ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.10.19 16:14
Поміж уловом, що приніс рибалка,
Устрицю пацюк набачив
І подумки начебто вже їсть.
«Який з мене наїдок?-
Вгадала намір ненажери бідолаха».
«Розкрийся і вдовольнюся цим!»
Не спало хитруну на думку,
Що бажання жить несе і порятунок:

Вікторія Торон
2018.10.19 11:21
Ця рубінова мова – вино в кришталі,
бархат уст і розбурханий шепіт,
це кружляння замріяне, сонце в гіллі,
листя спогадів звіяний шерхіт.
Це віднайдення рідних могил в бур’янах,
у поклоні покладені квіти,
це оживлення істин, що вмерли в світах,
і

Світлана Майя Залізняк
2018.10.19 10:36
і ніхто не застрахований
від теракту серед зла.
Будь вахтером чи Бетховеном -
днина гостре підвезла.

Біг чимдалі - чи поранених
піднімати і везти?
Друг мій каже одурманено:

Тата Рівна
2018.10.19 09:53
Розірвати планету або збудувати планету
Врятувати планету — планктону потрібна планета
У поета призначення бути всього лиш поетом
Архітектором душ — на поета чекають проекти
Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
Як імпланти чекають хірургів або де

Любов Бенедишин
2018.10.19 09:19
Ще мрії високі личать,
І руки – вправні.
А Муза чомусь не кличе
В небесні плавні.

Приб’ється не знати звідки,
Нахмурить брови…
Зоставить на серці мітку –

Вероніка Новікова
2018.10.18 22:55
Що ти про мене знаєш, як ти із цим живеш?
Я майже все забула, вистояла вином.
Слід від долоні губиться поміж густих одеж:
тих, що, коли намокнуть, тягнуть на дно.

Слід від долоні плине спиною від стегна.
Русло його не висохло, витоки ще пульсують.

Серго Сокольник
2018.10.18 22:10
Ніч наповнила глечики снів,
Із яких ми наснагу пили
Дивоцвітами... На полотні
(...чи букетом на майстра столі...)

І малюнок сумний у очах
Чорним кольором в осінь тече,
Віддзеркаливши темряви жах

Ігор Шоха
2018.10.18 21:27
На ярину наорано багато.
Є і на зяб, де впадина й гора.
Але немає сил боронувати,
та й сіяти – минає ся пора.

Літа уже заманюють у вирій
подалі од солоної землі.
Але на чужині, які то гирі –

Катерина Боброк
2018.10.18 21:16
стосунки між нами як від початку Бог створив - взаємні і прості.
а тепер пауза. уяви запах хліба вдосвіта на капустяному листі
і знатний борщ у полив'янім горщику на нашу велику сім'ю
і вечеря і пісня і солов'ї у вишневім садку-раю.
тут зводити бр

Сонце Місяць
2018.10.18 18:48
на всякі докучні нікчемності
наплювати би з нескінченності
адже будь~ що не більше ніж тінь
золотисто~ сріблистих видінь

крізь неспішно лункі нетотожності
за кулісами & понад ложами
кружеляє собі передзвін

Олександр Олехо
2018.10.18 12:51
Пані у зеленому пальті
Тінь весни в алеях листопаду
Затаїлась осінь у куті
Запаливши зоряну лампаду
Там їй добре і земна печаль
Омиває зранку тьмяні трави
В кожного на жаль є пам'ять-жаль
Келишок вина і чашка кави

Тетяна Левицька
2018.10.18 11:52
Гірчить калина на губах,
Сум за плечима.
Червоні спалахи в лугах,
Неопалима.
З коштовних розсипів гранат -
Терпкі коралі.
Хмільного надвечір'я шат
Все далі в далі.

Олександр Сушко
2018.10.18 07:48
Маю, браття, дрібочку таланту,
Люди шепчуть: "Віршик не такий.
Пишеш про земне. Тра вище брати,
Не для інтернету - на віки.

Мову поміняй, шульгаву руку,
Тоніка не модна - є верлібр.
Від сатири графоманам мулько,

Віктор Кучерук
2018.10.18 01:52
Т. І...
Була б чужа - тоді не говорили,
Як явір із калиною в гаю, -
Тобі розмови повертають сили,
Мене - ведуть у молодість мою.
Тож радості ще більшої не треба,
Сполоханим надією серцям,
Ні від шептань, при зустрічах, де-небудь,

Володимир Бойко
2018.10.18 00:54
Не бачать ані виходу, ні входу,
Не відчувають власної ганьби,
Оті, що обирають несвободу,
Оті, котрі зреклися боротьби.

Всі фігові листки прибрала осінь,
І кожен має те, що заслужив.
Свобода не потрібна малоросам,

Галина Кучеренко
2018.10.17 21:03
«Новітня» «українська» школа -
Педагогічний формалізм:
Навчання мовою - довкола!..
В перервах - русскій реалізм.

Між вчителями, при розмові,
І з учнями - не чути мови,
Батьківські збори чи нарада -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іонійський Гомер / Поеми / ІЛІАДА. У перекладі Б.ТЕНА

 Іліада. Пісня дев'ята
Образ твору ПОСОЛЬСТВО ДО АХІЛЛА.
ПРОХАННЯ



* * *

1] Так сторожили трояни свій стан. Тим часом ахеїв

2] Холод тривоги проймав, полохливої втечі товариш.

3] Смуток нестерпний мужів подолував найхоробріших.

4] Так, ніби двоє вітрів, у багатому рибою морі

5] Вихром раптовим зіткнуться Борей із Зефіром, з Фракії

6] Враз налетівши, і чорні навколо здіймаються хвилі,

7] Наче ті гори, й виносять на берег морське баговиння, -

8] Так від печалі душа розривалась у грудях ахеїв.



9] Син же Атреїв, великою в серці повитий журбою,

10] Ходячи в лавах, велів окличникам дзвінкоголосим

11] Кожного мужа на збори покликати, всіх поіменно,

12] Але не вголос, і сам серед перших між ними трудився.

13] Всі осмутніло на зборах сиділи. Встав Агамемнон,

14] Сльози рясні проливаючи, мов джерело темноводе,

15] Що із стрімкого бескеття струмить свої темряві води.

16] Тяжко зітхаючи, так говорив він тоді до аргеїв:



17] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!

18] Зевс Кротон великий в тяжкі мене злигодні вплутав.

19] Спершу, жорстокий, мені обіцяв, ще й, кивнувши, потвердив,

20] Що повернусь, Іліон зруйнувавши мурований міцно,

21] Нині ж лихий він замислив обман і велить повертатись

22] В Аргос безславно, стільки отут загубивши народу!

23] Зевсові так всемогутньому раптом тепер заманулось.

24] Не полічить городів, що він зруйнував їх твердині

25] Й ще поруйнує багато, бо сила його величезна.

26] Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:

27] Швидше до рідного краю тікаймо мерщій з кораблями:

28] Широковуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!»



29] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.

30] Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.

31] Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:



32] «Сину Атреїв! Я перший тут проти твоїх недоречних

33] Слів позмагаюсь, не гнівайсь, так личить на зборах, владарю!

34] Мужність ти ганив недавно мою перед військом данаїв,

35] Небоєздатним мене називав боягузом, - та все це

36] Знають аргеї давно - від найстарших і до наймолодших.

37] Син хитроумного Кроноса дав тобі з двох лиш єдине:

38] Берло владарське подарував і загальну пошану,

39] Мужності тільки не дав, а сила ж у ній величезна.



40] 0 нерозважний, невже ти гадав, що синове ахейські

41] Небоєздатні такі й боягузи, як ти запевняєш?



42] А як самого тебе спонукає твій дух повернутись,

43] То від'їжджай! Путь відкрита, й багато привів із собою

44] Ти кораблів із Мікен, он стоять вони вздовж узбережжя.

45] Інші ж усі тут залишаться довговолосі ахеї,

46] Поки ми вщент не зруйнуємо Трої. Якщо ж і останні

47] Теж повтікають до рідного краю усі з кораблями,

48] Ми із Стенелом удвох до останку тут битися будем,

49] Але візьмем Іліон, бо з богом сюди прибули ми!»

50] Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,

51] З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.

52] Встав поміж них і сказав тоді Нестор, їздець староденний:

53] «Сину Тідеїв, в боях войовник ти єси найсильніший,



54] 1 у пораді з своїх перевесників ти є найкращий.

55] Не докорить твоїй мові ніхто, скільки є тут ахеїв,

56] Не заперечить ніяк. Та її до кінця не довів ти.

57] Ти молодий ще і міг би за віком своїм уважатись

58] Сином найменшим моїм, але промовляв тут розумно

59] Ти до державців аргейських, і слушна була твоя мова.

60] Хай же і я, що вважаюсь багато старішим за тебе,

61] Висловлю дещо і все доведу, і ніхто моїй мові

62] Не докорятиме, навіть і сам владар Агамемнон.

63] Лиш нечестивцям бездомним, без роду, без племені, любі

64] Чвари війни міжусобної, людям такі осоружні.

65] Але скорімося темряві ночі, що нас облягає,

66] І приготуймо вечерю. Сторожа хай стан наш вартує,

67] Чати зайнявши між виритим ровом і муром твердині.

68] Нашим я це юнакам доручаю. А в іншому всьому,

69] Сину Атреїв, ти провід веди, ти ж найбільший державець.

70] Склич старшину на учту, це й личить тобі і неважко:

71] Досить у тебе вина, що його кораблями ахеї

72] Морем широким щоденно до нас із Фракії привозять;

73] Є й частування доволі, адже багатьма ти керуєш.

74] Тож багатьох поскликай і послухай того, хто найкращу



75] Раду подасть, бо зараз найбільш потребують ахеї

76] Доброї, мудрої ради, - вогні он ворожі палають

77] Близько від наших човнів. А хто з цього буде радіти?

78] Нашому війську цей день чи рятунок несе чи загибель».



79] Мовив він так, і слухали всі і ту мову схвалили.

80] Вийшла негайно сторожа озброєна стан вартувати,

81] Вів її Нестора син Фрасімед, поводатар народів,

82] Далі ішли Аскалаф і Іалмен, синове Арея,

83] Далі ішов Меріон, а за ним Афарей з Деїпіром,

84] Далі - Креонта владущого син, Лікомед богосвітлий.

85] Семеро вийшло вождів із сторожею, й кожен по сотні

86] Вів юнаків, і списи їх здіймались в руках довготінні,

87] Ставши на місці, між ровом і муром вони посідали.

88] Вогнища враз розпалили й вечерю взялись готувати.



89] Син же Атреїв до свого намету старійшин ахейських

90] Всіх запросив на учту багату, що радує серце,

91] Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

92] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

93] Перший із них свої ткати почав міркування старезний

94] Нестор, який у пораді й раніш виявлявся найкращим.

95] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:



96] «Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

97] З тебе почну й закінчу я тобою; багато-бо люду

98] Владі кориться твоїй, тож Зевс доручив тобі берло

99] Й право державне, щоб ти про народи свої піклувався.

100] Більше за всіх тобі личить і слово сказать, і послухать,

101] Взявши і те до уваги, що серце кого спонукало

102] Мовити добре. А як учинить - це від тебе залежить.

103] Отже, скажу тобі те, що найкращим мені видається.

104] Кращої думки ніхто серед нас не помислить од тої,

105] Що її мав я давно та якої дотримую й досі

106] З дня, коли дівчину ти, Брісе'щу, з намету Ахілла,

107] Гнівом пойнятого, силою виволік, паростку Зевсів,

108] Наших порад до уваги не взявши. А як тебе довго

109] Я умовляв! Ти ж, пихи гордовитої сповнений в серці,

110] Кращого мужа, якого й богове безсмертні шанують,

111] Тяжко зневажив - здобич забрав і тримаєш. Тож нині

112] Разом подумаймо, як це залагодить, як уласкавить

113] Сина Пелая дарами приємними й лагідним словом».



114] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:



115] «Не помилково, о старче, мої полічив ти провини.

116] Я завинив, заперечити й сам не спроможний. Та тільки

117] Варт багатьох чоловік, що Зевс полюбив його серцем:

118] Ушанував він його, погубивши багато ахеїв.

119] Але якщо завинив я, піддавшися помислам згубним,

120] 1 Сам і залагоджу це - незліченний я дам йому викуп.



121] Перелічу я отут, перед вами, славетні дарунки:

122] Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,

123] Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об'їжджених коней,

124] Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.

125] Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку

126] В золоті цінному той, хто здобув би оті нагороди,

127] Що із змагань мені однокопиті приносили коні.

128] Дам йому сім я жінок, у роботі своїй бездоганних,

129] З Лесбосу, - ще коли Лесбос він взяв, забудований гарно,

130] Я їх обрав; від усіх-бо жінок вони вищі красою,

131] їх йому дам, з ними й ту, що її силоміць одібрав я, -

132] Доньку Брісея. До того ж я клятву складаю велику -

133] Ложа її не торкавсь, не єднався із нею в коханні,

134] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.

135] Нині ж це все йому буде передано. А як нарешті

136] Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,

137] Прийде нехай, коли будемо здобич ділить між ахеїв,

138] Золотом свій корабель і міддю нехай навантажить,

139] Хай із троянських жінок собі вибере двадцять найкращих,

140] Що поступались би вродою тільки Єлені аргейській,

141] А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,

142] Зятем я б рад його мати, - він був би нарівні з Орестом,

143] Сином коханим моїм, що зростає в великім достатку.

144] Три в мене доньки росте у пишно збудованім домі:

145] Хрісофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, -

146] Ту з них, що люба йому, нехай він без викупу візьме

147] В дім до Пелея. А я у придане за нею багато

148] Дам подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.

149] Густо заселених міст аж сім я йому подарую -

150] Гіру у зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,

151] Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,

152] Милу для ока Епею і Педас багатий садами,

153] Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.

154] Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,

155] Щедрими будуть дарами його шанувати, як бога,

156] Будуть під берло його багатющу приносить данину.

157] От скільки дам я йому, коли гніватись він перестане.

158] Хай погамує себе. А'ід - невблаганний, нещадний,

159] Тим-то з усіх він богів найбільше ненависний людям.

160] Хай він поступиться: я-бо й державною владою вищий,

161] Та похвалитися можу, що й віком я старший за нього».

162] В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:

163] «Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

164] Не незначні ти Ахіллу-вождеві даєш подарунки.

165] Що ж, оберімо послів, і нехай вони якнайшвидше

166] Йдуть у намет до Ахілла, славетного сина Пелея.



167] Або я сам оберу, а їм лиш погодитись треба.

168] Фенікс, улюбленець Зевса, хай перший у них виступає,

169] Потім великий Еант, а за ним - Одіссей богосвітлий,

170] Вслід їм ще двоє окличників піде - Одій з Ерібатом.

171] Отже, на руки води принесіть, і в тиші побожній

172] Щиро помолимось Зевсу Кроніду, щоб зглянувсь над нами».



173] Мовив він так, і всім його слово було до вподоби.

174] Воду на руки окличники їм почали поливати,

175] Потім питва юнаки налили аж по вінця в кратери,

176] Порозливали у келихи й всім порозносили гостям.

177] А, узливання вчинивши, ті випили, скільки бажали,

178] Й вийшли з намету тоді Агамемнона, сина Атрея.

179] Мовив услід їм багато ще Нестор, їздець староденний,

180] Поглядом кожного з них бадьорив, Одіссея ж найбільше,

181] Щоб постарались схилить бездоганного сина Пелея.



182] В путь подалися посли узбережжям шумливого моря,

183] Щиро благаючи, щоб землевладець, землі потрясатель,

184] їм допоміг прихилить Еакідове серце велике.

185] До кораблів мірмідонських, до їхніх наметів прийшовши,

186] Вздріли Ахілла, що серце дзвінкою формінгою тішив,

187] Вельми оздобною, із срібляною кобилкою зверху.

188] Здобиччю взяв він її, зруйнувавши Етіона місто.

189] Нею втішавсь він, співаючи пісню про славу героїв.

190] А проти нього сидів лиш Патрокл, дожидаючи мовчки,

191] Поки Еаків онук ту пісню співать перестане.

192] От до намету посли з богосвітлим ввійшли Одіссеєм

193] І перед ним зупинились. Ахілл з дивуванням підвівся

194] З крісла свого, у руках тримаючи звучну формінгу.

195] Встав і Патрокл, уздрівши мужів, що ввійшли до намету.



196] Отже, вітаючи їх, промовив Ахілл прудконогий:



197] «Хай вам, друзі, щастить! З чим прийшли? Я вам дуже потрібний?

198] Хоч я й гнівлюсь на ахеїв, та з них ви мені найлюбіші».



199] Так промовляючи, далі повів їх Ахілл богосвітлий

200] І на стільцях посадив, килимами пурпурними вкритих,

201] Та до Патрокла, що близько стояв, звернувся з словами:



202] «Швидше, Менетіїв сину, кратеру постав щонайбільшу,

203] Влий щедріше вина і кожному келих наповни,

204] Бо найдорожчих гостей моя нині приймає оселя».



205] Мовив він так, і Патрокл послухався любого друга.

206] Сам же велику стільницю підсунув до вогнища ближче,

207] Жирні на ній порозкладував спини козла та ягниці

208] Й вепра гладкого хребет, що лиснів аж од сала масного.

209] Автомедонт їх тримав, розрубав же Ахілл богосвітлий,

210] Краяв на менші куски й на рожен їх насаджував густо,

211] А Менетід вже розпалював вогнище, муж богорівний.



212] А як вогонь догорів і полум'я стало згасати,

213] Жар разгорнув і, посипавши сіллю божистою м'ясо,

214] Зверху поклав, на камінних підпорах рожни закріпивши.

215] А як посмажилось м'ясо, Патрокл на столи його виклав,

216] Хліба набрав і почав по столах для гостей розставляти

217] В кошиках гарних, а м'ясо їм краяв Ахілл богосвітлий.

218] Сам після того він проти божистого сів Одіссея

219] При протилежній стіні, доручивши Патроклові другу

220] Жертву богам принести, й той у полум'я кинув починки.

221] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

222] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

223] Феніксу нишком Еант підморгнув. Одіссей богосвітлий

224] Бачив це, келих наповнив вином і озвавсь до Ахілла:



225] «Щастен будь, друже Ахілле! Частунку для нас не бракує

226] Ані в гостиннім шатрі Агамемнона, сина Атрея,

227] Ані у тебе сьогодні. Багато приємного серцю

228] Ми спожили. Та не учта весела нас нині обходить.

229] Бачачи горе велике, ми, паростку Зевсів, тривоги

230] Сповнені; сумнів бере нас - врятуємо все ж чи погубим

231] Ми добропалубні судна, як ти не виявиш сили.

232] Близько від нашого валу й човнів на нічліг обляглися

233] Високодумні трояни й союзників славних загони,

234] В стані своїм розпалили вогні й запевняють зухвало,

235] Що їх не стримати нам, нападуть на човни вони чорні.

236] Зевс же Кронід, даючи їм щасливі ознаки, праворуч

237] Сипле перуни. А Гектор, великою силою гордий,

238] Страшно лютує, - в надії на Зевса уже не зважає

239] Ні на богів, ні на смертних, шаленством охоплений диким.

240] Молиться тільки, щоб швидше засяла Еос богосвітла.

241] На кораблях він кінці кормові обрубать обіцяє

242] Та попалить їх нещадним вогнем, перед ними й ахеїв,

243] В димі й чаду очманілих, усіх до ноги перебити.

244] Страшно боюсь я в душі, щоб жахливих погроз цих богове

245] Та не здійснили, щоб нам не судилось під мурами Трої,

246] Так далеко загинуть від Аргоса, славного кіньми.

247] Стань же до дії, якщо у хвилину хоча б і останню

248] Ти врятувать від троянської люті хотів би ахеїв.

249] Потім же сам пожалкуєш. Та важко знайти якісь ліки

250] На заподіяне зло. Тож краще подумай завчасно,

251] Як від данаїв лихої загибелі день одвернути.

252] Любий! Тож батько Пелей, із Фтії тебе виряджавши

253] До Агамемнона, мовив таке тобі слово напутнє:



254] «Сину мій, Гера й Афіна, коли на те буде їх воля,

255] Сили дадуть тобі досить, ти ж серце своє гордовите

256] Стримуй у грудях, - краще, проте, доброзичливим бути.

257] Звад уникай лихотворних, і будуть, напевне, аргеї -

258] І молоді, і старі - ще більше тебе шанувати».

259] Так наставляв тебе старець. Та все ти забув. То хоч нині

260] Стримайся, гнів зупини свій гнітючий. Тобі Агамемнон

261] Дасть подарунки достойні, як гніватись ти перестанеш.

262] Отже, послухай, як хочеш, я можу тобі всі дарунки

263] Перелічить, що в наметі своїм обіцяв Агамемнон.

264] Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,

265] Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об'їжджених коней,

266] Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.

267] Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку

268] В золоті цінному той, хто здобув би оті нагороди,

269] Що із змагань йому однокопиті приносили коні.

270] Дасть тобі сім він жінок, у роботі своїй бездоганних,

271] З Лесбосу, - ще коли Лесбос ти взяв, забудований гарно,

272] Він їх обрав: від усіх-бо жінок вони вищі красою.

273] їх тобі дасть, з ними й ту, що її силоміць одібрав він, -

274] Доньку Брісея. До того ж він клятву складає велику -

275] Ложа її не торкавсь, не єднався із нею в коханні,

276] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.

277] Нині це все тобі буде передано. А як нарешті

278] Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,

279] Сам підійди, коли будемо здобич ділить між ахеїв,

280] Золотом свій корабель і міддю тоді навантажиш

281] Та із троянських жінок собі вибереш двадцять найкращих,

282] Що поступались би вродою тількі Єлені аргейській.

283] А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,

284] Зятем він рад тебе мати, - ти був би нарівні з Орестом,

285] Сином коханим його, що зростає в великім достатку.

286] Три в нього доньки росте у пишно збудованім домі:

287] Хрісофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, -

288] Ту з них, що люба тобі, ти зможеш без викупу взяти

289] В дім до Пелея. А він у придане за нею багато

290] Дасть подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.

291] Густо заселених міст аж сім він тобі подарує -

292] Гіру у зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,

293] Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,

294] Милу для ока Епею і Педас багатий садами,

295] Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.

296] Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,

297] Щедрими будуть дарами тебе шанувати, як бога,

298] Будуть під берло твоє багатющу приносить данину.

299] От скільки дасть він тобі, коли гніватись ти перестанеш.

300] А як Атрід вже занадто для серця твого ненависний, -

301] Сам і дарунки його, - до інших май жаль всеахеїв,

302] Що знемагають у стані своїм і тебе, яко бога,

303] Всі пошанують, і славу здобудеш у них ти велику.



304] Гектора ти подолаєш сьогодні - сам він до тебе

305] В лютому кинеться шалі, бо рівним собі вже нікого

306] Не визнає із данаїв, сюди з кораблями прибулих».

307] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

308] «О Лаертід богорівний, удатний на все Одіссею!

309] Я на слова твої прямо й одверто повинен сказати,

310] Як я вважаю тепер і як воно має все бути,

311] Щоб, обсівши мене звідусіль, не гули ви так гулко.

312] Бо ненависний для мене, немовби Аїдова брама,

313] Той, хто на думці ховає одно, а інше говорить.

314] Отже, скажу тобі те, що мені видається найкращим.

315] Ані Атрід Агамемнон умовить мене не здолає,

316] Ані хто інший з данаїв. Нема в вас ніякої дяки,

317] Хоч безустанно й невтомно змагаєшся ти з ворогами.

318] Б'єшся в бою чи його уникаєш - одна нагорода,

319] Шана однакова - чи боягуз ти, чи воїн завзятий,

320] Так же умре й бездіяльний, і той, що робить багато.

321] Жодної з того користі, що стільки я перетерпів,

322] Душу свою наражаючи, й з ворогом бився завзято.

323] Як пташенятам своїм неопереним пташка приносить

324] їжу, яку тільки знайде, самій же сутужно буває, -

325] Так же й мені багато ночей не доспать довелося,

326] Днів пережити кривавих у битвах і січах завзятих

327] Проти ворожих мужів, що власних дружин боронили.

328] Пливши човнами, двадцять я міст подолав велелюдних,

329] Пішки узяв одинадцять в троянській зе^ілі буйноскибій.

330] В кожному з них багато скарбів здобував я коштовних

331] І, перевізши сюди, Агамемнону, сину Атрея,

332] їх віддавав. А він, при човнах залишаючись ззаду,

333] Брав і, трохи роздавши, присвоював більшу частину.

334] Що ж призначив владарям і старійшинам знатним, те мають

335] Цілим усе. Лиш у мене, єдиного з-поміж ахеїв,

336] Милу жону одібрав. Хай спить собі з нею й солодку

337] Має утіху. Але задля чого воюють аргеї

338] Проти троян? Навіщо зібрав і привів сюди військо

339] Син Атреїв? Чи не за Єлену прекрасноволосу?

340] Чи серед смертних людей кохають жінок своїх тільки

341] Діти Атрея? Тож кожен розсудливий муж і порядний

342] Дбає про жінку свою і кохає її так же само,

343] Як покохав я душею оту, хоч придбав її списом.

344] Нині ж, мене обманувши і вирвавши з рук нагороду,

345] Хай не береться мене переконувать - я його знаю!

346] Хай, Одіссею, з тобою та з іншими він владарями

347] Думає, як від човнів безпощадний вогонь одвернути.

348] Але ж і сам він, проте, багато зробив і без мене.

349] Вал збудував оборонний і викопав рів біля нього

350] Довгий, широкий і гострим його укріпив частоколом.

351] Але ж і так не здолає він Гектора-мужоубивці

352] Стримати силу. Та поки і я воював між ахеїв,

353] Гектор не важивсь у битву далеко від муру встрявати,

354] Тільки доходив до Скейської брами й високого дуба.

355] Раз він чигав там на мене й ледь нападу мого уникнув.

356] Нині ж не хочу я з Ректором більш воювать богосвітлим!

357] Завтра я Зевсові й іншим безсмертним палитиму жертви.

358] Та, кораблі навантаживши, їх поспускаю на море.

359] Отже, як хочеш, потрібно тобі, то побачити можеш,

360] Як Геллеспонтом, на рибу багатим, удосвіта рано

361] Рушать мої кораблі з веслярами на тесаних лавах.

362] Як плавбу нам щасливу дарує землі потрясатель,

363] До буйноскибої Фтії на третій вже день я прибуду.

364] Там я великі багатства покинув, сюди вирушавши,

365] Та й відсіля - і золота ще, і червоної міді,

366] І підперезаних гарно жінок, і досить заліза

367] Я привезу, що на жереб узяв. Лише нагороду,

368] Сам її давши, із глумом від мене забрав Агамемнон,

369] Син Атреїв. Перекажіть же йому привселюдно

370] Те, що сказав я, щоб так же обурились інші ахеї,

371] Як із данаїв схотів би іще він когось ошукати,

372] Вічним безстидством повитий. Та в вічі мені подивитись

373] Він не посмів би, хоч досить нахабства собачого в нього!

374] Спільного з ним ні в пораді, ні в ділі не хочу я мати.

375] Передо мною він вже завинив, ошукавши, та вдруге

376] Не ошукає словами! Вже досить! Нехай же спокійно

377] Йде собі геть! Позбавив ума його Зевс велемудрий.

378] Дар його я зневажаю, ціную, як ту волосину.

379] Хай би у десять і двадцять разів давав мені більше,

380] Аніж він має тепер чи буде колись іще мати,

381] Навіть все те, що зібрав Орхомен чи єгипетські Фіви,

382] Де по оселях у кожного повно скарбів незліченних,

383] Фіви стобрамні, і з кожної брами по двісті хоробрих

384] Воїв на конях баских виїжджає в своїх колісницях,

385] Навіть як стільки б давав, скільки в світі піску є та пилу,

386] Не зворушив би, проте, мого серця нічим Агамемнон,

387] Доки ганьби не окупить, що болем гризе мені душу.

388] Заміж дочки не візьму Агамемнона, сина Атрея,

389] Хоч золотій Афродіті була б вона рівна красою,

390] Хоч би в роботах вона ясноокій рівнялась Афіні,

391] Заміж її не візьму! Хай іншого знайде з ахеїв,

392] Хто його гідний, від мене ж державною владою вищий.

393] Тож мене урятують боги, й я додому вернуся,

394] Сам тоді батько Пелей вже знайде для мене дружину.

395] Юних в Елладі і Фтії багато-бо є ахеянок,

396] Дочок славетних батьків, які про міста свої дбають, -

397] Ту з них, що буде мені наймиліша, візьму за дружину.

398] Там я душею відважною сам за одруження мріяв,

399] Щоб у законному шлюбі улюблену мати дружину

400] І утішатись багатством - старого Пелея надбанням.

401] Та ніщо не дорожче мені за життя, - ні багатства,

402] Що їх, як кажуть, надбав Іліон, це залюднене місто,

403] В мирні колишні часи, перед нападом воїв ахейських,

404] Ані скарби, що стрілець заховав за камінним порогом,

405] Феб-Аполлон срібнолукий, у хмарі на скелі Піфійській.

406] Можна здобути усе - і корів, і овечок отари,

407] Можна й триніжники куті, і коней придбать злотогривих.

408] Тільки людської душі не вернути, її не придбати,

409] Не упіймати, якщо відлетить крізь зубів огорожу.

410] Мати казала мені, срібнонога богиня Фетіда,

411] Ніби двояким шляхом мене Кери вестимуть до смерті:

412] В разі зостанусь я тут, щоб битись під мурами Трої,

413] То не діжду повороту, лиш вічну я славу здобуду,

414] А як вернуся додому, до любого отчого краю,

415] То не діждать мені слави, зате довголітній спокійно

416] Вік проживу, і смерть передчасна мене не спіткає.

417] Я б і іншим ахеям порадив те саме зробити -

418] Швидше додому пливти: кінця-бо високої Трої

419] Не дочекатися вам, над нею Зевс громовладний

420] Руку свою розпростер, і люд її духом піднісся.

421] Тож повертайтесь додому і найзнатніїцим ахеям

422] Вість передайте від мене - в цім честь для старійшин почесних.

423] Хай поміркують думками і винайдуть спосіб найкращий,

424] Як врятувать кораблі, а разом і воїв ахейських

425] На кораблях крутобоких. А те, що надумали досі,

426] Все не до речі воно - я в гніві своїм непохитний.

427] Фенікс нехай залишається з нами і тут заночує,

428] Щоб в кораблях моїх завтра до рідного їхати краю,

429] Як побажає того. Силоміць же його не везтиму».



430] Мовив він так. І мовчки те слухали всі нерухомо,

431] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.

432] Зрештою Фенікс йому відповів, сивочолий комонник,

433] Слізьми вмиваючись, - за кораблі він боявся ахейські.



434] «Як повертатись додому ти справді, осяйний Ахілле,

435] Зважився й од кораблів одвернути швидких не бажаєш

436] Полум'я згубне, охоплений гнівом у серці своєму,

437] Як же я можу один залишитись без тебе, мій любий

438] Сину? Послав мене з Фтії Пелей, сивочолий комонник,

439] Разом з тобою, у стан до Атріда тебе виряджавши

440] Юним, не звиклим до воєн, до кожного рівно жорстоких,

441] Та недосвідченим в радах, де слави мужі набувають.



442] Тим-то й послав мене він, щоб всього тебе міг я навчити -

443] В слові проречистим бути і в ділі поборником ревним.

444] От чому, люба дитино моя, я не хочу без тебе

445] Тут залишатись, коли б і сам бог обіцяв обтесати

446] Старість із мене й квітучим зробити, яким я раніше

447] Був, покидавши Елладу, жінками прекрасними славну,

448] Гніву тікаючи батька, Амінтора, сина Ормена.

449] Сердивсь на мене він через наложницю пишноволосу,

450] Що покохав її вельми і став зневажати дружину,

451] Матір мою. Та ж, коліна обнявши, благала у мене

452] Діву коханням з'єднать, щоб старий став для неї огидний.

453] Вволив я волю її. Про це як довідався батько,

454] Тяжко прокляв мене й грізних почав він благати Еріній,

455] Щоб на коліна до нього ніколи дитя не сідало

456] Мною народжене. Вічні богове прокльон той здійснили -

457] Глибу підземного Зевс і жахлива із ним Персефона.

458] (Батька замислив тоді я гострою міддю убити,

459] Та приборкав той гнів мені хтось із безсмертних, до серця

460] Вклавши людські поговори й ганьбу, яка мене вкриє,

461] В разі почнуть мене батькоубивцею звати ахеї).

462] Не дозволяло, проте, в моїх грудях стривожене серце

463] Перед очима у гнівного батька лишатися в домі.

464] Правда, і рідних, і друзів багато, кругом обступивши,

465] Довго мене умовляли зостатися в отчому домі.

466] Жирних багато овець і повільних волів круторогих

467] Тут закололи, багато свиней, що лисніли від сала,

468] Тут на рожнах напекли над Гефестовим полум'ям дужим;

469] Випили з батькових дзбанів багато вина іскряного.

470] Дев'ять ночей невідступно вони при мені ночували,

471] Поперемінно мене стерегли, і не гасло ніколи

472] Світло, одне - при вході в обведене муром подвір'я,

473] Друге - в самім передсінку, при дверях до спальні моєї.

474] А як десятої ночі для мене вже пітьма запала,

475] Виламав двері я спальні своєї, підігнані щільно,

476] Вибіг і, вмить перескочивши мур, що навколо подвір'я,

477] Легко уник сторожів і служниць, що мене вартували.

478] Втікши далеко, блукав я в широких Еллади просторах,

479] Поки до Фтії родючої, матері вівцям, дістався

480] До можновладця Пелея. Мене він, прийнявши прихильно,

481] Так полюбив, як батько лиш любить єдиного сина

482] В юному віці, багатих маєтків його спадкоємця,

483] Дав і багатство мені, і густо залюднені землі.

484] Жив я на окраю Фтії, керуючи людом долопів.

485] Виховав там і тебе я, о богоподібний Ахілле,

486] Серцем тебе полюбив, не хтів-бо ніколи ти з іншим

487] Сісти до спільного столу, ні дома торкнутися їжі,

488] Поки тебе не візьму на коліна, й, нарізавши м'яса,

489] Не нагодую, й до уст я не притулю тобі келих.

490] Часом, бувало, хітон ти на грудях мені заплямуєш,

491] Бризнувши трохи вином, через милу незграбність дитячу.

492] Отже, багато про тебе я дбав і трудився багато

493] З думкою - хай я потомства й позбавлений з волі безсмертних, -

494] Саме тебе назову я, о богоподібний Ахілле,

495] Сином, щоб згубу ганебну од мене колись одвернув ти.

496] Отже, Ахілле, приборкай свій дух гордовитий! Хай буде

497] Серце твоє не безжальне. Та можна й богів ублагати,

498] Хоч перевищують нас вони в доблесті, шані і силі.

499] Вмилостивляють їх пахощі диму, й побожні моління,

500] І узливання із жиром жертовним, як ревно благає

501] Ласки людина, хоча помилилась вона й завинила.

502] Доньки-бо є у Зевса великого - Літи-Благання, -

503] В зморшках обличчя, кульгаві, з очима, що зиркають скоса,

504] Аті-Нестямі услід вони заклопотано ходять.

505] Ата ж є дужа й на ноги проворна, то їх набагато

506] Випереджає і, цілу кругом оббігаючи землю,

507] Шкодить людям, а Літи стають їм тоді в допомозі.

508] Той же, хто, Зевсових дочок зустрінувши, їх пошанує,

509] Матиме поміч од них, вони молитви його вчують,

510] А як одкине од себе, зневажливим словом одмовить,

511] З ревним благанням до Зевса Кроніона Літи підступлять,

512] Ату щоб слідом послав одплатити зухвальцю бідою.

513] Отже, Ахілле, й ти вияви Зевсовим донькам належну

514] Шану, як звикли їх всі шанувать, благородні душею.

515] Якби дарів не приніс тобі й не обіцяв їх надалі

516] Син Атрея, і досі в лютому гніві затятий,

517] Я й не просив би тебе обурення власне відкинуть

518] І захистити ахеїв, що вельми того потребують.

519] Але й тепер він багато дає і вперед обіцяє,

520] Кращих мужів посилає до тебе із ревним благанням,

521] Обраних з-поміж ахейського люду й тобі найлюбіших

522] Серед аргеїв. Отже, ні мови їх, ані приходу

523] Не зневажай, хоч досі і гнівався ти справедливо.

524] Чули не раз ми про давніх мужів, про героїв, укритих

525] Славою, - інколи лютому гніву й вони піддавались, -

526] Вмилостивляли дарунками їх, умовляли словами.

527] Трапилось це, пам'ятаю, давно й, може, вам воно, друзі,

528] Не новина, але все, як було, я б хотів розказати.

529] Бій між куретів точився і між войовничих етолян -

530] Нищили круг Калідона вони одні одних завзято.

531] Мужньо етоляни свій Калідон боронили прекрасний,

532] Знищить його намагались курети, Ареєм натхнені.

533] Лихо оце Артеміда наслала їм золотошатна,



534] Гнівна за те на етолян, що жертви з плодів свого саду

535] їй не приносив Ойней, - всім богам він палив гекатомби,

536] їй лише, доньці великого Зевса, не дав він нічого -

537] Чи не подумав, чи, може, забув, але гріх був великий.

538] Гнівом охоплена Зевса самого дочка стрілометна

539] Дикого з хащ лісових білоіклого вепра наслала.

540] Шкоди багато кабан цей тоді заподіяв для саду,

541] Попідривав і на землю звалив дерев він багато

542] Разом з корінням міцним і цвітом на них яблуневим.

543] Вепра того все ж, нарешті, убив Мелеагр, син Ойнея,

544] Силу-силенну мисливців з околишніх міст назбиравши

545] Разом з їх псами: малим-бо гуртом цього звіра не взяти,

546] Тож не один через нього на вогнище ліг смутковійне.

547] Розрух і зваду велику богиня тоді учинила

548] Поміж куретів хоробрих і духом великих етолян -

549] Все за ту голову вепра й укриту щетиною шкуру.

550] Поки брав участь в бою Мелеагр, Ареєві любий,

551] Доти куретам доводилось зле - поза мурами міста

552] їм не вдавалось утриматись, хоч і було їх багато.

553] Враз огорнув Мелеагра могутнього гнів, що у грудях

554] Дух забиває часами й мужам, які мислять розумно.

555] Серцем розгнівався він на матінку рідну Алтею

556] Й до Клеопатри прекрасної, жінки подався своєї,

557] Що від стрункої Марпеси, Евена дочки, народилась

558] Та від Ідея, з усіх на землі найсильнішого мужа.

559] Тож, не вагаючись, на владаря Аполлона самого

560] Цей за дружину струнку наважився лука підняти.

561] Батько і мати поважна тоді почали в своїм домі

562] Звати дочку Алкіоною в пам'ять про дні, коли мати,

563] Терплячи долю лиху алкіони, стражденної пташки,

564] Тяжко ридала, як Феб-Аполлон її вкрав дальносяжний.

565] Гнівом пекучим повитий, лежав Мелеагр у дружини,

566] Був він на матір лихий за прокльони, - у горі на нього

567] Помсту богів за убитого брата вона закликала,

568] Впавши навколішки, груди вмиваючи слізьми гіркими,

569] Довго у землю, що живить людей, вона била руками,

570] Довго Аїда самого благала й страшну Персефону

571] Смерть її сину послати. Й Ерінія, в пітьмі блуденна,

572] Серцем жорстким невблаганна, почула її із Еребу.

573] Крики від брам Калідона тоді залунали і гуркіт

574] Мурів руйнованих. До Мелеагра старшини етолян

575] Найповажніших послали жерців із благанням подати

576] Захист, та ще й нагороду велику йому обіцяли:

577] Де й найродючіший ґрунт на всій калідонській рівнині,

578] Мав він найкращу дільницю у гій п'ятдесят собі взяти, -

579] У виноградних садах красувалась одна половина,

580] І половина гуляла, для орного поля придатна.

581] Довго просив його й старець Ойней, сивочолий комонник,

582] Вийшовши перед поріг його високоверхої спальні,

583] В двері зачинені стукав, уклінно звертався до сина.

584] Довго і сестри просили, і мати благала поважна.

585] Він же ще більше затявся. Його також друзі просили,

586] З-поміж усіх найвірніші йому, найдорожчі для нього,

587] Та гордовитого серця у грудях схилить не здолали,

588] Поки ударами спальню і мурів товстих не схитнуло,

589] Поки не вдерлись курети і не запалали пожежі.

590] Стала тоді із плачем Мелеагра дружина благати,

591] Вбрана ошатно, про всі повідаючи мужеві лиха,

592] Що зазнає їх весь люд у захопленім ворогом місті:

593] Ріжуть нещадно мужів, вогнем спопеляють оселі,

594] Гарно вбраних жінок із дітьми у полон забирають.

595] Серцем обурився він, про жахливі почувши події,

596] Й кинувся в бій, одягнувши на себе осяйливу зброю.

597] Так він загибелі день одвернув од людей етолійських,

598] Серця послухавши свого. Дарунків йому ж не давали

599] Гожих і щедрих, - загибель од люду і так одвернув він.

600] Ти ж не тримай цього в думці, нехай богове інакше

601] Мисль твою, любий, спрямують. Бо від кораблів, що палають,

602] Важче біду одвернути. Отож, подарунки прийнявши,

603] З нами виходь. Як бога, тебе пошанують ахеї.

604] А як пізніш, без дарів, до вбивчого бою ти вступиш,

605] Шани такої не матимеш, ворога хоч би^й відбивши».

606] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:



607] «Феніксе, паростку Зевсів, дідуню старенький, не треба

608] Шани цієї мені, - вшанований Зевсом я досить.

609] При кораблях крутобоких мене збереже він, допоки

610] Вистачить в грудях дихання й носитимуть любі коліна.

611] Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

612] Духу мого не бентеж наріканням та слізьми гіркими,

613] Щоб догодити Атріду. Його ти любить не повинен,

614] Щоб ненависним не стати мені, що люблю тебе дуже.

615] Краще б зі мною тому досаждав, хто мені досаждає.

616] Влади державної нарівно й шани прийми половину.

617] Ці хай із вістю ідуть до Атріда. А ти залишайся,

618] Переночуєш на ложі м'якому. Удосвіта ж завтра

619] Ми поміркуєм, додому пливти нам чи тут залишатись».



620] Мовивши це, він Патроклові мовчки моргає бровою

621] Феніксу постіль вигідну стелить, щоб швидше з намету

622] Вийти усі здогадались. Озвався тоді богорівний

623] Син Теламона Еант і слово таке до них мовив:



624] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

625] Будемо йти! Мети-бо розмови шляхом цим, здається,

626] Не досягнути. Треба данаям тепер якнайшвидше

627] Відповідь цю сповістить, хоч на добре вона й не виходить, -

628] Досі ж її дожидають вони. А Ахілл прудконогий

629] Диким шаленством свої гордовиті наповнює груди,

630] Надто жорстокий, він приязні друзів своїх не шанує,

631] Що на швидких кораблях його нею усі визначали, -

632] Серцем безжальний! Навіть і той, в кого брата убили,

633] Винагороду приймає, так само як батько за сина!

634] Викуп сплативши великий, лишається вбивця в народі,

635] Той же, хто взяв його, мстивий свій дух і своє гордовите

636] Серце вгамовує. Тільки у груди тобі незмиренну

637] Вклали богове злобу і тільки задля однієї

638] Дівчини. Ми ж їх аж сім, та найкращих, тобі обіцяли

639] Й інших дарунків багато. То стань же і ти лагідніший,

640] Хоч би шануючи дім свій. Прийшли під твою ми покрівлю,

641] Послані людом данайським, готові тебе відзначити

642] Приязню й дружбою щирою більше, ніж інші ахеї».

643] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:



644] «Теламоніде Еанте, керманичу люду божистий!

645] Все тут, здається мені, цілком від душі говорив ти.

646] Та розривається серце од гніву, лише-но згадаю,

647] Як син Атрея зневажив мене перед військом аргеїв,

648] Так наче був би я зайда якийсь чи приблуда нікчемний.

649] Отже, вертайтесь назад і звістіть йому в відповідь от що:

650] Я не раніше про участь у битві помислю кривавій,

651] Ніж син Пріама, великого розумом, Гектор божистий

652] До кораблів мірмідонських і наших наметів підійде

653] Та повбиває аргеїв і знищить вогнем кораблі їх.

654] Перед наметом моїм і чорним човном, сподіваюсь,

655] Гектор од бою, хоч як його хтів би, утриматись мусить».



656] Так він промовив, і кожен, з дводонного келиха зливши

657] В жертву богам, пішов до човнів на чолі з Одіссеєм.

658] Товаришам тоді зразу Патрокл наказав і служницям

659] Феніксу постіль вигідну в шатрі постелить якнайшвидше.

660] Постіль, як він наказав, постелили слухняно служниці,

661] Руна м'які, й килими, й тонкоткані льняні простирала.

662] Ліг на тім ложі старий дожидать на Еос богосвітлу.

663] Сам же Ахілл в глиб намету місткого пішов спочивати,

664] Поруч із ним приведена з Лесбосу жінка лежала,

665] Форбанта юна дочка, Діомеда ставна й краснолиця.

666] Проти Патрокл спочивав, біля нього лежала Іфіда,

667] Діва струнка, що йому Ахілл дарував богосвітлий,

668] Скірос узявши стрімкий, владаря Еніея оселю.



669] Щойно вернулися ті до наметів державця Атріда,

670] Келихи злотні піднявши, їх стріли синове ахеїв

671] І почали один перед одним розпитувать пильно.



672] Перший питати почав володар мужів Агамемнон:



673] «Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,

674] Хоче він згубний вогонь від наших човнів одвернути

675] Чи відмовляється, й гнів йому й досі ще сповнює груди?»

676] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

677] «Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

678] Гніву свого він не хоче згасити і навіть ще більше

679] Сповнився люттю й тебе, і дарунки твої відкидає.

680] Каже, що сам ти повинен з аргеями разом подумать,

681] Як із біди кораблі і народ врятувати ахейський.

682] Ще й нахваляється завтра, як тільки-но блисне світанок,

683] Добре оснащені в море спустить кораблі крутобокі.

684] Він і іншим ахеям порадив те саме зробити -

685] Швидше додому пливти: кінця-бо високої Трої

686] Не дочекатися вам, над нею-бо Зевс громовладний

687] Руку свою розпростер, і люд її духом піднісся.

688] Мовив він так. Це підтвердять і ті, що ходили зі мною, -

689] Мужній Еант і з ним окличників двоє статечних.

690] Фенікс же сивий, Пелідом запрошений, там залишився,

691] Щоб в кораблях його завтра до рідного їхати краю,

692] Як побажає того. Силоміць же його не везтиме».



693] Мовив він так. І мовчки те слухали всі нерухомо,

694] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.

695] Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.

696] Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:



697] «Сину Атреїв славетний, владарю му^ків Агамемнон!

698] Краще б ти вже не просив бездоганного сина Пелея,

699] Стільки дарів обіцявши. Занадто й без того він гордий.

700] Нині ж ти сповнив йому ще більшою гордістю серце.

701] Але облишмо його! Як хоче - нехай собі ще

702] Чи залишається! Вирушить в бій він тоді, як у грудях

703] Серце накаже йому або хтось із богів спонукає.

704] Ну-бо, послухайте, що я скажу, та й усі так зробімо.

705] Спати лягаймо тепер, їдою й вином вдовольнивши

706] Любого серця потребу: від них-бо й снага, і відвага.

707] Завтра ж, коли заясніє прекрасна Еос розоперста,

708] Перед човнами швиденько збери і комонних, і піших,

709] Словом додай їм одваги й виходь серед перших до бою».



710] Мовив він так. І схвально ту слухали мову державці,

711] Подиву повні од слів Діомеда, впокірника коней.

712] Потім, богам узливання вчинивши, пішли до наметів,

713] Де полягали нарешті сну споживати дарунки.


* * *



Примітки
5. Фракія - в давні часи країна на північ від Греції і на схід від Македонії. Греки вважали, що там холодний, дуже суворий клімат.

184. Еакід - онук Еака, Ахіллес.

188. Етіон - владар кілікійських Фів, батько Гекторової дружини Андромахи.

209. Автомедонт - бойовий товариш Ахіллеса, візничий на його бойовій колісниці. Його ім'я (переважно у формі «автомедон») зробилося загальним поняттям на означення вправного кучера.

404-405. Піфійський храм Аполлона був широковідомий і величезними нагромадженими там скарбами, і оракулом, до якого зверталися прибульці з усієї Греції. У післягомерівські часи цей храм (поблизу міста Дельф) звався дельфійським.

454. Ерінії - богині родової помсти, що карають людину за злочини, зокрема за ті, що пов'язані з порушенням родинних основ (як і в цьому випадку). Фенікса вони покарали бездітністю.

457. Персефона (або Кора) - дочка Деметри, дружина бога підземного царства Аїда.

502-504. Ата - богиня облуди, омани, раптового безумства, засліплення, що веде людину і навіть бога до помилок, до вчинків, які доводиться спокутувати. За Атою, повільніше від неї, йдуть Літи, персоніфікація покутних благань до богів.

563. Алкіона - пташка рибалочка, про яку в античні часи склалось повір'я, ніби самичка рибалочка, розлучена із самцем, довго не може втішитись; за міфом Алкіона - дружина Кеїка; за те, що вони називали одне одного іменами богів, Зевс покарав їх, обернувши Алкіону на рибалочку, а Кеїка - на чайку.

578. Гій (гюес) - ділянка землі, яку можна було зорати одним плугом за день. Точний розмір не встановлений


ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-19 17:10:23
Переглядів сторінки твору 2157
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.834 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.834 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:30
Автор у цю хвилину відсутній