ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2019.04.18 23:12
Я бачив Смерть. Вона була звичайна
Увічлива, спокійна… без емоцій
Відмовилась було від мого чаю
Мовляв, колись… але не в цьому році
Я задивлявсь в ЇЇ глибокі очі…
Крутилось коліщатко кінострічки
Було у Ній приємне і пророче…
І небо, океан… можливо

Світлана Ковальчук
2019.04.18 21:44
Се подих слова.
Дерево - як тіло,
сухе, і тепле,
і пропахле глицею.
А ще душа,
до сповіді доспіла,
а ще ті сосни,
що старими птицями

Сергій П'ятаченко
2019.04.18 21:13
Завдання птахів нагадати нам вкотре про вирій.
Завдання весни – це, як мінімум, вчасно прийти.
І взяти на облік зимові хвороби й зневіри,
Під звіт всім роздати по дрібці жаги й теплоти.

Стоїть березіль, мов лелека, в снігу по коліна.
Під снігом ще

Віктор Кучерук
2019.04.18 20:25
Тобі подобається світло...
Мене приваблює пітьма
Тим, що від яблуньок розквітлих
І тіні жодної нема.
Тебе завжди лякає вітер…
Мене гнітить одвічно штиль
Тим, що проросле зерня літер
В рядки кидаю без зусиль.

Ігор Герасименко
2019.04.18 17:49
І мечами, і свічками кличете:
"З криці й висі принципи візьми!"
Пізно, милі білопінні грицики,
білолиці лицарі весни!

Ви, напевно, зиму всю батрачили,
та зусилля не в пусту потрачені
на роботу й квітоінститут,

Юрій Лях
2019.04.18 13:44
Холодний Яре, ворог на порозі!
Скажи, у час, коли вогонь пала,
Як нам не вибрать в гетьмани пронозу,
Що приблукала в нашому обозі,
Та в битви час нам в зашпори зайшла?

Як нам не вибрать замість отамана,
Що супротив орди удар тримав,

Ніна Виноградська
2019.04.18 10:09
Зашифрований час у великому місті,
Кожен день боротьба у собі і з собою.
Тільки істина вся у зеленому листі!
Не завжди переможцем виходим з двобою.

Те, що нині цвіте – відцвітає навіки,
Буде зав’язь чи ні, нам оте невідоме.
У чеканні проходить жит

Тетяна Левицька
2019.04.18 08:37
Не личить бабці Ганні
співати про любов!
У роті зуб останній 
і любий в даль пішов,
і пелюшки на плоті
зітліли вже давно,
і хризантеми жовті -
життя просте руно.

Олександр Олехо
2019.04.18 08:07
Ми хочемо правди, обравши оману?
Шеренги затятих гримлять в барабани…
Ми хочемо ладу у дикому полі?
На рани минулі насиплемо солі…
Ми хочемо Бога в полоні безвір’я?
У сонному небі погасли сузір’я…
Ми хочемо пісні, джерельного слова?
Шансон ріже вух

Ігор Деркач
2019.04.18 08:01
– Я є народ. І усім ґарантую,
що ні за кого я не агітую.
Порохнявію, бо нікуди йти,
і зеленіти немає мети.

Вухо народу туге і не чує:

– О, мій народе, почуй мене! Sorry

Тетяна Флора Мілєвська
2019.04.17 22:17
Заплачу за всі плачі
Що постали на дорозі
Я живу мов на морозі
У будинку що на розі
Де незбирана в обозі
Ще тремтить німа сльоза...

Заплачу за всі тривоги

Ігор Герасименко
2019.04.17 16:21
Абрикоси, розумієш, розцвіли.
І блакить, і синь цілують пелюстками!
А злотисті бджоли і джмелі
у обіймах у дзвінких їх постискали!

Абрикоси, відчуваєш, розцвіли.
І хоч сумніви давить не перестали,
ти повір мені: і болі, і жалі

Олександр Сушко
2019.04.17 11:41
Уранці прочитав поез кіло,
Пегасик-реготун утік у небо.
Критикувати генія - це зло,
А бевзика, панове,- завжди треба.

Кошлата рима, фабула - туман,
Вся творчість - пресолодка з медом каша.
Богемний туз, насправді,- графоман,

Володимир Бойко
2019.04.17 10:00
Людям остогидли казнокради
Люди утомилися від влади.
Люди сподіваються на зміни...
Що чекати? Третьої руїни?

Тетяна Левицька
2019.04.17 09:55
Знов шаленіє весна, розсипається сніжно.
Вишням розкішним недовго віночки плести.
На попелищі повітряні замки запізно
зводити - й падати серцем на тлін з висоти.
Вітер роздмухує ватру, палає червоним,
в полум'я жар підкидаємо - дужче горить.
Чи

Любов Бенедишин
2019.04.17 09:54
Не журися.
Берись до роботи:
як спечеш, так і будеш їсти.

…Замісила із туги й скорботи
несолодке тужаве тісто.
Замість дріжджів –
ілюзій три жмені,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іонійський Гомер / Поеми / ІЛІАДА. У перекладі Б.ТЕНА

 Іліада. Пісня одинадцята
Образ твору ПОДВИГИ АГАМЕМНОНА


* * *

1] З ложа Тіфона ясного підвівшись, Еос розоперста

2] Вийшла, щоб ранішнє світло нести і безсмертним, і смертним.

3] Зевс же послав до ахейських човнів бистрохідних Еріду

4] Неподоланну, що воєн знамено рукою тримала.

5] Стала вона на чорний, місткий корабель Одіссеїв,

6] Що посередині був, що скрізь її голос доходив -

7] І до наметів Еанта, славетного Теламоніда,

8] І до Ахілла, з обох-бо країв з кораблями ставними

9] Стали вони, на свою покладаючись мужність і силу.

10] На корабель ступивши, гукнула богиня потужно

11] Й страшно, і кожному в серце ахеєві буйну вдихнула

12] Силу і хіть воювати, з ворогом битись невтомно.

13] З тої ж хвилини війна їм милішою стала здаватись,

14] Ніж до вітчизни повернення на кораблях крутобоких.



15] Гучно й Атрід закричав, закликаючи в битву аргеїв

16] Підперезатись, і сам у мідь одягнувся блискучу.

17] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,

18] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.

19] Потім і панцир на груди свої надягнув міцнокутий,

20] Що від Кініра колись одержав як гість, у дарунок;

21] Бо аж на Кіпр до вух його чутка дійшла, що ахеї

22] На кораблях своїх мають пливти до далекої Трої.

23] Тим-то він панцир той дав, щоб зробить владареві приємність.

24] Десять на панцирі пасів було з чорно-синьої сталі,

25] З золота пасів дванадцять та двадцять іще олов'яних.

26] Змій чорно-синіх по троє обабіч тих лат аж до шиї

27] Вгору тягнулось, мов дуги веселки, що в хмарі Кроніон

28] Сам укріпляє як смертним людям знамення небесне.



29] Через плече перевісив він меч, що виблискував рясно

30] Цвяшками з золота; піхва, в яку був захований меч той,

31] Срібна уся, на золоченім пасі з рамена звисала.

32] Взяв і яскраво оздоблений щит свій, що тіло вкриває,

33] Дуже красивий, на нім було десять кругів мідносяйних,

34] А поміж ними ще двадцять опуклин було олов'яних,

35] Білих, одна ж посередині ще й з чорно-синьої сталі.

36] Зверху вінчала той щит голова страшноока Горгони

37] З поглядом лютим, Жах біля неї та Острах стояли.

38] Ремінь посріблений був над щитом, а на ньому звивався

39] Тілом тугим чорно-синій дракон, і з єдиної шиї

40] Три голови в різні боки грозливо дивились у нього.

41] Він двогребневий шолом натягнув з чотирма шишаками

42] Й кінською гривою, - страшно зверху вона коливалась.

43] В руки узяв він два списи міцні, пооббивані міддю,

44] Гострокінчасті, а мідь їх далеко до самого неба

45] Сяяла. Лунко тоді загреміли Афіна і Гера

46] Шану тому, хто у золотом славній владарив Мікені.



47] Кожен з вождів візничому дав розпорядження строге

48] Коней в належнім порядку притримати всіх біля рову,

49] І при озброєнні повнім самі уперед подалися

50] Пішки. Й гомін невчасний зчинився іще до світанку.

51] Рову вони досягли, візничих своїх обігнавши,

52] Кінні ж неспішно ішли трохи ззаду. Лихе замішання

53] Зняв поміж ними Кронід, з ефірних висот їм криваві

54] Краплі зронивши роси: голів-бо відважних багато

55] До глибочіні А'іду збирався послати Кроніон.



56] З другого боку й загони троян на узвишші рівнини

57] Лави єднали круг дужого Гектора, Полідаманта,

58] Коло Енея - в народі, як бога, його шанували, -

59] Трьох Антенора синів - Поліба і з ним Агенора

60] І наймолодшого з них Акаманта, подібного богу.

61] Гектор попереду всіх із щитом ходив рівноокруглим,

62] Наче зловісна зоря, то з-за хмар прозирне на хвилину

63] Й сяє яскраво, то знову за темну сховається хмару, -

64] Так же і Гектор: то він у передніх з'являється лавах,

65] То аж у задніх накази дає. Увесь-бо він міддю

66] Сяяв, мов блискавка батька, егідодержавного Зевса.

67] Наче женці, що з кінців протилежних назустріч рядами

68] Жнуть ячмінь чи пшеницю на ниві багатого мужа,

69] Й смугою густо за ними в снопи лягає колосся, -

70] Сходились так одні з одними лави троян і ахеїв

71] В битві шаленій, ніхто з них про пагубну втечу й не думав.

72] Голови рівно завзяті в тій січі змагались, неначе

73] Хижі вовки, вони кидались. Бачачи це, велетужна



74] Рада була лиш Еріда, що участь у битві тій брала.

75] Інші ж боги не втручались у неї й сиділи спокійно

76] Кожен в домівці своїй, - стояли збудовані гарно

77] їхні оселі на схилах скелястих ущелин Олімпу.

78] На чорнохмарного всі водночас нарікали Кроніда,

79] Що побажав бойову дарувати він славу троянам.

80] Це не тривожило батька богів. Від інших далеко,

81] Славі радіючи власній, він в гордій сидів самотині,

82] Поглядом Трою обнявши й човни крутобокі ахеїв,

83] Мідь, що яскраво виблискує, й тих, які гублять і гинуть.



84] Доки світало на сході і день розвиднявся священний,

85] Доти з обох боків сипались стріли і падали люди.

86] В час же, як в гірному виярку стане обід готувати

87] Муж-лісоруб, як уже він, дерева рубавши високі,

88] Руки наситив свої, і дух обняла йому втома,

89] Серце ж його умліває бажанням солодкої їжі, -

90] В час той відвагою повні данаї прорвали фаланги,

91] Товаришів закликаючи лунко. Вперед Агамемнон

92] Кинувся перший і вбив Біенора, керманича люду,

93] Зразу ж, а потім поклав і Ойлея, погонича коней.

94] З коней зіскочивши, сміливо вийшов цей проти Атріда.

95] Але, як кинувсь вперед, Агамемнон загостреним списом

96] В лоб йому вдарив, - не стримав шолом його з міді важкої -

97] Спис проломив і шолом, і чоло, і всередині мозок

98] З кров'ю змішав, і приборкав Ойлеєві напад завзятий.



99] Кинув обох їх на місці володар мужів Агамемнон,

100] Голими грудьми світили вони, бо зняв із них зброю.

101] Потім так само він з Іса озброєння зняв і з Антіфа,

102] З двох Пріамідів - побічного й шлюбного сина, - обидва

103] Разом були в колісниці, бо кіньми в ній правив нешлюбний,

104] Поряд же - славний Антіф був. Колись на галявинах Іди,

105] Де вони пасли овець, зв'язавши лозиновим пруттям,

106] їх захопив був Ахілл, але, викуп узявши, звільнив їх.

107] Нині ж їх широковладний державець Атрід Агамемнон

108] Першого списом у груди якраз під сосочком уразив,

109] Другого в ухо ударив мечем і з повоза скинув.

110] Швидко з обох познімав бойове їх озброєння гарне,

111] їх упізнавши, біля кораблів-бо швидких ще раніше

112] Бачив тоді він, як з Іди привів їх Ахілл прудконогий,

113] Так, наче лев, що, забравшись у лігво до лані меткої,

114] Легко малих її діток хапає, й міцними зубами

115] Трощить їм кості, й життя нерозквітлого їх позбавляє.

116] Мати ж їх, хоч би й була недалеко, нічим вже не може

117] Допомогти їм, сама-бо, жахливим охоплена дрожем,

118] Мчить стрімголов крізь дубові гаї та гущавини лісу,



119] Змилена потом уся, від страшного тікаючи звіра.



120] Так же і двом цим ніхто із троян врятуватись од смерті



121] Не допоміг: самі-бо вони від аргеїв тікали.



122] Потім Пісандр від руки його впав, Гіпполох войовничий -

123] Мужнього серцем сини Антімаха; колись він, багато

124] Золота від Александра узявши - дарунок блискучий! -

125] Проти повернення був Єлени вождю Менелаю.

126] Отже, синів його двох захопив владар Агамемнон

127] Разом, в одній колісниці, де вдвох вони правили кіньми.

128] З трепетних рук їх одразу блискучі випали віжки,

129] Коні убік понесли. Як лев той, Атрід до них раптом

130] Кинувсь. Навколішки впавши, благали вони з колісниці:



131] «Не убивай нас, Атріде! Достойний ти матимеш викуп.

132] Скарбу багато лежить у домівці вождя Антімаха -

133] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати,

134] З радістю батько наш викуп за нас тобі дасть незліченний,

135] Тільки б почув, що живі на човнах ми лишились ахейських».



136] Так, умиваючись слізьми, обоє державця благали

137] Словом солодким. Та в відповідь слово гірке вони чули:



138] «Ви - Антімаха сини, відважного серцем, що радив

139] Зборам троян всенародним одразу ж убить Менелая,

140] Із Одіссеєм божистим з посольством прибулого в Трою,

141] Й не допускати йому повернутись назад до ахеїв, -

142] Отже, за батькову підлість ганебну й поплатитесь нині!»

143] Мовив він так і Пісандра на землю зіпхнув з колісниці,

144] Списом ударивши в груди, і той перекинувся навзнак.

145] З коней стрибнув Гіпполох, але й на землі його вбив він,

146] Руки одсікши мечем і голову з пліч одрубавши.

147] Труп же штовхнув, як колоду, і той у юрбу покотився,

148] їх залишивши, туди, де найбільше тіснились фаланги,

149] Кинувсь, а інші за ним в наголінниках мідних ахеї.

150] Спішених піші губили, і ті мимоволі тікали,

151] Кінних - комонні, аж курява в небо здіймалась клубами

152] Скрізь по рівнині - кінські дзвінкі її ноги здіймали, -

153] Мідь невблаганно разила. Могутній владар Агамемнон

154] Бив ворогів безнастанно і кликав з собою аргеїв.

155] Так, наче вітром роздмухане полум'я згубне обніме

156] Раптом незайманий ліс і шугає повсюди, й з корінням

157] Вирвані виром вогненним падають густо дерева, -

158] Так і в троян, що тікали від рук безпощадних Атріда,

159] Голови падали густо. З могутніми шиями коні

160] З гуркотом повози мчали порожні між лавами воїв,

161] Прагнучи вправних візничих. А ті по рівнині лежали

162] В поросі, хижим шулікам миліші, ніж любим дружинам.



163] Гектора вивів із куряви Зевс, і од стріл безугавних,



164] І од убивства мужів, сум'яття бойового й від крові.

165] Гнався завзято Атрід і кликав з собою данаїв.

166] Повз надгроб'я прадавнього їла, нащадка Дардана,

167] Повз смоковниць ряди по рівнині тікали трояни,

168] Прямо до міста. З криком жахливим за ними невпинно

169] Гнався Атрід і руки їх кров'ю багрив незборенні.



170] Але, до Скейської брами й до дуба добігши, трояни

171] Раптом спинились, на тих дожидаючи, що відставали.

172] Ці ж по рівнині широкій тікали, неначе корови,

173] Що нападе на них лев ненаситний у темряві ночі,

174] Всіх розжене, а одну з них ненатла спостигне загибель;

175] Спершу їй шию гризе, учепившись міцними зубами

176] В карк її, потім п'є кров і нутрощі їй пожирає.

177] Гнав так відсталих бійців син Атрея, владар Агамемнон,

178] І убивав, наздогнавши. Безладно тікали трояни.

179] Навзнак і ниць під рукою могутнього сина Атрея

180] Падали часто, - списом він так лютував округ себе.



181] А коли мав уже він на місто й на мури високі

182] Рушити, смертних людей і усіх небожителів батько

183] Сів на вершині стрімкій на джерела багатої Іди,

184] З неба зійшовши. В руках полум'яні тримав блискавиці.

185] Золотокрилій Іріді звелів він з такою йти вістю:



186] «Мчи, вітронога Ірідо, і Гектору скажеш це слово.

187] Доки він бачить, як вождь Агамемнон, керманич народів,

188] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави,

189] Доти хай в бій не вступає, лиш інших сионукує воїв,

190] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись.

191] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде

192] Й до колісниці метнеться, я Гектору дам премогуття

193] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійде

194] В час, коли сонце вже зайде і пітьма настане священна».



195] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда

196] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.

197] Сина Пріама, божистого Гектора, там вона стріла,

198] Він в міцнокутій стояв колісниці, запряженій кіньми.

199] Тут зупинившись, мовить йому вітронога Іріда:



200] «Гекторе, сину Пріамів, розважністю Зевсові рівний!

201] Батько наш Зевс до тебе послав мене ось що сказати:

202] Доки ти бачиш, як вождь Агамемнон, керманич народів,

203] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави,

204] Доти у бій не вступай, лиш воїнів інших спонукуй

205] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись.

206] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде

207] Й до колісниці метнеться, подасть тобі Зевс премогуття

208] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійдеш



209] В час, коли сонце вже зайде й пітьма настане священна».



210] Це промовивши, геть подалась прудконога Іріда.

211] Гектор в озброєнні всьому із повоза скочив на землю,

212] Списи хитаючи гострі, кругом обійшов тоді військо,

213] Всіх закликаючи в бій, і січа знялася страшенна.

214] Враз повернули трояни і валом пішли на ахеїв,

215] Але й аргеї фаланги свої ще міцніш укріпили.

216] Раті зійшлися ворожі, і бій закипів. Агамемнон

217] Кинувся перший, він битись волів попереду від інших.



218] Музи, осель олімпійських жилиці, скажіть мені нині,

219] Хто Агамемнону перший назустріч із воїнів вийшов -

220] Чи із самих же троян, чи з славетних союзників їхніх?

221] Іфідамант величавий, могутній син Антенора,

222] Той, що в Фракії зростав, цій матері щедрій овечок.

223] Виховав змалку старий Кіссей його в домі своєму,

224] Дід його рідний, який породив Феано гарнолицю.

225] А як уже досягнув той прекрасного юного віку,

226] В себе затримав його і дочку свою видав за нього.

227] Спальню він шлюбну лишив, про похід лиш почувши ахейський,

228] Разом дванадцять із ним попливло кораблів криводзьобих.

229] Та кораблі рівнобокі пізніш залишив у Перкоті,

230] Сам же з загоном пішов і пішки дістався до Трої.

231] Сину Атрея назустріч він перший із воїнів вийшов.

232] А як, один ідучи проти одного, близько зійшлися,

233] Схибив Атрід, і загострений спис пролетів стороною.

234] Іфідамант же його нижче панцира скраю ударив

235] В пояс і спис надавив, на міцну покладаючись руку.

236] Та не пробив він барвистого паса: на срібну оздобу

237] Раптом наткнувшись, зігнулось, як олово, з розмаху вістря.

238] Ратище списа вхопив Агамемнон широкодержавний,

239] Сильно рвонув, наче лев, і з ворожої вирвав долоні

240] Спис той; ударив по карку мечем і суглоби розслабив.

241] Ворог на землю звалився і тут же впокоївся міцним

242] Сном, городян захищавши, оподаль своєї дружини

243] Шлюбної, радості з нею не знавши, хоч сам дав багато:

244] Дав сто корів він за неї й пізніш обіцяв іще дати

245] Тисячу кіз і овець, що безліч їх паслось у нього.

246] Знявши з убитого всі обладунки, Атрід Агамемнон

247] Сам те озброєння гарне поніс через юрми ахеїв.



248] Щойно побачив Атріда Коон, видатний між мужами,

249] Син Антенора найстарший, як горя тяжкого імлою

250] Очі йому застелило з журби за загиблого брата.

251] Осторонь став він із списом, Атрідові зовсім не видний,

252] І посередині руку пробив йому, нижче від ліктя,

253] Так що навиліт пройшло її списа блискучого вістря.



254] Хоч і здригнувсь тої миті володар мужів Агамемнон,

255] Та не схотів відставати від участі в битві та січі.

256] Й кинувся він на Коона із списом, вітрів вихованцем.

257] Вбитого брата свого якраз волочив той за ноги

258] Іфідаманта і кликав на поміч троян сміливіших.

259] В той час, як труп волочив він у натовпі, гострою міддю

260] Вразив Атрід під горбатим щитом його й тіло розслабив,

261] Зразу ж підбіг і зрубав йому голову тут же, над братом.

262] Так Антенора сини під рукою Атріда-державця,

263] Жереб здійсняючи свій, відійшли до оселі Аїда.



264] Перебігав він потому й по інших шерегах ворожих,

265] Списом, мечем побиваючи їх і великим камінням,

266] Поки ще рана його гарячою сходила кров'ю.

267] А як спинилася кров і рана вже трохи присохла,

268] Гострий біль став проймати Атрідову силу могутню.

269] Як породіллю разючими стрілами болі проймають,

270] Що посилають Ілітії їй, помічниці в пологах,

271] Герині доньки, що муки гіркі породіллям готують,

272] Гострий так біль проникав і Атрідову силу могутню.

273] На колісницю він скочив, звелівши візничому гнати

274] До кораблів глибодонних, бо серцем од мук умлівав він.

275] Голосно він загукав, щоб. данаям усім було чути:



276] «Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!

277] Нині самі відбивайте ворожу навалу шалену

278] Від кораблів мореплавних; мені ж цілий день цей змагатись

279] Не дозволяє з троянськими воями Зевс велемудрий».



280] Мовив він так. І коней візничий погнав пишногривих

281] До кораблів мореплавних. Слухняно помчалися коні,

282] Груди їх в милі були, і курява знизу вкривала,

283] Мчали-бо з бою вождя, що з болючої рани знесилів.



284] Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон,

285] Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців:



286] «Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні!

287] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!

288] Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику

289] Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих

290] Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!»



291] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.

292] Наче мисливець, полюючи дикого вепра чи лева,

293] Псів білозубих гавкущу на нього нацьковує зграю,

294] Так підохочував духом одважних троян на ахеїв

295] Гектор, Пріамова віть, людовбивцю Ареєві рівний.

296] Сам же у лавах передніх ішов він, душею величний,

297] 1 в гущавину січі вривався, як вихор навальний,

298] Що, налетівши, розбурхує моря гладінь фіалкову.



299] З кого ж це першого й з кого останнього зняв обладунки

300] Гектор, Пріамова віть, коли Зевс дарував йому славу?

301] Першого вбив він Асея, за ним Автоноя й Опіта,

302] Потім Долопа Клітіда, Офелтія, ще й Агелая,

303] Войовника Гіппоноя незламного, Ора й Есімна.

304] Так, повбивавши данайських вождів, він кинувся й далі

305] Воїнські лави громити. Як буйним дихнувши борвієм,

306] Хмари, рвучким нагромаджені Нотом, Зефір розганяє,

307] Хвиль величезні вирують вали, і високо пінні

308] Бризки злітають під гомін невпинний блуденного вітру, -

309] Падали так під ударами Гектора голови воїв.



310] Люта загибель прийшла б тоді й сталося б тут непоправне,

311] До кораблів своїх бистрих усі повтікали б ахеї,

312] Та закричав Одіссей Діомедові, сину Тідея:



313] «Як, Діомеде, невже бойову ми забули відвагу?

314] Ближче, мій друже, спинись біля мене. Ганьба нас окриє,

315] Як кораблі відбере у нас Гектор шоломосяйний».



316] Відповідаючи, так Діомед йому мовив могутній:



317] «Я залишуся напевно і витерплю все. Та користі

318] Буде із того для нас небагато. То ж Зевс хмаровладний

319] Більше троянам воліє, ніж нам, дарувати звитягу».



320] Мовив він так і Тімбрея зіпхнув з колісниці на землю,

321] Списом ударивши в лівий сосок. Одіссей Моліона

322] Богоподібного скинув, супутника того державця.

323] Там і облишили їх, воювати вже більше нездатних.

324] Кинувшись в натовп, самі шаленіли вони, як два вепри,

325] Що у відвазі шаленій на псів нападають ловецьких.

326] Так, повернувшись, троян вони били. Й зітхнули вільніше

327] Вої ахейські, що так перед Гектаром грізним тікали.



328] Разом із повозом кращих в народі вони захопили

329] Двох перкосійця Меропа синів, а він розумівся

330] На віщуванні, отож і синам боронив виступати

331] На мужовбивчу війну. Вони ж не послухали слова

332] Батька свого, їх вели до загибелі чорної Кери.

333] Списом славетний Тідід Діомед обох їх позбавив

334] Духу й життя і славні з обох познімав обладунки.

335] Від Одіссея ж тоді полягли Гіпподам з Гіпейрохом.



336] В битві однаковий успіх простер над військами Кроніон,

337] Дивлячись з Іди. Вони ж одні одних взаємно вбивали.

338] Списом влучив Тідід у стегно Агастрофа-героя,

339] Сина Пеона. Але поблизу не було колісниці,

340] Щоб утекти йому; розум у нього цілком помутився.

341] Коней візничий далеко тримав, а він в лавах передніх

342] Бився із ворогом піший, аж поки життя не позбувся.

343] Гектор, лише їх угледівши в лавах, із криком завзятим



344] Кинувсь на них; за ним і фаланги троян поспішали.

345] Бачачи це, аж здригнувсь Діомед у бою гучномовний

346] І Одіссеєві мовив, що близько стояв біля нього:



347] «Знов насувається лихо на нас - оцей Гектор могутній!

348] Але тримаймось міцніш і напад його відіб'ємо!»



349] Мовив він це й, замахнувшись, метнув довготінного списа,

350] Цілячи в голову прямо, - не схибив, по верху шолома

351] З силою вістрям ударив. Та мідь осіклася від міді,

352] Не доторкнувшись прекрасного тіла, - високий, потрійний,

353] З гребенем, став на заваді шолом, Аполлонів дарунок.

354] Гектор відскочив далеко назад і з юрбою змішався,

355] Став на коліно, упавши, й могутньою вперся рукою

356] В землю, і темної ночі імла йому очі окрила.

357] Поки Тідід крізь передні ряди пробирався за списом,

358] Що, залетівши далеко, встромився із розмаху в землю,

359] Гектор отямився раптом, і, скочивши знов в колісницю,

360] В глиб своїх лав поскакав, і чорної згуби уникнув.

361] Списом своїм потрясаючи, крикнув Тідід премогутній:



362] «Знову ти смерті уникнув, собако! А зовсім же близько

363] Лихо було! Але Феб-Аполлон врятував тебе знову!

364] Мабуть, моливсь ти йому крізь навалу списів дзвінколунну.

365] Все ж покінчу з тобою я,- потім в бою десь зустрівшись,

366] Як серед вічних богів і для мене якийсь є заступник.

367] Нині ж на інших піду я, кого лише тільки настигну».



368] Мовив це й зброю зняв з Пеоніда, славетного списом.

369] А Александр, пишнокосої муж чарівнії Єлени,

370] На Діомеда, керманича люду, натягував лук свій,

371] За рукотворну сховавшись колону на їла могилі,

372] Що був Дардана нащадком, народний старійшина давній.

373] Стягував той у цей час із могутніх грудей Агастрофа

374] Панцир барвистий, шолом ваговитий з чола і округлий

375] Щит із плечей. Александр, тятиву натягнувши у лука,

376] Гостру пускає стрілу, - недарма вона з рук полетіла!

377] Вцілив Тідіду він в праву ступню, її наскрізь пройнявши,

378] В землю застрягла стріла. Із радісним сміхом з криївки

379] Вискочив сам і так, похваляючись, мовив до нього:



380] «Вцілив-таки! Недарма ця стріла полетіла! Якби ж я

381] Втрапив тобі в підчерев'я й життя тебе зразу позбавив!

382] Перепочили б од лиха й трояни, що перед тобою

383] Трусяться, як перед левом кіз мекотливих отара!»



384] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:

385] «Стрільче-хвальку, на дівок лише здатний очима стріляти,

386] Тільки б но в кучерях пишних, - на мене ти виступив збройно,

387] Та не поможуть тобі ані лук, ні рясні твої стріли!

388] От уже хвалишся ти, що ступню мені трохи подряпав!



389] Я й не відчув того, наче удар був дитини чи жінки!

390] Дуже тупа в боягуза стріла, в недолугого мужа!

391] В мене інакше: як тільки стрілою кого я дістану,

392] Вістря ввіткнеться в того й покладе його вмить бездиханним.

393] З розпачу лиця собі дружина його роздирає,

394] Діти його сиротіють, і, землю навкруг обагривши

395] Кров'ю, гниє він, і більше птахів, ніж жінок, біля нього».



396] Мовив він це, й Одіссей у хвилину ту, списом славетний,

397] Став перед ним. Діомед же, присівши, стрілу бистролетну

398] Вийняв з ноги, і тіло пройняв йому біль нездоланний.

399] На колісницю зійшовши, звелів він візничому гнати

400] До кораблів глибодонних. Так боляче серце в нім стислось.



401] Списом славетний самотньо стояв Одіссей. Із аргеїв

402] Жоден із ним не лишився: усіх-бо їх острах розвіяв.

403] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він відважного серця:



404] «Горенько, що ж тепер буде? Ганьба утікати, злякавшись

405] Товпищ ворожих. Але ще страшніш, як один я потраплю

406] В руки до них. Настрашив-бо інших данаїв Кроніон.

407] Тільки навіщо оцим моє любе тривожиться серце?

408] Знаю, що з бою лише боягузи одні відступають,

409] Воїн же смілий повинен стояти в бою непохитно.

410] В кожному разі, долає він сам, чи його вже долають».



411] Поки він так розмірковував серцем своїм і думками,

412] З різних сторін нагодилися лави троян щитоносних

413] І оточили його, готуючи власну загибель.

414] Наче та зграя ловецьких собак і мисливці кремезні

415] Вепра цькують звідусіль, а він, з пущі рвучись лісової,

416] Білі загрозливі ікла в кривих своїх щелепах гострить.

417] Пси налітають кругом, і чути, як клацають в нього

418] Зуби, і хоч він який був страшний, а вони не вгавають.

419] Так Одіссея, улюбленця Зевса, тепер оточили

420] Вої троянські. Він же, із гострим наскочивши списом,

421] Перший ударив в плече бездоганного Деїопіта;

422] Потім озброєння зняв бойове із Фоона й Еннома.

423] Херсідаманта в той час, коли він стрибав з колісниці,

424] Прямо в живіт під щитом його круглоопуклим ударив

425] Списом. Той в порох упав, руками хапаючи землю.

426] Кинувши їх, Гіппасіда Харопа ударив він списом,

427] Рідного брата великим багатством славетного Сока.

428] Брата рятуючи, Сок тоді кинувся, муж богорівний,

429] До Одіссея наблизився й так йому став говорити:



430] «О Одіссею славетний, невпинний в трудах і лукавстві!

431] Ти чи двома Пппасідами нині хвалитися будеш,

432] Воїв убивши таких і озброєння з них познімавши,

433] Чи під моїм перекинешся списом і дух віддаси свій!»



434] Мовив він так і в щит тоді рівноокруглий ударив

435] Списом могутнім, пробив блискучий він щит Одіссеїв,

436] Вістря навиліт пройшло крізь майстерно оздоблений панцир.

437] З ребер всю шкіру зідрало, та далі Паллада Афіна

438] Не допустила заглибитись списові в нутрощі мужа.

439] Глянув лише Одіссей, що смертельних той місць не торкнувся,

440] І, відступивши назад, став Сокові так говорити:



441] «Ах ти нещасний! Згуба настигла тебе неминуча!

442] Хоч ти й примусив мене припинити з троянами битву,

443] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш

444] В день цей, подоланий списом моїм, і мені тоді славу,

445] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми!»



446] Мовив він так, і Сок повернувсь і пустився тікати.

447] А Одіссей тоді втеклого поміж плечима у спину

448] Списом ударив, аж вістря навиліт пройшло йому груди.

449] Тяжко він гримнув об землю, й гукнув Одіссей богосвітлий:



450] «Соку, Гіппаса відважного, коней впокірника, сину!

451] Смерть тебе швидко настигла, не зміг ти від неї умкнути.

452] Ах ти нещасний! Очей ані батько, ні мати поважна

453] Мертвому вже не закриють тобі: птахи кровожерні

454] Виклюють їх, до трупа твого прилітаючи зграйно.

455] Я ж як умру, богосвітлі мене поховають ахеї!»



456] Мовив він так, і Сока відважного спис довготінний

457] З рани, а враз із щита свого круглоопуклого вийняв.

458] Кров полилася червона, і біль засмутив йому серце.

459] Трої відважні сини, лиш побачили крвв Одіссея,

460] Із підбадьорливим криком кинулись разом до нього.

461] Став він назад відступати і кликати друзів на поміч.

462] Тричі він крикнув, що сили у грудях було чоловічих,

463] Тричі ті крики почув Менелай, Ареєві любий,

464] І до Еанта звернувся, що близько стояв біля нього:



465] «Теламоніде Еанте, владарю людей богорідний!

466] Чую я десь Одіссея, в біді витривалого, голос,

467] Схоже, що в битві страшній він один опинився й трояни

468] Тиснуть його у бою, від інших відрізавши воїв.

469] Киньмось у вир того бою, на поміч йому поспішімо!

470] Не потерпів би, боюсь, між троян він один залишившись,

471] Хоч і завзятий. Великий би смуток упав на данаїв!»



472] Мовивши так, він пішов, а за ним і Еант богорівний.

473] Зевсові любого скоро знайшли Одіссея. Трояни

474] Гнались за ним, як шакали руді, звідусіль оточивши,

475] Гонять рогатого оленя, що його ранив у горах

476] З лука мисливець, і він, лиш рятуючись ніг бистротою,

477] Мчить, поки кров ще гаряча й рухливі ще носять коліна.

478] А як його уже зовсім знесилить стріла бистролетна,

479] Хижі шакали гірські починають його шматувати

480] В тінявих дебрах; та бог кровожерного в час той приводить

481] Лева, й тікають шакали, й він здобич усю пожирає.

482] Й за Одіссеєм, одважним вождем хитроумним, так само

483] Гналось багато хоробрих троян, герой же із списом

484] Кидавсь на них, від себе відгонячи днину безжальну.

485] Та як наблизивсь до нього Еант із щитом величезним,

486] Наче той мур, перелякані врозтіч розбіглись трояни.

487] Вивів тоді Менелай-войовник Одіссея із бою,

488] Взявши за руку, й візничий в той час підігндв йому коней.



489] Кинувсь Еант на троян і, нешлюбного сина Пріама

490] Вбивши, Дорікла, тяжко поранив по тому Пандока,

491] Ранив також і Лісандра, а потім Піраса й Піларта.

492] Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає

493] Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних,

494] Всохлих багато дубів несучи із собою й багато

495] Сосон струнких і намулу багато у море скидає, -

496] Так на рівнині тоді бушував Еант світлосяйний,

497] Коней рубаючи й воїв. Але ж про це ще нічого

498] Гектор не знав: він бився на лівім крилі свого війська,

499] Над узбережжям Скамандру, і падали там найчастіше

500] Голови людські в бою, і крики невгасні лунали

501] Коло великого Нестора й мужнього Ідоменея.

502] Гектор там бився завзято, і жах учиняв він навколо,

503] Списом із кінного повоза юні рубаючи лави.

504] Не уступили б, проте, їм шляху богосвітлі ахеї,

505] Та Александр, що був пишнокосої мужем Єлени,

506] Подвигам край поклав Махаона, керманича люду,

507] В праве плече стрілою тригранною ранивши раптом.

508] Занепокоїлись сили могутньої повні ахеї,

509] Щоб не схопив його ворог, як зміниться щастя воєнне.

510] Ідоменей же тоді богосвітлому Нестору мовив:



511] «Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!

512] Ну-бо, ставай на свій повіз, бери Махаона з собою,

513] Й до кораблів своїх коней спрямовуйте однокопитих.

514] Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший -

515] Вийме стрілу і вигойними ліками рану посипле».



516] Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний,

517] На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом,

518] Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов.

519] Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли

520] До кораблів глибодонних, - було це й самим їм до серця.



521] А Кебріон у той час між троян замішання помітив

522] І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив:



523] «Гекторе, проти данаїв змагаємось тут ми обоє



524] З краю жахливої битви, а інші трояни тікають,

525] Перемішались безладно і коні навколо, і люди,

526] Це їх Еант Теламоній жене. Я пізнав його зразу -

527] Щит величезний у нього на плечах. Давай же спрямуймо

528] Й ми своїх коней і повіз туди, де з найбільшим завзяттям

529] Кінних і піших загони в кривавій змагаються січі

530] І один одного гублять, і крики невгасні лунають».



531] Мовивши так, він дзвінко по конях своїх пишногривих

532] Ляснув нараз батогом, і бігти рвонулися коні,

533] І колісницю помчали між лави троян і ахеїв,

534] Топчучи трупи й щити. Обагрилися чорною кров'ю

535] Вісь унизу колісниці і поручні гожі круг неї,

536] Бризки криваві з-під кінських копит і коліс-бо невпинно

537] Вгору летіли. В гущу ворожу вриваючись, Гектор

538] Квапився з наскоку лави данаїв розбити й страшенне

539] Вносив у них сум'яття, не жаліючи гострого списа.

540] Перебігаючи поміж рядами ворожого війська,

541] Списом, мечем і камінням великим орудував Гектор,

542] Битись з Еантом лише уникав, Теламоновим сином:

543] Зевс би розгнівавсь, якби з сміливішим він мужем змагався.



544] Зевс же, верховний отець, тоді острах наслав на Еанта.

545] Став він збентежно, щит-семишкірний на плечі закинув,

546] І затремтів, озирнувсь, наче звір, і почав одступати,

547] Все оглядаючись, тягнучи ледь за коліном коліно.



548] Так наче лева рудого з кошари корів криворогих

549] Зграєю пси і стривожені юрми сільські відганяють

550] І не дають йому всмак воловим поласувать жиром,

551] Цілу вартуючи ніч. Він же, свіжого прагнучи м'яса,

552] Рветься вперед, але марно: сиплються з рук заповзятих

553] Градом на нього рясним мідногострі списи й смолоскипи

554] Ясно палаючі, й весь він тремтить, хоч вперед поривався,

555] А на світанку відходить назад із засмученим серцем.

556] Так неохоче й Еант відступав із смутною душею

557] Перед троянами: дуже боявсь за човни він ахейські.



558] Наче упертий осел, що об спину його вже багато

559] Зламано палиць, у засів густий, проте, забрідає

560] Й скубає збіжжя високе, його ж, обступаючи, діти

561] Гонять киями, але недолуга їх сила дитяча,

562] І відганяють насилу, коли досхочу напасеться, -

563] І Теламонія так, Еанта великого, гнали

564] Горді трояни й прославлені всюди союзники їхні,

565] Влучно списами втрапляючи в щит його круглоопуклий.

566] Часом Еант про свою спогадував буйну хоробрість

567] І, обернувшись назад, троян, упокірників коней,

568] Стримував дужі фаланги, то знову пускався тікати.



569] Але проте заважав їм швидких кораблів досягнути,

570] Сам у завзятих боях між військами троян і ахеїв

571] Стоячи твердо. Летіли на нього із рук заповзятих

572] Гострі списи, - з них одні в величезнім щиті застрягали,

573] Інших багато, не змігши до білого тіла торкнутись,

574] Вістрям у землю вгрузали, насититись прагнучи тілом.



575] Лиш спостеріг Евріпіл, осяйливий син Евемона,

576] Як пригнітили Еанта списи незліченні і стріли,

577] Кинувся, став біля нього й, блискучого списа метнувши,

578] Апісаона убив Фавсіада, керманича люду, ,

579] Вціливши під перепону в печінку й розслабивши м'язи.

580] Скочив до нього тоді Евріпіл і став зброю знімати.

581] Як спостеріг Александр боговидий, що той вже знімає

582] З Апісаонових пліч бойовий обладунок, відразу

583] На Евріпіла націлив свій лук і в стегно його праве

584] Ранив стрілою; тростина, зламавшись, обтяжила тіло.

585] Швидко, щоб смерті уникнуть, до друзів в юрбу відступив він

586] І заволав на весь голос, щоб всім було чути данаям:



587] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!

588] Станьте лицем до троян і Еанта від згубної днини

589] Обороніть! Весь засипаний стрілами він, і боюсь я, -

590] Не врятуватись йому із бурхливого бою. Ставайте

591] В поміч Еанту великому всі, Теламонія сину».



592] Ранений так їм кричав Евріпіл, і, його оточивши

593] Та до плечей нахиливши щити, зупинились ахеї,

594] Вгору піднявши списи. Еант підійшов до них близько,

595] З товаришами з'єднався і, ставши, назад обернувся.



596] Так вони бились, немовби пожару палала заграва.

597] Нестора з полум'я бою Нелеєві винесли коні,

598] Потом умиті, - людського він віз вожая Махаона.

599] Глянувши, їх упізнав богосвітлий Ахілл прудконогий, -

600] Він на кормі корабля місткого стояв і дивився

601] На безпорадних ахеїв, що з бою безладно тікали.

602] От до Патрокла, товариша свого, тоді він озвався

603] Й крикнув йому з корабля. Почув його той і з намету

604] Вийшов, немовби Арей, - то був його лиха початок.

605] Перший озвався до нього Менойтів син нездоланний:



606] «Нащо ти кличеш, Ахілле, мене? Чого тобі треба?»

607] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:



608] «О богосвітлий сину Менойтів, улюблений серцем!

609] Певен я, що, до колін моїх нині припавши, ахеї

610] Будуть благать мене: скрута на них насуває нестерпна.

611] От що, Патрокле, Зевсові любий, іди та дізнайся

612] В Нестора, хто це поранений той, що він з бою вивозить.

613] Зовсім-бо схожий, іззаду здалось мені, він з Махаоном,



614] Сином Асклепія, - мужа в обличчя не встиг я побачить,

615] Коні його прудконогі стрілою повз мене промчали».



616] Так він промовив, Патрокл послухався любого друга

617] Й до кораблів і наметів ахейських кинувся бігти.



618] Ті ж до наметів Нелеєвих вже добулися тим часом

619] І з колісниці своєї на землю зійшли многоплідну,

620] Еврімедонт же, старого слуга, устиг уже й коней

621] Випрягти. Стали на березі моря вони проти вітру

622] Піт на хітонах сушити своїх, а тоді до намету

623] Разом обоє зайшли й посідали у кріслах вигідних,

624] їм пишнокоса напій готувать почала Гекамеда, -

625] Тож на Тенеді, коли було взято цей острів Ахіллом,

626] Нестор одержав її, Арсіноя відважного доньку,

627] В дар від ахеїв за те, що порадами всіх перевищив.

628] Спершу поставила стіл перед ними вона дуже гарний,

629] Із темно-синіми ніжками, струганий рівно, й на ньому -

630] В мідному блюді закуску до того напою - цибулі,

631] Жовтого меду й священного борошна ячного досить.

632] Келих чудовий дала їм, то Нестор привіз його з дому,

633] Золотом весь поцвяхований, мав на собі він чотири

634] Вушка, й при кожнім мов зерна клювали по двійко голубок,

635] З золота кутих; глибокі два дна було в келесі тому.

636] Кожен його по столі ледь-ледь пересунути міг би,

637] Повен вина, та легко старий піднімав його Нестор.

638] Дівчина та, до богині подібна, прамиейського вливши

639] В келих вина, натерла козиного сиру на»мідній

640] Терці і білого борошна ячного ще домішала.

641] Приготувавши напій, їх пити вона запросила.

642] А як питвом прохолодним жагу вони вже вдовольнили,

643] В щирих розмови словах почали утішатись взаємно.

644] Раптом у дверях з'явився Патрокл, на безсмертного схожий.

645] Щойно зустрів його старець, із крісла підвівся ясного,

646] Й, взявши за руку, веде, і запрошує гостя сідати.

647] Але одмовивсь Патрокл і так йому став говорити:



648] «Зараз не час, не проси мене, Зевсів паростку сивий!

649] Гідний пошани і остраху муж мене вислав дізнатись,

650] Хто той, кого ти пораненим віз. Я й сам уже знаю,

651] Бачу-бо зараз людського я тут вожая Махаона.

652] Тож поспішаю назад, щоб про це сповістити Ахілла.

653] Знаєш і сам-бо ти, Зевсів паростку сивий, який він

654] Муж цей страшний - звинуватити легко й безвинного може».



655] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:



656] «Нащо Ахілл так би мав за синів турбуватись ахейських,

657] Стрілами ранених? Досі хіба йому ще невідоме

658] Лихо, якого військо зазнало? Із нас-бо найкращі

659] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.

660] В ранах від стріл Діомед, Тідея нащадок могутній,

661] Зранений теж Одіссей-списоборець і з ним - Агамемнон,

662] Рани страшної зазнав у стегно й Евріпіл войовничий.

663] От і цього юнака ледь вихопив я з бойовища -

664] Був він стрілою поранений. Тільки Ахілл благородний

665] Не відчуває жалю і не журиться лихом данаїв.

666] Чи дожидає він, щоб при даремних зусиллях аргеїв

667] Бистрі їх судна на березі моря вогнем запалали,

668] їх же самих перебито було до останку? У .мене

669] Сил вже нема, що колись у тілі буяли гнучкому.

670] О, коли б юність мою і колишню могутність вернути

671] З днів тих, коли з елеянами виникла в нас ворожнеча

672] Через крадіжку корів і сина я вбив Гіпероха,

673] Дужого Ітімонея, що жив у славетній Еліді.

674] Череду викрав я в них, щоб помститись, а він, захищавши,

675] Був тоді списом моїм у першому шерезі вбитий;

676] Тільки упав він - і всі відразу розбіглись селяни.

677] Здобич велику із поля тоді ми до себе погнали -

678] Черід корів п'ятдесят і отар стільки само овечих,

679] Стільки ж свинячих гуртів і розкиданих вільно козиних.

680] Сто й п'ятдесят іще коней буланих тоді ми відбили -

681] Дужих кобил, в багатьох були ще до того й лошата.

682] Ночі тієї ж усю ми цю здобич у Пілос пригнали,

683] Місто Нелеєве, й серцем мій батько Нелей звеселився,

684] Глянувши, скільки, ще зовсім юнак, у поході здобув я.

685] Ледве світать почало, окличники вийшли скликати

686] Всіх, у кого борги на священній лишались Еліді.

687] От позбирались вожді пілоського люду і стали

688] Здобич ділить, багатьом-бо епеї лишалися винні

689] З днів, коли ми, малолюдні, у Пілосі злидні терпіли.

690] Зла нам багато вчинила Гераклова сила могутня

691] В роки минулі - кращі тоді з нас загинули люди.

692] Славних дванадцять синів Нелей породив бездоганний,

693] З них я зостався один: усі-бо загинули інші.

694] Тим-то, пишаючись, так міднозбройні знущались епеї,

695] Нас зневажали і всякої кривди чинили багато.



696] Череду гарних корів і велику отару овечу

697] Взяв собі сивий Нелей, по триста голів, з пастухами.

698] Заборгували чимало й йому на священній Еліді:

699] Четверо коней, у гонах звитяжні, із повозом разом

700] Мали прибуть на змагання тоді й за триніжок коштовний

701] Участь узять в перегонах. Та Авгій, воїв керманич,

702] їх захопив, відпустивши візничого в смутку без коней.

703] Тим-то словами його і ділами розгніваний старець

704] Взяв собі долю достатню, а решту віддав для народу,

705] Ділячи так, щоб ніхто не лишився без рівної частки.

706] Кожного так наділивши, приносить ми стали по місту

707] Жертви священні богам. Та вже третього ранку епеї

708] Разом усі - й піхотою, і однокопитими кіньми

709] Вийшли на нас. Із ними - озброєні два Моліони,

710] Підлітки ще, з військовою справою мало знайомі.

711] Місто в нас є Тріоесса, стоїть на узгір'ї високім,

712] Окрай пілоських пісків і від річки Алфею далеко.

713] Прагнучи місто розбить, облягли його раптом епеї.

714] Та лиш рівнину вони перейшли, як з Олімпу Афіна

715] Миттю вночі прилетіла вістункою й стати до зброї

716] Нам наказала. Охоче зібрались до Пілоса люди:

717] Рвались до бою вони. Мій батько Нелей не дозволив

718] Стати до зброї мені і сховав мій повіз і коні.

719] Він-бо вважав, що я досвіду в справах військових не маю.

720] Я ж, хоч і піший пішов, але й між комонників наших

721] Вже визначався, - так повела нашу битву Афіна.

722] Є в нас ріка Мініей, недалеко від міста Арени

723] В море впадає, - зорі там божистої ми дожидали,

724] Вої пілосців комонні, туди напливала й піхота.

725] Разом з'єднавшися там і озброєння все одягнувши,

726] Ми добулися опівдні до течій священних Алфею.

727] Там премогутньому Зевсові жертви ми склали прегарні,

728] Також Алфею бика і так само бика Посейдону,

729] А ясноокій Афіні - з черід щонайкращу корову.

730] Потім вечеряти стали, розсівшися скрізь по загонах,

731] І полягали до сну, з плечей не знімаючи зброї,

732] Над течією ріки. А тим часом зухвалі епеї,

733] Прагнучи місто розбить, навкруги вже його обступили.

734] Але велике на них дожидало ще діло Арея.

735] Тільки-но бо світлосяйне з'явилось на обрії сонце,

736] Бій почали ми, з молитвою Зевса призвавши й Афіну.

737] Зразу ж, як тільки з епеями бій в пілосян розпочався,

738] Першим я Мулія-списника вбив і здобув його коні

739] Однокопиті. Зятем державному Авгію був він,

740] Старшої доньки його, Агамеди русявої, мужем,

741] Знахарки зіль лікувальних, що родить земля їх безкрая.

742] Мідним я списом ударив його, коли він наближався, -

743] В куряву так і зваливсь. Я ж, стрибнувши в його колісницю,

744] Став поміж воїв передніх. Тим часом зухвалі епеї

745] Кинулись врозтіч усі, побачивши вбитого мужа,

746] Воїв комонних вождя, що був у боях наймужніший.

747] Вслід я за ними помчав, до чорної бурі подібний,

748] Взяв п'ятдесят колісниць, і з кожної воїнів двоє,

749] Списом моїм переможені, землю гризли зубами.

750] Був би я вбив тоді Актора юних синів, Моліонів,

751] Та їхній батько, землі потрясатель широкодержавний,

752] Виніс із бою обох, густою окутавши млою.

753] Сили великої все ж надав тоді Зевс пілосянам.

754] Гнали-бо ми ворогів по широких просторах рівнини,

755] їх убивали нещадно й озброєння гарне знімали.

756] А як в Бупрасій дісталися ми, на пшеницю багатий,

757] До Оленійської скелі, до пагорка, що Алесійським

758] Зветься, то звідти назад наше військо вернула Афіна.

759] Там я останнього ворога вбив і покинув. Ахеї ж

760] Знову з Бупрасія бистрих погнали до Пілоса коней.

761] Славили Зевса усі між богів і Нестора в людях.

762] Був я такий, якщо був ним колись, між мужами. Ахілл же

763] Втіху волів лише сам із доблесті мати своєї.

764] Ще він заплаче, боюсь, коли весь народ наш загине.

765] Друже мій любий, згадай, що Менойт тобі сам заповідав

766] В день, коли з Фтії тебе виряджав він до сина Атрея.

767] В домі якраз ми були тоді - я й Одіссей богосвітлий.

768] Отже, ми чули усе, що тобі того дня він повідав.

769] Бо у залюднений дім приходили ми до Пелея,

770] В військо скликаючи люд по ахейській землі многоплідній.

771] Там ми застали тоді героя Менойта у домі,

772] Також тебе і Ахілла. Пелей же, їздець староденний,

773] Жирні палив громовладному Зевсові стегна бичачі

774] В себе в подвір'ї. Чашу тримав у руках золоту він

775] І іскрометним вином поливав палаючу жертву.

776] М'ясо бичаче ви вдвох готували, а ми з Одіссеєм

777] Стали при вході. Здивований кинувсь Ахілл, і, за руку

778] Взявши, повів нас до себе, і, сісти обох запросивши,

779] Нас пригощати почав, як то для гостей подобає.

780] Потім, коли вже їдою й питтям ми усі вдовольнились,

781] Став я до вас говорити й запрошував їхати з нами.

782] Згодні були ви обидва, а інші - поради давали.

783] Старець Пелей наказував синові свому Ахіллу

784] Доблесним бути в боях і тим перевищувать інших.

785] Саме тоді і Менойт тобі, Акторів син, заповідав:

786] «Сину мій любий, тебе Ахілл перевищує родом,

787] Хоч ти і старший роками. Зате він багато сильніший.

788] Допомагай же йому порадою й словом розумним,

789] Будь йому прикладом, він до доброго завжди прихильний».

790] Так заповів тобі старець, а ти вже й забув. От і нині

791] Слово промов до Ахілла - розумний він, мусить послухать.

792] Може, тобі, з допомогою бога, його й пощастило б

793] Переконати, бо завжди порада нам дружня до речі.

794] А як боїться душею якогось богів віщування,

795] Чи сповіщала від Зевса про щось йому мати поважна -

796] Хай відрядить хоч тебе й мірмідонян ще й інших з тобою

797] Швидше пошле, - чи не станеш ти світлом рятунку данаям.

798] Хай свою зброю ясну дозволить тобі одягнути, -

799] Може, за нього прийнявши тебе, хоч трохи ахеї

800] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,

801] Втомлені боєм важким, - на війні відпочинок короткий.

802] З свіжими силами від кораблів і наметів ви легко

803] Під Іліон відженете знеможене військо вороже».

804] Мовив це й тим схвилював він у грудях Патроклові серце, -

805] Вздовж кораблів той помчав до Ахілла, до внука Еака.

806] До кораблів Одіссея божистого бігши, дістався

807] Швидко Патрокл до місця, де збори і суд учиняли

808] Люди, і де олтарі збудували вони для безсмертних.

809] Паросток Зевсів йому, Евріпіл, там поранений стрівся,

810] Син Евемона, - в стегно уражений злою стрілою

811] Йшов він із бою, кульгаючи, й піт обливав йому рясно

812] Голову й плечі, і чорная кров струмувала невпинно

813] З рани страшної, та дух залишався у нім непохитний.

814] Глянув Менойтів син веледужий і жалем пройнявся,

815] І з співчуттям щиросердим він слово промовив крилате:



816] «Ах ви, нещасні вожді і порадники війська данаїв!

817] От доведеться вже вам од вітчизни і друзів далеко

818] Тіл ваших жиром лискучим під Троєю псів годувати!

819] Але скажи, Евріпіле-герою, годованцю Зевсів,

820] В силі затримати Гектора міць величезну ахеї

821] Чи упадуть і загинуть, його переборені списом?»

822] Відповідаючи, так Евріпіл йому ранений мовив:

823] «Жодного, паростку Зевсів, Патрокле, рятунку ахеям

824] Більше нема, - побіжать до човнів вони чорних небавом!

825] Найхоробріші вої, що досі були поміж нами,

826] При кораблях полягли, стрілою троян або списом

827] Вбиті нещадно. А сила ворожа зростає всечасно.

828] Тож порятуй мене зараз, веди до човнів чорнобоких,

829] Вийми стрілу із стегна і теплою змиєш водою

830] Чорную кров, а рану добірним посиплеш вигойним

831] Зіллям, що ти його, кажуть, навчивсь пізнавать від Ахілла,

832] Той - від Хірона, що був справедливіший серед кентаврів.

833] Що ж до своїх лікарів - Подалірія та Махаона,

834] То, як здається, із раною той десь лежить у наметі

835] І бездоганного лікаря сам потребує, а другий

836] Десь на троянській рівнині змагається з лютим Ареєм».

837] В відповідь мовив до нього Менойтів син веледужий:

838] «Що ж воно буде? І що нам робить, Евріпіле-герою?

839] Я побіжу до Ахілла відважного слово повідать,

840] Як староденний звелів мені Нестор, захисник ахеїв.

841] Але й тебе не покину самого я тут знемагати».



842] З словом цим, груди обнявши, повів він керманича лкЩ

843] Аж до намету. Служник розстелив йому шкури волові.

844] Там він лягає, й Патрокл із стегна йому гостропекуче

845] Вістря ножем вирізає і, теплою змивши водою

846] Чорную кров та коріння гіркеє руками розтерши,

847] Зілля вигойного сипле на рану й загоює зразу

848] Ввесь її біль, і рана присохла, і кров зупинилась.

* * *



Примітки
1. Тіфон - син Лаомедонта, Пріамів брат. Був він дуже вродливий, його вподобала Еос, богиня ранкової зорі. Вона забрала його до себе й випросила для нього у Зевса безсмертя, але забула ще попрохати при цьому вічної юності. Тому, не помираючи, він з бігом часу все більше зсихався, зменшувався, його вже можна було класти, як дитину, в очеретяний кошик. Нарешті Еос обернула його на цикаду.

3. Еріда - богиня змагання, суперечки, сварки.

20. Кінір - за деякими міфами перший володар Кіпру, засновник міста Пафоса, де він запровадив культ Афродіти. Родом із Сирії.

57. Полідамант - троянський герой, що народився однієї ночі з Гектором. Як Гектор був найдужчий із троян на полі бою, так Полідамант був перший на раді або на зборах.

62. Зловісна зоря - Сіріус.

270. В міфах згадується одна Ілітія (Ейлейтюя), донька Зевса і Гери, богиня пологів (часом ці самі функції приписувано й самій Гері). У Гомера ж мова йде про кількох богинь Ілітій.

493. Зевсові зливи. - Погода перебуває в Зевсовій владі, отже, він посилає й дощі.

558. Порівняння Еанта з ослом довгий час шокувало перекладачів «Іліади», надто в XVII-XVIII ст. і особливо - у Франції. Навіть така перекладачка, як пані Дасьє, переклад якої з'явився 1699 року і яка виступала проти пом'якшування, прикрашання і «поліпшування» Гомера, не наважилася написати просто «віслюк», а вдалась до описової формули - «тварина терпляча і міцна, але повільна і ледача».

701. Авгій - владар у північній частині Еліди, відомій насамперед стайнями, що ніби були не чищені тридцять років і що їх Геракл почистив за один день.

728. Жертва Алфеєві - ріці, чи, власне, богові цієї ріки.

750. Сини Актора (власне, Посейдона), племінники Авгія - два велетні-близнюки. В деяких міфах розповідається, що вони зрослися тілами.


ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-19 17:13:14
Переглядів сторінки твору 1904
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.834 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.834 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.741
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:30
Автор у цю хвилину відсутній