& далі по курсу
кидаються з мосту

скупі очевидці
гуляють & мокнуть
закохані знову

Світлана Майя Залізняк
2018.10.16 12:22
Поетичні балалайки
виграють... за сотні лайків...
Бринькотять про вічне-тлінне.
Реверанси - вколо Зіни,
гопаки... на сцені гноми,
премійовані удома...

Йдуть охочі прославляти,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іонійський Гомер / Поеми / ІЛІАДА. У перекладі Б.ТЕНА

 Іліада. Пісня восьма
Образ твору ПЕРЕРВАНА БИТВА


* * *

1] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.

2] Раду безсмертних богів зібрав тоді Зевс громовладний

3] На найстрімкішім шпилі многоверхого в хмарах Олімпу.

4] Сам він почав говорити, і слухали мовчки богове:



5] «Зважте на слово моє, безсмертні боги і богині!

6] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.

7] Хай же ніхто із богів - чоловіча то стать чи жіноча -

8] Слову моєму не сміє перечить і щиро скориться

9] Волі моїй, щоб міг я скоріше цю справу^жінчити.

10] А як побачу, що хтось із богів, одійшовши окремо,

11] Допомагати від себе троянам узявсь чи данаям,

12] Битий він буде ганебно й повернутий знов до Олімпу,

13] Або схоплю я його і в темрявий Тартар закину,

14] В далеч оту, де найглибша лежить під землею безодня,

15] Брама до неї провадить залізна із мідним порогом,

16] В глиб до Аїду настільки ж, як небо ясне над землею.

17] Знатиме там, наскільки від інших богів я сильніший.

18] Хочете, може, самі ви, богове, упевнитись в тому, -

19] Звісьте ланцюг золотий із самого неба на землю

20] Та ухопіться разом за нього, боги і богині,

21] Але стягнути із неба на землю причинця усього,

22] Зевса верховного, вам не удасться, хоч як не трудіться!

23] А побажав би я сам потягнути ланцюг той до себе,

24] То й саму землю я навіть із морем тоді притягнув би.

25] Потім ланцюг той навколо самої вершини Олімпу

26] Я обмотаю, і всесвіт на ньому повисне в повітрі.

27] От я наскільки за всіх - за людей і безсмертних - сильніший».



28] Мовив він так, і слухали мовчки вони нерухомо,



29] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.

30] Врешті озвалась тоді ясноока богиня Афіна:



31] «Батьку Кротоне, над усіма владарями найвищий!

32] Добре ми знаємо те, що сила твоя нездоланна,

33] Тільки ж проймає нас жаль до данайських бійців списоборних,

34] Як від жорстокої долі загинути їм доведеться.

35] Та як наказуєш ти, від битви ми стриматись мусим.

36] Ми лиш хотіли б аргеям пораду корисну подати,

37] Щоб не загинути їм від твого нещадимого гніву».



38] Відповідаючи, мовив їй з усміхом Зевс хмаровладний:



39] «Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом

40] І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний».



41] Мовивши це, в колісницю запріг свою міцнокопитих

42] Коней баских, ще й гриви на них золоті розвівались;

43] В золото сам одягнув своє тіло, батіг взяв у руки,

44] Золотом гарно оздоблений, став на свою колісницю

45] Й коней стьобнув. Гривані учвал залюбки полетіли,

46] Високо знявшися поміж землею і зоряним небом.

47] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,

48] В Гар гар прибув він, де гай його був і жертовник пахучий.

49] Там своїх коней спинив отець і людей, і безсмертних,

50] Випряг із повоза швидко й густим оповив їх туманом.

51] Сам же, своєю гордий величністю, сів на вершині

52] Й місто троян споглядав та човни мореплавні ахеїв.



53] Учту в наметах своїх тоді довговолосі ахеї

54] Саме кінчали і зброю уже почали одягати.

55] З другого боку, й трояни також готувались до бою,

56] Хоч їх і менше було, але, необхідністю гнані,

57] Оборонити дітей і дружин вони рвались завзято.

58] Брами усі розчинились, і військо назовні сипнуло

59] Піше й комонне. І всюди луною довкруг гуркотіло.



60] Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,

61] Разом зіткнулися шкіри щитів, і списи, і зусилля

62] Мідянозбройних мужів. Один об один ударялись

63] Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.

64] Все тут змішалось - і крики звитяжні, і стогони людські

65] Тих, що губили і гинули, й кров'ю земля підпливала.



66] З самого ранку, аж поки священного дня прибувало,

67] Стріли й списи обопільно летіли, і падали люди.

68] А як дійшло до середини неба високого сонце,

69] Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,

70] Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті -

71] Для конеборних троян і для мідянозбройних ахеїв.

72] І посередині взяв. І схилився день долі ахеїв -

73] Жереб ахеїв землі многоплідної зразу ж торкнувся



74] Краєм, а жереб троян до широкого неба піднявся.

75] Громом ударивши з Іди високої, Зевс блискавицю

76] Кинув страшенну на військо ахеїв; побачивши жах цей,

77] Аж остовпіли усі, і острах блідий огорнув їх.



78] Ідоменей тут лишитись не смів, ні владар Агамемнон,

79] Ані обидва Еанти, Ареєві слуги відважні.

80] Нестор лише староденний зостався, опора ахеїв,

81] Хоч і не з волі своєї: коня його ранив Єлени

82] Пишноволосої муж молодий, Александр богосвітлий,

83] В тім'я ввігнавши стрілу, туди, де на черепі кінськім,

84] Грива рости починає - це найнебезпечніше місце.

85] З болю став кінь на диби: стріла увійшла йому в мозок.

86] Інших сполохав він коней, під мідним звиваючись вістрям.

87] Збрую хотів обрубати старий у коня, замахнувшись

88] Гострим мечем, коли Гектора коні баскії зненацька

89] Вбігли в саме сум'яття із їхнім візничим одважним

90] Гектором. Був би одразу старий і дихання позбувся,

91] Та тої ж миті помітив це Діомед гучномовний,

92] Страшно тоді закричав він, щоб духу піддать Одіссею:



93] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

94] Що ж ти, як той боягуз, із юрбою показуєш спину?

95] Як би при втечі в потилицю хто не встромив тобі списа!

96] Краще спинись, захистімо старого від цього шаленця!»



97] Мовив він так, та терпливий не вчув Одіссей богосвітлий,

98] До крутобоких чимдуж поспішав кораблів він ахейських.

99] Син же Тідея погнався й один аж у лави передні,

100] Лиш перед повозом він зупинивсь Нелеїда старого

101] Й, прямо звернувшись до нього, слово промовив крилате:



102] «Старче, занадто тебе бійці молоді утісняють!

103] Сила ослабла твоя, безпорадна пригнічує старість,

104] Кволий у тебе візничий, і коні твої вже охляли.

105] Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які-то

106] Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині

107] Мчати туди і сюди - у погоні і втечі так само.

108] Я їх в Енея забрав, особливо при втечі надійних.

109] Слуги твоїх хай доглянуть, моїх же удвох ми скеруєм

110] Проти троян, упокірників коней, щоб Гектор побачив,

111] Як і в мене в долонях тоді шаленітиме спис мій».

112] Мовив він так. Не перечив і Нестор, їздець староденний.

113] Зразу ж взяли його коней візничі тоді доглядати -

114] Дужий Стенел і з ним разом ще Еврімедонт заповзятий.

115] Ті ж обидва на повіз до сина Тідея ступили.

116] Нестор до рук своїх віжки упевнено взяв червонясті,

117] Коней стьобнув, і вони біля Гектора враз опинились.

118] Прямо на них він летів. Діомед в нього списом поцілив,

119] Схибив, проте, й замість нього в візничого втрапив супутця,

120] Еніопея, сина відважного духом Фівея, -

121] Віжки тримаючи, ранений був під соском він у груди

122] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі

123] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.

124] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Ректору серце.

125] Але й, сумуючи тяжко, лишив він супутця лежати

126] Мертвим та іншого став шукати візничого, й коні

127] Ждали недовго керманича смілого. Зразу знайшов він

128] Архептолема, сміливого сина Іфіта. Той вийшов

129] Із батогом на повіз - бистрими правити кіньми.



130] Сталося б лихо страшне, загибель прийшла б неминуча.

131] Загнані до Іліона були б, наче вівці, трояни,

132] Тільки зразу помітив це батько людей та безсмертних:

133] Громом ударивши, кинув він з неба ясну блискавицю -

134] Впала на землю вона перед кіньми у сина Тідея.

135] Полум'я грізне знялося від сірки, що буйно палала.

136] Переполохані збилися під колісницею коні.

137] В Нестора спохвату випали віжки із рук червонясті,

138] Сам він жахнувся душею і так Діомедові крикнув:



139] «Однокопитих, Тідіде, мерщій завертай своїх коней!

140] Чи не збагнув ти, що Зевс не тобі посилає звитягу?

141] Іншого-бо окриває сьогодні Кроніон своєю

142] Славою, - згодом, можливо, і нам він її, коли схоче,

143] Дасть. Та Кронідових рішень ніхто із людей не відверне,

144] Хоч би й який був могутній, бо Зевс набагато сильніший».



145] Відповідаючи, мовив йому Діомед гучномовний:

146] «Те, що ти, старче, говориш, і слушне цілком, і доречне,

147] Та невимовна печаль мені серце і душу проймає!

148] Гектор колись, похваляючись перед троянами, скаже:

149] «До кораблів своїх з ляку од мене утік син Тідея!»

150] Скаже з хвальбою, й тоді - хай земля мене швидше поглине».



151] В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:



152] «Що це ти, сину Тідея відважного, що ти говориш!

153] Хоч би й назвав десь Гектор безсилим тебе боягузом,

154] Віри йому не йняли б ні трояни, ні дарданіони,

155] Ані могутніх душею жінки щитоносців троянських,

156] Що їх квітучих мужів ти у порох поверг так багато!»



157] Мовив це, й однокопитих назад завернув своїх коней

158] У бойове сум'яття. Йому вслід і трояни, і Гектор

159] З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.

160] Голосно Гектор великий гукнув йому шоломосяйний:



161] «Сину Тідеїв, пошану в данаїв ти мав бистрокінних -

162] Місцем почесним, і м'ясом найкращим, і келихом повним.

163] Шани тобі вже не буде, бо став ти до жінки подібний.



164] Геть, полохлива ти бабо! Не дам я тобі ні на мури

165] Вдертись троянські, ні наших жінок повести за собою

166] До кораблів своїх, - смерть наведу я на тебе раніше».



167] Мовив він так, і став у душі син Тідея вагатись:

168] Може, спинить йому коней і силою бій розпочати?

169] Тричі на це він наважувавсь серцем своїм і душею,

170] Тричі з ідейських вершин гримів тоді Зевс велемудрий,

171] Знак даючи, що троянам він шальку звитяги схиляє.

172] Гектор тим часом троян закликав своїм голосом дужим:



173] «Трої сини, і лікійці, й дарданські бійці рукопашні!

174] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!

175] Знаю, до мене прихильний Кроніон мені обіцяє

176] І перемогу, і славу велику, й данаям - загибель!

177] Друзі, навіщо вони навколо човнів збудували

178] Мури слабкі та нікчемні, - не стримать їм нашої сили!

179] Легко-бо наші коні прокопаний рів перескочать.

180] А як до їх кораблів наблизимось ми крутобоких,

181] То пам'ятайте тоді про вогонь, що все нищить навколо.

182] Полум'ям я попалю кораблі й повбиваю аргеїв,

183] Що метушитися будуть в диму кораблів обгорілих».



184] Так говорив він тоді і, до коней звернувшись, промовив:



185] «Ксанте, Подаргу, Етоне і Лампе мій богосвітлий!

186] Нині, о коні, віддячте мені за те піклування,

187] Що Андромаха, дочка Етіона, могутнього серцем,

188] Вам виявляла, всипаючи першим солодку пшеницю,

189] І підливала вина, коли прагло вам серце напою,

190] Перш ніж мені, хоч вважаюсь я молодим її мужем.

191] Ну-бо, жвавіше вперед, мої коні! Може, здобудем

192] Несторів щит, що слава про нього до неба сягає,

193] Нібито він золотий - і сам, і до нього руків'я,

194] Може, й з плечей Діомеда, впокірника коней, ми знімем

195] Панцир, оздоблений гарно, самим-бо Гефестом він кутий.

196] Як заберемо це ми, то ночі цієї ж ахеї,

197] Певен я, всі побіжать до своїх кораблів бистрохідних».



198] Мовив він так з похвальбою. З досади володарка Гера

199] Кинулась в кріслі своїм, аж великий Олімп захитався.

200] До Посейдона вона, до великого бога звернулась:



201] «Леле! Землі потрясателю широковладний, чи в тебе

202] Жалю у серці нема до данаїв, що гинуть так гірко?

203] Радо приймав ти дари, що вони у Геліку і в Еги

204] Стільки привозили їх, - поможи їм здобути звитягу!

205] Тільки б схотіли ми всі, що являєм прихильність данаям,

206] Широколунного стримати Зевса й троян відігнати, -

207] Сумно йому довелось би сидіти самому на їді».



208] З гнівним обуренням мовив їй владний землі потрясатель:



209] «Геро зухвалоязична! Яке-бо ти мовила слово!

210] Я не бажав би, щоб стали ми з Зевсом Кронідом змагатись,

211] Інші богове усі, бо Зевс набагато сильніший».



212] Так між собою вони розмову провадили щиру,

213] В час той весь простір од рову й човнів аж по мури високі

214] Повен був коней баских і збройних мужів щитоносних,

215] Скупчених густо. Тіснив їх Ареєві буйному рівний

216] Гектор, Пріамів нащадок, що Зевс дарував йому славу.

217] Був би нещадним вогнем він спалив кораблі рівнобокі,

218] Якби не вклала в думки Агамемнону Гера-владарка

219] Дух підійнять у військах, хоч і сам бадьорить мав ахеїв.

220] Зразу ж пішов тоді він до човнів і наметів ахейських,

221] В дужій руці свій широкий тримаючи плащ пурпуровий,

222] На величезний, чорний зійшов корабель Одіссеїв,

223] Між кораблів посередині, щоб і здаля його чули -

224] Як у наметах Еанта, що був Теламонові сином,

225] Так і в Ахілловім стані, - обоє з країв поставали

226] Із кораблями, на мужність і міць покладаючись власну.

227] Голосно крикнув Атрід, щоб данаям усім було чути:



228] «Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду мужні!

229] Де ті хвальби, що немає на світі за нас хоробріших,

230] Де хвастовитість, з якою на Лемносі ви запевняли,

231] М'яса биків пряморогих там поїдаючи вволю

232] І випиваючи з кубків, вином аж по вінця налитих,

233] Ніби з вас кожен один проти сотні троян чи й двох сотень

234] Встоїть в бою, а тепер ми єдиного навіть не варті

235] Гектора, - скоро нещадним вогнем кораблі він нам спалить!

236] Зевсе, наш батьку! Кого з владарів премогутніх маною

237] Так оманив ти, велику від них одбираючи славу?

238] На многовеслім човні своїм пливши сюди на загибель,

239] Жодного все ж із прегарних твоїх вівтарів не минув я.

240] Стегна бичачі і жир я на кожному спалював щедро,

241] Міцно муровану прагнучи Трою ущент зруйнувати.

242] Нині ж прошу, хоч таке моє виконай, Зевсе, благання:

243] Дай врятуватися нам і загибелі злої умкнути,

244] Не допусти, щоб трояни понищили військо ахеїв!»



245] Так він благав, і зглянувся батько на сльози пекучі,

246] Ствердно кивнув, що залишиться цілим народ, не загине,

247] З неба послав їм орла, з віщих птиць найпевнішого птаха,

248] В кігтях тримав оленя він, дитя бистроногої лані.

249] Скинув він те оленя перед Зевсів олтар пречудовий,

250] 1 Де всевіщому Зевсові жертви палили ахеї.

251] Скоро збагнули вони, що від Зевса та птиця злетіла,

252] Кинулись враз на троян, вогнем бойовим запалавши.

253] Та ніхто із данаїв, хоча і було їх багато,



254] Тим похвалитись не міг, що він, обігнавши Тідіда,

255] Коней баских через рів перегнав, щоб із ворогом битись.

256] Перший тоді Діомед зброєносного вбив Агелая,

257] Сина Фрадмона. До втечі вже він повернув своїх коней,

258] Та Діомед навздогін йому в спину помежи плечима

259] Гострого списа ввігнав, і пройшов той крізь груди навиліт.

260] З повоза впав він, аж зброя на ньому уся задзвеніла.



261] Слідом - Атрея сини, Агамемнон удвох з Менелаєм,

262] Далі - обидва Еанти, шаленої повні відваги,

263] Далі ще - Ідоменей із товаришем Ідоменея

264] Із Меріоном, на вбивцю мужів, Еніалія, схожим;

265] Ще й Евріпіл вслід за ними, Еве'мона син світлосяйний;

266] Тевкр був за ними дев'ятий, - гнучкий напинаючи лук свій,

267] Став він за щит, що Еант тримав його, син Теламона.

268] Ледве Еант відсторонить той щит, як герой, озирнувшись,

269] Раптом у когось в юрбі націлює лук і стрілою

270] Ранить, і той, упавши, свій дух віддає тої ж миті,

271] Сам же вертавсь і, неначе за матір дитина, ховався

272] Знов за Еанта, який щитом прикривав його світлим.



273] Першим кого ж подолав між троянами Тевкр бездоганний?

274] Впав Орсілох тоді перший, а далі Ормен з Офелестом,

275] Дайтор і Хромій, за ними іще й Лікофонт богорівний,

276] Амопаон, Поліе'мона син, із бійцем Меланіппом, -

277] Так одного за одним він на землю поверг многоплідну.

278] Вельми радів, поглядаючи, владар мужів Агамемнон,

279] Як своїм луком міцним той фаланги троян побиває,

280] Став перед ним, підійшовши, й з такими звернувся словами:



281] «Тевкре мій, любе чоло, Теламонію, люду владико!

282] Бий їх і далі отак, і станеш ти світлом данаям

283] І Теламонові-батьку: зростив-бо тебе він ізмалку,

284] В дім тебе радо приймав, хоч ти був йому сином нешлюбним.

285] Хоч і далеко він, славу йому принесеш ти велику.

286] Так-бо, скажу я тобі, і сповниться те неодмінно.

287] Тільки егідодержавний Зевс мені дасть і Афіна

288] Вщент зруйнувать Іліон, це прегарно збудоване місто,

289] Першому я після себе тобі дам почесний дарунок -

290] Або триніжок, або колісницю із парою коней,

291] Або жону, щоб на спільне з тобою виходила ложе».



292] Відповідаючи, мовив тоді йому Тевкр бездоганний:



293] «Сину Атрея славетний! Навіщо мене спонукаєш?

294] Я ж бо стараюся й сам! Скільки вистачить сили у мене -

295] Не спочиваю, - з дня, як троян ми до міста прогнали,

296] Нищу їх воїв, частуючи гострими стрілами влучно.

297] Ось уже вісім із лука я випустив стріл довголезих,

298] Глибоко в тіло вони уп'ялись юнакам войовничим,



299] Тільки у цього скаженого пса я ніяк не поцілю».



300] Мовивши так, він знову стрілу з тятиви посилає

301] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;

302] Схибив, проте, й бездоганному Горгітіону, Пріама

303] Синові, прямо у груди дзвонистою втрапив стрілою;

304] Батьком з Езіми в заміжжя узята його породила

305] Кастіаніра прекрасна, з богинями вродою схожа.

306] Наче той мак у саду свою набік похилить голівку,

307] Під ряснотою мачин і весняних дощів обважнілу,

308] Так же й шоломом обтяжену голову набік схилив він.



309] Тевкр же тим часом ізнову стрілу з тятиви посилає

310] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;

311] Схибив він знову, - стрілу Аполлон відхилив йому бистру,

312] Й Архептолему, візничому Гектора, постріл дістався:

313] В бій пориваючись, ранений був під соском він у груди

314] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі

315] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.

316] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Гектору серце,

317] Тяжко сумуючи, він супутця залишив лежати

318] І Кебріона гукнув, свого брата, що був недалеко,

319] Віжки до коней узяти, й послухався той, це почувши.

320] Сам же мерщій з колісниці блискучої скочив на землю

321] З криком жахливим і, камінь великий рукою схопивши,

322] Кинувсь на Тевкра, поцілить його пориваючись серцем.

323] З сагайдака тоді Тевкр, гіркую стрілу свою взявши,

324] До тятиви притулив і вже лук напинав, але Гектор

325] Шоломосяйний у плечі, якраз де ключиця від шиї

326] Груди йому відокремлює - найнебезпечніше місце! -

327] Каменем гострим ударив, коли той вже цілив у нього,

328] І тятиву перетяв. Заніміла рука біля кисті.

329] Тевкр на коліна звалився, і лук із руки його випав.

330] Напризволяще Еант не лишив свого впалого брата -

331] Зразу ж до нього підбіг і щитом його вкрив величезним.

332] Товаришів його двоє, до Тевкра тоді нахилившись, -

333] Ехіїв син Мекістей і з ним богосвітлий Аластор, -

334] До кораблів понесли крутобоких, і тяжко стогнав він.

335] Знову тоді пробудив олімпієць одвагу в троянах,

336] І до глибокого рову вони відігнали ахеїв.

337] Гектор між перших помчав, своєю могутністю гордий.

338] Так, наче дикого вепра чи лева на ловах нагнавши,

339] В клуби і стегна міцними зубами впивається ззаду

340] Пес прудконогий і стежить, щоб звір той не встиг обернутись, -

341] Довговолосих отак переслідував Гектор ахеїв,

342] Трупом останніх раз в раз кладучи, хоч і як ті втікали.

343] Та коли рів з частоколом вони перебігли й багато

344] Воїв згубили в утечі, руками троянськими вбитих,

345] Перед своїми нарешті спинились вони кораблями

346] І, осміляючи там один одного, руки здіймали

347] До милосердних богів, і голосно кожен молився,

348] В той час як скрізь появлявся на конях своїх пишногривих

349] Гектор з очима Горгони чи мужоубивці Арея.



350] Зглянулась, це зауваживши, білораменная Гера

351] І до Афіни відразу ж промовила слово крилате:



352] «Леле! Невже ми, о Зевса егідодержавного доню,

353] Не допоможемо хоч би востаннє данаям, що гинуть?

354] Мабуть, сповняючи долю лиху, так і приймуть загибель

355] Всі від руки одного. Понад міру-бо тяжко лютує

356] Гектор, нащадок Пріама, й багато вже лиха накоїв!»



357] В відповідь мовила їй ясноока богиня Афіна:



358] «Цей вже давно і силу, і душу свою погубив би,

359] В рідному краї своєму убитий руками аргеїв,

360] Та мій батько недобрими в серці лютує думками,

361] Вічно лукавий і злий, бажанням моїм погамовник.

362] Він не згадає, як часто я сина його рятувала,

363] Ще як у подвигах той знемагав тяжких в Еврістея.

364] Слізно волав він до неба, й мене на підмогу до сина

365] Зевс громовладний не раз посилав із високого неба.

366] О, коли б це я раніше розсудливим розумом знала,

367] Ще як він посланий був до Аїдових брам вартового

368] Вивести пса із Еребу, оселі страшного Аїда,

369] То не уникнув би він тоді Стіксових течій глибоких!

370] Нині ж гордує він мною й виконує волю Фетіди,

371] Що цілувала коліна йому й підборіддя торкалась,

372] Городоборцю Ахіллу благаючи шану віддати.

373] Тільки ще буде мене, яснооку, він милою звати.

374] Тим же то однокопитих мерщій запряжи своїх коней,

375] Маю поїхать я в дім до егідодержавного Зевса,

376] В збройне вберуся одіння для бою, і ми ще побачим,

377] Як син Пріамів наш шоломосяйний радітиме Гектор,

378] Тільки-но ми в бойових обидві появимось лавах.

379] Тож не один із троян своїм м'ясом і жиром наситить

380] Хижих птахів і собак, біля суден полігши ахейських!»



381] Мовила це, й не перечила білораменна їй Гера -

382] Кинулась золотозбруйних сама запрягать своїх коней

383] Гера, поважна богиня, великого Кроноса донька.

384] Діва ж Афіна, дочка егідодержавного Зевса,

385] Плащ свій із пліч опустила легкий на порозі у батька,

386] Ніжноузорний, м'який, що своїми руками зіткала,

387] І надягла замість нього хітон громовладного Зевса,

388] В збройне прибралась одіння для бою, що слізьми вмиває,



389] В полум'яну колісницю ввійшла і спис ухопила

390] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв

391] Шереги, донька всевладного батька, охоплена гнівом.

392] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,

393] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, -

394] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,

395] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.

396] В брами ці гнали богині бичами баских своїх коней.



397] Зевс їх побачив з високої Іди, й розсердився страшно,

398] І злотокрилу Іріду послав до них з вістю летіти:



399] «Швидше, Ірідо, лети, поверни їх назад, не давай їм

400] Мчати вперед, - не на добре ця звада зі мною їм вийде!

401] Так-бо скажу я тепер, і сповниться те неодмінно:

402] Я покалічу їм коней баских, що везуть колісницю,

403] З повоза скину самих, колісницю ж їм ту поламаю,

404] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться

405] їм тих загоїти ран, що своїми завдам блискавками.

406] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.

407] Геру ж не так я виную, не так обурений нею, -

408] Завжди перечити, що не скажу я, давно вона звикла».



409] Мовив він так, і з ідейських вершин вихронога Іріда

410] З вістю цією знялась до високого в хмарах Олімпу.

411] Там, біля першої брами ущелистих круч олімпійських,

412] їх перестріла вона і Зевсів наказ сповістила:



413] «Що це, куди ви? Яке вам безумство серця запалило?

414] Не дозволяє Кронід заступатися вам за аргеїв.

415] Ось вам загрожує Кроносів син, і справдиться те неодмінно:

416] Він покалічить вам коней баских, що везуть колісницю,

417] З повоза скине самих, колісницю він ту поламає,

418] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться

419] Вам тих загоїти ран, що своїми завдасть блискавками.

420] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.

421] Геру ж не так він винує, не так обурений нею, -

422] Завжди перечити, що їй не скаже, давно вона звикла.

423] Ти ж, поганюча, ти - сука безстидна, якщо на самого

424] Зевса списом своїм величезним дерзнеш замахнутись».



425] Мовила це й полетіла назад бистронога Іріда.

426] Гера з такими словами звернулась тоді до Афіни:



427] «Леле! О Зевса егідодержавного доню, ніколи

428] Я не дозволю, щоб ми воювали із Зевсом за смертних.

429] Хай собі гинуть одні, живими лишаються інші,

430] Як кому випаде. Хай олімпієць у серці розсудить

431] Поміж троян і данаїв і зробить усе, як належить».



432] Мовила й однокопитих назад повернула вже коней.

433] З повозів Ори тоді пишногривих їм випрягли коней



434] І до божистого жолоба поводом їх прив'язали,

435] А колісниці тоді до світлих сіней притуливши,

436] Сіли богині самі у кріслах, із золота кутих,

437] Посеред інших богів із тяжко засмученим серцем.



438] Батько ж Зевс у швидку колісницю запряжених коней

439] З Іди погнав на Олімп і прибув на зібрання безсмертних.

440] Коней негайно одпріг йому славний землі потрясатель,

441] Повіз підняв на поміст і покровом заслав полотняним.

442] Широколунний же Зевс на троні своїм злотокутім

443] Сів, - під ногами у нього здригнулась вершина Олімпу.

444] Одаль од Зевса, в куточку, самотні Афіна і Гера

445] Мовчки сиділи й нічого не сміли сказать, ні спитати.

446] Знаючи, що на душі у них, Зевс нарешті озвався;



447] «Чим ото ви так засмучені дуже, Афіно і Геро?

448] Чи не втомилися ви у бою, що мужів прославляє,

449] Зводячи з світу троян, що до них ви палаєте гнівом!

450] Що ж до мене, то сила і руки мої нездоланні,

451] Волі моєї не змінить ніхто із богів олімпійських,

452] Вам же пресвітлі тіла пойняв уже трепет раніше,

453] Аніж війну ви побачили й жах воєнної січі.

454] Так-бо скажу я тепер, і те сповнилось би неодмінно:

455] На колісниці своїй, блискавками моїми побиті,

456] Не повернулись би ви на Олімп, до оселі безсмертних».



457] Мовив він це, й почали нарікати Афіна і Гера.

458] Поряд сиділи вони, на троян замишляючи лихо.

459] Слухала мовчки Афіна й ні слова на те*не сказала,

460] Хоч і гнівилась на Зевса і люттю кипіла страшною.

461] Гера ж у грудях не стримала гніву і так промовляла:



462] «О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!

463] Добре ми знаємо те, що сила твоя незборенна,

464] Хоч пройняв би нас жаль до данайських борців списоборних,

465] Як від жорстокої долі їм довелося б загинуть.

466] Та наказуєш ти, і від битви ми стриматись мусим.

467] Тільки хотіли б аргеям пораду корисну подати,

468] Щоб не загинули всі від твого нещадимого гніву».



469] Відповідаючи, мовив їй так тоді Зевс хмаровладний:



470] «Вранці, якщо, велеока володарко Геро, бажаєш,

471] Зевсову міць надпотужну побачиш, як він іще більше

472] Нищить почне списоборних аргеїв великі загони.

473] В запалі бою могутній аж доти не спиниться Гектор,

474] Доки біля кораблів не постане Пелід прудконогий

475] В день, коли йтимуть бої при самих кормах корабельних,

476] В тісняві воїв страшній круг мертвого тіла Патрокла.

477] Так-бо судилося їм. Що ж до гніву твого, то мене він

478] Мало турбує. Якби ти дійшла аж до самого краю

479] Тверді земної і моря, де нудяться Япет і Кронос,

480] В пітьмі, без світла, що Геліос-Гіперіон посилає,

481] Навіть без радості вітру, - лиш Тартар глибокий навколо, -

482] Хоч би й туди у блуканнях зайшла, - твій гнів роз'ярілий

483] Не турбував би мене, гірше суки-бо ти безсоромна!»



484] Мовив так, білораменна ж йому не перечила Гера.

485] Впало в глибінь Океану осяйливе сонця світило,

486] Чорну приводячи ніч на просторі поля хлібодайні.

487] їй не зраділи трояни, та тричі жадана ахеям,

488] Тричі їм бажана темрява ночі була непроглядна.



489] Збори троян усіх Гектор зібрав тоді шоломосяйний,

490] Від кораблів на берег одвівши ріки вирової,

491] В чистеє поле, де місце від трупів було іще вільне.

492] З повоза кожен зійшов, і слухали всі, що казав їм

493] Гектор, улюбленець Зевса. В могутній долоні тримав він

494] Спис одинадцяти ліктів завдовжки, а зверху на ньому

495] Сяяло мідяне вістря й окільце навкруг золотеє.

496] Спершись на спис той, звернувсь до троян він з такими словами:



497] «Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!

498] Ждав я, що нині, ахеїв покинувши з їх кораблями,

499] Вернемось ми у вітрами овіяну Трою священну.

500] Та облягла нас пітьма, це найбільше вона й врятувала

501] Військо аргеїв із їх кораблями при березі моря.

502] Але тим часом і ми скорімося темряві ночі

503] Та приготуймо вечерю. Ви ж коней своїх пишногривих

504] Із колісниць випрягайте раніш, їм оброку завдайте;

505] Потім мерщій приженіть волів і овець найжирніших

506] З міста сюди, намішайте вина, що серця звеселяє,

507] Хліба з домів принесіть та дров назбирайте багато.

508] Хай цілу ніч до самої зорі, що народиться рано,

509] Вогнищ багато горить, хай їх заграва неба сягає,

510] 1 Щоб під заслоною темряви довговолосі ахеї

511] Не поривались тікать по хребтові широкого моря,

512] Щоб не зійшли на човни без зусиль вони, безперешкодно,

513] Щоб і, вернувшись додому, з них кожен носив іще рани,

514] Завдані списом йому чи стрілою, коли з суходолу

515] ' На корабель він стрибав; щоб і іншим уже не кортіло

516] На конеборних троян з многослізним рушати Ареєм!

517] Зевсові любі окличники хай оголосять по місту,

518] Щоб сивочолі діди і підлітки разом із ними

519] Варту круг міста тримали на богозбудованих мурах.

520] 1А слабосилі жінки вогонь хай розпалять яскравий

521] Кожна у домі своїм. Пильнують нехай безупинно,

522] Щоб не прорвалась там засідка в місто, де війська не буде.

523] Так має бути, трояни відважні, як це вам кажу я.



524] Слово, що нині я мовив, нехай пожиточне вам буде,

525] Вдосвіта знов конеборним троянам ще слово скажу я.

526] Зевса благаю й надіюсь на нього й на інших безсмертних.

527] Геть прожену я тих псів, що аж стільки сюди їх набігло,

528] Насланих Керами в чорних човнах нам на смертну загибель.

529] Але всю ніч цю повинні самих ми себе пильнувати,

530] Завтра ж удосвіта, зброю свою бойову одягнувши,

531] На кораблі крутобокі ми шал принесемо Ареїв.

532] Там подивлюсь, чи мене Діомед, син Тідея могутній,

533] Від кораблів аж до мурів міських віджене, чи його я

534] Міддю настигну й скривавлену зброю зніматиму з нього.

535] Завтра він доблесть покаже свою, якщо витримать зможе

536] Списа мого. Проте сподіваюсь, одним він із перших

537] Вбитий поляже між багатьох своїх друзів полеглих

538] Завтра, як сонце засяє. Коли б так же само напевно

539] Став я безсмертним віднині й ніколи уже не старівся,

540] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона,

541] Як безперечно, що день цей загибель несе для аргеїв!»



542] Мовив так Гектор, і в відповідь схвально гукали трояни.

543] Коней вони розпрягли, під ярмами потом укритих,

544] До колісниць своїх віжками їх поприв'язував кожен;

545] Потім пригнали мерщій волів і овець найжирніших

546] З міста сюди, намішали вина, що серця звеселяє,

547] Хліба з домів нанесли та дров назбирали багато

548] І бездоганні безсмертним богам принесли гекатомби.

549] Пахощі жиру солодкі до самого неба двносив

550] Вітер; але не схотіли прийнять їх блаженні богове,

551] Не побажали: ненависний був Іліон їм священний,

552] І можновладний Пріам, і весь люд списоборця Пріама.



553] Помислів сповнені гордих трояни всю ніч так сиділи

554] На бойовищі, і безліч вогнів їх навколо горіло.

555] Так наче зорі яскраві круг ясного місяця в небі

556] Сяйвом світлистим безвітряну ночі наповнюють тишу,

557] Світлом облиті долини всі видно, і пагір верхів'я,

558] Й скелі високі; й безкрає над ними простерлося небо,

559] Повне зірок незліченних, і серцем пастух їм радіє, -

560] Стільки поміж кораблями ахеїв і Ксантом-рікою

561] Сяяло вогнищ троянських під муром самим Іліона.

562] Тисяча в полі палало вогнів, перед кожним сиділо

563] По п'ятдесят чоловік, осяяних полум'ям світлим.

564] Коні ж їх білий жували ячмінь і пшеницю двозерну,

565] На пишношатну Еос дожидаючи при колісницях.

* * *



Примітки
13. Тартар - найглибша і найтемніша частина підземного світу, Аїду. її уявляли за схемою типової давньогрецької в'язниці, де під основною будівлею була ще й підземна частина, - темниця, яма.

48. Гаргар - одна з верховин гори Іди.

185. Клички коням дано переважно за мастю: Ксант - буланий, Подарг - білоногий (або, згідно з іншою інтерпретацією, прудконогий), Етон - гнідий, Ламп - білий.

203. Геліка і Еги - міста в Ахаї, відомі як осередки культу Посейдона.

247. Орел - Зевсів птах. Поява орла - ознака того, що Зевс зглянувся на благання.

363. Еврістей - син Стенела і внук Персея. В день, коли мав народитися Геракл, Зевс вихвалявся, що ось народиться могутній герой, який пануватиме над усіма сусідніми народами й над усім тим родом, що походить від самого Зевса (Персеїди). Гера ж подіяла так, що раніше від Геракла народився Еврістей. Таким чином герой Геракл став слугою полохливого й недолугого Еврістея. За його наказом Геракл мусив звершити дванадцять подвигів, останнім з них був той, про який тут іде мова, - треба було винести з Аїду страшного триголового пса Кербера. Бог підземного царства дав дозвіл забрати пса в тому разі, якщо Геракл зуміє приборкати його, не вживаючи зброї. Геракл придушив шию пса, зв'язав його й приніс показати Еврістеєві, а потім знову відніс до Аїду. В цьому Гераклові допомагала Афіна.

479. Япет (Іапет) - титан, син Урана і Геї, якого Зевс, як і Кроноса, ув'язнив у глибинах Тартару.

480. Гіперіон - епітет-ім'я сонця і бога сонця Геліоса.



ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-19 17:09:36
Переглядів сторінки твору 1993
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.834 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.834 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:30
Автор у цю хвилину відсутній