ПОЄДИНОК ГЕКТОРА З БАНТОМ,
ПОХОРОН ПОЛЕГЛИХ



* * *

1] Мовивши так, від брами подався осяйливий Гектор,

2] Поруч ішов його брат Александр, обоє душею

3] Прагнули швидше почать воювати і з ворогом битись.

4] Так же, як бог мореплавцям тоді посилає жаданий

5] Вітер попутний, коли сосновими веслами бити

6] Хвилю вони потомились і м'язи їх мліть починали, -

7] Перед троянами так з'явились обидва жадані.



8] Від Александра поліг там Менестій, народжений в Арні,

9] Ареїтоїв потомок, якого озброєний києм

10] З Філомедусою мав велеокою Арни володар.

11] Гектор же списом загостреним втрапив у карк Ейонея

12] Під міднокутим обіддям шолома, й той зразу ослаб весь.

13] Главк, Гіпполоха нащадок, лікійських мужів поводатар,

14] Списа у плечі всадив Іфіноєві в січі жорстокій,

15] Дексія сину, в ту мить, як на свій мав скочити повіз, -

16] З повоза тут же упав він на землю і зразу ослаб весь.



17] Щойно побачила їх ясноока богиня Афіна,

18] Як вони нищать аргеїв нещадно у січі жорстокій,

19] Кинулась зразу з вершин олімпійських вона і помчала

20] До Іліона священного. Це Аполлон із Пергама

21] Бачачи, вийшов назустріч, - бажав він троянам звитяги.

22] Стрілись обоє вони біля дуба, і перший до неї

23] Мовив тоді владар Аполлон, син могутнього Зевса:



24] «Нащо це, так поспішаючи, доню великого Зевса,

25] Ти із Олімпу зійшла? Що великий твій дух схвилювало?

26] Може, бажаєш на користь данаїв мінливу звитягу

27] Перехилить? До троян же, що гинуть, нема в тебе жалю!

28] Ради послухай моєї - це краще було б набагато.



29] Тож припинім на сьогодні змагання воєнні між ними

30] Й січу шалену. Згодом нехай собі б'ються, аж поки

31] Вщент Іліон рознесуть, якщо вже так вашому серцю

32] Бажано, вічні богині, в руїнах це бачити місто».



33] Відповідаючи, мовила так ясноока Афіна:



34] «Так, дальносяжче, хай буде! З думкою саме такою

35] Я із Олімпу й сама прибула до троян і ахеїв.

36] Та скажи, як ти хочеш війну поміж них припинити?»



37] Мовив тоді владар Аполлон, син могутнього Зевса:



38] «В Гектора, коней впокірника, смілість велику збудімо, -

39] Викличе, може, когось із данайських героїв хоробрих

40] Вийти один на один і в бою позмагатись завзятім.

41] Діткнуті цим за живе в наголінниках мідних ахеї

42] Виставлять мужа самі, щоб із Гектором бився божистим».



43] Мовив він так, і погодилась з ним ясноока Афіна.

44] Син же Пріамів коханий Гелен відчув своїм серцем

45] Волю богів, до якої по спільній прийшли вони згоді.

46] От підійшов він до Гектора й мовив таке йому слово:



47] «Гекторе, сину Пріамів, до Зевса розумом схожий!

48] Ради послухай моєї - тобі ж я доводжуся братом.

49] Хай посідають на землю з троянами разом ахеї,

50] Ти ж тоді найхоробрішого поміж ахеями виклич

51] Вийти один на один і в бою позмагатись завзятім.

52] Ще-бо не суджено вмерти тобі й досягнути кончини, -

53] Голос такий від богів, що живуть споконвіку, почув я».



54] Мовив він так, і з великою радістю вчув його Гектор,

55] Вийшов між військ посередині й стримав фаланги троянські,

56] Спис посередині вткнувши, і всі посідали навколо.

57] Стримав тоді й Агамемнон красивоголінних ахеїв.

58] А ясноока Афіна і сам Аполлон срібнолукий,

59] Яструбів постать прибравши, удвох на високому сіли

60] Дубі всевладного батька, егідодержавного Зевса,

61] І милувались на воїв. Ті посідали рядами,

62] Міддю шоломів, списів і щитів наїжачившись густо.

63] Як від Зефіра, що раптом війнув, набігаючи брижі

64] Моря вкривають гладінь, аж море усе почорніє, -

65] Брижами так під рядами троян і ахеїв рівнина

66] Вся хвилювала. Став Гектор між лавами їх і промовив:



67] «Слухайте, Трої сини і красивоголінні ахеї!

68] Те вам скажу, до чого у грудях мій дух спонукає.

69] Клятви здійснить не дозволив нам високовладний Кроніон,

70] Але, замисливши лихо, призначив нам битись, аж доки

71] Або захищене баштами візьмете наше ви місто,

72] Або самі тут поляжете всі при човнах мореплавних.

73] Наймужніші-бо тут серед вас із мужів всеахейських.

74] В кого із них є у серці бажання зі мною змагатись,



75] Вийде нехай наперед - з богосвітлим Ректором битись.

76] Так говорю я, і Зевс хай буде між нами за свідка.

77] В разі противник здолає мене довголезою міддю,

78] Зброю хай зніме мою й віднесе до човнів крутобоких,

79] Тіло ж додому віддасть, щоб трояни і жони троянські

80] Мали можливість вогнем померлого труп спопелити.

81] В разі ж його подолаю, і дасть Аполлон мені славу,

82] Зброю із нього зніму й віднесу до священної Трої

83] Й там її в храмі меткого стрільця Аполлона повішу,

84] Тіло ж віддам однести до міцних добропалубних суден,

85] Щоб віддали його спаленню довговолосі ахеї

86] Й пагорб могильний насипали над Геллеспонтом просторим.

87] Скаже хто-небудь колись у людських поколіннях наступних,

88] На кораблі многовеслому в морі йдучи винно-темнім:

89] «Воїна, вмерлого в давню годину, ось пагорб могильний,

90] Мужнього в битві його пересилив осяйливий Гектор».

91] Скажуть отак коли-небудь, і слава моя не загине».



92] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо -

93] Сором було відмовлятись, прийняти ж той виклик боялись.

94] Врешті підвівсь Менелай і обурено став говорити,

95] З гнівним докором, аж серце тяжко у нього стогнало:



96] «Горе мені! О хвальки! Ахеянки-бо ви, не ахеї!

97] Ну ж і ганьба вас укриє тепер із страшних найстрашніша,

98] Якщо з данаїв ніхто не вийде із Ректором битись!

99] В землю, сидячи тут, у випар води оберніться!

100] Серця нема в вас у грудях, і випаде вам лиш неслава!

101] Сам проти нього я виступлю збройно. А жереб звитяги

102] Високо в небі безсмертні боги в своїй волі тримають».



103] Мовивши так, обладунки прегарні він став одягати.

104] Тут би й життя тобі край, Менелаю, від рук нездоланних

105] Гектора, бо набагато могутніший був він за тебе, -

106] Стримали все ж тебе, кинувшись разом, державці ахейські.

107] Сам Агамемнон, Атреїв паросток широковладний,

108] Брата правицю схопив і, на ймення назвавши, промовив:



109] «Ти знавіснів, Менелаю, годованцю Зевсів! Не личить

110] Коїть дурниці тобі. Хоч і важко, а втриматись треба.

111] З мужем сильнішим од тебе не зважуйся зопалу битись,

112] З Гектором, сином Пріама, його-бо страхаються й інші,

113] Навіть Ахілл з ним вступати у бій, що веде нас до слави,

114] Йшов не без трепету, хоч набагато за тебе сильніший.

115] Отже, іди і спокійно сідай до свого товариства.

116] Іншого вишлють когось із Гектором битись ахеї.

117] Хоч і безстрашний він сам і бою запеклого спраглий,

118] Певен я, з радістю він коліна розправить, як вийде

119] Цілий із жаху війни, із цієї жахливої битви».



120] Цими словами умовив брата герой, була слушна



121] Мова його, й той послухав охоче. Із пліч Менелая

122] Товариші його з радістю тут же зняли усю зброю.

123] Нестор підвівся тоді з-між аргеїв і так до них мовив:



124] «Горе нам! Смуток великий на землю спадає ахейську.

125] Тяжко тепер заридає Пелей, сивочолий комонник,

126] Мудрий порадник і славний промовець серед мірмідонян!

127] Радісно так він мене у своєму розпитував домі

128] Та про аргеїв питав, про рід їх увесь і потомків.

129] А як почув би, що інші тремтять перед Гектором нині,

130] Руки свої до безсмертних він, певно, підніс би з благанням

131] Дух його з тіла послати мерщій до оселі Аща!

132] Був би я, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,

133] Юний, як в дні, коли битись при водах швидких Келадонту

134] З лавами воїв пілоських аркадські зійшлись списоборці

135] Фейських твердинь недалеко, де хвилі Ярдану струмують!

136] Еревталіон аркадян очолював, муж богорівний,

137] Ареїтоя вождя він на плечах носив обладунок,

138] Ареїтой же божистий прозвання носив києзбройця, -

139] Так його звали й мужі, і жінки, підперезані пишно:

140] Він-бо не з луком, не з списом довженним ходив воювати, -

141] Києм залізним ворожі подолував легко фаланги.

142] Та Лікург його вбив, не силою лиш, а лукавством,

143] Десь у проході вузькім, де згуби не міг одвернути

144] Києм залізним, - Лікург його списом своїм вже навиліт

145] Встиг проколоти, і той навзнаки повалився на землю.

146] Зняв обладунки звитяжець, даровані мідним Ареєм.

147] Довго він сам їх носив, ідучи в колотнечу Арея,

148] А як постарів Лікург у покоях своїх владаревих,

149] Еревталіону, другові любому, дав їх носити.

150] Наймужніших на бій він у зброї цій став викликати.

151] Всі трепетали, боялись, ніхто не насмілювавсь вийти.

152] Але підбив мене дух мій незламний до бою вступити

153] З воєм зухвалим, хоч віком я був поміж них наймолодший.

154] Вийшов я битися з ним, і дала мені славу Афіна -

155] Впав від моєї руки ставніший, могутніший воїн

156] І розпростертий лежав, на всі боки розкинувшись важко.

157] Був би я знов молодий, і мав би я силу колишню,

158] Стрів би в бою тоді Гектор противника шоломосяйний!

159] Скільки не є тут між вами хоробрих мужів всеахейських,

160] Та немає охочих назустріч до Гектора вийти».



161] Старець їм так докоряв, і дев'ять мужів підвелося.

162] Вийшов між ними найперший володар мужів Агамемнон,

163] Вслід Діомед за ним вийшов могутній, нащадок Тідея,

164] Слідом за ними Еанти, шаленої сповнені сили,

165] Ідоменей вслід за ними та Ідоменеїв товариш

166] Встав, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний,



167] Слідом за ним Евріпіл, осяйливий син Евемона,

168] Син Андремонів Тоант, а за ним Одіссей богосвітлий -

169] З Ректором битись вони богосвітлим усі зажадали.

170] Знову звернувся до них тоді Нестор, їздець староденний:



171] «Кидайте жереб по черзі тепер - кому припаде він,

172] Той допоможе нехай красивоголінним ахеям.

173] Він допоможе також і самому собі, якщо вийде

174] Цілий із жаху війни, із цієї жахливої битви».



175] Так він сказав, і кожен з них, свій жеребок позначивши,

176] Кинув його у шолом Агамемнона, сина Атрея.

177] Вої ж тоді, до богів здіймаючи руки, молились.

178] Так не один говорив, поглядаючи в небо широке:



179] «Зевсе, наш батьку! Бантові хай чи сину Тідея

180] Випаде, чи пишнозлотних Мікен владареві самому!»

181] Так говорили вони, а Нестор, їздець староденний,

182] Взяв жеребки й потрусив у шоломі, й, як всі того прагли,

183] Випав Бантові жереб. Окличник проніс його колом,

184] Справа йдучи по зібранню, й показував славним ахеям.

185] Але ніхто за свого не признав його, кожен зрікався.

186] Врешті до того дійшов він, по зборах проходячи колом,

187] Чий був значок на отім жеребку, - д' осяйного Банта.

188] Руку простяг він до нього, наблизившись, дав йому жереб.

189] Глянувши, той упізнав жеребок свій і з радісним серцем

190] Кинув під ноги на землю його і, озвавшись, промовив:



191] «Друзі, це мій жеребок, і сам я всім серцем радію,

192] Гектора-бо подолать богосвітлого я сподіваюсь.

193] Ви ж, поки я свою бойову налягатиму зброю,

194] До владаря помоліться, могутнього Зевса Кроніда,

195] Тільки безмовно, про себе, щоб вас не почули трояни.

196] Можна і вголос, проте, бо чого б це ми мали боятись!

197] Хто б не хотів мене силою змусить чи вмінням лукавим,

198] Не приневолить, однак, відступить, - не таким недолугим

199] На Саламіні-бо я, сподіваюсь, родився і виріс!»



200] Мовив він так, і вони помолились до Зевса Кроніда.

201] Так не один говорив, поглядаючи в небо широке:



202] «Зевсе, наш батьку, що з Іди владариш, великий, преславний,

203] Дай перемогу Бантові й слави окрий його сяйвом!

204] А коли Ректора любиш і дбаєш також і про нього,

205] То подаруй їм обом і силу однакову й славу!»



206] Мовили так, а Бант у мідь одягався блискучу.

207] А, бойовий обладунок на тіло увесь одягнувши,

208] Рушив на ворога він, як виходить Арей велетенський,

209] В бій ідучи поміж воїв, яких підбиває Кроніон

210] До ворожнечі у злобі взаємній, що душу з'їдає.

211] Так і Еант велетенський ішов тоді, захист ахеїв,

212] Грізним лицем усміхався, а знизу міцними ногами

213] Кроки широкі робив, довготінним стрясаючи списом,

214] Спостерігаючи це, душею раділи аргеї.

215] Трепет троян обійняв, і дрож їм пробіг по суглобах,

216] Навіть у Ректора в грудях сильніше забилося серце.

217] Та не міг вже ніяк він назад одступить і укритись

218] В лавах троянських, бо сам же його викликав він до бою.

219] Близько Еант підійшов, мов муром, надійно прикрившись

220] Мідним щитом семишкірним, що Тіхій зробив для героя,

221] Кращий поміж лимарями, а мав він у Гілі оселю.

222] З шкур од сімох бугаїв годованих злагодив щит він

223] Ясноблискучий, і восьмий ще шар був із міді на ньому.

224] Груди щитом цим закривши, Еант тоді, син Теламона,

225] Став перед Гектором близько й, йому похваляючись, мовив:



226] «Гекторе, нині, коли ми один проти одного вийшли,

227] Знатимеш ясно, чи є між данаїв ще інші герої,

228] Окрім Ахілла, мужів переборця із лев'ячим серцем.

229] Біля своїх крутобоких човнів мореплавних лежить він,

230] На Агамемнона гнівом палаючи, пастиря люду.

231] Є ще між нами такі, що здатні з тобою зустрітись,

232] Навіть багато ще є. Починай же борню і змагання!»



233] В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:



234] «Теламоніде Еанте божистий, володарю люду!

235] Годі зі мною тобі як з дитям розмовляти безсилим

236] Або з жоною, що в ділі воєннім не тямить нічого.

237] Добре на битвах-бо знаюся я і на мужоубивствах,

238] Знаюся, як у бою повертати направо й наліво

239] Щит сухошкірий та в січі кривавій із нй*м виступати;

240] Знаю, як з повозом кінним у вир бойовий уриватись,

241] Знаю, як танець Арея вести у бою рукопашнім.

242] Та на такого, як ти, крадькома нападати не хочу,

243] Підступом діючи, - тільки одверто, аби лише вдало!»



244] Мовивши так і метнувши свого довготінного списа,

245] Влучив Бантові він у страшний його щит семишкірний,

246] В мідну поверхню, що шаром ще восьмим лежала на ньому.

247] Шість шкуратяних шарів пронизав у нім спис непоборний,

248] В сьомому шарі застряг. Розмахнувшись тоді, в свою чергу,

249] Богонароджений кинув Еант довготінного списа

250] І Пріамідові втрапив у щит його рівноокруглий.

251] Наскрізь пробив броню осяйну тоді спис величезний

252] І, через панцир пройшовши, оздоблений дуже майстерно,

253] Сину Пріама хітона роздер саме проти пахвини

254] Спис той. Та він одхилився і чорної смерті уникнув.

255] Повиривали руками обидва списи свої довгі

256] Й знову зчепились, неначебто леви оті кровожерні

257] Чи кабани лісові, нездоланної сповнені сили.

258] Гектор Бантові в щит посередині списом ударив,



259] Міді, проте, не пробив, тільки вістря у нього зігнулось.

260] Кинувсь Еант на щит супротивника й з розмаху наскрізь

261] Списом пройняв, і хитнувся герой, що вперед поривався,

262] Ранений в шию, і чорна, струмуючи, кров полилася.

263] Не припинив боротьби, проте, Гектор шоломосяйний,

264] Лиш відступив і, схопивши рукою могутньою камінь,

265] Що серед поля лежав, важкий, почорнілий, пошерхлий,

266] Влучив Бантові він у страшний його щит семишкірний,

267] Прямо в опуклу середину, так що аж мідь задзвеніла.

268] Слідом за ним і Еант, набагато ще більший схопивши

269] Камінь, як жорно млинове, і ним розмахнувшися, кинув

270] Із неймовірною силою, й в щит посередині втрапив,

271] Ранивши Гектору милі коліна, і навзнак упав він,

272] Груди прикривши щитом. Та підвів Аполлон його зразу ж;

273] І на мечах врукопаш вони стали б рубатися зблизька,

274] Якби не вісники Зевса й окличники смертного люду,

275] Що підійшли до них, - цей від троян, а той від ахеїв

276] Мідянозбройних - Ідей і Талфібій, розумні обидва.

277] Берла вони поміж них простягли, і окличник троянський

278] Слово промовив Ідей, досвідчений в мудрих порадах:



279] «Годі вам, любі сини! Припиніть ви борню і змагання!

280] Ви ж обидва водно хмаровладному Зевсові любі,

281] Ви обидва хоробрі бійці - це побачили всі ми,

282] Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі».

283] Відповідаючи, мовив до нього Еант Теламоній:

284] «Хай же, Ідею, слова твої й Гектор так само повторить.

285] Викликав сам на двобій найсміліших мужів він ахейських.

286] Хай же і зараз почне, а я вслід за ним підкорюся».



287] В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:

288] «Обдарував тебе бог і силою, й зростом, Еанте,

289] Й розумом, та й на списах ти найкращий боєць між ахеїв,

290] Тим-то давай припинім на сьогодні борню і змагання

291] Збройне. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки

292] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу.

293] Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі.

294] Як же ахеїв обрадуєш ти при човнах мореплавних,

295] А щонайперше рідних та друзів, які є у тебе.

296] Я ж у великому місті владики старого Пріама

297] Радістю втішу троян і в довгім одінні троянок,

298] Що до оселі богів за мене молитися прийдуть.

299] Тож обміняймось багатими нині з тобою дарами,

300] Щоб говорив про нас кожен з троян і кожен з ахеїв:

301] «Билися в лютій вони ворожнечі, що душу з'їдає,

302] А розійшлись після бою у злагоді й дружбі взаємній».



303] Мовив це й дав він Бантові срібноцвяхований меч свій

304] Разом із піхвою й гарно скроєним пасом ремінним,



305] А Теламоній віддав йому пояс, шо пурпуром сяяв.

306] Так розлучились вони, і пішов з них один до ахеїв,

307] Другий - до шумного війська троян. А ті серцем раділи,

308] Дивлячись, як повертається цілий до них і здоровий

309] Гектор, що сили Еанта і рук нездоланних уникнув, -

310] В місто його повели, хоч живим уже бачить не ждали.

311] Так повели і Еанта красивоголінні ахеї

312] До Агамемнона, що із звитяги був втішений вельми.



313] Як у намети вони зібрались до сина Атрея,

314] Взявши бика п'ятирічного, - владар мужів Агамемнон

315] В жертву приніс задля них всемогутньому Зевсу Кроніду.

316] Оббілували і, шкуру обдерши, всього порубали,

317] Дрібно порізали й кожен шматок на рожен настромили,

318] Потім старанно засмажили й згодом з рожнів познімали,

319] І, закінчивши роботу, до гойної учти взялися,

320] Нарівні всіх частували, ніхто не лишивсь без частунку.

321] М'яса довженним шматком із самої хребтини Еанта

322] Почастував Агамемнон, Атреїв син широковладний.

323] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

324] Перший снувати свої міркування почав староденний

325] Нестор, що завжди поради умів подавати найкращі.

326] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:



327] «Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!

328] Довговолосих багато ахеїв тут голови склали,

329] Темну кров їх пролив біля хвиль повноводних Скамандру

330] Буйний Арей, і спустилися душі їх всі до Аїду.

331] От чому треба, щоб зранку війну припинили ахеї,

332] Ми ж зберемось, і на мулах сюди й на волах привеземо

333] Вбитих тіла, й недалеко від наших човнів мореплавних

334] Спалимо їх, щоб кожен дітям хоч кості батьків їх

335] Міг привезти, як повернемось ми до своєї вітчизни.

336] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, ми насиплем



337] Серед рівнини і зразу ж зведемо навколо високі

338] Стіни для захисту нам і нашим човнам мореплавним.

339] А посередині вправлену міцно поставимо браму,

340] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.

341] Зовні, за стінами близько, ми рів прокопаєм глибокий.

342] Стан оббігаючи наш, він кінних затримає й піших

343] В час, коли наступом рушать трояни на нас войовничі».



344] Так він сказав, і всі владарі його мову схвалили.

345] А в іліонськім акрополі, близько від дому Пріама,

346] Страшно бурхливе троян вирувало тим часом зібрання.

347] Першим Антенор розсудливий став серед них говорити:



348] «Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!

349] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.



350] Нині ж, давайте, вернімо Атрідам Єлену аргейську

351] Разом зі скарбом її. Адже й досі, ламаючи клятви,

352] Ми цю провадим війну. Нічого я доброго з цього

353] Не сподіваюсь, якщо ми не зробимо так, як я раджу».



354] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця Єлени

355] Пишноволосої встав чоловік, Александр богосвітлий,

356] Відповідаючи, він йому слово промовив крилате:



357] «Не до вподоби мені, Антеноре, оте, що ти мовив!

358] Міг би ти іншу, напевно, подати нам кращу пораду.

359] А якщо справді, без жарту, ти все це обдумано мовив,

360] То, мабуть, розум у тебе самі одібрали богове.

361] Тож до троян, упокірників коней, хотів би я мовить.

362] Прямо скажу я тепер: не віддам я дружини своєї.

363] Скарб же, що з Аргоса з нею привіз я до нашого дому,

364] Весь я готов повернуть, ще й од себе до нього додати».



365] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця підвівся

366] Старець Пріам Дарданід, до безсмертних подібний порадник.

367] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:



368] «Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!

369] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.

370] Йдіть і, як завжди, вечерю у місті своїм споживайте

371] Та не забудьте про варту й про що кому слід пильнувати.

372] До кораблів крутобоких хай піде Ідей на світанку

373] Й скаже Атрея синам, Агамемнону із Менелаєм,

374] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався.

375] Хай ще й таке перекаже їм" слово розумне, чи згодні

376] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих

377] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки

378] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу».



379] Так він сказав, і слухали всі, і з ним були згодні.

380] Стали війська по загонах вечерю свою споживати.

381] До кораблів крутобоких подався Ідей на світанку,

382] Тут він данаїв застав, Ареєвих слуг, на зібранні

383] Біля корми корабля Агамемнона. От перед ними

384] Став посередині й так промовляв голосистий окличник:



385] «Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!

386] Славний Пріам та інші трояни достойні звеліли

387] Переказати, чи буде для вас те приємне і миле,

388] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався:

389] Скарб, що в своїх Александр кораблях крутобоких до себе

390] В Трою привіз - бодай би він з ними раніше загинув! -

391] Все він готов повернуть, ще й од себе до нього додати.

392] А Менелая славетного шлюбної, каже, дружини

393] Він не віддасть, хоч трояни до того його й спонукали.

394] Та доручили ще й інше вам слово сказати, чи згодні

395] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих



396] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки

397] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу».



398] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.

399] Але нарешті озвався тоді Діомед гучномовний:



400] «Нам не годиться тепер ні скарб Александрів приймати,

401] Ані Єлену саму! Нерозумній дитині й то ясно,

402] Що для троян уже злої загибелі сіті готові!»



403] Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,

404] З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.

405] От до Ідея звернувся тоді володар Агамемнон:



406] «Чув ти, Ідею, і сам ті слова, що сказали ахеї,

407] Те, що у відповідь мовили. Згоден цілком я із ними.

408] А щоб померлих спалить, проти цього і я не перечу.

409] Не подобає-бо нам зволікати із мертвих тілами.

410] Скоро померли вони - їх треба вогнем заспокоїть.

411] Гери муж громоносний за свідка хай Зевс мені буде!»



412] Мовлячи так, до безсмертних богів він здійняв своє берло.

413] До Іліона священного тут же Ідей повернувся.

414] Разом зібравшись, трояни й дарданці на площі сиділи

415] Й ждали всією громадою, поки Ідей від ахеїв

416] Вернеться. От він вернувся й, між них посередині ставши,

417] Все, як було, розповів. Заходились негайно трояни

418] Звозити мертвих - одні, а інші - рубати дерева.

419] З другого боку, й аргеї з човнів мореплавних спішили

420] Звозити мертвих - одні, а інші - рубати дерева.



421] Сонце промінням новим вже навколо осяяло ниви,

422] З плавно пливучих глибин Океану зійшовши на світлий

423] Шлях свій небесний, як стрілись у полі обидва загони.

424] Важко було впізнавать серед мертвих їм кожного мужа,

425] Поки зчорнілої крові із трупів не змили водою;

426] Сльози гіркії ллючи, їх на повози зносили потім.

427] Вголос ридать боронив їм Пріам, і безмовно трояни

428] Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,

429] І, попаливши вогнем, в Іліон повертались священний.

430] З другого боку, так само і мідноголінні ахеї

431] Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,

432] І, попаливши вогнем, до човнів крутобоких вертались.



433] Вдосвіта другого дня, коли з ночі ще ледь розвиднялось,

434] Вже круг багаття зібрались добірні синове ахейські,

435] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, спорудили

436] Серед рівнини й навкруг повиводили зразу ж високі

437] Вежі на захист собі і їхнім човнам мореплавним.

438] А посередині вправлену міцно поставили браму,

439] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.

440] Зовні, за стінами близько, ще й рів прокопали глибокий,

441] Довгий, широкий, а вздовж його палі міцні повбивали.



442] Так в своїм стані трудилися довговолосі ахеї.

443] В час той боги сиділи круг Зевса, що блискавки мече,

444] Й спостерігали великі діла міднозбройних ахеїв.

445] З словом звернувся до них Посейдон, землі потрясатель:



446] «Зевсе, наш батьку, хто з смертних на всьому просторі земному



447] Задуми й наміри схоче тепер виявляти безсмертним?

448] Глянь же на мур, що звели його довговолосі ахеї

449] Круг кораблів, ще й навколо глибоким його обкопали

450] Ровом! А чи принесли ж і безсмертним вони гекатомби?

451] Скрізь ця лунатиме слава, де промінь світання сягає.

452] Те ж, що, працюючи, місто поставили ми з Аполлоном

453] Лаомедонту-героєві, піде назавжди в непам'ять!»



454] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зезс хмаровладний:



455] «Що це ти кажеш, землі потрясателю вельмимогутній?

456] Хай би цих задумів інший з богів побоявся безсмертних,

457] Слабший багато за тебе й руками і силою духу, -

458] Скрізь твоя слава лунає, де промінь світання сягає!

459] Слухай же, прийде ще час, коли довговолосі ахеї

460] Із кораблями своїми поїдуть до рідного краю,

461] Вщент поруйнуєш ті мури і скинеш весь груз той у море,

462] А узбережжя розлоге ізнову пісками укриєш,

463] Щоб від великого муру ахейського й сліду не стало».



464] Так між собою тоді богове про це розмовляли.

465] Сонце тим часом зайшло, і справу скінчили ахеї.

466] Потім биків закололи й вечеряти сіли в наметах.

467] В час той до них із вином кораблі прибули мореплавні

468] З Лемносу, що спорядив для ахеїв Евней, син Ясона,

469] Люду вождя, з яким Ппсіпіла його породила.

470] Двом Атрея синам, Агамемнону та Менелаю,

471] Тисячу мірок вина послав Леонід у дарунок.

472] Там же черпали вино собі довговолосі ахеї,

473] Хто, обмінявши за мідь, а хто за блискуче залізо,

474] Хто за шкуру волячу, а хто і за цілу корову,

475] Хто за невільника навіть. І учту бучну влаштували.

476] Так цілу ніч провели тоді довговолосі ахеї

477] В стані своїм, а трояни й союзники їх - в Іліоні.

478] Так цілу ніч, лихе замишляючи, Зевс велемудрий

479] В небі гримів, аж страхом блідим їх усіх огорнуло.

480] З кубків на землю вино проливали вони, і ніхто з них

481] Пити не смів, не вчинивши раніш узливання Кроніду.

482] Врешті всі полягали і сну споживали дарунки.

* * *



Примітки
9. «Ареїтоїв потомок... озброєний києм...» - Міфи розповідають про войовничого володаря беотійського міста Арни Ареїтоя, що

користувався єдиною зброєю - залізною палицею. Його переміг аркадський володар Лікург, убив і забрав собі його зброю. Про це далі, в цій же самій пісні, рядки 138-156.

133-135. Фея - портове місто в Еліді (західна частина Пелопоннесу, на узбережжі Іонійського моря), Ярдан - ріка там же, Келадонт - її притока.

220-221. Гіла - місто в Беотії. Міф оповідає, ніби в Плі показували платан, під яким лимар Тіхій частував свого гостя Гомера, що там виконував свої пісні. Згадку про Тіхія Гомер нібито вставив до «Іліади» із вдячності за гостину.

303-305. Коментатори вказують: Еант загинув, кинувшись на меч, який йому подарував Гектор, а Ахіллес, убивши Гектора, прив'язав його труп до колісниці поясом, якого одержав Гектор у дар від Еанта. Звідси й грецьке прислів'я, що навіть і дарунок ворога шкодить. Найвідоміше це прислів'я у тій формі, якої надав йому Вергілій: «Данайців боюсь і з дарами прибулих» («Енеїда», II, 49. Переклад М. Білика).

348. Дардан - син Зевса, предок Пріама. Отже, дарданіди - нащадки Дардана. В переносному розумінні - троянці.

452-453. Згідно з міфом, мури Трої для владаря Лаомедонта вибудували боги Аполлон і Посейдон. Лаомедонт відмовився заплатити за це, і боги наслали на його володіння потвору, що пожирала людей. Оракул прорік, що Лаомедонт може звільнитися від страховиська лише тоді, коли віддасть йому свою дочку Гесіону. Геракл убив потвору і визволив Гесіону. Та Лаомедонт ошукав Геракла, не давши йому обіцяних в нагороду за подвиг коней, і Геракл скарав його смертю.

468. Ясон (Іасон) - герой міфічного походу аргонавтів до Колхіди по золоте руно.


ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА