ДОЛОНІЯ


* * *

1] В час той біля кораблів своїх інші вожді всеахейські,

2] Лагідним сном переможені, спали всю ніч до світанку.

3] Лиш Агамемнона, сина Атрея, керманича люду,

4] Сон не потішив солодкий: думки-бо його хвилювали.

5] Як гримотить блискавицями муж пишнокосої Гери,

6] Зливу рясну посилаючи з неба, чи бурю із градом,

7] Чи хуртовину, коли сніговієм засипле він ниви

8] Чи коли пащу ненатлу війни на людей роззявляє, -

9] Так з глибочіні грудей безнастанно зітхав Агамемнон

10] З тугою в серці, аж нутрощі в нього усі тріпотіли.

11] Погляд свій пильний не раз на троянську він кидав рівнину,

12] З вогнищ численних дивуючись, палених під Іліоном,

13] З звуків сопілок і флейт, із гомону й шуму людського.

14] А на свої кораблі як погляне й на лави ахеїв,

15] Пасма волосся з чола свого з коренем рвать починає,

16] Вгору до Зевса підносячи й гордим стогнучи серцем.

17] От яке, зрештою, рішення визнав Атрід за найкраще:

18] Передусім поспішити до Нестора, сина Нелея;

19] Може, удвох пощастить їм придумати слушну пораду,

20] Як від данаїв усіх неминучу біду відвернути.

21] Встав він з постелі своєї і, груди хітоном покривши,

22] Гарні сандалії потім до ніг прив'язав він лискучих,

23] Зверху на плечі накинув ще лева огнисто-рудого

24] Шкуру, що п'ят досягала, взяв списа в могутню правицю.



25] І Менелая також охопила тривога - не сходив

26] Сон і йому на повіки: боявся-бо він, щоб аргеї

27] Не потерпіли, вони крізь водні простори до Трої

28] Перепливли задля нього, щоб сміло війну розпочати.



29] Передусім на спину широку нап'яв він смугасту

30] Барсову шкуру, потім на голову міцно насунув

31] Мідний шолом і списа узяв у могутню правицю.

32] Вирушив він, щоб брата збудити, який над аргейським

33] Людом володарем був і, як бог, мав пошану в народі.

34] Біля корми корабля він застав його, - зброю на плечі

35] Той одягав пречудову. І братові дуже зрадів він.

36] Перший до нього звернувся тоді Менелай гучномовний:



37] «Нащо, мій любий, так вирядивсь ти? Чи не хочеш заслати

38] Товаришів до троян у розвідку? Та дуже боюсь я,

39] Що не наважиться, мабуть, ніхто поміж них на цей подвиг -

40] Потай самому в розвідку до стану ворожого вийти

41] Ночі божистої - надто відважного був би він серця!»

42] Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:

43] «Треба й мені і тобі, Менелаю, о паростку Зевсів,

44] Доброї ради, як захистить, врятувати аргеїв

45] І кораблі їх, коли так змінилося Зевсове серце!

46] Більше-бо серцем своїм уподобав він Гектора жертви!

47] Ще я не бачив такого ніде і не чув, щоб людина

48] Протягом дня одного, а вже стільки жахів спричинила,

49] Скільки їх Гектор завдав, улюбленець Зевса, ахеям

50] Сам власноручно, хоча ні бога він син, ні богині.

51] Справ натворив він таких, що довго й предовго аргеї

52] їх не позбудуться, - лиха він стільки накоїв ахеям.

53] Тож біжи-но мерщій і поклич з кораблів крутобоких

54] Ідоменея з Еантом, я ж богосвітлого кинусь

55] Нестора з ложа піднять, чи не згодиться він завітати

56] Сам до побожних загонів сторожі і дать їм накази.

57] Будуть вони його слухатись радо, начальник-бо варти -

58] Син його разом з вождем Меріоном, супутником вірним

59] Ідоменея, - ми їм доручили очолить сторожу».



60] В відповідь мовив до нього тоді Менелай гучномовний:

61] «Що ж бо ти словом своїм порадиш мені і накажеш?

62] Чи залишатися з ними й твого дожидати приходу,

63] Чи, передавши доручення, знову назад повернутись?»

64] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:

65] «Там залишайся. А то один з одним ми ще розминемось,

66] В пітьмі блукавши, - багато доріг є у нашому стані.

67] Йшовши, усіх окликай, наказуй усім, щоб не спали.

68] Мужеві кожному батька ім'я називаючи й роду,

69] Кожному шану віддай, душею не будь веледумний.

70] Треба й самим потрудитися нам. Ці на плечах тяготи,

71] Видно, з народження нашого Зевс нам призначив носити».

72] Мовивши так, він з напуттям тоді відпустив свого брата,

73] Сам же до Нестора швидко подався, керманича люду.

74] Старця знайшов під наметом біля кораблів чорнобоких



75] В ложі м'якому. Зброя оздобна при ньому лежала -

76] Щит, два списи його гострі й шолом, що виблискував ясно,

77] Поруч і пояс барвистий лежав. Надягав його старець,

78] До мужозгубного бою вести виряджаючись лави

79] Воїв своїх, - смутливій-бо старості ще не піддався.

80] Спершись на лікоть на ложі і голову трохи підвівши,

81] Він до Атріда звернувся і став його словом питати:



82] «Хто ти й чого тут блукаєш по табору між кораблями

83] В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають?

84] Мула, що десь заблукав, чи товариша свого шукаєш?

85] Мовчки сюди не підходь, озовися! Чого тобі треба?»

86] Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон:

87] «Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!

88] Ти Агамемнона бачиш Атріда, якого обтяжив

89] Зевс над усіх тягарем турбот безнастанних, допоки

90] Вистачить в грудях дихання й носитимуть любі коліна.

91] Так я блукаю, бо сон нездоланний мені на повіки

92] Ще не лягав, - війною журюсь я й нещастям ахеїв.

93] Страшно боюся за долю данаїв, мій дух непохитний

94] Твердість утратив, я повен тривоги, і серце готове

95] Вискочить геть із грудей, і тремтять мої пружні суглоби.

96] Як і тебе щось турбує, бо сон і до тебе не сходить,

97] То обійдімо сторожу і разом побачим на місці,

98] Чи не знесилила воїв утома тяжка і дрімота,

99] Чи не поснули вони, забувши обов'язки варти.

100] А вороги ж недалеко, і зовсім того ми не певні,

101] Чи не намислять вони серед ночі на стан наш напасти».

102] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:

103] «Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

104] Задуми, мабуть, не всі, на які сподівається Гектор,

105] Виповнить Зевс велемудрий, ще більшого лиха, гадаю,

106] Згодом зазнати завдасть, коли славний Ахілл богосвітлий

107] Любеє серце своє від гніву тяжкого відверне.

108] Радий з тобою піти я, ходімо ж розбудимо інших -

109] Славного списом своїм Діомеда, також Одіссея,

110] З ними й Еанта, швидкого й могутнього сина Філея.

111] От якби згодився ще хтось піти і до нас запросити

112] Ідоменея-вождя і подібного богу Еанта.

113] їх кораблі там далеко стоять, аж із самого краю.

114] А Менелаєві, хоч і люблю я його і шаную,

115] Все ж докорю й, хоч розсердишся ти, не сховаю від тебе:

116] Спить собі він, а тебе одного залишає трудитись!

117] Треба було б між старшини сьогодні й йому потрудитись -

118] Всіх ублагати: нестерпна-бо скрута нам нині настала».

119] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:

120] «Старче, полаять його іншим часом я й сам попросив би,



121] Часто-бо дляється він і не дуже-то хоче трудитись,

122] Не через лінощі навіть або нерозсудливий розум, -

123] Дивиться все він на мене й, щоб я починав, дожидає.

124] Нині ж прокинувсь раніше і перший прийшов він до мене.

125] Кликать послав я його саме тих, що про них говорив ти.

126] Але ходім. Застанемо, мабуть, ми їх біля брами

127] Серед сторожі: там-бо усім і сказав я збиратись».



128] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:



129] «А коли так, то ніхто із аргеїв його не осудить,

130] Кожен послухає те, що велітиме він чи накаже».



131] Так відповівши Атрідові й груди хітоном покривши,

132] Гарні сандалії потім до ніг прив'язав він лискучих,

133] Зверху ж великий, з тканини подвійної, плащ пурпуровий

134] Він на плечі пристебнув, пухнастою шерстю покритий,

135] Списа міцного узяв, окутого гострою міддю,

136] І до швидких одійшов кораблів міднозбройних ахеїв.

137] Першим тоді Одіссея, що Зевсові мудрістю рівний,

138] З сну розбудив опівнічного Нестор, їздець староденний,

139] Криком гучним, - аж до серця дійшов йому звучний той голос.

140] Вийшов з намету свого Одіссей і озвавсь до прибулих:



141] «Що це по табору бродите ви тут поміж кораблями

142] Ночі божистої? Що за потреба сюди привела вас?»



143] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:



144] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

145] Ти вже не сердься: велике-бо горе спіткало ахеїв!

146] Разом ходімо й вождів ще розбудимо інших, щоб спільно

147] Радити раду - тікати нам звідси чи битися далі».



148] Мовив він так. До намету вернувсь Одіссей велемудрий,

149] Щит свій оздобний накинув на плечі і рушив за ними.

150] До Діомеда пішли і знайшли вони сина Тідея

151] Збройного біля намету свого. Там спали навколо

152] Товариші, в головах щити постеливши. Списи їх,

153] Поруч у землю повтикані, прямо стояли, й далеко

154] Сяяла мідь їх, мов блискавка Зевсова. Спав поміж ними

155] Сам Діомед, розстеливши шкуру бика польового,

156] Під головою у нього лежав килимок світлобарвний.

157] Став біля нього й збудив його Нестор, їздець староденний,

158] Злегка ногою торкнувши, та лаять почав і корити:



159] «Сину Тідея, вставай! Чи будеш всю ніч отак спати?

160] Може, не чув, що трояни уже на узвишші рівнини,

161] Близько від наших човнів, і лиш простір вузенький між нами?»



162] Мовив він так, і від сну Діомед тої ж миті прокинувсь

163] І, до старого звертаючись, слово промовив крилате:



164] «Ну ж і завзятий ти, старче! Спочинку не знаєш ніколи!

165] Чи не знайшлось би чимало й молодших від тебе ахеїв,

166] Що обійшли б увесь табір і нишком од сну побудили



167] Наших державців. Та надто вже ти непохитний, мій старче!»



168] Знову до нього озвавсь тоді Нестор, їздець староденний:



169] «Слушно усе це сказав ти, мій друже, й цілком справедливо.

170] Є-бо у мене сини бездоганні, багато я маю

171] Воїв одважних - знайшлось би кому полководців скликати.

172] Але занадто велике нещастя спіткало ахеїв.

173] Нині на гострому лезі меча їх тримається доля, -

174] Злої загибелі чи порятунку чекати ахеям.

175] Але ж іди та Еанта швидкого і сина Філея

176] Сам розбуди - ти ж молодший, - якщо вже мене так жалієш».



177] Мовивши так, на плечі накинув з рудого він лева

178] Шкуру, що п'ят досягала, і списа узяв у правицю.

179] Встав він, і зразу ж пішов, і привів, розбудивши, державців.



180] От позбирались вони й опинилися серед сторожі,

181] Та не заснулих начальників тої сторожі застали, -

182] В повнім озброєнні всі на місцях недріманно сиділи.

183] Так наче пси неспокійно овець стережуть у кошарі,

184] Дикого звіра безстрашного вчувши, що крадеться лісом

185] З нетрів гірських до отари, та гамір тривоги здіймають

186] Серед собак і людей, і сон од усіх одбігає, -

187] Так же дрімота з повік і сон нездоланний одбігли

188] В тих, що на варті були тої ночі страшної: невпинно

189] В пітьму вдивлялись вони, чи не йдуть по рівнині трояни.

190] Дуже зрадів, їх побачивши, старець, і став бадьорити,

191] І, до сторожі звертаючись, слово промовив крилате:



192] «Так стережіть, мої діти кохані, звабливому Снові

193] Не піддавайтесь! Не даймо троянам із цього радіти!»



194] Так він промовив і рів перейшов, а за ним поспішили

195] Вслід і аргеїв вожді, що закликав він їх на нараду.

196] Був серед них Меріон і Нестора син благородний

197] Теж був, - на спільну нараду самі їх вожді запросили.

198] Через глибокий той рів перейшовши, вони посідали

199] В чистому полі, де від полеглих було іще вільне

200] Місце; відтіль-бо назад повернув неподоланий Гектор,

201] Сіючи згубу аргеям, аж поки їх ніч не покрила.

202] Там посідали вони й почали між собою розмову.

203] Перший почав тоді мовити Нестор, їздець староденний:



204] «Друзі, невже поміж вами немає відважного духом,

205] Хто б до зухвалих троян наважився нишком пробратись

206] В стан їх, щоб між ворогів захопити когось наодинці

207] Або розмову підслухать яку серед воїв троянських, -

208] Що замишляють вони, чи тут залишатися й далі

209] Мають біля кораблів недалеко, чи всі незабаром

210] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?

211] Міг би розвідати це він, і потім до нас повернутись

212] Цілий, здоровий, і мав би по всім піднебессі велику



213] Славу в людей, ще й коштовні одержав би він подарунки.

214] Кожен з державців, що владу на цих кораблях обіймають,

215] Подарував би вівцю йому чорну з маленьким ягнятком

216] При материнському вим'ї, - скарбів цьому рівних немає.

217] Бажаним гостем він буде на учтах і бесідах наших».



218] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.

219] Врешті до них обізвався тоді Діомед гучномовний:



220] «Несторе, серце відважне і дух мій мене спонукає

221] В табір таємно пройти до троян зловорожих, що звідси

222] Так недалеко. Але якби й інший пішов хто зі мною,

223] Певності більше було б і відваги у кожного в серці.

224] Вдвох коли разом ідуть, то хтось із них перший намислить

225] Щось корисніше, коли ж він самотній, то, що б не намислив,

226] Думкою він повільніший, і всі його заміри слабші».



227] Мовив він так, і багато хто хтів би піти з Діомедом.

228] Хтіли обидва Еанти, ці віддані слуги Арея,

229] Хтів Меріон, дуже хтів того Несторів син благородний,

230] Хтів Менелай, син Атрея, загостреним списом славетний,

231] Хтів Одіссей, у нещастях незламний, пройти у троянський

232] Табір: він завжди-бо серцем до дій поривавсь дерзновенних.

233] Врешті озвався тоді володар мужів Агамемнон:



234] «О Діомеде Тідіде, для серця мого найлюбіший!

235] Вибери мужа в супутці, якого ти сам побажаєш,

236] Кращого з-поміж присутніх: знайшлось-бо охочих багато.

237] Не допусти з соромливості зайвої, щоб сміливіший

238] Хтось залишився, а слабшого взяв ти з>незручності тої,

239] Навіть на рід не зважай, хоч був би той рід найзнатніший».



240] Мовив він так, а боявсь за русявого він Менелая.

241] Знову тоді Діомед промовив до них гучномовний:



242] «Раз дозволяєте ви обрати супутня самому,

243] Як про божистого я забув би тоді Одіссея?

244] Серцем відважний своїм і духом він мужнім незламний

245] В різних трудах, бо його полюбила Паллада Афіна.

246] От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва

247] Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє!»



248] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:



249] «Сину Тідеїв, мене не хвали і не гань ти занадто.

250] Добре-бо знають аргеї оте, що тут ти говориш.

251] Але ходім. Вже кінчається ніч, недалеко світанок,

252] Зорі все далі спливають, і ночі дві довші частини

253] Вже проминуло, одна лиш третина її залишилась».



254] Мовлячи так, почали надягати озброєння грізне.

255] Меч двоєсічний тоді віддав Фрасімед войовничий

256] Сину Тідея, - біля корабля той лишив свою зброю, -

257] Дав йому й щит і покрив йому голову щільно шоломом,

258] З ременю шитим, без гребеня й гриви, що зветься звичайно



259] Плоский шишак, - юнаки свої голови ним захищають.

260] Дав Меріон Одіссею свій лук та іще й сагайдак свій,

261] Дав йому й меч і покрив йому голову щільно шоломом,

262] Шитим із шкіри, - всередині був з багатьох ремінців він

263] Сплетений міцно, а зверху майстерно скріплявся рясними

264] Низками білих зубів срібноіклого вепра, що густо

265] Бігли туди і сюди, - за підкладку була в них повстина.

266] Викрав шолом той Автолік давно ще колись з Елеона,

267] Мури міцні зруйнувавши в Амінтора, сина Ормена;

268] В Скандію він кіферійцю віддав його Амфідаманту,

269] Амфідамант дарував його Молу на пам'ять як гостю,

270] Той же носить його сину своєму віддав Меріону.

271] Голову став цей шолом покривати тепер Одіссею.



272] А як обидва вони одягнули озброєння грізне,

273] Рушили в путь, залишивши на місці всю іншу старшину.

274] Чаплю тоді правобіч їм послала Паллада Афіна

275] Близько дороги, але не могли вони бачить очима

276] Птаха у темряві ночі, лиш клекіт іздалеку чули.

277] Чаплі зрадів Одіссей і молитись почав до Афіни:



278] «Зглянься, о Зевса егідодержавного доню, ти завжди

279] Допомагаєш мені у трудах! Не ховаюсь від тебе,

280] Де б я не йшов, а сьогодні мені особливо потрібна

281] Ласка твоя. Дай зі славою до кораблів нам вернутись,

282] Діло велике зробивши, що в пам'ятку буде троянам».



283] Другий молитись до неї почав Діомед гучномовний:



284] «Зглянься й на мене, великого Зевса незборена доню!

285] Будь при мені, як при батьку була, богосвітлім Тідеї,

286] В дні, коли в Фіви послом ахеї його посилали.

287] Біля Асопу-ріїси міднозбройних лишивши ахеїв,

288] Сам він із приязним словом тоді до кадмеїв подався

289] В Фіви. Вертаючись, подвиги він учинив надзвичайні

290] З ласки твоєї, богине, й твоїй завдяки допомозі.

291] Допоможи-бо й мені і ласкаву подай оборону.

292] Широколобу ялівку в жертву тобі принесу я,

293] З назимків, що під ярмо їх іще не приводили люди, -

294] Позолочу лиш їй роги й тобі принесу її в жертву».



295] Так помолились вони, їх почула Паллада Афіна.

296] А закінчивши молитву до доньки великого Зевса,

297] Рушили в путь, як два леви, вони серед темряви ночі

298] Через побоїще, трупи, і зброю, і кров почорнілу.



299] Та не дозволив заснути, проте, й войовничим троянам

300] 1 Гектор, - усю поскликав він на збори військову старшину,

301] Скільки було там троянських вождів і порадників люду.

302] Скликавши всіх, таку він подав їм розумну пораду:



303] «Хто з-поміж вас за дарунок великий погодиться певне

304] Діло вчинити? А матиме він визначну нагороду:



305] Дам йому повіз і пару з могутніми шиями коней,

306] Кращих, які на швидких кораблях ми спіткали б ахейських.

307] Може, хто знайде відвагу, ще й славу при тому здобуде

308] До кораблів бистрохідних пробратись і потай розвідать -

309] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,

310] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу

311] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть

312] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко».



313] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.

314] Серед троян був Долон, окличника парость Евмеда

315] Богобоязного, мав він і золота, й міді багато,

316] З вигляду дуже негарний, зате був на ноги проворний,

317] В батька свого серед дочок п'ятьох він єдиним був сином.

318] Він із таким до троян і до Ректора словом звернувся:



319] «Ректоре, серце відважне і дух мій мене спонукає

320] До кораблів бистрохідних пробратись і все там розвідать.

321] Тільки раніш піднеси своє берло й мені поклянися,

322] Що подаруєш мені колісницю, оздоблену міддю,

323] З кіньми баскими, які бездоганного носять Пеліда.

324] Буду не марний вивідач я, понад твоє сподівання.

325] Через увесь-бо я табір пройду, аж поки дістанусь

326] До кораблів Агамемнона, де позбиралась старшина

327] Радити раду - тікати їм звідси чи битися далі».



328] Мовив він так, а Гектор взяв берло у руки й поклявся:



329] «Гери муж громоносний, сам Зевс мені свідком хай буде!

330] їздить ніхто із троян на тих конях не §уде, крім тебе,

331] Що лиш один ти на них, запевняю я, будеш пишатись».



332] Мовив він так, і хоч марно поклявсь, а Долона упевнив.

333] Цей же на плечі, не гаючись, гнутого лука закинув,

334] Зверху, крім того, закутався шкурою сірого вовка,

335] Шапку тхореву надів і, гострого списа узявши,

336] До кораблів з свого табору рушив. Але повернутись

337] Від кораблів йому з вістю до Гектора вже не судилось.

338] От, залишивши свій табір із юрмами воїв і коней,

339] Він по дорозі пішов. Та його спостеріг незабаром

340] Вождь Одіссей богорідний і так Діомедові мовив:



341] «Хтось, Діомеде, підходить до нас од троянського стану.

342] Чи не до наших швидких кораблів це підглядач таємний,

343] Чи із полеглих на полі він хоче озброєння зняти?

344] Даймо-но спершу йому по рівнині, нас трохи минувши,

345] Далі пройти; а потім, накинувшись разом, раптово

346] Схопим його. А як він обжене нас ногами прудкими,

347] До кораблів увесь час його будем від стану тіснити,

348] Грозячи списом, щоб він не спромігся до міста умкнути».



349] Так розмовляючи, нишком між трупів вони край дороги

350] Вдвох заховались. А він перебіг повз них, необачний.



351] А як пройшов уже стільки, як мули проходять у плузі

352] Не зупиняючись, - мул від вола-бо придатніший завжди

353] Глибоко плуга важкого тягти по неораній ниві, -

354] Кинулись слідом удвох. Він спинився був, тупіт почувши,

355] З думкою в серці, що друзі із Трої його здоганяють,

356] Щоб за наказом від Ректора в табір його завернути.

357] Ті вже - як списом докинуть - од нього були або й ближче, -

358] Раптом збагнув він, що то вороги, і кинувсь чимдужче

359] Геть утікати. Вони ж у погоню за ним подалися.

360] Наче два пси гострозубі, досвідчені в ловах,мисливських,

361] Оленя гонять чи зайця, полюючи їх безустанно

362] У лісовій гущині, і з зойками ті утікають, -

363] Так син Тідеїв удвох з Одіссеєм городоборцем,

364] Відступ Долону відрізавши, гнали його безустанно.

365] До кораблів утікаючи, мав він уже заховатись

366] Серед сторожі, коли Тідідові славна Афіна

367] Сил додала, щоб не мовив ніхто з міднозбройних ахеїв,

368] Ніби він перший Долона здолав, той-бо другим з'явився.

369] Списом своїм замахнувшись, гукнув Діомед премогутній:



370] «Стій, а то списа я кину, й тоді вже, гадаю, недовго

371] Ждати тобі від моєї руки неминучої смерті!»



372] Мовив це й списа у нього метнув він та схибив навмисно.

373] Спис пролетів гостролезий над правим плечем його й тут же

374] В землю уп'явсь. З переляку спинивсь він, щось став белькотати,

375] Дрожем охоплений весь, аж зуби йому цокотіли,

376] Зблід од перестраху. Ті ж, задихані, врешті підбігли

377] Й міцно за руки вхопили. Він, слізьми вмиваючись, мовив:



378] «Не убивайте мене! Відкуплюся. Багато в нас дома

379] Золота, міді й заліза, що так його важко кувати.

380] З радістю батько мій викуп за мене вам дасть незліченний,

381] Тільки б почув, що живий на човнах я лишився ахейських».



382] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:



383] «Будь спокійний, нехай тебе думка про смерть не бентежить.

384] Ти мені от що скажи та розказуй одверто і щиро:

385] Що ти блукаєш отут, по табору між кораблями,

386] В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають?

387] Може, з полеглих на полі ти хочеш озброєння зняти?

388] Може, від Гектора посланий ти роздивитися потай

389] Між кораблів крутобоких? Чи власним ти посланий серцем?»



390] В відповідь мовив Долон, і коліна у нього тремтіли:



391] «Багатьма обіцянками звів мене з розуму Гектор -

392] Подарувать обіцяв колісницю, оздоблену міддю,

393] З однокопитими кіньми славетного сина Пелея

394] І наказав мені в темряві ночі, що швидко минає,

395] Близько пройти до ворожих мужів і потай розвідать -

396] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,



397] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу

398] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть

399] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко».

400] Так, усміхнувшись, йому відповів Одіссей велемудрий:

401] «Справді-бо, серце твоє великих дарів забажало:

402] Коней баских Еакіда відважного, їх-бо несила

403] Смертним приборкати людям або запрягти в колісницю

404] Всім, крім Ахілла, якого безсмертна родила богиня.

405] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро.

406] Гектора де ти, йдучи, залишив, поводатаря люду?

407] Де його зброя лежить бойова, де поставлено коней?

408] Де у троян вартує сторожа і де спочиває?

409] Що замишляють вони - чи тут залишатися й далі

410] Мають біля кораблів недалеко, а чи незабаром

411] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?»

412] Відповідаючи, так промовив Долон, син Евмедів:

413] «Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.

414] Скликав таємно старійшин усіх і порадників Гектор

415] Радити раду аж біля надгроб'я божистого їла,

416] Далі від шуму. А варти, якої питав ти, герою,

417] Власне, немає окремої, щоб стерегти увесь табір,

418] А при вогнях, що в потребі своїй розпалили трояни,

419] Стану пильнують вони й один одного всі окликають,

420] Щоб не заснути. Одні лиш славетні союзники їхні

421] Сплять, доручивши троянам спокою свого пильнувати,

422] Бо ні дітей поблизу, ні дружин тут їхні* немає».

423] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

424] «Як же союзники сплять і трояни, впокірники коней, -

425] Разом чи нарізно? Все говори, щоб я знав достеменно».

426] В відповідь знову до нього промовив Долон, син Евмедів:

427] «Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.

428] Понад затокою кари стоять, криволукі пеони,

429] Далі - лелеги, кавкони, за ними - пелазги божисті;

430] А біля Тімбри - лікіян загони, місян гордовитих,

431] Ще й конеборних фрігіян і далі - меонів комонних.

432] Але навіщо про кожен загін вам питати окремо?

433] Хочете ви до троянського стану пробратись таємно,

434] То он, оподаль од інших, фракійці, недавно прибулі.

435] А на чолі у них Рес, державець їх, син Ейонея.

436] Бачив чудових на вигляд я коней його величезних.

437] Снігу біліші вони, бистротою до вітру подібні;

438] Злотом і сріблом оздоблена в нього уся колісниця;

439] Ще й золотеє озброєння пишне, аж глянути любо,

440] Він із собою привіз; але не мужам смертнородним,

441] Тільки безсмертним богам те озброєння личить носити.

442] Отже, тепер мене до кораблів поведіть бистрохідних,



443] Чи залишіть мене тут, окови наклавши безжальні,

444] Щоб, повернувшись, могли ви наочно самі перевірить,

445] Правда все те, що я вам говорив тут, чи, може, неправда».



446] Глянув на нього спідлоба й сказав Діомед премогутній:



447] «Хай не спадає, Долоне, на думку тобі врятуватись,

448] Вісті нам цінні подавши, коли вже до рук нам потрапив.

449] Тільки ми пустим на волю тебе і назад відішлемо,

450] Згодом ізнов до швидких кораблів ти повернеш ахейських,

451] Щоб підглядати таємно чи стати до бою одверто.

452] А як рукою моєю подоланий, дух ти свій спустиш,

453] То вже ніколи шкоди не зможеш завдати аргеям».



454] Так він сказав. Рукою той грубою хтів доторкнутись

455] До підборіддя й благать, Діомед же, мечем замахнувшись,

456] Вдарив у карк посередині й м'язи обабіч розкраяв.

457] Щось бурмотів він іще, коли в пил голова покотилась.

458] Зразу ж вони ізняли з голови його шапку тхореву,

459] Вовчу зняли з нього шкуру, і лука тугого, і списа.

460] Високо вгору усе це підняв Одіссей богосвітлий

461] Славній Афіні, що здобич дарує, і так їй молився:



462] «Щасна, богине, будь з даром оцим! Між богів олімпійських

463] Першу тебе призиватимем завжди. А ти ще сьогодні

464] Нас проведи до фракіян, їх коней і місць опочинку».



465] Так говорив він, і, високо здобич піднявши, повісив

466] На тамарисковий кущ, і ознаку лишив тут помітну,

467] Очеретин наламавши й квітучих гілок тамариску,

468] Щоб не минуть цього місця, вертаючись чорної ночі.

469] Далі пішли між озброєнь, калюжами чорної крові

470] І незабаром дістались вони до фракійського стану.

471] Спали фракіяни, втомою гноблені, поряд їх зброя,

472] Гарна, міцна, в три ряди на землі розкладена густо

473] В певнім порядку, й стояли при кожному парами коні.

474] Рес посередині спав, а коні його прудконогі

475] З краю припнуті ремінням були до скоби колісниці.

476] Вгледів його Одіссей і вказав Діомедові нишком:



477] «Ось, Діомеде, той муж і коні його прудконогі,

478] Що нам Долон про них мовив, якого ми щойно убили.

479] Що ж, виявляй свою силу могутню. Тепер не годиться

480] З зброєю марно стояти. Відв'язуй мерщій своїх коней

481] Або мужів повбивай, а я вже подбаю про коней».



482] Мовив це, й сил ясноока вдихнула Тідіду Афіна,

483] Став він рубати круг себе, й навколо лунав жалюгідний

484] Стогін мечем його січених; кров'ю земля обагрилась.

485] Наче той лев, що проник у пітьмі в безпастушу отару

486] Кіз чи овець і накинувсь на них, замишляючи лихо,

487] Кидався так на фракійських мужів син Тідея могутній,

488] Поки не вбив аж дванадцять із них. Одіссей велемудрий -



489] Кожного з тих, що Тідід мечем зарубав, наздогнавши,

490] Ззаду за ногу хапав і швидко волік його набік

491] З думою в серці про те, щоб мерщій пишногривії коні

492] З стану ворожого вибігли, щоб не тремтіло їх серце,

493] Як доведеться по трупах ступать, бо до того не звикли.

494] Так син Тідея нарешті добравсь до самого державця.

495] Рес був тринадцятий, в кого життя відібрав він солодке, -

496] Важко той дихав, у сні-бо жахливому, з волі Афіни,

497] Над узголів'ям його тої ночі стояв внук Ойнеїв.

498] Коней незламний відпріг Одіссей тоді однокопитих,

499] Разом зв'язав їх ремінням і гурт весь із табору вивів,

500] Луком підгонячи, бич-бо лискучий на думку не спало

501] Із колісниці, різьбленої гарно, в руки узяти.

502] Свистом ознаку подав богосвітлому він Діомеду.



503] Той же в ваганні стояв, яке ще зробити зухвальство:

504] Викотить, взявшись за дишель, той повіз, де зброя лежала,

505] Гарно оздоблена, чи його винести, вгору піднявши,

506] Чи в багатьох ще фракійських мужів одібрати дихання?

507] Поки він думкою так міркував, підійшовши, Афіна

508] Стала тоді богосвітлому мовити так Діомеду:



509] «Час про повернення думати до кораблів глибодонних,

510] Сину Тідея відважний, щоб не вдаватись до втечі,

511] В разі хтось інший з безсмертних троянські загони розбудить».



512] Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,

513] Скочив на коней своїх, Одіссей же їх луком ударив,

514] 1 до швидких кораблів вони вмить подерли ахейських.



515] Та не сліпим спостере'гачем був Аполлон срібнолукий,

516] Тільки-но вгледів Афіну, що йшла за Тідеєвим сином,

517] Гнівом палаючи, кинувся в натовп троян велелюдний

518] І розбудив між фракіян порадника Гіппокоонта,

519] Славного родича Реса. Зі сну той одразу прокинувсь,

520] Глянув на місце порожнєє, де бистрі стояли їх коні,

521] Воїв побачив, що корчились в муках страшних передсмертних,

522] Болісно зойкнув і кликать товариша став дорогого.

523] Розрух і шум невимовний у стані троян учинився,

524] Збіглися люди усі й на жахливі дивилися дії

525] Грізних мужів, що верталися до кораблів крутобоких.



526] А як домчали туди, де ліг трупом троянський підглядач,

527] Коней швидких затримав там Одіссей, богу милий,

528] А Тідеїд тоді скочив на землю й скривавлену зброю

529] В руки подав Одіссеєві й, скочивши знову на коней,

530] Хльоснув по них батогом, і вони залюбки полетіли

531] До кораблів глибодонних, - було це й самим їм до серця.



532] Нестор перший їх тупіт почув і, озвавшись, промовив:



533] «Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!

534] Схиблю чи правду скажу, а душа говорить спонукає.



535] Коней швидких тупотіння здаля моїх вух досягнуло.

536] От якби то Одіссей удвох з Діомедом могутнім

537] Коней пригнали з троянського табору однокопитих!

538] Тільки я страшно душею боюсь, щоб ці кращі з аргеїв

539] Не потерпіли біди від троян в колотнечі шаленій».



540] Мови своєї він ще не скінчив, як вони прискакали.

541] Скочили з коней на землю, і радісно всі їх вітали

542] Правих піднесенням рук і словом, як мед той, солодким.



543] Перший почав їх розпитувать Нестор, їздець староденний:



544] «Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,

545] Як ви цих коней забрали? Пробрались самі у троянський

546] Табір, чи бог який, з вами зустрівшися, подарував їх?

547] Страшно-бо схожі вони на осяйливе сонця проміння.

548] Маю весь час я з троянами сутички, часу не гаю

549] Марно біля кораблів, хоч старий уже з мене воїтель.

550] Але таких я там коней ніколи не бачив, не відав.

551] Подарував їх вам, думаю, хтось із богів, що зустрівся.

552] Вас-бо обох однаково любить і Зевс хмаровладний,

553] І ясноока дочка егідодержавного Зевса».



554] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:



555] «Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!

556] Богові легко, як схоче того він, і кращих нам коней

557] Подарувати: боги-бо від нас набагато сильніші.

558] Ті ж, про які ти питаєш, мій старче, недавно прибулі

559] Коні фракіян. Вождя їх убив Діомед благородний

560] Й товаришів ще дванадцять із ним, полководців найкращих.

561] Біля човнів був тринадцятий нами убитий вивідач,

562] Той, що до табору нашого в розвідку шоломосяйний

563] Гектор послав його й інші старшини троянського війська».



564] Мовив це, й однокопитих за рів став прогонити коней

565] З радісним сміхом. Пішли з ним, радіючи, й інші ахеї.

566] А як до гожого всі добулися намету Тідіда,

567] Коней до жолоба скроєним добре з ременю повіддям

568] Там прив'язали, де й Діомедові коні стояли

569] Однокопиті й солодку, як мед, жували пшеницю,

570] А Одіссей у кормі корабельній Долонову зброю,

571] Скроплену кров'ю, сховав у належну пожертву Афіні.

572] Потім обидва вони, у хвилю морську увійшовши,

573] Піт обмивали рясний із литок, із шиї і стегон.

574] А як поринули в хвилю морську, од поту рясного

575] Тіло обмили вони і в грудях серця освіжили,

576] Ще й у купелях, обтесаних гладко, скупались обидва,

577] А, іскупавшись, оливою тіло своє намастили,

578] Й сіли обідать вони, і вино, наче мед той, солодке,

579] З повних черпали кратер, і зливання чинили Афіні.

* * *



Примітки
110. Син Філея - Одіссеїв небіж Мегес.

110-112. Еант (Айянт) швидкий - син Ойлея (Оїлея); Еант подібний богу - Теламонід.

214-217. Справедливе здивування в коментаторів викликає надто незначна нагорода, визначена за цей подвиг, і надмірно висока оцінка цієї нагороди.

252. Ніч (від заходу до сходу сонця) ділили на три частини (пізніше - три сторожі, тобто три зміни вартових).

266. Автолік - син бога Гермеса. Батько навчив його красти, і він став славетним злодієм та дурисвітом. Одіссеєві доводився дідом з боку матері. Саме від нього Одіссей успадкував свою хитрість.

274. Чапля - птах богині Афіни, що посилала її як добру призвістку.

415. Іл - батько Лаомедонта, Пріамів дід.

497. Внук Ойнеїв - Діомед, син Тідея. Коментатори вважають цей рядок пізнішою інтерполяцією.

561. Неузгодженість: раніше (рядок 495) сказано, що Рес був тринадцятий із тих, кого забив Діомед, та й тут же мова йде про тринадцять забитих, окрім вивідувача.



ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА